Спосіб визначення показів до проведення наркозу для санації ротової порожнини у дітей із страхом перед стоматологічним лікуванням

Реферат: Спосіб визначення показів до проведення наркозу для санації ротової порожнини у дітей із страхом перед стоматологічним лікуванням, при якому виконують проведення наркозу. У дітей із страхом перед стоматологічним лікуванням проводять дослідження алельного поліморфізму гена STMN1 і при наявності генотипів 2166 ТС чи 2166 СС гена STMN1 прогнозують ризик виникнення страху перед стоматологічним лікуванням та проводять наркоз. UA 118757 U (54) СПОСІБ ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗІВ ДО ПРОВЕДЕННЯ НАРКОЗУ ДЛЯ САНАЦІЇ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ У ДІТЕЙ ІЗ СТРАХОМ ПЕРЕД СТОМАТОЛОГІЧНИМ ЛІКУВАННЯМ UA 118757 U UA 118757 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель стосується медицини, зокрема дитячої стоматології, і може бути використана для визначення показів до проведення наркозу при стоматологічній санації у дітей. Відомо, що у багатьох дітей є не лише страх перед лікуванням зубів, а і страх самого відвідування стоматологічного кабінету навіть з метою профілактичного огляду. У багатьох випадках стоматологічне лікування дитини неможливо здійснити через страх перед больовими відчуттями та відсутність кооперації з лікарем. Тому налагодження співпраці із пацієнтами та анестезіологічне забезпечення стоматологічних втручань є актуальними питаннями дитячої стоматології. Відомий спосіб визначення показів до проведення стоматологічних втручань під наркозом у дітей, за яким санацію ротової порожнини доводиться робити під загальним знеболенням через непереборний страх перед стоматологічними маніпуляціями [Стопі В.И., Рабинович С.Л. Общее обезболивание и седация в детской стоматологии [Текст] / В.И.Стош, С.А.Рабинович // Москва. "ГЭОТАР-Медиа", 2007.-176с]. У способі-прототипі при визначенні показів до наркозу при стоматологічному лікуванні вказано на покази, пов'язані із поведінкою дитини та її віком, а також із об'ємом та складністю стоматологічних втручань, проте не вказано на генетичний фактор, що не дозволяє у повній мірі визначити дітей, яким необхідне проведення санації ротової порожнини в умовах загального знеболення. Чітке визначення показів до наркозу та їх конкретизація дадуть можливість провести максимально об'єктивний відбір дітей для проведення загального знеболення при стоматологічному лікуванні. В основу корисної моделі поставлено задачу покращити спосіб визначення необхідності проведення наркозу у дітей із страхом перед стоматологічним лікуванням шляхом проведення генетичного тестування, що дасть можливість чітко та об'єктивно визначити покази до наркозу для стоматологічної санації та забезпечити анестезіологічний захист стоматологічних втручань у дітей. Поставлена задача вирішується тим, що у способі визначення показів до проведення наркозу для санації ротової порожнини у дітей із страхом перед стоматологічним лікуванням, що включає проведення наркозу, згідно з корисною моделлю, у дітей із страхом перед стоматологічним лікуванням проводять дослідження алельного поліморфізму гена STMN1 і при наявності генотипів 2166 ТС чи 2166 СС гена STMN1 прогнозують ризик виникнення страху перед стоматологічним лікуванням та проводять наркоз. Поставлена задача вирішується також тим, що у хлопців при наявності STMN1 2166 С варіанту в обох алелях гена, у дівчат - при наявності однієї копії гена STMN1, яка несе алель С однонуклеотидного поліморфізму rs 182455, прогнозують збільшення ризику виникнення страху перед стоматологічним лікуванням. Недавні дослідження показали, що генетичні фактори мають значний вплив на особливості сприйняття і реакції на біль [Веlfег І. Candidate gene studies of human pain mechanisms: methods for optimizing choice of polymorphisms and sample size [Text] /1. Belter, T. Wu, A.Kingman, RK Krishnaraju, D Goldman, MB Max //Ancsthesiology. - 2004. - №100. -P. 1562-1572], в тому числі і на можливість співпраці дитини з лікарем під час стоматологічного лікування або відмову від неї через непереборний страх. На сьогоднішній день визначено гени-кандидати, продукти яких задіяні у сприйнятті болю, зокрема, таким геном є ген "страху" Stathmin. Цей ген зумовлює поведінкові реакції пацієнта при будь-яких медичних втручаннях, в тому числі, при лікуванні зубів. Білок статмін (Stathmin) має високий рівень експресії у латеральних ядрах мигдалеподібного тіла, а також у таламусі і кіркових структурах, які посилають сигнали про вроджений та набутий страх [Am J Med Genet В Neuropsychiatr Genet. 2010 Jan 5;153B(1):243-51. Stathmin. a gene regulating neural plasticity, affects fear and anxiety processing in humans. Brooke B, Lesch KP, Annbruster D, Moser DA, Miiller A, Strobel A, Kirschbaum C.J. Саме тому ген статміну (STMN1) отримав назву "ген страху". Для гена STMN1 характерним є алельний поліморфізм: присутність різних варіантів гена із відмінними функціональними властивостями. Виявлено зв'язок різних алелів гена STMN1 з поведінковими фенотипами [Psychiatric Genetics: February 2013-Volume 23-Issue 1-p 43-44. Analysis of Stathmin gene variation in patients with panic disorder and agoraphobia. Brauer David; Gorgens Heike; Einsle Franziska]. Спосіб здійснюють таким чином. У дітей із страхом перед стоматологічним лікуванням проводять дослідження алельного поліморфізму гена STMN1 і при виявленні генотипів 2166 ТС чи 2166 СС гена STMN1 прогнозують ризик виникнення страху перед стоматологічним лікуванням та встановлюють необхідність проведення стоматологічних втручань під наркозом. До того ж у хлопців при наявності STMN1 2166 С варіанту в обох алелях гена, у дівчат - при 1 UA 118757 U 5 10 15 20 25 30 35 40 наявності однієї копії гена STMN1, яка несе алель С однонуклеотидного поліморфізму rs182455, стверджують збільшення ризику виникнення непереборного страху перед втручанням та необхідність проведення загального знеболювання. Для створення способу було проведено аналіз алельного поліморфізму гена STMN1 у стоматологічних пацієнтів дитячого віку із страхом перед лікуванням, яким проводилась санація ротової порожнини під наркозом. Отже, припускаємо, щo STMN1 генотип має функціональну значимість для виникнення та ступеня вираження основних типів страху і тривоги у людини, а тому актуальним є генотипування алелів STMN1 гена. Як модель у роботі вибрано поліморфізм rs182455, для якого опубліковані повідомлення про його асоціацію із емоційно-поведінковими реакціями у людини [Belfer I. Candidate gene studies of human pain mechanisms: methods for optimizing choice of polymorphisms and sample size [Text] /I. Belfer, T. Wu.A. Kingman, RK Krishnaraju, D Goldman, MB Max //Anesthesiology. - 2004, -№100. -P.I 562-1572]. Матеріалом для молекулярно-генетичних досліджень стали зразки ДНК, отримані з ядерних клітин венозної крові 31 соматично здорової дитини віком від 3 до 7 років, серед них 17 хлопців та 14 дівчат, яким було проведено санацію ротової порожнини під загальним знеболюванням. Контрольною групою стали 30 дітей цього ж віку, які погоджувались на стоматологічне лікування та не відчували страху перед ним. У дітей контрольної групи ДНК виділяли з клітин букального епітелію. Дослідження проведені у лабораторії генетичних досліджені, ДУ "Інститут спадкової патології НЛМН України" (директор - професор, д.м.н. Гнатейко 03.). Отримані результати обробляли за допомогою методів варіаційної статистики, прийнятих для біологічних досліджень [Am J Med Genet В Neuropsychiatr Genet. 2010 Jan 5;153B(1):243-51. Stathmin, a gene regulating neural plasticity, affects fear and anxiety processing in humans. Brocke B, Lesch KP, Armbruster D, Moser DA, Milller A, Strobel A, Kirschbaum C.\ та рекомендованими для обробки результатів молекулярно-генетичних досліджень |F. Clerget-Darpoux.Introduction to the genetic epidemiology of multifactorial diseases / F. Clerget-Darpoux. S. Lyonnet, P. Broet // ESHG COURSE November 2-6, 2009. CHU du Kremlin Bicertre, Faculte de Medecinc Paris-Sud, France]. Проведено молекулярно-генетичне дослідження поліморфного локусу с.2166Т>С гена STMN1 в положенні 26234983 хромосоми 1 (номер поліморфізму в базі даних NCB1-rs 182455). Однонуклеотидний поліморфізм (SNP) зумовлений заміною тиміну (алель 2166Т) на цитозин (алель 2166С). Ампліфікацію послідовностей ДНК in vitro проводили, використовуючи метод полімеразної ланцюгової реакції (11JIP) |Мс Phcrson M.J. PCR: a Practical Approash / M.J. Me Pherson, P. Quirke, G.R. Taylor. - New York: Oxford University press. 1993. - 253 p.J. В результаті обробки продукту ІІЛР реакції ендонуклеазою рестрикції Psp 124В І на електрофореграмі візуалізуються фрагменти величиною: 466 п.н. - генотип ТТ, 466 п.н., 344 п.н. та 122 п.н, - генотип ТС, 344 п.н. та 122 п.н. - генотип СС, відповідно. У результаті проведеного молекулярно-генетичного аналізу ДНК у 31 дитини дослідної групи та 30 дітей контрольної встановлено генотип щодо поліморфного локусу с.2166Т>С гена STMN1. Результати молекулярно-генетичного аналізу локусу 2166Т>С гена STMN1 у дослідній групі дітей із страхом перед стоматологічним втручанням, яким проводилось лікування під наркозом, наведено у Табл. 1. Таблиця 1 Частота генотипів та алелів локусу с.2166Т>С гена STMN1 серед обстежених дітей Генотипи/ алелі гена STMN1 N 2166ТТ 4 2166ТС 23 2166СС 4 2166Т 31 2166С 31 Примітка: N - Вайнберга Частота алелів та генотипів, % Дослідна група Контрольна група Теоретично Теоретично Фактична очікувана Фактична очікувана 2 χ Р N Х2 р Частота частота Частота частота (HWE) (HWE) 12,9 25,0 3,91 0,05 16 53,3 53,8 74,2 50,0 12 40,0 39,1 12,9 25,0 2 6,7 7.1 0,00 1 50,0 44 70,3 50,0 16 26.7 кількість спостережень, HWH (Hardy-Weinberg equilibrium) - рівновага Xарді 2 UA 118757 U 5 10 15 20 Встановлений розподіл генотипів за поліморфним варіантом с.2166Т>С гена STMN1 в дослідній та контрольній групах вірогідно не відрізняється від теоретично очікуваного щодо рівноваги Харді-Вайнбсрга (Табл. 1). Проте, у дослідній групі дітей відмічено значне зростання частки гетерозиготного генотипу STMN1 2166ТС - 74,2 % при очікуваному 50 % і ця відмінність досягла значення р=0,05. Як було вказано, у 74,2 % дітей із страхом перед стоматологічним втручанням виявлено гетерозиготний генотип STMN1 2166ТС при 40 % серед дітей контрольної групи. Вдвічі частіше у дітей дослідної групи виявляли низькофункціональний генотип STMN1 2166СС у порівнянні з дітьми контрольної групи: 12,9 % та 6,7 %), відповідно. Серед 72 % дітей, які бояться стоматологічного втручання, виявлено алель С поліморфного локусу с.2166Г>С гена STMN1 в гетерозиготному стані і в майже 13 % у гомозиготному стані. У результаті проведеного молекулярно-генетичного аналізу встановлено статистично вірогідні відмінності у співвідношенні генотипів гена STMN1 між групою дітей, що бояться стоматологічного лікування, у порівнянні із групою дітей, які погоджувалися на співпрацю із стоматологом (контрольна група) (рС гена "страху" статміну наведено у Табл. 2. Як свідчать результати статистичної обробки отриманих даних та визначений показник відношення шансів, який відображає ризик розвитку страху перед стоматологічним втручанням, відмінності у частотах генотипів дослідної та контрольної груп є значимі, як і показники OR для генотипу STMN1 2166ТТ та STMN1 2166ТС. Таблиця 2 Розподіл генотипів поліморфного локусу с.2166Т>С гена STMN1 у досліджених групах STMNJ генотип STMN1 2166ТТ STMN1 2166ТС STMN1 2\66СС 25 30 35 Дослідна група N=31 12,9 % 74,2 % 12,9 %, Контрольна група N=30 53,3 % 40,0 % 6,7 % Х2 11,31 Р 0,004* OR Знач. 0,13* 4,31* 2,07 95 % СІ 0,04-0,46 1,45-12,78 0,35-12,27 Примітка: n - кількість осіб. Р- значимість відмінностей у розподілі генотипів між контрольною і дослідною групами, *- статистично вірогідне значення, OR (odds ratio) - коефіцієнт відношення шансів. Встановлено, що наявність генотипу STMN1 2166ТС зумовлює зростання ризику виникнення страху перед втручанням у 4,31 разу при вірогідному довірчому інтервалі СІ 1,45-12,7. На противагу, генотип STMNI 21661Т виявляє вірогідний протективний ефект: OR=0,13, СІ: 0,040,46. Тобто, при такому генотипі у людини значно знижений ризик розвитку страху перед втручанням - 0,13 у порівнянні з умовною одиницею. Зважаючи на виявлені відмінності щодо розподілу генотипів поліморфного локусу с.2166Т>С гена STMN1 у дітей із страхом перед стоматологічним лікуванням у порівнянні з контрольною групою, вважали доцільним провести дослідження щодо частоти алелів в аналізованих вибірках. Показники частоти алелів локусу c.2166Т>С гена STMN1 у досліджуваних групах стоматологічних пацієнтів дитячого віку наведені у Табл. 3. Таблиця 3 Частота алелів поліморфного локусу с.2166Т>С гена STMN1 у досліджуваних групах Алелі гена STMN1 STMN1 2166Т STMN1 2166С 40 Частота, % Дослідна Контрольна група, група, N=30 N=31 50,0 73,3 50,0 26,7 OR Х2 Р Знач. 7,01 0,008* 95 % СІ 0,36* 2,75* 0,17-0,78 1,29-5,87 Примітка: n - кількість осіб, Р- значимість відмінностей між контрольною і дослідною групами, *- статистично вірогідне значення, OR (odds ratio) - коефіцієнт відношення шансів. 3 UA 118757 U 5 10 15 20 25 Як свідчать результати, наведені у Табл. 3, встановлено статистично вірогідні відмінності у частоті нормального Т та низькофункціонального С алелів локусу с.2166Т>С гена STMNI у 2 досліджуваних групах пацієнтів (χ =7,01, р