Спосіб реабілітації дітей з неврологічними захворюваннями

Спосіб реабілітації дітей з неврологічними захворюваннями, шляхом нормалізації тонусу м'язових груп за рахунок примусового виконання вправ ЛФК на розтягування м'язів, який відрізняється тим, що реабілітацію проводять в три етапи, тривалість кожного з яких становить 8-10 днів: C2 2 UA 1 3 створюють статичне вольове напруження аксіальних м'язів та розтягують їх вздовж вертикальної осі тіла. Зберігаючи цю позу, в повільному темпі виконують наступні вправи: відхиляють тулуб назад, переносять по черзі вагу тіла на праву та ліву ногу, переміщують тулуб по колу, руки по черзі піднімають, при цьому виконують розтягування з поворотами, повертають та нахиляють голову, виконують діафрагмальне дихання, розслабляють м'язи, переміщують таз в сторони, прогинаються в попереку, по черзі виконують кругові рухи тазом з максимальною амплітудою, діафрагмальне дихання, розслаблення, ходьбу, діафрагмальне дихання, розслаблення. Недоліки його полягають у тому, що спосіб не дозволяє проводити лікування дітей, неспроможних до переміщення, з недорозвитими випрямляючими реакціями, вираженим парезом нижніх кінцівок внаслідок неврологічних захворювань, які значно ускладнюють для пацієнта якість його життя. Відомий спосіб лікування хворих з патологіями хребта внаслідок неврологічних захворювань по патенту RU № 2218926 С1, 2003р. відповідно до якого проводять шість курсів біотерапії по регенерації нервової тканини біопрепаратом ВЕТОМ7048 три рази на добу з інтервалом 6 годин по 70мг/кг, та інтервалом між курсами 30 днів. Тривалість першого курсу 20 днів, другого та третього по 10 днів, четвертого - 15 днів, п'ятого та шостого по 20 днів. При цьому з другого курсу біотерапії по регенерації нервової тканини проводять примусове моделювання рухів за допомогою пристрою для імітації ходьби. Заняття проводять по 2,5 години на день на протязі п'яти курсів лікування біотерапією. Недоліки його полягають у тому, що спосіб не може бути використаний для лікування хворих з парезом кінцівок внаслідок генетично обумовлених нервово-м'язових захворювань, а також при спастичних церебральних паралічах, через те, що препарат, який використаний в цьому способі не рекомендований для лікування хворих з названою патологією. Відомий також спосіб реабілітації дітей з неврологічними захворюваннями по патенту RU № 2289381 С1, 2006р., який включає примусове виконання вправ на розтягування м'язів рук, ніг, хребта, для чого дитину лицем вниз вкладають на накачаний м'яч діаметром 120 см, фіксують на м'ячі його плечі, нижні кінцівки та руки вздовж тулуба, по мірі досягнення розслаблення виконують вправи на розведення ніг, повільно покачують в різних напрямках. Послідовно виконують вправи на розтягування в горизонтальній площині, починаючи з верхніх кінцівок і плечового поясу симетрично, з однаковим зусиллям на протязі 3-5 сек. із зусиллям 3-5 кг у дітей молодшого та 6-8 кг - у дітей старшого віку з наступним розтягуванням нижніх кінцівок в вихідному положенні на спині. Відновлення м'язового тонусу у дітей проводять 23 рази на тиждень курсами по 10-12 процедур, тривалістю 5-10 хв. Спосіб дозволяє покращити фізичний стан дітей із спастичними формами дитячого церебрального паралічу 93074 4 Цей спосіб прийнято за прототип. Недоліки його полягають у тому, що спосіб не може бути використаний для лікування дітей з особливо тяжкими формами патологій опорнорухового апарату, внаслідок яких пацієнт не може стояти та рухатися, або має значні обмеження в реалізації пересування. Технічною задачею винаходу являється формування стереотипу опорних та рухових функцій у пацієнтів з тяжкими формами порушень рухових функцій внаслідок тяжких форм неврологічних захворювань. Ця задача вирішена тим, що в способі реабілітації дітей з неврологічними захворюваннями, шляхом нормалізації тонусу м'язових груп за рахунок примусового виконання вправ ЛФК на розтягування м'язів, відмінністю являється те, що реабілітацію проводять в три етапи: на підготовчому етапі застосовують індивідуально показані для хворого загальноприйняті методики фізіотерапії, направлені на вирівнювання тонусу м'язів, профілактику і боротьбу з порочними установками, контрактурами і деформаціями кінцівок: для цього проводять електростимуляцію послаблених і перерозтягнутих м'язів кінцівок і тулуба, озокеритові аплікації та магнітотерапію; для нормалізації тонусу м'язів і стимуляції моторної активності проводять імпульсну терапію, індуктотермію і озокеритові аплікації по ходу хребта та водолікування. Після сеансу фізіотерапії проводять масаж (поглажування, потряхування, вібрацію, точковий масаж) та по 8-10 раз в повільному темпі виконують вправи ЛФК, а саме: дихальні вправи, вправи на нормалізацію тонуса м'язів тулуба та кінцівок, на корекцію патологічного положення ніг, на формування склепіння стоп, рівноваги та прямостояння; при необхідності для збереження досягнутих результатів призначають корегуючі ортези; на другому етапі в залежності від індивідуального стану пацієнта виконують його вертикалізацію та поступово навчають пацієнта переносити вагу тіла з однієї ноги на іншу в динамічному параподіумі. Час вертикалізації та режим ходьби підбирають в залежності від індивідуальних можливостей хворих. При ступені рухових можливостей (СРМ) 50% і більше початковий час вертикалізації складає 25-30 хвилин, при СРМ 25-50% - 15-20 хвилин, при СРМ менше 25% - 3-5 хвилин. Під час балансування в параподіумі виконують активні вправи для рук та верхнього плечового поясу з використанням резинових амортизаторів та гімнастичної палиці; під час денного та нічного сну закріплюють досягнуте положення за допомогою корегуючих ортезів. На третьому, заключному етапі реабілітації, пацієнта навчають користуванню апаратом еквівалентної ходьби, спочатку ходьбу проводять в стаціонарно закріплених поручнях, по мірі адаптації м'язів пацієнта до навантаження поступово навчають його самостійній ходьбі в апараті спочатку з додатковими опорами (ходунки, милиці), а потім самостійно. Тренування в апараті еквівалентної ходьби проводять спочатку на протязі 3 днів по 5-20 хв., паралельно продовжують виконання активних вправ ЛФК для рук, верхнього плечового поясу та ніг; по мірі адаптації пацієнта до навантажень та освоєн 5 ня стереотипу ходьби час тренувань збільшують до 1,0-1,5 годин. Тривалість кожного етапу реабілітації 8-10 днів. Тривалість користування апаратом еквівалентної ходьби між курсами інтенсивної терапії залежить від індивідуального стану хворого і може складати від кількох місяців до кількох років. Такий спосіб дозволяє на першому етапі реабілітації за рахунок індивідуально підібраних методів фізіотерапії знизити тонус одних м'язів, та стимулювати - інших, провести профілактику і боротьбу з порочними установками, контрактурами і деформаціями кінцівок; за рахунок використання класичних прийомів масажу та індивідуально підібраних вправ ЛФК провести нормалізацію тонусу м'язів, підготовити серцево-судинну, нервовом'язову системи та опорно-руховий апарат до несення навантаження, провести корекцію патологічного положення ніг; за рахунок використання корегувальних ортезів підвищити ефективність збереження досягнутого результату; на другому етапі реабілітації за рахунок використання динамічного параподіуму паралельно з активними вправами ЛФК провести примусове тренування по формуванню стереотипу прямостояння та переносу ваги тіла з однієї кінцівки на другу, що потрібно для формування навиків ходьби; на третьому етапі за рахунок використання апарату еквівалентної ходьби паралельно з активними вправами ЛФК проводити активне тренування по формуванню та закріпленню навиків стояння та ходьби в апараті еквівалентної ходьби. Спосіб реалізують наступним чином. Після встановлення діагнозу важкої форми неврологічного захворювання з відсутністю функції опори та ходьби, наприклад, вираженого спастичного парезу, дитячого церебрального паралічу (ДЦП) або в'ялого нижнього парапарезу, нервовом'язових захворювань, по загальноприйнятим методам проводять клінічне та апаратне обстеження хворих на предмет виявлення показань та протипоказань до лікування та визначення методів реабілітації таких хворих. Такі діти, звичайно, невпевнено сидять. Стояти і ходити навіть з допоміжною підтримкою вони не можуть. В процесі клінічного обстеження виявляють характер порушень функцій нервово-м'язової системи опорно-рухового апарату в залежності від патології. Проводять клінічну та апаратну оцінку функціонального стану м'язової системи та визначають ступінь індивідуальних рухових можливостей пацієнта. Оцінку функціонального стану м'язової системи проводять за допомогою теста Ловетта, рівень залежності пацієнта від зовнішньої допомоги при стоянні та ходьбі - по тесту „Функціональні категорії ходьби". За допомогою тесту „Оцінка рухових функцій" визначають ступінь рухових можливостей пацієнтів (СРМ). Після цього призначають індивідуальні реабілітаційні заходи, які проводять в три етапи (підготовчий, вертикалізація та навчання ходьбі). За результатами клінічного обстеження та тестування в залежності від індивідуальних можливостей пацієнта визначають засоби і методи лікування, які використовують на підготовчому етапі, а саме показані для пацієнта прийоми фізіотерапії, 93074 6 направлені на підготовку серцево-судинної, нервово-м'язової систем та опорно-рухового апарату до несення фізичних навантажень при стоянні та ходьбі, на нормалізацію тонусу м'язів (розслаблені - зміцнюють, а спастичні - розслабляють), профілактику і боротьбу з порочними установками, контрактурами і деформаціями кінцівок. Для цього по загальноприйнятим методикам проводять електростимуляцію послаблених і перерозтягнутих м'язів кінцівок і тулуба, озокеритові аплікації та магнітотерапію. Для стимуляції моторної активності м'язів по загальноприйнятим методикам проводять імпульсну терапію, індуктотермію і озокеритові аплікації по ходу хребта та водолікування. Після сеансу фізіотерапії проводять масаж у відповідності з формою патології (поглажування, потряхування, вібрацію, точковий масаж). Після цього в повільному темпі по 8-10 раз примусово виконують вправи ЛФК, направлені на нормалізацію тонусу м'язів: дихальні вправи, вправи на корекцію патологічного положення ніг, на формування склепіння стоп, рівноваги та прямостояння. Підготовчий етап триває 8-10 днів. Після цього на другому етапі реабілітації виконують примусову вертикалізацію пацієнта та, в залежності від його індивідуального стану, поступово навчають переносу рівноваги з однієї кінцівки на другу в динамічному параподіумі. Час вертикалізації та режим ходьби підбирають в залежності від патології та індивідуальних можливостей хворих. При ступені рухових можливостей (СРМ) 50% і більше початковий час вертикалізації складає 2530 хвилин, при СРМ 25-50% - 15-20 хвилин, при СРМ менше 25% - 3-5 хвилин. Під час балансування в параподіумі виконують активні вправи для рук та верхнього плечового поясу з використанням резинових амортизаторів та гімнастичної палиці; під час денного та нічного сну досягнуті результати лікування при необхідності закріплюють за допомогою індивідуально виготовлених корегуючих ортезів. Тривалість другого етапу реабілітації складає 8-10 днів. На третьому заключному етапі реабілітації, пацієнта навчають користуванню апаратом еквівалентної ходьби. Спочатку ходьбу проводять в стаціонарно закріплених поручнях, паралельно продовжують активні вправи ЛФК для рук, верхнього плечового поясу та для ніг. По мірі адаптації кістково-суглобової те нервово-м'язової систем до навантаження пацієнта навчають самостійній ходьбі в апараті спочатку з додатковими опорами (ходуни, милиці), а потім самостійно. Тренування в апараті еквівалентної ходьби в залежності від індивідуальних можливостей проводять на протязі 3-х днів по 5-20 хв., а по мірі адаптації пацієнта до навантажень та освоєння стереотипу ходьби в апарату час тренувань збільшують до 1,0-1,5 годин. Тривалість заключного етапу реабілітації складає 8-10 днів. Тривалість користування апаратом еквівалентної ходьби між курсами інтенсивної терапії залежить від індивідуального стану хворого і може складати від кількох місяців до кількох років. Приклади: 7 93074 1. Хворий С, іст.хв. №24491, 10 років, діагноз: ДЦП, тетрапарез. Проходив лікування в клініці інституту в 2005р. При клінічному обстеженні виявлені: згинально-приводящі контрактури тазостегнових суглобів 10°, згинальні контрактури колінних суглобів 15°, еквіноварусна деформація стоп (більше зліва), кіфоз. Хворий сидить невпевнено, самостійно стояти не може, стоїть тільки із сторонньою допомогою, СМР 25%. Йому виготовлені ортези та корсет. При стабіло-базометричному обстеженні в ортезах та в корсеті виявлено: навантаження на обидві кінцівки нерівномірне, навантажує більше праву кінцівку, коефіцієнт опорності низький і складає 0,50. Загальний центр тиску сильно зміщений наперед на 10,9 см від осі X і в сторону правої кінцівки на 2,7 см. Центр тиску обох кінцівок проектується на верхню третину (носочна область) контурів стоп. Опороздатність обох кінцівок різна, більша справа, коефіцієнт опорності 0,33. Загальний центр тиску зміщується донизу по осі Y, але більше в сторону правої кінцівки. Центр тиску обох кінцівок розташований по різному: зліва - в області середньої третини, справа - в нижній третині. Виражена асиметрія пози, кут ротації центру тиску - 6,9°. Хворому призначено індивідуальний комплексний курс лікування, який на першому етапі включав курс фізіотерапії по загальноприйнятим методикам (електростимуляцію, магнітотерапію, озокеріт, водотерапію), розслаблення м'язів за допомогою методів класичного масажу з розробкою рухів в суглобах, вправи ЛФК, направлені на нормалізацію тонуса м'язів, зміцнення м'язіврозгиначів, вправи для покращення опороздатності та координації рухів, дихальні вправи. Через патологічну установку лівої кінцівки виготовлено індивідуальний корегуючий ортез, в якому розташовували ліву ногу після проведення тренувань. Це допомагало зберігати досягнуте в результаті тренувань положення. Пацієнт користувався цим ортезом і вночі. Через 2-3 дні пацієнту призначено примусові тренування на формування вертикальних реакцій та рівноваги в параподіумі з наростанням часу від 10 хв. до 30 хв. з орієнтацією на індивідуальні можливості. Адаптація пацієнта до Комп’ютерна верстка В. Мацело 8 балансування в параподіумі проводилась на протязі 8 днів. Після цього проводилось тренування в індивідуальному апараті еквівалентної ходьби, спочатку за допомогою опори на паралельні бруси. Час користування апаратом визначався в залежності від індивідуальних можливостей і складав від 10 хв., а по мірі адаптації до навантажень час тренування збільшився до 1,5 годин на день. Третій етап реабілітації тривав 10 днів. При базометричному обстеженні в апараті для еквівалентної ходьби опороздатність лівої нижньої кінцівки більша, розташований в межах нормальних величин, на 2,3 см назад від осі X. Центр тиску обох кінцівок розташований на рівні середньої третини контуру стоп, що відповідає нормі, ротація їх незначна і складає 2,8°. Ці дані свідчать про поліпшення опороздатності та рівноваги пацієнта в апараті для еквівалентної ходьби. Хворого С. виписано з індивідуальними рекомендаціями продовжувати виконувати вправи ЛФК та тренування в апараті для ходьби та стояння в домашніх умовах. Повторне обстеження через 1 рік показало покращення фізичного стану пацієнта та рухової активності дитини. Патологічна установка корпуса і кінцівок зберігалась, а контрактур великих суглобів не було, зменшилась еквіноварусна деформація стоп, що дозволяє дитині впевнено сидіти, стояти та ходити без ортезів за допомогою опори на одна руку або з підтримкою сторонньої особи. В клініці УкрНДІпротезування цим способом проведено лікування 25 пацієнтів з особливо тяжкими формами патологій опорно-рухового апарату, яке дозволило сформувати навики сидіння та частково відновити їх рухові можливості. Таким чином, представлений комплексний спосіб лікування пацієнтів з особливо тяжкими формами патологій опорно-рухового апарату, зумовлених неврологічними захворюваннями, за допомогою поетапного застосування методів фізіотерапії, ЛФК та тренування їх в параподіумі та в апараті для еквівалентної ходьби дозволяє сформувати стереотип стояння та ходьби, підвищити рухові можливості пацієнтів, частково відновити здатність до пересування та поліпшити якість їх життя. Підписне Тираж 26 прим. Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601