Спосіб закриття дефекту верхньощелепного синусу

Корисна модель відноситься до медицини, а саме до хірургічної стоматології і може бути використана для лікування дефектів дна верхньощелепної пазухи, що виникли в результаті дії хронічного запалення одонтогенної етіології. Такі ураження можуть виникати в результаті ряду класичних хірургічних утручань на верхній щелепі. В результаті ураження нижньої стінки верхньощелепної пазухи в наступному може сформуватися стійкий свищ, який сполучує порожнину рота з гайморовою порожниною. Як насідок таких сполучень стає хронічний гайморит, який викликаний проникненням вмісту порожнини рота в придаткову пазуху носа. До інших неподобств можна віднести попадання рідини і повітря з порожнини рота в порожнину носа. Відомо кілька способів усунення антро-орального сполучення. У відомому способі по Васмунду-Рерману [Сабо Е.: "Амбулаторная хирургия зубов и полости рта", Будапешт 1977, с. 256-258], пластичне закриття сполучення виконується за допомогою трапецієвидного клаптя, викроєного на вестибулярній поверхні альвеолярного відростка. Перекриття перфорації при цьому досягається шляхом переміщення слизово-окістного клаптя на сторону дефекту після попередньої мобілізації останнього пересіченням окісті упоперек довжини трапеції. Але закриття перфоративного отвору слизиво-окістним клаптем несе у собі небезпеку утворення свищів поряд з оголеними коренями зубів, бо до них клапоть, як правило, не приростає. Найбільш близьким по суті до заявленого способу є спосіб хірургічного усунення антро-орального сполучення [патент України № 17628, М. кл. А 61 В 17/00, 1997 р.]. За цим способом пластичне закриття сполучення виконують за допомогою трикутного, звернутого основою до присінка слизово-окістного клаптя, викроєного на вестибулярній поверхні альвеолярного відростка та переміщеного у бік дефекту після попередньої мобілізації. Основним недоліком зазначеного способу являється недостатня товщина та розміри клаптя для того, щоб закрити крім дефекту ще й оголені корені зубів, суміжних із зоною дефекту. Іншими недоліками являються: - розходження країв дефекту із-за недостатнього прирощення слизово-окістного клаптя до оголених коренів зубів і, як наслідок, - виникнення щілиноподібних свищів біля шийок зубів з оголеними коренями; - необхідність видалення здорових зубів, або додаткової пластичної операції. В основу корисної моделі покладено завдання удосконалення способу закриття дефекту верхньощелепного синусу, в якому за рахунок зміни крою окістя, досягається збереження цілісності у основи клаптя окістя без порушення його трофіки, що сприяє відносно швидкому заміщенню дефекту вторинною кісткою. Поставлена задача вирішується в способі закриття дефекту верхньощелепного синусу, який здійснюють шляхом розсічення окістя, викроювання трапецієподібного слизисто-окисного шматка, згідно з корисною моделлю, у основи окістя виконують два вертикальних розтини. Завдяки заміні горизонтального розсічення окістя в клапті на два вертикальних у його основи не порушується його трофіка і відбувається швидке заміщення дефекту вторинною кісткою. На Фіг. зображено закриття дефекту пазухи трапецієподібним слизово-окісним шматком з присінка рота. Спосіб, що заявляється, здійснюють таким чином. Слизову з окістям від основи дефекту на 2-3 мм вище перехідної складки розтинають двома вертикальними, злегка наклоненими в бік сусідніх з дефектом зубів розрізами. Розріз з'єднують з горизонтальним розрізом по Калдвелл-Люку. З країв дефекту висікають загорнуту у середину полоску слизової шириною 1 мм. Утворений в присінку трапецієподібний клапоть беруть на 2 шовкові лігатури і відшаровують вверх разом зі слизисто-окісним клаптем, утвореним при оголенні передньої стінки гайморової порожнини. Зглажують кісткові края дефекту, проводять ревізію самого дефекту. При підтягненні клаптя нагору по боках бачать місця його натагнення. В цих місцях проводять вертикальне розсічення окістя. Після чого трапецієподібний клапоть легко без натяжіння накладають на дефект і зшивають з його краями шовковими лігатурами. Приклад. Хвора К., 33 роки. Діагноз при зверненні: дефект верхньощелепного синусу після раніше видаленого зуба на тлі хронічного гаймориту. У хворої виразні ознаки запалення - значний колатеральний набряк м'яких тканин підочної ділянки і щоки, гнійотечія з носа, підвищена температура тіла. Після проведення R-грами призначено консервативну терапію, яка включала судинозвужуючі краплі в нос з антисептичним засобом ектерицидом, антибіотик. Додатково призначені внутрішньовенні трансфузії метрагілу 100 мл, вітаміну С 5% - 10,0 на 5% розчині глюкози, 2,4% - 5,0 розчину еофіліну і 4-8 мг дексаметазону на 200 мл фізіологічного розчину протягом 5 діб. Гайморову порожнину промивали крізь перфораційні отвори розчином антисептику протягом 3 діб. Через 5 діб після зняття гострих проявів хворій проведено хірургічне втручання з приводу закриття ороантрального співустя. Вестибулярні сполучення закрили трапецієподібним слизисто-окісним лоскутом, який був викроєний на альвеолярному відростку і перехідній складці своду присінка роту в області дефекту. Післяопераційний період пройшов без ускладнень. Запропонованим способом було прооперовано 26 хворих. Післяопераційних ускладнень виявлено не було. Таким чином, перевагами запропонованого способу закриття дефекту верхньощелепного синусу є його простота, однорідність тканин, які використовують, збереження цілісності у основи клаптя окістя без порушення його трофіки, що сприяє швидкому заміщенню дефекту вторинною кісткою.