Спосіб лікування хворих на віл-інфекцію/снід із супутньою кріоглобулінемією

Реферат: UA 71143 U UA 71143 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Корисна модель стосується медицини, зокрема інфекційних хвороб, і може бути використана при лікуванні хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Відома схема лікування хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, яка передбачає використання комбінації антиретровірусних і патогенетичних препаратів [Клінічний протокол антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків: Метод, рекомендації / Антоняк С. М., Щербінська A. M. - Затверджено наказом МОЗ України № 580 від 12.12.2003 р. «Про удосконалення лікування хворих на ВІЛ-інфекцію та СНІД». - Київ, 2004. – 112 с]. Такі етіотропні засоби (ті, що пригнічують збудника хвороби) перешкоджають синтезу вірусної ДНК-копії нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (азидотимідин, диданозин, зидовудин, ламівудин та ін.); блокують зворотну транскриптазу вірусу - ненуклеозидні інгібітори - (невірапін, іфавіренц); припиняють утворення повних віріонів із незрілих вірусних частинок - інгібітори вірусної протеази (індинавір, саквінавір, лопінавір/ритонавір). Патогенетична терапія передбачає зміцнення імунної системи, особливо тих її ланок, які уражені вірусом. Саме так діють інтерлейкін-2, тактивін, тималін, імунофан, інтерферон, моноклональні антитіла [Інфекційні хвороби в загальній практиці та сімейній медицині / За ред. Μ. А. Андрейчина. Тернопіль: ТДМУ, 2007. - 500 с]. Недоліком відомої лікувальної схеми є недостатня терапевтична ефективність при супутній кріоглобулінемії, оскільки вірус у складі імунних кріопреципітатів недосяжний для етіотропних препаратів, а імуностимулювальна терапія нерідко активізує інфекційний процес. До того ж така схема не передбачає впливу на термолабільні білки - кріоглобуліни, частою причиною формування яких є сам вірус імунодефіциту. Разом з тим, у складі кріопреципітатів блокується + значна частина СD4 -лімфоцитів, які вибірково уражаються вірусом імунодефіциту людини, а різке зниження їх рівня є провідним фактором у патогенезі ВІЛ-інфекції/СНІДу. В основу корисної моделі поставлено задачу вдосконалити відому схему лікування, в якій шляхом доповнення стандартної антиретровірусної терапії антиагрегаційним препаратом досягають зниження рівня кріоглобулінів, а отже - й підвищення лікувальної ефективності. При розгляді технічної задачі було взято до уваги те, що лікування хворих на ВІЛінфекцію/СНІД вимагає призначення етіотропних (антиретровірусних, а при опортуністичних інфекціях - ще й антипротозойних, антибактерійних, протигрибкових) і патогенетичних середників (імунотропних, дезінтокискаційних), а з метою зниження рівня кріоглобулінів та запобігання їх утворенню необхідне включення до такої терапії антиагреганту дипіридамолу. Завдяки цьому забезпечується доступ противірусних препаратів до вірусу імунодефіциту у + складі кріопреципітатів і вивільнення блокованих у них CD4 -лімфоцитів. Виходячи з наведеного, поставлену задачу вирішують тим, що відому схему лікування хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, яка передбачає використання стандартної комбінації антиретровірусних препаратів, відповідно до корисної моделі доповнюють додатковим призначенням антиагреганту дипіридамолу, який приймають по 75 мг одноразово на ніч, 1 раз на 2 доби протягом 3 міс. Доцільність одноразового прийому 2-добової дози препарату визначається даними досліджень, які свідчать про наявність рефрактерного періоду інтерфероніндукуючого ефекту дипіридамолу [Дранник Г. Н., Гриневич Ю. А., Дизик Г. М. Иммунотропные препараты. - К.: Здоров'я, 1994. - 342 с]. Цей період становить 36-40 год. після прийому чергової дози. Протягом зазначеного часу інтерферонова система пацієнта практично нечутлива до повторної стимуляції тим самим засобом [Андрейчин М. А., Господарський І. Я. Порівняння імуномодулюючої дії тималіну, курантилу та ізопринозину при вірусному гепатиті В // Інфекційні хвороби. - 1996. - № 4. - С. 18-22.]. Приклад 1. Хворий П., 29 років, звернувся в обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом зі скаргами на значну загальну слабкість, швидку втомлюваність, прогресуюче змарніння, поганий апетит, періодичний пронос, посиніння кистей рук при їх найменшому охолодженні, охолонення і затерпання кінцівок, апатію. З анамнезу відомо, що діагноз ВІЛ-інфекції підтверджений у 1999 р. В минулому активний ін'єкційний наркоман. При об'єктивному обстеженні: вгодованість знижена, очі запалі, синці під очима, акроціаноз, поширений оніхомікоз. Шкіра кистей рук синюшна, «мармурова», на обох стегнах і гомілках холодова кропивниця. Температура тіла 36,6 °С. Збільшені підщелепні, шийні, задньопотиличні, надключичні, пахвинні, пахові лімфатичні вузли, чутливі при пальпації, щільні. Печінка при пальпації виступає на 2 см з-під краю реберної дуги, чутлива. Випорожнення рідкі, 4-5 разів на добу протягом 3 місяців. Клінічний діагноз - ВІЛ-інфекція, III клінічна стадія. 1 UA 71143 U 9 5 10 15 20 25 30 35 -1 Імунологічне дослідження: лімфоцити 0,2710 л : 0 лімфоцити 46,4 %, Τ загальні 40,2 %, Τ неповні 19,8 %, Τ «активні» 12,6 %, хелпери 22,8 %, супресори 12,9 %, D-клітини 0,8 %, В+ клітини 4,3 %. IgA 0,60 г/л, IgM 3,2 г/л, IgG 4,3 г/л, ЦІК 115 од., лізоцим 2,9 мг/л. Кількість CD4 3 лімфоцитів, встановлена проточним цитофлюориметром, становила 240 клітин в 1 мм крові. Усі ці дані свідчили про розвиток глибокого імунодефіциту передусім за рахунок критичного + дефіциту CD4 -лімфоцитів. При дослідженні маркерів ендотеліальної дисфункції: тромбомодулін - 18,9 нг/мл, Еселектин - 193,5 нг/мл, фактор Віллебранда - 222,7 %, що значно перевищувало норму і вказувало на розвиток ендотеліальної дисфункції. Виявлено патологічні кріоглобуліни 2-го типу. При дослідженні коагулограми: значне подовження протромбінового часу, часу рекальцифікації. Показник агрегації еритроцитів становив 2,34 од., відсоток неагрегованих еритроцитів -27,8 %, середній розмір їх агрегату - 9 од., індекс деформованості еритроцитів -0,13 од. Ці дані свідчили про погіршання гемореологічних властивостей за рахунок зростання агрегаційної здатності крові, зменшення деформованості еритроцитів. Хворому була призначена антиретровірусна терапія першого ряду та дипіридамол по 75 мг одноразово на ніч, 1 раз на 2 доби протягом 3 міс. Через 3 міс. такої терапії загальний стан значно покращився: відновився апетит, щезла холодова кропивниця, затерпання кінцівок майже не турбує, пронос вгамувався. У результаті покращання апетиту та нормалізації випорожнень маса тіла за 3 міс. наросла на 3 кг. У хворого відновився інтерес до життя. Об'єктивний статус засвідчує нормальну температуру тіла, утримування генералізованої лімфаденопатії, зникнення акроціанозу, холодової кропивниці. 9 -1 Імунологічне дослідження засвідчило зростання числа лімфоцитів до 0,8110 л : 0 лімфоцити 28,2 %, Τ загальні 45,6 %, Τ неповні 18,0 %, Τ «активні» 18,4 %, хелпери 24,7 %, супресори 12,5 %, D-клітини 2,2 %, В-клітини 7,3 %. IgA 0,76 г/л, IgM 3,4 г/л, ІgG 4,2 г/л, ЦІК 100 + од., лізоцим 3,2 мг/л. Кількість CD4 -лімфоцитів, встановлена методом проточної 3 цитофлюориметрії, зросла до 410 клітин в 1 мм крові. Значення усіх маркерів ендотеліальної дисфункції суттєво знизилися: тромбомодулін - до 11,2 нг/мл, Е-селектин - 114,8 нг/мл, фактор Віллебранда - до 202,5 %. Феномен кріопреципітації не виявляється. Показник агрегації еритроцитів становив 1,40 од., відсоток неагрегованих еритроцитів - 41,6 %, середній розмір їх агрегату - 4 од., індекс деформованості 0,41 од. Ці дані свідчили про майже повну нормалізацію реологічних властивості крові та відновлення мікроциркуляції. Як видно з наведеного прикладу, після включення у комплексну терапію хворого на ВІЛінфекцію у IIІ клінічній стадії антиагреганту дипіридамолу дало змогу усунути феномен кріопреципітації, за рахунок чого відбулося суттєве покращання стану хворого, відновилися гемореологічні властивості та суттєво покращився імунний стан організму. Приклад 2. Запропоноване удосконалене лікування хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД із супутньою кріоглобулінемією було апробоване на 16 пацієнтах різної статі й віку (19-44 роки). 40 Таблиця Динаміка кількості (абс. число) хворих на ВІЛ-інфекцію з кріоглобулінемією 2-го типу під впливом різних методів лікування Кількість хворих Всього у т.ч. з кріоглобулінемією Всього у т.ч. з кріоглобулінемією До лікування Після 3-місячного лікування І і II клінічні III і IV клінічні І і II клінічні стадії III і IV клінічні стадії ВІЛстадії ВІЛВІЛ-інфекції стадії ВІЛінфекції інфекції інфекції Тільки антиретровірусна терапія (n=18) 11 7 11 7 8 3 5 3 (72,7±13,4) (42,9±18,7) (45,5±15,0) (42,9±18,7) Антиретровірусна терапія + дипіридамол (n=16) 10 6 10 6 7 3 3 2 (70,0±14,5) (50,0±20,4) (30,0±14,5)* (33,3±19,2) Примітки: у дужках вказано М%±m% до загальної кількості осіб у підгрупі; * - різниця достовірна порівняно з відповідним показником до лікування (р