Спосіб профілактики бронхоспазму

1. Спосіб профілактики бронхоспазму, що включає вольове керування диханням, відтворюване у вигляді вправ тонізуючої та седативної спрямованості, при заданій тривалості дихальних фаз і пауз у визначеній послідовності, який відрізняється тим, що додатково щодня вранці виміряють тривалість затримки дихання на вдиху й частоту серцевих скорочень, ввечері - тривалість затримки дихання після видиху й частоту серцевих скорочень, розраховують інспіраторний та експіраторний гіпоксичні індекси та, якщо значення інспіраторного індексу становить 0,23-0,65 ум.од., зранку виконують вправи тонізуючої спрямованості, у послідовності дихальних фаз і пауз - "вдихпауза-видих", якщо значення експіраторного індексу сягає 0,12-0,39 ум.од., ввечері здійснюють вправи седативної спрямованості, у послідовності дихальних фаз і пауз - "вдих-видих-пауза", з можливістю збільшення їхніх тривалостей у послідовностях, протягом 8-10 і 12-15 хв, відповідно, а інспіраторний та експіраторний гіпоксичні індекси розраховують на основі рівностей: ІI= Т ВД:ЧСС, ум.од., IE= Т ВИ:ЧСС, ум.од., де: ІІ - інспіраторний гіпоксичний індекс; ІЕ - експіраторний гіпоксичний індекс; ТВД – тривалість затримки дихання на вдиху зранку, сек.; ТВИ - тривалість затримки дихання на вдиху ввечері, сек.; ЧСС - частота серцевих скорочень, уд/хв. 2. Спосіб за п. 1, який відрізняється тим, що співвідношення тривалостей "вдиху-паузи-видиху" доводять до 2:1:1-2:2:2 ударів пульсу, якщо значення інспіраторного індексу становить менше 0,23ум.од. 2 (19) 1 3 36383 Корисна модель відноситься до медицини, зокрема, до тренувань, відтворення вправ, призначених для поліпшення функції дихання, до вимірювань, з метою оцінки стану органів дихання, або до засобів стимуляції дихання та серця й може бути використаною у фізіотерапії, в клініці захворювань бронхо-легеневої патології, у лікувальній гімнастиці. Найбільш близьким до заявленої корисної моделі є спосіб профілактики бронхоспазму, що включає вольове керування диханням (ВКД), відтворюване у вигляді вправ тонізуючої та седативної спрямованості, при заданій тривалості дихальних фаз і пауз у визначеній послідовності, згідно котрому, ВКД проводять у два 15-денні етапи, за порядком «вдих-пауза-видих-пауза» у послідовності, з можливістю збільшення тривалості дихальних фаз і пауз через кожні 3-4 дні, причому на початковому етапі дихальні вправи відтворюють при співвідношенні їхніх тривалостей 3:6:5:7 (у секундах), а на заключному етапі - при співвідношенні 7:14:9:11 [1]. Недоліком прототипу є недостатня ефективність. Це зумовлене тим, що режими дихальних фаз і пауз на початковому і заключному етапах перебувають у зв'язку з тривалістю виконуваних вправ, у той час як функціональний стан у зазначених хворих може змінюватись на протязі доби, при цьому не враховані циркадні ритми фізіологічних функцій у послідовності дихальних фаз і пауз, функції кардіореспіраторної системи та індивідуальні особливості фізичного стану у кожного з хворих. Інші об'єкти з досліджуваного рівня техніки не встановлені. В основу дійсної корисної моделі поставлена задача вдосконалити спосіб профілактики бронхоспазму, використання котрого дозволило б шляхом моніторингу й експрес-оцінки функції кардіореспіраторної системи збільшити ефективність. Поставлена задача вирішується тим, що при здійсненні у відомому способі профілактики бронхоспазму, що включає вольове керування диханням, відтворюване у вигляді вправ тонізуючої та седативної спрямованості, при заданій тривалості дихальних фаз і пауз у визначеній послідовності, відповідно до корисної моделі, додатково щодня вранці виміряють тривалість затримки дихання на вдиху й частоту серцевих скорочень, ввечері тривалість затримки дихання після видиху й частоту серцевих скорочень, розраховують інспіраторний та експіраторний гіпоксичні індекси та, якщо значення інспіраторного індексу становить 0,230,65ум.од, зранку виконують вправи тонізуючої спрямованості, у послідовності дихальних фаз і пауз – «вдих-пауза-видих», якщо значення експіраторного індексу сягає 0,12-0,39ум.од, ввечері здійснюють вправи седативної спрямованості, у послідовності дихальних фаз і пауз - «вдих-видихпауза», з можливістю збільшення їхніх тривалостей у послідовностях, на протязі 8-10 і 12-15хв, відповідно, а інспіраторний та експіраторний гіпоксичні індекси розраховують на основі рівностей: ІІ=ТВД:ЧСС, ум.од, 4 ІЕ=ТВИ:ЧСС, ум.од де: ІІ - інспіраторний гіпоксичний індекс; ІЕ - експіраторний гіпоксичний індекс; ТВД - тривалість затримки дихання на вдиху зранку, сек; ТВИ - тривалість затримки дихання після видиху ввечері, сек; ЧСС - частота серцевих скорочень, уд/хв.; зa умов, що співвідношення тривалостей «вдиху-паузи-видиху» доводять до 2:1:1-2:2:2 ударів пульсу, якщо значення інспіраторного індексу становить менше 0,23ум.од; до 3:1:3-3:2:3 ударів пульсу, якщо значення інспіраторного індексу становить 0,24-0,35ум.од; до 4:2:4-5:2:4 ударів пульсу, якщо значення інспіраторного індексу становить 0,36-0,49ум.од; до 6:3:4-7:3:4, якщо значення інспіраторного індексу становить 0,50-0,64ум.од; до 8:4:4-9:4:5 ударів пульсу, якщо значення інспіраторного індексу становить 0,65ум.од і більше; співвідношення тривалостей «вдиху-видихупаузи» доводять до 2:2:1-2:2:2 ударів пульсу, якщо значення експіраторного індексу становить менше 0,12ум.од; до 3:3:1-3:3:2 ударів пульсу, якщо значення експіраторного індексу становить 0,130,19ум.од; до 4:4:2-4:5:2 ударів пульсу, якщо значення експіраторного індексу становить 0,200,28ум.од; до 4:6:2 4:7:2 ударів пульсу, якщо значення експіраторного індексу становить 0,290,38ум.од; до 4:8:2-5:9:2 ударів пульсу, якщо значення експіраторного індексу становить 0,39ум.од і більше. Причинно-наслідковий зв'язок сукупності відмітних ознак дійсного способу з вищезазначеним технічним результатом полягає в наступному. Новизна запропонованого способу зв'язується з вимірами затримки дихання на вдиху й вди ху, ЧСС, обчисленням значень індивідуальних гіпоксичних індексів на основі математичних моделей встановлених закономірностей, проведенням ВКД в режимах тонізуючого й седативного дихань, зі зміною черговості дихань при виконанні ранкових і вечірніх вправ та інтенсивності дихальних навантажень, по мірі збільшення значень гіпоксичних індексів у часі. ТВД, Т ВИ та ЧСС, як параметри добового моніторингу, визначають для встановлення змін функціонального стану хворого на бронхолегеневу патологію, зокрема, на бронхіальну астму, який піддається зміні на протязі доби. Ці параметри набувають значущість, оскільки обумовлюють подовженість дихальних фаз та інтервалів при ВКД. Обчислення гіпоксичних індексів ІІ, ІЕ , здійснюють для експрес-оцінки кардіореспіраторної динаміки, з метою обрання оптимального режиму відтворення дихальних фаз і пауз у часі для попередження бронхоспазму, а математичні моделі значень інспіраторного та експіраторного індексів відбивають закономірність змін функції кардіореспіраторної системи та індивідуальні особливості фізичного стану, і тим самим набувають інформативність, підтверджену даними ретроспекції історій хвороб хворих на бронхіальну астму. 5 36383 Апелювання до індексів ІІ, IЕ зумовлене, переважно тим, що перший з них відображає функціональний стан правих відділів серця і спроможність змінювати вдих, а інший - лівих і спроможність змінювати видих вольовим зусиллям. Зміна режимів ВКД (пп. 2-11 Формули), підвищує ефективність ВКД як в режимі тонізуючої (ІІ=0,23-0,65), так і седативної (ІЕ=0,12-0,39) спрямованості, за рахунок обліку змін циркадних ритмів фізіологічних функцій, адже застосування режимів «тонізуючого (ранкового)» і «седативного (вечірнього)» ВКД спрямоване на стимуляцію бронхолітичної, стимулюючої та седативної активності. Проведення ВКД у тонізуючому напрямі нормалізує активність сурфактанту і стимулює динаміку a і b-адренорецепторів, рецепторів аферентних симпатичних волокон, з виділенням адренергічних речовин, які володіють бронхолітичною дією в міжнападовий період (затухання гострого процесу). ВКД, відтворюване седативним шляхом, сприяє отриманню бронхолітичного ефекту, саме у той час, коли напади ядухи виникають найбільш часто. Завдання порядку послідовності дихальних фаз і пауз для вправ тонізуючої спрямованості у вигляді «вдих-пауза-видих» дозволяє попередити бронхоспазм в ранковий та денний періоди і досягти ефекту ранкової мобілізації психічних функцій хворих після нічного сну, покращити ранкову санацію бронхів та їх дренажну функцію. Використання порядку «вдих-види х-пауза» для вправ седативної спрямованості передбачає попередження бронхоспазму в вечірній та нічний періоди і знищити підвищений тонус м'язів та покращити нічний сон хворих. Зміна порядків послідовності дихальних фаз і пауз у ранкових і вечірніх вправах збільшує ефективність ВКД за рахунок урахування циркадних ритмів. Дотримання тривалостей «вдиху-паузивидиху» саме до співвідношення 2:1:2, а «вдихувидиху-паузи» - до 2:2:1, з їх подальшим підвищенням до 9:4:5 і до 5: 9:2 на протязі 8-10хв і 1215хв, відповідно, по мірі збільшення значень гіпоксичних індексів, дохволяє враховувати індивідуальні особливості змін фізичного стану кожного з хворих. Це зумовлене тим, що підвищується тренованість хворих і стійкість до гіпоксіі. Окрім цього задані тривалості є оптимальними для збільшення бронхолітичної, стимулюючої та седативної активності, задля усунення почуття дискомфорту, у вигляді кашлю та пригнічення ядухи на тлі бронхоспазму. Тому використання будь-яких інших значень тривалостей дихальних фаз і пауз для цих співвідношень недоцільне, а запропоновані значення є оптимальними. Тривалості дихальних фаз і пауз у вправах тонізуючого (ранкового) і вечірнього (седативного) дихань регламентують за числом ударів пульсу на променевій артерії, що, на відміну від вимірювань у секундах, відбиває індивідуальний стан кардіореспіраторної системи кожного з хворих і враховує його функціональний потенціал на момент відтворення ВКД, а від того істотно підвищує ефективність профілактики. 6 Отже, сукупність ознак способу профілактики бронхоспазму є суттєвою та відповідає критерію «новизна», оскільки має причинно-наслідковий зв'язок з отриманням вищезазначеного технічного результату та не випливає з досліджуваного рівня техніки явним чином. Відомості, котрі підтверджують можливість відтворення способу профілактики бронхоспазму, з можливістю перевершення вищезазначеного технічного результату і його «промислову придатність» полягають в наступному. Для здійснення способу профілактики бронхоспазму залучають секундомір для визначення тривалостей затримки дихання на вдиху й видиху, а також для контролю тривалості вправ тонізуючої та седативної спрямованості, прибор для вимірювання ЧСС, калькулятор. Сутність. Щоденно вранці виміряють тривалість затримки дихання на вдиху (ТВД) й ЧСС, ввечері - тривалість затримки дихання після видиху (ТВИ) й ЧСС. Розраховують інспіраторний (ІІ) та експіраторний (ІЕ) гіпоксичні індекси на основі рівностей: ІІ=ТВД:ЧСС; І Е=ТВИ:ЧСС (ум.од). Якщо значення ІІ=0,23-0,65, то зранку виконують тонізуючі вправи, якщо ІЕ=0,12-0,39, то ввечері здійснюють седативні вправи, при цьому послідовність дихальних фаз і пауз у вправах тонізуючої дії задають у порядку «вдих-пауза-видих», а у вправах седативної дії - у порядку «вдих-видихпауза». Під час ранкового ВКД співвідношення тривалостей «вдиху-паузи-видиху» доводять від 2:1:2 до 9:4:5, збільшуючи навантаження, у залежності від значення 1/, на протязі 8-10хв. Під час вечірнього ВКД співвідношення тривалостей «вдиху-видихупаузи» доводять від 2:2:1 до 5:9:2, збільшуючи їх на протязі 12-15хв. по мірі збільшення значення ІЕ. При цьому тривалості кожної з дихальних фаз і пауз у наданих співвідношеннях хворий визначає (вимірює) за числом ударів пульсу. Усі можливі варіанти ВКД, у залежності від результатів гіпоксичних проб, наведені у табл.1. Позитив дійсного способу є достовірним у 8496% з 25 пролікованих хвори х на бронхіальну астму, ускладнену супутніми хронічними обструктивними захворюваннями легенів (див. табл.2). Окрім того Заявник убачає збільшення ефективності профілактики бронхоспазму за фактами зниження нападів ядухи у 3,3-4,2 рази та зменшення на 3846% доз лікарських препаратів, відносно прототипу. Приклад Хвора П., 37 років, лікувалась з приводу бронхіальної астми середньої ступені важкості, гормонозалежної форми, на тлі хронічного обструктивного захворювання легенів II стадії. Під час госпіталізації відмічали 4-5 нападів ядухи на добу. При використанні запропонованого способу, в ранковий час у хворої заміряли ТВД, ЧСС і розраховували І І: ІІ=ТВД:ЧСС=29:84=0,34ум.од. Оскільки значення ІЕ знаходилось в межах 0,23-0,65ум.од, то зранку хвора виконувала ВКД у тонізуючому режимі, а тому, що ІІ=0,34 співвідношення тривалостей «вдиху-паузи-видиху» сягало 7 36383 3:1:3 за числом ударів пульсу і на протязі 9хв доводилось до 3:2:3. Ввечері заміряли ТВИ, ЧСС і розраховували І Е: ІЕ=ТВИ:ЧСС=18:84=0,21ум.од. Оскільки значення ІЕ знаходилось в області 0,12-0,39ум.од, то хворій був показаний седативний режим ВКД, при співвідношенні тривалостей «вдиху-види ху-паузи» 4:4:2 ударів пульсу, з подальшим збільшенням навантаження на протязі 13хв до 4:5:2, адже значення ІЕ на той час доби відповідало 0,21ум.од. Під час профілактики частота й важкість нападів ядухи поступово знижувались, як і дози застосовуваних медикаментозних препаратів під час купірування її нападів. 8 Таким чином, низведений приклад дозволяє переконати в можливості реалізації заявленого рішення задачі у переважній сфері його використання, з можливістю перевершення технічного результату за допомогою сукупності застосованих «продуктів», причому його характеристика, що зазначена у н.п. формули, визначає межі його правового статусу, забезпечує відмінність від об'єктів аналогічного призначення, а з урахуванням п.2 Ст.7 Закону і вищезазначених доводів є достатньою для кваліфікації дійсного способу як корисної моделі процесу. Аналог: 1. Гриняк Н.Г. Управление дыханием и здоровье. К.: «Здоровье», 1991. -160с. Таблиця 1 Варіанти вольового керування диханням, у залежності від результатів гіпоксичних проб Тонізуюче (ранкове) дихання 0,65 від 6:3:4до 7:3:4 від 8:4:4до 9:4:5 0,29-0,38 >0,39 4:6:24:7:2 4:8:25:9:2 Седативне (вечірнє) дихання