Пристрій для остеосинтезу з багатоплощинною фіксацією

Винахід відноситься до медичної техніки, яка застосовується в травматології та ортопедії і призначений для хірургічного лікування діафізарних та епіметафізарних переломів довгих кісток та їх наслідків. Для оперативного лікування діафізарних та епіметафізарних переломів довгих кісток та їх наслідків широко застосовують накістковий остеосинтез пластинами Асоціації остеосинтез (АО), Каплана-Антонова, самокомпресуючі пластини та ін. Однак при їх застосуванні спостерігається ефект екцентрисітету, в момент здійснення компресії кісткових відламків в одній площині, що супроводжується появою клиноподібної щілини між відламками протилежної сторони від місця прикріплення пластини. Це нерідко призводить до сповільненої консолідації кісткових відламків. Прототипом обрано лапчасту пластину В.А. Полякова, яка складається з пластини і розташованих у боковій її частині виступів-лапок виконаних П-подібної форми з утворенням поздовжнього наскрізного отвору для елементів кріплення між кожною лапкою і пластиною. Пластина виготовляється з високоякісної нержавіючої, амагнітної сталі, віталліума, титану. Всі пластини мають отвори для гвинтів діаметром 4мм (в пластинках для остеосинтеза п'ясних кісток - 3,5мм). Пластина для остеосинтеза переломів стегна в нижній третині має пикоподібним кінцем довжиною 75мм. Для забивання зігнутого гострого кінця пластинки в виросток стегна є спеціальна насадка. Під час операції лапки всіх пластин загинаються таким чином, що тіло пластини лягає на передню поверхню кістки, а лапки охвачують фрагменти, що з'єднуються, збоку (див. В.А. Поляков Избранные лекции по травматологи. - М., «Медицина», 1980, глава VII „Остеосинтез длинных трубчатих костей лапчатыми пластинками", с.98-121). Основним недоліком прототипу є те, що пластина не запобігає ефекту ексцентриситету, що обумовлює можливість нестабільності в ділянці перелому. В основу винаходу поставлено задачу створити такий пристрій для остеосинтезу, у якому, шляхом підвищення жорсткості конструкції за рахунок додаткової меншої пластини між лапками, досягається можливість повного попередження уникнення вищеописаного ефекту в зоні перелому, що покращує умови утворення кісткового регенерату. Для вирішення задачі запропоновано пристрій для отеосинтезу, що складається з пластини-тіла та бокових лапок-перетинок, які об'єднані між собою малою пластиною-сателітом. Лапки-перетинки кількістю від двох до чотирьох (в залежності від розміру пластини) розташовані на однаковій відстані одна від одної. В основній пластині та перетинках є отвори для елементів кріплення. В переважному варіанті для рівномірного розподілу зусилля прилягання до відламків кістки основна та додаткова пластини виконані у формі жолоба. На фіг. 1 зображений запропонований пристрій (вид зверху). Пристрій для отеосинтезу складається з основної пластини-тіла 1 і розташованими у боковій її частині лапками-перетинками 2, які об'єднані між собою додатковою меншою пластиною-сателітом 3. Перетинки 2 виконані П-подібної форми з утворенням поздовжніх наскрізних отворів 4 для елементів кріплення діаметром 4мм (для остеосинтеза кісток передпліччя - 3,5мм). В основній пластині 1 виконані отвори 5 для гвинтів Пластина-тіло 1 та пластина-сателіт 3 внаслідок виконання виїмок мають форму жолоба 6. Пристрій працює таким чином. Остеосинтез за допомогою» пристрою здійснюють відкритим способом: одним із відомих доступів проводять розріз м'яких тканин оголюючи місце перелому. Під час операції перетинки 2 загинаються таким чином, щоб основна пластинка-тіло 1 лягла на передню поверхню кістки з таким розрахунком, щоб лінія перелому проходила через її середину. Відтак електродрилю через отвори 5 в пластині 1 по обидва боки від лінії перелому свердлять канали в кістці і міцно з'єднують її з відламками. При закручуванні гвинтів звертають увагу на співставлення відламків їх орієнтацію відносно анатомічних структур. Відтак через отвори 4 в перетинках проводять гвинти тим самим фіксуючи додаткову пластину-сателіт 3. Рану пошарово зашивають. При такому виконанні операції гвинти проведені через отвори створюють фіксацію відламків у взаємно перпендикулярних площинах. При цьому компресія рівномірно розподіляється по всій площині зламу, не створюючи ефекту ексцентриситету. Це значно підвищує стабільність біомеханічної системи "кістка-фіксатор" до дії згинальних і ротаційних навантажень і практично виключає можливість міграції гвинтів в умовах безімобілізаційного режиму пацієнтівв післяопераційному періоді. При виконанні остеосинтезу з приводу незрощених переломів, несправжніх суглобів остеосинтез даною конструкцією доцільно поєднувати з кістковою пластикою аутотрансплантатом із крила клубової кістки, поміщаючи його під додаткову пластину-сателіт з перетинками. Можливість застосування винаходу підкреслюють дані літератури (Поляков В.А. Избранные лекции по травматологи, - М., 1980, с.98-121, Поляков В.А., Бояркина И.И. Остеосинтез, сварка костей и резка биологических тканей с помощью ультразвуковых волноводов. - М., 1970, с.6-8.), які описують застосування прототипу винаходу, а також наявність Деклараційного патенту України на винахід 43276А „Пристрій для остеосинтезу С.В. Білика та І.М. Рубленика" (15.11.2001р. Бюл. №10), заявка №2001063739 від 1.06.2001р., індекс МПК 7 Ф61В17/56, де також, для уникнення ефекту ексцентрисітету, використовується додаткова пластинасателіт, що, в сукупності, підкреслює можливість застосування винаходу.