Спосіб лікування гіпостатичної пневмонії у хворих з хронічною серцевою недостатністю

Спосіб лікування гіпостатичної пневмонії у хворих з хронічною серцевою недостатністю, який включає призначення хворим комбінованої анти 3 згідно з корисною моделлю, додатково призначають імуномодулятор - імунофан по 1 мл 0,005 % розчину внутрішньом'язово один раз на добу протягом 7 діб; корвітин 0,5 г, розчиненого у 50 мл ізотонічного розчину NaCl внутрішньовенно крапельно 2 рази з інтервалом 12 годин на першу-другу добу та одноразово на третю-сьому добу в тій же дозі; тіотриазолін 2 мл 2,5 % внутрішньом'язово 2 рази на добу протягом 10 діб. Технічний ефект корисної моделі обумовлений синергізмом дії антибактеріальної терапії, антигістамінного препарату і засобу, який поліпшує дренажну функцію бронхів і посилює евакуацію харкотиння, та імуномодулятора, кардіопротектора, антиоксиданту. Таким чином забезпечується підвищення функціональної активності різних ланок імунної системи, відновлюється мікроциркуляція та баланс між прооксидантними і антиоксидантними процесами. Ефективність способу встановлена експериментально. Було обстежено дві групи хворих з гіпостатичною пневмонією, яка виникла внаслідок розвитку ХСН на тлі ІХС, кожна з яких містила по 30 осіб. Ці групи були співставленні за статтю, віком хворих, тяжкістю перебігу пневмонії та часом госпіталізації з початку захворювання. Усі хворі, що були під наглядом, знаходились на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні. У хворих на гіпостатичну пневмонію, яка виникла внаслідок розвитку ХСН на тлі ІХС, в більшості випадків початок захворювання характеризувався типовою клінічною картиною - задишкою при незначному фізичному навантаженні, лихоманкою, наявністю загальної слабкості, нездужання, біллю в грудній клітці, кашлю з виділенням слизового харкотиння, пітливості, а також наявністю фізикальних даних з боку легень - дрібнопухирчастих вологих хрипів, а у частини хворих також притуплення перкуторного звуку, переважно в підлопатковій ділянці з обох сторін. При рентгенологічному обстеженні хворих діагноз був підтверджений (ураженими стають сегменти легенів нижче косої борозни, де кров внаслідок гіпостазу накопичується в венах та капілярах). Хворі основної групи отримували лікування згідно з заявленим способом, хворі групи зіставлення - відповідно до традиційного способу. Проведення клінічного обстеження вказаних груп хворих дозволило встановити, що під впливом заявленого способу лікування прискорюється ліквідація клінічної симптоматики, скорочується тривалість збереження вище наведених симптомів загальної інтоксикації та більш швидко зникають застійні явища в легенях. В групі хворих, які отримували лікування за допомогою заявленого способу, тобто отримували додатково до традиційної терапії імунофан, корвітин, тіотриазолін, суттєво скорочувалась тривалість збереження симптомів загальної інтоксикації, а також симптомів, які свідчать про наявність патологічного процесу у легенях. Подальший нагляд за хворими обох груп дозволив встановити, що в групі, яка отримувала лікування, згідно до заявленого способу, тільки у трьох випадках спостерігав 41106 4 ся більш тривалий період маніфестації клінічної симптоматики, ніж загалом по групі. В групі, де лікування проводилось за допомогою існуючого способу-прототипу, тривалий період маніфестації мав місце в 7 випадках. Для більш детального вивчення патогенетичних механізмів щодо заявленого способу лікування, в кожній групі була вивчена низка імунологічних та біохімічних показників у хворих до початку лікування та на 10 добу від початку лікування. При цьому встановлено, що до початку лікування ГП в обох групах відмічалися суттєві розлади з боку вивчених імунологічних та метаболічних показників. Було встановлено, що у хворих обох груп має місце Т-лімфопенія зі зниженням загальної кількості Т-лімфоцитів (CD3+), а також субпопуляції Т-хелперів (CD4+), у зв'язку з чим імунорегуляторний індекс CD4/CD8 був зниженим. Відмічено значне підвищення рівня циркулюючих імунних комплексів (ЦІК), прозапальних цитокінів (ФНП-a, ІЛ-1b) та концентрації С-реактивного протеїну (СРП) у сироватці крові, що свідчило про наявність синдромів імунотоксикозу та ендогенного метаболічного токсикозу. Після завершення лікування в основній групі хворих, яких лікували заявленим способом, відмічено суттєве поліпшення вивчених лабораторних показників, співвідношення циркулюючих імуноглобулінів, достовірне зниження вмісту СРП, відновленням вмісту Т-клітин, тобто ліквідація Тлімфопенії, нормалізація кількості циркулюючих Тклітин (CD3+, CD4+), відновлення пулу CD8+ - і CD 16+ - клітин, які виконують не тільки цитотоксичні, але й супресорні функції, підвищення рівня Ig G антитіл пізньої фази імунної відповіді, яке свідчить про регрес клінічних проявів запального процесу. Рівні дієнових кон'югатів та малонового діальдегіду знижувались, а антиоксидантних продуктів (активності каталази і супероксиддисмутази) - підвищувались, що свідчило про зменшення проявів ендотоксикозу та стабілізацію процесів пероксидації. Підвищувались значення фагоцитарного індексу і фагоцитарного числа, що віддзеркалювало поліпшення стану неспецифічної реактивності. У той же час у групі хворих, яких лікували за допомогою відомого способу, не відбувалось суттєвих змін клітинного і гуморального імунітету. Таким чином, встановлено позитивний вплив заявленого способу лікування на низку клітинних і гуморальних, специфічних і неспецифічних механізмів імунітету, та на стан окислювальноантиоксидантного гомеостазу обстежених хворих, що дозволяє вважати заявлений спосіб патогенетично обгрунтованим. Ефективність способу ілюструють наступні приклади: Приклад 1. Хворий Д., 65 років, захворів поступово, з'явилась загальна слабкість, задишка, озноб, нездужання, ломота у тілі, сухий кашель, підвищення температури тіла до 37,6 °С. В анамнезі - ішемічна хвороба серця, стабільна стенокардія напруги, III функціональний клас, серцева недостатність (СН II А), необхідні ліки приймав нерегулярно. Коли відчув задишку, слабкість, виявив пастозність кінцівок, та з'явилися інші наве 5 дені вище симптоми, звернувся до лікаря і йому були призначені традиційні ліки: флюколд, амброксол, а також ліжковий режим, підвищена кількість рідини. У подальші два дні температура тіла була субфебрильна, відмічалося посилення кашлю, задишки. На третю добу захворювання стан хворого погіршився. При надходженні до стаціонару хворий скаржився на біль у грудній клітці, задишку в спокої, загальну слабкість, нездужання, субфебрильну температуру, кашель, головний біль, підвищену пітливість, пастозність та похолодання дистальних ділянок нижніх кінцівок, біль у грудній клітці, який посилювався при кашлі. При огляді: загальний стан хворого середньотяжкий, температура тіла 37,8 °С. Шкіра помірно бліда, відмічається ціаноз губ. Частота дихальних рухів (ЧДР) 25 на 1 хв. Пульс аритмічний, слабкий, 107 уд/хв., AT - 110/60 мм.рт.ст. Тони серця аритмічні, приглушені, має місце тахікардія. Відмічається збільшення в розмірах живота, розширення підшкірних вен черевної стінки. В легенях при аускультації у верхніх відділах дихання жорстке, сухі розсіяні хрипи, зліва і справа в нижніх сегментах дихання ослаблене, вологі дрібнопухирчасті хрипи в значній кількості і крепітація. При рентгенологічному дослідженні органів дихання, яке виконане при надходженні, виявлена двостороння нижньочасткова пневмонія (пневмонічна інфільтрація), застійного характеру. Аналіз крові: Еритроциті. - 3×1012/л; Гемоглобін - 118 г/л; Лейкоцити - 10,2×109/л; е - 1; п -10; с 56; л - 30; м - 4; ШОЕ - 26 мм/год. Аналіз сечі - сліди білка. Хворий був проконсультований лікаремкардіологом, встановлено діагноз: застійна пневмонія на тлі ХСН, середнього ступеня тяжкості, дихальна недостатність другого ступеня. Призначено лікування згідно з заявленим способом: антибіотики, а саме цефтриаксон по 1 г 2 рази на добу внутрішньом'язово, поляризуючу суміш, діуретики - лазикс, 40 мг через добу, антигістамінні препарати (піпольфен, по 0,025 г 2 рази на день усередину), ериспал 1 таб. 3 рази на добу протягом 10 діб поспіль та додатково у середньотерапевтичних дозах - корвітин 0,5 г, розчинених у 50 мл ізотонічного розчину NaCl, в/в крапельно 2 рази з інтервалом 12 годин протягом 2 - діб, на 3-тю - 7у добу в тій же дозі - одноразово; імунофан (1 мл 0,005 % р-ну) в/м один раз на добу протягом 7-ми діб; тіотріазолін (2 мл 2,5% р-ну) в/м 2 рази на добу протягом 10-ти діб. Під впливом проведеного лікування самопочуття та загальний стан хворого суттєво покращились. На четверту добу лікування зникли задишка, головний біль, ломота у всьому тілі, зменшились набряки та похолодання нижніх кінцівок, ціаноз губ. При повторному рентгенологічному обстеженні спостерігалась позитивна динаміка через 8 діб від початку лікування, застійні явища та пневмонічна інфільтрація у легенях були менш виражені. Клінічно - в легенях жорстке дихання, вологих хрипів - немає. Хворий виписаний додому у задовільному стані. За даними диспансерного нагляду протягом 3 - місяців після виписки зі стаціонару - стан здоров'я хворого задовільний, компенсований. 41106 6 Приклад 2. Хвора У., 58 років, яка скаржилась тривалий час на болі у ділянці серця, слабкість, пастозність гомілок і стоп, захворіла поступово: озноб, температура тіла до 37,9°С. Вона скаржилась на задишку при незначному фізичному навантаженні, серцебиття, головний біль, запаморочення, загальну слабкість, нездужання, кашель з незначною кількістю харкотиння (непродуктивний). З епіданамнезу відомо, що хвора не була у контакті з хворими на інфекційні хвороби ні вдома, ні на роботі. Звернулася до лікаря через деякий час після погіршення загального стану, встановлено діагноз - пневмонія, були призначені амоксициллін, аскорутин, ериспал, ліжковий режим. Від госпіталізації хвора відмовилася. На четвертий день захворювання самопочуття та загальний стан хворої суттєво погіршилися: її знобило, підвищилась температура до 38,2 °С, дуже хвилювала задишка при незначному фізичному навантаженні, з'явився біль у грудній клітці, який посилювався при кашлі. Хвора була доставлена до стаціонару машиною "швидкої допомоги". У стаціонарі: загальний стан хворої тяжкий, скарги на задишку, слабкість, нездужання, кашель, біль у грудній клітці при кашлі, запаморочення. Температура тіла 38,4 °С. Шкіра бліда, відмічається ціаноз губ, покрита липким холодним потом. Дистальні ділянки нижніх кінцівок холодні. Пульс аритмічний, зниженого наповнення та напруження, 110 ударів на хвилину, AT - 100/50 мм.рт.ст. Тони серця аритмічні, приглушені, відзначається тахікардія. В легенях при аускультації в нижніх відділах дихання жорстке, сухі розсіяні хрипи, під обома лопатками дихання ослаблене, із жорстким відтінком, вологі дрібнопухирчасті хрипи і крепітація. Частота дихальних рухів - 26 на хвилину. Аналіз крові: Еритроцити. - 3,2x1012; Нb - 120 г/л; Лейкоцити - 9,6x109/л; е - 1; п - 12; с - 65; л -19; м - 3; ШОЕ -29 мм/год. Аналіз сечі - сліди білка. За даними рентгенологічного обстеження: корні легенів розширені, не структурні зліва і справа в ділянках нижніх часток легенів - затемнення легеневої тканини у вигляді пневмонічної інфільтрації. У кістково-діафрагмальному синусі - небагато рідини. Рентгенологічне заключення: нижньочасткова двостороння пневмонія, ускладнена ексудативним плевритом. Встановлено клінічний діагноз: застійна (гіпостатична) пневмонія, тяжкого перебігу, ускладнена лівобічним ексудативним плевритом. У зв'язку з встановленням діагнозу гіпостатична пневмонія хворій призначено лікування згідно з заявленим способом: традиційне лікування та додатково, у середньотерапевтичних дозах, препарати: імунофан (1 мл 0,005 % р-ну) в/м один раз на добу протягом 7- ми діб; - корвітин 0,5 г розчинених у 50 мл ізотонічного розчину NaCl в/в крапельно 2 рази з інтервалом 12 годин на 1-у - 2-у добу та одноразово на 3-ю - 7-у добу в тій же дозі; тіотріазолін (2 мл 2,5 % р-ну) в/м 2 рази на добу протягом 10-ти діб. Під впливом проведеного лікування стан хворої покращився: на третю добу знизилась температура тіла. На п'яту добу від початку лікування у хворої зменшились задишка, біль у грудній клітці, ціаноз губ. На шосту добу 7 41106 лікування також зменшились кашель, біль у грудній клітці, відновився кровообіг дистальних ділянок нижніх кінцівок. Хрипи у легенях зменшились на 10-ту добу від початку лікування. Контрольне рентгенологічне обстеження хворої на 10-у добу від початку лікування показало наявність позитивної динаміки змін у легенях. У кістководіафрагмальному синусі рідина відсутня. При клінічному огляді - самопочуття задовільне, дихання над легенями жорстке, хрипів немає. Хвора виписана додому у задовільному стані. Отже, заявлений спосіб лікування гіпостатичної пневмонії має суттєві переваги порівняно з Комп’ютерна верстка І.Скворцова 8 відомим способом, що проявляється відновленням різних ланок імунної системи, покращенням гемодинаміки та антиоксидантного захисту, зниженням потреби міокарда в кисні, прискоренням ліквідації запальних явищ у легенях, більш швидким одужанням хворих. Заявлений спосіб не потребує дефіцитних та коштовних ліків, він базується на призначенні вітчизняних препаратів, які є в достатній кількості в аптечній мережі України. Тому спосіб може бути рекомендований для клінічного використання в умовах кардіологічних та пульмонологічних відділень. Підписне Тираж 28 прим. Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601