Спосіб лікування тяжкообпечених

Винахід стосується медицини, а саме, комбустіології та інтенсивної терапії, і може бути використаним у лікуванні опікової хвороби. Існує багато способів лікування опікового шоку з розрахунками потреби у рідині при його лікуванні, але вони недостатньо ефективні, що викликало необхідність у розробці нових способів. Відомий спосіб лікування тяжкообпечених у період опікового шоку, основу якого становить трансфузійна терапія, що доповнюється медикаментозною терапією. З цією метою застосовуються сольові збалансовані розчини, колоїдні плазмозамінники, безсольові розчини та. ізогенні білкові препарати крові. Розрахунок необхідної добової кількості трансфузійних препаратів проводиться по формулі: 3мл х % опікових ран х маса тіла (кг). При перебуванні хворих у керованому повітряному середовищі використовується формула: 4мл х % опікових ран х маса тіла (кг). Половина розрахункової дози трансфузійних середовищ вводиться протягом перших 8 годин, інша - рівномірно протягом наступних 16 годин. На 2 і 3 добу розрахункову дозу трансфузійних. середовищ першої доби зменшують на 1/4 (Патогенез і лікування потерпілих у гострому періоді опікової хвороби: Метод, рекомендації. - Київ, 1989.-c.11). Спільною суттєвою ознакою аналога і винаходу, що заявляється, є така: - проведення хворому інфузійної та медикаментозної терапії. Цей спосіб є недостатньо ефективним, тому що не дозволяє у 1 - 2 добу опікового шоку оптимізувати агрегатний стан крові, скоротити тривалість опікового шоку, надійно запобігти розвитку поліорганної недостатності та зменшити смертність тяжкообпечених. Найбільш близьким за технічною сутністю та результатом, що досягається, є спосіб, який полягає у проведенні медикаментозної та інфузійної терапії та впровадженні у 1 - 2 добу опікового шоку ексфузій крові в об'ємі 8-10мл/кг/год маси тіла хворого в 1 - 2 етапи з інтервалом 2-3 години з попередньою гемодилюцією -56мл/кг/год протягом 6-8 годин для досягнення рівня ЦВТ (центрального венозного тиску) вище 20мм вод.ст. Отриману еритроцитарну масу двічі відмивають та переливають обпеченому через 1-2 доби (Вибір методу еферентної терапії при опіковому шоку: Метод, рекомендації. - Донецьк, 2002.- с. 10-12). Спільними суттєвими ознаками прототипу і винаходу, що заявляється, є такі: - інфузійна та медикаментозна терапія, - ексфузії крові, - переливання відмитої аутоеритромаси обпеченому. Цей спосіб є недостатньо ефективним, тому що він не забезпечує економічність роботи серця і безпечність ексфузій крові, не індивідуалізує об'єм ексфузії та момент повернення аутоеритромаси хворому. В основу винаходу поставлено задачу удосконалення способу лікування тяжкообпечених шляхом визначення оптимального для економічної роботи серця і безпечного для ексфузій рівня ЦВТ, оптимального об'єму ексфузій і визначення моменту повернення відмитої аутоеритромаси хворому, що забезпечить підвищення ефективності лікування, скорочення терміну опікового шоку та дозволить уникнути розвитку поліорганної недостатності та опікової анемії. Поставлена задача вирішується тим, що у способі, який включає проведення інфузійної та медикаментозної терапії опікового шоку с застосуванням в 1-2 добу ексфузій крови і подальшого вертання відмитої аутоеритромаси, новим є те, що ексфузії починають після досягнення напруженого об'єму крові, ексфузії проводять дрібно, утримуючи напружений об'єм крові, і припиняють після досягнення рівня гематокриту 0,33-0,35, аутоеритромасу вертають хворому після зниження гематокриту менше 0,27. Причинно-наслідковий зв'язок між сукупністю ознак, що заявляються, та технічним результатом полягає у такому. Інфузійною та медикаментозною терапією у 1-2 добу опікового шоку у конкретного обпеченого досягається напружений об'єм крові, який обумовлює повернення венозної крові до серця та ступінь розтягання мікроциркуляторного русла, тобто забезпечує економічність роботи серця і оптимальну інтенсивність мікроциркуляції в умовах наявної гемоконцентрації. Після досягнення напруженого об'єму крові для оптимізації її агрегатного стану, зниження в'язкості, поліпшення мікроциркуляції та профілактики формування поліорганної недостатності, провадяться ексфузії, утримуючи напружений об'єм крови, чим досягається безпека виконання ексфузій, до досягнення рівня гематокриту 0,33-0,35. Відмиту а утоеритромасу повертають хворому при прогресуванні ожогової анемії та зниженні рівня гематокриту менш 0,27, відмовляючись частково чи зовсім від застосування донорських еритроцитів, чим досягається ресурсозбереження. Таким чином, сукупність вищезазначених позитивних впливів дозволить підвищити ефективність лікування, скоротити тривалість опікового шоку, попередити розвиток ішемічно-циркуляторних порушень з розвитком поліорганної недостатності, зменшить смертність, прискорити одуження хворих, знизити кількість ускладнень. Спосіб здійснюють таким чином. Тяжкообпеченому здійснюють катетеризацію центральної вени для проведення інфузійної та медикаментозної терапії, контроля ЦВТ. Орієнтовно об'єм інфузійної терапії розраховують по формулі: 4мл х % опікових ран х маса тіла (кг). Починають інфузію швидким, введенням кристалоїдів, забезпечуючи напружений об'єм крові, тобто рівень центрального венозного тиску 70-120мм вод.ст., підтверджений правилом "5-2". Паралельно проводять традиційну медикаментозну терапію, контролюючи рівень гематокриту. При гемоконцентрації після досягнення напруженого об'єму крові у 1-2 добу опікового шоку, під контролем AT (артеріального тиску), ЧСС (частоти серцевих скорочень), ЦВТ, артеріальної сатурації, рівня гематокриту, здійснюють ексфузії крові по 200,0-400,0мл у флакони з глюгіциром. ЦВТ не знижають менш 70мм вод.ст., продовжуючи інфузію кристалоїдів, препаратів гідроксіетилкрахмалу. Ексфузії закінчують після досягнення рівня гематокриту 0,33-0,35, продовжуючи забезпечивати напружений об'єм крові кристалоїдами, колоїдами, розчинами глюкози. З аутокрові одержують аутоеритромасу, яку двічі відмивають фізіологічним розчином, збергають при +4 градусів Цельсія. Реінфуз ують її хворому після зниження рівня гематокриту менш 0,27 після попереднього зігрівання, не допускаючи переобтяження напруженого об'єму крові. Приклад. Хворий О., 1960 р.н., був госпіталізований в опікове відділення Запорізької міської клінічної лікарні екстреної та швидкої допомоги 28.10.03p. з діагнозом: "Опік полум'ям ІІІАБ - IV ст. голови, шиї, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок 38% (35%). Опік дихальних шляхів II ст. Опіковий шок III ст., історія хвороби № 17534. Після катетеризації центральної вени обпеченому була проведена інтенсивна терапія в обсязі 9500,0мл до досягнення напруженого об'єму крові (ЦВТ=80мм вод.ст.) до 22 години з моменту травми. При цьому гематокрит становив 0,68. Після цього проведена ексфузія крові у флакони з глюгіциром загальним об'ємом 900,0мл протягом 4 годин при збереженні напруженого об'єму крові. Ексфузії закінчили після досягнення рівня гематокриту 0,35. У подальшому продовжено медикаментозне лікування та забезпечення напруженого об'єму крові, корекція гіпопротеінемії. Після ексфузії відзначено поліпшення клінічного стану: прояснилась свідомість, потеплішали та стали рожевими шкірні покриви, підвищилася артеріальна сатурація з 92 до 98%, зникла блювота, зменшилась тахікардія з 120 до 102 у хвилин у, стабілізувався середній AT на оптимальному рівні 87мм рт.ст., більш активною стала перистальтика, підвищився діурез. У подальшому не відзначено ознак поліорганної недостатності. З аутокрові отримана аутоеритромаса, яка двічі відмита фізрозчином та повернута хворому 5.11.03р. після зниження гематокриту на рівень 0,26. В наступному опікова анемія не прогресувала і переливання донорських еритроцитів провадилося однократно на етапі аутодермопластік 3.12.03р.