Спосіб хірургічної обробки ран паренхіматозних органів в експерименті

Винахід відноситься до медицини, а саме - до хірургії і може використовуватися в ти х випадках, коли є необхідність первинної хірургічної обробки ран паренхіматозних органів (печінки, підшлункової залози, селезінки). Необхідність пошуку нових способів хірургічної обробки ран паренхіматозних органів в експерименті викликана тим, що закриття ранової поверхні печінки після резекції, як правило, обов'язкове, оскільки в оголених портальних або печінкових венах можуть виникати тромбози, які здатні викликати гнійні ускладнення в піддіафрагмальному просторі або викликати спонтанні артеріальні (арозійні) кровотечі. Також є загроза розвитку жовчних свищів на оголеній поверхні печінки. Тому матеріали для тампонади ранової поверхні і шовний матеріал не повинні викликати будь-які ускладнення, повинні мати гладеньку рівну поверхню, не повинні всмоктувати рідину, не повинні набухати, не повинні піддаватися бродінню і, нарешті, при достатній щільності повинні бути тонкими і не повинні склеюватись зі стінками шовного каналу. Крім того, вони повинні володіти антибактеріальними, гемостатичними та пластичними властивостями і при цьому не повинні прорізувати паренхіму, не повинні погіршувати її кровообіг, а при набряку тканин повинні запобігати їх стисненню та некрозу. Відомі способи хірургічної обробки включають накладання ручного печінкового шва. Продовжуються пошуки таких швів, які б забезпечили надійний гемостаз без прорізування печінкової тканини. Один із таких є П-подібний шов для зашивання глибоких та наскрізних крайових ран печінки. Застосовують також спеціальний пристрій УПО зшивач паренхіматозних органів для накладання матрацних швів. Ме ханічний шов за допомогою зшивальних апаратів пошкоджує паренхіму печінки. Поряд з накладанням печінкового шва застосовують також тампонаду рани, хірургічну обробку рани з перев'язкою судин у рані, дренування і зашивання рани печінки, електрокоагуляцію. Остання не завжди ефективна, оскільки часто-густо операція ускладнюється вторинною кровотечею або витіканням жовчі. Останнім часом синтезовані різноманітні клейові композиції та полімерні плівки. Для тампонади ранової поверхні печінки після її резекції використовують різноманітні тканини. Їх дія полягає, в основному, в активації тканинного фактора згортання крові. Частіше використовують сальник на ніжці або без неї, серпоподібну зв'язку печінки, фасцію, м'яз, підшкірно-жирову клітковину, клапоть гомогенної очеревини, клапоть діафрагми на ніжці, вільний клапоть автошкіри. Відомий спосіб тампонади рани печінки після її резекції клаптем сальника на живильній ніжці [Шалимов А.А. // Хирургия печени и желчных протоков. - К.: Здоровье, 1975. -С.313-318]. Спочатку по лінії резекції накладають Пподібні шви або шви Кузнєцова-Пєнського через всю товщу печінкової тканини. Вище накладених швів печінку стискають пальцями або м'якими затискачами. З боків на 0,5см від накладених швів скальпелем розтинають паренхіму печінки. Великі судини та жовчні протоки прошивають і перев'язують. До ранової поверхні печінки пришивають сальник на живильній ніжці: спочатку до нижньої поверхні рани, а потім до верхньої. Прототипом винаходу є відомий спосіб хірургічної обробки ран печінки в експерименті шляхом тампонади пластичним матеріалом її поверхні (експериментальне дослідження) [Ш.Р. Сабиров и др. Способ укрытия раневой поверхности печени после ее резекции (экспериментальное исследование) // Анналы хирургической гепатологии. -2000. -Т.5, №2. -С.312-313], суть якого полягає в тому, що після резекції 1/3 печінки та перев'язки судин на ранову поверхню печінки накладають вільну частину сальника на ніжці, зафіксувавши його кетгутовою сіткою, нитки якої розділені на 4 пучки: по два пучки на діафрагмальній та вісцеральній поверхнях печінки. На відстані 2,0-2,5см від краю рани передні пучки ниток зв'язують між собою, так само зв'язують і задні пучки ниток кетгутової сітки. Після цього передні пучки ниток зв'язують із задніми пучками на латеральному чи медіальному краю печінки. Далі кетгутові нитки стягують до повного гемостазу, а потім передні пучки ниток зв'язують із задніми по латеральному та медіальному краях печінки. Недоліки прототипу: 1 .Утворення гематоми, жовчовитікання (за рахунок недостатньої пластичності сальника). 2. Утворення спайок з діафрагмою та органами черевної порожнини. Нами пропонується спосіб, що виключає вказані недоліки. В основу винаходу поставлено задачу удосконалити спосіб хірургічної оброки ран паренхіматозних органів в експерименті шляхом використання такого пластичного матеріалу як парієтальна (пристінкова) очеревина з метою забезпечення надійного гемо- та жовчостазу, активної регенерації, запобігання спайкоутворенню, інфікуванню рани та відторгненню пластичного матеріалу. Для вирішення поставленої задачі у способі хірургічної обробки ран паренхіматозних органів в експерименті шляхом тампонади пластичним матеріалом, згідно з винаходом, використовується для тампонади клапоть паріетальної очеревини, який вирізають з внутрішньої поверхні передньобічної стінки живота. Спільними ознаками прототипу та винаходу є те, що для хірургічної обробки ран паренхіматозних органів в експерименті використовують тампонаду за допомогою пластичного матеріалу. Відмінність винаходу від способу-прототипу є те, що для тампонади використовується інший біологічний матеріал - клапоть парієтальної очеревини. Спосіб-винахід виконується так. Після лапаротомії та мобілізації паренхіматозного органа, ранову поверхню останнього покривають клаптем очеревини і пришивають його П- або 8-подібними швами. Очеревинний клапоть вирізають з внутрішньої поверхні передньобічної стінки живота. Проводять контроль на гемостаз і пошарово зашивають черевну стінку. Гемостаз у ділянці рани паренхіматозного органа настає внаслідок щільного прилягання клаптя очеревини до ранової поверхні та стискання внутрішньоорганних судин. Приклад практичного використання способу. Під час експериментів дотримувались міжнародних принципів Хельсинської декларації про гуманне ставлення до тварин. Для ввідного наркозу використовували розчин кетаміну (каліпсолу). Підтримували наркоз внутрішньовенним введенням розчину тіопенталу натрію. В експерименті на 12 безпородних собаках масою від 10 до 20кг проводили верхньосерединну лапаротомію або правий ключкоподібний доступ. Виконували крайову або клиноподібну резекцію однієї з часток печінки. Ранову поверхню печінки покривали клаптем парієтальної очеревини, пришиваючи його П- або 8-подібними швами. Очеревинний клапоть вирізали з передньобокової стінки живота. Проводили контроль гемостазу. Пошарово зашивали передню черевну стінку. Тварин виводили з наркозу. Через 7 і 30 діб під наркозом у тварин вивчали макроструктуру печінки в місці резекції, оцінювали вираженість зрощень. Після цього вирізували частину паренхіми печінки з парієтальною очеревиною в місці попередньої резекції. Для мікроскопічного дослідження її фіксували у 9-10%-вому розчині формаліну протягом 4872год. Тканинні шматочки зневоднювали в спиртах висхідної концентрації і заливали в парафінові блоки. Мікропрепарати завтовшки 5-10мкм виготовляли на мікротомі МС-2, забарвлювали гематоксиліном і еозином, пікрофуксином за методом Ван Гізона і резорцин-фуксином за методом Вейгерта. На 7 добу експерименту макроскопічно в місці рани паренхіматозного органа виявляється повне зведення країв рани, нашарування фібрину та незначний набряк. Клапоть очеревини щільно зрощений з паренхімою, спайки відсутні. При мікроскопічному дослідженні зазначається виражене проростання фібробластів і судинних бруньок у товщу паренхіми як з боку очеревини, так і з боку паренхіматозного органа. На 30 добу в місці рани паренхіматозного органа спайковий процес майже не виражений. Очеревинний клапоть щільної консистенції, зрощений з паренхімою органа, макроскопічних змін з боку паренхіми немає. Мікроскопічно на межі паренхіми та очеревинного клаптя спостерігаються активні проліферативні процеси: паренхіма органа добре зрощена з очеревинним клаптем. Запропонований спосіб хірургічної обробки ран паренхіматозних органів за допомогою парієтального листка очеревини ефективний, сприяє надійному гемостазу, запобігає утворенню гематом та виникненню спайок у місці оперативного втручання.