Спосіб ендоназального ендоскопічного оперативного лікування хронічного гнійного дакріоциститу

Спосіб ендоназального ендоскопічного оперативного лікування хронічного гнійного дакріоциститу, що включає викроювання П-подібного клаптя слизової оболонки наперед від середньої носової раковини, формування кісткового вікна на ділянці нижнього полюса слізного мішка й розсічення слізного мішка, який відрізняється тим, що на етапі викроювання клаптя слизової оболонки попередньо проводять ідентифікацію безпосереднього місця розрізу за допомогою діафаноскопії, на етапі розкриття слізного мішка останній розсікають до дна, а викроєні клапті латеральної стінки носа й медіальної стінки слізного мішка висікають. (19) (21) u201004747 (22) 21.04.2010 (24) 11.10.2010 (46) 11.10.2010, Бюл.№ 19, 2010 р. (72) БОЄНКО СЕРГІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ, КЛИМОВ ЗАХАР ТИМОФІЙОВИЧ, БОЄНКО ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ, МІНАЄВ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ (73) БОЄНКО СЕРГІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ, КЛИМОВ ЗАХАР ТИМОФІЙОВИЧ, БОЄНКО ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ, МІНАЄВ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ 3 ковий край співустя, направляючи його в порожнину слізного мішка, а лоскутом зі стінки слізного мішка, витягаючи його убік присінку носа, закривають передній кістковий край співустя. У порожнину слізного мішка через просвіт співустя вводять тампон, що притискає шматки. Операцію закінчують введенням катетера або лісочки для бужування в сльозовивідні шляхи через нижню слізну точку, що втримують протягом 710 діб, поки йде формування слізно-носового співустя. Недоліком цього способу ендоназальної ендоскопичної дакріоцисториностомії є відносно високий рівень рецидивів захворювання через розростання грануляційної тканини й розвиток рубцювання на ділянці новоутвореного слізноносового співустя. Це відбувається тому, що Пподібний лоскут слизової оболонки викроюють без попередньої ідентифікації проекції слізного мішка. Така обставина найчастіше призводить до неспівпадіння потрібного трепанаційного отвору й відсепарованого лоскута. Останній у цьому випадку маємо розширювати, що веде до надлишкового дефекту слизової оболонки, а надалі - до можливого утворення синехій і стриктури риностоми. Крім того, слизовий лоскут і лоскут слізного мішка, використовувані для пластики дакріоцисториностоми, як би вони не укладалися, не підшивалися й не притискалися тампонами, вже є надлишковими й функціонально малозначимими тканинами, які формують вигини, звуження як на ділянці риностоми, так й у слізному мішку, що залишився. Це призводить до розвитку грануляцій, уповільненню транспорту сльози. Причиною рецидиву захворювання може також бути й те, що слізний мішок, не розсічений до свого дна, утворює поріг (кишеню), де створюються умови для застоювання сльози. Надалі секрет нагноюється, утворюється стриктура риностоми. Задачею заявленого корисної моделі є зниження рецидивів захворювання за рахунок удосконалення способу ендоназальної ендоскопічної дакріоцисториностомії при лікуванні хронічних гнійних дакріоциститів. Поставлена задача виконується завдяки тому, що в способі ендоназального ендоскопічного оперативного лікування хронічного гнійного дакріоциститу передбачені наступні відмінності. На етапі викроювання П-подібного лоскута слизової оболонки попередньо проводять ідентифікацію безпосереднього місця розрізу за допомогою діафаноскопії, на етапі розкриття слізного мішка останній розсікають до дна, а викроєні лоскути латеральної стінки носа й медіальної стінки слізного мішка видаляють. Суть запропонованого способу полягає в наступному. На першому етапі, після місцевої анестезії під нейролептаналгезією з керованою гіпотонією й анемізації слизової порожнини носа, середню носову раковину медіалізують. Далі проводять діафаноскопію для ідентифікації безпосереднього місця П-подібного розрізу. Для цього світловід щільно притуляють до медіального кута ока, при цьому світло ендоскопа вимикають. Місце найбільшого світіння відповідає слізній ямці й, від 53616 4 повідно, слізному мішку. У проекції нижнього полюса слізного мішка, що частіше не завжди розташовується уперед від середньої носової раковини, серповидним скальпелем проводять Пподібний розріз слизової оболонки розмірами 10x8 мм і відшаровують лоскут, що потім висікають. Оголюється латеральна стінка порожнини носа в ділянці слізної кістки й лобового відростка верхньої щелепи. Потім проводять контрольну діафаноскопію для ідентифікації місця трепанації. При виявленні передлежання клітин ґратчастого лабіринту останні розкривають і видаляють. На другому етапі після ідентифікації проекції слізного мішка бором або вигнутим остеотомом формують кісткове вікно на ділянці нижнього полюса слізного мішка діаметром 8-10 мм. На третьому етапі зонд Боумена вводять через нижню слізну точку в нижній слізний канадець і проводять його до стінки мішка. Кінчик зонда впирається в стінку слізного мішка зсередини й випинає її в порожнину носа. Після оголення слізного мішка його розсікають по медіальній стінці серповидним скальпелем до дна таким чином, щоб не було порога (кишені), у якому може накопичуватися й нагноюватися сльоза. Більшу частину медіальної стінки слізного мішка видаляють, щоб не було зайвих складок на шляху транспорту сльози. Далі евакуюють уміст слізного мішка й промивають слізні шляхи через нижню слізну точку. Клінічний приклад Хвора П., 27 років, (історія хвороби № 4016/993), надійшла до ЛОР-клініки 17.11.09 р. зі скаргами на сльозотечу з лівого ока, гнійний відділок з нижньої слізної точки. Вважає себе хворою близько півроку, коли з'явилися згадані вище скарги. Об'єктивно: сльозотеча з лівого ока, шкіра навколо нижнього повіки набрякла. При натисненні на слізний мішок з'являються гнійні виділення з нижньої слізної точки. При риноскопії: слизова оболонка носа незначно гиперемована, нижні носові раковини набряклі, носова перегородка скривлена в кістково-хрящовому відділі. Носовий подих помірковано утруднений. Інші ЛОР-органи без патології. Під нейролептаналгезиєю з керованою гіпотонією 18.11.09 р. зроблено корекцію носової перегородки за традиційною методикою. Після цього анемізували слизову оболонку порожнини носа і виконали місцеву анестезію розчином ультракаїну 6,0. Середню носову раковину медіалізували. При діафаноскопії ідентифікували місце розташування слізного мішка. Потім серповидним скальпелем провели П-подібний розріз слизової оболонки розмірами 10x8 мм, відшарували лоскут і висікли його. При контрольній діафаноскопії ідентифікували місце трепанації, воно збігається з викроєним слизовонадкісничним лоскутом. Далі бором сформували кісткове вікно діаметром 8-10 мм - воно відповідає ділянці слізного мішка. Після цього ввели зонд Боумена через нижню слізну точку в нижній слізний каналець і провели його до стінки мішка. Слізний мішок розсікли по медіальній стінці серповидним скальпелем до дна. Більшу частину медіальної стінки мішка видалили до низу й евакуювали 5 53616 вміст. Слізні шляхи промили через нижню слізну точку. Післяопераційний період проходив гладко. Рецидиву не спостерігалося. Заявлений спосіб забезпечує в післяопераційному періоді мінімізацію процесу рубцювання (утворення стриктури) на ділянці риностоми, а у віддаленому періоді -відсутність застою й, надалі, нагноєння секрету, що веде до поліпшення ре Комп’ютерна верстка Г. Паяльніков 6 зультату лікування й зниження рівня рецидивів захворювання. Джерела інформації, прийняті до уваги: 1. Глазные болезни: Учебник/Под ред. В. Г. Копаевой - М.: Медицина, 2002. - с. 178-179. 2. Пискунов Г. 3., Пискунов С. 3. Клиническая ринология: Руководство для врачей. - 2-е изд., испр. и доп. - М: ООО «Медицинское информационное агентство», 2006. - с. 472 - 474. Підписне Тираж 26 прим. Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601