Спосіб діагностики порушень функції дистальних ниркових канальців

Корисна модель належить до галузі медицини, а саме до нефрології і може бути використана для діагностики порушень функції дистальних ниркових канальців шляхом визначення функціональної активності дистальних ниркових процесів з врахуванням циркадіанних біоритмів. За даними літератури [3] відомо, що нирки, поряд з іншими органами, характеризуються хроноритмологічною підпорядкованістю і відіграють провідну роль в підтриманні внутрішнього гомеостазу організму. Встановлено, що екскреторна, іонорегулююча та кислотовидільна функції нирок мають чітко виражену циркадіанну організацію. Одним із провідних екзогенних регуляторів хроноритмів ниркових функцій є світловий режим [2], а ендогенну регуляцію і модуляцію ритмів забезпечують нейро-ендокринні механізми [1]. Для дослідження ниркових функцій застосовують спосіб діагностики порушень функції дистальних ниркових канальців, за даними якого коливання основного енергозалежного процесу в нирках - реабсорбції іонів натрію, засвідчують порушення іонорегулюючої функції нирок, що є найбільш раннім проявом пошкодження проксимальних та дистальних канальців нефрону [3, 4]. Разом із тим, застосування даного способу має істотні недоліки, які полягають у тому, що діагностика порушень функції дистальних ниркових канальців є недостатньо оптимальною, оскільки проводиться без врахування хроноритмологічної активності ниркових процесів. В основу корисної моделі поставлено задачу розробити спосіб діагностики порушень функції дистальних ниркових канальців шляхом визначення дистальної реабсорбції іонів натрію за умов водного індукованого діурезу, який відрізняється тим, що для підвищення точності діагностики пошкодження дистальних ниркових канальців враховують вплив хроноритмів із проведенням дослідження в період максимальних відхилень дистальної реабсорбції іонів натрію о 12.00 год. дня. Реабсорбція (Td) речовини (Na+) визначається за різницею між концентрацією Na+ в плазмі крові РNа і виділеною з сечею ( UNa × V ): TdNa + = (PNa + - UNa + ) × V Дослідження проводилось у хворих на гломерулонефрит з різним ступенем ниркової недостатності за умов водного індукованого діурезу, при цьому забір сечі здійснювався при довільному сечовиділенні у чітко визначені години доби - найбільшої (максимальної) та найменшої (мінімальної) біологічної активності нирок з врахуванням біологічних ритмів: ультрадіанних (7-20 годин); циркадних (20-28 годин); циркадіанних (2-2,5 доби) і білятижневих (7-10 діб). Встановлено максимальну хроноритмологічну напруженість дистальної реабсорбції іонів натрію о 12.00год. дня, чим і забезпечується точність діагностики даної патології й усунення вищевказаних недоліків. Експериментальні дослідження проводились також на білих статевозрілих щурах (самцях) вагою 150-180 г. Порушення функції дистальних ниркових канальців моделювали шляхом внутрішньошлункового одноразового введення розчину сулеми в дозі 0,5 мг/кг. Очікуваний ефект спостерігали через 24 год після експерименту з 4годинним інтервалом на фоні 5% водного навантаження водопровідною водою. Таким чином ефективність запропонованого способу діагностики підтверджена (табл.). До істотних ознак, що характеризують винахід відноситься: діагностика порушень функції дистальних ниркових канальців проводиться шляхом врахування хроноритмологічної активності ниркових процесів, за допомогою яких досягається усунення вищевказаних недоліків, на відміну від прототипу, за яким дані позитивні ефекти не спостерігаються (табл.). Технічний результат, якого можна досягти при здійсненні винаходу, полягає у підвищенні ефективності діагностики цієї патології, результати наведені в таблиці. Клінічні дані хворих, яким проводилась діагностика відомим способом-прототипом та запропонованим способом: Хворий О., 1967 року народження, історія хвороби №9285/571; 06.06.2002р. поступив у нефрологічне відділення зі скаргами на виражену задишку, швидку втомлюваність, запаморочення, масивні набряки нижніх кінцівок. Із анамнезу життя відомо, що в 1990p. був діагностований бактеріальний ендокардит. В 1991p. проведено протезування аортального клапана, а також в цьому ж році діагностовано гострий гломерулонефрит, нефротичну форму. Проведено комплекс клініко-лабораторних обстежень, а також водний індукований діурез. Забір сечі здійснювався при довільному сечовиділенні у чітко визначені години доби. Встановлено порушення функції дистальних ниркових канальців шляхом визначення дистальної реабсорбції іонів натрію, максимальна хроноритмологічна напруженість якої була зареєстрована о 12.00 год дня. Хворому виставлено діагноз: хронічний гломерулонефрит, нефротична форма, фаза загострення, гіпертензивна стадія. Станом на 12.06.2002 року у даного хворого загострення основного діагнозу не спостерігається. Таким чином ефективність запропонованого способу діагностики підтверджена. Хворий Б., 1960 року народження, історія хвороби №8445/524; 21.05.2001р. поступив у нефрологічне відділення зі скаргами на болі в попереку, загальну слабкість, нудоту, головний біль, запаморочення, набряки обличчя, ніг. Із анамнезу хвороби відомо, що в 1998p. перехворів гострим гломерулонефритом, нефротична форма. Після адекватного лікування стан хворого покращився. Хворого виписано. У 2000p. хворий звернувся повторно в нефрологічне відділення ОКЛ, де після ретельного обстеження виставлено діагноз: хронічний гломерулонефрит, нефротична форма. У комплекс клініко-лабораторних обстежень було призначено також водний індукований діурез. Забір сечі здійснювався при довільному сечовиділенні у чітко визначені години доби. Встановлено порушення функції ниркових дистальних канальців шляхом визначення дистальної реабсорбції іонів натрію, максимальна хроноритмологічна напруженість якої була зареєстрована о 12.00 год дня. Хворій виставлено діагноз: хронічний гломерулонефрит, нефротична форма, фаза загострення, гіпертензивна стадія; хронічна ниркова недостатність І ст. Станом на 08.06.2002 року даний хворий перебуває на стаціонарному лікуванні, загострення не спостерігається. Таким чином ефективність запропонованого способу діагностики підтверджена. Хвора Б., 1974 року народження, історія хвороби №11127/696; 10.07.2002 р. госпіталізована у нефрологічне відділення зі скаргами болі в суглобах, коливання AT, головний біль, набряки нижніх кінцівок. Після проведеного обстеження, хворій виставлено діагноз: хронічний гломерулонефрит, нефротичний синдром, гіпертензивна стадія. Із анамнезу життя стало відомо, що в 1999 p. перехворіла на гострий гломерулонефрит. У комплекс клініко-лабораторних обстежень було призначено також водний індукований діурез. Забір сечі здійснювався при довільному сечовиділенні у чітко визначені години доби. Встановлено порушення функції дистальних ниркових канальців шляхом визначення дистальної реабсорбції іонів натрію, максимальна хроноритмологічна напруженість якої була зареєстрована о 12.00 год дня. Станом на 01.06.2001 p. даний хворий перебуває на стаціонарному лікуванні, загострення не спостерігається. Таким чином ефективність запропонованого способу діагностики підтверджена. Таблиця. Порівняльна характеристика ефективності діагностики порушень функції дистальних ниркових канальців відомим і запропонованим способом при дослідженні за умов сулемової нефропатії у дозі 0,5 мг/кг, через 24 год. Способи діагностики Прототип Запропонований спосіб Кількість щурів 20 20 Діагностовано порушення дистальної реабсорбції іонів Na+ 8 18 Точність діагностики % 40,0 90,0 Таким чином, застосування даного способу у щурів із порушенням функції дистальних ниркових канальців забезпечує підвищення ефективності діагностики з 40,0% до 90,0%, що вказує на відповідність даного винаходу критерію "позитивний ефект". Причинно-наслідковий зв’язок між сукупністю ознак і технічним результатом полягає в тому, що для діагностики порушення функції дистальних ниркових канальців враховується циркадіанна ритмічність ниркових процесів, за допомогою якої вперше досягнуто високі критерії діагностики вищевказаних порушень на відміну від прототипу, що забезпечує виявлення нових технічних властивостей винаходу з підвищенням ефективності діагностики вказаної патології. Література: 1. Вандер А. Физиология почек: Пер. с англ. - СПб.: Питер, 2000. - 256 с. 2. Пішак В.П., Бойчук Т.М. Вплив світлового режиму на реактивність організму // Фізіологічний журнал. - 1996. - T42. - № 3-4. - С. 96. 3. Пішак В.П., Гоженко A.I., Роговий Ю.Є. Тубуло-інтерстиційний синдром. - Чернівці: Медакадемія, 2002. - 221 с. 4. Рябов С.И., Наточин Ю.В. Функциональная нефрология. - СПб.: Лань, 1997. - 304 с.