Профілактика й лікування амілоїдогенної хвороби
Формула / Реферат
1. Фармацевтична композиція, яка включає агент, що ефективно індукує імунну реакцію проти амілоїдного компонента у пацієнта, і фармацевтичний наповнювач, в якій амілоїдний компонент є утвореним з білка-попередника фібрили, вибраного з групи, що складається з білків або пептидів, що включають сироватковий амілоїдний білок A (ApoSSA), важкий ланцюг імуноглобуліну, АроАІ, транстиретин, лізоцим, 
-ланцюг фіброгену, гельсолін, цистатин С, Бета2 мікроглобулін, натрієуретичний фактор передсердя, кератин, острівний амілоїдний поліпептид, пептидний гормон і синуклеїн, включаючи мутантні білки, білкові фрагменти і протолітичні пептиди згаданих білків.
2. Фармацевтична композиція за пунктом 1, яка відрізняється тим, що амілоїдний компонент - це фібрилярний пептид або фібрилярний білок.
3. Фармацевтична композиція за пунктом 1, яка відрізняється тим, що зазначений агент викликає імунну реакцію, спрямовану проти неоепітопа, сформованого зазначеним фібрилярним білком або пептидом, відносно білка-попередника фібрили.
4. Фармацевтична композиція за пунктом 1, яка відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент вибраний з групи, що складається з АА, AL, ATTR, ААроАІ, Alys, Agel, Acys, AB2M, Acal, AIAPP і фрагмента синуклеїну - NAC.
5. Фармацевтична композиція за пунктом 4, яка відрізняється тим, що зазначений агент вибраний з групи, що складається з АА, AL, ATTR, ААроАІ, Agel, Acys, AB2M, Acal, AIAPP і фрагмента синуклеїну - NAC.
6. Фармацевтична композиція за пунктом 1, яка відрізняється тим, що зазначена композиція включає агент, що ефективно індукує імуногенну реакцію проти принаймні двох різних амілоїдних компонентів.
7. Фармацевтична композиція за пунктом 1, яка відрізняється тим, що зазначений агент - це пептид, зв'язаний з білком-носієм.
8. Фармацевтична композиція за будь-яким з пунктів від 1 до 7, яка відрізняється тим, що композиція включає ад'ювант.
9. Фармацевтична композиція за пунктом 8, яка відрізняється тим, що зазначений ад'ювант вибраний з групи, що складається з QS21, монофосфорилліпіду, галунів і ад'юванту Фрейнда.
10. Спосіб профілактики або лікування розладів, характерних для амілоїдного відкладення в організмі ссавця, який включає введення об'єктові доз агента, що викликає ефективну імунну реакцію проти амілоїдного компонента, характерного для зазначеного розладу, який відрізняється тим, що зазначена імунна реакція спрямована відносно фібрилярних компонентів, похідних білка-попередника, вибраного з групи, до якої включені сироватковий амілоїдний білок A (ApoSSA), важкий ланцюг імуноглобуліну, АроАІ, транстиретин, лізоцим, -ланцюг фіброгену, гельсолін, цистатин С, Бета2 мікроглобулін, натрієуретичний фактор передсердя, кератин, острівний амілоїдний поліпептид, пептидний гормон і синуклеїн, включаючи мутантні білки, білкові фрагменти або їх пептиди.
11. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент - це фібрилярний білок або пептид.
12. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що зазначений агент викликає імунну реакцію, спрямовану проти неоепітопа, сформованого зазначеним амілоїдним компонентом щодо вказаного білка-попередника.
13. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент відібраний з групи, що складається з АА, AL, ATTR, АароАІ, Alys, Agel, Acys, AB2M, Acal, АІАРР і фрагмента синуклеїну - NAC.
14. Спосіб за пунктом 13, який відрізняється тим, що зазначений агент вибраний з групи, що складається з АА, AL, ATTR, АароАІ, Agel, Acys, AB2M, Acal, АІАРР і фрагмента синуклеїну - NAC.
15. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що зазначений агент ефективно індукує імуногенну реакцію проти принаймні двох різних амілоїдних компонентів.
16. Спосіб за пунктом 15, який відрізняється тим, що вказане введення включає введення принаймні двох амілоїдних компонентів фібрили.
17. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що вказаний агент є пептидом, зв'язаним з білком-носієм.
18. Спосіб за будь-яким з пунктів 10-17, який відрізняється тим, що зазначене введення далі включає ад'ювант.
19. Спосіб за пунктом 18, який відрізняється тим, що зазначений ад'ювант вибраний з групи, що складається з QS21, монофосфорилліпіду, галунів і ад'юванту Фрейнда.
20. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що зазначена імунологічна реакція характеризується сироватковим титром принаймні 1:1000 щодо зазначеного амілоїдного компонента.
21. Спосіб за пунктом 20, який відрізняється тим, що зазначений сироватковий титр складає принаймні 1:5000 щодо зазначеного компонента фібрили.
22. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що зазначена імунологічна реакція характеризується імунореактивністю такої кількості сироватки, що відповідає більшому, приблизно в чотири рази, сироватковому рівню імунореактивності відносно контрольного зразка сироватки до лікування.
23. Спосіб за пунктом 22, який відрізняється тим, що зазначений сироватковий рівень імунореактивності визначається в розведенні сироваткою приблизно 1:100.
24. Спосіб визначення прогнозу пацієнта, що проходить лікування амілоїдного розладу, який включає визначення сироваткового рівня імунореактивності пацієнта проти відібраного амілоїдного компонента, вибраного з групи, що складається з АА, AL, ATTR, AApoAl, Alys, Agel, Acys, AB2M, Acal, АІАРР і фрагмента синуклеїну - NAC, де сироватковий рівень імунореактивності пацієнта, принаймні у чотири рази вищий від початкового контрольного рівня сироваткової імунореактивності, є показовим для прогнозу поліпшення стану стосовно зазначеного розладу.
25. Спосіб за пунктом 24, який відрізняється тим, що зазначений сироватковий рівень імунореактивності пацієнта стосовно вибраного амілоїдного компонента характеризується сироватковим титром принаймні приблизно 1:1000.
26. Спосіб за пунктом 25, який відрізняється тим, що зазначений сироватковий рівень імунореактивності у пацієнта стосовно вибраного амілоїдного компонента характеризується сироватковим титром принаймні 1:5000.
27. Спосіб профілактики або лікування хвороби, що характеризується амілоїдним відкладенням в організмі пацієнта, який включає введення зазначеному пацієнтові ефективної дози антитіла, яке специфічно зв'язується з компонентом амілоїду, що є присутнім у зазначеному відкладенні, причому зазначений амілоїдний компонент фібрили є похідним білка-попередника, вибраного з групи, у яку включені сироватковий амілоїдний білок A (ApoSSA), важкий ланцюг імуноглобуліну, АроАІ, транстиретин, лізоцим, -ланцюг фіброгену, гельсолін, цистатин С, Бета2 мікроглобулін, натрієуретичний фактор передсердя, кератин, острівний амілоїдний поліпептид, пептидний гормон і синуклеїн, включаючи мутантні білки, білкові фрагменти або їх пептиди.
28. Спосіб за пунктом 27, який відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент є компонентом фібрили.
29. Спосіб за пунктом 28, який відрізняється тим, що зазначене антитіло зв'язується з епітопом зазначеного компонента фібрили.
30. Спосіб за пунктом 29, який відрізняється тим, що антитіло специфічно зв'язується із зазначеним компонентом фібрили без зв'язування з попередником зазначеного компонента фібрили.
31. Спосіб за пунктом 30, який відрізняється тим, що антитіло - це антитіло людини до зазначеного компонента фібрили, причому воно одержане з В клітин людини, імунізованої епітопом компонента фібрили.
32. Спосіб за пунктом 27, який відрізняється тим, що вказаний амілоїдний компонент вибраний з групи, що складається з АА, AL, ATTR, АароАІ, Alys, Agel, Acys, AB2M, Acal та АІАРР і фрагмента синуклеїну - NAC.
33. Спосіб за пунктом 27, який відрізняється тим, що зазначене введення включає введення антитіл, що зв'язують принаймні два амілоїдних компоненти фібрили.
34. Спосіб за пунктом 27, який відрізняється тим, що зазначена ефективна доза характеризується в організмі пацієнта таким рівнем сироваткової імунореактивності стосовно зазначеного амілоїдного компонента що є принаймні у чотири рази вище, ніж сироватковий рівень імунореактивності стосовно зазначеного компонента, визначеного в контрольному зразку сироватки до лікування.
35. Спосіб за пунктом 27, який відрізняється тим, що антитіло вводиться з носієм.
36. Спосіб за пунктом 27, який відрізняється тим, що антитіло вводиться як довготривала композиція, що приносить полегшення.
37. Фармацевтична композиція для профілактики або лікування хвороби, що характеризується амілоїдним відкладенням у пацієнта, яка включає ефективну дозу антитіла, що специфічно зв'язується з компонентом амілоїду, який є присутнім у зазначеному відкладенні, причому зазначений амілоїдний компонент є утвореним з білка-попередника, вибраного з групи, яка складається з білків або пептидів, і включає сироватковий амілоїдний білок A (ApoSSA), важкий ланцюг імуноглобуліну, АроАІ, транстиретин, лізоцим, -ланцюг фіброгену, гельсолін, цистатин С, Бета2 мікроглобулін, натрієуретичний фактор передсердя, кератин, острівний амілоїдний поліпептид, пептидний гормон і синуклеїн, включаючи мутантні білки, білкові фрагменти і протолітичні пептиди наведених білків і пептидів.
38. Фармацевтична композиція за пунктом 37, яка відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент - це компонент фібрили.
39. Фармацевтична композиція за пунктом 38, яка відрізняється тим, що зазначене антитіло зв'язується з епітопом зазначеного компонента фібрили.
40. Фармацевтична композиція за пунктом 39, яка відрізняється тим, що антитіло специфічно зв'язується із зазначеним компонентом фібрили без зв'язування з попередником зазначеного компонента фібрили.
41. Фармацевтична композиція за пунктом 39, в якій антитіло - це антитіло людини до зазначеного компонента фібрили, причому антитіло людини одержане з В клітин людини, імунізованої епітопом компонента фібрили.
42. Фармацевтична композиція за пунктом 38, яка відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент фібрили вибраний з групи, яка складається з АА, AL, ATTR, АароАІ, Alys, Agel, Acys, AB2M, Acal, AIAPP і фрагмента синуклеїну - NAC.
43. Фармацевтична композиція за пунктом 37, яка відрізняється тим, що зазначена композиція включає антитіла, що зв'язують принаймні два амілоїдних компоненти фібрили.
44. Фармацевтична композиція за пунктом 37, яка відрізняється тим, що зазначена ефективна доза характеризується кількістю антитіла, що ефективно продукує в організмі пацієнта рівень сироваткової імунореактивності стосовно зазначеного амілоїдного компонента, що є принаймні у чотири рази вищим, ніж сироватковий рівень імунореактивності стосовно зазначеного компонента, визначений у контрольному зразку сироватки до лікування.
45. Фармацевтична композиція за пунктом 37, яка відрізняється тим, що фармацевтична композиція включає носій.
46. Фармацевтична композиція за пунктом 37, яка відрізняється тим, що фармацевтична композиція сформульована для введення внутрішньочеревно, перорально, підшкірно, внутрішньом'язово, інтраназально, місцево або внутрішньовенно.
47. Фармацевтична композиція за пунктом 37, яка відрізняється тим, що зазначена фармацевтична композиція сформульована як довготривала композиція, що приносить полегшення.
48. Спосіб профілактики або лікування хвороби, що характеризується амілоїдним відкладенням в організмі пацієнта, який включає введення зазначеному пацієнтові ефективної дози антитіла або фрагмента антитіла, яке специфічно зв'язується з компонентом амілоїду, що є присутнім у зазначеному відкладенні, в якому зазначений амілоїдний компонент фібрили є похідним білка-попередника, вибраного з групи, у яку включені сироватковий амілоїдний білок A (ApoSSA), важкий ланцюг імуноглобуліну, АроАІ, транстиретин, лізоцим, -ланцюг фіброгену, гельсолін, цистатин С, Бета2 мікроглобулін, натрієуретичний фактор передсердя, кератин, острівний амілоїдний поліпептид, пептидний гормон і синуклеїн, включаючи мутантні білки, білкові фрагменти або їх пептиди.
49. Спосіб за пунктом 48, який відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент є компонентом фібрили.
50. Спосіб за пунктом 49, який відрізняється тим, що зазначене антитіло, або фрагмент антитіла, зв'язується з епітопом зазначеного компонента фібрили.
51. Спосіб за пунктом 50, який відрізняється тим, що антитіло, або фрагмент антитіла, специфічно зв'язується із зазначеним компонентом фібрили без зв'язування з попередником зазначеного компонента фібрили.
52. Спосіб за пунктом 51, де антитіло - це антитіло людини до зазначеного компонента фібрили, причому воно одержане з В клітин людини, імунізованої епітопом компонента фібрили.
53. Спосіб за пунктом 48, який відрізняється тим, що вказаний амілоїдний компонент вибраний з групи, що складається з АА, AL, ATTR, АароАІ, Alys, Agel, Acys, AB2M, Acal та АІАРР.
54. Спосіб за пунктом 48, який відрізняється тим, що зазначене введення включає введення антитіл, що зв'язують принаймні два амілоїдних компоненти фібрили.
55. Спосіб за пунктом 48, який відрізняється тим, що зазначена ефективна доза характеризується в організмі пацієнта рівнем сироваткової імунореактивності стосовно зазначеного амілоїдного компонента, що є принаймні у чотири рази вище, ніж сироватковий рівень імунореактивності стосовно зазначеного компонента, визначеного в контрольному зразку сироватки до лікування.
56. Спосіб за пунктом 48, який відрізняється тим, що антитіло, або фрагмент антитіла, вводиться з носієм.
57. Спосіб за пунктом 48, який відрізняється тим, що антитіло вводиться як довготривала композиція, що приносить полегшення.
58. Фармацевтична композиція для профілактики або лікування хвороби, що характеризується амілоїдним відкладенням у пацієнта, яка включає ефективну дозу антитіла, або фрагмента антитіла, що специфічно зв'язується з компонентом амілоїду, який є присутнім у зазначеному відкладенні, яка відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент утворюється з білка-попередника, вибраного з групи, яка складається з білків або пептидів, і включає сироватковий амілоїдний білок A (ApoSSA), важкий ланцюг імуноглобуліну, АроАІ, транстиретин, лізоцим, -ланцюг фіброгену, гельсолін, цистатин С, Бета2 мікроглобулін, натрієуретичний фактор передсердя, кератин, острівний амілоїдний поліпептид, пептидний гормон і синуклеїн, включаючи мутантні білки, білкові фрагменти або пептиди наведених білків.
59. Фармацевтична композиція за пунктом 58, яка відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент - це компонент фібрили.
60. Фармацевтична композиція за пунктом 59, яка відрізняється тим, що зазначене антитіло зв'язується з епітопом зазначеного компонента фібрили.
61. Фармацевтична композиція за пунктом 60, яка відрізняється тим, що антитіло специфічно зв'язується із зазначеним компонентом фібрили без зв'язування з попередником зазначеного компонента фібрили.
62. Фармацевтична композиція за пунктом 39, в якій антитіло - це антитіло людини до зазначеного компонента фібрили, причому антитіло людини одержане з В клітин людини, імунізованої епітопом компонента фібрили.
63. Фармацевтична композиція за пунктом 59, яка відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент фібрили вибраний з групи, яка складається з АА, AL, ATTR, АароАІ, Alys, Agel, Acys, АВ2М, Acal, АІАРР.
64. Фармацевтична композиція за пунктом 58, яка відрізняється тим, що зазначена композиція включає антитіла, або фрагменти антитіл, що зв'язують принаймні два амілоїдних компоненти фібрили.
65. Фармацевтична композиція за пунктом 58, яка відрізняється тим, що зазначена ефективна доза характеризується кількістю антитіла, або фрагмента антитіла, що ефективно продукує в організмі пацієнта рівень сироваткової імунореактивності стосовно зазначеного амілоїдного компонента, що є принаймні у чотири рази вищим, ніж сироватковий рівень імунореактивності стосовно зазначеного компонента, визначений у контрольному зразку сироватки до лікування.
66. Фармацевтична композиція за пунктом 58, яка відрізняється тим, що фармацевтична композиція включає носій.
67. Фармацевтична композиція за пунктом 58, яка відрізняється тим, що фармацевтична композиція сформульована для введення внутрішньочеревно, перорально, підшкірно, внутрішньом'язово, інтраназально, місцево або внутрішньовенно.
68. Фармацевтична композиція за пунктом 58, яка відрізняється тим, що зазначена фармацевтична композиція сформульована як довготривала композиція, що приносить полегшення.
Текст
1. Фармацевтична композиція, яка включає агент, що ефективно індукує імунну реакцію проти амілоїдного компонента у пацієнта, і фармацевтичний наповнювач, в якій амілоїдний компонент є утвореним з білка-попередника фібрили, вибраного з групи, що складається з білків або пептидів, що включають сироватковий 2 (19) 1 3 5. Фармацевтична композиція за пунктом 4, яка відрізняється тим, що зазначений агент вибраний з групи, що складається з АА, AL, ATTR, ААроАІ, Agel, Acys, AB2M, Acal, AIAPP і фрагмента синуклеїну - NAC. 6. Фармацевтична композиція за пунктом 1, яка відрізняється тим, що зазначена композиція включає агент, що ефективно індукує імуногенну реакцію проти принаймні двох різних амілоїдних компонентів. 7. Фармацевтична композиція за пунктом 1, яка відрізняється тим, що зазначений агент - це пептид, зв'язаний з білком-носієм. 8. Фармацевтична композиція за будь-яким з пунктів від 1 до 7, яка відрізняється тим, що композиція включає ад'ювант. 9. Фармацевтична композиція за пунктом 8, яка відрізняється тим, що зазначений ад'ювант вибраний з групи, що складається з QS21, монофосфорилліпіду, галунів і ад'юванту Фрейнда. 10. Спосіб профілактики або лікування розладів, характерних для амілоїдного відкладення в організмі ссавця, який включає введення об'єктові доз агента, що викликає ефективну імунну реакцію проти амілоїдного компонента, характерного для зазначеного розладу, який відрізняється тим, що зазначена імунна реакція спрямована відносно фібрилярних компонентів, похідних білкапопередника, вибраного з групи, до якої включені сироватковий амілоїдний білок A (ApoSSA), важкий ланцюг імуноглобуліну, АроАІ, транстиретин, лізоцим, a -ланцюг фіброгену, гельсолін, цистатин С, Бета2 мікроглобулін, натрієуретичний фактор передсердя, кератин, острівний амілоїдний поліпептид, пептидний гормон і синуклеїн, включаючи мутантні білки, білкові фрагменти або їх пептиди. 11. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент - це фібрилярний білок або пептид. 12. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що зазначений агент викликає імунну реакцію, спрямовану проти неоепітопа, сформованого зазначеним амілоїдним компонентом щодо вказаного білка-попередника. 13. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент відібраний з групи, що складається з АА, AL, ATTR, АароАІ, Alys, Agel, Acys, AB2M, Acal, АІАРР і фрагмента синуклеїну - NAC. 14. Спосіб за пунктом 13, який відрізняється тим, що зазначений агент вибраний з групи, що складається з АА, AL, ATTR, АароАІ, Agel, Acys, AB2M, Acal, АІАРР і фрагмента синуклеїну - NAC. 15. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що зазначений агент ефективно індукує імуногенну реакцію проти принаймні двох різних амілоїдних компонентів. 16. Спосіб за пунктом 15, який відрізняється тим, що вказане введення включає введення принаймні двох амілоїдних компонентів фібрили. 17. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що вказаний агент є пептидом, зв'язаним з білкомносієм. 81216 4 18. Спосіб за будь-яким з пунктів 10-17, який відрізняється тим, що зазначене введення далі включає ад'ювант. 19. Спосіб за пунктом 18, який відрізняється тим, що зазначений ад'ювант вибраний з групи, що складається з QS21, монофосфорилліпіду, галунів і ад'юванту Фрейнда. 20. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що зазначена імунологічна реакція характеризується сироватковим титром принаймні 1:1000 щодо зазначеного амілоїдного компонента. 21. Спосіб за пунктом 20, який відрізняється тим, що зазначений сироватковий титр складає принаймні 1:5000 щодо зазначеного компонента фібрили. 22. Спосіб за пунктом 10, який відрізняється тим, що зазначена імунологічна реакція характеризується імунореактивністю такої кількості сироватки, що відповідає більшому, приблизно в чотири рази, сироватковому рівню імунореактивності відносно контрольного зразка сироватки до лікування. 23. Спосіб за пунктом 22, який відрізняється тим, що зазначений сироватковий рівень імунореактивності визначається в розведенні сироваткою приблизно 1:100. 24. Спосіб визначення прогнозу пацієнта, що проходить лікування амілоїдного розладу, який включає визначення сироваткового рівня імунореактивності пацієнта проти відібраного амілоїдного компонента, вибраного з групи, що складається з АА, AL, ATTR, AApoAl, Alys, Agel, Acys, AB2M, Acal, АІАРР і фрагмента синуклеїну NAC, де сироватковий рівень імунореактивності пацієнта, принаймні у чотири рази вищий від початкового контрольного рівня сироваткової імунореактивності, є показовим для прогнозу поліпшення стану стосовно зазначеного розладу. 25. Спосіб за пунктом 24, який відрізняється тим, що зазначений сироватковий рівень імунореактивності пацієнта стосовно вибраного амілоїдного компонента характеризується сироватковим титром принаймні приблизно 1:1000. 26. Спосіб за пунктом 25, який відрізняється тим, що зазначений сироватковий рівень імунореактивності у пацієнта стосовно вибраного амілоїдного компонента характеризується сироватковим титром принаймні 1:5000. 27. Спосіб профілактики або лікування хвороби, що характеризується амілоїдним відкладенням в організмі пацієнта, який включає введення зазначеному пацієнтові ефективної дози антитіла, яке специфічно зв'язується з компонентом амілоїду, що є присутнім у зазначеному відкладенні, причому зазначений амілоїдний компонент фібрили є похідним білка-попередника, вибраного з групи, у яку включені сироватковий амілоїдний білок A (ApoSSA), важкий ланцюг імуноглобуліну, АроАІ, транстиретин, лізоцим, a ланцюг фіброгену, гельсолін, цистатин С, Бета2 мікроглобулін, натрієуретичний фактор передсердя, кератин, острівний амілоїдний поліпептид, пептидний гормон і синуклеїн, включаючи мутантні білки, білкові фрагменти або їх пептиди. 5 28. Спосіб за пунктом 27, який відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент є компонентом фібрили. 29. Спосіб за пунктом 28, який відрізняється тим, що зазначене антитіло зв'язується з епітопом зазначеного компонента фібрили. 30. Спосіб за пунктом 29, який відрізняється тим, що антитіло специфічно зв'язується із зазначеним компонентом фібрили без зв'язування з попередником зазначеного компонента фібрили. 31. Спосіб за пунктом 30, який відрізняється тим, що антитіло - це антитіло людини до зазначеного компонента фібрили, причому воно одержане з В клітин людини, імунізованої епітопом компонента фібрили. 32. Спосіб за пунктом 27, який відрізняється тим, що вказаний амілоїдний компонент вибраний з групи, що складається з АА, AL, ATTR, АароАІ, Alys, Agel, Acys, AB2M, Acal та АІАРР і фрагмента синуклеїну - NAC. 33. Спосіб за пунктом 27, який відрізняється тим, що зазначене введення включає введення антитіл, що зв'язують принаймні два амілоїдних компоненти фібрили. 34. Спосіб за пунктом 27, який відрізняється тим, що зазначена ефективна доза характеризується в організмі пацієнта таким рівнем сироваткової імунореактивності стосовно зазначеного амілоїдного компонента що є принаймні у чотири рази вище, ніж сироватковий рівень імунореактивності стосовно зазначеного компонента, визначеного в контрольному зразку сироватки до лікування. 35. Спосіб за пунктом 27, який відрізняється тим, що антитіло вводиться з носієм. 36. Спосіб за пунктом 27, який відрізняється тим, що антитіло вводиться як довготривала композиція, що приносить полегшення. 37. Фармацевтична композиція для профілактики або лікування хвороби, що характеризується амілоїдним відкладенням у пацієнта, яка включає ефективну дозу антитіла, що специфічно зв'язується з компонентом амілоїду, який є присутнім у зазначеному відкладенні, причому зазначений амілоїдний компонент є утвореним з білка-попередника, вибраного з групи, яка складається з білків або пептидів, і включає сироватковий амілоїдний білок A (ApoSSA), важкий ланцюг імуноглобуліну, АроАІ, транстиретин, лізоцим, a -ланцюг фіброгену, гельсолін, цистатин С, Бета2 мікроглобулін, натрієуретичний фактор передсердя, кератин, острівний амілоїдний поліпептид, пептидний гормон і синуклеїн, включаючи мутантні білки, білкові фрагменти і протолітичні пептиди наведених білків і пептидів. 38. Фармацевтична композиція за пунктом 37, яка відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент - це компонент фібрили. 39. Фармацевтична композиція за пунктом 38, яка відрізняється тим, що зазначене антитіло зв'язується з епітопом зазначеного компонента фібрили. 40. Фармацевтична композиція за пунктом 39, яка відрізняється тим, що антитіло специфічно 81216 6 зв'язується із зазначеним компонентом фібрили без зв'язування з попередником зазначеного компонента фібрили. 41. Фармацевтична композиція за пунктом 39, в якій антитіло - це антитіло людини до зазначеного компонента фібрили, причому антитіло людини одержане з В клітин людини, імунізованої епітопом компонента фібрили. 42. Фармацевтична композиція за пунктом 38, яка відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент фібрили вибраний з групи, яка складається з АА, AL, ATTR, АароАІ, Alys, Agel, Acys, AB2M, Acal, AIAPP і фрагмента синуклеїну NAC. 43. Фармацевтична композиція за пунктом 37, яка відрізняється тим, що зазначена композиція включає антитіла, що зв'язують принаймні два амілоїдних компоненти фібрили. 44. Фармацевтична композиція за пунктом 37, яка відрізняється тим, що зазначена ефективна доза характеризується кількістю антитіла, що ефективно продукує в організмі пацієнта рівень сироваткової імунореактивності стосовно зазначеного амілоїдного компонента, що є принаймні у чотири рази вищим, ніж сироватковий рівень імунореактивності стосовно зазначеного компонента, визначений у контрольному зразку сироватки до лікування. 45. Фармацевтична композиція за пунктом 37, яка відрізняється тим, що фармацевтична композиція включає носій. 46. Фармацевтична композиція за пунктом 37, яка відрізняється тим, що фармацевтична композиція сформульована для введення внутрішньочеревно, перорально, підшкірно, внутрішньом'язово, інтраназально, місцево або внутрішньовенно. 47. Фармацевтична композиція за пунктом 37, яка відрізняється тим, що зазначена фармацевтична композиція сформульована як довготривала композиція, що приносить полегшення. 48. Спосіб профілактики або лікування хвороби, що характеризується амілоїдним відкладенням в організмі пацієнта, який включає введення зазначеному пацієнтові ефективної дози антитіла або фрагмента антитіла, яке специфічно зв'язується з компонентом амілоїду, що є присутнім у зазначеному відкладенні, в якому зазначений амілоїдний компонент фібрили є похідним білка-попередника, вибраного з групи, у яку включені сироватковий амілоїдний білок A (ApoSSA), важкий ланцюг імуноглобуліну, АроАІ, транстиретин, лізоцим, a -ланцюг фіброгену, гельсолін, цистатин С, Бета2 мікроглобулін, натрієуретичний фактор передсердя, кератин, острівний амілоїдний поліпептид, пептидний гормон і синуклеїн, включаючи мутантні білки, білкові фрагменти або їх пептиди. 49. Спосіб за пунктом 48, який відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент є компонентом фібрили. 50. Спосіб за пунктом 49, який відрізняється тим, що зазначене антитіло, або фрагмент антитіла, зв'язується з епітопом зазначеного компонента фібрили. 7 81216 8 51. Спосіб за пунктом 50, який відрізняється тим, що антитіло, або фрагмент антитіла, специфічно зв'язується із зазначеним компонентом фібрили без зв'язування з попередником зазначеного компонента фібрили. 52. Спосіб за пунктом 51, де антитіло - це антитіло людини до зазначеного компонента фібрили, причому воно одержане з В клітин людини, імунізованої епітопом компонента фібрили. 53. Спосіб за пунктом 48, який відрізняється тим, що вказаний амілоїдний компонент вибраний з групи, що складається з АА, AL, ATTR, АароАІ, Alys, Agel, Acys, AB2M, Acal та АІАРР. 54. Спосіб за пунктом 48, який відрізняється тим, що зазначене введення включає введення антитіл, що зв'язують принаймні два амілоїдних компоненти фібрили. 55. Спосіб за пунктом 48, який відрізняється тим, що зазначена ефективна доза характеризується в організмі пацієнта рівнем сироваткової імунореактивності стосовно зазначеного амілоїдного компонента, що є принаймні у чотири рази вище, ніж сироватковий рівень імунореактивності стосовно зазначеного компонента, визначеного в контрольному зразку сироватки до лікування. 56. Спосіб за пунктом 48, який відрізняється тим, що антитіло, або фрагмент антитіла, вводиться з носієм. 57. Спосіб за пунктом 48, який відрізняється тим, що антитіло вводиться як довготривала композиція, що приносить полегшення. 58. Фармацевтична композиція для профілактики або лікування хвороби, що характеризується амілоїдним відкладенням у пацієнта, яка включає ефективну дозу антитіла, або фрагмента антитіла, що специфічно зв'язується з компонентом амілоїду, який є присутнім у зазначеному відкладенні, яка відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент утворюється з білка-попередника, вибраного з групи, яка складається з білків або пептидів, і включає сироватковий амілоїдний білок A (ApoSSA), важкий ланцюг імуноглобуліну, АроАІ, транстиретин, лізоцим, a -ланцюг фіброгену, гельсолін, цистатин С, Бета2 мікроглобулін, натрієуретичний фактор передсердя, кератин, острівний амілоїдний поліпептид, пептидний гормон і синуклеїн, включаючи мутантні білки, білкові фрагменти або пептиди наведених білків. 59. Фармацевтична композиція за пунктом 58, яка відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент - це компонент фібрили. 60. Фармацевтична композиція за пунктом 59, яка відрізняється тим, що зазначене антитіло зв'язується з епітопом зазначеного компонента фібрили. 61. Фармацевтична композиція за пунктом 60, яка відрізняється тим, що антитіло специфічно зв'язується із зазначеним компонентом фібрили без зв'язування з попередником зазначеногокомпонента фібрили. 62. Фармацевтична композиція за пунктом 39, в якій антитіло - це антитіло людини до зазначеного компонента фібрили, причому антитіло людини одержане з В клітин людини, імунізованої епітопом компонента фібрили. 63. Фармацевтична композиція за пунктом 59, яка відрізняється тим, що зазначений амілоїдний компонент фібрили вибраний з групи, яка складається з АА, AL, ATTR, АароАІ, Alys, Agel, Acys, АВ2М, Acal, АІАРР. 64. Фармацевтична композиція за пунктом 58, яка відрізняється тим, що зазначена композиція включає антитіла, або фрагменти антитіл, що зв'язують принаймні два амілоїдних компоненти фібрили. 65. Фармацевтична композиція за пунктом 58, яка відрізняється тим, що зазначена ефективна доза характеризується кількістю антитіла, або фрагмента антитіла, що ефективно продукує в організмі пацієнта рівень сироваткової імунореактивності стосовно зазначеного амілоїдного компонента, що є принаймні у чотири рази вищим, ніж сироватковий рівень імунореактивності стосовно зазначеного компонента, визначений у контрольному зразку сироватки до лікування. 66. Фармацевтична композиція за пунктом 58, яка відрізняється тим, що фармацевтична композиція включає носій. 67. Фармацевтична композиція за пунктом 58, яка відрізняється тим, що фармацевтична композиція сформульована для введення внутрішньочеревно, перорально, підшкірно, внутрішньом'язово, інтраназально, місцево або внутрішньовенно. 68. Фармацевтична композиція за пунктом 58, яка відрізняється тим, що зазначена фармацевтична композиція сформульована як довготривала композиція, що приносить полегшення. Ця заявка стверджує право на пріоритет попередньої заявки США №60/137,010, зареєстрованої 1 червня 1999, що наводиться тут у повному обсязі. Винахід стосується композицій і способів лікування людини й інших ссавців при хворобливих станах, пов'язаних з амілоїдозом. Амілоїдоз - загальний термін, що описує безліч хвороб, які характеризуються позаклітинним осадженням білкових фібрил, що формують численні "амілоїдні відкладення". Амілоїдоз може відбуватися в окремих органах і тканинах чи вражати весь організм. Фібрилярний склад цих відкладень є характеристикою, що дозволяє ідентифікувати різні форми амілоїдної хвороби. Наприклад, внутрішньо церебральні і цереброваскулярні відкладення, що складаються, насамперед, із фібрил бета амілоїдного пептиду (b-AP) і характерні для хвороби Альцгеймера (як родинні, так і спорадичні форми); острівний 9 81216 амілоїдний білковий пептид (ІАРР; амілін) характерний для фібрил у панкреатичних острівних клітинних амілоїдних відкладеннях, пов'язаних із діабетом типу II, і b2 - мікроглобулін головний компонент амілоїдних відкладень, що формуються внаслідок тривалого лікування гемодіалізом. Раніше, пріонні хвороби, такі як хвороба Кроуцфельдта-Джекоба, також були визнані, як амілоїдні хвороби. Різні форми хвороби були розділені на класи, головним чином, виходячи з того, чи дійсно амілоїдоз пов'язаний з основною системною хворобою. Таким чином, вважають, що деякі розлади є первинними амілоїдозами, у випадку яких немає ніяких доказів хвороб, що протікали раніше або протікають паралельно. В цілому, первинні амілоїдози це хвороби, що характеризуються наявністю білкових фібрил із "легкими ланцюгами амілоїдного типу" (тип AL), названими так через відповідність області амінного кінця AL фібрил фрагментам легкого ланцюга імуноглобуліну, що можуть змінюватися, (калпа або лямбда). Для вторинного або "реактивного" амілоїдозу характерне осадження фібрил типу АА, отриманих із сироваткового амілоїдного А - білка (ApoSSA). Ці форми амілоїдозу пов'язані з первинним хронічним запальним або інфекційним захворюванням (наприклад, ревматоїдний артрит, остеомієліт, туберкульоз, лепра). Родинно-спадкові амілоїдози, можливо, пов'язані з невротичними, нирковими або серцевосудинними відкладеннями ATTR транстиретинового типу. Деякі родинно-спадкові амілоїдози включають інші синдроми і можуть мати різні амілоїдні компоненти (наприклад, середземноморська родинна лихоманка, для якої характерні АА фібрили). Відмінні форми амілоїдозу включають місцеві форми, що характеризуються фокальними, часто пухлиноподібними відкладеннями, які спостерігаються в ізольованих органах. Декотрі амілоїдози пов'язані зі старінням і, звичайно, характеризуються формуванням бляшок у серці або мозку. Часто амілоїдні відкладення пов'язані з тривалим гемодіалізом. Ці й інші форми амілоїдної хвороби наведені у Таблиці 1 [Tan, S.Y. and Pepys, Histopathology 25:403-414,1994; Harrison's Handbook of Internal Medicine, 13th Ed., Isselbacher. K.J., et al, eds, McGraw-Hill, San Francisco, 1995]. 10 AA Сироватковий амілоїдний A - білок (ApoSSA) AL Моноклональні легкі ланцюги імуноглобуліну (каппа, лямбда) Ак, А, (наприклад Aklll) AH igG(I(gI)) AgI ATTR Транстиретин (TTR) ATTR Транстиретин (TTR) Транстиретин fTTR) АроАІ Принаймні 30 відомих точкови мутацій Наприклад, Met 111 Дикий тип TTR або IIе 122 Arg26 Гельсолін Asn I87 Цистатин С Gin 68 Ab Амілоїдний b білок-попередник (наприклад, b-APP695) Різноманітний: Gln 618, AB2M Бета2 мікроглобулін (Рrо)кальцитонін ATTR AapoAl Agel ___________ Acys Acal AANF Амілоїдний білок/пептид АА Натрійуретичний Таблиця 1 фактор передсердя Класифікація амілоїдних захворювань Ab b - амілоїдний білокБілокВаріанти білків Клініка попередник попередник SVEPa Сироватковий Реактивний (вторинний) AB2M Бета2 амілоїдний амілоїдоз: мікроглобулін А - білок (ApoSSA) середземноморська Кератин родинна лихоманка, родинна амілоїдна нефропатія з кропивницею PrP Пріонний білокй глухотою (синдром попередник (33Мукла Уеллса) (Muckle35кДа клітинна (Рrо)кальцитонін Остаточний біло 27-30кДа 11 81216 форма) AIAPP Пептидні гормони, фрагменти а Острівний амілоїдний поліпептид (LAPP) Наприклад, прекальцитонін Сім'яний пухирцевий екзокринний білок. Часто фібрили, що формують більшу частину амілоїдного відкладення утворюються з одного чи декількох первинних білків-попередників або пептидів і, як правило, зв'язуються із сульфатованими глюкозоаміноглюканами. Крім того, амілоїдні відкладення можуть включати мінорні білки й пептиди різних типів, поряд з іншими компонентами, типу протеоглюканів, гангліозидів і інших сахаридів, як описано більш докладно в наступних розділах. В даний час немає визначених способів лікування, спрямованих проти амілоїдних відкладень, для будь-якої з амілоїдних хвороб. Для основного чи пов'язаного стану хвороби, терапія спрямована на зменшення продукування амілоїдгенетичного білка при лікуванні основної хвороби. Це ілюструється на прикладі лікування туберкульозу за допомогою антибіотиків, що скорочують грибково-бактеріальне навантаження і приводять до скорочення запальних процесів та зменшення кількості білка SSA. У випадку утворення AL амілоїду через мультиплетну мієломну хворобу пацієнтам призначається хіміотерапія, що приводить до скорочення плазматичних клітин і зниження рівнів мієломного імуноглобуліну. Якщо спостерігається зниження зазначених рівнів, AL амілоїд може розсіюватися. Патентні заявки, що являються власністю США: USSN 09/201,430, зареєстрована 30 листопада 1998 і USSN 09/322,289, зареєстрована 28 травня 1999, вказують, що амілоїдні бляшки, пов'язані з хворобою Альцгеймера, можуть бути значно редуковані (і відвернені) введенням засобів, що викликають імунну реакцію, спрямовану на вамілоїдний пептид (Бв) і його фрагменти. Як предмет даного винаходу заявляється те, що індукування імунної реакції до різних амілоїдних компонентів бляшок є ефективним при лікуванні широкого діапазону амілоїдних хвороб. Даний винахід спрямований на розробку фармацевтичних композицій і способів для лікування ряду амілоїдних захворювань. Відповідно до одного аспекту, винахід включає фармацевтичну композицію, що складається з активного інгредієнта - агента, що є ефективним стимулятором імунної реакції проти амілоїдного компонента в організмі пацієнта. Такі композиції будуть також включати інертні наповнювачі і, у варіантах здійснення, яким надається перевага, можуть включати ад'юванти. У подальших варіантах здійснення, яким надається перевага, ад'юванти включають, наприклад, гідроксид 12 енцефалопатії, MPL™, QS-21 алюмінію, фосфат алюмінію, що (Stimulon™) чи передаються, пріонні Фрейнда. неповний ад'ювант Відповідно до хвороби). пов'язаного з цим варіанта здійснення, такі фармацевтичні композиції можуть Острівці Лангерганса включати ряд при діабеті, здатних ефективно агентів, тип II. індукувати імунну реакцію проти більше, ніж Інсулінома одного амілоїдного компонента в організмі пацієнта. Екзокринний амілоїдоз, У варіанті здійснення, зпов'язаному з цією пов'язаний APUDomas. метою, агент повинен ефективно здійснювати імунну реакцію, спрямовану проти фібрилярного пептиду або білкового амілоїдного компонента. Переважно, такий фібрилярний пептид чи білок утворюється з фібрилярного білка-попередника, про який відомо, що він пов'язаний з деякими формами амілоїдних хвороб, як описано в даному винаході. У такі білки-попередники включаються, але цей перелік не повинен обмежуватися, сироватковий амілоїдний А білок (ApoSSA), легкий ланцюг Імуноглобуліну, важкий ланцюг імуноглобуліну, АроАІ, транстиретин, лізоцим, a ланцюг фіброгену, гельсолін, цистатин С, амілоїдний b білок-попередник (b-APP), Beta2 мікроглобулін, пріонний білок-попередник (РrР), натрійуретичний фактор передсердя, кератин, острівцевий амілоїдний поліпептид, пептидний гормон і синуклеїн. Такі попередники також включають мутантні білки, білкові фрагменти й пептиди, що розщеплюють білок. У кращому варіанті здійснення винаходу агент повинен ефективно індукувати імунну реакцію, спрямовану проти неоепітопа, який сформований фібрилярним білком або пептидом, відносно фібрилярного білка-попередника. Тобто, як описано тут більш докладно, багато фібрилоутворюючих пептидів або білків - це фрагменти білків-попередників, таких як згадані вище. Коли такі фрагменти формуються, наприклад, за допомогою протолітичного розщеплення, може виявитися, що епітопи відсутні у попереднику і тому вони імунологічно недоступні імунній системі, у випадку, коли фрагмент є частиною білка-попередника. Агентам, спрямованим на такі епітопи, необхідно віддати перевагу у порівнянні з терапевтичними засобами, у зв'язку з меншою ймовірністю того, що вони можуть індукувати автоімунну реакцію в організмі пацієнта. Відповідно до наступного варіанта здійснення, фармацевтичні композиції винаходу включають агенти, спрямовані на амілоїдні компоненти, типу зазначених вище, включаючи, але, не обмежуючись такими фібрилярними пептидами або білками: АА, AL, ATTR, ААроАІ, Alys, Agel, Acys, Бb, Ab 2М, AScr, Acal, AIAPP і фрагмент синуклеїн-NAC. Повні назви й композиції цих пептидів описані в даному винаході. Такі пептиди можуть бути одержані відповідно до відомих способів, як описано в даному винаході. Відповідно до ще одного варіанта здійснення, агенти, введені в такі фармацевтичні композиції, містять також деякі сульфатовані протеоглюкани. У варіанті здійснення, протеоглюкан - це глюкозоаміноглюкан сульфату гепарину, переважно - перлекан, сульфат дерматану, 13 хондроїтин-4-сульфат, або полісульфат пентозану. Відповідно до іншого аспекту, винахід включає спосіб профілактики чи спосіб лікування розладів, що характеризуються осадженням амілоїду в об'єктах - ссавцях. Відповідно до цього аспекту винаходу, об'єкту вводять дозу агента, яка може ефективно викликати імунну реакцію проти амілоїдної складової амілоїдного розладу, від якого об'єкт страждає. Власне кажучи, ці способи включають введення фармацевтичних композицій, що містять імуногенні амілоїдні компоненти, специфічні для розладів, таких як згадано вище. Далі ці способи характеризуються за їх ефективністю в індукуванні імуногенних реакцій в об'єкті. Відповідно до кращого варіанта здійснення спосіб може викликати ефективну імунну реакцію, що характеризується сироватковим титром принаймні 1:1000 щодо амілоїдного компонента, проти якого спрямований імуногенний агент. Надалі у кращому варіанті здійснення сироватковий титр складає принаймні 1:5000 щодо фібрилярного компонента. Відповідно до варіанта здійснення, імунна реакція характеризується величиною імунореактивності сироватки, що відповідає величині, приблизно у чотири рази більшій, ніж рівень імунореактивності, визначений при попередній обробці контрольного зразка сироватки. Остання характеристика, зокрема, застосовується, коли сироваткова імунореактивність визначається ELISA-способами, але її можна застосовувати до будь-якого відносного або абсолютного визначення сироваткової імунореактивності. Відповідно до варіанта здійснення, якому надається перевага, імунореактивність визначається при розведенні сироватки, приблизно 1:100. Відповідно до подальшого аспекту, винахід включає спосіб визначення прогнозу для пацієнта, якого лікують від амілоїдного розладу. Тут вимірюється величина імунореактивності сироватки пацієнта проти характеристики амілоїдної складової певного розладу, і величина імунореактивності сироватки для пацієнта є показовою для прогнозу поліпшення стану, якщо вона перевищує принаймні у чотири рази початковий рівень контролю сироваткової імунореактивності щодо конкретного амілоїдного розладу. Відповідно до варіанта здійснення, якому надається перевага, величина імунореактивності щодо відібраної амілоїдної складової, що знаходиться у сироватці пацієнта, характеризується сироватковим титром, що становить принаймні близько 1:1000, або принаймні 1:5000, щодо амілоїдного компонента. Відповідно до іншого аспекту, винахід також включає так звані способи "пасивної імунізації" і фармацевтичні композиції для профілактики або лікування амілоїдних захворювань. Відповідно до цього аспекту винаходу, пацієнтам вводять ефективну дозу антитіла, що специфічно зв'язується з певним амілоїдним компонентом, переважно фібрилярним компонентом в амілоїдних відкладеннях, що характеризують хворобу, яку потрібно лікувати. Загалом, такі 81216 14 антитіла, обираються за їх здатністю специфічно зв'язувати різні білки, пептиди або їх компоненти, описані тут стосовно фармацевтичних композицій, а також способів, описаних у попередніх параграфах цього розділу. Відповідно до варіанта здійснення, такі способи і композиції можуть включати комбінації антитіл, що зв'язують принаймні два амілоїдних фібрилярних компоненти. Загалом, фармацевтичні композиції вводяться, щоб забезпечити таку імунореактивність сироватки проти цільового амілоїдного компонента, що принаймні у чотири рази вища, ніж рівень імунореактивності сироватки проти компонента, який визначається в контрольному зразку сироватки. Антитіла можуть також вводитися з носієм, як описано в даному винаході. Взагалі, відповідно до цього аспекту винаходу, такі антитіла можуть вводитися (або готуватися для введення) перитонеально, перорально, через ніс, підшкірно, внутрішньом'язово, місцево або внутрішньовенно; крім того, вони можуть вводитися (або готуватися для введення) будь-яким фармакологічним ефективним шляхом (тобто так, щоб ефективно забезпечити намічені терапевтичні рівні, як це сформульовано тут і вище). Відповідно до варіанта здійснення, терапевтичні антитіла можуть вводитися шляхом введення полінуклеотида, що кодує принаймні один ланцюг антитіла в організмі пацієнта. Відповідно до цього аспекту винаходу, полінуклеотид експресується в організмі пацієнта щоб продукувати ланцюг антитіла у кількості, що є фармацевтично ефективною для пацієнта. Такий полінуклеотид може кодувати важкі і легкі ланцюги антитіла, продукуючи у такий спосіб в організмі пацієнта важкі й легкі ланцюги. Відповідно до кращих варіантів здійснення режими імунізації, описані вище, можуть включати введення агентів, включаючи антитіла, у багаторазових дозуваннях, а саме протягом 6місячного періоду, як, наприклад, початкова імунізація, супроводжувана бустерними ін'єкціями за часовими інтервалами, такими як інтервали протягом 6 тижнів, відповідно до відомих способів, або відповідно до потреби пацієнта, що обумовлюється імунологічною реакцією. Альтернативно, або на додаток, такі режими можуть включати використання відомих з рівня техніки композицій "із пролонгованою дією". Ці й інші об'єкти й ознаки винаходу стануть більш очевидними після ознайомлення з наступним детальним описом винаходу разом із супровідними малюнками. Фіг.1: Титр антитіл у трансгенної миші після ін'єкції Abl-42. Фіг.2: Амілоїдне навантаження в гіпокампі. Відсоток від площі області гіпокампа, заповненої амілоїдними бляшками, що характеризується реакційною здатністю з Ab-специфічним моноклональним антитілом 3D6, який був визначений комп'ютерним кількісним аналізом зображення імунореакційних секцій мозку. Значення для окремих мишей розташовані за лікувальними групами. Горизонтальна лінія для 15 кожної групи вказує на середнє значення розподілу. Фіг.3: Невритна дистрофія в гіпокампі. Відсоток від площі області гіпокампа, заповненої дистрофічними невритами (аксонами нервової клітини), визначеними за їх реакційною здатністю з людською АРР - специфічною моноклональною 8Е5, що була визначена кількісним комп'ютерним аналізом зображень імунореакційних мозкових секцій. Значення для окремих мишей показані для групи, обробленої AN1792 і для групи контролю, обробленої PBS. Горизонтальна лінія для кожної групи вказує на середнє значення розподілу. Фіг.4: Астроцитоз у ретроспленіальному кортикальному шарі. Виражена у відсотках частина площі кортикальної ділянки, зайнята остроцитами з позитивною реакцією на гліальний фібрилярний кислотний білок (GFAP) і визначена шляхом кількісного комп'ютерного аналізу зображень зрізів мозку в місцях імунних реакцій. Величини, одержані від кожної миші, показані по групах обробки, а середні величини в кожній із груп позначені горизонтальними лініями. Фіг.5: Середні геометричні величини титрів антитіл до Ab42 після імунізації низкою з восьми доз Ab42 ("AN1792"), що містять 0,14; 0,4; 1,2; 3,7; 11; 33; 100 або 300мкг. Фіг.6: Кінетика гуморальної імунної реакції на імунізацію AN1792. Титри, виражені як середні геометричні величини значень для 6 тварин у кожній групі. Фіг.7: Кількісний аналіз зображення кортикального амілоїдного навантаження для мишей, оброблених PBS - і AN1792. Фіг.8: Кількісний аналіз зображення невритного пляшкового навантаження для мишей, оброблених PBS - і AN1792. Фіг.9: Кількісний аналіз зображення частини ретроспленіального кортикального шару (у відсотках) зайнятої астроцитозом у мишей, оброблених PBS-AN1792. Фіг.10: Аналіз проліферації лімфоцитів у клітинах селезінки мишей, оброблених PBS (верхня фігура) і AN1792 (нижня фігура). Фіг.11: Сумарні рівні Ab у корі головного мозку. Графік розсіювання одиничних Ab профілів у мишей, імунізованих похідними Ab чи АРР у комбінації із ад'ювантом Фрейнда. Фіг.12: Амілоїдне навантаження в кортикальному шарі, визначене кількісним аналізом зображення імунореакційних мозкових секцій для мишей, імунізованих Ab пептидними кон'югатами Ab1-5, Ab1-12, і Ab 13-28; повна довжина Ab - це з'єднані Ab42 ("AN1792") і Ab 1-40 ("AN1528") і контрольна група, оброблена PBS. Фіг.13: Середньогеометричні значення титрів Ab - специфічного антитіла для груп мишей, імунізованих Ab або похідними АРР, у комбінації із ад'ювантом Фрейнда. Фіг.14: Середньогеометричні значення титрів Ab - специфічного антитіла для груп морських свинок, імунізованих AN1792, або його похідним пальмітатом у комбінації з різними ад'ювантами. 81216 16 Фіг.15 (А-Е): Рівні Ab в кортикальному шарі 12місячних PDAPP мишей, оброблених AN1792 або AN1528 з різними ад'ювантами. Фіг.16: Середній титр мишей, оброблених поліклональним антитілом проти Ab. Фіг.17: Середній титр мишей, оброблених моноклональним антитілом 10D5 проти Ab. Фіг.18: Середній титр мишей, оброблених моноклональним антитілом 2F12 проти Ab. Детальний опис винаходу А. Визначення Всі використані тут терміни, якщо не зазначено інакше, мають ті ж самі значення, оскільки вони кваліфіковані в рамках даного винаходу. Практикуючі лікарі для ознайомлення з визначеннями, термінами і стандартними способами, зокрема, відомими у біохімії і молекулярній біології, можуть ознайомиться з посібниками: Sambrook, et al. (1989) Molecular Cloning: A Laboratory Manual (Second Edition), Cold Spring Harbor Press, Plainview, N.Y. and Ausubel, F.M., et al. (1998) Current Protocols in Molecular Biology, John Wiley & Sons, New York, NY. Зрозуміло, що цей винахід не обмежений специфічними способами, протоколами, і описаними реактивами, оскільки вони можуть бути змінені, для одержання того ж самого результату. Термін "ад'ювант" стосується сполуки або композиції, що при введенні разом з антигеном, збільшує імунну реакцію на антиген, але, коли ад'ювант вводиться один, він не викликає імунної реакції на антиген. Ад'юванти можуть збільшувати імунну реакцію згідно з декількома механізмами, включаючи збільшення кількості лімфоцитів, індукування В і/або T клітин та індукування макрофагів. "Амілоїдна хвороба" або "амілоїдоз" стосується кожного з множини розладів, що мають як ознаку або як частину його патології, формування чи нагромадження амілоїдних бляшок. "Амілоїдна бляшка" є позаклітинним відкладенням, сформованим, головним чином, із фібрил, що нагадують білок. Узагалі, фібрили складаються з домінуючого білка або пептиду; однак, бляшка також може включати і додаткові компоненти, що є пептидними або непептидними молекулами, як описано в даному винаході. "Амілоїдний компонент" є будь-якою молекулярною одиницею, що знаходиться в амілоїдній бляшці, включаючи антигенні частини таких молекул. Амілоїдні компоненти включають, але без обмеження, білки, пептиди, протеоглюкани та вуглеводи. "Специфічний амілоїдний компонент" стосується молекулярної одиниці, що знаходиться насамперед або винятково в амілоїдній бляшці. "Агент" - хімічна молекула синтетичного або біологічного походження. У контексті існуючого винаходу, агент - загалом молекула, що може використовуватися у фармацевтичній композиції. "Анти-амілоїдний агент" - це агент, здатний викликати імунну реакцію проти компонента амілоїдної бляшки для об'єкта - хребетної 17 тварини, коли він вводиться за способами активної або пасивної імунізації. Терміни "полінуклеотид" і "нуклеїнова кислота," які використовуються тут поперемінно, стосуються полімерної молекули, що має кістяк, який надає основам здатність до утворення водневих зв'язків із типовими полінуклеотидами, де полімерний кістяк забезпечує основам можливість такого утворення водневих зв'язків у послідовності, при якій утворюється специфічна форма між полімерною молекулою і типовим полінуклеотидом (наприклад, одно ланцюгова, скручена ДНК). Такі основи - це звичайно інозин, аденозин, гуанозин, цитозин, урацил і тімідин. До таких полімерних молекул відносяться подвійні та одинарні скручені РНК і ДНК, крім того, вони включають модифікації кістяка за рахунок, наприклад, метилфосфонатних зв'язків. Термін “поліпептид” який використовується тут, стосується сполуки, що складається з одиночного ланцюга амінокислотних залишків, зв'язаних пептидними зв'язками. Термін "білок" може бути синонімом терміну "поліпептид" чи може стосуватися комплексу двох чи більше поліпептидів. Термін "пептид" також стосується сполуки, що складається з амінокислотних залишків, зв'язаних пептидними зв'язками. Взагалі пептиди складаються зі 100 або меншої кількості амінокислот, у той час як поліпептиди чи білки мають більше, ніж 100 амінокислот. Термін "білковий фрагмент", що використовується тут, може також читатися як пептид. "Фібрилярний пептид" або "фібрилярний білок" стосується мономерної або агрегованої форми білка або пептиду, що формує фібрили, які існують в амілоїдних бляшках. Приклади таких пептидів і білків наводяться тут. "Фармацевтична композиція" стосується хімічної або біологічної композиції, придатної для введення ссавцю. Такі композиції можуть бути специфічно приготовані для введення одним або великою кількістю шляхів, включаючи, але не обмежуючись наступними: пероральний, параентеральный, внутрішньовенний, внутрішньоартеріальний, підшкірний, інтраназальний, під'язичний, спинномозковий, шлуночкомозковий і т.п. "Фармацевтичний інертний наповнювач" або "фармацевтично прийнятний інертний наповнювач" є носієм - це звичайно, рідина, у якій знаходиться активний терапевтичний агент. Інертний наповнювач взагалі не виявляє ніякої фармакологічної активності в складі композиції, хоча він може забезпечувати хімічну і/або біологічну стабільність, секрецію і т.п. Приклади композицій можуть бути знайдені, наприклад, у ReMington's Pharmaceutical Sciences, 19th Ed., Grennaro, A., Ed., 1995. "Глікопротеїд" - це білок, до якого приєднаний ковалентними зв'язками принаймні один вуглеводний ланцюг (олігополісахарид). "Протеоглюкад" - глікопротеїн, у якому принаймні один з вуглеводних ланцюгів глюкозоаміноглюкан, що є довгим лінійним 81216 18 полімером повторюваних дисахаридів, у яких один з компонентів пари зазвичай, є кислотою, що утворюється з цукру (уронова кислота), а інший аміносахарид. Термін "імунологічна", "імунна" або "імуногенна" реакція стосується розробки гуморальних (викликаються антитілами) і/або клітинних (викликаються антиген-специфічними Тклітинами або продуктами їхньої секреції) реакцій, спрямованих проти антигену в організмі хребетної тварини. Така реакція може бути активною реакцією, викликаною введенням імуногенів або пасивною реакцією, викликаною введенням антитіла або оброблених Т-клітин. Клітинна імунна реакція виявляється індикацією поліпептидних епітопів разом із молекулами МНС класу І або класу II, щоб активізувати антиген-специфічні CD4+ Т-клітини фаг-помічників і/або CD8+ цитотоксичні Т-літини. Реакція може також включати активацію моноцитів, макрофагів, NK клітин, базофілів, дендритних клітин, астроцитів, мікрогліальних клітин, еозинофілів або інших компонентів спадкового імунітету. Наявність клітинної імунологічної реакції може бути визначена відомими стандартними проліферантними пробами (CD4+ Т-клітини) або CTL пробами (цитотоксичні Т-лімсроцити). Відносні внески гуморальних і клітинних реакцій у захисний або терапевтичний ефект імуногену можна розрізнити, ізолюючи окремо імуноглобулін (Іg) і фракції Т-клітин, отримані від імунізованої тварини і, вимірюючи захисний або терапевтичний ефект у другому об'єкті. "Імуногенний агент" або "імуноген" або "антиген" - молекула, що є здатною до індукування імунологічної реакції проти себе при введенні пацієнту, у поєднанні з, чи при відсутності, ад'юванта. Такі молекули включають, наприклад, амілоїдні фібрилярні пептиди, або їхні фрагменти, кон'юговані до білка-носія, наприклад, гемоціанін молюска-блюдечка, Cd3 або правцевий токсин. "Епітоп" або "антигенна детермінанта" є частиною антигену, що зв'язується в антигенз'єднуючій ділянки антитіла. Терміни "Ab" "пептид Ab" і "Амілоїдний пептид b" - це синоніми, вони стосуються однієї або більшої кількості композицій пептиду, що складаються приблизно з 38-43 амінокислот, і є похідними від бета амілоїдного білка-попередника (b-APP), як описано в даному винаході. "Abxx" стосується амілоїду b пептиду 1-хх, де хх - номер, що вказує на число амінокислот у пептиді; наприклад, Ab42 - це синонім Ab1-42, що також згадується тут, як "AN1792", і Ab40 - це синонім Ab1-40, що також згадується тут, як "AN1578". Дезагрегований або мономерний Ab означає розчинну, мономерну одиницю пептиду Ab. Спосіб одержання мономерного Ab - це розчинення ліофілізованого пептиду в чистому DMSO з обробкою ультразвуком. Отриманий розчин центрифугують, щоб видалити будь-які нерозчинні частинки. Агрегований Ab є сумішшю олігомерів, у яких мономерні одиниці скріплюються нековалентними зв'язками. 19 Термін "чистий полінуклеотид" стосується полінуклеотиду, який не утворює комплексів із колоїдними матеріалами. Чисті полінуклеотиди іноді клонуються у векторі плазміди. Термін "пацієнт" включає людей і ссавців, що одержують профілактичне або терапевтичне лікування. Терміни "значно відмінний від," "статистично значний," "значно вище (або нижче) ніж," і подібні фрази стосуються порівняння між даними або іншими вимірами, коли розходження між двома порівнюваними індивідуумами або групами очевидні або прийнятні навченому спостерігачу, або статистично значні, (якщо фраза включає термін "статистично" або, якщо є деяка вказівка на наявність статистичного критерію, як, наприклад, р-значення, або, якщо проаналізовані дані виявляють статистичні розходження згідно зі стандартними статистичними способами). Композиції або способи, "що включають" один або більше з наведених елементів, можуть включати інші, не наведені елементи. Наприклад, композиція, що включає пептид компонента фібрили, охоплює і ізольований пептид, і пептид як компонент більшої поліпептидної послідовності. Інший приклад, композиція, що включає елементи А і В, також охоплює композицію, що складається з А, В і С. Б. Амілоїдні хвороби. 1. Короткий огляд і патогенез. Амілоїдні хвороби або амілоїдози включають безліч станів хвороби, що мають широке розмаїття симптомів. Ці розлади характеризуються наявністю патологічних позаклітинних відкладень білкових фібрил, відомих як "амілоїдні відкладення" або "амілоїдні бляшки," які звичайно мають приблизно 10-100мкм у діаметрі та локалізуються у певних органах або областях тканин. Такі бляшки насамперед утворюються з натуральних розчинних білків або пептидів. Ці нерозчинні відкладення є бічними сукупностями фібрил, що мають приблизно 10-15нм у діаметрі. Амілоїдні фібрили виявляють характерну подвійну променезаломлюваність кольору зелених яблук у поляризованому світлі, коли вони пофарбовані барвником Конго червоним. Розлади класифікуються за складом головних компонентів фібрили, з якої формуються бляшки, як зазначено нижче. Пептиди або білки, що складають відкладення бляшок часто утворюються з більшого білкапопередника. Більш конкретно, патогенез амілоїдних фібрилярних відкладень включає протолітичне розщеплення "патологічного" білкапопередника на фрагменти. Звичайно, ці фрагменти з'єднуються в антипаралельні в складчасті пластини; однак, деякі форми білкапопередника, що не деградували, утворюють агрегати і формують фібрили, наприклад, в родинній амілоїдній поліневропатії (варіант фібрили транстиретину) і пов'язаному з діалізом амілоїдозі (b2 фібрили мікроглобуліну) (Tan, еtаl., 1994, supra). 2. Клінічні синдроми. 81216 20 У цьому розділі наводиться опис головних типів амілоїдозів, включаючи характерні для них композиції фібрил у бляшках. Головне досягнення даного винаходу полягає у тому, що амілоїдні хвороби можуть лікуватися агентами, що індукують імунну реакцію проти компонента або компонентів різних амілоїдних відкладень, які викликають хворобу. Як обговорено більш докладно нижче, у розділі В, такі компоненти - це переважно компоненти фібрил, що формують бляшки. Розділи, що наводяться нижче, служать для того, щоб проілюструвати головні форми амілоїдозу і не обмежують винахід. а. AA (реактивний) амілоїдоз. В цілому, АА амілоїдоз - це прояв безлічі хвороб, що викликають стійку гостру періодичну реакцію. До таких хвороб відносяться хронічні запальні розлади, хронічні локальні або системні мікробні інфекції та злоякісні пухлини. АА фібрили, в загальному, складаються з фрагментів, що містять біля 8000 дальтон (АА пептидів чи білків), утворені протолітичним розщепленням сироваткового амілоїдного А протеїну (apoSSA), циркулюючого поліпротеїну, що є присутнім у HDL частках і який синтезується в гепатоцитах при реакції до таких цитокінів як IL1, DL-6 і TNF. Відкладення можуть бути широко розповсюджені в організмі з перевагою до паренхіматозних органів. Вони найбільш характерні для таких органів, як селезінка й нирки. Відкладення також спостерігаються у серці і шлунково-кишковому тракті. АА амілоїдні хвороби включають, але не обмежуються, запальними хворобами, як, наприклад, ревматоїдний артрит, ювенільний хронічний артрит, анкілозний спондиліт, псоріаз, псоріазна артропатія, синдром Ройтера, хвороба Стілла, синдром Бехсета і хвороба Крона. АА відкладення також продукуються в результаті хронічних інфекційних хвороб, таких як лепра, туберкульоз, бронхоектаз, пролежні, хронічний пієлонефрит, остеомієліт, і хвороба Віпла. Деякі злоякісні пухлини можуть також приводити до АА фібрилярних амілоїд них відкладень. Вони включають такі хвороби, як лімфома Ходжкіна, рак нирки, рак кишечника, легенів і сечостатевого тракту, базально-клітинний рак, і деякі лейкемії. б. AL Амілоїдози Загалом, AL амілоїдне відкладення пов'язане майже з будь-якою патологією лімфоцитів В у межах від злоякісного розвитку плазматичних клітин (багаторазова мієломна хвороба) до м'якої моноклональної гамапатії. Інколи присутність амілоїдних відкладень може бути первинним індикатором основної патології. Фібрили AL амілоїдних відкладень складаються з моноклональних легких ланцюгів імуноглобуліну, або його фрагментів. Більш конкретно, фрагменти утворюються в області змінного кінця легкого ланцюга (капа чи лямбда) і містять весь чи частину варіабельного домену (Vi). Відкладення часто відбуваються в мезенхімальній тканині, заподіюючи периферійну й автономну невропатію, кистьовий тунельний синдром, глоссіт, ізольовану кардіоміопатію, артропатію великих суглобів, 21 81216 імунні патології, мієломні хвороби, а також приховані патології. Однак, необхідно відзначити, що може бути уражена майже будь-яка тканина, особливо вісцеральні органи, як, наприклад, серце. в. Спадкові системні амілоїдози. Зустрічається багато форм спадкових системних амілоїдозів. Хоча вони відносно рідкісні захворювання, початок прояву симптомів у дорослих і приклади їхнього спадкування (звичайно, аутосомні домінанти) приводять до сталості таких розладів у загальній популяції. Загалом, синдроми, пов'язані з точковими мутаціями попередника, призводять до утворення різних амілоїдгенетичних пептидів або білків. У Таблиці 2 наводяться фібрилярні композиції зразкових форм цих розладів. Фібрилярний пептид / білок Транстиретин, і фрагменти (ATTR) Транстиретин, і фрагменти (ATTR) N кінцевий фрагмент аполіпротеїну А1 (ароАІ) N кінцевий фрагмент аполіпротеїну А1 (АароАІ) Лізозим (Alys) a ланцюговий фіброгену фрагмент Фрагмент гельсоліну (Agcl) Фрагмент цистатину С b - амілоїдний протеїн (Ab), похідний амілоїдного білкапопередника (АРР) b - амілоїдний протеїн (Ab), похідний амілоїдного білка попередника (АРР) b - амілоїдний протеїн (Ab), похідний амілоїдного білкапопередника (АРР) Пріонний протеїн (РrР), похідний білка попередника РrР; вставка 51-91. АА, похідний сироваткового амілоїдного білка А (ApoSSA) АА, похідний сироваткового амілоїдного білка А 22 (ApoSSA) Невідомо Невідомо 1 Дані, взяті з Tan & Pepys, 1994, supra. Дані, наведені в Таблиці 2, - це приклади; вони не призначені для того, щоб обмежувати галузь винаходу. Наприклад, були описані більш ніж 40 окремих точкових мутацій у гені транстиретину, які викликають клінічно-подібні форми родинної амілоїдної поліневропатії. Транстиретин (TTR) - білок (молекулярна вага - 14 кілодальтон); він також іноді згадується як преальбумін. Транстиретин продукується печінкою і судинним сплетенням, і служить для транспортування гормонів щитовидноїТаблиця 2й залози вітаміну А. Принаймні 50 різних форм білка, кожна Спадкові амілоїдози1 характеризується одиничною заміною з який амінокислоти, відповідають за різні форми Генетичний варіант родинної амілоїдної поліневропатії. Наприклад, Клінічний синдром Родинна амілоїдна поліневропатія (FAP), заміна проліну на лейцин у положенні 55 Met30, та ін. (головним до периферичних нервів) призводитьчином,особливо прогресуючої форми Thr45, АІа60, Ser84, невропатії; заміна метіоніну на лейцин у положенні Переважно кардіальні включення, без невропатії 111 призводить до серйозної кардіопатії у Met111, llel22 пацієнтів, обстежених поліневропатія у Данії. Дослідження Родинна амілоїдна (FAP), Arg26 амілоїдних чином, периферичних нервів) серцевої (головним відкладень, видалених з Arg26, Arg50, Arg 60, і тканини пацієнтів нервовопатичний (переважно Типу остертаг, не із системним амілоїдозом показали, включення) інші. вісцеральні що відкладення складаються з різнорідної суміші TTR і їх фрагментів; усі разом Типу остертаг, не нервовопатичний (переважно Thr56, His67 вони називаються як ATTR, була визначена повна вісцеральні включення) довжина послідовності ATTR. ATTR (переважно Типу остертаг, не нервовопатичний компоненти Leu554, Val 526 фібрили можна екстрагувати з таких бляшок. їх вісцеральні включення) структури невропатія з ажурною визначити у Черепна й послідовності можна структурою Asnl87, Tyrl87 відомі способи, [наприклад, Gustavsson, A., et al.. рогівкової дистрофії Laboratory invest 73: 703-708,1995; Kametani, F., et Спадковий мозковий крововилив (мозкова al.. Biochem. Biophys. Res. Commun. 125: 622Glu68 амілоїдна вазопатія) - ісландський тип 628,1984; Pras, M., et al., PNAS 80: 539-42,1983]. Gln693 Спадковий мозковий крововиливточкові мутації у Для пацієнтів, що мають (мозкова аполіпротеїну АІ молекулі амілоїдна вазопатія)(наприклад, Gly ® голландський Arg50; Leu ® Аrg60), характерна Arg26; Trp ® тип lle717, Phe717, Gly717 Asn670, Leu671 Leul02, Vall67, Asnl78, Lys200 форма амілоїдозу ("типу остертаг") із Родинна хвороба Альцгеймера відкладеннями білкового аполіпротеїну Al, або його фрагментів (ААроАІ). Ці пацієнти мають низькі рівні ліпопротеїдну високої щільності (HDL) і страждають периферійною невропатією або Родинна недостатністю. нирковоюдеменція - ймовірно, хвороба Альцгеймераланцюзі ферменту лізоциму Мутація в альфа (наприклад, lie ® Thr56 або Asp ® His57) приводить до іншої форми не нервовопатичного спадкового амілоїдозу ("типу - остертаг"), що Родинна хвороба Кроуцфельдта спостерігався в Герстмана Джекоба; синдром англійських родинах. Тут Штрауслера - фібрили (спадкові відкладаютьсяШейнкерамутантного білка лізоциму губчасті у пацієнтів спостерігається ослаблена (Alys), а енцефалопатії, пріонні хвороби) ниркова функція. Цей білок, на відміну від більшості середземноморська Родинна описаних тут білків, що формують фібрили, звичайно, є не фрагментованою формою лихоманка, переважають ниркові білка [Benson, M.D., et рецесив) Fdn. Symp. 199: включення (аутосомний al. CIBA 104-131, 1996]. b-амілоїдний пептид (Ab) - пептид з 39-43 Синдром Мукла-Уеллса, нефропатія, амінокислот, що утворюється при протеолізі глухота, кропивниця, біль у кінцівках. великого білка, відомого як бета амілоїдний білокпопередник (bAPP). Кардіоміопа передсердь Шкірні відкл папульозни 23 Мутації у bAPP призводять до родинних форм хвороби Альцгеймера, синдрому Дауна або старечої деменції, що характеризуються відкладенням бляшок у мозку, які складаються з фібрил Ab і інших компонентів, що докладно описані нижче. Відомі мутації у АРР пов'язані з хворобою Альцгеймера, відбуваються в сайтах, найближчих до місць розщеплення b або g секретазою, або в межах Ab. Наприклад, позиція 717 ближче всього до сайту g-секретазного розщеплення АРР при його перетворенні в Ab, а позиція 670/671 - найближча до сайту bсекретазного розщеплення. Мутації у кожному з цих залишків можуть призводити до хвороби Альцгеймера, можливо, викликаючи збільшення кількості 42/43 амінокислотних форм Ab, утворених з АРР. Структура й послідовність пептидів Ab різної довжини добре відомі. Такі пептиди можуть бути отримані відповідно до відомих способів [наприклад, Glenner and Wong, Biochem Biophys. Res. Comm. 129: 885-890,1984; Glenner and Wong, Biochem Biophys. Res. Comm. 122: 1131-1135,1984]. Крім того, різні форми пептидів комерційно доступні. Синуклеїн - це білок, зв'язаний із синапсом, що нагадує аліпротеїн і концентрується у нейронних і пресинаптичних закінченнях. Фрагмент пептиду, похідний від a-синуклеїну, названий NAC, є також компонентом амілоїдних бляшок хвороби Альцгеймера [Clayton, et at., 1998]. Цей компонент також служить мішенню імунологічного лікування із використанням даного винаходу, як докладно описано нижче. Гельсолін - білок, що зв'язує кальцій, він зв'язує і фрагментує актинові волокна. Мутації у позиції 187 (наприклад, Asp ® Asn; Asp ® Туr) білка призводять до форми спадкового системного амілоїдозу, що зазвичай виявляється у пацієнтів з Фінляндії, а також і у людей голландського або японського походження. Фібрили, що формуються з фрагментів гельсоліну (Agel), звичайно, складаються з амінокислот 173-243 (68кДа, фрагмент з боку карбоксильного кінця) і відкладаються в кровоносних судинах і основних мембранах, призводячи до рогівкової дистрофії і черепної невропатії, що прогресує до периферійної невропатії, дистрофічним змінам шкіри й відкладенням в інших органах [Kangas, H., et al. Human Моl. Genet. 5(9): 1237-1243,1996]. Інші видозмінені білки, а саме мутантний альфа ланцюг фібриногену (AfibA) і мутантний цистатин С (Acys) також входять до створюють фібрили і спричиняють характерні спадкові розлади. AfibA фібрили створюють відкладення характерні для не нервовопатичного спадкового амілоїдозу з нирковою хворобою; Acys відкладення характерні для спадкової мозкової амілоїдної вазопатії, виявленої в Ісландії [Isselbacher, et al., Harrison's Principles of Internal Medicine, McGraw-Hill, San Francisco, 1995; Benson, et al; supra.). Принаймні у деяких випадках, у пацієнтів із мозковою амілоїдною вазопатією (САА) спостерігали амілоїдні фібрили, що містять немутантну форму цистатину С у 81216 24 поєднанні з бета протеїном [Nagai, A., et al. Molec. Chem. Neuropathol. 33: 63-78,1998). Деякі форми пріонної хвороби, які розглядаються зараз, є спадковими, становлячи до 15% випадків, які раніше вважалися переважно інфекційними за характером [Baldwin, et al., in Research Advances in Alzheimer 's Disease and Related Disorders, John Wiley and Sons, New York, 1995]. У таких пріонних розладах у пацієнтів виявляються бляшки, що складаються з патологічних ізоформ нормального пріонного білка (РrРс). Переважаюча мутантна ізоформа, РrР80, її також згадують як AScr, відрізняється від нормального клітинного білка за стабільністю до протеазного розщеплення, нерозчинністю після екстракції детергентом, відкладанням у вторинних лізосомах, пост-трансляційним синтезом і високим вмістом b-пластин. Генетичний зв'язок був встановлений, принаймні, для п'яти мутацій, що призводять до хвороби Кроуцфельдта-Джекоба (CJD), синдрому Герстмана-ШтрауслераШейнкера (GSS) і фатального родинного безсоння (FFI). (Baldwin). Способи одержання фібрилярних пептидів із зіскобів фібрил, а також способи визначення послідовностей і створення таких пептидів відомі з рівня техніки [Наприклад, Beekes, М., et al. J. Gen. Virol. 76:2567-76,1995]. Наприклад, одна форма GSS була пов'язана з РrР мутацією в кодоні 102, у той час як кінцевомозковий GSS пов'язаний з мутацією в кодоні 117. Мутації у кодонах 198 і 217 приводять до форми GSS, у якій невритні бляшки, характерні для хвороби Альцгеймера, містять РrР замість Ab пептиду. Деякі форми родинного CJD були пов'язані з мутаціями в кодонах 200 і 210; мутації у кодонах 129 і 178 були знайдені в родинному CJD і FFI (Baldwin, supra). г. Старечий системний амілоїдоз. Амілоїдне відкладення, системне чи осередкове, збільшується з віком. Наприклад, фібрили транстиретину дикого типу (TTR), звичайно, знаходять у серцевій тканині літніх індивідуумів. Вони можуть бути безсимптомними, тобто такими, що не виявляються клінічно, чи призводити до зупинки серця. Безсимптомні фібрилярні осередкові відкладення можуть також відбуватися в мозку (Ab), простаті (Ab2 мікроглобулін), суглобах і сім'яних пухирцях. д. Амілоїдоз мозку. Місцеве відкладення амілоїду можливо в мозку, особливо для літніх індивідуумів. Найбільш частий тип амілоїду в мозку складається насамперед з Ab пептидних фібрил, що призводить чи до деменції, чи до спорадичної (неспадкової) хвороби Альцгеймера. Фактично, сфера дії спорадичної хвороби Альцгеймера значно ширша, ніж спадкової. Фібрилярні пептиди, що формують ці бляшки, подібні до тих, що описані вище, у порівнянні зі спадковими формами хвороби Альцгеймера (AD). є. Амілоїдоз, пов'язаний з діалізом. Бляшки, що складаються з b2 мікроглобулінових ( Ab 2М) фібрил, звичайно, утворюються у пацієнтів, що одержують тривалий гемодіаліз або перитонеальний діаліз. b2 25 мікроглобулін - поліпептид (11,8 кілодальтон), легко ланцюговий антиген МНС класу І, що є присутнім у всіх клітинах, які містять ядра. За нормальних обставин він безупинно проникає крізь мембрани клітини і, зазвичай, фільтрується нирками. Недостатнє очищення у випадку ослабленої ниркової функції веде до відкладання його в нирці й інших місцях (насамперед у тканинах, багатих колагеном). На відміну від інших фібрилярних білків, Aβ2M-мoлeкyли взагалі присутні у фібрилах у нефрагментованій формі (Benson, supra). є. Гормональні амілоїдози. Амілоїдні відкладення можуть накопичуватися в ендокринних органах, особливо у літніх індивідуумів. Пухлини, що виділяють гормони, можуть також містити гормон-похідні амілоїдні бляшки, фібрили яких поповнюються поліпептидними гормонами, такими як кальцитонін (рак щитовидної залози), острівний амілоїдний поліпептид (амілін; з'являється у більшості пацієнтів, хворих на діабет типу II), і натрійуретичний пептид передсердя (ізольований амілоїдоз передсердя). Послідовності й структури цих білків відомі з рівня техніки. ж. Змішані амілоїдози. Є безліч інших форм амілоїдної хвороби, що виявляються як локалізовані відкладення амілоїду. В цілому, ці хвороби - результат локалізованого створення і/чи нестачі катаболізму певних фібрилярних попередників або схильності специфічної тканини (як, наприклад, суглоби) до відкладень фібрил. Приклади таких ідіолатичних відкладень включають вузловий AL амілоїд, амілоїд шкіри, ендокринний амілоїд і амілоїд, пов'язаний з пухлинами. С. Фармацевтичні композиції. Відкриття даного винаходу - це композиції, здатні до виявлення чи забезпечення імунної реакції, спрямованої відносно деяких компонентів амілоїдних бляшок, тобто - це композиції, здатні ефективно лікувати чи запобігати розвитку амілоїдних хвороб. Зокрема, відповідно до цього винаходу можна запобігати прогресуванню хвороби, підвищувати якість розпізнавання симптомів, і/або розсмоктувати амілоїдне відкладення бляшки, коли імуностимуляторна доза анти-амілоїдного агента, або відповідного антиамілоїдного імунного реактиву вводиться пацієнту. У цьому розділі описуються зразки антиамілоїдних агентів, що продукують активні, а також пасивні імунні реакції на амілоїдні бляшки, тут наводяться дані, що показують ефективність лікування амілоїдних відкладень бляшок при використанні таких композицій. Взагалі, анти-амілоїдні агенти винаходу складаються з певного компонента бляшки, переважно фібрилоформуючого компонента, що, звичайно, є характерним білком, пептидом, або їхнім фрагментом, як описано в попередньому розділі й ілюструється нижче. Більш загалом, терапевтичні агенти, що використовуються у даному винаході, викликають або індукують імунну реакцію проти бляшки, або точніше, її фібрилярного компонента. Отже, такі агенти 81216 26 включають, але без обмежень, безпосередньо сам компонент, його варіанти, аналоги, що наслідують компонент, які індукують і/чи перехресно реагують з антитілами до компонента. Такі антитіла чи Тклітини є специфічно реактивними до амілоїдних компонентів. Відповідно до важливої особливості, у фармацевтичні композиції не включені неспецифічні компоненти - тобто ті компоненти, що циркулюють або поширені по всьому тілу. Наприклад, сироватковий амілоїдний протеїн (SAP) - циркулюючий у плазмі глікопротеїд, що утворюється в печінці і зв'язується з найбільш відомими формами амілоїдних відкладень. Терапевтичні композиції переважно націлені на цей компонент. Індукція імунної реакції може бути активною, коли вводять імуноген для того, щоб індукувати антитіла чи Т-клітини, що реагують з компонентом в організмі пацієнта, чи пасивною, коли антитіла, введені для того, щоб безпосередньо зв'язуватися з амілоїдними складовими в організмі пацієнта. Приклади агентів для індукування або створення імунної реакції проти амілоїдних бляшок описані в розділах нижче. Фармацевтичні композиції даного винаходу можуть включати, на додаток до імуногенного агента (агентів), ефективну кількість ад'юванта і/або інертного наповнювача. Ефективні фармацевтичні ад'юванти й інертні наповнювачі відомі з рівня техніки й описані більш докладно в наступних розділах. 1. Імуностимуляторні агенти (активна імунна реакція). а. Анти-фібрилярні композиції. Один загальний клас кращих анти-амілоїдних агентів складається з агентів, що отримані з амілоїдних фібрилярних білків. Як згадано вище, ознака амілоїдних хвороб - це відкладання в орган чи в органі амілоїдних бляшок, що складаються, головним чином, з фібрил, які, в свою чергу, утворені з характерних фібрилярних білків чи пептидів. Згідно з даним винаходом, такий фібрилярний білок або компонент пептиду корисний агент для індукування анти-амілоїдної імунної реакції. Таблиці 1 і 2 підсумовують типові фібрилформуючі протеїни, що є характерними для різних амілоїдних хвороб. Відповідно до цього аспекту даного винаходу, введення пацієнтові імуностимуляторної композиції, що включає відповідний фібрилярний білок або пептид, у тому числі і його гомологи або фрагменти, забезпечує лікування або профілактику амілоїдної хвороби. Як приклад, Ab, також відомий як b-амілоїдний пептид чи А4 пептид [див. US Patent 4,666,829; Glenner & Wong, Biochem. Biophys. Res. Commun. 120,1131 (1984)], є пептидом з 39-43 амінокислот, крім того, він є основним компонентом характерних бляшок хвороби Альцгеймера. Ab одержують, впливаючи на більший білок АРР двома ферментами, які називаються b і гамма секретазами [Hardy. TINS 20,154(1997)]. Приклад І описує результати експериментів, виконаних на підтримку даного винаходу, у якому пептид Ab42 вводився гетерозиготним 27 трансгенним мишам для екпресування людського АРР із мутацією в позиції 717. Ці миші, відомі як "PDAPP миші," виявляють Альцгеймер-подібну патологію і, як вважається, є тваринною моделлю хвороби Альцгеймера [Games, et al.. Nature 373: 523-7,1995]. Як докладно описано в прикладі, у мозку цих мишей виявляються невропатології Ab бляшок, що починаються приблизно у 6 місячному віці з відкладанням бляшок, що прогресують протягом якогось часу. В експериментах, описаних тут, мишам вводився Ab42 (AN1792). У мозку більшості мишей, яких піддавали лікуванню (7/9), амілоїд у 13-місячному віці не виявлявся на відміну від контрольних мишей (їм вводили сольовий розчин або не піддавали лікуванню), у яких знайшли значне мозкове амілоїдне відкладення у цьому віці (Фіг.2). Ці розходження ще більше виявлялися в гіпокампі (Фіг.3). У мишей, яких поддавали лікуванню, також виявлялися значні сироваткові титри антитіл проти Ab {всі більші ніж 1:1000, 8/9 більші ніж 1/10000; Фіг.1, Таблиця 3А). Загалом, у мишей, яких піддавали лікуванню сольовим розчином, рівні антитіл проти Ab були у 4-5 разів менші базових, із розведенням 1:100 у всіх тестах; і тому вважали, що вони не виявляли значної реакції відносно контролю (Таблиця 3В). Ці дослідження показують, що ін'єкція специфічного фібрил формуючого пептиду Ab забезпечує захист проти відкладень амілоїдних бляшок Ab. Сироватковий амілоїдний протеїн (SAP) є циркулюючим в плазмі глікопротеїдом, що продукується в печінці і зв'язується у кальційзалежний спосіб з усіма формами амілоїдних фібрил, включаючи фібрили мозкових амілоїдних бляшок хвороби Альцгеймера. Як частина згаданих вище експериментів, групам мишей були введені SAP; у цих мишей розвивалися значні сироваткові титри до SAP (1:1000-1: 30000), але не виявлялися сироваткові титри, що характерні для пептиду Ab і не виявлялася розвинена мозкова невропатологія (Фіг.2). Подальші експерименти, докладно описані у Прикладі II, демонструють залежність імуногенного ефекту ін'єкцій Ab від дози у мишах віком під час обробки від 5 тижнів і приблизно до 8 місяців. У цих мишах середні сироваткові титри антитіл до анти-Ab пептиду збільшувалися з кількістю імунізацій і зі збільшенням дозувань; однак, після чотирьох імунізацій сироваткові титри, визначені через п'ять днів після імунізації, вирівнювалися при більш високих дозах (1-300мкг) при рівнях близько 1:10000 (Фіг.5). Додаткові експерименти на підтримку даного винаходу описані в Прикладі III, в якому PDAPP мишам вводили Ab42, починаючи відтоді (вік приблизно 11 місяців), коли амілоїдні бляшки виявлялися в мозку. У цих дослідженнях тварин імунізували Ab42 або сольовим розчином, і проводили дослідження амілоїдних відкладень у віці 15 або 18 місяців. Як проілюстровано на Фіг.7, миші віком 18 місяців, яких піддавали лікуванню Ab42, мали, значно менші амілоїдні відкладення бляшок (відкладення бляшок 0,01%), ніж 81216 28 контрольні миші віком 18 місяців, яких піддавали лікуванню PBS (відкладення бляшок 4,7%) або 12місячні контрольні необроблені тварини (0,28%). Відкладення бляшок обчислювалося з аналізом зображень, як докладно описано в Прикладі XIII, частина 8. Ці експерименти демонструють ефективність способів лікування, запропонованих у даному винаході, у зменшенні відкладень бляшок і запобіганні прогресування відкладень бляшок у хворих. Відповідно до цього аспекту винаходу, терапевтичні агенти, отримані з фібрилярних пептидів чи білків, із яких складаються бляшки, характерні для досліджуваної хвороби. Альтернативно, такі агенти досить подібні антигенно до цих компонентів, щоб як індукувати імунну реакцію, так і реагувати перехресно з компонентами фібрили. У Таблицях 1 і 2 наведені приклади таких фібрилярних пептидів і білків, композиції й послідовності яких відомі, чи можуть бути легко визначені за способами, відомими з рівня техніки. (Див. посилання, цитовані нижче й у розділі В2 для посилань, у яких наводяться способи екстракції і/або композиції різних компонентів фібрилярного пептиду; типові компоненти фібрили описані нижче). Таким чином, відповідно до даного винаходу, де діагностика амілоїдної хвороби заснована на клінічному та/чи біопсійному визначеннях, кваліфікований практикуючий лікар зможе встановити склад фібрили амілоїдних відкладень і запропонувати агент, що індукує імунну реакцію, спрямовану на фібрилярні пептиди чи білки. Наприклад, як описано вище, терапевтичним агентом, застосовуваним у лікуванні хвороби Альцгеймера або інших амілоїдних хвороб, що характеризуються відкладенням фібрили Ab, може бути кожна з існуючих у природі форм пептиду Ab, а особливо людські форми (тобто, Ab39, Ab40, Ab41, Ab42 чи Ab43). Послідовності цих пептидів і їх взаємозв'язок з попередником АРР відомі з рівня техніки [Наприклад, Hardy et al., TINS 20,155158 (1997)]. Наприклад, Ab42 має послідовність: HaN-Asp-Ala-Glu-Phe-Arg-His-Asp-Ser-Gly-TyrGlu-Val-His-His-Gln-Lys-Leu-Val-Phe-Phe-Ala-GluAsp-Val-Gly-Ser-Asn-Lys-Gly-Ala-lle-lle-Gly-Leu-MetVal-Gly-Gly-Val-Val-lle-Ala-OH. (Послідовність ID Номер 1). Ab41, Ab40 і Ab39 відрізняються від Ab42 відсутністю фрагментів Ala, Ala-He, і АІа-lle-Val, відповідно, від С-кінця пептиду. Ab43 відрізняється від Ab42 наявністю залишку треоніну в С-кінці. Відповідно до кращого варіанта здійснення винаходу, терапевтичні агенти індукують імунну реакцію проти всіх, чи частини компонентів фібрили. Наприклад, краща Ab імуногенна композиція є агентом, який індукує антитіло, специфічне до вільного N-кінця Ab. Така композиція має перевагу, тому що не впізнає білок-попередник (b-APP, таким чином, менш ймовірно, що виникне авто імунітет. Має велике значення, що пацієнти з хворобами, що характеризуються відкладенням АА фібрил, це, наприклад, деякі хронічні запальні 29 розлади, хронічні місцеві або системні мікробні інфекції і злоякісні пухлини, як описано вище, можна лікувати АА пептидом - відомим фрагментом (8 кілодальтон) сироваткового амілоїдного А протеїну (ApoSSA). Типові АА амілоїдні розлади включають (але не обмежені) запальні хвороби, як, наприклад, ревматоїдний артрит, ювенільний хронічний артрит, анкілозний спондиліт, псоріаз, псоріазна артропатія, синдром Ройтера, хвороба Стілла, синдром Бехсета, хвороба Крона, хронічні мікробні інфекції, як, наприклад, лепра, туберкульоз, бронхоектаз, виразки пролежнів, хронічний пієлонефрит, остеомієліт і хвороба Віпла, також злоякісні пухлини, як, наприклад, лімфома Ходжкіна, рак нирки, рак кишки, рак легенів і сечостатевого тракту, базально-клітинний рак і волосяна клітинна лейкемія. АА пептид відноситься до одного (чи більшої кількості) пептидів з гетерогенної групи, похідних від N-кінцевого залишку білка-попередника амілоїду А (ApoSSA); пептиду, що починається в залишку 1, 2 чи 3 білка-попередника і закінчується в будь-якій точці між залишками 58 і 84; звичайно, АА фібрили складені із залишків 1-76 ApoSSA. Точні структури й композиції можуть бути визначені, і пептиди можуть бути синтезовані відповідно до способів, відомих з рівня техніки [Liepnieks, J.J., etal. Biochem. Biophys Acta 1270: 81-86,1995]. Як подальший приклад, фрагменти, похідні з області амінного кінця, що містять весь або частину варіабельного (V1) домену легких ланцюгів імуноглобуліну (капа або лямбда ланцюги), зазвичай включають амілоїдні відкладення в мезенхімальних тканинах, заподіюючи периферійну й автономну невропатію, кистьовий тунельний синдром, глоссіт, кардіоміолатію, артропатію великих суглобів, імунні патології, мієломні хвороби, а також приховані патології. Композиції винаходу переважно індукують імунну реакцію проти частини легкого ланцюга, переважно проти "неоепітопа" - епітопа, що формується в результаті фрагментації материнської молекули, щоб відновити можливі автоімунні ефекти. Різні спадкові амілоїдні хвороби також піддаються способам лікування, запропонованим у даному винаході. Такі хвороби описані у розділі Б2 вище. Наприклад, різні форми родинної амілоїдної поліневропатії результат дії принаймні п'ятдесятьох мутантних форм транстиретину (TTR), (TTR - білок, 14 кілодальтон, що утворюється в печінці), кожна з мутантних форм характеризується одиничною заміною амінокислоти. У той час як багато з форм цієї хвороби помітні на основі їхніх специфічних патологій і/або демографічного походження; має велике значення, що терапевтичні композиції можуть також бути складені з агентів, що індукують імунну реакцію проти більше, ніж однієї форми TTR, як наприклад, суміш двох або більше форм ATTR, включаючи дикий тип TTR, що забезпечує одержання поліфункціональної терапевтичної композиції. 81216 30 АароАІ-утримуючі амілоїдні відкладення знайдені у пацієнтів, що мають точкові мутації у молекулі аполіпротеїну АІ. Пацієнти з цією формою хвороби страждають периферійною невропатією чи нирковою недостатністю. Згідно з даним винаходом, терапевтичні композиції містили одну або більшу кількість різних форм АароАІ, описаних тут або відомих з рівня техніки. Деякі родинні форми хвороби Альцгеймера, як і синдрому Дауна, є результатом мутацій у білкупопереднику бета амілоїду, призводячи до відкладення бляшок, що мають фібрили, які складаються, головним чином, з в-амілоїдного пептиду (Ab). Використання пептиду в терапевтичних композиціях даного винаходу описано вище й ілюструється тут. Інші композиції для лікування спадкових форм амілоїдозу, вказаних вище, включають композиції, що викликають імунні реакції проти таких фрагментів, як гельсолін для лікування спадкового системного амілоїдозу, мутантний білок лізоцим (Alys) для лікування спадкової невропатії, мутантний альфа ланцюг фібриногену (Afib) для неневровопатичної форми амілоїдозу, виявлений як ниркова хвороба, мутантний цистатин С (Acys) для лікування форм спадкової мозкової вазопатії, про яку повідомлялось в Ісландії. Крім того, деякі спадкові форми пріонної хвороби (наприклад, Хвороба Кроуцфельдта-Джекоба (CJD), Синдром Герстмана-Штрауслера-Шейнкера (GSS), і фатальне родинне безсоння (FFI)) характеризуються мутантною ізоформою пріонного білка, РrР50. Цей білок може використовуватися у терапевтичних композиціях для лікування й профілактики відкладення бляшок РrР, відповідно до даного винаходу. Як описано вище, амілоїдне відкладення, системне чи осередкове, також пов'язане зі старінням. Це подальший аспект даного винаходу, який дає змогу запобігти або лікувати таке відкладення, використовуючи композиції, що складаються з одного чи більшої кількості білків, пов'язаних із старінням. Так, бляшки, що складаються з ATTR, похідного від TTR дикого типу, часто виявляються в серцевій тканині літніх пацієнтів. Так само у деяких літніх індивідуумів можуть виявлятися безсимптомні фібрилярні осередкові відкладення Ab у їхньому мозку; лікування пептидом Ab, як тут докладно описано, може бути оправдане для таких індивідуумів, b2мiкpoглoбyлiн - частий компонент тканин простати і подальший кандидат в агенти, що відповідають даному винаходу. Як подальший приклад, але не обмеження, є безліч додаткових, не спадкових форм амілоїдної хвороби, для яких застосовуються способи лікування, наведені в даному винаході. Фібрилярні бляшки b 2 мікроглобуліну звичайно розвиваються у пацієнтів, яким тривалий час проводили гемодіаліз чи перитонеальний діаліз. Таких пацієнтів можна лікувати терапевтичними композиціями, що приводять до b 2 мікроглобуліну, більш переважно, його імуногенними епітопами, відповідно до даного винаходу. 31 Пухлини, що виділяють гормони, можуть також містити гормон-похідні амілоїдні бляшки, їх склад це характеристика специфічного ендокринного органу. Такі фібрили можуть утворитися з поліпептидних гормонів, таких як, наприклад, кальцитонін (рак щитовидної залози), острівний амілоїдний поліпептид (зустрічається у більшості пацієнтів із діабетом типу II), і натрійуретичний пептид передсердя (ізольований амілоїдоз передсердя). Композиції, спрямовані на амілоїдні відкладення, що формуються у внутрішній оболонці аорти при атеросклерозі, також розглянуті відповідно до даного винаходу. Наприклад, Westermark, і інші, описали 69 амінокислотний фрагмент амінного кінця аполіпротеїну А, що формує такі бляшки [Westermark. et al. Am. J. Path. 147: 1186-92. 1995]; терапевтичні композиції даного винаходу включають імунологічні реактиви, направлені на такий фрагмент. Попереднє обговорення зосереджувалося на амілоїдних компонентах фібрили, що можуть використовуватися як терапевтичні агенти у лікуванні чи запобіганні різних форм амілоїдної хвороби. Терапевтичний агент також може бути активним фрагментом чи аналогом природного чи мутантного фібрилярного пептиду чи білка, що містить епітоп, який індукує подібну захисну чи терапевтичну імунну реакцію при введенні пацієнту. Імуногенні фрагменти, звичайно, мають послідовність принаймні з 3, 5, 6, 10 чи 20 суміжних амінокислот від природного пептиду. Типові імуногенні фрагменти пептиду Ab включають Ab1-5, 1-6, 1-7, 1-10, 3-7, 1-3, 1-4, 1-12, 13-28, 17-28, 1-28, 25-35, 35-40 і 35-42. У деяких способах використовуються фрагменти, одержані з природних форм компонентів фібрил, у яких відсутня принаймні одна, а іноді, принаймні 5 або 10 амінокислот карбоксильного кінця. Наприклад, фрагмент, у якого відсутні 5 амінокислот карбоксильного кінця Ab43 включає перші 38 амінокислот амінного кінця Ab. У деяких способах віддають перевагу фрагментам амінного кінця. Аналоги включають алельні, видові й індуковані варіанти. Аналоги, звичайно, відрізняються від природних пептидів за одною чи декількома позиціями, часто на основі консервативних замін. Аналоги принаймні на 80 чи 90% ідентичні природним пептидам. Деякі аналоги також включають ненатуральні амінокислоти або модифікації N чи С кінців амінокислот. Приклади ненатуральних амінокислот: a,a-двохзаміщені амінокислоти, N-алкілзаміщені амінокислоти, молочна кислота, 4-гідроксипролін, gкарбоксиглутамат, g-N,N,N-триметиллізин, g-Nацетиллізин, N-фосфосерин, N-ацетилсерин, Nформілметіонін, 3-метилгістидин, 5-гідроксилізин, w-N-метиларгінін. Звичайно, кваліфіковані фахівці можуть зрозуміти, які фрагменти та їхні аналоги, розроблені відповідно до цього аспекту винаходу, можуть бути обрані для забезпечення перехресної реакційної здатності з такими компонентами фібрили, які зустрічаються у природі та/чи для забезпечення профілактичної чи терапевтичної 81216 32 ефективності в моделях трансгенних тварин, як описано нижче. Такі фрагменти або їхні аналоги можуть використовуватися в терапевтичних композиціях даного винаходу, якщо їхня імунореактивність та ефективність на моделях тваринах еквівалентні або більші ніж відповідні параметри, визначені для амілоїдних компонентів фібрили. Такі пептиди, білки, їхні фрагменти або аналоги й інші амілоїдгенетичні пептиди можуть синтезуватися пептидним твердофазним синтезом або експресуванням рекомбінантних молекул, відповідно до стандартних способів, відомих з рівня техніки, або можуть бути отримані з природних джерел. Типові композиції фібрил, способи екстракції фібрил, послідовності фібрилярних пептидних або білкових компонентів приводяться в багатьох посиланнях, цитованих разом з описами специфічних компонентів фібрили. Крім того, інші композиції, способи одержання й визначення послідовностей відомі з рівня техніки, доступні фахівцям, що бажають розробляти й використовувати такі композиції. Для розробки таких композицій можуть використовуватися комерційно доступні автоматичні синтезатори пептидів - продукція численних виробників, як, наприклад, Applied Biosystems [Perkin Elmer; Foster City, California], відомі також методики одержання синтетичних пептидів. Рекомбінантне експресування може здійснюватися в бактеріях, як, наприклад, Е.соlі, дріжджах, клітинах комах чи ссавців; альтернативно, білки можуть продукуватися при використанні клітин у трансляційних системах in vitro, відомих з рівня техніки. Процедури рекомбінантного експресування описані в Sambrook et al.. Molecular Cloning: A Laboratory Manual [C.S.H.P. Press, NY 2d ed., 1989]. Деякі пептиди й білки можна придбати; наприклад, деякі форми пептиду Ab можна придбати в American Peptides Company, Inc., Sunnyvale, California, and California Peptide Research, Inc. Napa, California. Терапевтичні агенти можуть також бути складені з більш довгих поліпептидів, що включають, наприклад, активний фрагмент пептиду фібрили чи його аналог, у який входять інші амінокислоти. Наприклад, Ab пептид може бути присутнім, як цілий білок АРР чи його сегмент, як наприклад, фрагмент С-100, що починається з N-кінця Ab і продовжується до кінця АРР. Такі поліпептиди можуть відбиратися за профілактичною чи терапевтичною ефективністю на моделях тварин, як описано нижче. Пептид Ab, аналог, активний фрагмент або інший поліпептид можуть використовуватися у зв'язаній формі (тобто, як амілоїдний пептид) або в дисоційованій формі. Терапевтичні агенти можуть також включати мультимери мономерних імуногенних агентів, кон'югатів або білків-носіїв, і/або, як згадано вище, можуть бути додані до інших компонентів фібрили, щоб забезпечити більш широкий діапазон їх анти-амілоїдної активності. Надалі, імуногенний пептид, як, наприклад, фрагмент Ab, може бути представлений вірусом 33 чи бактерією, як частина імуногенної композиції. Кодуванням нуклеїнової кислоти імуногенний пептид включається в геном або епісому вірусу або бактерії. Нуклеїнова кислота включається у такий спосіб, щоб імуногенний пептид був експресований як білок, що секретується, або як білок, сполучений з білком зовнішньої поверхні вірусу, а також як трансмембранний білок бактерій таким чином, щоб пептид міг проявитися. Віруси або бактерії, що використовуються у таких способах, повинні бути непатогенними або ослабленими. Придатні для цього віруси - це аденовірус, HSV, венесуельський кінський вірус енцефаліту й інші альфа віруси, везикулярний вірус стоматиту й інші рабдовіруси, вірус коров'ячої віспи і віспи домашньої птиці. Придатні для цього бактерії включають сальмонелу і шигелу. Злиття імуногенного пептиду з HBsAg HBV особливо доцільне. До терапевтичних агентів також відносяться пептиди й інші сполуки, що не обов'язково мають близьку до Ab послідовність амінокислот, однак, вони виступають як міметики Ab і індукують подібну імунну реакцію. Наприклад, можуть відбиратися будь-які пептиди й білки формуючі b-складчасті пластини. Анти-ідіотипні антитіла проти моноклональних антитіл Ab або інших амілоїдгенетичних пептидів також можуть використовуватися. Такі анти-ідіотипні антитіла наслідують антигену і викликають імунну реакцію [Див. Essential Immunology (Roit ed., Blackwell Scientific Publications, Palo Alto, 6th ed.), p. 181]. Агенти, відмінні від пептидів Ab, повинні викликати імуногенну реакцію проти одного чи більшої кількості сегментів Ab, зазначених вище (наприклад, 1-10, 1-7,1-3, і 3-7). Переважно, такі агенти викликають імуногенну реакцію, що спрямована проти одного з цих сегментів, не викликаючи реакції проти інших сегментів Ab. Також можуть використовуватися вибрані навмання бібліотеки пептидів чи інших сполук. Комбінаторні бібліотеки можуть бути створені для багатьох типів сполук, що можуть синтезуватися крок за кроком. Такі сполуки включають поліпептиди, міметики бета-витка, полісахариди, фосфоліпіди, гормони, простагландини, стероїди, ароматичні сполуки, гетероциклічні сполуки, бензодіазепіни, олігомерні N-заміщені амінооцтові кислоти й олігокарбамати. Великі комбінаторні бібліотеки сполук можуть бути створені кодуванням синтетичних бібліотек (ESL), описаним у Affymax, WO 95/12608, Affymax, WO 93/06121, Columbia University, WO 94/08051, Pharmacopeia, WO 95/35503 and Scripps, WO 95/30642, (кожний з яких включений, як посилання для всіх цілей). Пептидні бібліотеки можуть також бути створені за способами прояву фага. Див., наприклад, Devlin, WO 91/18980. Комбінаторні бібліотеки й інші сполуки спочатку піддаються скринінгу за здатністю зв'язуватися з антитілами або лімфоцитами (B або Т), специфічними для Ab або інших амілоїдгенетичних пептидів як, наприклад, ATTR. Наприклад, початковий скринінг може виконуватися з будь-якою поліклональною сироваткою або моноклональним антитілом Ab 81216 34 або будь-яким іншим амілоїдгенетичним пептидом. Сполуки, ідентифіковані таким скринінгом, далі аналізують за здатністю індукувати антитіла або лімфоцити, реактивністю до Ab або іншого амілоїдгенетичного пептиду. Наприклад, багаторазові розведення сироватки можуть бути перевірені на пластинах мікротитратора, що покриті фібрилярним пептидом, а щоб перевірити на реактивність антитіла до Ab може бути використаний стандарт ELISA. Потім, сполуки можуть бути перевірені на профілактичну й терапевтичну ефективність на трансгенних тваринах, схильних до амілоїдгенетичної хвороби, як описано в прикладах. Такими тваринами є, наприклад, миші, що несуть 717 мутацію АРР, описану Games et al., supra, і миші, що несуть 670/671 шведську мутацію АРР, як, наприклад, описано McConlogue et al., US 5,612,486 and Hsiao et al.. Science 274,99 (1996); Staufenbiel et al., Proc. Natl. Acad. Sci. USA 94,13287-13292 (1997); Sturchler-Pienrat et al., Proc. Natl. Acad. Sci. USA 94,13287-13292 (1997); Borchelt et al.. Neuron 19, 939-945 (1997)). Такий само скринінг може використовуватися на інших потенційних агентах, як, наприклад, фрагменти Ab, аналоги Ab і більш довгі пептиди, що включають Ab, описані вище. б. Інші компоненти бляшки. Визначено, що імунологічні реакції, спрямовані на інші амілоїдні компоненти бляшки також можуть бути ефективними у запобіганні, уповільненні або зменшенні відкладень у бляшці при амілоїдних хворобах. Такими компонентами можуть бути другорядні компоненти фібрил, компоненти зв'язані з фібрилами або компоненти зв'язані з формуванням фібрил у бляшках; із застереженням, що компоненти, що є розповсюдженими по всьому тілу, або відносно неспецифічні до амілоїдного відкладення, в цілому підходять менше для використання як терапевтичні мішені. Отже, наступне відкриття даного винаходу - це те, що агенти, що індукують імунну реакцію до специфічних компонентів бляшки, можуть бути використані при лікуванні чи профілактиці прогресування амілоїдних хвороб. У цьому розділі приводиться обґрунтування для декількох типових амілоїдних молекул, зв'язаних із бляшкою. Індукція імунної реакції проти кожної з цих молекул, сама або у комбінації з імуногенними терапевтичними композиціями проти компонентів фібрили, як описано вище, або проти будь-якого іншого компонента, що не формує фібрил, як описано нижче, забезпечує додатковий анти-амілоїдний режим лікування, відповідно до даного винаходу. Крім того, складова частина даного винаходу режими пасивної імунізації, основані на таких компонентах бляшки, як описано в даному винаході. Наприклад, синуклеїн - це білок, що є структурно подібним до аполіпротеїнів, але він знаходиться у нейроні, зокрема, біля пресинаптичного закінчення. Є принаймні три форми білка, названі a, b та g синуклеїн. Нещодавно показано, що a і b синуклеїн 35 включаються в зародкоутворення амілоїдних відкладень при деяких амілоїдних хворобах, особливо при хворобі Альцгеймера [Clayton, D.F., et al., TINS 21(6): 249-255, 1998]. Більш докладно, фрагмент NAC домену a і b синуклеїну (залишки 61-95) був виділений з амілоїдних бляшок пацієнтів з хворобою Альцгеймера; фактично цей фрагмент становить приблизно 10% бляшки, що залишається нерозчинною після солюбілізації з додецилсульфатом натрію (SDS) [George, J.M., et al. Neurosci. News 1: 12-17,1995]. Далі, a синуклеїн і його NAC фрагмент, як повідомлялося, прискорювали агрегацію b-амілоїдного пептиду в нерозчинний амілоїд in vitro (Clayton, supra). Додаткові компоненти, зв'язані з амілоїдними бляшками, включають непептидні компоненти. Наприклад, перлекан і перлекан-похідні глюкозоаміноглюкани - великі протеоглюкани сульфату гепарину, що входять до складу Ab амілоїдних бляшок хвороби Альцгеймера й інших CNS і системних амілоїдозів, включаючи бляшки аміліну, які пов'язані з діабетом. Ці сполуки, як було показано, сприяють збільшенню утворення Ab фібрил. Показано, що у зв'язуванні Ab бере участь капсидний білок і ланцюги глюкозоаміноглюканів перлекану. Специфічні глюкозоаміноглюкани: сульфат дерматану, хондроїтин-4-сульфат і полісульфат пентозану, звичайно, знаходяться в амілоїдних бляшках різних типів і також сприяють збільшенню утворення фібрил. Сульфат декстрану також має цю властивість. Швидкість формування фібрил значно зменшується, коли молекули десульфатовані. Імуногенна терапія, направлена проти сульфатованих форм глюкозоаміноглюканів, включаючи специфічні глюкозоаміноглюкани безпосередньо, складає додатковий варіант здійснення даного винаходу, як первинне або вторинне лікування. Виготовлення таких молекул, як і терапевтичних композицій, що містять такі молекули, знаходиться в межах кваліфікації звичайного спеціаліста. 2. Агенти, що викликають пасивну імунну реакцію. Терапевтичні агенти винаходу також включають імунні реагенти, як, наприклад, антитіла, що специфічно зв'язуються з фібрилярними пептидами або іншими компонентами амілоїдних бляшок. Терапевтичні композиції й режими лікування можуть включати антитіла, що зв'язуються з одиничним доменом або епітопом фібрилярного або нефібрилярного компоненту бляшки, або можуть включати антитіла, направлені на два або більше епітопів на тому ж самому компоненті, або антитіла, що зв'язуються з епітопами мультиплетних компонентів бляшки. Наприклад, в експериментах, виконаних на підтримку даного винаходу, PDAPP мишам віком від 81/2 до 101/2 місяців робили внутрішньочеревні (і.р) ін'єкції поліклонального анти-Аb42 або моноклональних антитіл анти-Ab, підготовлених проти специфічних епітопів Ab пептиду, або сольового розчину, як докладно описано у прикладі XI. У цих експериментах контролювалися 81216 36 концентрації циркулюючих антитіл і, при необхідності, робилися бустерні ін'єкції, щоб підтримати концентрацію циркулюючих антитіл більшою ніж 1:1000 щодо специфічного антигену, для якого було створене антитіло. У порівнянні з контролем, у мишей, яких піддавали лікуванню, спостерігалося зменшення сумарного рівня Ab у таких областях мозку, як кора, гіпокамп і мозочок; найсильніше зменшення рівня у цих дослідженнях спостерігалося у мишей, яким вводили поліклональні антитіла. У подальших експериментах, виконаних на підтримку цього винаходу, використовувалися прогнозні проби ex vivo (Приклад XIV), щоб перевірити звільнення антитіл від фрагмента синуклеїну, позначеного як NAC. Синуклеїн, як було показано, - це білок, зв'язаний з амілоїдною бляшкою. Антитіло до NAC контактувало зі зразком тканини мозку, що містило амілоїдні бляшки і мікрогліальні клітини. Кроляча сироватка використовувалася як контроль. Експеримент показав помітне зменшення кількості й розміру бляшок, характерних для очисної активності антитіл. З цих даних очевидно, що амілоїдна складова бляшок, пов'язаних із хворобою Альцгеймера й іншими амілоїдними хворобами може бути значно зменшена при введенні імунних реагентів, спрямованих проти епітопів пептиду Ab чи проти фрагмента NAC синуклеїну, тобто реагентів, що є ефективними при розсмоктуванні амілоїдної складової бляшок. Далі зрозуміло, що у таких композиціях може використовуватися широке розмаїття антитіл. Антитіла, що специфічно зв'язуються з агрегованою формою Ab, без зв'язування з дисоційованою формою, є придатними для використання у винаході, так само як і антитіла, що специфічно зв'язуються з дисоційованою формою без зв'язування з агрегованою формою. Деякі з таких антитіл зв'язуються з природною короткою формою Ab (тобто, Ab39, 40 чи 41) без зв'язування з природною довгою формою Ab (тобто, Ab42 і Ab43). Деякі антитіла зв'язуються з довгою формою без зв'язування з короткою формою. Деякі антитіла зв'язуються з Ab без зв'язування з амілоїдним білком-попередником, що має повну довжину. Деякі антитіла зв'язуються з Ab зі спорідненістю, більшою чи рівною приблизно 106,107,108, 109, чи 1010 М-1. Поліклональна сироватка звичайно містить змішані сукупності антитіл, що специфічно зв'язуються з декількома епітопами по довжині Ab. Моноклональні антитіла зв'язуються з визначеним епітопом у межах Ab; це може бути конформаційний або неконформаційний епітоп. Деякі моноклональні антитіла зв'язуються з епітопом у межах залишків 1-28 Ab (перший N кінцевий залишок природного Ab позначається 1). Інші моноклональні антитіла зв'язуються з епітопом залишками Ab 1-10. Є також моноклональні антитіла, що зв'язуються з епітопом залишками Ab 1-16. Інші моноклональні антитіла зв'язуються з епітопом залишками Ab 1 37 25. Деякі моноклональні антитіла зв'язуються з епітопом з Ab в межах амінокислот 1-5, 5-10, 1015, 15-20, 25-30, 10-20, 20, 30, чи 10-25. Профілактична й терапевтична ефективність антитіл може бути перевірена на моделях трансгенних тварин, використовуючи методики, описані в прикладах. Здебільшого, дані, що приводиться тут, дають можливість спеціалістам проектувати, створювати й перевіряти антитіла, націлені на фібрилярні білки або пептиди, характерні для інших амілоїдних хвороб, як, наприклад, хвороби, описані у розділі 2, використовуючи композиції, описані тут, так само як і антитіла проти інших амілоїдних компонентів. а. Загальна характеристика імуноглобулінів. Основна структурна одиниця антитіл, як відомо, включає тетрамери субодиниць. Кожен тетрамер складений з двох ідентичних пар поліпептидних ланцюгів, кожна пара, має один "легкий" (приблизно 25кДа) і один "важкий" ланцюг (приблизно 50-70кДа). Частина кожного ланцюга з боку амінного кінця включає варіабельну ділянку, що містить приблизно від 100 до 110 або більше амінокислот, насамперед відповідальну за впізнавання антигену. Частина з боку карбоксильного кінця кожного ланцюга визначає константну ділянку, насамперед відповідальну за єфекторну функцію. Легкі ланцюги класифікуються як капа або лямбда. Важкі ланцюги класифікуються як гамма, мю, альфа, дельта, або епсилон, і обумовлюють ізотип антитіла такий, як IgG, IgM, IgA, IgD i IgE, відповідно. У межах легких і важких ланцюгів, варіабельні і константні області з'єднані ділянкою "J", що містить приблизно 12 або більше амінокислот; важкий ланцюг також включає "D" ділянку, що містить приблизно ще 10 амінокислот (Дивися, зокрема, Fundamental Immunology (Paul, W., ed., 2nd ed. Raven Press, N.Y., 1989), Ch. 7 (включено тут як посилання в сутності для всіх цілей). Варіабельні ділянки кожної легкої/важкої пари ланцюгів формують зв'язуючий сайт антитіла. Таким чином, інтактне антитіло має два зв'язуючі сайти. Крім біфункціональних або біспецифічних антитіл, обидва зв'язуючі сайти антитіла однакові. Всі ланцюги мають однакову загальну структуру каркасних ділянок (FR) з'єднаних трьома гіперваріабельними ділянками, які називають ділянками, що обумовлюють комплементарність, або CDRs. CDRs двох ланцюгів кожної пари вибудовані в ряд каркасними ділянками, представляючи можливість зв'язуватися з певним епітопом. Від амінного до карбоксильного кінця легкі й важкі ланцюги включають домени FR1, CDR1, FR2, CDR2, FR3, CDR3 і FR4. Послідовності амінокислот кожного домену визначені в роботах Kabat, Sequences of Proteins of Immunological Interest (National Institutes of Health, Bethesda, MD, 1987 and 1991). Або Chothia & Lesk, J. Моl. Вiol. 196:901-917 (1987); Chothia et al.. Nature 342:878883 (1989). б. Одержання антитіл, що не належать людині - "нелюдських" антитіл. 81216 38 Одержання "нелюдських" моноклональних антитіл, наприклад, миші, морської свинки, кролика чи пацюка, може бути виконано імунізацією тварини компонентом бляшки, як, наприклад, Ab або іншим компонентом фібрили. Більш довгий поліпептид, що включає Ab, або імуногенний фрагмент Ab, або антиідіотипне антитіло до антитіла Ab також можуть використовуватися. Дивися, наприклад, Harlow & Lane, Antibodies, A Laboratory Manual (CSHP NY, 1988) (включене тут як посилання для всіх цілей). Такий імуноген може бути отриманий із природного джерела, пептидним синтезом або рекомбінантним експресуванням. На вибір, імуноген може використовуватися приєднаним до білка-носія або утворюючим комплекс із білкомносієм, як описано нижче. На вибір, імуноген може використовуватися з ад'ювантом. Можуть використовуватися кілька типів ад'ювантів, як описано нижче. Повний ад'ювант Фрейнда, за яким іде неповний ад'ювант, кращі для проведення імунізації лабораторних тварин. Кролики або морські свинки, звичайно, використовуються для створення поліклональних антитіл. Миші, звичайно, використовуються для створення моноклональних антитіл. Антитіла піддаються скринінгу за специфічністю зв'язування з імуногеном. На вибір, антитіла далі піддаються скринінгу за зв'язуванням з визначеною ділянкою імуногену. Наприклад, у випадку пептиду Ab як імуногену, скринінг може бути виконаний визначенням зв'язування антитіла зі спектром мутантів із делецією пептиду Ab і визначенням, які мутанти з делецією зв'язуються с антитілом. Зв'язування може бути оцінено, наприклад, вестерн-блотингом або ELISA. Найменший фрагмент, що виявляє специфічне зв'язування до антитіла, обумовлює епітоп антитіла. Альтернативно, специфіка епітопа може бути визначена конкурентною пробою, у якій тестоване антитіло й антитіло порівняння конкурують за зв'язування з компонентом. Якщо тестоване антитіло й антитіло порівняння конкурують, то вони зв'язуються з одним і тим самим епітопом, або досить близькими епіталами, так що при зв'язуванні одного антитіла перешкоджають зв'язуванню інших. в. Химерні і "олюднені" антитіла. Химерні і "олюднені" антитіла мають таку ж або подібну зв'язуючу специфіку й філогенетичну близькість, як і мишаче або інше нелюдське антитіло, що служить вихідним матеріалом для конструювання химерного або "олюдненого" антитіла. Химерні антитіла - антитіла, гени легкого й важкого ланцюга яких створені способами генної інженерії з сегментів гена імуноглобуліну, що належать до різних видів. Наприклад, гени варіабельних (V) сегментів моноклонального антитіла миші можуть приєднуватися до константних (С) сегментів "людських" антитіл, як, наприклад, lgG1 і lgG4. Таким чином, типове химерне антитіло - це гібридний білок, що складається з V або антиген зв'язуючого домену з антитіла миші і С або ефекторного домену з людського антитіла. 39 "Олюднені" антитіла мають залишки каркаса варіабельних ділянок, головним чином, із людського антитіла (названого акцепторним антитілом) і ділянку, що обумовлює комплементарність, головним чином, з антитіла миші, (згадується як донорський імуноглобулін). Дивися Queen et al., Proc. Natl. Acad. Sci. USA 86:10029-10033 (1989) та WO 90/07861, US 5,693,762, US 5.693,761, US 5,585,089, US 5,530.101 та Winter, US 5,225,539 (включені тут як посилання в їхній повноті для всіх цілей). Константна ділянка (ділянки), якщо вони присутні, також є, головним чином, або цілком із людського імуноглобуліну. Людські варіабельні домени, звичайно, вибираються з людських антитіл, структурні послідовності яких мають високий ступінь ідентичності з послідовностями ділянок мишачих варіабельних доменів, із яких були отримані CDRs. Залишки структур важкого й легкого ланцюга варіабельних ділянок можуть бути отримані з однієї або різних послідовностей людських антитіл. Послідовності людських антитіл можуть бути послідовностями з натуральних людських антитіл або можуть бути погодженими послідовностями з декількох людських антитіл. Дивися Carter et al., WO 92/22653. Деякі амінокислоти із залишків каркаса варіабельних ділянок людських антитіл відбираються для замін, заснованих на їхньому можливому впливі на конформацію CDR і/або зв'язуванні з антигеном. Дослідження таких можливих впливів - це моделювання, вивчення характеристик амінокислот у конкретних місцях розташування або емпіричне спостереження ефектів заміни або мутагенезу для конкретних амінокислот. Наприклад, якщо амінокислота відрізняється між залишком каркаса варіабельної ділянки миші й вибраним залишком каркаса варіабельної ділянки людини, амінокислота каркаса людського антитіла повинна заміщатися еквівалентною амінокислотою з каркаса антитіла миші, якщо з достатніми підставами очікується, що амінокислота: (1) безпосередньо нековалентно зв'язує антиген, (2) суміжна з ділянкою CDR, (3) інакше взаємодіє з ділянкою CDR {наприклад - у межах приблизно 6 А ділянки CDR), або (4) бере участь у поверхні розподілу VL-VH. Інші кандидати на заміну - це акцепторні амінокислоти каркаса антитіла людини, що є нехарактерними для імуноглобуліну людини у цій позиції. Ці амінокислоти можуть заміщатися амінокислотами з еквівалентної позиції донорського антитіла миші або еквівалентних позицій більш типових людських імуноглобулінів. Послідовності каркасів варіабельних ділянок "олюднених" імуноглобулінів, звичайно, принаймні на 85% ідентичні послідовностям каркаса варіабельної ділянки імуноглобулінів людини або узгодженню таких послідовностей. г. Антитіла людини. Антитіла людини проти Ab одержують у різні способи, описані нижче. Деякі людські антитіла були відібрані за допомогою конкуренто 81216 40 зв'язуючих експериментів, або інакше, вони мають таку ж саму специфічність епітопа як конкретне антитіло миші, наприклад, як одна з мишачих моноклоналей описаних у прикладі XI. Людські антитіла можуть також бути піддані скринінгу за конкретною специфічностю епітопа, використовуючи тільки фрагмент Ab як імуноген, і/або скринінг антитіл проти спектру мутантів із делецією Ab. (1) Методологія тріоми. Основний підхід і типовий партнер для злиття клітин, SPAZ-4, використаний у цьому підході, були описані в роботах Oestberg et al., Hybridoma 2:361-367 (1983); Oestberg, U.S. Patent No. 4,634,664; та Engleman et al., US Patent 4,634,666 (кожна з яких, включена тут як посилання повністю для всіх цілей). Лінії клітин, що виробляють антитіла, отримані у цей спосіб називаються тріомами, тому що вони є похідними від трьох клітин - двох клітин людини й однієї миші. Спочатку, лінія мієломи миші зливалася з лімфоцитом В людини, щоб одержати не утворюючу антитіл екзогенну гібридну клітину, як, наприклад, лінія клітин SPAZ-4, описана Oestberg, supra. Потім екзогенна клітина зливається з імунізованим людським лімфоцитом В, щоб одержати лінію трюмних клітин, що виробляють антитіла. Було виявлено, що тріоми продукують антитіла більш стабільно, ніж звичайні гібридоми, одержані з клітин людини. Імунізовані лімфоцити В одержували з крові, селезінки, лімфатичних вузлів або кісткового мозку донорів. Якщо необхідні антитіла проти специфічного антигену або епітопа переважно використовували для імунізації їх (антитіл) антиген або їх епітоп, відповідно. Імунізацію здійснюють in vivo або in vitro. Для імунізації in vivo, клітини В зазвичай виділяють у людини, імунізованої Ab або його фрагментом, більшим поліпептидом, що містить Ab або його фрагмент, або антиідіотипне антитіло до антитіла Ab. У деяких способах клітини В виділяють у того ж пацієнта, якому призначена терапія антитілами. Для імунізації in vitro, лімфоцити В, звичайно, експонують до антигену протягом 7-14 днів у такому середовищі як, наприклад, RPMI-1640 (дивися Engleman, supra), із додаванням 10% людської плазми. Способи злиття імунізованих лімфоцитів В з екзогенними гібридними клітинами, як, наприклад, SPAZ-4, добре відомі. Наприклад, клітини обробляли 40-50% поліетиленгліколем із молекулярною масою 1000-4000, при температурі приблизно 37°С протягом 5-10хв. Клітини відокремлювалися від суміші і розмножувалися у середовищі, відібраному для необхідних гібридів (наприклад, HAT або АН). Клони, що виділяють антитіла, із необхідною зв'язуючою специфічністю ідентифікувалися у живильному для тріом середовищі за здатністю зв'язувати Ab, або його фрагменти. Тріоми, які продукують людські антитіла, що мають бажану специфічність, субклонувалися обмеженим розведенням і вирощувалися у живильному середовищі in vitro. Отримані лінії тріомних клітин потім перевірялися на здатність зв'язувати Ab або його фрагмент. 41 Хоча тріоми генетично стабільні, вони не продукують антитіла з дуже високими рівнями. Рівні експресивності можуть бути збільшені, клонуючи в гени антитіл тріоми один або більшу кількість векторів експресії і перетворюючи вектор у стандартних лініях клітин: ссавців, бактеріальних або дріжджових, відповідно до способів, відомих з рівня техніки. (2) Трансгенні "не-людські" ссавці. Людські антитіла проти Ab також можуть бути одержані від трансгенних "нелюдських" ссавців, що мають транс гени, які кодують принаймні сегмент людського локусу імуноглобуліну. Звичайно, ендогенний локус імуноглобуліну у таких трансгенних ссавців функціонально інактивований. Краще, якщо сегмент людського локусу імуноглобуліну включає неперебудовані послідовності компонентів важкого й легкого ланцюгів. Як інактивація ендогенних генів імуноглобуліну, так і введення екзогенних генів імуноглобуліну можуть бути досягнуті цілеспрямованою гомологічною рекомбінацією, або введенням YAC хромосом. Трансгенні ссавці в результаті цього процесу здатні до функціональної реконструкції послідовностей компонентів імуноглобуліну, і експресуванню спектру антитіл різних ізотипів, кодованих людськими генами імуноглобуліну, без експресування ендогенних генів імуноглобуліну. Одержання ссавців, що мають ці властивості, описано докладно, наприклад, Lonberg et al., W093/12227 (1993); US 5,877,397, US 5.874,299, US 5,814,318, US 5,789,650, US 5,770,429, US 5.661.016. US 5,633,425, US 5.625,126. US 5,569,825, US 5,545,806, Nature 148, 1547-1553 (1994), Nature Biotechnology 14, 826 (1996), Kucherlapati, WO 91/10741 (1991), (кожна з яких включена тут як посилання цілком для всіх цілей). Трансгенні миші особливо підходять для цих цілей. Анти-Ab антитіла, одержані, імунізацією трансгенних нелюдських ссавців, як, наприклад, описано для Ab або його фрагментів у Lonberg або Kucherlapati, supra. Моноклональні антитіла одержують, наприклад, злиттям клітин В від таких ссавців із придатними лініями мієломних клітин, використовуючи загальноприйняту технологію Кохлера-Мільштейна. Людські поліклональні антитіла можна також одержати у формі сироватки від людей, імунізованих імуногенним агентом. На вибір, такі поліклональні антитіла можуть бути сконцентровані очищенням за спорідненістю, використовуючи Ab або інший імуногенний амілоїдний пептид як реагент. (3) Способи прояву Фага. Подальший підхід для одержання людських анти-Ab антитіл - це скринінг ДНК бібліотеки Вклітин людини відповідно до загального протоколу, запропонованого у роботі Huse et al. Science 246:1275-1281 (1989). Наприклад, як описано для тріомної методології, такі В-клітини можуть бути отримані від людини, імунізованої Ab, або його фрагментами, більш довгими поліпептидами, що містять Ab або його фрагменти, а також антиідіотипними антитілами. На вибір, такі Вклітини можуть бути одержані від пацієнта, якому 81216 42 призначене лікування антитілами. Антитіла, що зв'язуються з епітопом амілоїдного компонента, як, наприклад, Ab або його фрагменти, можуть бути відібрані. Закодовані послідовності таких антитіл (або зв'язуючих фрагментів) потім клонуються і підсилюються. Протокол, описаний Huse, є більш ефективним при використанні у комбінації з технологією прояву фага. Дивися Dower et al., WO 91/17271 та McCafferty et al., WO 92/01047, US 5,877.218, US 5,871,907, US 5,858,657, US 5,837,242, US 5,733,743 та US 5,565,332, (кожна з яких включена тут як посилання цілком для всіх цілей). За цими способами продукуються бібліотеки фага, що утворюють різні антитіла на їхніх зовнішніх поверхнях. Антитіла, звичайно, виявляються як Fv або Fab фрагменти. Фаги, що виявляють антитіла з бажаною специфічністю, відбираються збагаченням до пептиду Ab або його фрагментів. У варіантах способу прояву фага, можуть продукуватися людські антитіла, що мають зв'язуючу специфічність до відібраних мишачих антитіл. Дивися Winter, WO 92/20791. У цьому способі як вихідний матеріал використовується варіабельна ділянка важкого або легкого ланцюга відібраного мишачого антитіла. Якщо, наприклад, відібрана як вихідний матеріал варіабельна ділянка легкого ланцюга, створюється бібліотека фага, у якій її члени виявляють ту ж саму варіабельну ділянку легкого ланцюга (тобто, мишачий вихідний матеріал) і іншу варіабельну ділянку важкого ланцюга. Варіабельні ділянки важкого ланцюга одержують з бібліотеки перебудованих варіабельних ділянок людського важкого ланцюга. Відбирається фаг, що виявляє сильне специфічне зв'язування з відповідним компонентом (наприклад, принаймні 108 і переважно принаймні 109 М-1). Варіабельна ділянка важкого ланцюга людини, отримана за допомогою цього фага, потім служить як вихідний матеріал для побудови подальшої бібліотеки фага. У цій бібліотеці кожен фаг виявляє ту ж саму варіабельну ділянку важкого ланцюга (тобто, ділянку, ідентифіковану з першої бібліотеки) і різні варіабельні ділянки легкого ланцюга. Варіабельні ділянки легкого ланцюга одержують із бібліотеки перебудованих людських варіабельних ділянок легкого ланцюга. Знову відбирається фаг, що виявляє сильне специфічне зв'язування з амілоїдним компонентом пептиду. Цей фаг виявляє варіабельні ділянки "цілком людських" анти-амілоїдних антитіл. Ці антитіла, звичайно, мають ту ж саму або подібну специфічність епітопа як і мишачий вихідний матеріал. д. Вибір константної ділянки. Варіабельні ділянки важкого й легкого ланцюга химерних, "олюднених," або людських антитіл можуть зв'язуватися, принаймні, з частиною людської константної області. Вибір константної області залежить, зокрема, від того, що потрібно або комплемент, залежний від антитіла, і/або медіаторна клітинна токсичність. Наприклад, ізотипи lgG1 і lgG3 мають комплементарну активність, а ізотипи lgG2 і lgG4 - її не мають. Вибір ізотипу може також впливати на 43 проникнення антитіл у мозок. Константними ділянками легкого ланцюга можуть бути лямбда або капа. Антитіла можуть бути експресовані як тетрамери, що містять два легких і два важких ланцюги, як окремі важкі ланцюги, як легкі ланцюги, як Fab, Fab' F(ab')2, і Fv, або як антитіла одиночного ланцюга, у яких варіабельні домени важкого й легкого ланцюгів зв'язані спейсером. є. Експресування рекомбінантних антитіл. Химерні, "олюднені" і людські антитіла, звичайно, продукуються рекомбінантним експресуванням. Конструкції рекомбінантного полінуклеотиду, зазвичай, включають послідовність контролю експресії, зв'язану з послідовностями кодування ланцюгів антитіл, включаючи природні зв'язані або ксеногенні промоторні області. Переважно, послідовності контролю експресії - еукаріотні промоторні системи у векторах, здатних до трансформації або трансфекції еукаріотних клітин-хазяїв. Як тільки вектор включається у відповідну клітину-хазяїна, клітина-хазяїн підтримує умови, що відповідають багаторівневому експресуванню нуклеотидних послідовностей, збиранню й очищенню перехреснореагуючих антитіл. Ці вектори експресії здатні до реплікації в організмах хазяїна як епітоп або як невід'ємна частина хромосомної ДНК хазяїна. Зазвичай, вектори експресії містять маркерні гени, наприклад, стійкості до ампіциліну або стійкості до гігроміцину, що дозволяє знайти клітини, які мають необхідні послідовності ДНК. E.Coli прокаріотний хазяїн, що застосовується для клонування послідовностей ДНК даного винаходу. Мікроорганізми, як, наприклад, дріжджі, також застосовуються для експресування. Saccharomyces - кращий хазяїн дріжджів, із придатними векторами, що мають послідовності контролю експресії, реплікатор, термінантні послідовності і т.п. Типові промотори включають 3-фосфогліцераткіназу й інші гліколітичні ферменти. Промотори дріжджів, що викликають індукцію, включають, серед інших, промотори з алкогольдегідрогенази, ізоцитохрому С, і ферменти, що відповідають за утилізацію галактози й мальтози. Клітини ссавців кращі хазяї для експресування нуклеотидних сегментів, що кодують імуноглобуліни або їхні фрагменти. Дивися Winnacker, From Genes to Clones, (VCH Publishers, NY, 1987). Ряд придатних клітинних ліній-хазяїв, здатних до секретування неушкоджених ксеногенних білків, був розвинений у рівні техніки і включає клітинні лінії СНО, різні клітинні лінії COS, HeLa клітини, L клітини і клітинні лінії мієломи. Вектори експресії для цих клітин можуть включати послідовності контролю експресії, як, наприклад, реплікатор, промотор, ген -підсилювач [Queen et at., Immunol. Rev. 89:49 (1986)] і необхідні ділянки обробки інформації, як, наприклад, ділянки прикріплення рибосом, ділянки сплайсингу РНК, ділянки поліаденілування й термінаторні транскрипційні послідовності. Кращі послідовності контролю експресії - промотори, похідні від ендогенних генів, вірусу цитомегалії, 81216 44 SV40, аденовірусу, бичачого папіломавірусу, і т.п. Дивися Co et al., J. Immunol. 148:1149(1992). Альтернативно, послідовності антитіл, що кодуються, можуть бути включені в трансгени для введення у геном трансгенної тварини і наступного експресування в молоці трансгенної тварини (наприклад, відповідно до способів, описаних у US 5,741,957, US 5,304,489, US 5,849,992, (всі включені тут як посилання в їхній повноті). Придатні трансгени включають послідовності кодування для легкого і/або важкого ланцюга разом із промотором і геном-підсилювачем, одержаним із специфічного гена грудної залози, як, наприклад, генів бета лактоглобуліну або казеїну. Вектори, що містять сегменти ДНК можуть бути переміщені в клітину-хазяїн відомими способами, залежно від типу клітин. Наприклад, для прокаріотних клітин, звичайно, використовується трансфекція з хлористим кальцієм, тоді як обробка фосфорнокислим кальцієм, перенос під дією електричного струму, ліпоїдна, біолітична трансфекція або трансфекція за допомогою вірусів може використовуватися для інших клітин хазяїв. Інші способи, що застосовуються для трансформування клітин ссавців, включають використання полібрену, злиття протопластів, ліпосом, перенос під дією електричного струму й мікроін'єкції [дивися, взагалі, Sambrook et al., supra]. Для одержання трансгенних тварин, трансгени можуть бути введені у запліднені ооцити, або можуть бути введені у геном вихідних зародкових клітин і ядер таких клітин, переміщених в ооцити, позбавлені ядра. Після експресування антитіла піддають очищенню відповідно до стандартних методик, включаючи високоефективну рідинну хроматографію, колонкову хроматографію, гельелектрофорез і т.п. [дивися, взагалі, Scopes, Protein Purification (Springer-Veriag, NY, 1982)]. 4. Інші терапевтичні агенти. Терапевтичні агенти, що використовуються у цих способах, також включають Т-клітини, що зв'язують компоненти бляшки, як, наприклад, пептид Ab. Наприклад, Т-клітини можуть бути активовані проти пептиду Ab експресуванням людського гена МНС класу І і людського гена b-2мікроглобуліну від клітинної лінії комах, у зв'язку з чим на поверхні клітин формується звільнений комплекс, що може зв'язувати пептид Ab. Тклітини, що контактували із клітинною лінією, стають активованими проти пептиду [дивися, загалом, Peterson et al., US 5,314,813]. Клітинні лінії комах, що експресують антиген МНС класу II аналогічно можуть використовуватися для того, щоб активувати T клітини CD4. 5. Білки - носії Деякі агенти, що викликають імунні реакції, містять відповідний епітоп, що призводить до імунної реакції проти амілоїдних відкладень, але вони є занадто малими, щоб бути імуногенними. У цій ситуації, імуноген пептиду може бути зв'язаний з відповідним носієм, що сприяє виявленню імунної реакції. Відповідні носії включають 45 сироваткові альбуміни, гемоціанін молюсківблюдечок, молекули імуноглобуліну, тиреоглобулін, яєчний білок, анатоксин правця, анатоксини інших патогенних бактерій, як, наприклад, дифтерія, Е.соlі, холера, або Н.руlоrі, а також ослаблену похідну токсину. Інші носії включають епітопи Т-клітин, що зв'язують кратне число МНС алелей, наприклад, принаймні 75% всіх людських МНС алелей. Такі носії іноді відомі як "універсальні епітопи Т-клітини.и Приклади універсальних епітопів Т-клітини включають: Гемаглютинін грипу: НА307-319 PKYVKQNTLKLAT (Послідовність ідентифікаційний, номер (Ід. №1) PADRE (спільні залишки, виділені жирним шрифтом) AKXVAAWTLKAAA (Послідовність Ід. №2) Малярія CS: епітоп Т3 EKKIAKMEKASSVFNV (Послідовність Ід. №3) Гепатит В, поверхневий антиген: HbsAg19-28 FFLLTRILTI (Послідовність Ід. №4) Білок теплового шоку 65:hsp65153-171 DQSIGDLIAEAMDKVGNEG (Послідовність Ід. №5) Бацила Calmette-Guerin QVHFQPLPPAWKL (Послідовність Ід. №6) Правцевий анатоксин: ТТ830-844 QYIKANSKFIGITEL (Послідовність Ід. №7) Правцевий анатоксин: ТТ947-967 FNNFTVSFWLRVPKVSASHLE (Послідовність Ід. №8) ВІЛgрІ20ТІ: KQIINMWQEVGKAMYA. (Послідовність Ід. №9) Інші носії для індукування або посилення імунної реакції включають цитокіни як, наприклад, IL-1, IL-1 a і b пептиди, IL-2, gINF, IL-10, GM-CSF та хемокіни, як, наприклад, МІРІ a й b та RANTES. Імуногенні агенти можуть також бути зв'язані з пептидами, що посилюють перенос крізь тканини, як описано у O'Mahony, WO 97/17613 і WO 97/17614. Імуногенні агенти можуть бути зв'язані з носіями хімічною перехресною зшивкою. Способи для сполучення імуногену до носія включають формування дисульфідних зв'язків, що використовують N-сукцинімідил-3-(2-піридилтіо)пропіонат (SPDP) і сукцинімідил 4-(Nмалеїнімідометил)циклогексан-1-карбоксилат (SMCC) (якщо у пептиді відсутня сульфогідрильна група, цей процес може відбуватися з додатком залишку цистеїну). Ці реагенти утворюють дисульфідний зв'язок між собою і пептидними залишками цистеїну одного білка й амідного зв'язку через e-амін лізина, або іншої вільної аміно групи в інших амінокислотах. Розмаїття таких дисульфід/амід-формуючих агентів описана в Immun. Rev. 62,185 (1982). Інші біфункціональні агенти формують тіоефіри швидше ніж дисульфідний зв'язок. Багато з цих тіоефірформуючих агентів комерційно доступні, наприклад, реактивні складні ефіри 6малеїнімідокапронової кислоти, 2-бромоцтової кислоти, і 2-йодоцтової кислоти 4-(N-малеїнімідометил)циклогексан-1-карбонової кислоти. Карбоксильні групи можуть бути активовані, 81216 46 комбінуючи їх із сукцинімідом або натрієвою сіллю 1-гідроксил-2-нітро-4-сульфокислоти. Імуногенні пептиди також можуть бути експресовані як білки злиття з носіями (тобто, ксеногенними пептидами). Імуногенний пептид може бути зв'язаний носієм у його амінному кінці, його карбоксильному кінці, або обох кінцях. За бажанням, мультиплетні повтори імуногенного пептиду можуть бути присутніми у білку злиття. За бажанням, імуногенний пептид може бути зв'язаний з мультиплетними копіями ксеногенного пептиду, наприклад, як у N так і у С кінцях пептиду. Деякі пептиди-носії служать для того, щоб викликати реакцію фаг-помічника Т-клітини проти пептиду-носія. Індукований помічник Тклітини у свою чергу індукує гуморальну імунну реакцію у В-клітині проти імуногенного пептиду, зв'язаного з пептидом-носієм. Деякі агенти винаходу включають білок злиття у якому фрагмент N-кінця Ab приєднаний до Скінця пептиду-носія. У таких агентах, залишок амінного кінця фрагмента Ab є залишком N-кінця білка злиття. Відповідно, такі білки злиття ефективні в індукуванні антитіл, що зв'язуються з епітопом, і для яких потрібно, щоб залишок амінного кінця Ab був у вільній формі. Деякі агенти винаходу включають безліч повторень сегмента Nкінця Ab зв'язаного з С-кінцем однієї чи більшої кількості копій пептиду-носія. Фрагмент амінного кінця Ab, приєднується до таких білків злиття, іноді починаючи з фрагмента Ab1-3 і закінчуючи фрагментом Ab7-11. Фрагментам амінного кінця Ab, таким як Ab1-7, Ab1-3, 1-4, 1-5, і 3-7 віддається перевага. Деякі білки злиття включають різні сегменти амінного кінця в тандемі. Наприклад, білок злиття може включати Ab1-7 за яким іде Ab13, за яким далі іде ксеногенний пептид. У деяких білках злиття сегмент з N-кінця Ab з'єднується з амінним кінцем ксеногенного пептиду-носія. Те саме розмаїття сегментів Nкінця Ab може використовуватися при приєднанні до С-кінців. Деякі білки злиття включають ксеногенний пептид, зв'язаний з N-кінцем сегмента N-кінця Ab, що у свою чергу зв'язаний з одним або більшою кількістю додаткових сегментів N-кінця Ab у тандемі. Деякі приклади білків злиття, придатних для використання у винаході показані нижче. Деякі з цих білків злиття включають сегменти Ab, зв'язані з епітопами правцевого анатоксину, як, наприклад, описані в US 5,196,512, ЕР 378,881 та ЕР 427,347. Деякі білки злиття включають сегменти Ab, зв'язані з пептидами-носія, описаними в US 5,736,142. Деякі ксеногенні пептиди - універсальні епітопи Тклітини. У деяких способах агент, що вводився, це просто окремий білок злиття із сегментом Ab, зв'язаний з ксеногенним сегментом у лінійній конфігурації. У деяких способах, агент - мультимер білків злиття, представлений формулою 2х, у якій x є цілим числом від 1 до 5. Переважно x = 1, 2 чи 3, причому перевага віддається 2. Коли x = 2, такий мультимер має чотири білки злиття, зв'язані у конфігурації, яким віддається перевага; 47 конфігурація, названа МАР4 [див. US 5,229,490]. Епітопи Ab підкреслені. Нижче показана конфігурація МАР4, де розгалужені структури продукуються синтезом пептидів, як у N-кінці, так і в амінах бічного ланцюга лізина. В залежності від того скільки залишків лізину включено у послідовність, що може розгалужуватися, одержана структура дасть кратне кількості залишків число Н-кінців. У цьому прикладі на розгалуженому лізині утворюються чотири ідентичних N-кінці. Така мультиплетність значно збільшує реактивність В-клітин. AN90549 (Ab 1-7/Правцевий анатоксин 830844 в конфігурації МАР4): DAEFRHDQYIKANSKRGITEL (Послідовність Ід. №: 10) AN90550 (Ab 1-7/Правцевий анатоксин 947967 в конфігурації МАР4): DAEFRHDFNNFTVSFWLRVPKVSASHLE (Послідовність Ід. №: 11) AN90542 (Ab 1-7/Правцевий анатоксин 830844 + 947-967 в лінійній конфігурації): DAEFRHDQYIKANSKFIGITELFNNFTVSFWLRV PKVSASHLE (Послідовність Ід. №12) AN90576: (Ab 3-9)/Правцевий анатоксин 830844 в конфігурації МАР4): EFRHDSGQYIKANSKFIGITEL (Послідовність Ід. №: 13) Пептиди, описані в US 5,736,142 (всі у лінійній конфігурації): AN90562 (Ab 1-7/пептид) AKXVAAWTLKAAADAEFEHD (Послідовність Ід. №: 14) AN90543 (Abl-7x3/пептид): DAEFRHDDAEFRHDDAEFRHDAKXVAAWTLKAAA (Послідовність Ід. №: 15) Інші приклади білків злиття (імуногенний епітоп Ab виділений жирним шрифтом) включають AKXVAAWTLKAAA-DAEFRHD-DAEFRHDDAEFRHD (Послідовність Ід. №: 16) DAEFRHD-AKXVAAWTLKAAA (Послідовність Ід. №: 17) DAEFRHD-ISQAVHAAHAEINEAGR (SEQ ID NO: 18) FRHDSGY-ISQAVHAAHAEINEAGR (Послідовність Ід. №: 19) EFRHDSG-ISQAVHAAHAEINEAGR (SEQ ID NO: 20) PKYVKQNTLKLAT-DAEFRHD-DAEFRHDDAEFRHD (Послідовність Ід. №21) DAEFRHD-PKYVKQNTLKLAT-DAEFRHD (Послідовність Ід. №: 22) DAEFRHD-DAEFRHD-DAEFRHDPKYVKQNTLKLAT (Послідовність Ід. №: 23) 81216 48 DAEFRHD-DAEFRHD-PKYVKQNTLKLAT (Послідовність Ід. №: 24) DAEFRHD-PKYVKQNTLKLATEKKIAKMEKASSVFNV-QYIKANSKFIGITELFNNFTVSFWLRVPKVSASHLE-DAEFRHD DAEFRHD-DAEFRHD-DAEFRHDQYIKANSKFIGITEL-FNNFTVSFWLRVPKVSASHLE (SEQ Послідовність Ід. №: 25) DAEFRHDQYIKANSKFIGITELCFNNFTVSFWLRVPKVSASHLE (Послідовність Ід. №: 26) DAEFRHDQYIKANSKnGITELCFNNFTVSFWLRVPKVSASHLEDAEFRHD (Послідовність Ід. №: 27) DAEFRHD-QYIKANSKFIGITEL (Послідовність Ід. №: 28) на 2 розгалуженій EQVTNVGGAISQAVHAAHAEINEAGR (Білок злиття синуклеїну в конфігурації МАР4. Послідовність Ід. №: 29) Такий самий або подібні білки-носії і способи їх зв'язування можуть бути використані для генерування імуногенів, що використовуються при генеруванні антитіл проти Ab у пасивній імунізації. Наприклад, Ab чи фрагмент, зв'язаний з носієм може вводитися лабораторній тварині при одержанні моноклональних антитіл до Ab. 6. Терапевтичні агенти, кодовані нуклеїновою кислотою. Імунні реакції проти амілоїдних відкладень також можуть бути викликані введенням нуклеїнових кислот, що кодують вибрані пептидні імуногени або антитіла та їх компонентні ланцюги, які застосовуються для пасивної імунізації. Такими нуклеїновими кислотами можуть бути ДНК або РНК. Сегмент нуклеїнової кислоти, що кодує імуноген, звичайно, зв'язаний з регулюючими елементами, такими як промотор і енхансер, що приводять до експресування сегмента ДНК у клітинах-мішенях пацієнта. Для експресування у клітинах крові, що є бажаним для індукування імунної відповіді, для спрямованого експресування можуть служити елементи промотора й енхансера легкого чи важкого ланцюга генів імуноглобуліну чи головний проміжний ранній промотор CMV та енхансер. Зв'язані регулюючі елементи й послідовності, що кодують, часто клонуються у вектор. При введенні антитіл подвійного ланцюга, два ланцюги можуть клонуватися в один або різні вектори. Може застосовуватися безліч вірусних векторних систем, включаючи ретровірусні системи [див., наприклад, Lawrie and Tumin, Cur. Opin. Genet. Develop. 3, 102-109, 1993]; аденовірусні вектори [див., наприклад, Bett et al., J. Viral. 67, 5911,1993]; адено-зв'язані вірусні вектори [див., наприклад, Zhou et al., J. Exp. Med. 179, 1867, 1994], вірусні вектори сімейства віспи, включаючи вірус коров'ячої віспи й віруси пташиної віспи, вірусні вектори альфа вірусного гена, як, наприклад, похідні від вірусів Синдбіс і 49 Семліки [див., наприклад, Dubensky et al., J. Virol. 70, 508-519, 1996], венесуельський кінський вірус енцефаліту [див. US 5.643,576] і рабдовіруси, як наприклад везикулярний вірус стоматиту [див. WO 96/34625] і папіломавіруси [One et al.. Human Gene Therapy 6, 325-333,1995); Woo et al., WO 94/12629 та Xiao & Brandsma, Nucleic Acids. Res. 24, 26302622,1996]. ДНК, що кодує імуноген, чи утримуючий її вектор, можуть бути введені у ліпосоми. Відповідні ліпіди й аналоги описані в US 5,208,036,5,264,618,5,279,833 і 5,283,185. Вектори та ДНК, що кодують імуноген, можуть також бути адсорбовані або зв'язані з частковими носіями, приклади яких включають полімери поліметилметакрилату, полілактиди і полі(лактидкогліколіди), [див., наприклад, McGee et al., J, Micro Encap. (1996)]. Вектори генотерапії або безпокривна ДНК можуть бути введені індивідуальному пацієнту in vivo, звичайно, системним введенням, використовуючи (наприклад, внутрішньовенне, внутрішньочеревинне, інтраназальне, шлункове, шкірне, внутрішньом'язове, підшкірне, або внутрішньочерепне вливання) або місцеву аплікацію [див. наприклад, US 5,399,346]. Такі вектори можуть далі включати агенти, що сприяють полегшенню введення, як, наприклад, бупівакаїн [US 5,593,970]. ДНК також може бути введена з використанням генної рушниці. Див. Xiao & Brandsma, supra. ДНК, що кодує імуноген, осаджувалася на поверхню мікроскопічного металевого дробу. Мікроснаряди прискорювалися ударною хвилею або газом, що розширюється (гелієм), і проникали крізь тканини на глибину декількох клітинних шарів. Наприклад, застосовувався пристрій уведення гена Accel™, виготовлений Agracetus, Inc., [Middleton, WI]. Альтернативно, безпокривна ДНК може бути просто введена в кровообіг, капаючи ДНК на зовнішні покрови, із наступним хімічним або механічним подразненням [див. WO 95/05853]. У подальших варіантах вектори, що кодують імуногени, можуть бути введені в клітини ex vivo, як, наприклад, в експлантати клітин пацієнта (наприклад, лімфоцити, витяжки кісткового мозку, зразки біопсії тканини) або в клітини універсальної донорської кровотворної вихідної клітини із наступною їх реімплантацією пацієнту, звичайно, після добору тих клітин, у які включили вектор. 7. Скринінг антитіл за очисною активністю. Приклад XIV описує способи скринінгу антитіл за активністю розсмоктування амілоїдного відкладення. Для скринінгу за активністю проти амілоїдного відкладення зразок тканини пацієнта з амілоїдозом, як наприклад мозкова тканина при хворобі Альцгеймера, чи від моделі тварини, що має характерну амілоїдну патологію, приводять у контакт з фагоцитарними клітинами, що несуть Fc рецептор, як, наприклад, із мікрогліальними клітинами, й антитілами в середовищі in vitro. Фагоцитарні клітини можуть бути первинною культурою чи клітинною лінією, як, наприклад, BV2, C8-B4, чи ТНР-1. Ці компоненти об'єднують на предметному склі, щоб полегшити мікроскопічний 81216 50 контроль. Мультиплетні реакції можуть виконуватися паралельно у поглибленні кювети мікротитру. У такому форматі, окреме мініатюрне предметне скло може бути встановлене в окремому поглибленні, чи може використовуватися для виявлення Ab не мікроскопічний формат як, наприклад, ELISA. Переважно, виконують ряд вимірів кількості амілоїдного відкладення у реакційній суміші in vitro, починаючи від початкового значення, і один або більшу кількість тестів протягом реакції. Антиген може бути виявлений фарбуванням, наприклад, із флуоресцентноміченим антитілом до Ab або іншого компонента амілоїдних бляшок. Антитіло, використане для фарбування, може бути або не бути те ж саме як і антитіло, що перевіряється на очисну активність. Скорочення амілоїдних відкладень щодо початкового протягом реакції вказує, що антитіло виявляє очисну активність. Такі антитіла, ймовірно, будуть корисні у профілактиці або лікуванні хвороби Альцгеймера й інших амілоїдгенетичних хвороб. Як описано вище, експерименти, виконані на підтримку даного винаходу, використовуючи таку пробу, показали, що антитіла до фрагмента NAC синуклеїну є ефективними в очищенні від амілоїдних бляшок, характерних для хвороби Альцгеймера. Г. Пацієнти, яким необхідні протиамілоїдні режими лікування. Пацієнти, яким необхідні анти-амілоїдні режими лікування, включають індивідуумів із ризиком захворювання, у яких симптоми ще не виявляються, а також індивідуумів, у яких симптоми амілоїдозу вже виявляються. У випадку хвороби Альцгеймера, фактично кожен ризикує занедужати цією хворобою, якщо він або вона живуть досить довго. Тому, дані способи можуть використовуватися профілактично до загальної популяції без потреби у будь-якому оцінюванні ризику для пацієнта. Дані способи особливо корисні індивідуумам, які мають відомий генетичний ризик хвороби Альцгеймера або будьякої з інших спадкових амілоїдних хвороб. Такі індивідууми включають тих, чиї родичі пережили цю хворобу, і тих, чий ризик встановлений аналізом генетичних або біохімічних маркерних генів. Генетичні маркерні гени ризику щодо хвороби Альцгеймера включають мутації гену АРР, особливо мутації у позиції 717 і позиціях 670 і 671, які згадані як мутації Харді й Шведіша, відповідно [див. Hardy, TINS, supra]. Інші фактори ризику - мутації у передсенільних генах (генах старіння), PS1 і PS2, і АроЕ4; родинна історія хвороби Альцгеймера, гіперхолестеринемії або атеросклерозу. Для індивідуумів, що страждають хворобою Альцгеймера характерна деменція, а також присутність факторів ризику, описаних вище. Крім того, безліч діагностичних тестів доступні для ідентифікації індивідуумів, що мають хворобу Альцгеймера. Вони включають визначення рівнів CSF tau та Ab42. Підвищені рівні tau і зменшені Ab42 вказують на наявність хвороби Альцгеймера. Індивідууми, що страждають хворобою Альцгеймера можуть також бути 51 виявлені за допомогою критеріїв MMSE або ADRDA, як обговорено у розділі прикладів. У безсимптомних пацієнтів, лікування може починатися у будь-якому віці (наприклад, 10, 20, 30). Однак, немає необхідності починати лікування, поки пацієнт не досягає 40, 50, 60 або 70 років. Лікування, в цілому, потребує введення багаторазових доз протягом визначеного часу. Результати лікування можуть бути перевірені через якийсь час аналізом на антитіла, або аналізом активованих Т-клітин або гуморальних імунних реакцій, викликаних терапевтичним агентом (наприклад, пептидом Ab), шляхами, описаними у прикладах І та II. При зменшенні реакції необхідне бустерне дозування. У випадку пацієнтів, потенційних щодо синдрому Дауна, лікування може починатися до пологів, або незабаром після народження, використовуючи терапевтичні агенти матері. Інші форми амілоїдозу часто залишаються невиявленими, якщо схильність до хвороби конкретно не підозрюється. Головна ознака присутність захворювань серця або нирок у середньому й літньому віці, а також ознаки наявності включень в інших органах. Низька напруга або надзвичайні відхилення електричної осі електрокардіограми та потовщення тканини шлуночків можуть бути показовими для кардіального включення. Протеїнурія - симптом ниркового включення. Печіночне включення може також підозрюватися, якщо виявлена гепатомегалія при фізичному дослідженні пацієнта. Периферійна невропатія є результатом присутності деяких форм амілоїдозів; автономна невропатія, що характеризується постуральною гіпотензією, також може мати місце. Амілоїдоз повинен підозрюватися у будь-якому випадку, пов'язаному з прогресивною невропатією невизначеного походження. Конкретний діагноз хвороби може бути зроблений, використовуючи способи біопсії тканини, якщо досліджуваний орган (органи) є доступним. Для системних амілоїдозів можуть використовуватися витяжки жирових відкладень або зразки ректальної біопсії. Матеріали, одержані після біопсії, забарвлюються Конго червоним, при цьому позитивні зразки, показують яблучно-зелену подвійну променезаломлюваність при мікроскопії у поляризованому світлі. Д. Режими лікування. У профілактичних цілях, фармацевтичні композиції або медикаменти вводяться пацієнту, сприйнятливому до, або при іншій небезпеці конкретної хвороби у кількості, достатній, щоб усунути або зменшити ризик або затримати початок хвороби. У терапевтичних цілях композиції або медикаменти вводяться пацієнту при підозрі або якщо він вже хворіє у кількості, достатній для того, щоб вилікувати або, принаймні, частково затримати хворобу і її ускладнення. Кількість, що адекватно задовольняє цій вимозі обумовлюється, як терапевтична ефективна або фармацевтично ефективна доза. У профілактичних і терапевтичних режимах агенти, звичайно, вводяться у декількох дозах, поки не 81216 52 досягнута достатня імунна реакція. Як правило, імунна реакція перевіряється, і робляться повторні введення, якщо імунна реакція починає зменшуватися. Ефективні дози композицій даного винаходу, для лікування згаданих станів змінюються в залежності від багатьох різних факторів, включаючи: способи введення, цільовий орган, фізіологічний стан пацієнта, чи є пацієнт людиною або твариною, чи використовувалися для лікування інші способи і чи є лікування профілактичним або терапевтичним. Зазвичай, пацієнтами є люди, але при деяких хворобах, як, наприклад, хвороба сказу корів, пов'язана з пріонним білком, пацієнт може бути ссавцем, як, наприклад, бик. Дози при лікуванні повинні титруватися, щоб оптимізувати безпечність й ефективність їхнього застосування. Кількість імуногену залежить також від того, чи використовувався ад'ювант, тому що під час відсутності ад'юванта, в цілому, вимагаються більш високі дози. В залежності від імуногенності конкретної формули, кількість імуногену при введенні людині може змінюватися від 1мкг до 500мкг на пацієнта і більш, звичайно, від 5 до 500мкг на ін'єкцію при введенні людині. Іноді використовується більш висока доза - 0,5-5мг на ін'єкцію. Типово, принаймні, близько 10, 20, 50 або 100мкг використовується для кожної ін'єкції людині. Вибір частоти ін'єкцій може значно змінюватися - від одного разу на день, до одного разу на рік, або один раз у десятиліття, із наступними "повторними імунізаціями". Загалом, відповідно до наведених тут даних, ефективні дозування можуть бути перевірені, одержуючи від пацієнта зразок рідкої тканини, наприклад, зразок сироватки крові, і, визначаючи титр антитіла, сформованого проти імуногену, використовуючи способи, відомі з рівня техніки, що легко пристосовуються до специфічного антигену, який необхідно визначити. В ідеалі, певний зразок приймається за початкову дозу; а наступні зразки титруються після кожної імунізації. Загалом, бажана доза або графік дозувань, щозабезпечують титр, принаймні, в чотири рази більший ніж контроль або фонові рівні при розведенні сироватки 1:100, де фонові рівні визначаються щодо контрольної сироватки або щодо фонового рівня у пробах ELISA. Відповідно до даного винаходу кращі титри - це принаймні 1:1000 або 1:5000. У будь-який даний день, коли вводиться доза імуногену, доза, звичайно, повинна бути більша, ніж приблизно 1мкг/пацієнт і переважно більша ніж 10мкг/пацієнт, якщо вводиться ад'ювант; чи принаймні більша ніж 10мкг/пацієнт, і, звичайно, більша ніж 100мкг/пацієнт при відсутності ад'юванта. Дози вибираються для індивідуальних імуногенів, відібраних відповідно до даного винаходу, та визначених відповідно до стандартних способів дозування й титрування, прийнятих згідно з наведеними тут даними. Типовий режим складається з імунізації, супроводжуваної бустерними ін'єкціями в інтервалах часу, як, наприклад, інтервали у 6 53 тижнів. Інший режим складається з імунізації, супроводжуваної бустерними ін'єкціями через 1, 2 і 12 місяців. Інший режим складається з ін'єкцій кожні два місяці. Альтернативно, супроводжувальні бустерні ін'єкції можуть бути нерегулярними у випадку, якщо проводиться контроль імунної реакції. Для пасивної імунізації антитілом, доза знаходиться в інтервалі приблизно від 0,0001 до 100мг/кг, і, звичайно, більша ніж від 0,01 до 5мг/кг у розрахунку на вагу тіла хазяїна. Наприклад, дози можуть бути від 1мг/кг до 10мг/кг у розрахунку на вагу тіла. Типовий режим лікування - це введення один раз у кожні з двох тижнів або один раз на місяць або один раз кожні від 3 до 6 місяців. У деяких способах, два або більше моноклональних антитіла з різною зв'язуючою специфічністю можуть використовуватися одночасно, якщо доза кожного введеного антитіла знаходиться в межах визначених діапазонів. Антитіло, звичайно, вводиться багаторазово. Інтервали між окремими введеннями препаратів можуть складати тиждень, місяць або рік. Інтервали також можуть бути нерегулярними і встановлюватися, вимірюючи в організмі пацієнта рівні антитіл у крові до Ab. Альтернативно, антитіло може вводитися як формула підтримки, коли вимагаються менш часті введення. Дозування і інтервали встановлюються в залежності від періоду напіврозпаду антитіла в організмі пацієнта. Взагалі, людські антитіла мають найдовший період напіврозпаду антитіла, в порівнянні з "олюдненими" антитілами, химерними антитілами і "нелюдськими" антитілами. Дозування й частота введення можуть змінюватися в залежності від того, чи є лікування профілактичним чи терапевтичним. У профілактичних цілях використовуються відносно низькі дози, відносно менша частота інтервалів і більш тривалий період лікування. Деякі пацієнти продовжують лікуватися до кінця свого життя. У терапевтичних застосуваннях іноді потрібно вводити відносно високі дози у відносно короткі інтервали, поки прогресія хвороби не зменшиться або закінчиться і, переважно, поки у пацієнта не виявиться часткове або повне поліпшення стану. Після цього, пацієнт може використовувати профілактичний режим. Дози для нуклеїнових кислот, що кодують імуногени знаходяться від, приблизно, 10нг до 1г, 100нг до 100мг, 1мкг до 10мг, чи 30-300мкг ДНК на пацієнта. Дози для інфекційних вірусних векторів змінюються від 10-100, або більше віріонів у дозі. Агенти, що викликають імунну реакцію можуть вводитися парентерально, місцево, внутрішньовенно, перорально, підшкірно, внутрішньочеревно, інтраназально або внутрішньом'язово, як для профілактичного, так і для терапевтичного лікування. Типові шляхи введення імуногенного агента внутрішньом'язовий (і.т.), внутрішньовенний (i.v.) чи підшкірний (s.c), хоча інші шляхи також можуть бути ефективними. Внутрішньом'язова ін'єкція найбільш типово виконується у м'язи ніг або рук. У деяких способах, агенти вводяться безпосередньо у конкретну тканину, в якій нагромадилися 81216 54 відкладення, наприклад, внутрішньочерепні ін'єкції. Внутрішньом'язова ін'єкція чи внутрішньовенне вливання найкращі для введення антитіл. У деяких способах, конкретні терапевтичні антитіла вводяться безпосередньо у череп. У деяких способах антитіла вводяться, як композиція, що дає тривалий ефект, або безперервно за допомогою пристрою, як, наприклад, пристрій Medipad™. Агенти винаходу можуть, на вибір, вводитися у комбінації з іншими агентами, що є принаймні частково ефективними у лікуванні амілоїдгенетичної хвороби. У випадку хвороби Альцгеймера та синдрому Дауна, у яких амілоїдні відкладення відбуваються у мозку, агенти винаходу можуть також вводитися разом з іншими агентами,що збільшують проникнення агентів винаходу крізь гематоенцефалітичний бар'єр. Наступні терапевтичні коктейлі, що включають імуногени, призначені, щоб викликати імунну реакцію проти більше ніж одного амілоїдного компонента, також розглянуті відповідно до даного винаходу, як комбінація антитіла, спрямованого проти одного компонента бляшки, й імуногену спрямованого проти іншого компонента бляшки. Імуногенні агенти винаходу, як, наприклад, пептиди, іноді вводяться у комбінації з ад'ювантом. Цілий ряд ад'ювантів може використовуватися в комбінації з пептидом, як, наприклад, Ab, викликаючи імунну реакцію. Кращі ад'юванти - це ті, які збільшують реакцію на імуноген без таких конформаційних змін в імуногені, що якісно змінюють хід реакції. Кращі ад'юванти включають гідроокис алюмінію й ортофосфат алюмінію, 3 De-O-ацильований монофосфорил ліпід A (MPL™) [див., GB 2220211 (RIBI ImmunoChem Research Inc., Hamilton, Montana, now part of Corixa)]. Stimulon™ QS-21 Stimulon™ QS-21 - глікозид тритерпену або сапонін, виділений з кори Quillaja Saponaria Molina дерева, знайденого в Південній Америці [див. Kensil et al., in Vaccine Design: The Subunit and Adjuvant Approach (eds. Powell & Newman, Plenum Press, NY, 1995; US Patent No. 5, 057, 540], [Aquila BioPharmaccuticals, Framingham, MA]. Інші ад'юванти - це емульсії олії у воді (як, наприклад, скваленова або арахісова олія), на вибір у комбінації з імунними стимуляторами, як, наприклад, монофосфорил ліпід А [див. Stoute et al., N. Engl. J. Med. 336, 86-91 (1997)]. Інший ад'ювант - Cp (WO 98/40100). Альтернативно Ab може бути приєднаний до ад'юванта. Однак, такий зв'язок в основному не повинен змінювати конформацію Ab і впливати на характер імунної реакції. Ад'юванти можуть використовуватися як компоненти терапевтичної композиції з активним агентом або можуть вводитися окремо, раніше, одночасно з або після введення терапевтичного агента. Кращий клас ад'ювантів - алюмінієві солі (галуни), як, наприклад, гідроокис алюмінію, ортофосфат алюмінію, сульфат алюмінію. Такі ад'юванти можуть використовуватися з або без інших специфічних імуностимулюючих агентів як, наприклад, MPL або 3-DMP, QS-21, полімерні або 55 мономерні амінокислоти як, наприклад, поліглутамінова кислота або полілізин. Інший клас ад'ювантів - емульсійні композиції "олія у воді". Такі ад'юванти можуть використовуватися з або без інших специфічних імуностимулюючих агентів, як, наприклад, мурамілпептиди, наприклад, Nацетилмураміл-L-треоніл-D-ізоглутамін (thr-MDP), N-ацетил-нормураміл-L-аланіл-О-ізоглутамін (norMDP), (N-ацетилмураміл-L-аланіл-D-ізоглутамінілL-аланін-2-(1'-2'дипальмітоїл-sn-гліцеро-3гідроксифосфорилокси)-етиламін (МТР-РЕ), Nацетилглюксамініл-N-ацетилмураміл-L-АІ-О-ізоgluL-АІа-дипалмітоксипропіламід (DTP-DPP) терамід™, або інші бактеріальні компоненти стінок клітини. Емульсії "олія у воді" включають: (A) MF59 (WO 90/14837), що містить 5% сквалену, 0,5% Твіну 80, і 0,5% слану 85 (на вибір містить різні кількості МТР-РЕ), сформований у субмікронні частки, із використанням мікропсевдозріджувача, як, наприклад, мікропсевдозріджувач - Модель 110Y (Microfluidics, Newton, MA), (Б) SAF, що містить 10% сквалену, 0,4% Твіну 80,5% блоксополімеру L121, і thr-MDP, сформований або в емульсію субмікронних часток, із використанням мікропсевдозріджувача, або в емульсію часток більшого розміру з використанням вихрового псевдозріджувача. (B) ад'ювантна система Ribi™ (RAS) (Ribi Immunochem, Hamilton, MT), що містить: 2% сквалену, 0,2% Твіну 80, і один або більше бактеріальних компонентів стінок клітини з групи, що складається з монофосфорилліпіду А, димуколату трегалози (TDM) і кістякових стінок клітини (CWS), переважно MPL + CWS (Detox™). Інший клас кращих ад'ювантів - ад'юванти сапоніну, як, наприклад, Stimulon™ (QS-21; Aquila, Framingham, MA) або частки, похідні від них, як, наприклад, ISCOMs (імуностимулюючі комплекси) і ISCOMATRIX. Інші ад'юванти включають неповний ад'ювант Фрейнда (IFA), цитокіни, як, наприклад, інтерлейкіни (IL-1JL-2, і IL-12), фактор активації колонії макрофагів (M-CSF), і фактор некрозу пухлини (TNF). Такі ад'юванти взагалі доступні з комерційних джерел. Ад'ювант може вводитися з імуногеном як окрема композиція, або може вводитися раніше, або після введення імуногену. Імуноген і ад'ювант можуть бути упаковані і поставлятися у тій самій пробірці або можуть бути упаковані в окремих пробірках і змішані перед використанням. Імуноген і ад'ювант, звичайно, упаковані з ярликом, що вказує їхнє терапевтичне застосування. Якщо імуноген і ад'ювант упаковані окремо, упаковка, звичайно, включає інструкції по змішуванню перед використанням. Вибір ад'юванта і/чи носія залежить від таких факторів як стабільність композиції, що містить ад'ювант, спосіб введення, розклади дозування, і ефективність ад'юванта. Для людей, кращий фармацевтично прийнятний ад'ювант - той, який був схвалений для введення людині відповідними регулюючими органами. Приклади таких кращих ад'ювантів для людей включають галуни, MPL і QS-21. За бажанням, два або більше різних ад'ювантів можуть використовуватися одночасно. Кращі комбінації включають галуни з MPL, галуни з QS-21, MPL із 81216 56 QS-21, і галунами, QS-21 і MPL разом. Також, неповний ад'ювант Фрейнда може використовуватися [Chang et al.. Advanced Drug Delivery Reviews 32,173-186 (1998)], за бажанням, у комбінації з будь-якими з галунів, QS-21, і MPL і всієї їхньої комбінації. Агенти винаходу часто вводилися як фармацевтичні композиції, що включають активний терапевтичний агент і цілий ряд інших фармацевтично прийнятних компонентів. Див. Remington's Pharmaceutical Science (19th ed, 1995). Краща форма залежить від визначеного способу введення і терапевтичного застосування. Композиції можуть також включати, залежно від необхідної композиції, фармацевтично прийнятні, нетоксичні носії або розчинники, що називаються зв'язуючими і, звичайно, використовуються у формулі фармацевтичної композиції для введення тварині або людині. Розчинник підбирається так, щоб не впливати на біологічну активність комбінації. Приклади таких розчинників дистильована вода, фізіологічний фосфатний буферний сольовий розчин, розчини Рінгера, розчин декстрози і розчин Ханка. Крім того, фармацевтична композиція або формула можуть також включати інші носії, ад'юванти чи нетоксичні, не терапевтичні, не імуногенні стабілізатори і т.п. Фармацевтичні композиції можуть, також, включати великі, що повільно перетворюються при обміні речовин макромолекули, як, наприклад, білки, полісахариди, як, наприклад, хітозан, полімолочні кислоти, полігліколеві кислоти і сополімери (як наприклад латекс функціоналізована сефароза, агароза, целюлоза, і т.п.), полімерні амінокислоти, сополімери амінокислот і ліпідні агрегати (як, наприклад, олійні крапельки або ліпосоми). Додатково, ці носії можуть функціонувати як імуностимулюючі агенти (тобто, ад'юванти). Для парентерального введення агенти винаходу можуть вводитися у вигляді доз, що впорскуються як розчини або суспензії субстанції у фізіологічно прийнятному розчиннику з фармацевтичним носієм, яким може бути стерильна рідина, як, наприклад, олія у воді, сольовий розчин, гліцерин або етиловий спирт. Додатково, допоміжні субстанції, як, наприклад, зволожувачі або емульгатори, сурфактанти, рНбуфери і т.п., можуть бути присутніми у композиціях. Інші компоненти фармацевтичних композицій можуть бути нафтового, тваринного, рослинного чи синтетичного походження, наприклад, композиції арахісової олії, соєвої олії й нафтопродуктів. Взагалі, гліколі як, наприклад, пропіленгліколь або поліетиленгліколь кращі як рідкі носії, особливо для розчинів, що впорскуються. Антитіла можуть вводитися у формі ін'єкції речовин з уповільненим всмоктуванням або у формі імплантату, що може бути сформульований так, щоб забезпечити тривале всмоктування активного інгредієнта. Типова композиція включає моноклональне антитіло 5мг/мл у водному буфері, що складається з 50мм L-гістидину, 150мм NaCI, рН 6,0 відрегульований з НСІ. 57 Як правило, композиції готуються як ін'єкції, або як рідкі розчини, або як суспензії; тверді речовини готуються у формах придатних для розчинення або утворення суспензії, рідкі зв'язуючі, також, можуть бути підготовлені перед ін'єкцією. Препарат, також може бути емульгований або капсульований у ліпосомах або мікрочастках, як, наприклад, полілактид, полігліколід, або сополімер для посилення впливу ад'юванта, як обговорено вище [див. Langer, Science 249, 1527 (1990) та Hanes, Advanced Drug Delivery Reviews 28,97-119 (1997)]. Агенти цього винаходу можуть використовуватися у формі ін'єкції речовин з уповільненим всмоктуванням або у формі імплантату, що може бути сформульований так, щоб забезпечити тривале всмоктування активного інгредієнта. Додаткові композиції, що підходять для інших способів введення включають пероральні, внутрішньоносові, і легеневі композиції, суппозиторії і трансдермальні аплікації. Для суппозиторіїв зв'язуючі компоненти й носії включають, наприклад, поліалкіленгліколі або тригліцериди; такі суппозиторії можуть бути сформовані з сумішей, що містять активний інгредієнт у діапазоні 0,5% - 10%, переважно 1% 2%. Пероральні композиції включають інертні наповнювачі, як, наприклад, фармацевтичні марки манітолу, лактози, крохмалю, стеарату магнію, сахариду натрію, целюлози і вуглекислого магнію. Ці композиції мають форму розчинів, суспензій, таблеток, пігулок, капсул, композицій тривалої дії або порошків і містять 10-95% активного інгредієнта, переважно 25-70%. Місцеве застосування може приводити до трансдермального або внутрішньошкірного проникнення. Місцеве застосування може бути полегшене введенням агента з токсином холери, або з його детоксифікованими похідними, або із субодиницями цієї або інших подібних бактеріальних токсинів [Див. Glenn et аl. Nature 391, 851 (1998)]. Спільне введення може бути проведено, використовуючи компоненти у суміші, або як зв'язані молекули, отримані зшивкою чи експресуванням, як білок злиття. Альтернативно, трансдермальне проникнення може бути досягнуто, використовуючи пластир або, використовуючи трансферосоми [Paul et al., Eur. J. Immunol. 25, 3521-24, (1995); Cevc et al., Biochem. Biophys. Acta 1368, 201-15 (1998)]. E. Способи діагностики. Винахід забезпечує способи виявлення імунної реакції проти пептиду Ab у пацієнта, що страждає від або сприйнятливий до хвороби Альцгеймера. Способи особливо корисні для контролю курсу лікування, призначеного пацієнту. Способи можуть використовуватися, щоб контролювати терапевтичне лікування симптоматичних пацієнтів і профілактичне лікування безсимптомних пацієнтів. Способи корисні для контролю, як при активній імунізації (наприклад, антитіло, що утворюється в реакції до визначеного імуногену), так і пасивній імунізації (наприклад, вимір рівня введеного антитіла). 1. Активна імунізація 81216 58 Деякі способи приводять до визначення початкового значення імунної реакції для пацієнта перед введенням дози агента і порівняння його з величиною для імунної реакції після лікування. Значне збільшення (тобто, більша ніж типово припустима межа експериментальної похибки у вимірах, повторених для того ж самого зразка, виражена як одне припустиме відхилення від середнього значення таких вимірів) у величині сигналів імунної реакції говорить про те, що отриманий позитивний результат лікування (тобто, це введення агента досягло або збільшило імунну реакцію). Якщо величина імунної реакції не змінюється значно або зменшується, спостерігається негативний результат лікування. Взагалі, пацієнти, що проходять початковий курс лікування імуногенним агентом, як очікується, покажуть збільшення імунної реакції, що в решті решт досягає плато. Введення агента, загалом, продовжується, незважаючи на те, що імунна реакція збільшується. Досягнення плато індикатор, що показує, що лікування може бути припинено чи зменшені дози чи частота прийому. В інших способах, контрольне значення (тобто, середнє значення і припустиме відхилення) імунної реакції визначається для контрольної групи. Звичайно, індивідууми в контрольній групі не одержують попереднього лікування. Вимірювані значення імунної реакції у пацієнта після введення терапевтичного агента потім порівнюються з контрольною величиною. Значне збільшення щодо контрольної величини (наприклад, "більше ніж" припустиме відхилення від середнього значення) сигналів вказують на позитивний результат лікування. Відсутність значного збільшення сигналів або зменшення сигналів вказують на негативний результат лікування. Введення агента взагалі продовжується, незважаючи на те, що імунна реакція збільшується відносно значення контролю. Як і колись, досягнення плато відносно величин контролю вказує на те, що призначене лікування може бути припинене чи зменшене в дозуванні або частоті. В інших способах контрольне значення імунної реакції (наприклад, середнє значення і припустиме відхилення) визначається в контрольній групі індивідуумів, що піддалися лікуванню з терапевтичним агентом і чиї імунні реакції вийшли на плато. Вимірюються величини імунної реакції у пацієнта - у порівнянні з контролем. Якщо виміряний рівень у пацієнта вірогідно не відрізняється (наприклад, більше ніж на одне припустиме відхилення) від контрольного значення, лікування може бути припинене. Якщо рівень у пацієнта значно нижче контрольного значення, необхідно продовжувати введення агента. Якщо в організмі пацієнта зберігаються рівні нижчі, ніж контрольне значення, то може бути необхідною заміна режимів лікування, наприклад, використання різних ад'ювантів. В інших способах перевіряється імунна реакція пацієнта, що у даний момент не лікується, але проходив попередній курс лікування, щоб визначити, чи потрібно поновлення лікування. Вимірюване значення імунної реакції в організмі пацієнта може бути 59 зіставлене зі значенням імунної реакції попередньо досягнутої в організмі пацієнта після попереднього курсу лікування. Значне зменшення щодо попереднього виміру (тобто, більший ніж типова межа помилки в повторних вимірах для того ж самого зразка) - ознака, що лікування може бути відновлене. Альтернативно, значення, виміряне для пацієнта, може бути визначене в порівнянні зі значенням контролю (середнє значення плюс припустиме відхилення) у групі пацієнтів після проходження курсу лікування. Альтернативно, значення, виміряне для пацієнта, може бути визначене у порівнянні з контрольним значенням у групі пацієнтів, що лікуються профілактично, тобто пацієнтів, що не виявляють симптомів хвороби, або у групі пацієнтів, що лікуються терапевтично, тобто пацієнтів, що показують поліпшення перебігу хвороби. В усіх цих випадках, значне зменшення відносно рівня контролю (тобто, більше ніж припустиме відхилення) - індикатор то, що лікування пацієнта повинно бути відновлене. Зразок тканини для аналізу - це, звичайно, кров, плазма, сироватка, слизова або цереброспінальна рідина, узята від пацієнта. Зразок аналізується на ознаки імунної реакції на амілоїдний компонент, як, наприклад, будь-яка форма пептиду Ab. Імунна реакція може бути визначена за наявністю, наприклад, антитіл або Тклітин, що специфічно зв'язуються з компонентом, що становить для нас інтерес, як, наприклад, Ab пептид. ELISA способи виявлення антитіл, специфічних до Ab описані в прикладах, і можуть застосовуватися до інших антигенів пептиду. Способи виявлення реактивних Т-клітин відомі з рівня техніки. 2. Пасивна імунізація Взагалі, методики для контролю пасивної імунізації подібні методикам для контролю активної імунізації, описаних вище. Однак, профіль антитіла після пасивної імунізації, звичайно, характеризується негайним виходом піка концентрації антитіл із наступним експонентним згасанням. Без введення додаткових доз, згасання наближається до рівнів попередніх обробок у межах від днів до місяців в залежності від періоду напіврозпаду використаного антитіла. Наприклад, період напіврозпаду деяких людських антитіл має порядок 20 днів. У деяких способах початкове визначення антитіл до Ab в організмі пацієнта робиться перед введенням, друге визначення робиться незабаром після того, щоб визначити піковий рівень антитіл, і одне (або більше) подальших визначень робиться в інтервалах, щоб контролювати зменшення рівнів антитіл. Коли рівень антитіл знизився до початкового або визначеного відсотка від початкового піка (наприклад, 50%, 25% або 10%), проводиться введення наступної дози антитіла. У деяких способах виміряні пікові або наступні рівні порівнюються з умовними рівнями, досягнутими раніше, для того, щоб встановити вигідний профілактичний або терапевтичний режим лікування для інших пацієнтів. Якщо вимірюваний рівень антитіл значно менше, ніж умовний рівень 81216 60 (наприклад, менше ніж середній мінус одне припустиме відхилення значення в сукупності пацієнтів, що мають ефект від лікування) потрібно введення додаткового дозування антитіл. 3. Діагностичні комплекти. Винахід далі пропонує діагностичні комплекти для виконання діагностичних проб, описаних вище. Як правило, такі комплекти містять агент, що специфічно зв'язується з антитілом амілоїдного компонента бляшки, як, наприклад, Ab, або вступає в реакцію з Т-клітинами, специфічними для компонента. Комплект може також включати мітку. Для виявлення антитіл до Ab мітка, звичайно, у формі мічених антиідиотипних антитіл. Для виявлення антитіл агент може бути зв'язаним із твердою фазою, як, наприклад, у поглибленні мікротитрувальної кювети. Для виявлення реактивних Т-клітин мітка може бути забезпечена 3Н-тімідином, щоб вимірити проліферативну реакцію. Комплекти також, звичайно, містять маркірування, яке пропонує шляхи використання комплекту. Маркірування може також включати діаграму або інший режим відповідності рівнів вимірюваної мітки, що корелюють з рівнями антитіл до Ab або Т-клітинами, реактивними до Ab. Термін маркірування стосується будь-якого письмового чи зареєстрованого матеріалу, що приєднаний до або інакше супроводжує комплект у будь-який час протягом його виробництва, транспортування, продажу або використання. Наприклад, термін маркірування охоплює рекламні листки й брошури, пакувальні матеріали, інструкції, звукові касети або відеокасети, комп'ютерні диски, також як і написи безпосередньо на комплектах. ПРИКЛАДИ І. ПРОФІЛАКТИЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ Ab ПРОТИ ХВОРОБИ АЛЬЦГЕЙМЕРА (AD). Ці приклади описують введення пептиду Ab42 трансгенним мишам з експресованим АРР з мутацією у позиції 717 (АРР 717V®F), попередньо розташовуючи їх так, щоб виявити Альцгеймерподібну невропатологію. Одержання й характеристики цих мишей (PDAPP миші) описані в Games et al., Nature, supra. У цих тварин, у їхній гетерозиготній формі, Ab починають відкладатися у віці 6 місяців. До п'ятнадцяти місяців вони показують рівні відкладень Ab, еквівалентні тим, що спостерігаються при хворобі Альцгеймера. PDAPP мишам робили ін'єкцію агрегованого Ab42, (агрегований Ab42) або фосфатного буфера. Агрегований Ab42 був обраний через його здатність індукувати антитіла до мультиплетних епітопів Ab. А. СПОСОБИ. 1. Джерело мишей. Тридцять PDAPP гетерогенних самок мишей були безсистемно розділені на наступні групи: 10 мишей для ін'єкції з агрегованим Ab42 (одна вмерла при переміщенні), 5 мишей, яким робили ін'єкцію з PBS/ад'ювант або PBS, і 10 контрольних мишей. П'ятьом мишам були введені пептиди,
ДивитисяДодаткова інформація
Назва патенту англійськоюPrevention and treatment of amyloid disease
Автори англійськоюShenk Deil B.
Назва патенту російськоюПрофилактика и лечение амилоидогенного заболевания
Автори російськоюШенк Дейл Б.
МПК / Мітки
МПК: A61P 37/00, A61P 35/00, A61P 19/02, A61P 19/00, A61P 25/28, A61P 3/00, C07K 16/18, A61P 43/00, A61K 47/48, C12N 15/09, A61K 39/44, A61P 1/04, A61K 48/00, A61K 39/00, A61P 29/00, A61K 38/00, A61P 17/00, A61K 39/39, A61K 39/395, A61K 45/08, A61P 17/06
Мітки: амілоїдогенної, хвороби, профілактика, лікування
Код посилання
<a href="https://ua.patents.su/56-81216-profilaktika-jj-likuvannya-amilodogenno-khvorobi.html" target="_blank" rel="follow" title="База патентів України">Профілактика й лікування амілоїдогенної хвороби</a>
Спосіб лікування гнійного розповсюдженого перитоніту і профілактика післяопераційної евентерації
Номер патенту: 28708
Опубліковано: 25.12.2007
Автори: Голомідов Олександр Миколайович, Костирной Олександр Васильович
МПК: A61B 17/22
Мітки: лікування, розповсюдженого, післяопераційної, евентерації, спосіб, перитоніту, гнійного, профілактика
Формула / Реферат:
Спосіб лікування гнійного розповсюдженого перитоніту і профілактика післяопераційної евентерації, який відрізняється тим, що черевна порожнина, усі пологі її кишені, що не дренуються, дренуються спеціальною трубчасто-пелюстковою конструкцією з системою прочищення просвіту трубчастих дренажів введенням водорозчинних мазевих композицій з врахуванням мікрофлори й ушиванням лапаротомної рани спіралеподібним швом з огляду на внутрішньочеревний...
Спосіб лікування рубців та профілактика деформацій і контрактур в онкологічних хворих
Номер патенту: 5829
Опубліковано: 15.03.2005
Автори: Лобунець Василь Степанович, Лобунець Валерій Васильович
МПК: A61K 33/12, A61K 33/06
Мітки: спосіб, хворих, онкологічних, профілактика, рубців, деформацій, лікування, контрактур
Формула / Реферат:
Спосіб лікування рубців та профілактика деформацій і контрактур в онкологічних хворих, який відрізняється тим, що пошкоджену поверхню шкіри протирають тампоном, змоченим винним спиртом 40°, і накладають змочену у водній суспензії коліну (1:10) серветку, яку фіксують пов'язкою, після чого залишають на декілька годин, змочуючи в міру висихання, причому процедуру лікування повторюють декілька разів на день.
Застосування композиції, що містить гомолог антитіла, який є антагоністом взаємодії між інтегрином, що несе альфа-4-субодиницю, та лігандом інтегрину, що несе альфа-4-субодиницю, для лікування фіброзу
Номер патенту: 73300
Опубліковано: 15.07.2005
Автори: Готвелс Філіп, Лобб Рой Р.
МПК: A61K 39/395, A61P 37/00, A61P 11/00
Мітки: застосування, антитіла, несе, гомолог, взаємодії, містить, антагоністом, лікування, інтегрином, альфа-4-субодиницю, лігандом, інтегрину, фіброзу, композиції
Формула / Реферат:
1. Застосування композиції, що містить гомолог антитіла, який є антагоністом взаємодії між інтегрином, що несе альфа-4-субодиницю, та лігандом інтегрину, що несе альфа-4-субодиницю, для одержання фармацевтичної композиції для лікування фіброзу у суб'єкта.2. Застосування за пунктом 1, де фіброз являє собою фіброз внутрішнього органа.3. Застосування за пунктом 2, де внутрішнім органом є печінка, легеня, нирка, кровоносні судини...
Спосіб лікування хворих з поєднанням гіпертонічної хвороби та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки
Номер патенту: 69356
Опубліковано: 16.08.2004
Автори: Євтушенко Олег Віталійович, Свінцицький Анатолій Станіславович
МПК: A61K 33/00
Мітки: гіпертонічної, спосіб, виразкової, дванадцятипалої, хвороби, хворих, лікування, поєднанням, кишки
Формула / Реферат:
Спосіб лікування хворих з поєднанням гіпертонічної хвороби та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, що включає призначення інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, який відрізняється тим, що додатково на тлі базової терапії призначають блокатор Н-2 рецепторів 3-го покоління фамотидин в дозі 20 мг двічі на тиждень.
Склад для отримання гомеопатичного лікарського засобу для лікування ішемічної хвороби серця та спосіб лікування ішемічної хвороби серця
Номер патенту: 48291
Опубліковано: 15.08.2002
Автор: Корольов Вадим Олександрович
МПК: A61P 9/10, A61K 36/00
Мітки: склад, хвороби, серця, засобу, лікування, гомеопатичного, ішемічної, лікарського, спосіб, отримання
Формула / Реферат:
1. Склад для отримання гомеопатичного лікарського засобу для лікування ішемічної хвороби серця, який містить Lachesis, який відрізняється тим, що він додатково включає Aconitum, Camphora Rubini, Belladonna, Kalium sulfuricum, Convallaria, Peonia і Arnica, при цьому компоненти взяті у таких розведеннях:Aconitum 12DCamphora Rubini 10 000CBelladonna 10 000CKalium sulfuricum 10 000CConvallaria 6DLachesis...
Попередній патент: Спосіб профілактики і лікування амілоїдогенних хвороб
Наступний патент: Спосіб обробки упаковки або заготовки для зберігання харчових продуктів, переважно рідких, та упаковка, оброблена даним способом
Випадковий патент: Поживне середовище "аквамедіа" для культивування мікроорганізмів