Заміщуючий пострезекційний протез верхньої щелепи

Заміщуючий пострезекційний протез верхньої щелепи, що містить незнімну опорну частину у вигляді з'єднаних між собою естетичних коронок і знімну обтуруючу частину у вигляді пустотілої базисної пластинки за формою дефекту із штучними зубами, який відрізняється тим, що обидві частини протеза сполучені між собою лабільним багатовісним шарніром, в якому осі розміщені з піднебінного боку опорних коронок, при цьому незнімна частина протеза виконана з можливістю встановлення замість втрачених зубів пацієнта дентальних імплантатів з гвинтовою/цементною фіксацією коронок. Винахід відноситься до медицини, зокрема до ортопедичної стоматології, і може бути застосований в дентальній імплантології і онкології. Резекція частини або всієї верхньої щелепи, що застосовується для видалення злоякісних пухлин, приводить до утворення значних дефектів і порушення низки функцій - мовлення, жування, дихання, спотворення конфігурації обличчя. Відомо вирішення проблеми заміщення такого дефекту шляхом протезування протезомобтуратором, який розділяє ротову і носову порожнини та верхньощелепну пазуху. Відомий протез переважно складається з двох частин: фіксуючої і обтуруючої (запірної). Тому інша назва протезів цього типу - запірні. Фіксуюча частина служить для закріплення протеза на здоровій верхній щелепі, а запірна - для закриття післяопераційного дефекту і відновлення контуру м'яких тканин обличчя. Пострезекційні протези відносяться до часткових знімних і фіксуються на опорних зубах здорової сторони при допомозі кламерів і замкових кріплень різної конструкції [Жулев Е.Н. Частичные съемные протезы (теория, клиника и лабораторная техника). Н. Новгород: Изд-во Нижегородской государственной медицинской академии, 2000. - с.428а]. Найбільш близькими за технічною суттю до винаходу, що заявляється є заміщуючі (безпосередні) протези, які накладають відразу після проведення операції або після повного загоєння рани (віддалене протезування) за методикою І.А. Оксмана і виготовляють у три етапи: спочатку фіксуючу частину, яка припасовується до операції, потім резекційну частину на моделі з проведеною фантомною резекцією, і на кінцевому етапі - обтуруючу частину. Для забезпечення хорошої фіксації зуби здорової верхньої щелепи обов'язково шинують незнімною конструкцією, незалежно від стану пародонту, оскільки в подальшому вони піддаються значному перевантаженню знімним протезом. Фіксуюча частина виготовляється у вигляді металевого каркасу, що містить систему опорно-утримуючих кламерів з оклюзійними накладками, які забезпечують максимальний контакт з опорними зубами [Трезубов В.Н., Мишнев Л.М., Незнанова Н.Ю., (19) UA (11) 90395 (13) (21) a200811882 (22) 06.10.2008 (24) 26.04.2010 (46) 26.04.2010, Бюл.№ 8, 2010 р. (72) ЛЕВАНДОВСЬКИЙ РОМАН АДАМОВИЧ (73) ЛЕВАНДОВСЬКИЙ РОМАН АДАМОВИЧ (56) Трезубов В.Н., Мишнев Л.М., Незнанова Н.Ю., Фишев СБ. Ортопедическая стоматология. Тенология лечебных и профилактических аппаратов: Учебник для медицинских вузов /Под ред. проф. В.Н. Трезубова. - СПб.: СпецЛит, 2001 Жулев Е.Н. Частичные съемные протезы (теория, клиника и лабораторная техника). Н. Новгород: Изд-во Нижегородской государственной медицинской академии, 2000 DE 202006001684, A61C13/225, 12.07.2007 DE 29816867, A61C5/11, 14.01.1999 EP 0713686, A61C13/265, 03.11.1995 US 4661068, A61C13/22, 28.04.1987 C2 1 3 Фишев СБ. Ортопедическая стоматология. Тенология лечебных и профилактических аппаратов: Учебник для медицинских вузов /Под ред. проф. В.Н. Трезубова. - СПб.: СпецЛит, 2001. - с.429433]. Проте така система неестетична і не завжди здатна забезпечити достатню фіксацію і раціональний перерозподіл навантаження, що передається з обтуруючої частини. Для зменшення тиску на опорні зуби в лікувальній практиці застосовують напівлабільну фіксацію фіксуючої (опорної) та обтуруючої частини та дентоальвеолярний кламер за Е.Я. Варесом. Для закріплення протеза використовують залишок альвеолярного відростка, тверде піднебіння і внутрішню частину дефекту - нижню стінку орбіти, передню поверхню скроневої кістки, носову перегородку і крилоподібну пластинку. Утримуючі кламери розміщують так, щоб один був якомога ближче до дефекту, другий - якомога далі, а решту - між ними. Напівлабільне з'єднання забезпечують ресорним відгалудженням каркасу. Дентоальвеолярний кламер розміщують від ікла до останнього моляра на здоровій стороні. Основним недоліком цих протезів є неестетичність і перевантаження опорних зубів, особливо у фронтальному відділі, внаслідок тиску обтуруючої частини, що веде до втрати зубів і неможливості закріпити протез на щелепі взагалі. В основу винаходу покладено задачу створення надійного і естетичного заміщуючого пострезекційного протезу верхньої щелепи шляхом конструктивних вдосконалень незнімної опорної частини і знімної обтуруючої частини і їх сполучення забезпечити надійність фіксації протеза та зменшення тиску його знімної частини на опорні зуби з дотриманням естетичних вимог. Вирішення покладеної задачі досягається тим, що у заміщуючому пострезекційному протезі верхньої щелепи, що містить незнімну опорну частину у вигляді з'єднаних між собою естетичних коронок і знімну обтуруючу частину у вигляді пустотілої базисної пластинки за формою дефекту із штучними зубами, згідно винаходу обидві частини протезу сполучені між собою лабільним багатовісним шарніром, в якому осі розміщені з піднебінного боку опорних коронок, при цьому незнімна опорна частина конструктивно уможливлює використання замість втрачених зубів пацієнта дентальних імплантатів як з гвинтовою так і з цементною фіксацією коронок. Сукупність суттєвих ознак винаходу, що заявляється, дозволяє підвищити надійність фіксації протеза і його естетику. За рахунок застосування в якості опорної частини з'єднаних між собою штучних естетичних коронок і відсутності будь-яких кламерів (опорно-утримуючих чи дентоальвеолярних) у видимій зоні з губного боку досягається естетичність протеза, а лабільність з'єднання обтуруючої частини з фіксуючою (опорною) дозволяє значно зменшити поштовхи на опорні зуби під час функціонального навантаження. Розміщення осей шарніру з піднебінного боку опорних коронок перерозподіляє жувальний тиск вздовж силових ліній навантаження, а не тангенціально, як при традиційному кріпленні протеза при допо 90395 4 мозі кламерів чи замкових з'єднань. Лабільність досягається застосуванням анкерних замків плаваючого типу, що дають можливість обтуруючій частині вільно провертатись відносно осей шарніру на величину податливості м'яких тканин в зоні дефекту. В той же час замки забезпечують надійне сполучення обох частин протеза під час функціонального навантаження. Роз'єднати обидві частини протеза пацієнт може лише при допомозі спеціального ключа індивідуального виготовлення. Крім того незнімна частина опорної частини конструктивно уможливлює використання замість втрачених зубів пацієнта дентальних імплантатів гвинтовою/цементною фіксацією, що розширює межі застосування запропонованого протеза і уможливлює його використання навіть у разі втрати пацієнтом опорного зуба. Суть винаходу пояснюється кресленням. На Фіг. наведено заміщуючий пострезекційний протез верхньої щелепи, який складається з незнімної опорної частини 1, знімної обтуруючої частини 2, сполучених між собою багатовісним шарніром 3, встановлений (протез) на опорному зубі 5, в зоні щоки 4. Заміщуючий пострезекційний протез верхньої щелепи використовують так. Спочатку здійснюють підготовку опорних зубів. Для цього знімають робочий відбиток для виготовлення незнімної опорної частини 1. На етапі моделювання металевого каркасу незнімної частини 1 з піднебінного боку опорних коронок встановлюють стандартні заготовки патричної частини анкерних замків плаваючого типу 3, орієнтуючи їх вздовж майбутньої траєкторії руху обтуруючої частини протеза 2. Незнімну частину 1 відливають із сплаву стоматологічного призначення (наприклад, хромонікелевого чи кобальто-хромового), обробляють, припасовують в ротовій порожнині і отримують відбиток для виготовлення знімної обтуруючої частини 2. Відливають робочу модель, на якій спочатку моделюють вторинну матричну частину замків 3, до якої приливають зачіпні елементи для базисної пластинки. Матричну частину також переводять в метал і обробляють. В ротовій порожнині пацієнта її припасовують таким чином, щоб навантаження на штучні зуби на базисній пластинці не створювало крутний момент на опорні зуби пацієнта. Після цього моделюють з воску базисну пластинку за формою дефекту і встановлюють штучні зуби. Після перевірки конструкції в ротовій порожнині віск переводять у базисну пластмасу, причому обтуруючу 2 частину, звернену в бік дефекту, виготовляють з еластичної, а решту протеза - з твердої пластмаси. Після обробки і припасування протез накладають на дефект і навчають пацієнта правилам користування. Пропонований пострезекційний протез верхньої щелепи більш складний, ніж традиційні, проте багатоетапність виготовлення компенсується високою естетичною і функціональною цінністю протеза. У разі втрати опорного зуба 5 або взагалі відсутності зубів на неушкодженій частині верхньої щелепи можливе встановлення в якості опори дентальних імплантатів (на Фіг. не показано). З їх допомогою вдається надійно закріпити незнімну 5 90395 опорну частину 1, завдяки конструктивним особливостям, навіть при несприятливих оклюзійних співвідношеннях із зубами-антагоністами, застосовуючи гвинтову фіксацію коронок замість цементної. Кількість імплантатів має бути достатньою для рівномірного розподілу жувального навантаження. Комп’ютерна верстка А. Крижанівський 6 Заміщуючий пострезекційний протез верхньої щелепи забезпечує надійність фіксації протеза та зменшення тиску його знімної частини на опорні зуби з дотриманням естетичних вимог. Підписне Тираж 26 прим. Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601