Спосіб лікування бронхіальної нориці після пневмонектомії

МПК-6А61 В 17/00 СПОСІБ ЛІКУВАННЯ БРОНХІАЛЬНОЇ НОРИЦІ ПЮЛЯ ПНЄВМОНЕКТОМІЇ Винахід відноситься до медицини, зокрема, до хірургічних способів, і може бути використаний в торакальній хірургії для лікування бронхіальної нориці після пневмонектомії. Одним із методів хірургічного лікування бронхіальної нориці після пневмонектомії є трансстернальна трансперикардіальна оклюзія кукси головного бронху. Відомий спосіб лікування бронхіальної нориці після пневмонектомії шляхом трансстернальної оклюзії кукси головного бронху, що включає стернотомію, виділення й ушивання кукси головного бронху, зміцнення її шматком перикарда [1]. Істотною хибою відомого способу є велика кількість післяопераційних гнійно-септичних ускладнень у виді медіастиніту, остеомієліту грудини, обумовлених реканалізацією кукси бронху. Це значно ускладнює перебіг післяопераційного періоду і погіршує результати лікування, тому що шматок перикарда, який застосовують у якості зміцнювального матеріалу, не має достатнього об'єму, пластичності, здатності до адгезії і ангіогенезу. Крім того, при облітерації порожнини перикарда застосування останнього з метою перикардизації кукси бронху є технічно неможливим. В основу винаходу поставлене завдання удосконалити відомий спосіб лікування бронхіальної нориці після пневмонектомії із застосуванням трансстернальної оклюзії кукси головного бронху в якому, шляхом зміцнення кукси бронху шматком великого сальника, досягається зниження кількості післяопераційних гнійно-септичних ускладнень. , Поставлене завдання вирішується тим, що у відомому способі лікування бронхіальної нориці після пневмонектомії шляхом виконання трансстернальної оклюзії кукси головного бронху, що включає стернотомію, виділення, ушиванння і зміцнення кукси головного бронху шматком перикарда, згідно з винаходом, після стернотомії додатково виконують верхньо-серединну лапаротомію, мобілізують шматок великого сальника, проводять його через передне межистіння, а потім підшивають до кукси бронху. Згідно запропонованого способу оментопластика істотно покращує перебіг післяопераційного періоду за рахунок надійної ізоляції кукси бронху від плевральної порожнини, тампонування міжкуксового діастазу, усунення несприятливого впливу плеврального ексудату на куксу бронху. Розташування шматка великого сальника в передньому межистінні також сприяє зниженню числа медіастинітів і остеомієліту грудини за рахунок виразних адгезивних властивостей великого сальника й ізоляції рани межистіння від кукси бронху. Незважаючи на додаткове скресання черевної порожнини і мобілізацію шматка великого сальника, клінічний перебіг післяопераційного періоду не потяжчується, оскільки комбінований стернолапаротомний розтин потребує меншого по довжині розтину очеревини, чим при сполученні, наприклад, латеральної торакотомії і лапаротомії. Суть винаходу ілюструється малюнком, на якому показано фіксацію шматка великого сальника до центральної кукси лівого головного бронху]. Спосіб здійснюють таким чином. Під ендотрахеальним наркозом розсікають м'які тканини по серединній лінії від яремної вирізки до половини відстані між мечоподібним відростком і пупком. Формують, шляхом пальцьового відшарування, тунель за грудиною і виконують повну подовжню стернотомію пилкою Джиглі. У верхньо-серединній частині епігастрію оголюють паріетальний листок очеревини, не розкриваючи його. Куксу головного бронху виділяють трансмедіастинально в серединному аорто-кавальному проміжку, прошивають на рівні першого хрящового півкільця апаратом УКБ-25 і перетинають. З периферичної частини кукси висікають 1-2 півкільця, слизову оброблюють діатермокоагуляцією й ушивають вручну. Після цього розсікають очеревину на довжину розтину м'яких тканин передньої черевної стінки. Здійснюють ревізію черевної порожнини, при необхідності розділяють спайки, що фіксують великий сальник, і виводять останній у рану. Чепцевий шматок викроюють вертикальним розтином уздовж судин до поперечної ободочної кишки, проводять через переднє межистіння над 2 перикардом і фіксують окремими швами до центральної кукси бронху, заповнюючи тканиною сальника міжкуксовий проміжок. Лапаротомну рану ушивають наглухо. Дренують переднє межистіння, стернотомну рану пошарово ушивають. Таким чином, у запропонованому способі мобілізацію, переміщення і фіксацію шматка великого сальника здійснюють з одного стернолапаротомного доступу, що істотно знижує тривалість і травматичність втручання. Використання шматка великого сальника в якості зміцнювальну куксу бронху матеріалу дозволяє ліквідувати міжкуксовий діастаз і тампонувати ретростернальний простір. Наводимо конкретний приклад здійснення способу. Приклад. Хворий Н.( 44 роки, поступив у відділення торакальної хірургії ОКЛПО "Фтизіатрія" 14.02.95 р. із діагнозом: хронічна емпієма плеври з норицею лівого головного бронху після пневмонектомії, виконаної в 1993 р. із приводу фіброзно-кавернозного туберкульозу. Після передопераційної санації порожнини емпієми 27 03.95 р. виконана операція: трансстернальна оклюзія лівого головного бронху. Під ендотрахеальним наркозом виконані повна подовжня стернотомія і верхньо-серединна лапаротомія. Після розтину передньоверхнього завороту перикарда між верхньою порожнистою веною й аортою, трансперикардиального виділення і зсуву убік правого передсердя правої гілки легеневої артерії в ретроперикардиальній клітковині виділена кукса лівого головного бронху, відсічена від трахеї на рівні 1-го хрящового півкільця й ушита УКБ-25 . З периферичної частини кукси бронху витнуто 2 хрящових півкільця і кукса ушита ручним швом. 2 шви на перикард. Чепцевий шматок викроювали вертикальним розтином уздовж судин до поперечної ободочної кишки, проводили його через отвір у грудинно-реберному трикутнику над перикардом і фіксували окремими швами до кукси бронху, цілком заповнюючи міжкуксовий проміжок. По периметрі рани межистіння сальник підшивали окремими швами до медіастинальної плеври. У переднє межистіння вводили через контрапертуру силіконовий дренаж. Рану пошарово ушивали наглухо. Післяопераційний період - без особливостей. Через 34 доби після операції хворий у задовільному стані з був переведений до терапевтичного відділення для подальшої протитуберкульозної терапії. У всіх оперованих зазначеним способом 5 хворих післяопераційний період протікав гладко. Всі рани грудної і черевної стінки зажили первинним натягом. Ускладнень, пов'язаних із оментопластикою, не спостерігалося. Випадків реканалізації кукси бронху або інших гнійно-септичних ускладнень в області хірургічного доступу не відзначено. Таким чином, у порівнянні з прототипом, спосіб, що заявляється, дозволяє надійно ізолювати куксу бронху від плевральної порожнини, тампонувати регенераторно активним матеріалом міжкуксовий діастаз, знизити небезпеку післяопераційного медіастиніту й остеомієліту грудини. Спосіб може знайти широке використання у торакальних стаціонарах протитуберкульозних, лульмонологічних та онкологічних лікувально-профілактичних закладів. Джерела інформації: 1. Л.К.Богуш, ААТравин, Ю.Л.Семененков. Операции на главных бронхах через полость перикарда. - М,: Медицина, 1972. - 205 с. СПОСІБ ЛІКУВАННЯ БРОНХІАЛЬНОЇ НОРИЦІ ПІСЛЯ ПНЕВМОНЕКТОМІІ Малюнок 1. Кукса лівого головного бронху 2 Шматок великого сальника 3 Шлунок Автори: Б.В Радіонов Ю.В.Савенков І.А.Калабуха