Протипаразитарний фітопрепарат щитник

Протипаразитарний фітопрепарат, що включає отримання сухого екстракту із кореневища папороті чоловічої, який відрізняється тим, що фітопрепарат отримують шляхом лужного гідролізу з наступним кислотним осадженням отриманого екстракту, десантуванням та розчиненням. (19) (21) u201101040 (22) 31.01.2011 (24) 10.11.2011 (46) 10.11.2011, Бюл.№ 21, 2011 р. (72) КОЦЮМБАС ІГОР ЯРОСЛАВОВИЧ, ПЕРІГ ЖАННА МИКОЛАЇВНА, ХОМ'ЯК РОМАН ВОЛОДИМИРОВИЧ, МАЛИК ОСТАП ГРИГОРОВИЧ, СИДОРУК НАДІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА 3 разитарний препарат проти стьожкових червів, деяких нематод і проти цестод. Препарат гальмує тонус мускулатури паразитів, що призводить до їх паралічу. У терапевтичних дозах повної загибелі паразитів не спостерігається, паралізовані черви відпадають від стінки кишечнику, але можуть знову присмоктатися і тому, дегельмінтизацію проводять комбіновано застосуванням препарату (Філіксан) та послаблюючих засобів [6]. Недоліком застосування препарату Філіксан, як протипаразитарного препарату, є те, що при передозуванні наступає швидке отруєння, тому, перед застосуванням препарату, тварин необхідно утримувати на голодній дієті протягом 16-18 годин, і через 1-3 години після застосування препарату тваринам обов'язково дають послаблюючі засоби. Нами пропонується новий вітчизняний протипаразитарний фітопрепарат Щитник, сухий екстракт, отриманий способом лужного гідролізу із кореневища папороті чоловічої (Rhisoma Filicis maris), завдяки чому він належить до IV класу токсичності (малотоксичні речовини). Препарат, що заявляється, є нетоксичним для тварин і його можна застосовувати груповим методом. В основу корисної моделі поставлено задачу розробити ефективний протипаразитарний препарат рослинного походження, із низьким рівнем токсичності і можливістю його застосування у промисловому тваринництві груповим способом. Технічний рівень, який полягає в отриманні ефективного протипаразитарного препарату рослинного походження із низьким рівнем токсичності, досягається тим, що препарат, який заявляється, отримують із кореневища чоловічої папороті (Rhisoma Filicis maris), шляхом лужного гідролізу. Сухий екстракт із кореневища чоловічої папороті, отриманий методом лужного гідролізу з послідуючим кислотним осадженням отриманого екстракту, декантуванням та розчиненням у відповідних пропорціях, є ефективним, малотоксичним (ГОСТ 12.1.007-76,4 клас токсичності) і може вводитися тваринам внутрішньо (пероально) без дотримання голодної дієти та застосування послаблюючих засобів. При проведенні патентно-інформаційного пошуку заявником знайдено технічне рішення препарат Філіксан (сухий екстракт кореневища чоловічої папороті), у якому є спільні суттєві ознаки із заявленим рішенням (протипаразитарний препарат, одержаний із кореневища чоловічої папороті). Однак, цих суттєвих ознак недостатньо для одержання очікуваного технічного результату, який полягає в отриманні ефективного протипаразитарного препарату рослинного походження із низьким рівнем токсичності. Відомий препарат Філіксан (прототип) отримують екстракцією похідних флороглюциду із рослинної сировини (кореневище чоловічої папороті) етиловим ефіром, хлороформом, ацетоном, етиловим і метиловим спиртами. Отриманий після відгонки розчинника густий екстракт обробляють водним розчином гідроокису або оксиду барію. В результаті чого флороглюциди переходять у феноляти. Водні розчини відтак підкиснюють концентрованою соляною (гідрохлористою) кислотою 64274 4 (сірчаною, оцтовою), при цьому в осад випадає сума флороглюцинів, що називається сирим філіцином. У результаті отримують діючу речовину (філіцин) протипаразитарного препарату Філіксан, який є досить токсичним і, при його застосуванні тваринам, передбачається попереднє утримання тварин на голодній дієті протягом 16-18 годин, і застосування послаблюючих засобів через 1-3 години після його застосування. Цей препарат складно застосовувати тваринам у промисловому тваринництві. Нами пропонується виділяти кислотний флороглюцин (філіцин) із кореневища папороті чоловічої способом лужного гідролізу і виділення фенолятів за допомогою застосування натрію гідроокису. При цьому утворюються натрієвмісні водно-розчинні кислотні ароматичні сполуки - феноляти. Після кислотної нейтралізації (НСІ) отримується осад сухих речовин філіцину. Очищення осаду здійснюється на колонках за допомогою силікагелю з використанням етанолу. У результаті отримуємо очищений екстракт кореневища чоловічої папороті, який належить до IV класу токсичності (малотоксичні речовини), і можезастосовуватися як протипаразитарний препарат тваринам без дотримання голодної дієти, і також може застосовуватися у промисловому тваринництві. Препарат, який заявляється, належить до IV класу токсичності (малотоксичні речовини), ефективний проти гельмінтозів і може застосовуватися у промисловому тваринництві. Це доводиться прикладами проведених досліджень. Приклади конкретного використання корисної моделі. Приклад 1. Визначення параметрів гострої токсичності (середньосмертельні дози) препаратів Філіксан та Щитник. Параметри гострої токсичності (величини середньосмертельних доз) Філіксану та Щитника визначали на білих щурах 2-3-місячного віку, масою тіла 170-200 г. Препарати вводили лабораторним тваринам одноразово, натще, внутрішньошлунково. Після введення препаратів спостерігали за лабораторними тваринами протягом 14 діб. При цьому визначали такі показники: зовнішній вигляд, поведінку тварин, стан шерсті і видимих слизових оболонок, поїдання корму, ритм і частоту дихання, час виникнення та клінічні ознаки інтоксикації, її важкість, перебіг, час загибелі тварин або їх одужання. Токсичність Філіксану визначали у діапазоні доз: 4500, 6500 та 9500 мг/кг маси тіла. Визначення кожної дози проводилося на 3 лабораторних щурах. Після цього проводили розгорнутий дослід на 6-й групах білих щурів по 6 тварин у кожній групі. Щурам вводили препарат у таких дозах: 4500, 5500, 6500, 7500, 8500 та 9500 мг/кг маси тіла. Перед внутрішньошлунковим введенням препарат розчиняли у суміші ПЕГ-400 з водою у співвідношенні 1:1. Величину ЛД50 препарату визначали за методами Г. Кербера і Б. Штабського [9, 10]. У досліді було використано 51 лабораторна тварина. Токсичність Щитника при внутрішньошлунковому введенні визначали у діапазоні доз: 1300, 5 64274 6500 та 13000 мг/кг і для дослідження кожної дози було використано по 3 лабораторних щура. У результаті досліджень встановлено, що після застосування препарату у вказаних дозах всі тварини залишалися живими. Після цього провели дослід, в якому найвищу дозу препарату (13000 мг/кг), вводили 6 щурам. Дослід проведено дворазово. У результаті проведених досліджень з визначення параметрів гострої токсичності Філіксану встановлено, що після його введення в дозі 4500 мг/кг маси тіла загибелі білих щурів не виявлено, за дози 9500 мг/кг - загинули всі дослідні тварини, 6 за дози 6500 м/кг - із трьох тварин живою лишилася одна. Отже, було встановлено, що попередньо ЛД0 для Філіксану становить 4500 мг/кг, а ЛД100 9500 мг/кг. Препарат у дозі 5500 мг/кг маси тіла і більше, спричиняє клінічні ознаки інтоксикації вже за 4-5 годин. Клінічні ознаки отруєння дослідних тварин проявлялися порушенням координації рухів, сповільненим глибоким диханням, тремором окремих скелетних м'язів. Щури гинули залежно від дози препарату протягом першої доби. Результати досліджень та розрахунки визначення ЛД50 представлені в таблиці 1. Таблиця 1 Визначення гострої токсичності препарату Філіксан на білих щурах (за Г. Кербером) Дози за препаратом, мг/кг Вижило Загинуло Z d zd 4500 6 0 5500 4 2 1,0 1000 1000 ЛД50 розраховували за формулою: ЛД50=ЛД100-(z·d)/m де: ЛД100 - доза, від якої загинули всі тварини;  - символ суми; z - половина загальної кількості тварин, які загинули від двох наступних доз; d - різниця двох наступних доз; m - кількість тварин у групі на кожну дозу. За формулою, ЛД50 препарату Філіксан складає: ЛД50=9500[(1000+2500+3500+4500+5500):6]=6666,7 мг/кг За методом Б.М. Штабського параметри середньосмертельної дози препарату Філіксан при внутрішньошлунковому введенні щурам при обчисленні становлять: ЛД50=6944,4 (6691,27197,6) мг/кг Із проведених досліджень встановлено, що ЛД50 препарату Філіксан для щурів при введенні в шлунок становить за методом Г. Кербера - 6666,7 6500 3 3 2,5 1000 2500 7500 2 4 3,5 1000 3500 8500 1 5 4,5 1000 4500 9500 0 6 5,5 1000 5500 мг/кг, а за методом Б. Штабського - 6944,4 (6691,2÷7197,6) мг/кг. Отже, препарат Філіксан при внутрішньошлунковому введенні за ГОСТ 12.1.007-76 належить до 4 класу токсичності, тобто, до малотоксичних речовин. У дослідах з визначення параметрів гострої токсичності препарату Щитник установлено, що після застосування препарату в діапазоні доз: 1300;6500 та 13000 мг/кг всі дослідні тварини залишалися живими. Після повторного дослідження на 6 тваринах результати були аналогічними. Виявлено лише короткочасне пригнічення тварин у першу добу після введення препарату в дозах 6500 та 13000 мг/кг. На наступну добу змін у клінічному стані дослідних тварин не виявлено (табл. 2). Отже, ЛД50 препарату Щитник при внутрішньошлунковому введенні складає більше 13000 мг/кг. Результати досліджень наведені у таблиці 2. Таблиця 2 Гостра токсичність препарату Щитник при внутрішньошлунковому введенні (n=3) № п/п 1 2 3 Доза препарату, мг/кг 1300 6500 13000 всього 0 0 0 Таким чином, дослідженнями встановлено, що препарат Щитник при внутрішньошлунковому введенні згідно з ГОСТ 12.1.007-76 належить до 4 класу токсичності (малотоксичні речовини). Отже, токсичність препарату Філіксан є вищою, у порівнянні з препаратом Щитник, проте за класом токсичності вони обидва належать до 4 класу - малотоксичні речовини. Число загиблих тварин у% середній час загибелі 0 о 0 0 0 0 Приклад 2. Визначення токсичності препарату Щитник у хронічному досліді. При вивченні хронічної токсичності враховували результати, отримані при встановленні гострої токсичності [11]. Препарат вводили щоденно, натще, перорально, протягом 10 діб. Упродовж досліду проводили спостереження за клінічним станом тварин. 7 64274 Хронічну токсичність вивчали на 24 білих щурах масою тіла 90-110 г. Було сформовано 4 групи щурів-аналогів по 6 тварин у кожній. Щури І-ої групи були контрольними, їм вводили розчинник (ПЕГ-400 з дистильованою водою у співвідношенні 1:1). Тваринам трьох дослідних груп вводили препарат у дозах: II група - 6500 мг/кг (1/2 ЛД50), ІІІ група - 3900 мг/кг, середня між дозами 1/2 та 1/10 ЛД50 - (1/3 ЛД50), IV група - 1300 мг/кг (1/10 ЛД50) (терапевтична доза). Масу тіла щурів визначали зважуванням перед початком досліду, та на 7-у і 10-у доби. Після закінчення досліду проводили зважування тварин, потім декапування за умов легкого 8 ефірного наркозу, та відбирали кров для подальших досліджень. Внутрішні органи зважували та вираховували вагові коефіцієнти їх маси. У досліджуваних пробах крові визначали морфологічні та біохімічні показники згідно з загальноприйнятими методиками. При проведенні досліду з вивчення хронічної токсичності препарату Щитник загибелі лабораторних щурів не встановлено. На 10-у добу досліду, після введення препарату в дозі 6500 мг/кг маси тіла, встановлено вірогідне підвищення коефіцієнта маси правої та лівої нирок на 17,12 та 15,53 % (Р