Аускультативний спосіб визначення нижньої границі печінки

Реферат: Аускультативний спосіб визначення нижньої границі печінки, в якому його на ½ реберної дуги пацієнта, який знаходиться в горизонтальному положенні, установлюють фонендоскоп. При цьому половину фонендоскопу установлюють на грудну клітку, а другу половину - на черевну стінку. Далі, знизу вверх вказівним пальцем проводять по шкірі черевної стінки рухи, які над щільними поверхнями при аускутації змінюють звук від «темпаніту» до яскравого чіткого. Місце, де звук змінюється від темпанічного до притуплення позначають кульковою ручкою або маркером, яке і є нижньою границею печінки. Після цього аналогічно визначають та позначають 3-4 такі точки, які з’єднують між собою. UA 110171 U (12) UA 110171 U UA 110171 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини та педагогіки, зокрема діагностики захворювань шлунково-кишкового тракту, а саме: для визначення нижньої границі печінки та діагностики патологічних змін в печінці при інфекційній та неінфекційній патології та з метою навчання студентів медичних вузів, які не справляються із завданням пальпації і перкусії. Загальновідомим є метод пальпації внутрішніх органів, запропонований ОбразцовимСтражеско. Проте такий традиційний метод, на початковій стадії навчання при відсутності навиків тактильної чутливості, не дає можливості чітко визначити розміри нижньої границі печінки, особливо, коли печінка еластична, м'яка. Особливі труднощі при пальпації виникають у пацієнтів з великим шаром жирової тканини, добре розвинутою мускулатурою черевної порожнини, при асциті. Крім цього відомим є метод перкусії - визначення розмірів печінки по Курлову, за яким по зміні перкуторного звуку визначають нижню границю печінки. По середньоключичній, передній паховій та по передній серединній лініям визначають притуплення перкуторного звуку в місцях перетину цих ліній з нижнім краєм печінки ["Диагностика внутренних болезней". Шкляр Б.С. - К.: "Вища школа", 1972. - С. 516]. Але, при даному методі не можна чітко визначити перехід звуку (з ясного в темпаніт або навпаки) і пропустити цю межу. Цей відомий метод є порівняно складним, тому рідко використовується лікарями. Існують інструментальні методи обстеження - ультразвукова діагностика органів черевної порожнини, при якій визначають розміри: товщину, а не границі печінки. Відомий спосіб визначення нижнього краю печінки у дітей та дорослих за патентом України на корисну модель № 13644. В відомому способі дослідження аускультативною пальпацією проводять в лежачому положенні хворого, а дослідник сідає справа від правого боку пацієнта. При цьому фонендоскоп прикладають в точку на 1-2 см вище реберної дуги хворого по середньоключичній лінії лівою рукою дослідника, а правою проводять пошкрібуючі рухи по передньоаксилярній, середньо-ключичній, парастернальній лініях у напрямку від нижньої половини черевної порожнини до реберної дуги, при цьому аускультативно фіксуються посилення звуку від пошкрібування в місці прилягання печінки до передньої поверхні черевної стінки та грудної клітки і за даними дослідження визначають межі печінки, зокрема нижній край печінки. Але даний метод використовується в основному для дітей. Крім цього, в цьому методі описується визначення нижньої границі печінки, виходячи з однієї точки, що при патології гепатобіліарної системи у лікаря-інтерна (гастроентеролога, інфекціоніста, терапевта, гематолога, ендокринолога) дорослої практики не достатньо. Адже при печінковій патології може відбуватись збільшення печінки на 8-10 см., і із однієї точки чітко визначити нижню границю печінки не можливо. Також, зазначений відомий спосіб не дає змогу вислуховувати віддалені точки, тому чітко нижню границю печінки за таким способом визначити не можливо, особливо при масивних збільшеннях. Задачею корисної моделі є надання способу, який дає можливість чітко визначити параметри нижніх границь паренхіматозних органів, в тому числі печінки. Поставлена задача вирішується тим, що при аускультативному способі визначення нижньої границі печінки за допомогою фонендоскопа його установлюють на ½ реберної дуги пацієнта, який знаходиться в горизонтальному положенні. При цьому половину фонендоскопу установлюють на грудну клітку, а другу половину - на черевну стінку. Далі, знизу вверх вказівним пальцем проводять по шкірі черевної стінки штрихоподібні рухи, які над щільними поверхнями при аускультації змінюють звук від "темпаніту" до яскравого чіткого. Місце, де звук змінюється від темпанічного до притуплення, позначають кульковою ручкою або маркером, яке і є нижньою границею печінки. Після цього аналогічно визначають та позначають 3-4 такі точки, які з'єднують між собою. Далі запропонований спосіб за корисною моделлю буде описаний більш детально з посиланням на додане креслення, на якому зображений фрагмент перерізу черевної порожнини людини. Пацієнта, як правило, приводять в горизонтальне положення. Фонендоскоп (на кресленні не зображений) встановлюють на ½ реберної дуги, при цьому половину фонендоскопу розміщують на грудну клітку, а другу половину на черевну стінку (позиція 1 на кресленні). Після цього знизу вверх від правої бокової ділянки живота (позиція 2 на кресленні) до правого підребер'я та відповідної реберної дуги штрихоподібними рухами вказівного пальця по шкірі передньої черевної стінки проводять в ділянку, де пересікається права середньоключична лінія з правою реберною дугою (позиція 3 на кресленні). В місці, де змінюється звук від темпанічного до притуплення, що і є нижньою границею печінки (позиція 4 на кресленні), кульковою ручкою позначають першу точку (позиція 5 на кресленні). Щоб детальніше визначити нижню границю печінки (при патології), знаходять та позначають 3-4 точки. Фонендоскоп 1 UA 110171 U 5 10 15 20 25 встановлюють на ½ реберної дуги, але вже переміщують до правої парастернальної лінії, яка розміщена між правою грудною та правою середньоключичною лініями. Вказівним пальцем знизу вверх від пупкової ділянки, а саме справа від пупка (позиція 6 на кресленні), проводять штрихоподібні рухи доверху до реберної дуги (позиція 7 на кресленні), де вислуховують зміну звуку і ставлять другу точку (позиція 8 на кресленні). Після цього встановлюють фонендоскоп в місці перетину правої передньої пахвової лінії з правою реберною дугою (позиція 9 на кресленні), та проводять штрихоподібні рухи знизу вверх, латеральніше від правої бокової ділянки живота вверх (позиція 10 на кресленні), де вислуховують зміну звуку і ставлять третю точку (позиція 11 на кресленні). Якщо печінка значно збільшена, то визначають і четверту точку. Для цього попередньо укладають пацієнта на лівий бік, відводять руку доверху, проводять штрихоподібні рухи по середній пахвовій лінії знизу вверх до притуплення (позиція 12 на кресленні) і ставлять четверту точку (позиція 13 на кресленні). Всі 3-4 точки за допомогою кулькової ручки з'єднують між собою (позиція 14 на кресленні) - це і буде точне детальне визначення нижньої границі печінки. Після визначення нижньої границі печінки проводять поверхневу або глибоку пальпацію даного органу. Аналіз літературних даних в медицині показує, що детального опису аускультативної методики обстеження печінки відсутній, а це простий і ефективний метод діагностики. Таким чином до переваг даного методу належить те, що він досить простий у використанні, не потребує багато часу для здійснення та можливе його широке застосування лікарями в терапевтичних клініках, при інфекційних хворобах, при ожиріннях, асцитах (водянка), а також при гострій печінковій енцефалопатії, накачаному пресі. Запропонований простий метод покращення пальпації внутрішніх органів, а саме - нижньої границі печінки (що в більшості у 95 % студентів 4-6 курсів не можуть визначити), може також використовуватись для навчання студентів та лікарів-інтернів на відповідних кафедрах. Запропонований спосіб дозволяє чітко і безпомилково поставити точки переходу границі звуку від темпанічного до притуплення навіть для фахівців початкового рівня. ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ 30 35 40 45 50 1. Аускультативний спосіб визначення нижньої границі печінки, в якому його на ½ реберної дуги пацієнта, який знаходиться в горизонтальному положенні, установлюють фонендоскоп, при цьому половину фонендоскопу установлюють на грудну клітку, а другу половину - на черевну стінку, далі, знизу вверх вказівним пальцем проводять по шкірі черевної стінки штрихоподібні рухи і визначають місце, де звук змінюється від темпанічного до притуплення, та позначають кульковою ручкою або маркером, яке і є нижньою границею печінки, після цього фонендоскоп встановлюють на ½ реберної дуги, але вже переміщують до правої парастернальної лінії, яка розміщена між правою грудною та правою середньоключичною лініями, вказівним пальцем знизу вверх від пупкової ділянки, а саме справа від пупка (позиція 6 на кресленні), проводять штрихоподібні рухи доверху до реберної дуги (позиція 7 на кресленні), де вислуховують і визначають місце зміни звуку і ставлять другу точку (позиція 8 на кресленні), після чого встановлюють фонендоскоп в місці перетину правої передньої пахвової лінії з правою реберною дугою (позиція 9 на кресленні), та проводять штрихоподібні рухи знизу вверх латеральніше від правої бокової ділянки живота вверх (позиція 10 на кресленні), де вислуховують і визначають місце зміни звуку і ставлять третю точку, потім всі три точки за допомогою кулькової ручки або маркера з'єднують між собою. 2. Спосіб за пунктом 1, який відрізняється тим, що додатково визначають четверту точку нижньої границі печінки, для чого укладають пацієнта на лівий бік, відводять руку доверху, проводять штрихоподібні рухи по середній пахвовій лінії знизу вверх, вислуховують і визначають місце зміни звуку до притуплення (позиція 12 на кресленні) і ставлять четверту точку, після чого всі чотири точки з'єднують між собою. 2 UA 110171 U Комп’ютерна верстка Г. Паяльніков Державна служба інтелектуальної власності України, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 3