Спосіб визначення ступеня деструкції при захворюваннях гастродуоденальної зони у дітей

Винахід відноситься до медицини, зокрема до педіатрії та дитячої гастроентерології та може бути використаний для визначення ступеня деструкції при захворюваннях гастродуоденальної зони у дітей. Однією з актуальних проблем охорони здоров'я дітей України є зростання захворюванності на хвороби органів травлення і, зокрема, на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки та омолодшення цієї патології. Багатогранність патогенетичних механізмів пошкодження гастродуоденальної зони, високий ризик хронізації, збільшення важкості захворювання та формування інвалідизації у дитячому віці диктують необхідність пошуку нови х методів діагностики захворювань гастродуоденальної зони. Сучасна концепція ульцерогенезу (утворення виразки) передбачає дисбаланс між факторами агресії та факторами захисту слизової оболонки. Розуміння механізмів захисту слизової оболонки дає можливість подальшої корекції деструкції. Резистентність слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки до пошкоджуючої дії соляної кислоти, пепсину, жовчних кислот залежить від комплексу взаємопов'язаних захисних факторів, серед яких основний - повноцінність слизового бар'єру. Зниження резистентності слизового бар'єру шлунку у ді тей з хронічною патологією гастродуоденалної зони характеризується порушенням слизоутворення, клітинної регенерації, трофіки, рівень якого залежить від ступеня пошкодження слизової оболонки, тривалості хвороби, віку ди тини, спадковості. Найбільш виразне ослаблення шлункової цитопротекції спостерігається при ерозивних та виразкових хронічних процесах. Виділяють два компонента захисного слизового бар'єру: 1) шар видимого нерозчинного слизу (муцину), який вкриває всю слизову оболонку шлунка та дванадцятипалої кишки товщиною 1-1,5мм; 2) шар епітеліальних клітин слизової оболонки. Видимий нерозчинний слиз, який є слизово-бікарбонатним бар'єром, має структур у гелю та містить білково-вуглеводні комплекси, до складу яких входять амінокислоти та глікопротеїни (гексози, фукози, тощо). Фукоза - метілпентоза, моносахарид з групи дезоксігексоз, добре розчинна у воді, практично не розчинна в ефірі та інших органічних розчинниках, молекулярна маса фукози становить 164,2. Дослідження вмісту фукози у біологічних рідинах дозволяє орієнтуватися у направленості змін у обміні фукозовмісних глікопротеїнів при розвитку патологічних процесів Завдяки вмісту фукози слиз у кислому середовищі утворює в'язкі плівки на поверхні слизової оболонки шлунку. Під шаром слизу розташований шар бікарбонатів, що складає єдиний слизово-бікарбонатний бар'єр. На сьогоднішній день, "золотим стандартом" для визначення ступеня деструкції тканин, є ендоскопічне обстеження з подальшим гістологічним дослідженням біоптату слизової оболонки фундального та антрального відділків шлунку та дванадцятипалої кишки. Загальним недоліком цього методу є травмування слизової оболонки, що є особливо недоречним у дітей. Нами пропонується спосіб, що усуває вказані недоліки. Аналогом даного способу є спосіб диференційної діагностики виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та хронічного холециститу (Авторске свідоцтво № 528928 „Способ дифференциальной диагностики язвенной болезни двенадцатиперстной кишки и хронического холецистита", П.Д. Рабинович, Белова И.М., А 61 В 10/00), що має на меті підвищення точності та прискорення диференційної діагностики наступним чином: пацієнту проводять забір дуоденального вмісту з рН 7,5, де визначають концентрацію фукози та сіалових кислот. Розраховують їх вміст, та при значенні цих показників відповідно від 3,8 до 8,5мг на годину та від 3,2 до 7,1мг на годину діагностують виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, або за значеннями від 11,8 до 16,0мг на годину та від 1,0 до 2,8мг на годину - хронічний холецистіт. Найближчим до способу, що заявляється, є спосіб визначення ступеня деструкції при патології гастродуоденальної зони шляхом забору матеріалу під час ендоскопічного дослідження та подальшого дослідження цього мате-рілу (Аруин Л.И., Капуллер Л.Л., Исаков В.А. Мор фологическая диагностика болезней желудка и кишечника. - М., "Триада -X, 1998, - 496 с.). Спосіб-прототип полягає у наступному. При проведенні ендоскопічного дослідження проводиться забір матерілу - біоптату (шматочок стінки шлунка) із подальшим його морфологічним дослідженням. Біоптат обробляють за стандартними методиками, готуючи мікропрепарат. Після цього проводиться підрахунок числа головних, обкладкових, додаткових клітин слизової оболонки шлунку для визначення ступеня деструкції. На жаль, хоча спосіб-прототип є достатньо об'єктивним способом визначення ступеня деструкції, у нього визначаються певні недоліки. Це дослідження має високу собівартість - необхідна спеціальна насадка на ендоскоп для забору біоптату та є тривалим. Основним його недоліком є травмування слизової оболонки під час забору фрагментів, що може призвести до кровотечі.. В основу нашого винаходу поставлено задачу удосконалити спосіб визначення ступеня деструкції шляхом використання дослідження іншого біологічного матеріалу - слизу та визначення у ньому фукози для забезпечення зниження собівартості способу при збереженні об'єктивності оцінки. Поставлена задача вирішується тим, що у способі визначення ступеня деструкції при захворюваннях гастродуоденальної зони у дітей шляхом забору біологічного матеріалу під час ендоскопічного дослідження та його подальшого дослідження, згідно до винаходу, в якості біологічного матеріалу використовується слиз в якому визначається вміст фукози, не зв'язаної із білками, а ступінь деструкції визначається за відхиленням вмісту фукози від нормативних значень. Спосіб також відрізняється тим, що забір біологічного матеріалу проводиться за допомогою поліетиленового зонду, що підводиться через інструментальний канал ендоскопу до зони забору та тим, що слиз забирають на межі антрального та фундального відділів шлунку, а також у місцях візуальних змін слизової оболонки шлунку та дванадцятипалої кишки. Спільними ознаками нашого способу, що заявляється, та прототипу є те, що для визначення ступеня деструкції використовується забір матеріалу під час ендоскопічного дослідження. Відмінність винаходу від прототипу полягає у тому, що: 1. Використовується інший біологічний матеріал - слиз; 2. Проводиться не морфологічне, а біохімічне дослідження - визначення вмісту фукози; 3. Забір матеріалу проводиться не за допомогою біопсійної насадки, а за допомогою зонда; 4. Слиз забирають на межі антрального та фундального відділів шлунку, а також у місцях візуальних змін слизової. Порівняння ознак винаходу та прототипу наведені у таблиці 1. Таблиця 1 Порівняння ознак винаходу та прототипу Ознака Травматичність Інвазивність дослідження Об'єктивність Тривалість дослідження Собівартість Оцінка обміну глікопротеїнів та гліколіпідів Прототип (забір біоптату та морфологічне дослідження) Велика Більше Висока Більша Вища Винахід (забір слизу та біохімічне дослідження) Не травматичне Менше Висока Значно менша Нижча Ні Так Теоретичні передумови для використання способу. Рівень фукози в крові змінюється при різних ступенях важкості захворювань гастродуоденальної зони. Фукоза виступає маркером основного компоненту шлункового слизу, який забезпечує його в'язкість та бар'єрну функцію. У дітей при деструктивних процесах визначається значне підвищення рівня фукози внаслідок розпаду гострофазових білків, імунних комплексів, клітинних елементів. Для визначення вмісту фукози у слизу використовується стандартна методика визначення фукози, не зв'язаної з білками у сироватці крові (Шараев П.Н., Стрелков Н.С., Кильдиярова P.P., Сахабутдынова Е.П., Зворыгин И.А. Метод определения фукозы, не связанной с белками // Клиническая лабораторная диагностика. - 1997. - №4. - С. 17-18.). Для визначення вмісту фукози використовується відомий принцип фотометрії хромогена, що утворюється за умов послідовного впливу на фукозу сірчаної кислоти та солянокислого цистеїну. Тут і далі використовуються такі терміни: Деструкція - патологічний процес, що характеризується дефектом слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки на фоні виражених запальних змін, що впливає на функцію органа. Ступінь деструкції - вираженість морфологічних (гістологічних) ознак: ерозії, виразки, атрофії. Захворювання гастродуоденальної зони - хронічний гастрит, хронічний гастродуоденіт, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки. Фукоза - метілпентоза, моносахарид з групи дезоксігексоз, молекулярна маса становить 164,2, компонент глікопротеїнів - класу змішаних біополі-мерів, широко розповсюджених у природі. Глікопротеїни входять до складу поверхневого шар у клітинних мембран. Ендоскопічне дослідження - фіброезофагогастродуоденоскопія. Спосіб здійснюється наступним чином. Під час проведення ендоскопічного дослідження проводиться забір слизу за допомогою поліетиленового зонду, що підводиться через інструментальний канал ендоскопу до зони забору. До верхнього вільного кінця зонду приєднується шприц ємністю 20мл, в який натягується 1 мл слизу. Останній переноситься у стерільну пробірку з 1 мл 0,9% розчину натрію хлоріду. За вище наведеною стандартною методикою у біохімічній лабораторії у набраному матеріалі визначається рівень фукози, що не зв'язана з білками. Застосування способу пояснюється конкретними прикладами. Нами обстежено 27 дітей з хронічною гастродуоденальною патологією з різним ступенем процесів деструкції. Всім проведено ендоскопічне дослідження з подальшим забором слизу за вищенаведеною методикою. Отримані дані вказують на вірогідне збільшення рівня фукози, що не зв'язана з білками, при різних ступенях деструкції, яка виявляється при захворюваннях гастродуоденальної зони у дітей. Значення вмісту фукози коливається в межах від 182 до 727мкМ/л. Використання нашого способу спрямоване на вирішення складного питання у дитячій практиці щодо покращення діагностики захворювань гастродуоденальної зони у дітей. Використання способу визначення фукози, не зв'язаної з білками, у слизу шлунка надає можливість значно підвищити ефективність діагностики деструктивних захворювань гастродуоденальної зони у дітей, уникнути травмування слизової оболонки та тривалості процедури для забору фрагментів для морфологічного дослідження, зменшити витрати на дороговартісні дослідження, більш точно визначати зміни щодо обміну глікопротеїнів та гліколіпідів при розвитку патологічних процесів, що супроводжуються розпадом гострофазових білків, імунних комплексів, клітинних елементів тощо, що свідчить про руйнування захисного слизового бар'єру, і в цілому захисних можливостей організму. Аналіз отриманих результатів надає нову можливість для оптимізації патогенетичної комплексної терапії, а саме диктує необхідність введення до схем лікування цитопротекторів, пробіотиків, антиоксидантів.