Спосіб виміру внутрішньоочного тиску

Корисна модель відноситься до медицини, а саме до офтальмології, і може бути використаною для виміру внутрішньоочного тиску. Одним з найбільш розповсюджених очних захворювань у світі є глаукома. Першою ознакою захворювання є постійне чи періодичне підвищення внутрішньоочного тиску (ВОТ), що призводить до розвитку дефектів поля зору, атрофії зорового нерва, дистрофічних змін тканин ока. Чим раніш буде виявлена ця патологія, тим ефективніше буде лікування і профілактика наступних змін у зоровій системі. Вимір ВОТ є стандартною процедурою при офтальмологічному обстеженні осіб старше 40 років [Thylefors В, Nigrel AD. The global impact of glaucoma. Bull World Health Organ 1994;72:323-326]. Більшість існуючих в даний час методів виміру внутрішньоочного тиску засновані на дії деякої зовнішньої сили, що деформує зовнішні оболонки ока (рогівку, склеру). За формою деформації рогівки, що утвориться в області контакту з робочою поверхнею тонометра, розрізняють апланаційний (тонометр Гольдмана) та імпресійний (тонометр Шиотца) способи тонометрії. При апланаційній тонометрії відбувається утворення площини на поверхні роговиці під впливом датчика пристрою, при імпресійній - рогівка вдавлюється плунжером (стрижнем) приладу. Між величиною деформації, силою, що діє, та величиною ВОТ, існує функціональна залежність. Однак точність такої залежності пов'язана з реакцією судин ока, що знижують дійсний внутрішньоочний тиск. При імпресійній тонометрії відбувається витиснення деякого обсягу внутріочної рідини і вимірюваний тиск також відрізняється від дійсного. Крім того, результати тонометрії залежать від еластичних властивостей оболонок ока, що враховуються за допомогою введення усереднених коефіцієнтів [Massimo G., Bucci N. Tonometry. Advantages and disadvantages of different instruments http://www.glaucomaworld.net/index2.html №8 - OCTOBER 1997; Graham Holland. The Keeler Pulsair Easy Eye Tonometer, http:// www.keeler.co.uk/tonometers/instrumentfocus.htm#]. Оскільки практично всі існуючі в світі методи виміру внутрішньоочного тиску засновані на прямому чи опосередкованому контакті з оком пацієнта для здійснення вимірів потрібна попередня анестезія. Недоліки відомих контактних методів полягають в наступному: - деякі пацієнти, особливо діти, не переносять існуючі засоби для анестезії і можуть давати бурхливі алергійні реакції після застосування медикаментів; - датчики, що стикаються з оком пацієнта, необхідно ретельно стерилізувати, оскільки існує небезпека зараження як банальними інфекціями (кон'юнктивіт, аденовірусний кон'юнктивіт та ін.), так і СНІДом; - при дослідженні маленьких дітей необхідний загальний наркоз; - точність вимірів залежить як від індивідуальних параметрів рогівки ока (особливо її товщини, яка різна як у здорових, так й хворих людей та від її пружних властивостей), так й від принципу дії використовуваних пристроїв. В Україні та інших країнах СНД найбільш розповсюджений тонометр Маклакова, що діє за апланаційним принципом. Під час тонометрії за допомогою тонометра Маклакова використовується фарба, тому точність вимірів залежить також від наявності сльози на поверхні рогівки, поведінки пацієнта та практичних навичок лікаря [Глазные болезни / под ред. Ерошевского Т.И., Бочкаревой А.А. М.: Медицина. - 1977. – с.44-46]. Найбільш близьким до способу, що заявляється, є спосіб виміру внутрішньоочного тиску, якій здійснюється шляхом дослідження рогівки ока через мікроскоп у поляризованому світлі. Дослідження проводять через схрещені поляроїди, порівнюють отриману на рогівці інтерференційну картину з інтерференційною картиною здорового ока, яка схожа на ромб. Симетричне викривлення сторін досліджуваної інтерференційної картини в порівнянні з інтерференційною картиною здорового ока свідчить про підвищений внутрішньоочний тиск [А.с. СССР №878248. Способ диагностики патологии внутриглазного давления. Опубл. 07.11.81. Бюл. №41]. У процесі обстеження хворих з підвищеним внутрішньоочним тиском було встановлено, що при рівні внутрішноочного тиску більше 26мм.рт.ст., має місце зміна інтерференційних картин, що виражається у викривленні сторін ромба та зкругленні його кутів, та наближенні всієї картини за своїм виглядом до концентричних окружностей. Причому, при тиску в інтервалі 26-32мм.рт.ст. спостерігаються картини, що за своїм виглядом є перехідними між окружністю та ромбом. При тисках вище 32мм.рт.ст. інтерференційна картина приймає вигляд концентричних окружностей. Даний спосіб виміру внутрішньоочного тиску, що заявляється, є найбільш близьким за технічною суттю та результатом, що може бути отриманий, до описаного вище, тому він обраний за прототип. Головним недоліком запропонованого способу є те, що він не дозволяє точно визначити величину внутрішньоочного тиску, а тільки можливі межі його зміни. Цей спосіб може бути використаний при масових обстеженнях населення, але не в клінічній практиці, коли необхідно знати точні цифри, наприклад, при дослідженні добової динаміки внутрішньо очного тиску , при підборі медикаментозної терапії, у випадках, коли істотні навіть невеликі коливання ВГД. В основу корисної моделі покладено задачу підвищення точності виміру внутрішньоочного тиску шляхом кількісного визначення параметрів інтерференційної картини ока. Задачу, покладену в основу корисної моделі, вирішують тим, що у відомому способі виміру внутрішньоочного тиску шляхом дослідження інтерференційної картини, згідно з корисною моделлю, додатково вимірюють периметр інтерференційного ромба досліджуваного ока, потім вимірюють середній діаметр рогівки, а внутрішньоочний тиск визначають за величиною відношення периметру ромба до середнього діаметру рогівки. Технічний ефект способу виміру внутрішньоочного тиску, що пропонується, складається в підвищенні точності його вимірювання, без контакту датчиків з оком пацієнта, без застосування анестезії. Спосіб здійснюють наступним чином. На досліджуване око направляють пучок поляризованого білого світла. На рогівці ока в схрещених поляроїдах спостерігають інтерференційну картину розподілу напруг у рогівковій тканині. Зі зображенням ока вимірюють середній діаметр рогівки, по інтерференційній картині вимірюють периметр інтерференційного ромба. Обчислюють відношення периметра ромба до середнього діаметра рогівки й за отриманим значенням визначають величину внутрішньоочного тиску. Ефективність способу ілюструє наступний приклад. Приклад №1. Хвора А., 48 років, звернулася у очне відділення з приводу глаукоми правого ока. З використанням фотоофтальмоскопу ФОСП-1 була проведена фотореєстрація інтерференційних картин очей пацієнтки. По фотовідбитках були визначені середні діаметри рогівок та периметри інтерференційних ромбів правого та лівого очей. Були обчислені відношення периметрів ромбів до середніх діаметрів рогівки правого та лівого очей. Відношення склали 0,535 для правого ока та 0,475 для лівого ока, що відповідає внутрішньоочному тиску в правому оці 30,2мм.рт.ст., а у лівому - 25мм.рт.ст. Використання способу виміру внутрішньоочного тиску, обраного за прототип, дозволило встановити, що внутрішньоочний тиск правого ока перебуває в інтервалі 26-32мм. рт. ст., а лівого ока - до 26мм.рт.ст. Тобто, використання способу дозволило тільки встановити можливі межі значень внутрішньоочного тиску, що в цьому випадку не досить інформативно. З використанням контактного способу був виміряний внутрішньоочний тиск правого та лівого очей хворой. Внутрішньоочний тиск правого ока склав 30мм.рт.ст., лівого ока - 24мм.рт.ст. Отримані цифри співпадають з такими, що отримано з використанням способу, що заявляється, і підтверджують його точність.