Спосіб лікування хронічного бронхіту

МІЖ А£1 К 39/395 СПОСІБ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО БРОНХІТУ Винахід, що заявляється стосується медицини, точніше пульмонології, і призначений для лікування хронічного бронхіту (в тому числі і його обструктивної форми) 'із наявністю порушень функції зовнішнього дихання не вище II ст. Неуклінне зростання рівнів захворюваності та смертності, збільшення числа осіб працездатного віку з інвалідизуючими ускладненнями внаслідок хронічного бронхіту викликають занепокоєність спеціалістів у всьому світі і спонукають до пошуку шляхів покращання ситуації. Аналіз існуючих способів лікування показує їхню недостатню ефективність відносно термінів отримання позитивних змін, їх виразності та стійкості, що призводить до частих загострень і змушує хворих приймати тривалі курси медикаментів. Стан пацієнтів потребує певної, не передбаченої дією традиційних препаратів, корекції функціональної, а згодом і морфологічної, недостатності місцевого та системного імунітету. Так, традиційний спосіб лікування хронічного бронхіту [1] передбачає призначення бронхолітичних (метилксантини, р2-агоністи і холіноблокатори) та відхаркуючих засобів, 10-14-денну терапію атибіотиком (напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини, тетрацикліни, аміноглікозиди, фторхінолони) - при наявності клінічних ознак інфекційного процесу. Вказану терапію рекомендовано проводити в середньому 24±3 дні, а при гнійній або обструктивній формі - 30±4 дні [2]. Наприкінці цих термінів стан імунітету не тільки не поліпшується, а в більшості випадків навіть погіршується через токсичний вплив ліків, зокрема, антибіотиків, що уповільнює строки реконвалесценції пацієнтів і полегшує виникнення у них в подальшому нових епізодів загострень. Відомий також спосіб лікування із застосуванням продігіозану (4-5 в/м ін'єкції з інтервалом у 4-5 днів та поступовим (на 25 мкг) збільшенням дози від 25 до 75-100 мкг) [3] у комплексі з 2-тижневим в/м введенням антибіотику (гентаміцин), бронхолітиків (еуфілін та атропін), відхаркуючими засобами (настій корня солодки або алтея, лужні інгаляції). Механізм імунотропного впливу полягає у неспецифічній стимуляції фагоцитозу, метаболізму антигенпрезентуючих клітин, підвищенні рівней лізоциму, інтерферонів, імуноглобулінів, покращанні кооперації імунокомпетентних клітин, посиленні бактерицидної активності крові. Препарат підвищує результативність (виразність ефектів) традиційної терапії, на тлі якої застосовується, проте даний спосіб лікування недостатньо знижує частоту розвитку загострень, оскільки його імунотерапевтичні ефекти тривають лише 2-3 тижні. Найближчим аналогом (прототипом) способу лікування хронічного бронхіту, що заявляється, є спосіб лікування імунотропним препаратом біостимом на тлі звичайної терапії даної патології [4,5]. Біостим являє собою комплекс мембранних протеогліканів бактерії Klebsiella pneumoniae і, таким чином, неспецифічно впливає на імунну систему хворого. Біостим призначають трьома курсами по 8 днів кожний з інтервалами у 3 тижні - щоденно пацієнт приймає натщесерце дві (початковий курс) або одну таблетку (повторні курси) по 1 мг біостиму. Перші 2 тижні хворі також одночасно отримують бронхолітики: парентерально - еуфілін 24 % по 1,0 або 2,4 % по 10,0 та інгаляційно - атровент та беротек - 6-8 доз щоденно у 3 прийоми та відхаркуючий препарат - бромгексин по 2 таб. тричі на день, при ознаках інфекційного процесу додатково - антибіотик цефалоспоринового ряду або аміноглікозид (гентаміцин) протягом 10-14 днів. Лікування холіноблокатором атровентом і (32-агоністом беротеком - інгаляційно до 6 доз щодоби та відхаркуючим препаратом (бромгексин 2 таб. тричі на день) у поєднанні з пролонгованим метилксантином - теопеком (по 0,5 таб. двічі на день) продовжують 8 тижнів. Таким чином, стійка клініко-лабораторна ремісія спостерігається через 2-2,5 місяці від початку лікування, а продовжується не більше 6-8 тижнів, що суттєво не позначається на кількості загострень у пацієнтів протягом року. Задача, яка вирішується способом, що заявляється, полягає у неспецифічній стимуляції факторів природної резистентності (оптимізації процесів розпізнавання антигенів і кооперації клітин при здійсненні імунної відповіді та корекції змін фагоцитарної активності через збільшення продукції прозапальних цитокінів) для подолання порушень формування запальної інфільтрації у слизовій оболонці бронхів, ушкоджень фагоцитозу, дискоординації взаємодії імунокомпетентних клітин, недостатності продукції ними ряду цитокінів та імуноглобулінів, що сприяє персистенції інфекційних збудників у дихальній системі і не враховувалося при застосуванні попередніх препаратів у даних хворих. Технічний результат, що досягається, буде полягати у значному зменшенні частоти розвитку загострень у хворих на хронічний бронхіт (не менш, як на 35 %). Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі лікування хронічного бронхіту, що включає призначення традиційної терапії у вигляді відхаркуючого і бронхолітичних препаратів у комплексі з парентеральним антибіотиком і імунотропного препарату, згідно винаходу, в якості імунотропного призначають препарат бластен у дозі 2-4 мг підшкірно 1 раз у 57 днів, 3-5 введень на курс. Ознаками, котрі відрізняють спосіб лікування хронічного бронхіту, що заявляється, від способу-прототипу, є використання синегічної дії бластену та лазолвану. Гармонійний вплив бластегу на рівні продукції ряду цитокінів (інтерлейкінів-1, - 2 та - 4), що призводить до неспецифічної активації Тклітинної ланки імунітету, збільшує синтез імуноглобулінів, стимулює процеси фагоцитозу і, таким чином, прискорює розв'язання заготрень хронічного запалення у бронхах та підвищує стійкість ремісії (зменшує число епізодів загострень), посилюється дією лазолвану на рівні адгезивної стадії фагоцитозу через зміну реологічних характеристик бронхіального секрету та сприяння максимальному накопиченню антибіотика у тканинах легень та бронхів, що підвищує ефективність антибактеріальної терапії. За літературними данними такий підхід до лікування хронічного бронхіту ще невідомий. Спосіб лікування, що заявляється здійснюється слідуючим чином: на фоні традиційної терапії у вигляді відхаркуючого препарату (лазолван по 1 таб. тричі на день) і бронхолітичних препаратів (метилксантини - 24%еуфілін по 1,0 в/м протягом тижня, а потім - теопек по 0,5 таб. двічі на день, холіноблокатор атровент - по 2 інгаляційні дози тричі на день та р2-агоніст беротек інгаляційно 6-8 доз у прийоми протягом тижня з поступовим зменшенням дози, а при наявності інфекційного процесу додатково -7-8-денного курсу в/м антибіотикотерапії цефалоспорином - цифраном по 1,0 г або аміноглікозидом гентаміцином по 0,8 г двічі на день, також призначають імунотропний препарат бластен у дозі 3-5 підшкірних введень по 2-4 мг у 2 мл фізіологічного розчину з інтервалом у 5-7 днів. На основі аналізу клініко-лабораторних данних встановлено, що застосування препарату бластен у дозах менших за 2 мг в ін'єкції не дає достовірних позитивних змін у хворих порівняно з групою контролю, а збільшення цієї дози вище 4 мг виразно не покращувало імунотропний ефект терапії, але приводить до зростання в аналізах абсолютного числа еозинофілів, яке свідчило б про сенсибілізацію до препарату і високий ризик розвитку побічних реакцій. Як показав клінічний досвід, призначення бластену курсом меншим, ніж 3 введення, або з Інтервалом коротшим за 5 днів, викликало швидку зворотню динаміку досягнутих результатів, а при використанні курсів у 6-7 ін'єкцій ефективність не була більшою порівняно з такою у хворих, що отримували 5 ін'єкцій. При цьому число введень залежить від виразності порушень функції зовнішнього дихання. При збільшенні строків між ін'єкціями бластену понад 7 днів окремі терапевтичні ефекти, наприклад нормалізація температури тіла та продуктивність кашлю, були нестійкими. Контроль ефективності проведеного лікування здійснюється на основі клініко-лабораторних данних та за результатами спірометрії протягом місяця, а надалі протягом року - тільки клінічне спостереження з реєстрацією частоти загострень. КОНКРЕТНИЙ ПРИКЛАД ЗАСТОСУВАННЯ Хворий Б. (історія хвороби №1266/08) з діагнозом: Хронічний гнійнообструктивний бронхіт, середньої тяжкості, стадія загострення. ДН II ст., підтвердженим достовірними анамнестичними данними та результатами фізикального обстеження, лабораторного, рентгенологічного та спірометричного досліджень. Призначене лікування включало 8-денний курс аміноглікозидного антибіотика гентаміцину в/м по 0,8 г двічі на день, а також бронхолітиків: метилксантина (еуфілін 24% по 1,0 в/м), р2-агоніста (беротека по 2 інгаляційні дози тричі на день) і холіноблокатора (атровент інгаляційно 6 доз у 3 прийоми щодня),- та відхаркуючого препарата (лазолван по 1 таб. натщесерце тричі на день). На початку 2 тижня еуфілін замінили теопеком по 0,5 таб. двічі на день і почали поступово зменшувати добову дозу беротека. На тлі традиційної терапії пацієнту, виходячи з результатів спірометрії (обструкція бронхіальної прохідності II ст.), тричі з інтервалом у 5 днів підшкірно вводили бластен по 2 мг. Позитивна динаміка клініко-лабораторних данних (в тому числі і за імунологічними тестами І рівня) та показників спірометрії була досягнута на 10-12 день від початку лікування. Контрольрівнів продукції інтерлейкінів-1, -2 та -4 проводили до лікування та через 1 місяць (зафіксоване зростання до норми рівней продукції інтерлейкінів-1 та -2). Тривалість стаціонарного лікування склала 20 днів. Після виписки на протязі 12 місяців було лише 1 незначне загострення (на 6 місяці), яке не потребувало перебування хворого у стаціонарі, а лікували амбулаторно із застосуванням бронхолітиків (беротек інгаляційно по 2 дози тричі на день та теопек по Ітаб. двічі на день) і відхаркуючого препарата (лазолван по 1 таб. тричі на день) протягом 2 тижнів. За період з 1996 по 1998 рік у клініці кафедри клінічної імунології та алергології НМУ (Вузлова лікарня №1 ст. Дарниця Південно-Західної залізниці, м. Київ, вул. Симферопільська,8) було проліковано способом, що заявляється, 25 хворих з діагнозом: Хронічний обструктивний бронхіт, легкої або середньої тяжкості у стадії загострення, ДН І-ІІ ст., підтвердженим анамнестичними, клініко-лабораторними данними та результатами спірометричного і рентгенологічного досліджень. На протязі терміну спостереження в 1 рік число загострень на 1 хворого в середньому становило 1,8+0,3. За данними авторів [4,5], що застосовували спосіб-прототип, кількість загострень у пролікованих хворих склала в середньому 3,1 ±0,8 (р