Установка для лікування вірусних гепатитів з використанням медичного озону

Установка для лікування вірусних гепатитів з використанням медичного озону, що містить послідовно сполучені пристрій для забору і повернення крові пацієнта (катетер, ін'єкційна голка), перистальтичний насос, діалізатор, магістралі руху рідини з регуляторами швидкості потоку, ємкість для збору плазми, джерела озону і медичного кисню, яка відрізняється тим, що додатково забезпечена двома ємностями, першою - для суміші ФР і гепарину, і другою - ємністю з ФР, змішувачем крові зі вбудованим фільтром, другим перистальтичним насосом, сполученим з блоком управління 3 формою вірусного гепатиту є гепатит D (дельта вірус гепатиту), що викликається дефектним РНКвирусом (сателітом) вірусу-помічника вірусного гепатиту В з розміром генома 19 нм, який належить до сімейства Deltavirus. Найважливішою особливістю збудника є його облігатна залежність від наявності допоміжного вірусу, в ролі якого виступає вірус гепатиту В. Лише при його наявності в організмі людини можлива реплікація збудника дельта-інфекції, і тому вірус гепатиту D зустрічається виключно в коінфекції з вірусом гепатиту В. Гепатит D характеризується важким протіканням хвороби. Близько 5 % носіїв гепатиту В в світі (приблизно 15 млн. чоловік) інфіковано вірусним гепатитом D. Проте описане вище медикаментозне лікування ВГС виявляється неефективним навіть при вживанні сильних противірусних препаратів. Причина цього полягає в тому, що основне вірусне депо знаходиться не в кров'яному руслі, а в клітинах печінки. Ця особливість вірусу гепатиту приводить до того, що імунна система людини, що активується імуномодуляторами, атакує власні клітини, причому лейкоцити можуть атакувати як печінку, так і інші органи, наприклад, щитовидну залозу. Низька ефективність лікування (всього біля 50 %) для гепатиту С і 15-20 % для гепатиту D, а також високий ступінь ризику ускладнень викликаних традиційною ПВТ, змусило дослідників шукати інші методи боротьби з вірусними гепатитами. Одним з таких направлень є використання методу озонотерапії. Противірусна дія озону реалізується на рівні рецепторів поверхні вірусу. (див. Riva Sanseverino E., Castellacci P.Oxygen-ozone therapy and physical activity, in humans // Procudeedings of the12th world congress of the International Ozone Association. Lille. France. - 1995. - Vol. 3. - P. 65-72). При цьому відбувається окислення "вірусної шпильки", за рахунок якої здійснюється взаємодія з клітинамимішенями. Певну роль в цьому процесі грає "непереносимість" пероксиду інфікованими клітками і зміна активності ферменту зворотної транскриптази, яка бере участь в синтезі вірусних білків. Проте найважливішим ефектом озону на віруси, що покриті ліпідною оболонкою, до яких відноситься вірус гепатиту С і D є пероксидний ефект, який знижує вірулентність вірусу, оскільки ліпідна або ліпопротеїдна оболонка вірусу сприяє його персистенції в організмі господаря. Обговорюючи перспективи використання озону як противірусний чинник відносно збудника гепатиту С і D, слід брати до уваги дві обставини: перша полягає в тому, що швидкість продукції вірусних часток надзвичайно висока 11 12 і досягає для гепатиту С - 10 -10 в добу з періодом півжиття вірусних часток 2,2-7,2 години, друга, - віруцидна концентрація озону досить висока і складає 1-6 мг/л. Таким чином, вирішення задачі радикального зниження вірусного навантаження можливо при обробці великих об'ємів (бажано 1-1,5 величини об'єму циркулюючої крові (ОЦК)) при високій концентрації (>1 мг/л) озону або інших активних форм кисню в крові. Зараз для лікування пацієнтів зі ВГС застосовуються два основні методи озонотерапії. Першим 67573 4 методом, що використовується при лікуванні гепатиту С є велика аутогемотерапія. Суть цього методу полягає в екстракорпоральній обробці озоно-кисневою сумішшю 100-200 мл аутокрові пацієнта з подальшим поверненням озонованої крові в кров'яне русло. Було досліджено 50 пацієнтів, страждаючих хронічним вірусним гепатитом С (4 генотип) (див. М.N. Mawsouf, Т.Т. Tanbouli. Ozone Therapy in Patients with Viral Hepatitis "C". Ten Years Experience. Proceedings of IOA Pan Amarecan Group Congress, 2010, September 19-22, p. 32). Відсоток поліпшення стану пацієнтів склав 94 %, при цьому зменшення вірусного навантаження було відмічене в 71.8 %. Число вірус-негативних пацієнтів після 8 і 24 тижнів лікування склав 24 % і 36 %, відповідно. Також наголошувалося істотне зниження рівня SGOT, SGPT, альбуміну, білірубіну і протромбіну після 8 тижнів від початку дослідження. Курс лікування складався з 3 процедур великої аутогемоозонотерапії в тиждень протягом восьми тижнів і 2 процедури великої аутогемоозонотерапії в тиждень протягом шістнадцяти тижнів (всього 24 тижні або півроку, кількість процедур за час курсу - 56). Другим методом лікування гепатитів є метод озонотерапії (ОТ), який полягає у внутрішньовенній інфузії озонованого фізіологічного розчину (ОФР) (див. Масленников О.В., Конторщикова К.Н. Озонотерапия: внутренние болезни. Пособие. Н. Новгород, 1999, стр. 56). Відмічено, що нормалізація клінічних і лабораторних проявів гострих вірусних гепатитів відбувається протягом 1-2 тижнів після початку ОТ. На курс лікування призначається від 4 до 6 сеансів ОТ. При хронічному вірусному гепатиті курс лікування включав в середньому 12 сеансів ОТ. Проте при випадках кількість сеансів ОТ можна збільшити. Призначаються щоденні сеанси ОТ на протязі 8 днів, потім по 2 дні на тиждень, на протязі двох тижнів, по 2 мг озону на сеанс. При хронічних гепатитах, цирозі печінки рекомендуються сеанси ОФР, 1-2 рази на тиждень. Всього 20-25 сеансів. Очевидно, що ці методи не відповідають сформульованому вище критерію ефективності. При використанні першого методу обробляється дуже мала кількість крові (всього біля 100-200 мл крові за один сеанс). Недоліком другого є дуже мала гранична доза озону, що пов'язане з обмеженим об'ємом ОФР, що вливається (не більше 400 мл) і низькою концентрацією розчиненого озону в ньому (концентрація озону в ОФР не вище 2-3 мг/л). У літературі описано ще два методи, які потенційно здатні вирішити обробки великих об'ємів крові при одночасному використанні значних доз озону. Перший метод - карбогемоозоноперфузія (КГОП) (див. патент RU № 2085218, от. 1997.07.27). У цьому методі використовується екстракорпоральна обробка великих об'ємів крові (1.5 ОЦК або 7.5 л) спеціальними вугільними сорбентами, заздалегідь обробленими ОФР. Обробка вугільного сорбенту типу СКН-1-К проводиться прокачуванням 1600 мл ОФР, підігрітого до 38 °C. Концентрація озону у ФР - близько 1 мг/л, швидкість прокачування 100 мл/хв, об'єм вугільного 5 сорбенту - 200 мл. Автори передбачають, що на стадії озонування сорбенту, при взаємодії з атомами вуглецю, озон руйнується утворюючи атома2+ 2рний кисень, який утворює комплекс типа [Сn ] О . Надалі цей атомарний кисень бере участь в окислювальних реакціях із кров'ю. Метод розроблений для лікування форм туберкульозу, стійких до ліків, але в процесі здійснення цього методу виявлена висока ефективність КГОП для лікування пацієнтів, страждаючих хронічним гепатитом С і D (див. Ю.И. Белянин, Е.И. Шмелев. Озонирование крови в лечении лекарственно устойчивого туберкулеза и сопутствующих заболеваний (гепатиты и сахарный диабет). изд. Москва, Научный мир. 2007, стр. 175). Найважливішим недоліком методу є те, що в ньому виключена пряма взаємодія озону і компонентів крові, які характерні для ОТ і в значній мірі визначають ефективність цього методу. Такий висновок випливає з відомих даних про каталітичне розкладання озону активованим вугіллям. Другим недоліком цього методу є нерівномірність дії вугілля, що окислює, на кров протягом процедури. Це також очевидно, об'єм вугілля складає всього 0,2 л, а об'єм крові, що обробляється, - 7,5 л і перші порції крові, що пропускаються через свіжий сорбент, що окислює, очевидно повинні піддаватися набагато сильнішій дії поверхні вугілля, що окислює, ніж останні порції. Третім недоліком методу є неможливість дозування окислювальної дії вугілля на кров, внаслідок неможливості оцінки кількості атомарного кисню, що зв'язався з ним в процесі. Другий метод - EBOO SAFE (Extracorporeal Blood Ozonization and Oxygenation with Simple Access Fluid Extraction). У цьому методі обробка великих об'ємів крові досягається під час процедури плазмаферезу. При цьому процедура плазмаферезу проводиться з використанням стандартного мембранного фільтра для гемодіалізу, що складається з внутрішньої і зовнішньої частин, розділених мікропористою мембраною з хімічно модифікованої целюлози (полісинтану). Кожна з частин фільтра має вхідний і вихідний патрубки. Розмір пір мембрани фільтра складає величину 0.5-1.5 мкм, що значно менше, ніж розмір формених елементів крові і крупних білкових молекул. Процедура плазмаферезу полягає в тому, що венозна кров забирається через внутрішньовенний катетер і після змішування з ізотонічним розчином прокачується за допомогою перистальтичного насоса через внутрішню частину фільтра і далі повертається в кров'яне русло через інший внутрішньовенний катетер. При цьому частина плазми крові проникає через пори мембрани в зовнішню частину фільтра. Озонування-оксигенація крові проводиться шляхом пропускання озоно-кисневої суміші через зовнішню частину мембранного фільтра. При цьому озоно-киснева суміш поступає через вхідний патрубок зовнішньої частини фільтра, змішується з потоком відокремлюваної від крові плазми і видаляється через вихідний парубок зовнішньої частини фільтра в спеціальну ємність, забезпечену деструкцією невикористаного озону. У цьому методі передбачається, що кисень і озон 67573 6 дифундує через мембрану і вступає у взаємодію зі кров'ю. Метод розроблений і використовується для лікування хвороб серця, зокрема коронарної недостатності. Найважливішим недоліком цього методу є відсутність озоностійких мембранних фільтрів для гемодіалізу. Ще одним недоліком EBOO SAFE є неможливість дозування озону, неможливість оцінки коефіцієнта розподілу озону, що зв'язався плазмою та кров'ю, а також частки озону, що вступив в реакцію з матеріалами фільтра. На даний час мембрани фільтрів для гемодіалізу виготовляються з полісульфону, поліметилметакрилату, купрофану, сополімер акрілнітрилу і металосульфонату Na і модифікованої целюлози. Всі ці полімери легко руйнуються озоном. Відома установка для лікування хвороб коронарної системи, що описана в патенті Малайзії (див. Nur Serfly Bin Alias. An Apparatus For Using Ozone in the treatment of coronary artery desease. Malaysian patent MY - 20030583 - P.). Установка включає джерело озону, засіб для контакту крові з озоном, пристрій для дегазифікування крові, насос для перекачування крові, магістралі для руху крові, засіб для з'єднання дегазифікуючого пристрою з ємністю, де знаходиться кров, пристрій для контакту крові з озоном, напівпроникна мембрана, контейнер для напівпроникної мембрани, шприц. При цьому як напівпроникна мембрана використовується хімічно модифікована целюлоза - полісинтан, стійкий до озону, - як описується в патенті. Але це абсолютно не відповідає хімічним властивостям даного матеріалу. Проте, використання полісинтану як матеріалу напівпроникної мембрани призводить до того, що продукти руйнування полісинтану озоном у кров і можуть викликати негативні реакції організму - що є недоліком цієї установки. Відома установка вибрана прототипом. Прототип і установка, що заявляється, мають наступні спільні ознаки: - джерело озону; - джерело медичного кисню; - засіб для контакту крові з озоном; - перистальтичний насос для перекачування крові; - магістралі для руху крові; - пристрій для контакту крові з озоном; - напівпроникна мембрана; - контейнер для напівпроникної мембрани; - пристрій для забору і повернення крові пацієнта; - регулятор швидкості потоку (Р потоку). З метою усунення вище названих недоліків всіх відомих методів екстракорпоральної обробки крові, нами розроблена установка для лікування вірусних гепатитів. Залежно від характеру, захворювання, а також від стану здоров'я і наявності у пацієнта супутніх захворювань, можуть бути показані або протипоказані процедури плазмаферезу, характерного для EBOO SAFE, або гемосорбції, що характерна для КГОП. У зв'язку з цим, нами розроблена установка для екстракорпоральної обробки крові. Установка дозволяє за допомогою відповідної комутації магістралей виконати будь 7 яку процедуру екстракорпоральної обробки крові. В основу корисної моделі поставлено задачу створення безпечної та простої при виготовленні установки для лікування вірусних гепатитів з використанням медичного озону. Поставлена задача вирішена установкою для лікування вірусних гепатитів з використанням медичного озону, що містить послідовно сполучені пристрій для забору і повернення крові пацієнта (катетер, ін'єкційна голка), перистальтичний насос, діалізатор, магістралі руху рідини та крові з регуляторами швидкості потоку, ємність для збору плазми, джерела озону і медичного кисню тим, що вона додатково забезпечена двома ємностями, першою - для суміші ФР і гепарину, та другою ємністю з ФР, змішувачем крові із вбудованим фільтром, другим перистальтичним насосом, сполученим з блоком управління першого перистальтичного насоса, при цьому до магістралі, що сполучає пристрій для забору крові з першим перистальтичним насосом підключена перша ємність, нижній центральний патрубок діалізатора сполучений з першим перистальтичним насосом, а його верхній центральний патрубок підключений до роторно-плівкового контактору (РПК), який приводиться в рух двигуном, а нижній патрубок діалізатора сполучений з ємністю для збору плазми, причому РПК сполучений з карбогемофільтром через другий перистальтичний насос, а третій патрубок РПК сполучений з виходом джерела озону, який сполучений з джерелом медичного кисню, при цьому верхній патрубок карбогемофільтра сполучений із змішувачем зі вбудованим фільтром і пристроєм для повернення крові пацієнтові, змішувач зі вбудованим фільтром також сполучений ємністю з сумішшю ФР і гепарина. Новим в установці є те, що вона додатково забезпечена двома ємностями, першою - для суміші ФР і гепарину, та другою - ємністю з ФР, змішувачем крові зі вбудованим фільтром, другим перистальтичним насосом, сполученим з блоком управління першого перистальтичного насоса, при цьому до магістралі, що сполучає пристрій для забору крові з першим перистальтичним насосом підключена перша ємність, нижній центральний патрубок діалізатора сполучений з першим перистальтичним насосом, а його верхній центральний патрубок підключений до роторно-плівкового контактору (РПК), який приводиться в рух двигуном, а нижній патрубок діалізатора сполучений з ємністю для збору плазми, причому РПК сполучений з карбогемофільтром через другий перистальтичний насос, а третій патрубок РПК сполучений з виходом джерела озону, який сполучений з джерелом медичного кисню, при цьому верхній патрубок карбогемофільтра сполучений із змішувачем зі вбудованим фільтром і пристроєм для повернення крові пацієнтові, змішувач зі вбудованим фільтром також сполучений з ємністю суміші ФР і гепарину. Причинно-наслідковий зв'язок між сукупністю відмінностей, що заявляються, і технічним результатом, що досягається, полягає в наступному: використання наведеної установки, що містить сполучені між собою елементи, виконані заявленим чином, дозволяє проводити лікування вірусних 67573 8 гепатитів з використання медичного озону та отримувати високу ефективність методу лікування. Схема установки, що заявляється, наведена на фіг. 1-3, де: 1 - Перша ємність для суміші фізіологічного розчину (ФР) і гепарину 2 - регулятор швидкості потоку (Р потоку) 3 - Перистальтичний насос 4 - Карбогемофільтр 5 - Ємність для збору плазми 6 - Р потоку 7 - Внутрішньовенний катетер 8 - Магістраль сполучення першої ємності для суміші ФР із трійником 35 9 - Блок управління перистальтичним насосом 10 - Магістраль сполучення катетера 7 із трійником 35 11 - Озонатор 12 - Р потоку 13 - Джерело кисню 14 - Р потоку 15 - Внутрішньовенний катетер 16 - Магістраль сполучення РПК і озонатора 17 - Магістраль сполучення РПК через другий перистальтичний насос 36 з карбофільтром 4 18 - Магістраль сполучення РПК і діалізатора 19 - Ємність суміші ФР з гепарином для допоміжної гепаринізації крові пацієнта 20 - Р потоку 21 - Р потоку 22 - Р потоку 23 - Змішувач з вбудованим фільтром (для змішування крові і озонованого ФР) 24 - Магістраль сполучення змішувача зі вбудованим фільтром та катетера 15 25 - Р потоку 26 - Р потоку 27 - Р потоку 28 - Нижній патрубок діалізатора 29 - Магістраль сполучення нижнього патрубка діалізатора і ємкості для збору плазми 5 30 - Р потоку 31 - Верхній центральний патрубок діалізатора 32 - Ємність з ФР для знепилювання карбогемофільтра 33 - Ємність з ФР для промивання карбогемофільтра 34 - Діалізатор 35 - Трійник 36 - Другий перистальтичний насос 37 - Двигун 38 - Патрон 39 - Роторно-плівковий контактор (РПК) 40 - Р потоку 41 - Ємність для збору відпрацьованого ФР 42 - Магістраль для промивання і знепилювання карбогемофільтра 4 43 - Обхідна магістраль діалізатора 44 - Магістраль для допоміжної гепаринізації крові пацієнта Порядок роботи з установкою. Робота з установкою починається з перевірки працездатності озонатора 11. Для цього до виходу озонатора 11 підключають повірений витратомір з діапазоном 0-2 л/хв (типу ротаметр або іншого 9 типу). На озонаторі 11 встановлюється нульова або близька до нуля концентрація озону і перевіряється швидкість потоку газу, що генерується озонатором. Після цього за допомогою проточного вимірника концентрації озону перевіряється працездатність озонатора. Відхилення від заданих значень потоку і концентрації не повинні перевищувати ±10 %. Варіант роботи установки. У цьому варіанті кров обробляється озонокисневою сумішшю в спеціальному роторноплівковому контакторі (РПК) і проходить додаткову обробку в карбогемофільтрі, заповненому спеціальним гемосорбентом. При необхідності кров може бути заздалегідь оброблена діалізатором для видалення плазми. Схема установки показана на фіг. 1. Підготовка матеріалів: - ємність суміші 400 мл реополіглюкіну і 1 мл (5000 ME) гепарину для гемодилюції пацієнта, 1 флакон, - ємність 32 з ФР для знепилювання карбогемофільтра 5 флаконів 400 мл або 4 флакони 500 мл з ФР, - ємність 33 для карбогемофільтра суміші 150 мл ФР і 1 мл (5000 ME) гепарину, 1 флакон, - ємність 1 для суміші 0,6 мл гепарину (5000 МЕ в мл) і 200 мл ФР 1 флакон, - ємність 191 флакон суміші 200 мл ФР і 0,5 мл гепарину для додаткової гепаринізації крові пацієнта, - 1 стерильний комплект магістралей для проведення процедури складається з: а) магістраль для відбору крові 10 з приєднаною до неї через трійник 35 магістраллю 8 сполучення з першою ємністю 1 суміші ФР та гепарином, б) магістраль 24 повернення крові з приєднаною магістраллю 44 для додаткової гепарінізації, в) магістраль 17 сполучення РПК 39 через другий перистальтичний насос 36 з карбогемофільтром 4, г) магістраль 18 сполучення діалізатора 34 і РПК 39, д) магістраль 16 сполучення озонатора 11 і РПК 39, є) магістраль 29 сполучення нижнього патрубка діалізатора 34 і ємності для збору плазми 5, ж) магістраль 42 для промивки і знепилювання карбогемофільтра. - 1 стерильний низькопоточний (low-flux) мембранний діалізатор 34 з ефективною площею 1.2 кв. м, - 1 карбогемофільтр (СКН-1К) 4, - 1 стерильний шприц об'ємом 2 мл, що заповнюється 1.5 мл гепарину (7500 ME), - 2 катетери 7 і 15 для внутрішньовенних ін'єкцій (18G (40-80 мл/хв) або 20G (75-120 мл/хв)), Порядок роботи установки. Підготовчі маніпуляції перед проведенням процедури екстракорпоральної обробки (підготовка карбогемофільтра до роботи і складання установки, див. фіг. 1) займають близько 30 хв. Протягом цього часу пацієнт повинен отримати передперфузійну гемодилюцію в об'ємі 400 мл 67573 10 реополіглюкіну з 1 мл гепарину (5000 ME). Для цього провести венопункцію кубітальної вени однієї з рук, встановити катетер 7 і почати струменеве введення розчину з ємності з сумішшю 400 мл реополіглюкіну і 1 мл (5000 ME) гепарину. Перед початком роботи відмити карбогемофільтр 4 (див. фіг. 2) від спирту, який заповнений підприємством-виробником. Приєднати магістраль 42 до карбогемофільтра 4 і ємності 33 зі стерильним ФР. Причому нижній вихід карбогемофільтра 4 з приєднаною магістраллю 18 встановити в перистальтичний насос 36 згідно схеми фіг. 2, а верхній вихід карбогемофільтра 4 з'єднати з ємністю для збору відпрацьованого ФР 41. Після цього відкрити Р потоку 40, включити перистальтичний насос 36 і почати перекачування ФР через карбогемофільтр 4. Послідовно замінюючи ємності 33 з ФР, перекачати 2000 мл ФР із швидкістю 150 мл/хв. Далі, використовуючи цю ж магістраль 42, зібрати установку по схемі фіг. 3 і провести рециркуляційне знепилювання карбогемофільтра 4 протягом 10 хв із швидкістю 150 мл/хв. Для рециркуляції використовується ємність 32 (суміш 150 мл ФР і 1 мл гепарину). Зібрати установку, як це показано на фіг. 1с, при цьому магістраль 10 приєднують до нижнього центрального патрубка 30 діалізатора 34, а до верхнього центрального патрубка 31 діалізатора 34 приєднують магістраль 18. До нижнього патрубка 28 діалізатора 34 приєднують магістраль 29 з ємністю для збору плазми 5. Роторно-плівковий контактор (РПК) 39 встановлюють в патроні 38, який закріплений на валу двигуна 37. РПК 39 магістраллю 18 з діалізатором 34, магістраллю 16 з'єднують з озонатором 11, магістраллю 17 через другий перистальтичний насос 36 з'єднують з карбогемофільтром 4. Верхній патрубок карбогемофільтра 4 з змішувачем зі вбудованим фільтром 23. З'єднати змішувач зі вбудованим фільтром 23 з ємністю 19 за допомогою магістралі 44. Р потоку 2, 6, 25, 26, 20, 27, 12, 14, 22, 21 встановлюють в положення "закрито". Відкрити Р потоку 2, 27, 30, 25, 26 і включити перистальтичний насос 3, послідовно заповнюючи розчином з першої ємності 1 діалізатор 34, магістраль 18 і магістраль 43, забезпечену Р потоку 25 і 26, і далі заповнюючи РПК 39 до рівня, достатнього для змочування всієї поверхні ємності РПК. Після цього, не вимикаючи перистальтичний насос 3, включити перистальтичний насос 36, двигун 37 і заповнити карбогемофільтр 4, а також змішувач з вбудованим фільтром 23. Перекачування суміші з першої ємності 1 в змішувач зі вбудованим фільтром 23 триває до припинення появи бульбашок повітря з карбогемофільтра 4 і заповнення змішувача зі вбудованим фільтром 23 на 3/4 від об'єму. Після цього закрити Р потоку 22, відкрити Р потоку 14 і продовжувати перекачування до появи рідини в магістралі 24. Зупинити перистальтичні насоси 3 і 36, двигун 37, закрити Р потоку 2. Відкрити Р потоку 2, 6 і заповнити магістраль 10. Закрити Р потоку 2 і 6. Від'єднати катетер 7, що використався для гемодилюції від ємності з сумішшю реополіглюкіну і гепарину, приєднати його до магістралі 10. 11 Провести венопункцію кубітальної вени іншої руки внутрішньовенним катетером 15. Приєднати катетер 15 до магістралі 24, як показано на фіг. 1. Включити перистальтичні насоси 3 і 36 та почати процес забору і реінфузії крові. Після появи крові в РПК 39 включити двигун 37, відкрити Р потоку 12 і включити озонатор 11. При появі бульбашок повітря в магістралях 17 і відповідно опусканні рівня крові в змішувачі зі вбудованим фільтром 23, слід обережно відкрити Р потоку 22 на час, необхідний для відновлення рівня крові, потім закрити Р потоку 22. Включити проток розчину з ємності 19 із швидкістю 130 крап/хв або 6.6 мл/хв для заповнення рівня гепарину в кровоносній системі в перебігу перших 30 хв. Якщо процедура триває більше години, необхідно зупинити перистальтичний насос 36 і ввести через вільний кінець потоку 22 додаткову порцію гепарину (1 мл, 5000 ME). За час процедури, об'єм ексфузії плазми повинен бути не більш: Т(хв)=V(плазми, мл)/K*V(крові, мл/хв). Практично час інфузії плазми та її об'єм можна зменшити, перекривши потік крові через діалізатор 34 і направивши його через обхідну магістраль діалізатора 43. Для цього необхідно закрити Р потоку 27, 20 і відкрити Р потоку 25, 26. Конкретний час інфузії визначається лікарем за медичними показаннями пацієнта. Після закінчення процедури слід ввести внутрішньовенно протамін сульфат з розрахунку 0.5 мг на кожних 100 ед. введеного гепарину. Час процедури розраховується аналогічно варіанту 2 і складає: Т(хв)=0.75*70(мл/кг)*М(кг)/V(мл/хв) для чоловіків і Т(хв)=0.75*60(мл/кг)*М(кг)/V(мл/хв) для жінок. По завершенню періоду часу, необхідного для інфузії, слід одночасно закрити Р потоку 6, відкрити Р потоку 2 і при працюючих перистальтичних насосах 3 і 36 витіснити залишками суміші з пер 67573 12 шої ємності 1 кров з магістралі РПК 39, карбогемофільтра 4 і змішувача зі вбудованим фільтром 23. Кров витісняється у напрямку катетера 15. Після завершення процесу повернення крові в кров'яне русло пацієнта процедура закінчується зняттям внутрішньовенних катетерів 7 і 15. Попередні дані про випробування установки: Випробування установки для лікування вірусних гепатитів проводилося на прикладі одного добровольця, страждаючого хронічним гепатитом D, що приймав раніше курс озонотерапії у вигляді 60 процедур великої аутогемотерапії (АНТ-О3). Пацієнт висловив бажання пройти експериментальний курс, зважаючи на безуспішність лікування методом АНТ-О3 в період від 03.10.09 до 16.05.10. Для лікування пацієнта був вибраний варіант методу з використанням першої установки. Вибір цього варіанту видавався оптимальним, оскільки в даному методі проводиться дія на кров одного - озону, розчиненого у ФР. Дані представлені на графіку (див. фіг. 4). У верхній частині графіка показана кількість копій вірусу в 1 мл крові і доза озону, отриманого під час курсу процедур. Внизу наведено графічне відображення сумарної дози озону, отриманого пацієнтом в ході АНТ-О3 - червоний трикутник, і процедури екстракорпоральної обробки - синій трикутник. Всього проведено два курси озонотерапії з використання першої установки. Під час першого курсу лікування пацієнт отримав 4 процедури, в яких пацієнтові було влито 1,6 л озонованого ФР з дозою озону 6.4 мг, другий курс складав 6 процедур, під час яких пацієнтові було влито 4,8 л ФР дозою озону 19,2 мг. Графік (див. фіг. 4) показує високу ефективність методу лікування за допомогою заявлених установок, яка виражається в сильнішій віруцидній дії, ніж описані в літературі, наприклад метод АНТО3, при цьому скорочено число процедур і тривалість курсу лікування. 13 67573 14 15 67573 16 Комп’ютерна верстка А. Крулевський Державна служба інтелектуальної власності України, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601