Пристрій для остеосинтезу трубчатих кісток з багатоплощинною фіксацією

Корисна модель відноситься до медичної техніки, яка застосовується в травматології та ортопедії і призначений для хірургічного лікування діафізарних та епіметафізарних переломів довгих кісток та їх наслідків. Для оперативного лікування діафізарних та епіметафізарних переломів довгих кісток та їх наслідків широко застосовують накістковий остеосинтез пластинами Асоціації остеосинтез (АО), Каплана-Антонова, самокомпресуючі пластини та ін. Однак при їх застосуванні спостерігається ефект екцентрисітету, в момент здійснення компресії кісткових відламків в одній площині, що супроводжується появою клиноподібної щілини між відламками протилежної сторони від місця прикріплення пластини. Це нерідко призводить до сповільненої консолідації кісткових відламків. За найближчий аналог обрано лапчасту пластину В.А. Полякова, яка складається з пластини і розташованих у боковій її частині виступів-лапок виконаних П-подібної форми з утворенням поздовжнього наскрізного отвору для елементів кріплення між кожною лапкою і пластиною. Пластина виготовляється з високоякісної нержавіючої, амагнітної сталі, віталліума, титану. Всі пластини мають отвори для гвинтів діаметром 4мм (в пластинках для остеосинтеза п'ясних кісток - 3,5мм). Пластина для остеосинтеза переломів стегна в нижній третині має пикоподібний кінець довжиною 75мм. Для забивання зігнутого гострого кінця пластинки в виросток стегна є спеціальна насадка. Під час операції лапки всіх пластин загинаються таким чином, що тіло пластини лягає на передню поверхню кістки, а лапки охвачують фрагменти, що з'єднуються, збоку [див. В.А.Поляков Избранные лекции по травматологи.- М., «Медицина», 1980, глава VII „Остеосинтез длинных трубчатих костей лапчатыми пластинками", с.98-121]. Основним недоліком найближчого аналога є те, що пластина не запобігає ефекту ексцентриситету, що обумовлює можливість нестабільності в ділянці перелому. В основу корисної моделі поставлено задачу створити такий пристрій для остеосинтезу, у якому, шляхом підвищення жорсткості конструкції за рахунок додаткової меншої пластини між лапками, які знаходяться ближче до зони перелому. Так досягається можливість повного попередження уникнення вищеописаного ефекту в зоні перелому, що покращує умови утворення кісткового регенерату. Для вирішення задачі запропоновано пристрій для отеосинтезу, що складається з пластини-тіла та бокових лапок-перетинок, які об'єднані між собою малою пластиною-сателітом. Крім того, як і у найближчому аналозі залишено додаткові лапки дистальніше від пластини-сателіта. В основній пластині та перетинках є отвори для елементів кріплення. На відміну від найближчого аналога отвори, що розташовані ближче до місця перелому, виконано нахильно-овальними. Це використовується для самокомпресії відламків під час накладання конструкції. В переважному варіанті для контакту із відламками конструкція має опорні площадки. Завдяки цьому створюються умови збереження кровопостачання зони перелому. На кресленні зображений запропонований пристрій (вид зверху). Пристрій для отеосинтезу складається з основної пластини-тіла 1 і розташованими у боковій її частині лапками-перетинками 2, які об'єднані між собою додатковою меншою пластиною-сателітом 3. Дистальніше від лапок-перетинок 2 є додаткові лапки 4. В пластині-сателіті 3 та додаткових лапках-перетинках 4 є отвори для фіксації діаметром 4мм (для остеосинтеза кісток передпліччя - 3,5мм) 5 та контактні площадки 6. Перетинки 2 виконані П-подібної форми з утворенням поздовжного наскрізного отвору 7. В основній пластині 1 також виконані отвори 8 для гвинтів. Пластина-тіло 1 внаслідок виконання виїмок має форму жолоба 9. Пристрій працює таким чином Остеосинтез за допомогою пристрою здійснюють відкритим способом: одним із відомих доступів проводять розріз м'яких тканин оголюючи місце перелому. Під час операції об'єднані пластиною-сателітом 3 перетинки 2 та додаткові лапки-перетинки 4 загинаються таким чином, щоб основна пластина-тіло 1 лягла на передню поверхню кістки, а лінія перелому проходила через її середину. Відтак електродрилю через отвори 7 в пластині 1 по обидва боки від лінії перелому свердлять канали в кістці і міцно з'єднують її з відламками. Далі через отвори 5 проводять гвинти тим самим фіксуючи додаткову пластину-сателіт 3. Догинають додаткові лапки 4 та аналогічно фіксують до кістки. При закручуванні гвинтів звертають увагу на співставлення відламків та їх орієнтацію відносно анатомічних структур. Рану пошарово зашивають. При такому виконанні операції гвинти проведені через отвори створюють фіксацію відламків у взаємно перпендикулярних площинах. При цьому компресія рівномірно розподіляється по всій площині зламу, не створюючи ефекту ексцентриситету. Це значно підвищує стабільність біомеханічної системи "кістка-фіксатор" до дії згинальних і ротаційних навантажень і практично виключає можливість міграції гвинтів в умовах безімобілізаційного режиму пацієнтів в післяопераційному періоді. При виконанні остеосинтезу з приводу незрощених переломів, несправжніх суглобів остеосинтез даною конструкцією доцільно поєднувати з кістковою пластикою аутотрансплантатом із крила клубової кістки, поміщаючи його під додаткову пластину-сателіт з перетинками. Можливість застосування корисної моделі підкреслюють дані літератури [Поляков В.А.Избранные лекции по травматологи.- М., 1980, с.98-121, Поляков В.А., Бояркина И.И. Остеосинтез, сварка костей и резка биологических тканей с помощью ультразвуковых волноводов.-М., 1970, с.6-8.], які описують застосування найближчого аналога корисної моделі, а також наявність Деклараційного патенту України на винахід 43276А „Пристрій для остеосинтезу С.В.Білика та І.М.Рубленика" (15.11.2001р. Бюл.№10), заявка №2001063739 від 1.06.2001р., індекс МПК 7 Ф61В17/56, де також, для уникнення ефекту ексцентрисітету, використовується додаткова пластина-сателіт, що, в сукупності, підкреслює можливість застосування корисної моделі.