Процес флебектомії

Корисна модель стосується хірургії і може бути використана для лікування захворювань, які супроводжуються варикозним розширенням вен нижніх кінцівок (варикозна хвороба, посттромбофлебітичний синдром, ангіодисплазії). Хронічна венозна недостатність (ХВН) нижніх кінцівок на наступний час є важливою соціально-економічною проблемою для індустріально-розвинутих країн як через свою велику розповсюдженість, так і в силу витрат на діагностику та лікування. Частота розповсюдженості варикозної хвороби, як найчастішої причини ХВН, складає 25-33% серед жінок і 10-20% серед чоловіків. Частота набрякового синдрому і трофічних порушень (гіперпігментація, ліподерматосклероз, екзема), які зумовлені ускладненим перебігом ХВН, варіює від 3,0% до 11%. Венозні трофічні виразки зустрічаються у 0,3% випадків серед дорослого населення європейських країн. Загальна частота відкритих и загоєних трофічних виразок венозної етіології дорівнює 1%. Загальний прогноз по загоюванню венозних трофічних виразок і на сьогоднішній день залишається песимістичним: тільки 50% з них загоюються протягом найближчих 4 місяців, 20% залишаються відкритими на протязі 2 років, 8% не загоюються при 5-річному спостереженні. Навіть у випадку загоєння трофічних виразок частота рецидивів залишається на рівні 6-15%. 12,5% пацієнтів з даним ускладненням внаслідок зниження працездатності змушені залишити звичну роботу [див., наприклад, Покровский А.В., Сапелкин С.В. // Ангиология и сосудистая хирургия.-2003. - Т.9. - №1. с.53]. Хірургічне втручання при ХВН є методом, що дозволяє в багатьох випадках досягти виліковування або, у крайньому випадку, істотного поліпшення регіонарної флебогемодинаміки. Метою оперативного втручання є ліквідація патологічного вено-венозного рефлюксу. Це досягається лігуванням та видаленням магістральних підшкірних вен (великої та малої) і роз'єднанням зв'язків поверхневих вен з глибокою венозною системою (дисекція перфорантів) [див., наприклад, Кириенко А.И., Григорян Р.А., Золотухин И.А. // 50 лекций по хирургии. Под редакцией B.C. Савельева. М.: «Триада-Х». - 2004. - c.218]. Відомий процес флебектомії по методу Бебкока, який включає виділення магістральної вени, пересічення судини у проксимальній і дистальній частині і введення в її просвіт зонда. Після виведення його назовні на зонді фіксують спеціальний пристрій (оливоподібний елемент). Вену видаляють тракцією за протилежний кінець зонда, при цьому оливоподібний елемент як би вирізає вену із підшкірної клітковини [див., наприклад, Флебология: Руководство для врачей // под ред. Савельева B.C. - М.: «Медицина». - 2001. - с.476]. Використання цього процесу є класичним способом хірургічного лікування магістрального варикозу. Однак до його недоліків слід віднести можливість розвитку таких ускладнень як кровотеча під час операції, ушкодження лімфатичних колекторів і підшкірних нервових стовбурів під час видалення вени, що в післяопераційному періоді виявляється у вигляді гематом, лімфогематом, нагноєнь, набряків, лімфореї, невритів, парестезій [див. Ошибки, опасности и осложнения в хирургии вен: руководство для врачей // Под ред. Шевченко Ю. Л. - СПб: «Питер Ком». - 1999. - с.87-98]. Найбільш близьким до корисної моделі по суті і результату, який досягається, є процес флебектомії шляхом інверсії [див. Bergan J.J. // Surgical Rounds. - 2000. - Vol.23. - P.118]. Процес включає виділення магістральної вени, пересічення судини у проксимальній і дистальній частині і введення в її просвіт зонда з оливо подібним елементом на кінці. Після виведення зонда назовні на його оливоподібному елементі фіксують дистальний кінець вени, що видаляють. Вену видаляють тракцією за протилежний кінець зонда, при цьому разом з оливоподібним елементом дистальний сегмент вени інвагінується у проксимальний її сегмент і вена видаляється шляхом її інверсії. Використання вказаного процесу дозволяє істотно зменшити травму м'яких тканин, а також знизити імовірність таких ускладнень як ушкодження лімфатичних колекторів і підшкірних нервових стовбурів під час видалення вени, що значно покращує віддалені результати лікування. Однак недоліками цього процесу також є кровотечі під час операції, можливість розривів та відривів ствола вени, що видаляється, а також утворення гематом в післяопераційному періоді. В основу корисної моделі поставлене завдання удосконалення процесу флебектомії шляхом зниження імовірності ускладнень і поганих віддалених результатів. Поставлене завдання виконується тим, що у процесі флебектомії, який включає виконання інвагінаційної флебектомії, згідно корисної моделі, попередньо канюлюють проксимальний кінець вени, що видаляється, з подальшою аспірацією вмісту вени. Виконання попередньої канюляції проксимального кінця вени, що видаляється, з подальшою аспірацією її вмісту перед, а також під час інвагінаційної флебектомії дає можливість проводити маніпуляції на "порожній" вені. Негативний тиск, який створюється при аспірації, усередині вени, що видаляється, під час флебекстракції дає можливість спадатися перфорантним венам та притокам вени, що видаляється. Все вищевказане дозволяє зменшити інтраопераційну крововтрату і є профілактикою утворення гематом в ділянці післяопераційної рани. Крім того, негативний тиск усередині вени знижує імовірність розривів ствола вени, що видаляється, і дозволяє знизити силу осьової тракції зонда під час флебекстракції, за рахунок чого зменшується травматичність маніпуляції. Крім того, при відсутності тромбозу вени, у випадку необхідності, кров, що аспірована з вени, може бути реінфузована для запобігання постгеморагічної анемії. Наявність і послідовність перелічених дій у сукупності призводить до якісно нових характеристик процесу флебектомії, що істотно знижує імовірність ускладнень і поганих віддалених результатів. Заявнику не відомі приклади використання процесу флебектомії, який включає виконання інвагінаційної флебектомії з попередньою канюляцією проксимального кінця вени, що видаляється, і подальшою аспірацією вмісту вени. Приклад конкретного виконання процесу ілюструється кресленням, на якому зображено: Фіг.1 - загальний вигляд у поздовжньому перерізі, момент флебекстракції. Інвагінаційна флебектомія виконується за допомогою пристрою, який включає гнучкий зонд 1 з розташованою на його дистальному кінці оливоподібним елементом 2. Проксимальний відділ пристрою зображений у вигляді шприца для аспірації вмісту вени 3. Шприц має циліндр 4 з наконечником 5 та поршень 6, через який у поздовжньому каналі 7 проходить зонд 1. Внутрішня поверхня поршня 6, яка повернена у просвіт циліндра шприца, виконана у вигляді гумового ущільнювача 8 для створення герметичності. В процесі виконання флебектомії використовуються також лігатури 9, які необхідні для фіксації вени 3, що видаляють, на оливі 2 зонда 1 і наконечнику 5 шприца. Клінічний приклад: Хвора А., 53 років, госпіталізована 12.02.2004p. з клінікою варикозної хвороби нижніх кінцівок, хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок І ступеню. В анамнезі - хворіє на варикозну хворобу нижніх кінцівок протягом останніх 20 років. При надходженні до стаціонару скаржилась на почуття тяжкості у нижніх кінцівках, їх пастозність к кінцю робочого дня, тупий, тягнучий біль по ходу варикозно змінених вен, періодичні судоми ікроножних м'язів у нічний час. Об'єктивно: на обох нижніх кінцівках є варикозне розширення великої підшкірної вени та її приток, помірна пастозність обох гомілок та стоп. Пальпаторно варикозно змінені вени еластичні, безболісні, без проявів тромбозу і запалення. При ультразвуковому дослідженні вен нижніх кінцівок виявлено: глибокі вени без проявів тромбозу, варикозне розширення у системі великої підшкірної вени, ретроградний кровотік через сафено-стегнове співустя справа та зліва. Після попередньої розмітки варикозно змінених вен хворій виконано оперативне втручання. Хід операції: Проекційними доступами виділено устя великої підшкірної вени та дистальний її сегмент у медіальної кісточки на правій нижній кінцівці. Виконана кросектомія (висока приустьова резекція великої підшкірної вени з усіма притоками), дистальний сегмент великої підшкірної вени у медіальної кісточки перев'язаний та пересічений. Виконана канюляція дистального кінця великої підшкірної вени, остання фіксована на наконечнику шприца зав'язуванням лігатури. Через наконечник шприца і дистальний кінець великої підшкірної вени у проксимальному напрямку проведений гнучкий зонд з оливоподібним елементом на кінці, оливоподібний елемент фіксована до проксимального кінця вени у паховій ділянці. Через наконечник виконана аспірація вмісту вени шприцом, з подальшою осьовою тракцією за зонд і виконанням інвагінаційної сафенектомії. Варикозно змінені притоки великої підшкірної вени видалені із окремих розрізів по Нарату. Аналогічна операція виконана на лівій нижній кінцівці. Контроль гемостазу, шов ран. Накладання компресійного бандажа з бавовняних еластичних бинтів середнього ступеня розтягнення з укладанням по ходу стовбурів підшкірних вен та їх усть латекснихподушечок, які посилюють локальну компресію. Перебіг післяопераційного періоду гладкий. Рани загоїлися первинним натягом, шви зняті на 9-10 добу. Ускладнень не спостерігалось. Виписана на 11-у добу. Отриманий добрий косметичний і функціональний результат. Таким чином, використання запропонованого процесу дозволяє знизити імовірність ускладнень флебектомії і поганих віддалених результатів. Перевагами цього рішення є зниження інтраопераційної крововтрати, менша імовірність розвитку післяопераційних гематом, а також менша травматичність втручання. Усім цим досягається покращення як близьких, так і віддалених результатів лікування.