Спосіб моделювання хронічної виразки дванадцятипалої кишки

Винахід відноситься до експериментальної медицини, а саме до досліджень патологічних уражень дванадцятипалої кишки. Відомий спосіб моделювання виразки дванадцятипалої кишки по S. Okabe (1971), яка по патоморфогенезу, характеру перебігу та реакцій на деякі фармакологічні препарати подібна до хронічної виразки шлунка та дванадцятипалої кишки у людини (Елецкий Ю.К. и соавт., 1981). Виразка при цьому моделюється аплікацією льодяної оцтової кислоти на серозну оболонку досліджуваного органа. Вказаний спосіб має недоліки. Так, не у всіх тварин після аплікації оцтової кислоти розвивається хронічна виразка. Крім цього, при названому способі не завжди вдається отримати виразку конкретних розмірів і визначеної локалізації. Довготривала аплікація оцтової кислоти (30 сек) деколи призводить до руйнування серозного покриву дванадцятипалої кишки, появи фібрину в утвореному дефекті і формування злук, що ускладнюється непрохідністю кишки і веде до виходу тварин з експерименту. Задачею даного винаходу є підвищення відтворюваності І адекватності моделі хронічної виразки дванадцятипалої кишки. Вказана модель досягається тим, що в запропонованому способі білим щурам під гексеналовим наркозом проводять верхньо-серединну лапаротомію, виводять в операційну рану дванадцятипалу кишку, паравазально по ходу артеріальних гілок досліджуваного органа вводять 1 %-й р-н мезатону в дозі 0,5 мл/кг маси і по передній поверхні дванадцятипалої кишки проводять аплікацію льодяної оцтової кислоти. Нанесення останньої проводиться за допомогою скляних кілець з ручкою. Кільця обмежують розповсюдження кислоти по поверхні кишки, а також на суміжні органи. Тривалість аплікації - 20 сек. Використовувані кільця мають різні розміри та форму, що дає можливість моделювати виразки, патогенетично подібні до тих, що спостерігаються у людей. Запропонований метод моделювання хронічної виразки дванадцятипалої кишки достатньо ефективний, суттєво підвищує відтворюваність моделі, зменшує ускладнення, дозволяє моделювати виразку конкретних розмірів, форми та локалізації. При цьому у всі х експериментальних тварин розвивається хронічна виразка дванадцятипалої кишки. Приклад 1. Безпородному білому щурові (самець) масою тіла 230,0 г внутрішньоплеврально введений гексенал з розрахунку 25 мг/кг маси. Сплячу тварину на спині фіксують до операційного станка. Шкіру черевної Стінки голять і обробляють 5% розчимом йоду. Операційне поле Ізолюють стерильним матеріалом. По білій лінії черевної стінки проводять верхньосерединну лапаротомію. Очеревину ізолюють стерильним матеріалом. В операційну рану виводять дванадцятипалу кишку, Ізолюють її стерильними серветками, паравазально вводять 1 % р-н мезатону в дозі 0,5 мл/кг маси. На серозну оболонку передньої поверхні дванадцятипалої кишки, відступивши 3 мм від пілорусу шлунка, кладуть скляне кільце з внутрішнім діаметром 2 мм, куди вставляють кришталик льодяної оцтової кислоти. Час аплікації - 20 сек, кільце і кришталик забирають, дванадцятипалу кишку обережно протирають марлевою кулькою, змоченою у фізіологічному розчині. Черевну стінку пошарово зашивають. Тварина прокинулася через 15 хв після операції. На п'ятий день після експерименту проведена евтаназія білого щура за допомогою швидкої декапітації. На слизовій оболонці дванадцятипалої кишки недалеко від пілоричної частини шлунка виявлено дефект слизової оболонки діаметром 2-2,5 мм, заповлений кров'ю. Гістологічно встановлено, що дефект проникає до м'язевого шару, навколо некрозу спостерігаються крововиливи і масивна лімфоідно-гістіоїдна інфільтрація. Приклад 2. Безпородному білому щурові (самець) масою тіла 216,0 г внутрішньоплеврально введений гексенал з розрахунку 25 мг/кг маси. З дотриманням правил асептики і антисептики сплячій тварині проведено верхньосерединну лапаротомію. Очеревину ізолювали стерильним матеріалом. В операційну рану вивели дванадцятипалу кишку, ізолювали її, паравазально ввели 1% р-н мезатону в дозі 0,5 мл/кг маси. На серозну оболонку передньої поверхні дванадцятипалої кишки через скляне кільце еліпсовидної форми з більшим діаметром 6 мм наносили концентровану оцтову кислоту на 20 сек. Після цього забирали кільце і дванадцятипалу кишку обережно протирали марлевою кулькою, змоченою у фізіологічному розчині. Через 30 днів після експерименту тварину виводили з нього при допомозі швидкої декапітації. При лапаро-скопічному вивченні дванадцятипалої кишки, посередині її довжини, на передній поверхні виявлено дефект слизової довжиною 6,5 мм і шириною 3 мм. Краї дефекту підриті, на його дні - брудно-сірі відкладення. Мікроскопічно виявлено, що дефектслизовоїоболонки досягав м'язевого шару, на дні дефекту відмічено розростання сполучної тканини, десквамовані епітеліальні клітини. В слизовій оболонці, підслизовому та м'язевому шарах відмічались стромальні та периваскулярні набряки, збільшення кількості сполучнотканинних елементів, виражена інфільтрація, переважно лімфоїдно-гістіоїдними клітинами. Все це свідчило про хронізацію експериментальної виразки. Результати експерименту свідчать про те, що моделювання виразки суттєво залежить від формита розмірів кільця.