Спосіб диференційної діагностики перебігу хронічного набутого токсоплазмозу

Реферат: UA 68842 U UA 68842 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, а саме до паразитології, і може бути використана для удосконалення діагностики перебігу хронічного набутого токсоплазмозу, базуючись на вивченні закономірностей змін найбільш інформативних показників імунітету та функціонального стану центральної нервової системи та підвищення ефективності лікування. Зростаючий протягом останніх років інтерес до проблеми хронічного набутого токсоплазмозу (ХНТ) може бути пов'язаний із його розповсюдженістю (інфікованість населення варіює від 20 до 90 % в різних регіонах світу), тривалим перебігом, що супроводжується частковою або повною втратою працездатності, а також його роллю у формуванні імунодефіцитних станів (Антонов П.В., Цинзерлинг В.А. Современное состояние и проблемы хронических и медленных нейроинфекций // Архив патологии. - 2001. - № 1. - С. 47-51). У численних публікаціях, що присвячені проблемі токсоплазмозу, до теперішнього часу відсутні достатньо повні уявлення про механізми формування та характер його клінічних проявів. У числі причин неоднорідності думок може бути вивчення окремих органів та систем при різних формах токсоплазмозу без урахування загальної реакції організму у відповідь на інвазію, стану його резистентності та захисно-пристосувальних реакцій, які у значній мірі визначають взаємини між мікро- та макроорганізмом, що показали дані досліджень (Бодня Е.И. Адаптационная роль стрессорной реакции паразитарной этиологии у человека // Проблеми медичної науки та освіти. - 2000. - № 4. - С. 53-55). На теперішній час чітко визначена роль імунного дисбалансу в розвитку реактивації хронічного набутого токсоплазмозу (Бодня Е.И. Закономерности изменений показателей иммунитета и функционального состояния центральной нервной системы (ЦНС) как критерии оценки и прогноза при хроническом приобретенном токсоплазмозе / Е.И. Бодня, Ю.В. Танчук, О.В. Боброва, С.С. Коцына // Епідеміологія, екологія та гігієна: 11-й вип. міжвід. темат. зб. 2008. - № 1. - С. 12-17.). Дослідження імунологічних показників в динаміці може бути використано як допоміжні критерії для оцінювання важкості загального стану та природної резистентності організму, а також для обґрунтування імуномодулюючої терапії. Найчастіше в сучасній діагностиці токсоплазмозу застосовується імуноензиматичний тест ELISA, який дозволяє визначити антитіла класу JgM, JgA, JgG до Т gondii (Т.А. Лукьянова. Серодиагностика токсоплазмоза методом ИФА у детей // Педиатрия, - 1996. - № 45. - С. 30-33). Незважаючи на можливість визначення ранніх маркерів зараження (антитіл JgA і JgM), a також спостереження динаміки антитіл класу JgG, серодіагностику токсоплазмозу утруднюють: 1) тривалий період утримування високого рівня JgG інфікованих, але не хворих, 2) поява неспецифічних антитіл JgM у вагітних жінок, 3/ хибнопозитивні антитіла класу JgM можуть з'являтися у осіб із справжнім ревматоїдним фактором і/або протиядерними антитілами, хибнонегативні - коли антитіла визначають в інактивованій сироватці. Крім того, на основі однократного обстеження судити про хворобу, або інфікування неможливо. Обстеження слід проводити в динаміці з обов'язковим визначенням антитіл класу JgG і JgM. Відсутність обґрунтованих алгоритмів оцінки стану системи «паразит-хазяїн» пристосувально до хронічного набутого токсоплазмозу обумовлює як гіпо-, так і гіпердіагностику, призначення неадекватної терапії або відмову від неї, що може приводити не тільки до відсутності очікуваного позитивного ефекту, але й до інвалідизації осіб працездатного віку. В основу корисної моделі поставлено задачу удосконалення способу диференційної діагностики перебігу хронічного набутого токсоплазмозу, в якому за рахунок зміни досліджуваних показників, досягається визначення критеріїв оцінки та прогнозу при хронічному набутому токсоплазмозі у стадії загострення на підставі закономірностей змін показників імунітету та функціонального стану центральної нервової системи. Поставлена задача вирішується в способі диференційної діагностики перебігу хронічного набутого токсоплазмозу шляхом визначення у крові рівнів імуноглобулінів класів А, М, G, згідно з корисною моделлю, вираховують сумарні імуноглобуліни, а також співвідношення IgG до IgA, додатково виявляють закономірності змін у співвідношенні показників клітинного імунітету, а саме рівень СD3+-лімфоцитів, CD4+- хелперів, вміст СD8+-імуносупресорних клітин, визначають лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ), імунорегуляторний індекс (ІРІ) (співвідношення CD4/CD8) та функціональний стан ЦНС за даними ЕЕГ, і при поєднанні низького рівня лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ) зі зниженими показниками CD3+лімфоцитів та низькому імунорегуляторному індексі (ІРІ), підвищеними рівнями сумарних імуноглобулінів та змінами ЕЕГ за діенцефально-стовбуровим типом, діагностують 1 UA 68842 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 середньоважкий несприятливий перебіг хронічного набутого токсоплазмозу, при відсутності змін в імунному статусі та істотних змін опорних показників в гемограмі, діагностують циклічний, субклінічний перебіг захворювання. Встановлено, що відношення "хазяїн-паразит" та клінічні прояви при хронічному токсоплазмозі залежать від захисно-пристосувальних реакцій та компенсаторних можливостей організму людини. Підвищення ефективності діагностики перебігу хронічного набутого токсоплазмозу на основі запропонованого способу зумовлене визначенням та врахуванням найбільш інформативних критеріїв, які не потребують значних витрат часу та ресурсів. Вирахування ЛІІ дозволяє уточнити характер та направленість змін у крові при паразитарній інвазії. Підвищення ЛІІ при низькому рівні еозинофілів свідчить про переважання мононуклеарної реакції у відповідь на інвазію. Як свідчать дослідження, надмірне зниження ЛІІ може свідчити про порушення реактивності організму. Виходячи з того, що біоелектрична активність головного мозку адекватно відбиває його функціональний стан як у цілому, так і окремих його структур, для оцінювання стану центральної нервової системи (ЦНС) проводили електроенцефалографічне дослідження у всіх стандартних відведеннях із застосуванням функціональних навантажень (світло та трьоххвилинна гіпервентиляція), а також ЕХО-ЕЕГ. Аналізуючи отримані результати, оцінювали не тільки той чи інший показник, а й усі дані у сукупності, що дозволило встановити особливості їх співвідношень у кожного хворого. Спосіб, що заявляється здійснюють таким чином. Визначають значення показників гемограми, імунограми та ЕЕГ, що є об'єктивним відображенням характеру та ступеню порушень захисно-пристосувальних реакцій та резистентності організму у відповідь на інвазію. Саме ці реакції можуть стати патогенетичною основою для розвитку різних функціональних порушень та ушкоджень органів і систем та їх клінічних проявів. Визначають у крові рівнів імуноглобулінів класів А, М, G, вираховують сумарні імуноглобуліни, а також співвідношення IgG до IgA, додатково виявляють закономірності змін у співвідношенні показників клітинного імунітету, а саме рівень СD3+-лімфоцитів, CD4+- хелперів, вміст СD8+-імуносупресорних клітин, визначають лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ), імунорегуляторний індекс (ГРІ) (співвідношення CD4/CD8) та функціональний стан ЦНС за даними ЕЕГ, і при поєднанні низького рівня лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ) зі зниженими показниками CD3+-лімфоцитів та низькому імунорегуляторному індексі (ІРІ), підвищеними рівнями сумарних імуноглобулінів та змінами ЕЕГ за діенцефально-стволовим типом діагностують середньоважкий несприятливий перебіг хронічного набутого токсоплазмозу, при відсутності змін в імунному статусі та істотних змін опорних показників в гемограмі, діагностують циклічний субклінічний перебіг захворювання . Отже, опорними критеріями, що визначають адаптаційно-компенсаторні можливості організму при ХНТ, є ЛІІ, CD3+, ІРІ, сумарні імуноглобуліни та порушення ЕЕГ за діенцефальностволовим типом, які дозволяють із високою вірогідністю робити висновок про важкість захворювання та характер його подальшого перебігу. Для визначення інформативності лабораторних критеріїв було обстежено в динаміці 143 хворих на ХНТ в стадії реактивації у віці від 17 до 75 років (51 чоловік-35,7 % та 92 жінки-64,3 %), які знаходились на стаціонарному лікуванні в паразитологічному відділенні обласної клінічної інфекційної лікарні міста Харкова, а також лікувались амбулаторно в поліклінічному відділенні. Наявність хронічного набутого токсоплазмозу в хворих, а також відсутність синдромосхідних захворювань (грип, ГРВІ, гепатит, ВІЛ-інфекція та інші) строго верифіковано. Серед них в основному переважали особи молодого та середнього віку (122 ос. - 85,3 %), і тільки 21 (14,7 %) особа була старшою 51 року. Для оцінки стану імунної системи досліджували такі показники, як визначення у крові рівнів імуноглобулінів класів А, М, G та вираховували сумарні імуноглобуліни, а також співвідношення IgG до IgA. Виходячи з того, що у формуванні реакції організму у відповідь на інфекцію або інвазію важливу роль відіграють лейкоцити, для оцінювання стану периферичної крові при токсоплазмозі ми враховували не просто лейкоцитарну формулу, а визначали зміни співвідношення формених елементів периферичної крови. Відомо, що лімфокіни, які виробляються Т-лімфоцитами, здійснюють регуляцію нейтрофілів, еозинофілів, моноцитів, активуючи або дегранулючи неспецифічні ефекторні клітини. Для кількісної оцінки структури та диференціації елементів крові було проведено визначення лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ) у 143 хворих на токсоплазмоз та у 40 2 UA 68842 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 практично здорових осіб. ЛІІ у здорових осіб складав в середньому 1,25±0,25 (межи коливань 0,9-1,3), у хворих на токсоплазмоз- 1,03±1,16 (коливався в межах від 0,019 до 6,23). У межах норми ЛІІ був тільки в 15 (10,5 %) хворих на токсоплазмоз. У 101 (70,6 %) хворих ЛІІ був значно нижчий за норму та коливався в межах від 0,019 до 0,63. Підвищення ЛІІ, як правило, спостерігалось частіше при низькому (нижче 3 %) вмісті еозинофілів в периферичній крові та мало місце у 27 (18,9 %) хворих. При проведенні електроенцефалографії (ЕЕГ) характер біоелектричної активності головного мозку у 133 (93 %) хворих свідчив про порушення функціонального стану ЦНС. Осередкової патологічної активності на ЕЕГ не було виявлено в жодного хворого. Зміни ЕЕГ у 76±5 % хворих виражались у вигляді дифузної дизритмії (дифузних порушеннях чередувания та просторового розподілу основних ритмів). Найбільш часте ураження гіпоталамічної області та середнього мозку при ХНТ погоджується з відомим тропізмом токсоплазм до клітин ретикулоендотеліальної системи та хоріоїдальної тканини [7, 10, 12]. Окрім того, переважне ураження серединних структур мозку дозволяє припустити, що субфебрилітет при ХНТ обумовлений не тільки та не стільки інтоксикацією, як вважають багато дослідників, а порушенням центральної регуляції. Це підтверджується нашими дослідженнями. У 40 хворих, в яких були відсутні зміни на ЕЕГ, характерні для ураження діенцефальностовбурових структур, субфебрилітет був відсутнім. Зміни ЕХО-ЕЕГ, що свідчать про розширення шлуночкових систем мозку та наявність внутрішньочерепної ликворної гіпертензії головного мозку, відмічались у 87,4 % хворих, що склало 125 клінічних спостережень. Відповідно, тільки в 12,7 % хворих (8 спостережень) ЕХОЕЕГ була в межах норми. Подальшу тактику лікування планували з урахуванням опорних критеріїв, що визначають адаптаційно-компенсаторні можливості організму та у відповідності до особливостей паразитарної інвазії. Приклад 1. Хворий М., 35 років, (історія хворобі № 2530/386), знаходився на стаціонарному лікуванні в ОКІЛ у відділенні медичної паразитології та тропічних хвороб ХМАПО. При надходженні пред'являв скарги на зниження зору обох очей, тривале підвищення температури тіла до субфебрильних цифр, суглобові та м'язові болі, головний біль диффузного характеру, загальну слабкість, неефективність амбулаторної терапії. Госпіталізований у відділення паразитології з діагнозом: токсоплазмоз. Для визначення ступеню важкості захворювання та характеру його подальшого перебігу були застосовані запропоновані критерії. - В імунному статусі та гемограмі звертало на себе увагу зниження рівня СD3+-лімфоцитів до 38 % (норма - 40-75 %); зростання вмісту CD8+-імуносупресорних клітин - до 35 % (норма 28+4 %); зниження рівня СD4+-хелперів до 26 % (норма - 41+4 %) та, відповідно, зниження імунорегуляторного індексу (ІРІ) - 0,74; підвищення рівнів IgA та IgG: IgA - 3,01 мг/мл (норма 1,22,6 мг/мл); рівень IgG - 18,66 мг/мл (норма 7,2-16,2 мг/мл); та, відповідно, підвищення рівня сумарних імуноглобулінів до 23,12 мг/мл (норма