Розчин поліуретанкарбаміду

1. Розчин поліуретанкарбаміду у розчиннику для нанесення покриттів, що містить γбутиролактон, який відрізняється тим, що він містить від 20 до 40мас.% розчиненого поліуретанкарбаміду та від 15 до 50мас. % γ-бутиролактону в суміші з нижчими спиртами. 2. Розчин за п.1, який відрізняється тим, що нижчі спирти вибрані з групи, що включає етанол, нпропанол, ізопропанол та 1-метоксипропанол. 3. Розчин за п.1 або 2, який відрізняється тим, що додатково містить естери. C2 2 (19) 1 3 летких органічних субстратів. Однак через свій, в разі потреби, гідрофільний характер відповідні покриття характеризуються нижчою водостійкістю, ніж відповідні одержані із органічних розчинів поліуретанові покриття, оскільки гідрофілізувальні групи залишаються у плівці покриття. Якщо необхідно одержати покриття з високою водостійкістю, то перевагу надають поліуретановим системам із органічних розчинників, а не водним системам. У випадку однокомпонентних поліуретанів процес плівкоутворення представляє собою фізичний процес, який на відміну від двокомпонентних поліуретанів не супроводжується ніякою хімічною реакцією. Однокомпонентні поліуретанкарбамідні покриття на основі органічних розчинників завдяки своїй міцності, еластичності та стійкості дуже ціняться користувачами, їх використовують, наприклад, для нанесення вторинних покривних шарів на текстильні матеріали. Такі системи одержують взаємодією аліфатичного або ароматичного діізоціанату та лінійного макродіолу (поліетер-, поліестер- або полікарбонатдіолу) до одержання форполімеру та після цього шляхом взаємодії з аліфатичним діаміном як подовжувачем ланцюга встановлюють необхідну молярну вагу. Такі лінійні розчини поліуретанкарбамідів, з яких одержують особливо стійкі покриття, через свою структуру, яка складається із твердого карбамідного сегменту та м'якого макродіольного сегменту, схильні до асоціації та кристалізації із органічного розчину. Виходячи з цього, більше неможливо гарантувати гарну здатність до переробки та вигідні властивості поліуретанового покриття. З метою запобігання кристалізації згідно з рівнем техніки рекомендують використовувати суміші розчинників, які в результаті проведення значної кількості токсикологічних досліджень прираховують до небезпечних розчинників. Для аліфатичних поліуретанкарбамідів в DE-A 3 134 112 та DE-A 2 457 387 радять використовувати суміші розчинників із ароматичних вуглеводнів та спиртів, наприклад, суміші толуолу та ізопропанолу. Толуол в результаті проведення нових токсикологічних досліджень назвали небезпечною речовиною, яка більше не повинна бути використана у складі сумішей розчинників для поліуретанкарбамідів з метою нанесення покриття на текстильні вироби. Використовувані до цього часу для нанесення покриття на текстильні вибори звичайні амідні та карбамідні розчинники, такі як диметилформамід, диметилацетамід, N-метилпіролідон або тетраметилкарбамід, також були визнані небезпечними для здоров'я розчинниками, які з цих причин, незважаючи на їх відому високу розчинювальну здатність, також не повинні використовуватись. Застосування добавок, що запобігають кристалізації, наприклад, сумішей різних амінів для подовження ланцюга, також не має бажаного ефекту. Крім того через таку цілеспрямовано одержану неоднорідність склад полімеру змінюють настільки, що всі бажані властивості продукту, покриття втрачаються. Тому перевагу надають використанню придатної системи розчинників. 89983 4 Щоб і надалі можна було використовувати однокомпонентні розчини поліуретанкарбамідів з відомими вигідними властивостями, необхідно одержати нові токсикологічно прийнятні системи розчинників. Однак велика кількість токсикологічно прийнятних сумішей розчинників, як показано у порівняльних прикладах, не може бути використана для одержання стабільних по відношенню до кристалізації розчинів поліуретанкарбамідів. Тому в основу даного винаходу була покладена задача одержати нові розчини для нанесення покриття на субстрати, за допомогою яких можна було б виробляти покриття на основі поліуретанкарбамідів, які за своїми властивостями принаймні були б ідентичні сполукам рівня техніки в цій сфері та при одержанні яких можна було б відмовитись від використання токсикологічно неприйнятних розчинників. Ці композиції або розчини повинні бути стабільними, що зокрема означає, що розчинені полімери не повинні осаджуватися або викристалізовуватися, таким чином розчини характеризуються значною стійкістю при зберіганні. Задача даного винаходу вирішується за допомогою розчинів лінійних або незначним чином розгалужених поліуретанкарбамідів. Придатним розчинником згідно з винаходом є -бутиролактон, переважно у суміші з іншими токсикологічно прийнятними розчинниками. * Розчин поліуретан карбаміду згідно з винаходом, в разі потреби, у суміші органічних розчинників, містить переважно від 15 до 60ваг.% твердої речовини, особливо переважно від 20 до 40ваг.% твердої речовини, крім того ці розчини поряд із іншими розчинниками, такими як спирти, естери та кетони містять -бутиролактон, переважно у кількості від 10 до 80ваг.%, особливо переважно від 15 до 50ваг.%, у перерахунку на загальний розчин. Як поліуретанкарбамід можуть бути використані всі поліуретанкарбаміди, які є придатними для нанесення покриття, зокрема такі, які, як відомо фахівцям, перш за все використовують для нанесення покриття на текстильні вироби. Переважно згідно з винаходом використовують поліуретанкарбаміди, які складаються із таких компонентів, як: a) макродіол (поліетер-, поліестер- або полікарбонатдіол), молекулярна вага якого становить від 600 до 4000, особливо переважно від 1000 до 3000, або суміші зазначених макродіольних компонентів, або суміші одного із зазначених макродіолів та коротколанцюгового аліфатичного діолу, молекулярна вага якого становить від 50 до 500, причому на молекулу макродіолу використовують від 0,2 до 0,5моль коротколанцюгового аліфатичного діолу, b) намоль макродіолу від 0,5 до 2,0моль аліфатичного або циклоаліфатичного діаміну або гідразин як так званий подовжувач ланцюгу та c) намоль макродіолу від 1,5 до 3,0моль аліфатичного, циклоаліфатичного або ароматичного діізоціанату, переважно аліфатичного або циклоаліфатичного діізоціанату. Поліуретанкарбаміди, що входять до складу засобів для нанесення покриття згідно з винаходом для текстильних тканин, представляють со 5 бою високомолекулярні або практично незшиті термопластичні поліуретанкарбаміди, одержані у розчині або розплаві. Вони відрізняються тим, що можуть бути одержані та застосовані без використання диметилформаміду, диметилацетаміду, Nметилпіролідону, тетраметилкарбаміду, толуолу або інших токсичних високополярних розчинників. Ці поліуретанкарбаміди згідно з винаходом можуть бути одержані, розчинені та використані в бутиролактоні або застосовуваних згідно з винаходом сумішах розчинників на основі бутиролактону та інших токсикологічно прийнятних розчинниках, таких як спирти, естери та кетони. Несподівано з'ясували також, що засоби для нанесення покриття згідно з винаходом, незважаючи на вміст розчинника з досить високою температурою кипіння -бутиролактону, характеризуються вигідними властивостями, такими як здатність до склеювання та міцність висушеної плівки. Як структурні компоненти поліуретанів, що лежать в основі засобів для нанесення покриття згідно з винаходом, придатними є велика кількість загалом відомих поліуретанових вихідних речовин. Загалом придатними є макродіоли (а), тобто полігідроксильні сполуки, середній вміст гідроксильних функціональних груп в яких становить приблизно від 1,8 до 2,2, переважно від 1,95 до 2,05. При цьому необхідно уникати вищого ступеню розгалуженості макродіолів, оскільки одержані розчини поліуретанів через високий показник зшивання характеризуються дуже високою в'язкістю, що є небажаним в процесі переробки таких речовин для розчину для нанесення покриття. Крім того високий показник зшивання негативно впливає на стабільність одержаних розчинів поліуретанів протягом кількох місяців, як того вимагає ринок. Перевагу надають зокрема поліетерам, поліестерам та полікарбонатам, особливо поліестерам та полікарбонатам. Переважними поліетерами, що містять гідроксильні групи, є поліетери, одержані полімеризацією циклічних етерів, таких як етиленоксид, пропіленоксид, бутиленоксид, тетрагідрофуран, оксид стиролу або епіхлоргідрин, один з одним, наприклад, в присутності BF3, або приєднанням цих кільцевих сполук, в разі потреби, у суміші або послідовно одна за одною до вихідних компонентів, що містять реакційноздатні атоми водню, такі як спирти та аміни, наприклад, вода, етиленгліколь, пропіленгліколь-1,2 або пропіленгліколь-1,3. Переважними поліестерами, що містять гідроксильні групи, є, наприклад, продукти взаємодії багатоатомних, переважно двоатомних, спиртів та багатоосновних, переважно двоосновних, карбонових кислот. Замість вільних карбонових кислот для одержання поліестерів можуть бути використані також відповідні ангідриди полікарбонових кислот або відповідні естери полікарбонових кислот та низьких спиртів або їх суміші. Полікарбонові кислоти можуть бути аліфатичними, циклоаліфатичними, ароматичними та/або гетероциклічними та, в разі потреби, заміщеними, 89983 6 наприклад, атомами галогену, заміщеними та/або ненасиченими. Як приклади слід назвати: бурштинову кислоту, адипінову кислоту, себацинову кислоту, фталеву кислоту, ізофталеву кислоту, тримелітову кислоту, фталевий ангідрид, тетрагідрофталевий ангідрид, гексагідрофталевий ангідрид, тетрахлорфталевий ангідрид, глутаровий ангідрид, малеїнову кислоту, малеїновий ангідрид, фумарову кислоту або диметиловий естер терефталевої кислоти. Багатоатомними спиртами є, наприклад, етиленгліколь, пропіленгліколь-1,2, пропіленгліколь1,3, бутиленгліколь-1,4, бутиленгліколь-2,3, гександіол-1,6, октандіол-1,8, неопентилгліколь або 2метил-1,3-пропандіол. Крім того можуть бути застосовані також поліестери із лактонів, наприклад, ε-капролактону. Полікарбонатами, що містять гідроксильні групи, є таки полікарбонати, що можуть бути одержані взаємодією діолів, таких як пропандіол-1,3, бутандіол-1,4, гександіол-1,6 або ді-, три- або тетраетиленгліколь, та діарил- або діалкілкарбонатів або фосгену. Перевагу надають таким полікарбонатам на основі гександіол-1,6, а також кодіоли з модифікованою активністю, таким як, наприклад, бутандіол-1,4 або ε-капролактон. Переважно застосовуваними макродіолами є поліестери та полікарбонати, особливо переважними макродіолами, застосовуваними для нанесення покриття на текстильні вироби згідно з винаходом, є полікарбонати. Коротколанцюговими аліфатичними діолами є, наприклад: етиленгліколь, пропіленгліколь, неопентилгліколь, діетиленгліколь, триетиленгліколь, діетаноламін, 2-етил-1,3-гександіол, Nметилдіізопропаноламін, пропандіол-1,3, пропандіол-1,4, бутандіол-1,3, бутандіол-1,4 або гександіол-1,6. Намоль макродіолу використовують від 0,2 до 0,5моль коротколанцюгового аліфатичного діолу. Для одержання поліуретанових покриттів згідно з винаходом використовують також так звані подовжувачі ланцюгу (b). Такими подовжувачами ланцюгу є гідразин або аліфатичні діаміни, наприклад, етилендіамін, пропілендіамін, гексаметилендіамін-1,6 або інші аліфатичні діаміни. Крім того можуть бути використані також циклоаліфатичні діаміни, такі як 1,4-біс(амінометил)циклогексан, 4,4'-діаміно-3,3'-диметилдициклогексилметан та інші (С1-С4)-ді- та тетраалкілдициклогексилметани, наприклад, 4,4'-діаміно-3,5-діетил-3',5'діізопропілдициклогексилметан. Перевагу надають 1-аміно-3,3,5-триметил-5-амінометил-циклогексану (ізофорондіамін) та 4,4'діамінодициклогексилметану. На моль суміші макродіолів (а) використовують приблизно від 0,5 до 2,0моль, переважно від 0,6 до 1,7моль подовжувачів ланцюгу (b). Як правило, використовують приблизно еквівалентні кількості подовжувачів ланцюгу, у перерахунку на ізоціанатний залишок, вираховуючи кількість ізоціанату, що реагує із макродіольною сумішшю. Однак переважно використовують кількість, меншу за еквівалентну, приблизно 30-80 % NCO-груп, Залишкові NCO-групи можуть реагувати 7 з монофункціональними компонентами, такими як бутиламін, стеариламін, триалкоксисилілпропанамін, бутаноноксим або морфолін. Це запобігає надто стрімкому збільшенню молекулярної ваги та відповідно реакціям зшивання та розгалуження. Крім того спирти, що входять до складу суміші розчинників, в такій формі також можуть бути використані як подовжувані ланцюгу. Як діізоціанати (с) використовують всі відомі фахівцям аліфатичні, циклоаліфатичні та/або ароматичні ізоціанати, середній вміст функціональних NCO-груп в яких становить >1, переважно >2, окремо або у будь-яких сумішах один з одним, причому неважливо, яким способом були одержані ці сполуки: з використанням фосгену або без нього. Перевагу надають ізоціанатам з ряду аліфатичних або циклоаліфатичних представників, причому їх вуглецевий скелет (без урахування NCOгруп) містить від 3 до 30, переважно від 4 до 20 атомів вуглецю. Особливо переважні сполуки компоненту (с) відповідають згаданому вище виду, що містить аліфатично та/або циклоаліфатично зв'язані NCOгрупи, наприклад, біс-(ізоціанатоалкіловий) етер, біс- та тріс-(ізоціанатоалкіл)бензоли, -толуоли, а також -ксилоли, пропандіізоціанати, бутандіізоціанати, пентандіізоціанати, гександіізоціанати (наприклад, гексаметилендіізоціанат, HDI), гептандіізоціанати, октандіізоціанати, нонандіізоціанати (наприклад, триметил-HDI (TMDl·), як правило, у вигляді суміші 2,4,4- та 2,2,4-ізомерів), нонантриізоціанати (наприклад, 4-ізоціанатометил-1,8октандіізоціанат), декандіізоціанати, декантриізоціанати, ундекандіізоціанати, ундекантриізоціанати, додекандіізоціанати, додекантриізоціанати, 1,3та 1,4-біс(ізоціанатометил)циклогексани (H6XDI), 3ізоціанатометил-3,5,5триметилциклогексилізоціанат (ізофорондіізоціанат, IPDI), біс-(4-ізоціанатоциклогексил)метан (H12MDI) або біс(ізоціанатометил)норборнан (NBDI). Найбільш переважними сполуками компоненту (с) є гексаметилендіізоціанат (HDI), триметил-HDI (TMDI), 2-метилпентан-1,5-діізоціанат (MPDI), ізофорондіізоціанат (IPDI), 1,3та 1,4біс(ізоціанатометил)циклогексан (H6XDI), біс(ізоціанатометил)норборнан (NBDI), 3(4)ізоціанатометил-1-метилциклогексилізоціанат (ІМСІ) та/або 4,4'-біс(ізоціанатоциклогексил)метан (H12MDI) або суміші цих ізоціанатів. На моль макродіольної суміші (а) використовують приблизно від 1,5 до 3,0моль, переважно від 1,7 до 2,8моль діізоціанатного компоненту (с). Для одержання поліуретанкарбамідних покриттів згідно з винаходом макродіол, в разі потреби, низькомолекулярний аліфатичний діол, а також діізоціанат піддають взаємодії один з одним у розплаві або у суміші до повного використання всіх гідроксильних груп.Потім додають інші розчинники та, в разі потреби, розчинений діамін для подовження ланцюгу. Після досягнення необхідної в'язкості залишки NCO блокують монофункціональним аліфатичним аміном або бутаноноксимом. 89983 8 Як розчинник для одержання та застосування поліуретанкарбамідних покриттів згідно з винаходом використовують суміші спиртів та бутиролактону, причому вміст -бутиролактону, у перерахунку на загальну вагу поліуретанового розчину, становить від 10 до 80ваг.%, переважно від 15 до 50ваг.%. Прикладами спритів, які використовують разом з -бутиролактоном, є етанол, нпропанол, ізопропанол та 1-метокси-2-пропанол. Крім того можуть бути використані також естери та кетони, такі як, наприклад, етилацетат, бутилацетат, ацетон, метилетилкетон та метилізобутилкетон. Температура плавлення поліуретанкарбамідів згідно з винаходом становить понад 100°С, переважно від 130°С до 220°С. Вони характеризуються високою здатністю до склеювання та міцністю поверхні, високою здатністю до розтягнення при розриві та високою міцністю на розрив. Вони можуть бути використані у будь-яких концентраціях, які відповідають певним цілям застосування або виду субстрату, на який необхідно нанести покриття, переважно використовують 1560ваг.%-ні розчини, особливо переважно 2040ваг.%-ні розчини. Поліуретанкарбамідні розчини згідно з винаходом використовують переважно для нанесення покриття на текстильні тканини та шкіру. Нанесення може відбуватися безпосередньо шляхом штампування, розбризкування, нанесення рівномірного шару з раклі або перевідним способом. Особливий інтерес представляють поліуретанкарбамідні розчини згідно з винаходом, використовувані для одержання виробів з покриттям на текстильній основі, нанесеним перевідним способом. При цьому поліуретанкарбамідні розчини згідно з винаходом використовують як вторинні покривні шари, які на тканині утворюють покриття від 5 до 2 60г/м . Крім того можуть бути використані звичайні добавки та допоміжні речовини, такі як допоміжні засоби для зручності тримання, пігменти, барвники, матувальні засобу, УФ-стабілізатори, фенольні антиоксиданти, світлостабілізатори, засоби для гідрофобізації та/або засоби, що сприяють розтіканню. Одержані за допомогою поліуретанкарбамідних розчинів згідно з винаходом суміші, незважаючи на використання розчинника з відносно високою температурою -бутиролактону, мають дуже високі показники стійкості. Особливу перевагу надають високій здатності до склеювання, стійкості та міцності на розрив. У наведених нижче прикладах завдяки проведенню порівняльних досліджень представлені переваги поліуретанкарбамідних розчинів згідно з винаходом. Приклади Динамічну в'язкість поліізоціанатних розчинів визначають при 23°С у віскозиметрі VT 550 за допомогою вимірювального пластинчасто-конусного пристрою РК 100 фірми Нааkе (Карлсруе, Німеччина). Шляхом здійснення вимірювань при різних швидкостях зсуву гарантують, що текучість використовуваних поліізоціанатних сумішей, а також 9 продуктів для порівняння відповідає текучості ідеальних рідин Ньютона. Тому швидкості зсуву можна не вказувати. Вміст NCO описаних у прикладах та порівняльних прикладах смол визначають титруванням відповідно до стандарту DIN 53 185. Вказані у прикладах значення NCO завжди стосуються наважки відповідної стадії синтезу реакційної суміші, а не всього розчину. Вказані у % кількісні показники, якщо не зазначено нічого іншого, означають ваг.% та стосуються всього одержаного розчину. Дослідження гідролізу плівок, одержаних із поліуретанових розчинів, здійснюють відповідно до стандарту DIN EN 12280-3. Приклад 1: Цей приклад описує одержання поліуретанкарбамідного розчину згідно з винаходом. 200г полікарбонатдіолу, середня молекулярна вага якого становить 2000, одержаного із диметилкарбонату та гександіол-1,6, змішують з 63,3г 1метоксипропілацетату і 52,3г ізофорондіізоціанату та піддають взаємодії при 110°С до одержання постійного вмісту NCO 3,60%. Потім суміш залишають охолоджуватися та розріджують 211,2г бутиролактону і 188,9г ізопропанолу. При кімнатній температурі додають розчин 23,9г 4,4'діамінодициклогексилметану в 169,1г 1метоксипропанол-2. Після одержання бажаної молекулярної ваги та досягнення бажаного показника в'язкості для блокування залишкового вмісту NCO додають 1г н-бутиламіну. Одержують 909г 30%ного поліуретанкарбамідного розчину в суміші 1метоксипропілацетат/ бутиролактон/ізопропанол/1-метоксипропанол-2, в'язкість якого при 22°С становить 21500мПас. Одержаний розчин є повністю стабільним по відношенню до кристалізації та не містить помутнінь або осаджень. Навіть через 6 місяців зберігання при кімнатній температурі помутніння не спостерігається. Приклад 2: Цей приклад описує одержання поліуретанкарбамідного розчину згідно з винаходом. 200г полікарбонатдіолу, середня молекулярна вага якого становить 2000, одержаного із диметилкарбонату та гександіол-1,6, змішують з 63,3г 1метоксипропілацетату і 52,3г ізофорондіізоціанату та піддають взаємодії при 110°С до одержання постійного вмісту NCO 3,60%. Потім суміш залишають охолоджуватися та розріджують 211,2г бутиролактону і 188,9г ізопропанолу. При кімнатній температурі додають розчин 21,2г 4,4'діамінодициклогексилметану в 161,8г 1метоксипропанол-2. Після одержання бажаної молекулярної ваги та досягнення бажаного показника в'язкості для блокування залишкового вмісту NCO додають 3,5г (3-амінопропіл)триетоксисилану. Одержують 909г 30%-ного поліуретанкарбамідного розчину в суміші 1-метоксипропілацетат/ бутиролактон/ізопропанол/1-метоксипропанол-2, в'язкість якого при 22°С становить 34800мПас. Одержаний розчин є повністю стабільним по відношенню до кристалізації. Навіть через 6 міся 89983 10 ців зберігання при кімнатній температурі помутніння не спостерігається. Приклад 3: порівняльний приклад (розчин, що містить толуол) Цей приклад описує одержання поліуретанкарбамідного розчину з використанням толуолу. З цією метою діють, як описано у прикладі 2. Замість -бутиролактону використовують таку ж кількість толуолу, всі інші едукти та умови реакції залишаються такими, як описано у прикладі 2. Одержують 909г 30%-ного поліуретанкарбамідного розчину, в'язкість якого становить 30000мПас, який при зберіганні протягом 6 місяців при кімнатній температурі залишається стабільним. Приклад 4: порівняльний приклад без використання толуолу або -бутиролакто ну Цей приклад є порівняльним по відношенню до прикладу 1 згідно з винаходом. Поліуретанкарбамідний розчин одержують, як описано у прикладі 1, причому в приклад 1 вносять такі зміни: - замість -бутиролактону використовують таку ж кількість метилетилкетону. Одержують 30%-ний поліуретанкарбамідний розчин у суміші 1метоксипропілацетат/метилетилкетон/ізопропанол/1метоксипропанол-2, в'язкість якого при 22°С становить 30400мПас. Через 2 тижні зберігання при кімнатній температурі у розчині помічають збільшення помутніння. Приклад 5: порівняльний приклад без використання толуолу або -бутиролактону Цей приклад є порівняльним по відношенню до прикладу 1 згідно з винаходом. Поліуретанкарбамідний розчин одержують, як описано у прикладі 1, причому в приклад 1 вносять такі зміни: - замість -бутиролактону використовують таку ж кількість 1-метоксипропілацетату, - замість 1г н-бутиламіну використовують 4г (3амінопропіл)триетоксисилану для блокування залишкового вмісту NCO. Одержують трохи мутний 30%-ний поліуретанкарбамідний розчин у суміші 1метоксипропілацетат/ізопропанол/1метоксипропанол-2, в'язкість якого при 22°С становить 22000мПас. Через кілька днів помутніння розчину збільшується. Приклад 6: порівняльний приклад без використання толуолу або -бутиролактону Цей приклад є порівняльним по відношенню до прикладу 1 згідно з винаходом. Поліуретанкарбамідний розчин одержують, як описано у прикладі 1, причому в приклад 1 вносять такі зміни: - замість -бутиролактону використовують суміш із 111,2г 1-метоксипропанолацетату та 100г пропіленкарбонату, - замість 1г н-бутиламіну використовують 3,5г (3-амінопропіл)-триетоксисилану для блокування залишкового вмісту NCO. Одержують 30%-ний поліуретанкарбамідний розчин у суміші 1метоксипропілаце 11 тат/пропіленкарбонат/ізопропанол/1метоксипропанол-2, в'язкість якого становить 33000мПас. Через 4 дні зберігання при кімнатній температурі розчин стає мутним. Приклад 7: порівняльний приклад без використання толуолу або -бутиролактону Цей приклад є порівняльним по відношенню до прикладу 1 згідно з винаходом. Поліуретанкарбамідний розчин одержують, як описано у прикладі 1, причому в приклад 1 вносять такі зміни: - замість -бутиролактону використовують суміш із 111,2г 1-метоксипропанолацетату та 100г бутилацетату. Через недостатню розчинність одержаного полімеру суміш твердне відразу після додавання 80% від загальної кількості 4,4'діамінодициклогексилметану в 1метоксипропанол-2. Приклад 8: порівняльний приклад без використання толуолу або -бутиролактону Цей приклад є порівняльним по відношенню до прикладу 1 згідно з винаходом. Поліуретанкарбамідний розчин одержують, як описано у прикладі 1, причому в приклад 1 вносять такі зміни: - замість -бутиролактону використовують таку ж кількість бутилацетату, - замість 1г н-бутиламіну використовують 7г (3амінопропіл)-триетоксисилану для блокування залишкового вмісту NCO. Одержують 30%-ний поліуретанкарбамідний розчин у суміші 1метоксипропілацетат/бутилацетат/ізопропанол/1метоксипропанол-2, в'язкість якого при 22°С становить 36000мПас. Через 8 днів зберігання при кімнатній температурі помічають значне помутніння розчину. Приклад 9: порівняльний приклад без використання толуолу або -бутиролактону Цей приклад ε порівняльним по відношенню до прикладу 1 згідно з винаходом. Поліуретанкарбамідний розчин одержують, як описано у прикладі 1, причому в приклад 1 вносять такі зміни: - замість -бутиролактону використовують таку ж кількість бутилацетату. Одержують 30%-ний поліуретанкарбамідний розчин у суміші 1метоксипропілацетат/бутилацетат/ізопропанол/1метоксипропанол-2, в'язкість якого при 22°С становить 39200мПас. Через 4 дні зберігання при кімнатній температурі помічають сильне помутніння розчину. Приклад 10: порівняльний приклад без використання толуолу або -бутиролактону Цей приклад є порівняльним по відношенню до прикладу 1 згідно з винаходом. Поліуретанкарбамідний розчин одержують, як описано у прикладі 1, причому в приклад 1 вносять такі зміни: - замість -бутиролактону використовують суміш із 161,2г бутилацетату і 50г пропіленкарбонату, 89983 12 - замість 1г н-бутиламіну використовують 3,5г (3-амінопропіл)-триетоксисилану для блокування залишкового вмісту NCO. Одержують 30%-ний поліуретанкарбамідний розчин у суміші 1метоксипропілацетат/бутилацетат/пропіленкарбонат/ізопропанол/1метоксипропанол-2, в'язкість якого при 22°С становить 39200мПас. Через 6 днів зберігання при кімнатній температурі помічають помутніння розчину Приклад 11: порівняльний приклад без використання толуолу або -бутиролактону Цей приклад є порівняльним по відношенню до прикладу 1 згідно з винаходом. Поліуретанкарбамідний розчин одержують, як описано у прикладі 1, причому в приклад 1 вносять такі зміни: - замість 1-метоксипропілацетату використовують таку ж кількість бутилацетату та - замість -бутиролактону - таку ж кількість бутилацетату, замість 1г н-бутиламіну використовують 3,5г (3-амінопропіл)-триетоксисилану для блокування залишкового вмісту NCO. Одержують 30%-ний поліуретанкарбамідний розчин у суміші бутилацетат/ізопропанол/1метоксипропанол-2, в'язкість якого при 22°С становить 27500мПас. Через 3 дні зберігання при кімнатній температурі помічають значне помутніння розчину. Приклад 12: Цей приклад описує одержання поліуретанкарбамідного розчину згідно з винаходом. 400г полікарбонатдіолу, середня молекулярна вага якого становить 2000, одержаного із диметилкарбонату та гександіол-1,6, змішують з 82,2г ізофорондіізоціанату та піддають взаємодії при 110°С до одержання постійного вмісту NCO 2,9%. Потім суміш розріджують 357,8г -бутиролактону і 238,4г ізопропанолу. При кімнатній температурі додають розчин 22,6г ізофорондіаміну в 190г 1-метоксипропанол-2. Після завершення реакції для блокування залишкового вмісту NCO додають 2 н-бутиламіну. Одержують 1293г 38%-ного поліуретанкарбамідного розчину в суміші бутиролактон//ізопропанол/1-метоксипропанол-2, в'язкість якого при 22°С становить 37000мПас. Одержаний розчин є повністю стабільним по відношенню до кристалізації. Навіть через 6 місяців зберігання при кімнатній температурі помутніння не спостерігається. Приклад 13: Цей приклад описує одержання поліуретанкарбамідного розчину згідно з винаходом. 400г полікарбонатдіолу, середня молекулярна вага якого становить 2000, одержаного із диметилкарбонату та гександіол-1,6, змішують з 82,2г ізофорондіізоціанату та піддають взаємодії при 110°С до одержання постійного вмісту NCO 2,9%. Потім суміш розріджують 357,8г -бутиролактону і 238,4г ізопропанолу. При кімнатній температурі додають розчин 22,8г ізофорондіаміну в 214,3г 1-метоксипропанол2 Після завершення реакції для блокування зали 13 шкового вмісту NCO додають 7г (3амінопропіл)триетоксисилану. Одержують 1322,5г 38%-ного поліуретанкарбамідного розчину в суміші бутиролактон/ізопропанол/1-метоксипропанол-2, в'язкість якого при 22°С становить 50400мПас. Одержаний розчин є повністю стабільним по відношенню до кристалізації Навіть через 6 місяців зберігання при кімнатній температурі помутніння не спостерігається. Приклад 14: порівняльний приклад (розчин, що містить толуол) Цей приклад описує одержання поліуретанкарбамідного розчину з використанням толуолу. З цією метою діють, як описано у прикладі 13. Замість -бутиролактону використовують таку ж кількість толуолу, всі інші едукти та умови реакції залишаються такими, як описано у прикладі 13. Одержують 1322,5г 38%-ного поліуретанкарбамідного розчину, в'язкість якого становить 48000мПас, який при зберіганні протягом 6 місяців при кімнатній температурі залишається стабільним. Приклад 15: порівняльний приклад без використання толуолу або -бутиролактону Цей приклад є порівняльним по відношенню до прикладу 1 згідно з винаходом. Поліуретанкарбамідний розчин одержують, як описано у прикладі 1, причому в приклад 1 вносять такі зміни: - замість -бутиролактону використовують таку ж кількість бутилацетату, - замість 2г н-бутиламіну використовують 6,5г (3-амінопропіл)-триетоксисилану для блокування залишкового вмісту NCO. Одержують 38%-ний поліуретанкарбамідний розчин у суміші бутилацетат/ізопропанол/1метоксипропанол-2, в'язкість якого при 22°С становить 32500мПас. Вже через 1 день зберігання при кімнатній температурі помічають значне помутніння розчину. Приклад 16: Цей приклад описує одержання поліуретанкарбамідного розчину згідно з винаходом. 183,8г полікарбонатдіолу, середня молекулярна вага якого становить 2000, одержаного із диметилкарбонату та гександіол-1,6, змішують з 50,6г 1-метоксипропіл-2-ацетату, 3,9г Nметилдіізопропаноламіну і 57,3г ізофорондіізоціанату та піддають взаємодії при 110°С до одержання постійного вмісту NCO 3,9%. Потім суміш залишають охолоджуватися до 50°С та розріджують 255,2г -бутиролактону і 333,5г трет-бутанолу. При кімнатній температурі додають розчин 24,7г 4,4'діамінодицикпогексилметану в 73,6г третбутанолу, 59,2г 1-метоксипропіл-2-ацетату і 46,6г -бутиролактону. Після одержання бажаної молекулярної ваги та досягнення бажаного показника в'язкості для блокування залишкового вмісту NCO додають 6г бутаноноксиму. Одержують 1094,4г 25,2%-ного поліуретанкарбамідного розчину в суміші -бутиролактон/трет-бутанол/1метоксипропіл-2-ацетат, в'язкість якого при 22°С становить 16000мПас. Одержаний розчин не містить помутнінь та через 6 місяців є стабільним по відношенню до кристалізації. 89983 14 Приклад 17: Цей приклад описує одержання поліуретанкарбамідного розчину згідно з винаходом. 183,8г полікарбонатдіолу, середня молекулярна вага якого становить 2000, одержаного із диметилкарбонату та гександіол-1,6, змішують з 50,6г бутилацетату, 3,9г N-метилдіізопропаноламіну і 57,3г ізофорондіізоціанату та піддають взаємодії при 110°С до одержання постійного вмісту NCO 3,9%. Потім суміш залишають охолоджуватися до 90°С та розріджують 255,2г -бутиролактону і 333,5г трет-бутанолу. При кімнатній температурі додають розчин 25,7г 4,4'діамінодициклогексилметану в 71,3г трет-бутанолу і 102,5г 1-метоксипропіл-2-ацетату. Після одержання бажаної молекулярної ваги та досягнення бажаного показника в'язкості для блокування залишкового вмісту NCO додають 6г бутаноноксиму. Одержують 1089,7г 25,4%-ного поліуретанкарбамідного розчину в суміші бутиролактон/бутилацетат/трет-бутанол/1метоксипропіл-2-ацетат, в'язкість якого при 22°С становить 17200мПас. Одержаний розчин не містить помутнінь та через 6 місяців є стабільним по відношенню до кристалізації. Приклад 18: Цей приклад описує одержання поліуретанкарбамідного розчину згідно з винаходом. 183,8г полікарбонатдіолу, середня молекулярна вага якого становить 2000, одержаного із диметилкарбонату та гександіол-1,6, змішують з 50,6г бутиролактону, 3,9г N-метилдіізопропаноламіну і 57,3г ізофорондіізоціанату та піддають взаємодії при 110°С до одержання постійного вмісту NCO 3,9%. Потім суміш залишають охолоджуватися до 90°С та розріджують 255,2г -бутиролактону і 333,5г трет-бутанолу. При кімнатній температурі додають розчин 25,6г 4,4'діамінодициклогексилметану в 74,6г трет-бутанолу і 107,3г 1-метоксипропіл-2-ацетату. Після одержання бажаної молекулярної ваги та досягнення бажаного показника в'язкості для блокування залишкового вмісту NCO додають 5г бутаноноксиму. Одержують 1096,8г 25,1%-ного поліуретанкарбамідного розчину в суміші -бутиролактон/третбутанол/1-метоксипропіл-2-ацетат, в'язкість якого С при 22 С становить 12800мПас. Одержаний розчин не містить помутнінь та через 6 місяців є стабільним по відношенню до кристалізації. Приклад 19: Цей приклад описує одержання поліуретанкарбамідного розчину згідно з винаходом. 183,8г полікарбонатдіолу, середня молекулярна вага якого становить 2000, одержаного із диметилкарбонату та гександіол-1,6, змішують з 50,6г бутилацетату, 3,9г N-метилдіізопропаноламіну і 57,3г ізофорондіізоціанату та піддають взаємодії при 110°С до одержання постійного вмісту NCO 3,9%. Потім суміш залишають охолоджуватися до 90°С та розріджують 255,2г -бутиролактону і 333,5г трет-бутанолу. При кімнатній температурі додають розчин 26,6г 4,4'діамінодициклогексилметану в 72,1г трет-бутанолу 15 і 103,6г 1-метоксипропіл-2-ацетату. Після одержання бажаної молекулярної ваги та досягнення бажаного показника в'язкості для блокування залишкового вмісту NCO додають 2,0г 1-бутиламіну. Одержують 1090,6г 25,1%-ного поліуретанкарбамідного розчину в суміші бутиролактон/бутилацетат/трет-бутанол/1метоксипропіл-2-ацетат, в'язкість якого при 22°С становить 11000мПас. Одержаний розчин не містить помутнінь та через 6 місяців є стабільним по відношенню до кристалізації. Приклад 20: порівняльний приклад (розчин, що містить толуол) Цей приклад описує одержання поліуретанкарбамідного розчину з використанням толуолу, однак без використання -бутиролактону, як порівняльний приклад по відношенню до прикладів 16, 17, 18 і 19 згідно з винаходом. З цією метою діють, як описано у прикладі 17. Замість бутилацетату ι -бутиролактону використовують таку ж кількість толуолу, всі інші едукти та умови реакції залишаються такими, як описано у прикладі 17. Одержують 1089,7г 25,4%-ного поліуретанкарбамідного розчину в суміші толуол/трет-бутанол/1метоксипропіл-2-ацетат, в'язкість якого при 22°С становить 14000мПас. Приклад 21: Порівняльний приклад без використання толуолу або -бутиролактону Цей приклад є порівняльним по відношенню до прикладів 16-19 згідно з винаходом. 89983 16 183,8г полікарбонатдіолу, середня молекулярна вага якого становить 2000, одержаного із диметилкарбонату та гександіол-1,6, змішують з 50,6г бутилацетату, 3,9г N-метилдіізопропаноламіну і 57,3г ізофорондіізоціанату та піддають взаємодії при 110°С до одержання постійного вмісту NCO 3,9%. Потім суміш залишають охолоджуватися до 90°С та розріджують 255,2г бутилацетату ι 333,5г трет-бутанолу. При кімнатній температурі додають розчин 24,6г 4,4'-діамінодициклогексилметану в 74,1г трет-бутанолу і 106,5г 1-метоксипропіл-2ацетату. В процесі додавання розчинів подовжувачів ланцюгу спостерігається загущення суміші. Після одержання бажаної молекулярної ваги та досягнення бажаного показника в'язкості для блокування залишкового вмісту NCO додають 7г бутаноноксиму. Одержують 1096,4г 25,2%-ного поліуретанкарбамідного розчину в суміші бутилацетат/трет-бутанол/1-метоксипропіл-2ацетат, в'язкість якого при 22°С становить 24000мПас. Одержаний розчин містить гелеподібні частинки і тому відразу після одержання є трохи мутним. Через тиждень зберігання при кімнатній температурі спостерігається значне помутніння розчину. Приклад 22: Приклад застосування Для порівняння властивостей для нанесення покриття із поліуретанових розчинів відповідно до прикладу 1, прикладу 2 та порівняльного прикладу 3 (продукт згідно з рівнем техніки, що містить толуол як розчинник) одержують плівки для нанесення покриття, товщина шару яких становить 0,15мм, та досліджують їх. Приклад 1 Модуль 100% Міцність на розрив Відносне подовження при розриві Міцність на розрив через 2 тижні гідролізу Відносне подовження при розриві через 2 тижні гідролізу Збільшення об'єму в етилацетаті Точка плавлення Ці результати показують, що поліуретанові розчини згідно з винаходом полегшують одержання покриттів, виготовлених при використанні токсикологічно прийнятних органічних розчинників. Приклад 23: Приклад застосування Для порівняння властивостей для нанесення покриття із поліуретанових розчинів відповідно до Приклад 2 6,2МПа 51,3МПа 630% 47,0МПа 560% 212% 190°С 6,1МПа 60,2МПа 730% 62,7МПа 580% 238% 212°С Порівняльний приклад 3 (з толуолом) 6,2МПа 44,0МПа 630% 58,3МПа 550% 266% 195°С прикладу 12 та порівняльного прикладу 3 (продукт згідно з рівнем техніки, що містить толуол як розчинник) одержують плівки для нанесення покриття, товщина шару яких становить 0,15мм, та досліджують їх. Приклад 12 Модуль 100% Міцність на розрив Відносне подовження при розриві Міцність на розрив через 2 тижні гідролізу Відносне подовження при розриві через 2 тижні гідролізу Збільшення об'єму у воді Точка плавлення 2,8МПа 40,0МПа 860% 41,5МПа 780% 0% 185°С Порівняльний приклад 3 (з толуолом) 6,2МПа 44,0МПа 630% 58,3МПа 550% 0% 195°С 17 89983 Ці результати показують, що ці поліуретанові розчини полегшують одержання покриттів, виготовлених при використанні токсикологічно прийнятних органічних розчинників. Приклад 24: Приклад застосування 18 Для порівняння властивостей для нанесення покриття із поліуретанових розчинів відповідно до прикладу 16, прикладу 17 та порівняльного прикладу 18 (що містить толуол) одержують плівки для нанесення покриття, товщина шару яких становить 0,15мм, та досліджують їх. Приклад 16 Приклад 17 Модуль 100% Міцність на розрив Відносне подовження при розриві Міцність на розрив через 2 тижні гідролізу Відносне подовження при розриві через 2 тижні гідролізу Збільшення об'єму в етилацетаті Точка плавлення Ці результати показують, що поліуретанові розчини згідно з винаходом полегшують одержання покриттів, виготовлених при використанні токсикологічно прийнятних органічних розчинників. Комп’ютерна верстка Т. Чепелева 8,2МПа 57,6МПа 600% 60,2МПа 540% 152% 210°С 7,9МПа 63,2МПа 700% 60,6МПа 590% 163% 208°С Порівняльний приклад 18 (з толуолом) 10,5МПа 45,0МПа 400% 43,0МПа 380% 180% 185°С Крім того деякі технічно релевантні властивості одержаних покриттів значно покращуються. Підписне Тираж 26 прим. Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601