Спосіб ранньої діагностики синдрому вегетативної дисфункції

Реферат: UA 97666 U UA 97666 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Корисна модель, що заявляється, стосується медицини, точніше неврології, та призначена для ранньої діагностики синдрому вегетативної дистонії. Синдром вегетативної дисфункції включає в себе різноманітні за походженням і проявам порушення нервової регуляції функцій гладенької мускулатури та залоз (у тому числі внутрішніх органів). Він є переважним порушенням надсегментарної вегетативної нервової системи і залишається однією з важливих та актуальних проблем клінічної неврології. За даними епідеміологічних досліджень, від 40 до 80 % населення (12-25 % дітей і до 70 % дорослих) страждають на ті чи інші вегетативні розлади, які проявляються у вигляді вегетативної дисфункції. За даними ВООЗ, останнім часом число дітей з нестійкістю та лабільністю вегетативних параметрів збільшилось у 24 рази [1, 2]. Порушення якості життя, втрата тимчасової непрацездатності та розвиток вторинної патології є підставою для подальшого пошуку нових методів діагностики, лікування та профілактики. Клінічні спостереження свідчать, що дослідження функцій надсегментарного відділу вегетативної нервової системи (вегетативного тонусу, вегетативної реактивності та вегетативного забезпечення діяльності) є дуже важливими для діагностики синдрому вегетативної дисфункції. Тому для клінічної неврології залишається пріоритетним вивчення на якісно більш високому рівні можливості використання нових підходів у діагностиці надсегментарних порушень вегетативної нервової системи. Актуальною також залишається розробка нових підходів до корекції вегетативних дисфункцій, що базуються на сучасних концепціях патогенезу даного захворювання, із збільшенням ролі немедикаментозних загально укріплюючих та індивідуалізованих заходів [3, 4]. Традиційний спосіб діагностики синдрому вегетативної дисфункції включає, перш за все, диференційну діагностику нейро-циркуляторної дистонії за гіпертонічним типом з гіпертонічною хворобою І стадії, у тому числі - з використанням методу варіаційної пульсометрії [5]. Разом із тим, до останнього часу практично не проводилися клінічні дослідження, які б вивчали індивідуальні психологічні та соматичні симптоми в комплексі з функціональними дослідженнями. Поодинокі публікації, які зустрічаються в літературі, не торкаються вивчення індивідуальних психосоматичних особливостей хворих на вегетативну дисфункцію. В літературі також відсутній єдиний погляд на прогностичне значення такого оцінювання при синдромі вегетативної дисфункції. Особливо це є важливими у студентів НМУ - осіб молодого віку, у випадку яких обстеження та рання донозологічна діагностика набуває вирішального значення. Все це викликає необхідність пошуку і застосування при даному порушенні нових методів діагностики, що підвищують її точність та якомога раннього ефективного використання при обстеженні великих контингентів осіб. Перспективним у цьому напрямку є включення у діагностичний комплекс тестування за самооцінкою, функціональні проби та варіаційну кардіоінтервалографію [6]. Найбільш близьким до способу, що заявляється, вибраним як прототип, є спосіб діагностики синдрому вегетативної дисфункції з використанням методу варіаційної пульсометрії [5]. Недоліком цього способу є залучення у групу досліджуваних хворих з нейро-циркуляторною дистонією за гіпертонічним та кардіальним типом, які мали виразні клінічні скарги. У комплекс діагностики у прототипі залучались клінічні дослідження для диференційної діагностики з гіпертонічною хворобою І стадії Таким чином, група до клінічних випадків, коли пацієнти ще не мають характерних скарг, не була залучена до обстеження. Крім цього не були враховані індивідуальні ознаки, які можливо визначити сучасними методами. Корисна модель, що заявляється, вирішує задачу підвищення ефективності ранньої діагностики синдрому вегетативної дисфункції за рахунок використання діагностичного комплексу методів: варіаційної кардіоінтервалографії, тестування шляхом самоопитування та функціональних проб. Технічний результат, що досягається, буде полягати у значному проценті визначення синдрому вегетативної дисфункції серед контингенту практично здорових осіб молодого віку. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі шляхом використання методу варіаційної пульсометрії, згідно з корисною моделлю, додатково проводять тестування вегетативного статусу: визначають вегетативний тонус, вегетативну реактивність, вегетативние забезпечення діяльності, після чого проводять комплексну оцінку отриманих даних і діагностують синдром вегетативної дисфункції. Відмінною особливістю способу, що заявляється, від способу-прототипу є залучення до дослідження контингенту практично здорових осіб молодого віку та використання варіаційної кардіоінтервалографії поруч з тестуванням методом самооцінки та функціональних проб. 60 1 UA 97666 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Спосіб здійснюється наступним чином: На першому етапі проводять тестування за методом самооцінки (Вейн, 2003). На другому етапі проводять функціональні проби: для визначення вегетативного індексу Kerdo (вегетативний тонус), очно-серцевого рефлексу G. Dagnini-B.Aschner (вегетативна реактивність) та орто-статичної проби (вегетативне забезпечення діяльності). На третьому етапі проводять варіаційну кардіоінтервалографію. Таким чином, у осіб молодого віку без суб'єктивних ознак на фоні показників варіаційної кардіоінтервалографії були отримані дані, що характеризують три ланки вегетативного статусу: вегетативний тонус, вегетативна реактивність та вегетативне забезпечення діяльності. На основі аналізування статистичних даних варіабельності серцевого ритму (у тому числі при навантаженні), даних тестування та функціональних проб встановлено, що комплексне використання вищеозначених методів має велике значення у ранній діагностиці синдрому вегетативної дисфункції у осіб молодого віку, що проявляється: 1. У виявленні дистонічних порушень надсегментарного рівня вегетативної нервової системи, які дозволяють говорити про зниження адаптаційних можливостей організму. 69 % обстежених показали достовірне (р