Спосіб зниження ризику виникнення або відстрочення виникнення раку у суб’єкта із застосуванням анти-vegf антитіла

1. Спосіб зниження ризику виникнення або відстрочення виникнення раку у суб'єкта, який включає введення вказаному суб'єкту ефективної 2 (19) 1 3 97504 4 15. Спосіб за п. 1, який відрізняється тим, що анти-VEGF антитіло або його антигензв'язуючий фрагмент зв'язується з тим самим епітопом, як і моноклональне анти-VEGF антитіло А4.6.1. 16. Спосіб за п. 15, який відрізняється тим, що анти-VEGF антитіло або його антигензв'язуючий фрагмент зв'язується з функціональним епітопом на VEGF людини, що містить залишки F17, М18, D19, Y21, Y25, Q89, I91, К101, Е103 і С104 VEGF людини. 17. Спосіб за п. 15, який відрізняється тим, що анти-VEGF антитіло або його антигензв'язуючий фрагмент зв'язується з функціональним епітопом на VEGF людини, що містить залишки F17, Y21, Q22, Y25, D63, I83 і Q89. Рівень знань Рак є однією з найбільш смертельних загроз здоров'ю людини. Тільки в США рак щороку вражає близько 1,3 мільйона нових пацієнтів і є другою провідною причиною смерті після серцевосудинних хвороб, відповідаючи приблизно за 1 з кожних 4 смертей. Відповідальними за більшість цих смертей є солідні пухлини. Хоча досягнуті значні успіхи у виліковуванні певних видів раку, за останні 20 років загальне 5-річне виживання для всіх видів раку покращилось лише на 10%. Рак або злоякісна пухлина метастазують і швидко ростуть неконтрольованим чином, що дуже утруднює своєчасне виявлення і лікування. Сучасні способи лікування раку є відносно неселективними і загалом націлюються на пухлину вже після прогресування раку до більш злоякісного стану. Хірургія видаляє патологічно змінену тканину; променева терапія забезпечує зсідання солідних пухлин; а хіміотерапія вбиває клітини, що швидко діляться. Хіміотерапія, зокрема, призводить до численних побічних ефектів, які в деяких випадках є настільки тяжкими, що це обмежує дозу і перешкоджає використанню потенційно ефективних лікарських засобів. Більш того, часто розвивається резистентність раку до хіміотерапевтичних препаратів. Бажаним було б лікувати пухлини на ранній стадії чи доброякісні пухлини, щоб попередити їх прогресування до злоякісного чи метастатичного стану, і у такий спосіб зменшити пов'язані з раком захворюваність і смертність. Для більшості пацієнтів з вперше діагностованим операбельним раком стандартним лікуванням є радикальна операція і наступна хіміотерапія. Таке лікування має за мету видалити можливо більше первинної і метастатичної хвороби, щоб попередити рецидив і поліпшити виживання. Дійсно, після операції більшість таких пацієнтів не мають макроскопічних ознак залишкової пухлини. Однак у багатьох з них пізніше розвивається рецидив, і в кінцевому рахунку вони можуть померти від своєї хвороби. Це пов'язане з тим, що невелика кількість життєздатних пухлинних клітин встигає метастазувати до операції, уникає хірургії і залишається невиявленою після хірургії через обмеження сучасних методів виявлення. Отже, післяопераційне ад'ювантне лікування стало важливим в якості допоміжного до хірургії засобу, здатного елімінувати ці залишкові мікрометастатичні ракові клітини до того, як вони стануть численними і рефрактерними. Впродовж кількох останніх десятиріч досягнення ад'ювантної терапії загалом поступово наростали, зосереджу ючись на застосуванні різних хіміотерапевтичних препаратів. Багато схем хіміотерапії показали свою клінічну доцільність в якості ад'ювантної терапії у пацієнтів з ранньою стадією головних ракових показань, таких як рак легень, рак молочної залози чи колоректальний рак (Strauss et al. J. Clin Oncol 22:7019 (2004); International Adjuvant Lung Cancer Trial Collaboration Group N Engl J. Med 350:351-60 (2004); Moertel et al. Ann Intern Med 122:321-6 (1995); IMPACT Lancet 345:939-44 (1995); Citron et al. J. Clin Oncol 21:1431-9 (2003)). He дивлячись на встановлену корисність ад'ювантної терапії на основі хімії, одним суттєвим обмеженням, пов'язаним з хіміотерапією будьякого виду, є значна токсичність. Загалом, хіміотерапевтичні препарати не націлені на місце пухлини і не здатні розмежовувати клітини пухлини і нормальні клітини. Проблема токсичності становить особливий виклик в установці ад'ювантної терапії у зв'язку з її тривалим характером і довгостроковим впливом на якість життя пацієнтів. Більш того, корисність ад'ювантної хіміотерапії у пацієнтів з низьким ризиком рецидиву залишається нез'ясованою остаточно, що ставить їх перед питанням, чи варто їм страждати від побічних ефектів хіміотерапії. Неоад'ювантна терапія, тобто ад'ювантна терапія, яка проводиться напередодні радикального хірургічного втручання, з'явилась як ще одна важлива складова терапії раку. Існують кілька причин для того, щоб проводити ад'ювантне лікування перед радикальною хірургією. По-перше, вона може допомогти поліпшити загальний стан пацієнта перед операцією, завдячуючи зменшенню об'єму пухлини, перитонеального і плеврального випоту. По-друге, зменшення об'єму пухлини може дозволити провести менш екстенсивну операцію і, відповідно, зберегти орган пацієнта і його функцію. Це особливо важливо, наприклад, для пацієнток з раком молочної залози. Крім того, зменшення об'єму пухлини може дозволити оперувати пацієнтів з раніше неоперабельними пухлинами. Насамкінець, ад'ювантна терапія може підвищити шанс повного видалення пухлини під час операції, тим самим покращивши виживання. За останнє десятиріччя було проведено багато клінічних досліджень неоад'ювантної терапії з використанням різних хіміотерапевтичних препаратів та/або опромінення в лікуванні пацієнтів з такими видами раку, як рак молочної залози, рак голови і шиї, рак прямої кишки, рак сечового міхура, не дрібноклітинної карциноми легень, цервікального раку, раку стравоходу і шлунку та раку передміхурової зало 5 зи. Для огляду дивись Tanvetyanon et al., Southern Med. J. 98:338-344 (2005). Як вже згадувалось, одним суттєвим обмеженням, притаманним хіміотерапії будь-якого виду, є її значна токсичність. Багато схем неоад'ювантної хіміотерапії є обтяжливими, вимагаючи частого лікування впродовж тривалого періоду часу. Більш того, корисність неоад'ювантної хіміотерапії у пацієнтів з низьким ризиком рецидиву, особливо щодо виживання, залишається непевною, що ставить їх перед питанням, чи варто їм чекати, замість того, щоб негайно йти на операцію. Ангіогенез - це важливе клітинне явище, в ході якого судинні ендотеліальні клітини проліферують, стискаються і реорганізуються з утворенням нових судин з вже існуючої судинної сітки. Існують переконливі свідчення того, що розвиток судинного постачання є суттєвим для нормальних і патологічних проліферативних процесів. Доставка кисню і живильних речовин, а також видалення катаболічних продуктів є лімітуючими швидкість стадіями в більшості процесів росту багатоклітинних організмів. Хоча індукція нових кровоносних судин вважається домінуючим способом ангіогенезу пухлини, останні дані показали, що деякі пухлини можуть рости, кооптуючи існуючі кровоносні судини хазяїна. Така кооптована васкулятура згодом регресує, призводячи до регресії пухлини, яка в кінцевому рахунку відновлюється завдяки індукованому гіпоксією ангіогенезу по краях пухлини. Одним з ключових позитивних регуляторів як нормального, так і аномального ангіогенезу є судинний ендотеліальний фактор росту (VEGF)-A. VEGF-A є складовою сімейства генів, яке включає VEGF-B, VEGF-C, VEGF-D, VEGF-E, VEGF-F та PIGF. VEGF-А зв'язується головним чином з двома рецепторними тірозинкіназами з високою афінністю - VEGFR-1 (Flt-1) і VEGFR-2 (Flk-1/KDR), причому остання є головним трансмітером мітогенних сигналів судинної ендотеліальної клітини VEGF-A. На додаток, нейропілін-1 було ідентифіковано як рецептор для зв'язуючих гепарин ізоформ VEGFA, який може відігравати певну роль в розвитку судин. Крім того, що VEGF є ангіогенним фактором, він, як плейотропний фактор росту, демонструє численні біологічні ефекти в інших фізіологічних процесах, таких як виживання і проліферація ендотеліальної клітини, проникність судини і вазодилатація, хемотаксис моноцитів і приплив кальцію. Більш того, інші дослідження повідомляли про мітогенні ефекти VEGF по відношенню до кількох не ендотеліальних типів клітин, таких як епітеліальні клітини пігменту сітківки, клітини протоки підшлункової залози і шванівські клітини. Визнання VEGF як головного регулятора ангіогенезу в патологічних станах привело до численних спроб блокувати активність VEGF в тих станах, які супроводжуються патологічним ангіогенезом. Експресія VEGF регулюється на підвищення при більшості злоякісних станів, і над експресія VEGF корелює з більш просунутою стадією чи з гіршим прогнозом при багатьох солідних пухлинах. 97504 6 Відповідно, молекули, які пригнічують сигнальні шляхи VEGF, використовувались для лікування відносно просунутих солідних пухлин, в яких відмічався патологічний ангіогенез. Не дивлячись на свідчення на користь ролі VEGF в розвитку станів чи хвороб, які супроводжуються патологічним ангіогенезом, включаючи пізню стадію і метастатичні чи інвазивні пухлини, менше відомо про роль VEGF на ранній стадії чи при доброякісних пухлинах, в рецидивуванні пухлин після періоду «сплячки», в розвитку пухлин у вторинних місцях зі сплячих пухлин, злоякісних пухлин чи мікрометастазів. Даний винахід адресується цим і іншим потребам, як стане очевидно після аналізу наступного опису. Суть винаходу Було показано, що застосування VEGFспецифічних антагоністів в комбінації з хіміотерапією є корисним у пацієнтів з метастатичним колоректальним раком і не дрібноклітинною карциномою легень, серед іншого, але мало що відомо про вплив терапії VEGF-специфічним антагоністом на доброякісні пухлини, пухлини на ранній стадії; рецидив пухлин після періоду сплячки, хірургічного чи іншого втручання; розвиток пухлин у вторинних місцях зі сплячих пухлин, злоякісних пухлин чи мікрометастазів; або в ад'ювантній чи неоад'ювантній установці. Ми наводимо тут результати, які демонструють, що VEGF-специфічні антагоністи можуть використовуватись для лікування пухлин на ранній стадії їх розвитку, включаючи доброякісні, преканцерозні, не метастатичні і операбельні пухлини. Ці результати демонструють також, що VEGF-специфічні антагоністи можуть використовуватись для неоад'ювантної терапії раку (наприклад, доброякісних чи злоякісних видів раку) чи для попередження та/або зменшення ймовірності рецидиву раку (наприклад, доброякісних чи злоякісних видів раку), включаючи способи ад'ювантної терапії. Даний винахід становить важливий прорив в медицині, забезпечуючи більш ефективне, менш токсичне лікування пацієнтів з раком, включаючи доброякісні, ранні і операбельні види раку (як до хірургічного втручання, так і після нього). Відповідно, елементами новизни цього винаходу є способи лікування доброякісного, преканцерозного чи не метастатичного раку у суб'єкта, які включають введення суб'єкту ефективної кількості VEGF-специфічного антагоніста. В певних варіантах здійснення введення VEGFспецифічного антагоніста запобігає перетворенню доброякісного, преканцерозного чи не метастатичного раку в інвазивний чи метастатичний рак. Наприклад, такий доброякісний, преканцерозний чи не метастатичний рак може бути раком на стадії 0, на стадії І чи на стадії II, і введення VEGFспецифічного антагоніста запобігає прогресуванню доброякісного, преканцерозного чи не метастатичного раку до наступної стадії (стадій), наприклад до раку стадії 0, стадії І, стадії II, стадії III чи стадії IV. В певних варіантах здійснення VEGFспецифічний антагоніст вводиться впродовж такого часу і в такій кількості, які достатні для того, щоб вилікувати доброякісну, преканцерозну чи не метастатичну пухлину у суб'єкта або попередити 7 перетворення доброякісної, преканцерозної чи не метастатичної пухлини в інвазивний чи метастатичний рак. В певних варіантах здійснення введення VEGF-специфічного антагоніста зменшує розмір пухлини, пухлинну масу чи кількість доброякісних, преканцерозних чи не метастатичних пухлин. VEGF-специфічний антагоніст може вводитись також впродовж такого часу і в такій кількості, які достатні для того, щоб зменшити щільність судин в доброякісній, преканцерозній чи не метастатичній пухлині. Як тут описано, способи за цим винаходом можуть бути використані для лікування, наприклад, раку в стадії 0 (наприклад, карциноми in situ), в стадії І чи в стадії II. Способи ад'ювантної і неоад'ювантної терапії можуть бути використані для лікування будь-якого типу раку, наприклад доброякісного чи злоякісного. В певних варіантах здійснення цього винаходу таким раком є епітеліальноклітинна солідна пухлина, включаючи, але не обмежуючись ними, шлунково-кишковий рак, рак товстої кишки, рак молочної залози, рак передміхурової залози, рак нирки, рак легень (наприклад, недріброклітинна карцинома легень), меланому, рак яєчника, рак підшлункової залози, рак голови і шиї, рак печінки і рак м'яких тканин (наприклад, Bклітинні лімфоми, такі як не-ходжкінська лімфома, множинна мієлома і лейкемії, такі як хронічна лімфоцитарна лейкемія). В іншому варіанті здійснення доброякісною, преканцерозною чи не метастатичною пухлиною є поліп, аденома, фіброма, ліпома, гастринома, інсулінома, хондрома, остеома, гемангіома, лімфангіома, менінгіома, лейоміома, рабдоміома, лускатоклітинна папілома, акустичні невроми, нейрофіброма, цистанома жовчної протоки, мезотеліоми, тератоми, міксоми, трахоми, гранульоми, гамартома, перехідноклітинна папілома, плейоморфна аденома слинної залози, десмоїдна пухлина, дермоїдна цистпапілома, цистаденома, фокальна вузлова гіперплазія або вузлова регенеративна гіперплазія. В іншому варіанті здійснення спосіб за цим винаходом бажано використовувати для лікування аденоми. Не обмежуючі приклади аденоми включають гепатоцелулярну аденому, ниркову аденому, метанефричну аденому, бронхіальну аденому, альвеолярну аденому, аденому надниркової залози, аденому гіпофізу, аденому паращитоподібної залози, аденому підшлункової залози, аденому слинної залози, шлунково-кишкову аденому, тубулярну аденому і аденому жовчної протоки. Елементами новизни цього винаходу є також способи, які включають введення суб'єкту ефективної кількості VEGF-специфічного антагоніста для попередження розвитку чи рецидиву доброякісного, преканцерозного чи не метастатичного раку у цього суб'єкта. В певних варіантах здійснення цього винаходу суб'єкт має ризик розвитку раку, поліпів чи ракового синдрому. В одному прикладі суб'єкт має в сімейному анамнезі рак, поліпи чи спадковий раковий синдром (наприклад, множинну ендокринну неоплазію типу 1 (МЕН1)). В певних аспектах цього винаходу суб'єкт має ризик розвитку доброякісної, преканцерозної чи не метастатичної шлунково-кишкової пухлини, десмоїдної пух 97504 8 лини чи аденоми (наприклад, шлунково-кишкової аденоми, аденоми гіпофізу чи аденоми підшлункової залози). В певних варіантах здійснення спосіб за цим винаходом попереджує розвиток чи рецидив доброякісного, преканцерозного чи не метастатичного раку у суб'єкта, у якого ніколи не було пухлини, у суб'єкта, який ніколи не мав клінічно проявленого раку, чи у суб'єкта, який мав тільки доброякісну пухлину. В іншому аспекті цей винахід стосується способу лікування шлунково-кишкової пухлини на стадії 0, стадії І чи стадії II у суб'єкта, який включає введення суб'єкту ефективної кількості VEGFспецифічного антагоніста впродовж такого часу і в такій кількості, які достатні для того, щоб вилікувати шлунково-кишкову пухлину на стадії 0, стадії І чи стадії II. Така шлунково-кишкова пухлина може бути раком шлунково-кишкової системи на стадії 0, стадії І чи стадії II, включаючи анальний рак, колоректальний рак, ректальний рак, рак стравоходу, рак жовчного міхура, рак шлунку, рак печінки, рак підшлункової залози і рак тонкої кишки. В одному варіанті здійснення така шлунково-кишкова пухлина є пухлиною на стадії 0 (наприклад, аденомою високого ступеня) чи на стадії І. В одному варіанті суб'єкт попередньо не піддавався резекції з метою лікування шлунково-кишкової пухлини. В іншому аспекті цей винахід стосується способу лікування суб'єкта, що має ризик розвитку шлунково-кишкової пухлини, який включає введення суб'єкту VEGF-специфічного антагоніста впродовж такого часу і в такій кількості, які достатні для того, щоб попередити розвиток чи рецидив шлунково-кишкової пухлини у цього суб'єкта. Така шлунково-кишкова пухлина може бути будь-якою шлунково-кишковою пухлиною, включаючи, але не обмежуючись ними, аденому, один чи більше поліпів або рак на), І чи II стадії. В певних варіантах здійснення способів за цим винаходом суб'єкт є людиною у віці за 50, має успадкований раковий синдром або в його сімейному анамнезі є рак товстої кишки чи поліпи. Не обмежуючі приклади успадкованих синдромів шлунково-кишкового раку включають сімейний аденоматозний поліпоз (САП), синдром Гарднера, рак підшлункової залози і спадковий неполіпозний колоректальний рак (СНПКР). В певних варіантах суб'єкт раніше піддавався чи не піддавався колоноскопії. В одному варіанті VEGF-специфічний антагоніст вводиться впродовж такого часу і в такій кількості, які достатні для того, щоб зменшити кількість аденоматозних колоректальних поліпів у суб'єкта, що має САП. В іншому аспекті цей винахід стосується способу попередження чи зменшення ймовірності рецидиву раку у суб'єкта, який включає введення суб'єкту VEGF-специфічного антагоніста впродовж такого часу і в такій кількості, які достатні для того, щоб попередити чи зменшити ймовірність рецидиву раку у цього суб'єкта. Даний винахід включає спосіб попередження рецидиву раку у суб'єкта з пухлиною, який включає етапи видалення пухлини (наприклад, шляхом застосування радикальної хірургії) і наступне введення суб'єкту VEGFспецифічного антагоніста. Даний винахід включає 9 способи попередження повторного росту пухлини у суб'єкта, який включає етапи видалення пухлини (наприклад, шляхом застосування радикальної хірургії) і наступне введення суб'єкту VEGFспецифічного антагоніста. У взаємопов'язаному аспекті цей винахід включає спосіб попередження рецидиву раку у суб'єкта чи зменшення ймовірності рецидиву раку у суб'єкта, який факультативно включає введення суб'єкту ефективної кількості VEGF-специфічного антагоніста до операції, проведення радикальної операції і введення ефективної кількості VEGF-специфічного антагоніста після операції, в якому введення VEGF-специфічного антагоніста після операції попереджає рецидив раку чи зменшує ймовірність рецидиву раку. В іншому взаємопов'язаному аспекті цей винахід стосується способу попередження рецидиву раку у суб'єкта чи зменшення ймовірності рецидиву раку у суб'єкта, який включає введення суб'єкту ефективної кількості VEGF-специфічного антагоніста за відсутності будь-якого іншого протиракового терапевтичного препарату, в якому це введення запобігає рецидиву раку чи зменшує ймовірність рецидиву раку у суб'єкта. Для кожного з вищеозначених аспектів пухлина може бути пухлиною будь-якого типу, включаючи, але не обмежуючись ними, солідні пухлини і, зокрема, пухлини і аденоми, описані тут. У суб'єкта може бути спляча пухлина чи мікрометастази, які можуть клінічно проявлятись чи не проявлятись. В одному варіанті здійснення цього аспекту VEGFспецифічний антагоніст вводиться впродовж такого часу і в такій кількості, які достатні для того, щоб зменшити неоваскуляризацію сплячої пухлини чи мікрометастазів. В іншому варіанті VEGFспецифічний антагоніст вводиться впродовж такого часу і в такій кількості, які достатні для того, щоб попередити розвиток клінічно проявленої пухлини чи її метастазів або збільшити тривалість виживання суб'єкта. В одному варіанті здійснення VEGFспецифічний антагоніст використовується як монотерапія. В іншому варіанті суб'єкт попередньо вже лікувався з приводу пухлини, наприклад приймаючи протиракову терапію. В одному прикладі такою протираковою терапією є хірургічне втручання. В іншому варіанті здійснення суб'єкт може додатково лікуватись, приймаючи протиракову терапію до, під час (наприклад, одночасно) чи після введення суб'єкту VEGF-специфічного антагоніста. Приклади протиракової терапії включають, не обмежуючись ними, хірургію, променеву терапію (радіотерапію), біотерапію, імунотерапію, хіміотерапію чи комбінацію цих видів терапії. У варіантах здійснення, коли суб'єкт попередньо піддавався радикальному хірургічному втручанню, VEGF-специфічний антагоніст загалом вводиться після періоду часу, необхідного для одужання після операції. Цей період часу може включати період, необхідний для заживання рани чи хірургічного розтину, період, необхідний для зменшення ризику розходження країв рани, чи період часу, необхідний для того, щоб суб'єкт повернув собі рівень здоров'я, який в нього був до операції чи кращий, ніж до операції. Період між 97504 10 завершенням радикального хірургічного втручання і першим введенням VEGF-специфічного антагоніста може включати період, необхідний для відпочинку від ліків, коли суб'єкту потрібна перерва чи він просить зробити перерву між схемами лікування. Загалом, цей період між завершенням радикального хірургічного втручання і початком введення VEGF-специфічного антагоніста може становити менше, ніж тиждень, 1 тиждень, 2 тижні, 3 тижні, 4 тижні (28 днів), 5 тижнів, 6 тижнів, 7 тижнів, 8 тижнів, 3 місяці, 4 місяці, 5 місяців, 6 місяців, 7 місяців, 8 місяців, 9 місяців, 10 місяців, 11 місяців, 1 рік, 2 роки, 3 роки чи більше. В одному варіанті здійснення період часу між радикальним хірургічним втручанням і введенням VEGF-специфічного антагоніста є більшим за 2 тижні і меншим, ніж 1 рік. Кожний з вищеописаних аспектів може додатково включати моніторинг суб'єкта щодо рецидиву раку. Даний винахід стосується також способів неоад'ювантної терапії до хірургічного видалення операбельного раку у суб'єкта, наприклад у пацієнта, які включають введення пацієнту ефективної кількості VEGF-специфічного антагоніста, наприклад бевацизумабу, коли пацієнту вже поставлено діагноз пухлини чи раку. VEGF-специфічний антагоніст може вводитись окремо чи в комбінації з, щонайменше, одним хіміотерапевтичним препаратом. Даний винахід стосується також способу лікування суб'єкта з операбельним раком, який включає введення суб'єкту ефективної кількості VEGFспецифічного антагоніста перед операцією і після виконання операції з резекції раку. В одному варіанті здійснення цей спосіб додатково включає етап введення суб'єкту ефективної кількості VEGFспецифічного антагоніста після операції для попередження рецидиву раку. В іншому аспекті цей винахід стосується способу неоад'ювантної терапії, який включає введення суб'єкту з операбельним раком ефективної кількості VEGF-специфічного антагоніста, наприклад бевацизумабу, і, щонайменше, одного хіміотерапевтичного препарату до радикального хірургічного втручання. Цей спосіб може використовуватись для продовження виживання, вільного від хвороби (ВВХ), чи загального виживання (ЗВ) суб'єкта. В одному варіанті здійснення ВВХ чи ЗВ оцінюються в 2-5 років від початку лікування. В іншому аспекті цей винахід стосується способу зменшення розміру пухлини у суб'єкта, який має пухлину, що не піддається резекції, який включає введення суб'єкту ефективної кількості VEGF-специфічного антагоніста, причому це введення зменшує розмір пухлини настільки, що уможливлює виконання її резекції. В одному варіанті здійснення цей спосіб додатково включає введення суб'єкту ефективної кількості VEGFспецифічного антагоніста після виконання резекції пухлини. В іншому аспекті цей винахід стосується способу лікування раку у суб'єкта, який включає наступні етапи: а) першу стадію, яка включає кілька циклів лікування, кожний з яких передбачає вве 11 дення суб'єкту ефективної кількості VEGFспецифічного антагоніста, наприклад бевацизумабу, і, щонайменше, одного хіміотерапевтичного препарату з попередньо встановленим інтервалом; б) радикальне хірургічне втручання з видалення раку; і в) другу стадію, яка передбачає кілька циклів підтримуючої терапії, кожний з яких включає введення суб'єкту ефективної кількості VEGF-специфічного антагоніста, наприклад бевацизумабу, без введення жодного хіміотерапевтичного препарату з попередньо встановленим інтервалом. В одному варіанті здійснення перша стадія включає перший блок циклів лікування з введенням VEGF-специфічного антагоніста, наприклад бевацизумабу, і першої схеми хіміотерапії, після чого проводять другий блок циклів лікування з введенням VEGF-специфічного антагоніста, наприклад бевацизумабу, і другу схему хіміотерапії. В одному варіанті здійснення, коли раком, що лікується, є рак молочної залози, перша схема хіміотерапії включає доксорубіцин і циклофосфамід, а друга схема хіміотерапії включає паклітаксель. Даний винахід стосується способів, які передбачають введення суб'єкту з метастатичним чи не метастатичним раком, після радикального хірургічного втручання, ефективної кількості VEGFспецифічного антагоніста, наприклад бевацизумабу. В одному варіанті здійснення такий спосіб додатково включає використання, щонайменше, одного хіміотерапевтичного препарату. Такий спосіб може застосовуватись для подовження тривалості ВВХ і ЗВ суб'єкта. В одному варіанті здійснення суб'єкт залишається вільним від хвороби впродовж, щонайменше, 1 року і до 5 років після лікування. В одному аспекті такий спосіб включає наступні етапи: а) першу стадію, яка включає кілька циклів лікування, кожний з яких передбачає введення суб'єкту ефективної кількості VEGFспецифічного антагоніста, наприклад бевацизумабу, і, щонайменше, одного хіміотерапевтичного препарату з попередньо встановленим інтервалом; і б) другу стадію, яка передбачає кілька циклів підтримуючої терапії, кожний з яких включає введення суб'єкту ефективної кількості VEGFспецифічного антагоніста, наприклад бевацизумабу, без введення жодного хіміотерапевтичного препарату з попередньо встановленим інтервалом, причому комбіновані перша і друга стадії продовжуються, щонайменше, один рік після початку післяопераційного лікування. В одному варіанті здійснення перша стадія включає перший блок циклів лікування з введенням VEGF-специфічного антагоніста, наприклад бевацизумабу, і першої схеми хіміотерапії, після чого проводять другий блок циклів лікування з введенням VEGFспецифічного антагоніста, наприклад бевацизумабу, і другу схему хіміотерапії. Коли раком, що лікується, є рак молочної залози, перша схема хіміотерапії включає доксорубіцин і циклофосфамід, а друга схема хіміотерапії включає паклітаксель. В певних варіантах здійснення кожного з вищеозначених аспектів даного винаходу VEGFспецифічний антагоніст є сполукою, що зв'язується з VEGF або зменшує експресію VEGF чи його біо 97504 12 логічну активність. VEGF-специфічний антагоніст є однією з наступних показових сполук: поліпептидом, який специфічно зв'язується з VEGF, VEGFспецифічним рібозимом, VEGF-специфічним пептитілом, олігомером з антисмисловою нуклеїновою основою, комплементарним до, щонайменше, частини молекули нуклеїнової кислоти, що кодує поліпептид VEGF, невеликою молекулою РНК, комплементарною до, щонайменше, частини молекули нуклеїнової кислоти, що кодує поліпептид VEGF, або аптамером. Пептидом, який специфічно зв'язується з VEGF, може бути розчинний рецепторний білок VEGF або його фрагмент, що зв'язується з VEGF, або химерний рецепторний білок VEGF, такий як Flt-1/Fc, KDR/Fc чи Flt/KDR/Fc. Поліпептидом, який специфічно зв'язується з VEGF, може бути також анти-VEGF антитіло чи його фрагмент, що зв'язується з антигеном. Таке анти-VEGF антитіло чи його фрагмент, що зв'язується з антигеном, можуть бути моноклональним антитілом, химерним антитілом, повністю людським антитілом чи гуманізованим антитілом. Показові антитіла для застосування в способах за цим винаходом включають бевацизумаб (AVASTIN®), G6-31, В20-4.1 та їх фрагменти. Антитіло або його фрагмент, що зв'язується з антитілом, може також бути антитілом, у якого відсутня частина Fc, структура F(ab')2, Fab чи Fv. В залежності від типу і тяжкості хвороби доза VEGF-специфічного антагоніста, наприклад бевацизумабу, може становити від приблизно 1 мкг/кг до приблизно 50 мг/кг, а найкраще від приблизно 5 мг/кг до приблизно 15 мг/кг, включаючи, але не обмежуючись ними, 7,5 мг/кг чи 10 мг/кг. Частота введення залежить від типу і тяжкості хвороби. Введення може бути багаторазовим і тривати кілька днів чи довше, в залежності від стану; лікування продовжується доти, доки рак лікується або доки не буде досягнутий бажаний терапевтичний ефект, який засвідчується методами, описаними тут чи добре відомими спеціалістам в цій галузі. В одному прикладі VEGF-специфічний антагоніст (наприклад, антитіло) за цим винаходом вводиться один раз на тиждень, один раз на 2 тижні чи один раз на 3 тижні в діапазоні доз від приблизно 5 мг/кг до приблизно 15 мг/кг, включаючи, але не обмежуючись ними, 7,5 мг/кг чи 10 мг/кг. Однак можуть використовуватись також інші дозові схеми. Прогрес лікування за цим винаходом легко контролюється за допомогою звичайних методів і аналізів. В додаткових варіантах здійснення кожного з вищеозначених аспектів даного винаходу VEGFспецифічний антагоніст вводиться локально чи системно (наприклад, орально чи внутрішньовенно). В одному варіанті лікування VEGFспецифічним антагоністом продовжується доти, доки пацієнт не звільнюється від раку, впродовж періоду часу, вибраного з групи, що містить 1 рік, 2 роки, 4 роки, 5 років, 6 років, 7 років, 8 років, 9 років, 10 років, 11 років і 12 років. Хоча суб'єкт може лікуватись кількома різними способами до, під час або після введення VEGFспецифічного антагоніста, в одному варіанті здійснення кожного з аспектів даного винаходу суб'єкт лікується без хірургії чи хіміотерапії. В інших варі 13 антах здійснення VEGF-специфічний антагоніст використовується як монотерапія або як монотерапія на час лікування VEGF-специфічним антагоністом, що визначається клініцистом чи так, як описано тут. В інших варіантах здійснення лікування здійснюється VEGF-специфічним антагоністом в комбінації з додатковою протираковою терапією, включаючи, але не обмежуючись ними, хірургію, променеву терапію, хіміотерапію, диференціюючу терапію, біотерапію, імунотерапію, інгібітором ангіогенезу і антипроліферативною сполукою. Лікування VEGF-специфічним антагоністом може включати також будь-яку комбінацію вище перелічених типів терапевтичних схем. До того ж, цитотоксичні препарати, антиангіогенні і антипроліферативні препарати можуть використовуватись в комбінації з VEGF-специфічним антагоністом. В одному варіанті здійснення протираковою терапією є хіміотерапія. Наприклад, хіміотерапевтичний препарат вибирається з, наприклад, алкилюючих препаратів, антиметаболітів, аналогів фолієвої кислоти, аналогів пиримідину, аналогів пурину і споріднених інгібіторів, алкалоїдів барвінку, епідофілотоксинів, антибіотиків, L-аспарагінази, інгібітору топоізомерази, інтерферонів, координаційних комплексів платини, антрацендіоном заміщеної сечовини, похідних метилгідразину, засобу для пригнічення кіркового шару наднирникової залози, адренокортикостероїдів, прогестинів, естрогенів, антиестрогену, андрогенів, антиандрогену, аналогу гонадотропін-вивільнюючого гормону і т.п. В деяких варіантах здійснення такий хіміотерапевтичний препарат і VEGF-специфічний антагоніст вводяться одночасно. У варіантах здійснення, які передбачають додаткову протиракову терапію, суб'єкт може приймати цю додаткову протиракову терапію до, під час (наприклад, одночасно) чи після введення VEGF-специфічного антагоніста. В одному варіанті протираковою терапією є хіміотерапія, яка включає введення іринотекану, фторурацилу, лейковорину, гемцитабіну чи їх комбінації. В одному варіанті VEGF-специфічний антагоніст, який використовується як монотерапія чи в комбінації з протираковою терапією, може вводитись в якості підтримуючої терапії. В одному варіанті протиракова терапія з приводу раку передміхурової залози, раку яєчника і раку молочної залози може бути гормональною терапією. В одному показовому варіанті здійснення VEGF-специфічний антагоніст вводиться в комбінації з протираковою терапією, яка не включає анти-Неr2 антитіла, його фрагментів чи похідних (наприклад, антитіла Herceptin®). Способи за цим винаходом забезпечують особливу перевагу в лікуванні і попередженні пухлин на ранній стадії розвитку, запобігаючи прогресуванню до більш просунутих стадій і знижуючи показники захворюваності і смертності, пов'язані з просунутим раком. Спосіб за цим винаходом є корисним також в попередженні рецидиву чи повторного росту пухлини, наприклад сплячої пухлини, що персистує після видалення первинної пухлини, а також в запобіганні розвитку чи проліферації мікрометастазів. 97504 14 У способах за цим винаходом рак може бути солідною пухлиною, наприклад такою, як рак молочної залози, колоректальний рак, рак прямої кишки, рак легень, нирковоклітинний рак, гліома (наприклад, анапластична астроцитома, анапластична олігоастроцитома, анапластична олігодендрогліома, гліобластома багатоформна), рак нирок, рак передміхурової залози, рак печінки, рак підшлункової залози, саркома м'яких тканин, карциноїдна карцинома, рак голови і шиї, меланома і рак яєчника. В одному варіанті таким раком є шлунково-кишковий рак. В додаткових варіантах здійснення кожного з вищеозначених аспектів даного винаходу VEGFспецифічний антагоніст вводиться в такій кількості і впродовж такого часу (наприклад, в межах однієї конкретної терапевтичної схеми), щоб зменшити (наприклад, на 20%, 30%, 40%, 50%, 60%, 70%, 80% 90%, 100% чи більше) кількість ракових клітин в пухлині, включаючи, але не обмежуючись ними, доброякісні, преканцерозні чи не метастатичні ракові пухлини; щоб зменшити розмір пухлини, поліпу чи аденоми; щоб зменшити масу пухлини; щоб інгібувати (тобто знизити до певної міри та/або припинити) інфільтрацію ракових клітин в периферичні органи; щоб зменшити секрецію гормонів; щоб зменшити кількість поліпів; щоб зменшити щільність судин в пухлині, включаючи, але не обмежуючись ними, доброякісні, преканцерозні чи не метастатичні ракові пухлини; щоб інгібувати метастазування пухлини; щоб уповільнити чи припинити ріст пухлини чи проліферацію пухлинних клітин; щоб зменшити чи попередити ріст сплячої пухлини; щоб зменшити чи попередити ріст чи проліферацію мікрометастазів; щоб зменшити чи попередити повторний ріст пухлини після лікування чи видалення; щоб збільшити чи подовжити ВВХ чи ЗВ суб'єкта з ризиком розвитку чи діагнозом доброякісної, преканцерозної чи не метастатичної пухлини; та/або щоб полегшити до певної міри один чи більше симптомів, пов'язаних з раком. В одному прикладі виживання визначається як ВВХ чи ЗВ і оцінюється у 2-5 років після початку лікування. В деяких додаткових варіантах здійснення VEGF-специфічний антагоніст використовується для попередження розвитку чи рецидиву раку у суб'єкта. В одному прикладі попередження рецидиву раку оцінювалось в популяції суб'єктів після терміну близько 4 років, щоб підтвердити відсутність рецидиву хвороби у, щонайменше, 80% суб'єктів. В іншому прикладі VEGF-специфічний антагоніст використовувався для зменшення ймовірності рецидиву пухлини чи раку у суб'єкта. В одному прикладі рецидив раку оцінювався приблизно через 3 роки, і було продемонстровано, щонайменше, 50% зменшення частоти рецидивів, порівняно з пацієнтами, які отримували тільки хіміотерапію. Способи за цим винаходом можуть включати також моніторинг суб'єкта щодо рецидиву раку чи пухлини. Інші особливості і переваги даного винаходу стануть очевидними з наступного докладного опису, малюнків і формули винаходу. Короткий опис малюнків 15 Фіг. 1A-1F - це серія мікрофотографій, які поmin/+ казують експресію VEGF-A в аденомах Арс ів нормальній ворсинці (виступ на поверхні слизової оболонки). Гібридизація in situ з зондом на інтестинальній аденомі з тонкої (Фіг. 1А, 1D) і товстої кишки (Фіг. 1В, 1Е), а також на нормальних ворсиmin/+ нках (Фіг. 1С, 1F) 14-тижневої миші Арс демонструє експресію VEGF-A в епітеліальних (стрілки) і стромальних клітинах (вістря стрілок). Поле зору високої освітленості; Фіг. 1А-1С, поле зору низької освітленості; Фіг. 1D-1F. Фіг. 2A-2F - це серія графіків, які показують, що пригнічення VEGF-A знижує масу пухлини і подовжує виживання. Фіг. 2А - це графік, який показує масу пухлини у окремої миші в групі. Маса пухлини показана відрізками від найбільшого до найменшого значення маси пухлини. Білі хрестики показують се-5 редні групові значення. *Р