Спосіб шинування передніх зубів

Винахід відноситься до області медицини, а саме до ортопедичної стоматології, і може бути використаний для шинування рухомих зубів при захворюваннях тканин пародонту. Відомі постійні шини з використанням металевих ковпачків, напівкоронок, штифтів, балок, знімних металевих багатозвіньових шин та інших металевих конструкцій, але подібні шини недостатньо косметичні. Композитні матеріали та спеціальні системи, що використовують поліетиленові, скловолокняні, або кевларові волокна дозволяють значно збільшити міцність та естетичність конструкцій, що використовують для шинування зубів, при цьому їх можливо виготовляти як з накоронковою так і з внутрішньокоронковою методиками [1]. Внутрішньокоронкова методика виготовлення подібних шин складається з ряду послідовних клінічних етапів: препарування опорних зубів алмазним інструментом; відмірювання стрічки потрібної довжини за допомогою вузької смужки олов'яної фольги; відрізання стрічки спеціальними ножицями, або звичайними попередньо пропитав стрічку бонд-агентом; очищення зубів, травлення, нанесення дентинного і емалевого бонд-агентів, світлозатвердження; нанесення на дно жолобка тонкого шару гібридного композиту; змочування стрічки бондагентом та занурення її в жолобок, вкладання стрічки до дна в кожному зубі, світлозатвердження; накладання додаткового шару композиту поверх стрічки та моделювання поверхні реставрації, світлозатвердження; обробка та поліровка поверхні реставрації. В цілому шини виготовлені за вказаною методикою, відповідають вимогам щодо адгезивних шин: стабілізують зуби в 3-х площинах і жорстко та надійно з'єднують зуби; естетичні; забезпечують можливість вільного проведення необхідних лікувальних (терапевтичних, хірургічни х) процедур; гігієнічні та біосумісні з тканинами порожнини рота. Але використання подібних шин має ряд обмежень: зуби повинні бути 1-го ступеню рухомості, а зуби 2-го ступеню рухомості можуть бути взяти в шину з додатковою механічною ретенцією; потрібні високі клінічні коронки опорних зубів, для забезпечення максимальної площини адгезивного з'єднання; відсутність металевих коронок та великих пломб (добрі композитні пломби не заважають адгезивним шинам). Найбільш близьким до запропонованого за технічною суттю та досягненим результатом є спосіб внутрішньокоронкового шинування передніх зубів за допомогою оральної шини, армованої склоджгутом фірми Glas Span, з додатковою механічною ретенцією [2]. Метод складається з послідовних клінічних етапів: - для оральної стрічки (в даному випадку склоджгута) препарують невеличке заглиблення, до 0,5мм глибини, куди після травлення емалі фіксується сплющений джгут діаметром 2мм; - на кожний зуб відміряється та фіксується сплющений одноміліметровий джгут, який охоплює зуб з язиковоконтактних поверхонь та трошки заходить на вестибулярну поверхню, запобігаючи зовнішньому зміщенню, при цьому охоплюючі джгути розміщуються якомога ближче до ріжучого краю зубів, що потребує незначного перепарювання емалі особливо на контактних поверхнях зубів; - шинування закінчують накладанням широкої, не менш ніж 4мм тонкої стрічки зверху оральної та охоплюючих стрічок-джгутів, яка з'єднує усі елементи конструкції та придає їй жорсткості. Поряд з позитивними якостями (додатковими армуючими елементами з механічною ретенцією, що зміцнюють оральну стрічку, яка стабілізує зуби тільки завдяки адгезії клеючого композиту до твердих тканин зуба), спосіб має ряд недоліків: - необхідність стрічок та джгутів різних діаметрів та ширини; - необхідність фіксації коротких відрізків джгутів та кожен зуб; - об'єднання елементів конструкції шини оральною стрічкою теж тільки завдяки адгезії клеючого композиту. В основу винаходу поставлено задачу вдосконалення способу виготовлення адгезивних інвазивних (внутрішньокоронкових) шин, шляхом пропарювання жолобка на оральній поверхні шинуємих зубів, та додатковим препаруванням контактних поверхонь на товщину стрічок чи джгутів, куди вкладають петлі стрічки чи джгута, які потім вгинають всередину вигнутої частини петлі, що дозволяє отримати додаткову механічну ретенцію та підвищити міцнісні якості адгезивної шини. Поставлена задача вирішується тим, що згідно винаходу, препарують жолобок на оральній поверхні на глибину 0,5-1мм та додатково препарують контактні поверхні на товщину складеної удвічі стрічки чи джгута, куди протискують петлі внутрішньої стрічки чи джгута до рівня вестибулярної поверхні, зі сторони якої вигнуту частину петлі гладилкою вгинають всередину петлі, тим самим заклинюючи поліетиленову, скловолокняну, або кевларову стрічку чи джгут в міжзубних проміжках, потім поверх внутрішньої додатково накладають зовнішню стрічку чи джгут, проводять світлозатвердження ненаповненого матеріалу, за допомогою якого закріплюють конструкцію, проводять подальшу реставрацію зубів. Для наочності способу наведено графічне зображення (фіг.1) шин ування за запропонованою методикою, де а) - дзеркальне відображення оральної поверхні та б) - зображення вестибулярної поверхні зубів, а також: 1 - жолобок; 2 - препарована контактна поверхня; 3 - протиснута в міжзубний проміжок та вигнута петля; 4 - вгн ута частина вигнутої петлі в міжзубному проміжку. Спосіб здійснюється наступним чином. За загальновідомими правилами встановлюють необхідну кількість шинуємих зубів та проводять послідовно етапи шинування: - перепарюють жолобок 1 на оральній поверхні на глибину 0,5-1мм та контактні поверхні 2 в області контактного пункту на товщин у складеної удвічі стрічки чи джгута; - відміряють за допомогою олов'яної фольги довжину жолобка та довжину жолобка з вигнутими і потім вгнутими петлями; - відрізають склоджгути чи стрічки; - травлять, обробляють жолобок 1 та препаровані контакти поверхні 2 бонд-агентом та світлозатверджують; - накладають шар ненаповненого світлозатверджуваного матеріалу; - накладають стрічку чи джгут в жолобок притиснув петлі 3 між контактних поверхонь до рівня вестибулярної поверхні зубів; - з вестибулярної поверхні петлі 4 вдавлюють гладилкою всередину їх самих, тим самим заклинив стрічку чи жгут в міжзубних проміжках; - накладають шар ненаповненого світло затвердженого матеріалу поверх першої стрічки чи джгута і накладають другу стрічку чи джгут, сві тлозатверджують; - проводять подальшу реставрацію зубів. За запропонованим способом було проведено шинування у 34 хворих, з максимальним терміном спостереження у деяких хворих до 8 років, так завдяки механічній ретенції самих стрічок чи джгутів, для подовження терміну використання шини слід проводити тільки корекцію реставрації. В порівнянні з прототипом, запропонований спосіб дозволяє, не використовуючи додаткових охоплюючих джгутів, створити додаткову механічну рецепцію на внутрішній стрічці чи джгуті, яка сама охоплює зуби з контактних поверхонь та заклинюється в міжзубних проміжках, що істотно підвищує міцність адгезивної шини. Така шина більш естетична та проста і займає менше часу на виготовлення. Крім того, цей спосіб дозволяє шинувати рухомі зуби 2-го та 3-го ступеню рухомості, так як утримання зубів в шині досягнуто не тільки за допомогою адгезивної сили композиту, а й механічної ретенції. Література: 1. А.В. Борисенко. Шинирование зубов в комплексном лечении заболеваний парадонта. «Дентальні технології». Октябрь №2/2001. С.2-10. 2. О.А. Петрикас. Современные щадящие методы исправления дефектов зубных ядов. Журнал «Новое в стоматологии». №5, 1998 (65). С.93-94.