Носій запису, спосіб (варіанти) та пристрій (варіанти) для запису інформації на носій запису

1. Носій запису, зокрема оптичний дисковий носій запису, який має щонайменше одну доріжку (3) для запису, причому ця доріжка містить фізичний том (32) з адресовними логічними блоками (4), розділений на логічний том (37) і щонайменше одну резервну зону (36; 38), і згаданий логічний том (37) є фізично безперервним. 2. Носій запису за п. 1, який має лише одну резервну зону (36), розташовану на початку фізичного тому (32). 3. Носій запису за п. 2, який відрізняється тим, що резервна зона (36) розташована суміжно з початком логічного тому (37). 4. Носій запису за п. 1, який відрізняється тим, що має лише одну резервну зону (38), розташовану в кінці фізичного тому (32). 5. Носій запису за п. 4, який відрізняється тим, що резервна зона (38) розташована суміжно з кінцем логічного тому (37). 6. Носій запису за п. 1, який відрізняється тим, що має дві резервні зони (36, 38), причому перша резервна зона (36) розташована на початку фізичного тому (32), а друга резервна зона (38) розташована у кінці фізичного тому (32). 7. Носій запису за п. 6, який відрізняється тим, що перша резервна зона (36) розташована суміжно з початком логічного тому (37), а друга резервна зона (38) розташована суміжно з кінцем логічного тому (37). 2 (19) 1 3 81611 4 записана інформація, який відрізняється тим, що контролер (12) записування та менеджер (13) розподілення виконані з можливістю здійснення способу форматування носія запису за будь-яким з пп. 10-13. 16. Пристрій для записування інформації на носій запису, зокрема на оптичний дисковий носій запису, який має головку (10) записування/читання для спрямовування лазерного променя (11) на носій запису, контролер (12) записування для керування процесом записування і процесом зчитування і менеджер (13) розподілення для визначення, в якому місці на носії запису має бути записана інформація, який відрізняється тим, що контролер (12) записування та менеджер (13) розподілення виконані з можливістю здійснення способу коригування загального розміру резервних зон за п. 14. Цей винахід в цілому стосується записування інформації, зокрема цифрової інформації, на носій запису дископодібної форми, такий як оптичний диск або магнітний диск (який нижче називається також "дисковий носій запису"). Більш конкретно, винахід стосується дискових носіїв запису, що можуть бути використані у дво х чи більше різних системах записування. Зокрема, винахід стосується дисків для цифрових відеомагнітофонів (DVR-дисків) — але не лише таких дисків. Відомі дискові носії запису мають множину концентричних практично кільцевих доріжок для запису. Такі доріжки для запису можуть мати вигляд окремих кільцевих доріжок або однієї чи кількох безперервних спіральних доріжок. В подальшому описі припускається, що дисковий носій запису має одну безперервну доріжку, але слід розуміти, що цей винахід не обмежується такою конфігурацією. Доріжка поділяється на велику кількість логічних блоків, і кожний з цих логічних блоків має свою унікальну адресу (тобто адресу блока). У принципі, кожний блок може адресуватися незалежно, і є можливим зберігання і відтворювання інформації з окремих блоків. Однак на практиці така адреса блока користувачеві невідома. Коли користувачеві потрібно записати інформацію на дисковий носій запису, записувальний пристрій записує цю інформацію у вільні придатні до використання блоки. У визначеній спеціально зарезервованій для цього зоні диска зберігається таблиця, в якій вказується місцезнаходження інформації. При відтворенні такої інформації зчитувальний пристрій зчитує цю таблицю, для визначення того, де слід шукати відповідну інформацію. Однак ці процедури є прозорими щодо користувача (тобто непомітними для нього). В ідеальній ситуації усі блоки є придатними для використання. У такому випадку під час виконання операції записування інформація записується у послідовні блоки — всі блоки є фізично суміжними до своїх сусідів. Однак на практиці диск може мати також дефектні блоки, тобто блоки, в яких безпомилкове записування інформації є неможливим, або ж в яких навіть незначні помилки записування не можуть бути виправлені при зчитуванні. Такий дефектний блок є вже непридатним для записування. Коли про дефектний стан певного блока відомо заздалегідь, його адреса заноситься до переліку дефектних блоків, і такий блок може просто пропускатися під час записування і зчитування. Однак також може виникнути така ситуація, коли дефектний стан певного блока виявляється тільки в процесі записування. Традиційним прийомом є передбачити на такі випадки на дисковому носії запису резервну зону. Користувач не може адресуватися до такої резервної зони вона призначена для використання замість дефектних блоків. Таким чином, коли при записуванні виявляється дефектний блок, записування здійснюють в один з блоків резервної зони для записування, замість записування у дефектний блок. Місцезнаходження, або ж адреса, замінного блока, що використовується замість блока, в який мало б здійснюватися записування, заноситься до файлу замін. Тоді при зчитуванні буде можливим зчитування повного файлу, включаючи інформацію, записану у замінному блоці. У принципі, таке "заміщувальне" записування у замінний блок, розташований у резервній зоні для записування, застосовується тільки у випадку дефектного блока. Після записування пакета даних у блок резервної зони записування наступних пакетів даних продовжується у звичайний блок, розташований після дефектного блока у звичайнії* зоні для записування. Як наслідок, здійснювання "заміщувального" записування в резервну зону вимагає двох стрибків головки записування під час записування. Аналогічно, два стрибки головки читання відбуватимуться при зчитуванні інформації. Для того, щоб утримувати довжину таких стрибків відносно невеликою, резервна зона звичайно розділяється на ділянки, розподілені по всій доріжці. Слід відзначити, що головка записування і головка читання можуть бути об'єднані у єдиний вузол. Методика "заміщувального" записування (т.зв. "replacement recording") у резервну зону є прийнятною для випадку, коли інформація, що зберігається, являє собою, наприклад, комп'ютерні дані. У таких випадках, коли дисковий носій запису може розглядатися як ЗП для комп'ютера, тимчасові "відхилення" потоку даних не є критичними. Однак останнім часом такі дискові носії запису також використовуються як носії для зберігання цифрового аудіо- та/або відео (AV). Під час записування, так само як і під час зчитування, є важливим, щоб потік даних був безперервним. Відносно нетривале переривання процесу записування або процесу зчитування може бути компенсоване за допомогою буферизування 5 81611 потоку даних. Однак згадані стрибки головки читання або головки записування із звичайної зони для записування до резервної зони для записування та назад вимагають відносно тривалого часу, навіть настільки тривалого, що методика "заміщувального" записування у резервну зону стає недостатньо придатною для застосування в ситуаціях, коли поведінка потоку даних у реальному часі є важливою. Таким чином, у задачах, в яких поведінка потоку даних у реальному часі є важливою, як правило, на доріжці не передбачають ніякої резервної зони. Наявність ділянок резервної зони зумовила б недолік, який полягав би у тому, що головка записування або ж, відповідно, головка читання при траплянні такої ділянки резервної зони мала б перестрибати через таку ділянку; як наслідок, процес записування або, відповідно, процес зчитування переривався б. Відповідно, були розроблені два важливих стандарти: один — для комп'ютерних даних, інший — для аудіо-/відеоданих. У системі, що відповідає першому стандарту, доріжка має розподілені по ній ділянки резервної зони; згідно з другим стандартом, доріжка не має таких ділянок резервної зони. Згадані стандарти є несумісними один з одним. Якщо якийсь дисковий носій запису був відформатований для використання у такому середовищі, де поведінка потоку даних у реальному часі є важливою, наприклад, для роботи з аудіо/відео, такий дисковий носій запису не може використовуватися для зберігання даних у комп'ютері, тому що у таких задачах очікують, що буде наявною резервна зона. І навпаки, якщо дисковий носій запису був відформатований для використання у комп'ютері, такий диск вже не може більше використовуватися в якихось задачах, де важливою є поведінка потоку даних у реальному часі, таких як задачі, що передбачають роботу з аудіо/відео — оскільки по доріжці будуть розподілені резервні зони. Метою даного винаходу є подолання цієї проблеми. Зокрема, цей винахід спрямований на те, щоб надати такий дисковий носій запису, що міг би використовуватися як у персональному комп'ютері або подібній системі, в якій передбачається вимога щодо наявності резервної зони, так і в записувальному пристрої для аудіо/відео або подібній системі, в якій є важливою поведінка потоку даних у реальному часі, а резервна зона лише заважала б. Іншою метою винаходу є створення способу та пристрою для записування інформації на такий дисковий носій запису, запропонований цим винаходом. Згадані цілі досягаються носієм запису за п. 1, способом за будь-яким з пунктів 10, 12, 13 або 14 і пристроєм за п. 15. Згідно з одним важливим аспектом даного винаходу, дисковий носій запису має як доступну для користувача зону, так і резервну зону, однак резервна зона розміщується на краю доступної для користувача зони, так що доступна для користувача зона не переривається резервною зоною. 6 Цей та інші аспекти, ознаки, особливості та переваги даного винаходу докладніше пояснюються у наведеному нижче описі варіантів втілення винаходу, яким віддається перевага (які мають суто ілюстративне призначення), з посиланнями на графічні фігури, де: Фіг.1 являє собою функціональну блок-схему частини записувального пристрою; Фіг.2 схематично показує загальну логічну структур у дискового носія запису; Фіг.3 схематично показує детальну логічну структур у відомого з рівня техніки дискового носія запису; і Фіг.4А-4С схематично показують логічну структур у дискового носія запису, запропонованого цим винаходом. Фіг.1 являє собою функціональну блок-схему, на якій показано частину записувального пристрою 1, придатного до записування інформації на носій запису 2. Нижче вважатиметься, що носій запису 2 є оптичним дисковим носієм запису, а пристрій 1 являє собою оптичний записувальний пристрій. Однак цей винахід не обмежується вказаною технологією — він також може застосовуватися у випадку, наприклад, магнітного записування. Дисковий носій запису 2 має доріжку 3 для запису, причому нижче вважатиметься, що вона являє собою одну безперервну спіральну доріжку. Хоча такому виконанню віддається перевага, цей винахід не обмежується таким виконанням. Винахід може бути застосований також для дисків, що мають доріжку 3, яка виконується у вигляді двох або більше спіральних доріжок, а також для дисків, на яких доріжка 3 виконана як множина окремих концентричних кільцевих доріжок. В літературі іноді кожну окрему кільцеву доріжку такого типу називають "доріжкою" — згідно з такою термінологією диск мав би кілька доріжок. Якщо спеціально не обумовлено інше, в цьому тексті таке розрізняння не застосовуватиметься, тобто загальна протяжність простору, доступного для записування, буде розглядатися далі як одна доріжка. Для здійснення операції записування або операції зчитування пристрій 1 має оптичну головку 10 записування/читання, а також обертальний засіб (з міркувань спрощення опису і фігури не показаний), встановлений напроти головки 10. Диск 2 може встановлюватися на обертальний засіб і завдяки його дії приводитися до обертального руху відносно головки 10. Завдяки цьому доріжка 3 може скануватися головкою 10. Інформація записується на доріжку за допомогою променя випромінення, такого як лазерний промінь 11. Оскільки процес оптичного записування і зчитування інформації як такий є відомим, він далі не описується. На фіг.2 схематично показано, що доріжка 3 для запису містить логічні блоки 4. Кожний блок має свою унікальну адресу, записану у заздалегідь визначеному адресному полі даного блока. Таким чином, є можливим зберігати інформацію безпосередньо у певному заданому місці на диску 2, яке відповідає заданій адресі; аналогічно, можна відтворювати інформацію безпосередньо з 7 81611 заданого місця, яке відповідає заданій адресі. На фіг.2 також проілюстровано, що нумерація послідовно розташованих блоків є послідовною. Це означає, що якщо певний блок 4j має адресу X, то наступний блок 4}+1 має адресу Х+1. Керування процесом записування і процесом зчитування здійснюється функціональним блоком 12 записувального пристрою 1, який нижче називатиметься контролером записування. Цей контролер 12 записування керує позиціонуванням головки 10 відносно диска 2, а також керує лазерним променем 11 для здійснення операцій записування або операцій зчитування на одному або кількох заданих адресовних логічних блоках 4. Записувальний пристрій 1 також має функціональний блок 13, який нижче називатиметься менеджером розподілення. Менеджер 13 розподілення визначає, де має виконуватися операція записування. Зокрема, менеджер 13 розподілення визначає адреси логічних блоків, що повинні використовуватися для записування. Коли користувач ініціює операцію записування, менеджер 13 розподілення визначає, чи достатньо наявного на диску 2 простору для виконання цього записування, та виявляє частину доріжки 3, яка є доступною для записування. Оскільки контролер 12 записування та менеджер 13 розподілення як такі є добре відомі, вони нижче не описуються. Взагалі кажучи, інформація може записуватися у будь-якому місці доріжки 3. Однак зазвичай не вся доріжка 3 є доступною для записування користувачем. Заздалегідь визначена зона 31 резервується для того, щоб уможливити зберігання системою інформації, що стосується вмісту диска 2. Така інформація може стосуватися, наприклад, кількості файлів на диску 2, початкових адрес цих файлів, розмірів цих файлів, імен таких файлів то що. Ця зона 31 нижче називатиметься службовою зоною. Решта доріжки 3, як правило, є доступною для зберігання інформації користувачем; ця частина доріжки нижче називатиметься фізичним томом 32 доріжки 3. Для задач, в яких є важливою поведінка потоку інформації у реальному часі, доріжка 3 не має ніяких резервних зон, і весь фізичний том 32 є доступний як зона користувача. Цей випадок ілюструється малюнком на фіг.2. З іншого боку, для задач, що передбачають зберігання файлів цифрових даних, тобто коли поведінка потоку даних у реальному часі є менш важливою, фізичний том 32 містить певну кількість резервних зон 33, розподілених по всьому фізичному тому 32. Цей випадок ілюструється малюнком на фіг.3. На фіг.З показані лише три резервні зони 33χ, 33г, ЗЗз, але на практиці кількість резервних зон є набагато більшою. Блоки в резервних зонах 33 мають адреси і як такі є адресованими блоками, фізично доступними для системи. Однак ці адресовні блоки у резервних зонах 33 не є безпосередньо доступними для користувача. Відповідно, на фіг.3 і фіг.4 резервні зони схематично показані як закреслені хрестами. Окремо розглядається логічний том 34, який визначається як частина 8 фізичного тому 32, не зайнята резервною зоною 33. Як можна бачити на фіг.3, логічний том 34 складається з кількох сегментів, розділених резервними зонами 33. На фіг.3 показані чотири з цих сегментів логічного тому — 341, 342, 343, 344. Аналогічно, розрізняють логічні адреси LA та фізичні адреси РА. Логічна адреса LA адресовного блока являє собою адресу у логічному томі 34, тоді як фізична адреса РА являє собою адресу блока у фізичному томі 32. З огляду на наявність резервних зон 33, такі адреси не є еквівалентними. Точніше кажучи, адресовні блоки у резервних зонах 33 не мають адреси у логічному томі; відповідно, вони не мають логічної адреси. На фіг.3 нумерація адресовних блоків 4 починається з лівого краю фізичного тому 32, з фізичної адреси РА=0, причому цей блок також має логічну адресу LА=0. Наступні блоки мають адреси 1, 2, 3, .....Якщо вважати, що кількість адресовних блоків у першому логічному сегменті 341 дорівнює L, тоді останній блок у логічному сегменті 341 має логічну адресу LA=L-1. Перший адресовний блок у наступному логічному сегменті 342 має логічну адресу LA=L. При записуванні файла, що займає більш ніж L блоків, послідовно розташовані блоки такого файла завжди мають послідовні логічні адреси. Однак у фізичному томі інша ситуація. Фізична адреса PA=L у цьому прикладі є адресою першого адресовного блока у першій резервній зоні 331. Якщо перша резервна зона 331 містить N блоків, то перший адресовний блок другого логічного сегмента 342 має фізичну адресу PA=L+N. Таким чином, у даному випадку логічна адреса LA=L відповідає фізичній адресі PA=L+N. Отже, є зрозумілим, що існує взаємнаоднозначна відповідність між логічною адресою LA і фізичною адресою РА. Якщо певний блок Ах має логічну адресу ІА=Х , він також має і фізичну адресу PA=Y (тут слід відзначити, що зворотне твердження не є справедливим). Якщо відповідне співвідношення є відомим, то можна розраховувати фізичну адресу РА ви ходячи з логічної адреси LA. Це співвідношення виражається наведеними нижче виразами. Нехай LA(4i) — логічна адреса блока 4i, РА(4i) - фізична адреса цього самого блока 4i а РА[LА] — фізична адреса РА блока, що має логічну адресу L A. Тоді: PA[L A(4i)]=PA[X]=PA(4i)=Y В цьому тексті частина доріжки, де усі блоки 4 мають послідовні фізичні адреси, називається "фізично безперервною". Інакше кажучи, для кожної пари послідовно розташованих блоків 4i і 4i+1 у фізично безперервній частині доріжки, що мають послідовні логічні адреси IA(4i)=X і ІА(4i+1)=Х+1, фізичні адреси PA(4i) і РА(4і+1) також є послідовними. Це виражається такою залежністю: РА[ІА+1]-РА[L А]=1 (вираз 1) З огляду на наведене вище визначення виразу "фізично безперервний", кожний логічний сегмент 34i логічної структури відомого типу, показаної на фіг.3, як такий є фізично безперервним, але логічний том 32 в цілому не є фізично безперервним. Наприклад, для останнього блока в 9 81611 першому логічному сегменті 34і, що має логічну адресу LA=L-1, вираз 1 буде мати такий вигляд: PA[L A+ 1]-PA[LA]=(L+N)-(L- 1)=N+1 Тільки-но виготовлений оптичний дисковий носій запису 2 фізично має доріжку 3 і, таким чином, є придатним для записування, однак ще не визначені окремі адресовні блоки, система адресації блоків, не виокремлені фізичний том і службова зона, не визначена резервна зона тощо. Таке так зване форматування вперше здійснюється при встановленні диска у записувальний пристрій. Записувальний пристрій здійснює форматування, що відповідає різновиду даного пристрою-якщо даний пристрій є частиною системи для записування аудіо- та/або відео, то форматування виконується відповідно до схеми, показаної на фіг.2. Диск, відформатований для аудіо/відео задач, не може використовуватися як звичайний носій для зберігання даних, якщо він не буде переформатований, що призводить до втрати інформації, записаної раніше. Якщо ж такий перший записувальний пристрій являє собою, наприклад, персональний комп'ютер, то такий пристрій може запропонувати користувачеві зробити вибір між форматуванням для аудіо/відео задач та форматуванням для зберігання даних. Якщо користувач вибере форматування для зберігання даних, то форматування буде виконано відповідно до схеми, наведеної на фіг.3. Після цього цей диск вже не можна буде використовува ти для записування аудіо-та/або відео, якщо цей диск не буде переформатований, що призводить до втрати інформації, записаної раніше. Цей винахід пропонує альтернативний тип форматування, що дозволяє використовувати диск, відформатований згідно з цим винаходом, як у комп'ютерних системах для зберігання даних, так і в побутових пристроях для записування аудіо та/або відео. Важливою особливістю є те, що диски, відформатовані згідно з цим винаходом, будуть придатними для застосування в існуючих пристроях — це означає, що не є необхідною спеціальна модернізація записувального пристрою або зчитувального пристрою. Інакше кажучи, таке форматування буде сумісним, з одного боку, зі стандартним форматуванням для зберігання даних, а з іншого боку — зі стандартним форматуванням для аудіо/відео задач. Даний винахід вирішує цю задачу шляхом поєднання резервної зони з безперервним логічним томом, див. фіг.4 А-4С. На фіг.4А показана доріжка 3 для запису, що має службову зону 31 і фізичний том 32. Цей фізичний том 32 має одну резервну зону 36 — на початку фізичного тому 32 — і одну фізично безперервну доступн у для користувача зону 37. Слід мати на увазі, що початок доріжки 3 звичайно розташований на тому кінці доріжки, якому відповідає мінімальний радіус. Перший адресовний блок логічного тому 37, що має логічну адресу LA=0, є суміжним до останнього блока резервної зони 36. Якщо резервна зона 36 містить N блоків, то перший адресовний блок логічного тому 37 має фізичну адресу PA=N. Диск, що має 10 доріжку 3, відформатовану так, як показано на фіг.4 А, може використовуватися для записування аудіо/відеофайлів у логічний том 37 без виникнення проблем, притаманних існуючим системам (див. фіг.3), оскільки логічний том 37 являє собою суцільний том, що не переривається резервними зонами. З іншого боку, диск, що має доріжку, відформатовану відповідно до фіг.4А, може також використовуватися для записування комп'ютерних або подібних до них даних, тому що така доріжка 3 має резервну зону 36. Фіг.4В, подібна до фіг.4А, ілюстр ує др угий варіант здійснення даного винаходу. Доріжка 3 так само має одну резервну зону 38 і один фізично безперервний том 37, що не переривається резервними зонами. У цьому варіанті резервна зона 38 розташована у кінці фізичного тому 32. Таким чином, логічна адреса ІА=0 першого адресовного блока логічного тому 37 відповідає фізичній адресі РА=0 першого адресовного блока фізичного тому 32, а перший адресовний блок резервної зони 38 є суміжним до останнього адресовного блока логічного тому 37. Фахівцю буде зрозуміло, що диск з доріжкою 3, відформатованою відповідно до фіг.4В, може використовува тися як для записування аудіо/відеофайлів, так і для записування файлів комп'ютерних даних, як вже пояснювалося вище з посиланнями на фіг.4А У обох розглянутих варіантах здійснення файли комп'ютерних даних і аудіо/відеофайли можуть бути записані разом в один й той самий логічний том 37, і при цьому файли цих двох типів не заважатимуть один одному. В аудіо/відео задачах диск є заповненим тоді, коли заповнено логічний том 37, навіть якщо резервна зона 36, 38 ще не заповнена. Аналогічно, у комп'ютерних задачах диск є заповненим тоді, коли заповнено логічний том 37, навіть якщо резервна зона 36, 38 ще не заповнена. Проте тепер диск буде також вважатися заповненим тоді, коли резервну зону 36, 38 заповнено, навіть якщо логічний том 37 ще не заповнений. В обох варіантах здійснення може бути бажаним скоригувати розміри резервної зони після виконання первісного форматування. У першому варіанті здійснення, показаному на фіг.4А, коригування розмірів резервної зони 36 має прямі наслідки — у тому що стосується адресації адресовних блоків логічного тому 37, тому що місцезнаходження логічної адреси ІА=0 змінюється. Інакше кажучи, після коригування розмірів резервної зони 36 усі адресовні блоки логічного тому 37 отримують інші адреси. Це означає, що, навіть якщо їхній вміст не змінюється, відтворення цього вмісту стає, у загальному випадку, неможливим, тому що змінилися адреси. Такої проблеми не виникає у другому варіанті здійснення (див. фіг.4В), який передбачає розташування резервної зони 38 у кінці логічного тому 37. Якщо розміри резервної зони 38 коригуються, то адресовні блоки у кінці логічного тому 37 можуть бути втрачені. Однак усі адресовні блоки логічного тому 37, що лишаються після коригування резервної зони, все ще мають ті самі 11 81611 адреси і той самий вміст, як і раніше, так що файли, що вже зберігаються, залишаються доступними. З огляду на ці міркування другому варіанту здійснення, показаному на фіг.4В, віддається перевага, якщо порівнювати з варіантом здійснення, показаним на фіг.4А. Третє варіант здійснення винаходу поєднує у собі перший і другий варіанти здійснення. У цьому третьому варіанті, показаному на фіг.4С, фізичний том 32 має фізично безперервний логічний том 37, а також першу резервну зону 36 на початку і другу резервну зону 38 у кінці. Для даного винаходу суттєвим є те, що логічний том 37 є фізично безперервним, тобто він не переривається резервними зонами. Слід відзначити, що на фіг.4А-4С розміри логічного тому 37 і резервних зон 36 і 38 показані непропорційними; як правило, розмір резервної зони становить лише кілька відсотків від розміру логічного тому 37. Як відзначалося вище, резервні зони визначаються під час первісної ініціалізації диска, тобто під час його форматування. В цей час можна запропонувати користувачеві ввести розміри резервних зон. Користувач, якому потрібно зберігати лише комп'ютерні дані, може забажати одержати резервні зони більших розмірів, ніж користувач, якому потрібно записувати лише аудіо/відеофайли. Однак для гарантування того, що диск будь-коли можна використати як для зберігання комп'ютерних даних, так і для зберігання аудіо/відеофайлів, у варіанті здійснення, якому віддається перевага, диск 2 завжди має першу резервну зону 36, що має фіксований заздалегідь визначений розмір, наприклад, приблизно 1% від розміру фізичного тому 52. Це гарантує, що завжди є наявною щонайменше одна резервна зона, яка може бути використана комп'ютерними задачами. При форматуванні користувач може забажати одержати відносно велику резервну зону — у цьому випадку запроваджується відносно велика резервна зона 38, розмір якої становить, наприклад, приблизно 5% від розміру фізичного тому 32. Користувач також може забажати одержати відносно малу резервну зону — і у цьому випадку може запроваджуватись відносно мала резервна зона 38, або ж така друга резервна зона 38 може взагалі не запроваджуватися. Як пояснювалося раніше, користувач може пізніше забажати збільшити або зменшити розмір цієї резервної зони; у цьому випадку, відповідно, збільшується або зменшується розмір резервної зони 38, тоді як розмір першої резервної зони 36 залишається незмінним. З огляду на це загальний розмір резервної зони ніколи не може стати рівним нулю. Фахівцеві буде зрозуміло, що цей винахід не обмежується розглянутими вище прикладами; навпаки, численні зміни і модифікації можливі у межах цього винаходу, визначених у формулі винаходу. Наприклад, доріжка може мати додаткові резервні зони, зарезервовані для використання у спеціальних цілях на системному рівні або ж на рівні прикладних програм. Така 12 додаткова резервна зона може бути розташована, наприклад, на початку або у кінці фізичного тому 32, або ж на початку або у кінці логічного тому 37. Крім того, як то є зрозумілим для фахівця, доріжка 3 може мати так звані початкові (т.зв. lead-in) та/або кінцеві (т.зв. lead-out) зони. Суттєвою особливістю цього винаходу є те, що логічний том 37 не має блоків, що на логічному рівні були б суміжними, а на фізичному рівні були б розділені блоками, що належать до резервної зони. У варіанті, якому віддається перевага, всі блоки є суміжними у просторі, тобто логічний том 37 абсолютно нічим не переривається. 13 81611 14