Спосіб лікування стабільної стенокардії іі-ііі функціональних класів з чсс більше 80 уд./хв.

Реферат: Спосіб лікування стабільної стенокардії ІІ-IIІ функціональних класів включає застосування антиагрегантів, гіполіпідемічних засобів, β-адреноблокаторів та нітропрепаратів (при потребі). Хворим з ЧСС більше 80 уд./хв. на фоні призначення β-адреноблокатора Бісопрололу (5 мг один раз на день) застосовують інгібітор Іf-каналів синусового вузла Івабрадин у дозі по 5 мг два рази на день. UA 95529 U (12) UA 95529 U UA 95529 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, зокрема до кардіології, і може застосовуватись для лікування стабільної стенокардії ІІ-IIІ функціональних класів з ЧСС більше 80 уд./хв. Основними медико-соціальними проблемами кардіології в Україні на сучасному етапі є зростання захворюваності та поширеності ішемічної хвороби серця (ІХС) - однієї з головних причин високої первинної інвалідизації, високої смертності хворих працездатного віку, зменшення тривалості життя населення. Розповсюдженою формою ГХС є стенокардія. В Україні зареєстровано 3 232 026 осіб, які страждають на стабільну стенокардію (СС), із них працездатних - 1 084 457 осіб. Отже, поширеність СС становить 8786,4 на 100 тис. населення (питома вага 12,6 %), захворюваність - 584,8 на 100 тис. населення (питома вага 9,7 %), що поступається місцем лише гіпертонічній хворобі та гострим формам ІХС [1]. Стенокардія виникає внаслідок невідповідності між величиною коронарного кровотоку і рівнем потреби міокарда в кисні (ПМО2). У нормі величина коронарного кровотоку дещо перевищує ПМО2, тобто серце знаходиться в стані "суперперфузії". Дисбаланс між доставкою кисню та інтенсивністю його споживання міокардом може виникнути при надмірному його використанні, що перевищує можливості доставки, або при значному зменшенні об'єму доставки кисню при нормальному рівні його споживання [2]. Ступінь стенозування коронарних артерій атеросклеротичним процесом у хворих стенокардією, як і схильність їх до спазму, різна. У типових випадках стабільної стенокардії рівень фіксованої коронарної обструкції такий, що коронарний кровотік не забезпечує повної потреби міокарда в кисні, а при подальшому зростанні цієї потреби стає неадекватним. Епізоди перехідної вазоконстрикції коронарних артерій поглиблюють неадекватність коронарного кровотоку, додатково його обмежують [3]. Частота серцевих скорочень (ЧСС) є ключовим фактором, який визначає потребу міокарда в кисні, є найбільш доступним показником, вимірювання якого можливе у випадках, коли інші фактори визначення ПМО2 залишаються постійними, включаючи артеріальний тиск, розміри шлуночків, товщину їх стінок і скоротливість міокарда. Зниження ЧСС підвищує поріг виникнення ішемії. ЧСС є одним з основних факторів часу діастолічного наповнення: оскільки кровонаповнення коронарних судин відбувається під час діастоли шлуночків, будь-яке підвищення їх діастоли веде до збільшення коронарного кровотоку. ЧСС може бути також важливим фактором патогенезу коронарного атеросклерозу [4]. Найбільш близьким за своєю суттю та результатом є спосіб лікування стабільної стенокардії II-III функціональних класів, який полягає у застосуванні таких лікарських засобів, які впливають на прогноз захворювання (гіполіпідемічні засоби, антиагреганти), та таких, які полегшують або усувають симптоми захворювання (нітропрепарати, β-адреноблокатори, зокрема βадреноблокатор Бісопролол (10 мг на день), антагоністи кальцію) [5]. При наявності протипоказів до призначення β-адреноблокаторів рекомендується застосовувати інгібітори І fканалів (наказ МОЗ України № 436 від 03.07.2006 р. "Протокол надання медичної допомоги кардіологічним хворим"). Проте лікарські засоби, які впливають на симптоми захворювання, мають багато побічних реакцій та протипоказів і самі по собі погіршують якість життя пацієнтів після їх застосування. Для нітропрепаратів - це головний біль, для β-адреноблокаторів брадикардія, гіпотензія, бронхоспазм і, рідше, загострення серцевої недостатності. Багато побічних ефектів можуть залишитися нерозпізнаними. До них належать втома, нічні жахи, відчуття "холодних кінцівок". Антагоністи кальцію повинні використовувати з обережністю у хворих із серцевою недостатністю та зниженням скоротливої функції лівого шлуночка. В основу корисної моделі поставлено задачу вдосконалити спосіб лікування стабільної стенокардії II-III функціональних класів з ЧСС більше 80 уд./хв. шляхом комбінованого застосування β-адреноблокатора та інгібітора If-каналів, що забезпечить зниження кількості та тривалості приступів стенокардії, потреби в короткодіючих нітратах і, таким чином, покращить якість життя цієї категорії хворих. Поставлена задачая вирішується тим, що у способі лікування стабільної стенокардії II-III функціональних класів, що включає застосування антиагрегантів, гіполіпідемічних засобів, βадреноблокаторів та нітропрепаратів (при потребі), згідно з корисною моделлю, хворим з ЧСС більше 80 уд./хв. на фоні призначення β-адреноблокатора Бісопрололу (5 мг один раз на день) застосовують інгібітор Іf-каналів синусового вузла Івабрадин у дозі 5 мг два рази на день. Запропонований спосіб дозволяє ефективно зменшити частоту серцевих скорочень та негативні для пацієнта побічні реакції. Івабрадин (Кораксан, "Серв'є", Франція) належить до селективних блокаторів І f-каналів синоатріального вузла, який здатний знижувати частоту серцевих скорочень без впливу на інші складові серцевої функції [6]. Івабрадин діє шляхом селективного та специфічного інгібування fканалів синусового вузла серця, контролює спонтанну діастолічну деполяризацію синусового 1 UA 95529 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 вузла та знижує ЧСС. Основною фармакодинамічною особливістю івабрадину є дозозалежне зниження ЧСС. Бісопролол (Бісопролол-ратіофарм, Меркле ГмбХ, Німеччина) селективний блокатор βадренорецепторів, здійснює антигіпертензивну та антиангінальну дію, зменшує потребу міокарда в кисні за рахунок зниження ЧСС, зменшення серцевого викиду та зниження артеріального тиску, нормалізує перфузію міокарда за рахунок зниження кінцевого діастолічного тиску і подовження діастоли [6]. Корисна модель ілюструється рисунками, де на Фіг. 1 відображено рівень концентрації ендотеліну-1 в хворих після лікування, на Фіг. 2 - рівень фактора Віллєбранда в хворих після лікування. Спосіб здійснюють таким чином. Пацієнтам при стабільній стенокардії ІІ-IIІ функціональних класів з ЧСС більше 80 уд./хв. застосовують антиагреганти, гіполіпідемічні засоби, нітропрепарати (при потребі). На фоні призначення β-адреноблокатора Бісопрололу (5 мг/день) застосовують інгібітор Іf-каналів синусового вузла Івабрадин у дозі 5 мг два рази на день. Ефективність застосування Івабрадину в комбінації з Бісопрололом встановлювали через визначення динаміки маркерів ендотеліальної дисфункції (ендотеліну-1 та фактора Віллєбранда). Нами обстежено 125 хворих на стабільну стенокардію II-ІII функціональних класів, діагноз верифіковано згідно з наказом МОЗ України № 436 від 03.07.2006 р. та рекомендаціями Європейської асоціації кардіологів. Функціональний клас встановлювали згідно з Канадською класифікацією. Хворих розподілено на 3 групи в залежності від рівня ЧСС: перша (основна) група - 62 хворих на СС II-ІII ФК з підвищеною ЧСС (більше 80 уд./хв.), яких розподілено на дві підгрупи в залежності від лікувальної тактики: І підгрупа - 30 хворих, які отримували комплексне лікування зі застосуванням інгібіторів I fканалів синусового вузла та β-адреноблокаторів; II підгрупа - 32 хворих, які отримували стандартне лікування з використанням βадреноблокаторів; друга група - 31 хворий на СС II-ІII ФК з нормальною ЧСС (60-80 уд./хв.); третя група - 32 хворих на СС II-ІII ФК зі зниженою ЧСС (менше 60 уд./хв.). Контрольну (четверту) групу склали 34 практично здорові особи, порівнювані за віком і статтю з обстежуваними. Функціональний стан ендотелію досліджено на основі вивчення рівнів ендотеліну-1 (Е-1) та фактора Віллєбранда (отримані дані відображені в Таблиці). Найбільше (майже в 4 рази) підвищення концентрації ендотеліну-1 виявлено в пацієнтів з підвищеною ЧСС (5,85±0,31 фмоль/мл) порівняно з групою контролю (1,56±0,21 фмоль/мл). Проте підвищений рівень Е-1 відмічено і в пацієнтів двох інших груп (3,9±0,25 і 2,76±0,27 фмоль/мл - у другій та третій групах відповідно; р3,4