Спосіб лікування діастолічної серцевої недостатності у хворих на гіпертонічну хворобу

Винахід стосується медицини, а саме, кардіологи, і може бути використаним у лікуванні діастолічної серцевої недостатності. Існують деякі засоби лікування діастолічної серцевої недостатності, але вони недостатньо ефективні. Відомий спосіб лікування діастолічної серцевої недостатності, який полягає у призначенні хворому інгібіторів (антіотензин перетворюючого ферменту) АПФ (Воронков Л.Г., Гунькова Г.В., Мхітарян Л.С., Ілляш М.Г. Клінікофармакодинамічні ефекти раміприлу та еналаприлу у хворих із хронічною серцевою недостатністю // Український кардіологічний журнал. - 1998. - №2. - С.37-40.) Спільною суттєвою ознакою аналога і винаходу, що заявляється, є така: - призначення хворому інгібіторів АПФ. Цей спосіб є недостатньо ефективним, тому що він не забезпечує повною мірою уповільнення і запобігання прогресування процесів ремоделювання міокарда і судин, а саме прогресування серцевої недостатності. Відомий спосіб лікування діастолічної серцевої недостатності, який полягає у призначенні хворому бетаблокаторів (Визир В.А., Березин А.Е. Использование бета-адреноблокаторов в лечении больных с застойной сердечной недостаточностью // Український кардіологічний журнал. -2002. - №2. -С.100-108.) Спільною суттєвою ознакою аналога і винаходу, що заявляється, є така: - призначення хворому бета-блокаторів. Цей спосіб є також недостатньо ефективним, тому що він не забезпечує достатнього обмеження процесів, що відбуваються у міокарді та приводять до прогресування серцевої недостатності. Найбільш близьким за технічною сутністю та результатом, що досягається, є спосіб, який полягає у призначенні хворому інгібіторів АПФ та бета-блокаторів (Свищенко Е.П. Диастолическая сердечная недостаточность у больных с артериальной гипертензией // Український кардіологічний журнал. - 1995. -№4. С.17-20.) Спільною суттєвою ознакою аналога і винаходу, що заявляється, є така: - призначення хворому інгібіторів АПФ, - призначення хворому бета-блокаторів. Цей спосіб є також недостатньо ефективним, тому що він не приводить до повного запобігання процесів ремоделювання міокарда, з якими зв'язується феномен самопрогресування серцевої недостатності. В основу винаходу поставлено задачу удосконалення способу лікування діастолічної серцевої недостатності шляхом використання додаткових лікарських препаратів, що забезпечить підвищення ефективності лікування і зменшить кількість госпіталізації та частоту загострень. Поставлена задача вирішується тим, що у способі, який включає призначення хворому комбінованої терапії інгібіторами АПФ з бета-блокаторами, новим є те, що додатково призначається спіронолактон. Причинно-наслідковий зв’язок між сукупністю ознак, що заявляються, та технічним результатом полягає у такому. Призначення спіронолактону дозволяє досягти більш повної нейрогуморальної блокади шляхом зниження концентрації альдостерону в плазмі крові. На фоні додаткового використання спіронолактону відбувається більш виражене зменшення маси міокарда лівого шлуночка. Застосування спіронолактону у комбінації з інгібіторами АПФ та бета-блокаторами дозволяє досягти більш вираженого позитивного впливу на діастолічну функцію міокарда у вигляді поліпшення спектру діастолічного наповнення лівого шлуночка. Введення у терапію серцевої недостатності спіронолактону сприяє більш значному збільшенню толерантності хворих до фізичних навантажень, тобто приводить до зменшення функціонального класу серцевої недостатності. Таким чином, сукупність вищезазначених позитивних впливів дозволить підвищити ефективність лікування, покращити якість життя хворих, знизити число госпіталізацій у стаціонари та зменшити витрати на лікування Спосіб здійснюється таким чином. Хворому призначають еналаприл (інгібітор АПФ), метопролол (бета-блокатор) у дозах, необхідних для зниження артеріального тиску до цільового рівня (5-40мг на добу і 50-200мг на добу відповідно) та спіронолактон у дозі 25мг на добу (у разі підвищення рівня калію у плазмі крові дозу знижували до 12,5мг на добу). Приклад. Хворий Лиско А.С., 1940р.н., був госпіталізований у терапевтичне відділення 6-ї міської лікарні 14.10.2002 року, історія хвороби №5929. Після обстеження та установи діагнозу ”Гіпертонічна хвороба ІІ ст. Гіпертензивне серце. Діастолічна серцева недостатність І ФК” йому був призначений курс лікування за способом, що пропонується, а саме: еналаприл по 15мг два рази на добу, метопролол по 50мг два рази на добу та спіронолактон 25мг однократно ранком. При проведенні фізікальних, лабораторних та інструментальних досліджень, а саме ехокардіографії та доплерографії, на початку та наприкінці шести місяців лікування отримані такі показники: у хворого зникли ознаки недостатності кровообігу; концентрація К+ в плазмі крові - 3,8ммоль/л і 4,1ммоль/л; ЗСЛШД - 1,42 і 1,27см; МШПД - 1,43 і 1,3см; ВТС ЛШ - 0,54 і 0,48; ІММЛШ - 204,9гр/м2 і 179,7гр/м2; Е/А 0,68 та 1,21; IVRT - 127 і 94мс; альдостерон в плазмі крові - 76,87пг/мл і 62,3пг/мл відповідно. Приклад. Хворий Мітрохін В.М., 1949р.н., був госпіталізований у терапевтичне відділення 6-ї міської лікарні 28.01.2002 року, історія хвороби №806. Після обстеження та установи діагнозу ”Гіпертонічна хвороба її ст. Гіпертензивне серце. Діастолічна серцева недостатність II ФК” йому був призначений курс лікування за способом, що пропонується, а саме: еналаприл по 10мг два рази на добу, метопролол по 75мг два рази на добу та спіронолактон 25мг однократно ранком. При проведенні фізікальних, лабораторних та інструментальних досліджень, а саме ехокардіографії та доплерографії, на початку та наприкінці шести місяців лікування отримані такі показники: у хворого зникли ознаки недостатності кровообігу; концентрація К+ в плазмі крові - 4,87ммоль/л і 4,67ммоль/л; ЗСЛШД - 1,39 і 1,28см; МШПД - 1,42 і 1,3см; ВТС ЛШ - 0,44 і 0,43; ІММЛШ - 240,9гр/м2 і 196,0гр/м2; Е/А - 2,8 та 1,6; FVRT - 54 і 71мс; концентрація альдостерону в плазмі крові - 180,71пг/мл і 102,28пг/мл відповідно.