Спосіб визначення показань для застосування антиоксидантів у хворих із захворюваннями органів травлення

Спосіб, що заявляється, відноситься до медицини, а саме до способів визначення показань для застосування антиоксидантних засобів лікування при захворюваннях органів травлення. Спосіб може бути використаний як в амбулаторних, так і стаціонарних умовах. Способи вибору лікарських засобів для лікування захворювань чи визначення показань для застосування певних засобів лікування відомі. Вони базуються на оцінці клінічних проявів захворювань та результатів спеціальних досліджень. Відомий спосіб вибору гомеопатичних препаратів [Пат. 2000739 РФ А61В5/02, Бюл. №37-38, 1993], сутність якого полягає в дослідженні характеру пульсу в ви хідному стані та після використання визначених засобів, по реакції організму судять про можливість призначення цього препарату для лікування. Відомий спосіб лікування хронічного гастриту та виразкової хвороби, в якому вибір засобів лікування здійснюють на підставі результатів спеціальних досліджень. У випадку виявлення Нр застосовують омепразол та кселлідон [Пат. 2250767 РФ А61К261/513, А61Р1/04 Бюл. №12, 2005]. Також відомий спосіб визначення показань для проведення імунологічної корекції при захворюваннях кишечнику [Пат. 2258223 РФ G01N33/53, Бюл. №22, 2005], що базується на результатах дослідження сироваткових компонентів до та після введення препарату. Даний спосіб, як найбільш близький до того, що заявляється, за суттю та ефекту, який досягається, прийнятий за прототип. Недоліком способу є недостатньо висока його інформативність, що не забезпечує достатньої ефективності лікування. Це пояснюється тим, що захворювання шлунково-кишкового тракту з ураженням слизової оболонки мають складний етіопатогенез, являються поліетіологічними. Лікування цих захворювань може бути підвищено у випадках, коли воно спрямовано, в першу чергу, на головн у ланку патогенезу цього захворювання. В останні роки домінують переконання, що особливо значущою ланкою в патогенезі захворювання травної системи є оксидативний стрес, що проявляється дисбалансом між прооксидантною та антиоксидантною ланками окислювального гомеостазу. В основу рішення, що заявляється, поставлено завдання розробити спосіб визначення показань до корекції порушень перекисного окислювання ліпідів, що буде сприяти підвищенню ефективності лікування. Рішення поставленої задачі здійснюється шляхом визначення концентрації малонового діальдегіду (МДА) в еритроцитах крові, церулоплазміну (ЦП) сироватки крові та антиоксидантної активності (АОА) плазми крові. У випадку, коли концентрація МДА підвищена, а рівень церулоплазміну або антиоксидантної активності знаходиться у межах норми або знижені, показано застосування антиоксидантних засобів. Спосіб, що заявляється, здійснюється наступним чином: У обстежених пацієнтів здійснюють забір 5,0мл крові з ліктьової вени натще, через 14-16 годин після останнього прийому їжі. Кров центрифугують 10хв. зі швидкістю 1000об./хв. Визначають відомими методами концентрацію малонового діальдегіду в еритроцитах крові [1], церулоплазміну в сироватці крові [2] та антиоксидантної активності плазми крові [3]. Після чого визначають відхилення рівня АОА, МДА ер. та цер улоплазміну від нормативних параметрів. У випадку, коли вміст малонового діальдегіду підвищений, а показники церулоплазміну та/або антиоксидантної активності залишаються в межах норми або знижені, проводиться корекція антиоксидантними засобами. Приклад 1. Пацієнт Б., 32 роки, поступив у клініку Інституту гастроентерології АМН України 05.09.2004р. зі скаргами на постійний біль у правому підребер'ї через 1-1,5год. після прийому їжі, особливо жирної, з іррадіацією під праву лопатку, відчуття гіркоти в роті. Хворіє 3 роки, неодноразово лікувався у стаціонарі. Діагностовано хронічний безкам'яний холецистит. Об'єктивно: підвищеного харчування. Органи серцево-судинної та бронхолегеневої системи без ознак патології. При пальпації органів черевної порожнини живіт болючий в правому підребер'ї, симптом Ортнера позитивний. Печінка не збільшена, край еластичної консистенції. Випорожнення і сечовипускання не порушені. Аналіз крові (6.09.04р.): Нb - 136г/л, еритроцити - 4,8´1012, кольоровий показник 0,98, лейкоцити -5,8´109, ШЗЕ - 7мм/год., сегментоядерні - 68%, лімфоцити - 30%, моноцити - 2%, загальний білок - 75г/л, білірубін заг. - 19,5мкМ/л, білірубін прямий - 4,3мкМ/л, лужна фосфатаза - 1,9мМ/л, амілаза - 19,5г/л. При сонографічному дослідженні 6.09.2004р. - ознаки хронічного безкам'яного холециститу, поліп жовчного міхура. При фіброгастродуоденоскопічному дослідженні 7.09.04р. патології не виявлено. Із слизової оболонки стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки взята біопсія для гістологічного дослідження. На підґрунті скарг, анамрезу та проведених досліджень встановлено клінічний діагноз: Хронічний безкам'яний холецистит, стадія загострення. При дослідженні концентрація малонового діальдегіду в еритроцитах була нормальною і становила 5,5нмоль/мл. Вміст церулоплазміну склав 390,2мг/л, антиоксидантна активність плазми - 67,3%, тобто були підвищеними. Це дозволило підтвердити результати гістологічного дослідження про відсутність запального процесу та встановити мобілізаційний тип реакції антиоксидантної системи, при якому призначення антиоксидантних засобів не показано. Приклад 2. Пацієнтка М., 39 років поступила у клініку Інституту гастроентерології АМН України 18.02.2005р. зі скаргами на періодичний біль в правому підребер'ї, пілородуоденальній зоні, що виникали через 30хв. після прийому їжі та вночі, нудоту, важкість в епігастрію, вздуття животу. Хворіє близько 6 років, одержувала лікування амбулаторно. Діагностовано хронічний калькульозний холецистит, хронічний гастродуоденіт, виразкову хворобу дванадцятипалої кишки середнього ступеню тяжкості в стадії ремісії. Об'єктивно: підвищеного харчування. З боку серцево-судинної та бронхолегеневої системи без ознак патології. При пальпації органів черевної порожнини живіт болючий в правому підребер'ї, епігастрію та пілородуоденальній зоні. Симптом Ортнера, Кера позитивні, симптом Менделя негативний. Печінка не збільшена, край еластичної консистенції. Фізіологічні відправлення не порушені. Аналіз крові (19.02.05р.): Нb - 124г/л, еритроцити - 4,3´1012, кольоровий показник - 0,82, лейкоцити - 5,8´109, ШЗЕ - 15мм/год, сегментоядерні - 70%, лімфоцити - 28%, паличкоядерні -1%, моноцити - 1%, загальний білок - 65г/л, білірубін заг. - 18,6мкМ/л, білірубін прямий - 3,8мкМ/л, лужна фосфатаза -1,7нМ/л, амілаза - 22,4г/л. При сонографічному дослідженні 19.02.05р. діагностовано хронічний калькульозний холецистит. При фіброгастродуоденоскопічному дослідженні 20.02.05р. виявлено рубцево-виразкову деформацію цибулини дванадцятипалої кишки, антральний гастрит, хронічний дуоденіт. Зі слизової оболонки шлунка, дванадцятипалої кишки взята біопсія для гістологічного дослідження, при якому встановлено гастрит в антральному відділі шлунка з запаленням 1 ступеню вираженості та дуоденіт з ознаками запалення 1 ступеню. На підґрунті скарг, анамнезу та проведених досліджень встановлено клінічний діагноз: Жовчнокам'яна хвороба, хронічний калькульозний холецистит. Поверхневий гастрит антрального відділу шлунка. Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки середнього ступеню тяжкості в стадії ремісії, рубцево-виразкова деформація цибулини дванадцятипалої кишки, Хронічний дуоденіт. В результаті дослідження рівень малонового діальдегіду в еритроцитах крові становив 7,9нмоль/мл, церулоплазміну - 420,7мг/л, антиоксидантної активності плазми - 50,6%, що, в усі х випадках, було ви ще норми. Це дозволило встановити компенсаторний тип реакції антиоксидантної системи і підтвердити результати гістологічного дослідження про мінімальне запалення в слизовій оболонці антрального відділу шлунка та дванадцятипалої кишки. Враховуючи адекватну відповідь антиоксидантної ланки на підвищення активності прооксидантної, призначення антиоксидантних препаратів не проводять. Приклад 3. Пацієнка В., 49 років поступила у клініку Інституту гастроентерології АМН України 16.03.2005р. зі скаргами на періодичний біль за грудиною та епігастрію, що виникали через 30хв. після прийому їжі та вночі, важкість в епігастрію, печііо, нудоту, гіркоту у роті, а також кашель з виділенням слизисто-гнійного мокротиння у об'ємі до 60мл. Хворіє близько 10 років, періодично отримувала амбулаторне лікування. Діагностовано гастроезофагальну рефлюксну хворобу середнього ступеню тяжкості в стадії загострення, хронічний гастродуоденіт, хронічні обструктивні захворювання легень. Об'єктивно: підвищеного харчування. З боку серцевосудинної без ознак патології. При аускультації легень - сухі хрипи на фоні послабленого дихання. При пальпації органів черевної порожнини живіт болючий в епігастрію. Печінка не збільшена!, край еластичної консистенції. Фізіологічні відправлення не порушені. Аналіз крові: Нb - 127г/л, еритроцити - 4,9´1012, кольоровий показник - 1,1, лейкоцити - 10,2´109, ШЗЕ - 28мм/год, сегментоядерні - 58%, лімфоцити - 31%, паличкоядерні - 9%, моноцити 2%, загальний білок - 76г/л, білірубін заг. - 20,5мкМ/л, білірубін прямий - 4,5мкМ/л. При рентгенологічному дослідженні органів грудної клітини 17.03.2005р. визначена деформація бронхіального дерева, підсилення прозорості легеневого поля, підвищення щільності стінки бронхів, обмеження рухомості діафрагми. При фібробронхоскопії (18.03.2005р.) виявлено запальний процес 2 ступеня вираженості на тлі стоншення слизової оболонки бронхів із множинними геморрагіями. В просвітах бронхів скупчення слизисто-гнійного секрету. При фіброгастродуоденоскопічному дослідженні 19.03.2005р. виявлено ознаки рефлюксезофагіту 2 ступеня, дуоденогастрального рефлюксу, ди фузного запалення слизової оболонки шлунка, хронічний дуоденіт. Зі слизової оболонки стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки взята біопсія для гістологічного дослідження. При гістологічному дослідженні слизова оболонка шлунка з ознаками ураження базальних шарів слизової оболонки шлунка, хронічний дуоденіт без ознак атрофії. Езофагіт 2 ступеня вираженості. На підґрунті скарг, анамнезу та проведених досліджень встановлено клінічний діагноз: Гастроезофагальна рефлюксна хвороба середнього ступеню тяжкості в стадії загострення, хронічний гастродуоденіт, хронічні обструктивні захворювання легені. В результаті дослідження рівень малонового діальдегіду в еритроцитах крові становив 6,8нмоль/мл, дещо перевищуючи фізіологічні межі, антиоксидантна активність плазми складала 37,4%, вміст церулоплазміну 338,3мг/л. Відсутність відповіді антиоксидантної системи на підвищений рівень малонового діальдегіду оцінюється як ригідний тип реакції і дозволяє підтвердити результати гістологічного дослідження про запальні зміни в слизовій оболонці та потребує призначення антиоксидантних препаратів. Хворому поряд з інгібіторами протонної помпи, прокінетиками, антибіотиками, муколітиками проводилося лікування за допомогою препарату антиоксидантної дії - глутаргіну по 15-20мг в 200мл ізотонічного розчину хлориду натрію 1 раз на день (5 днів), з подальшим прийомом препарату по 2 (0,5г) табл. 3 рази на день (28 днів). В результаті лікування підвищилася антиоксидантна активність крові, знизилась до нормальних показників концентрація малонового діальдегіду. При повторному ендоскопічному дослідженні стан слизової оболонки стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки нормалізувався. При гістологічному дослідженні нормалізувався стан слизової оболонки стравоходу та шлунка, зникнув запальний процес в слизовій оболонці дванадцятипалої кишки. При фібробронхоскопії значно зменшився запальний процес в слизовій оболонці бронхів. Приклад 4. Пацієнтка І., 64 років поступила у клініку Інституту гастроентерології АМН України 25.05.2005р. зі скаргами на періодичний біль в правому підребер'ї, епігастрію та пілородуоденальній зоні, що виникали через 30хв. після прийому їжі та вночі, нудоту, важкість в епігастрію, вздуття животу. Хворіє з грудня 2000р. Діагностовано виразкову хворобу дванадцятипалої кишки середнього ступеню тяжкості в стадії ремісії, рубцевовиразкову деформацію цибулини дванадцятипалої кишки, атрофічний дуоденіт та хронічний калькульозний холецистит. Одержувала лікування амбулаторно. При госпіталізації об'єктивно: з боку серцево-судинної та бронхолегеневої системи без ознак патології. При пальпації органів черевної порожнини живіт болючий в правому підребер'ї, епігастрію та пілородуоденальній зоні. Симптом Ортнера позитивний, симптом Менделя негативний. Печінка не збільшена, край еластичної консистенції. Фізіологічні відправлення не порушені. Аналіз крові (26.05.05р.): Нb -138г/л, еритроцити - 5,0´1012, кольоровий показник - 1,1, лейкоцити -7,2´109, ШЗЕ - 11мм/год, сегментоядерні - 68%, лімфоцити - 31%, моноцити - 1%, загальний білок - 74г/л, білірубін заг. - 20,5мкМ/л, білірубін прямий - 4,5мкМ/л, лужна фосфатаза - 1,7нМ/л, амілаза - 14,6г/л. При сонографічному дослідженні 29.04.05р. діагностовано хронічний калькульозний холецистит. При фіброгастродуоденоскопічному дослідженні 1.04.05р. виявлено рубцево-виразкову деформацію цибулини дванадцятипалої кишки, гастродуоденіт. Зі слизової оболонки шлунка, дванадцятипалої кишки взята біопсія для гістологічного дослідження. При гістологічному дослідженні слизова оболонка тіла шлунка з ознаками дистрофії поверхневого епітелію, запалення базальних шарів слизової оболонки, зменшення кількості та клітинного складу шлункових залоз, ознаки атрофії слизової оболонки дванадцятипалої кишки. На підґрунті скарг, анамнезу та проведених досліджень встановлено клінічний діагноз: Жовчнокам'яна хвороба, хронічний калькульозний холецистит. Атрофічний гастродуоденіт, стадія загострення. Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки середнього ступеню тяжкості в стадії ремісії, рубцево-виразкова деформація цибулини дванадцятипалої кишки. В результаті дослідження рівень малонового діальдегіду в еритроцитах крові становив 7,2нмоль/мл і перевищував фізіологічну норму; концентрація церулоплазміну становила 209,8мг/л, антиоксидантної активності плазми -25,9%, що було відповідно в 1,6 та 1,7 рази нижче норми. Недостатність антиоксидантної системи при підвищеній активності прооксидантної дозволив встановити декомпенсаторний тип реакції, при якій призначення антиоксидантних препаратів є обов'язковим, і підтвердити результати гістологічного дослідження. До комплексної терапії, що включала антигелікобактерну терапію, обволікаючі, гастроцитопротектори, додатково призначалися препарати антиоксидантної дії - антраль по 0,2г 3 рази на день (28 днів) та церулоплазмін по 2мг/кг ваги тіла на 200,0мл ізотонічного розчину хлориду натрію, вн утрішньовенно крапельно №10. В результаті лікування рівень малонового діальдегіду нормалізувався, підвищилися до нормальних показників рівень антиоксидантної активності та церулоплазміну. При ендоскопічному дослідженні слизова оболонка шлунка була незміненою, в дванадцятипалої кишці встановлені ознаки атрофії 1 ступеню без ознак запалення. Спосіб був застосований в клініці Інституту гастроентерології АМН України у 153 хворих на хронічні захворювання органів травлення. У 93 хворих було виявлено підвищення рівня малонового діальдегіду еритроцитів крові та нормальні або знижені показники церулоплазміну сироватки крові, антиоксидантної активності плазми крові, що вказувало на недостатність антиоксидантної ланки окислювального гомеостазу та потребувало призначення антиоксидантних засобів. У 60 хворих таких показань не було. Спосіб, що заявляється, є роботоздатним, може бути використаний в лікувальних установах. Джерела інформації: 1. Гончаренко М.С., Латинова A.M. Метод оценки перекисного окисления липидов //Лабораторное дело. 1985.- №1. -С.60-61. 2. Камышников B.C. Справочник по клинико-биохимической лабораторной диагностике. - Минск, 2000. -Т.2.463с. 3. Спектор Е.Б., Анапенко А.А., Политова Л.Н. Определение общей антиокислительной активности плазмы крови и ликвора //Лабораторное дело. - 1984. -№1. - С.26-28.