Спосіб диференційованого лікування бета-адреноблокаторами хворих на гострий інфаркт міокарда

Винахід відноситься до галузі медицини, а саме до кардіології, та може бути використаний у стаціонарних умовах для об'єктивного відбору груп хворих на гострий інфаркт міокарду (ГІМ) з прихованою (латентною) серцевою недостатністю і визначення показів для лікування бета-адреноблокаторами цієї категорії хворих. Серцева недостатність (СН) є найбільш частішим ускладненням інфаркту міокарда в гострому і віддаленому періодах та супроводжується високою летальністю. Тому своєчасне виявлення та лікування цього ускладнення є самостійною клінічною задачею. Препарати з групи бета-адреноблокаторів є на теперішній час признаними засобами лікування хворих ГІМ і входять в состав комплексної стандартної терапії інфаркту міокарда. Але до теперішнього часу не визначені покази для призначення того чи іншого бета-блокатора у хворих на ГІМ з прихованою серцевою недостатністю та без неї. Тому розробка способів диференційованого лікування бета-адреноблокаторами хворих на ГІМ в даний час дуже актуальна. Відомий спосіб лікування хворих на ГІМ бета-адреноблокаторами (див. Herlitz J., Karlson B.W., Hjalmarson A. //Sweden // Mortality and morbidity during one year of follow-up in suspected acute myocardial infarction in relation to early diagnosis:experiences from the MIAMI trial // The Journal of Internal Medicine. - 1990. - №228(2). - P.125-131). Відомий спосіб полягає у тому, що усім хворим на ГІМ призначають бета-адреноблокатор, метопролол, в першу добу захворювання у складі стандартної терапії ГІМ спочатку внутрішньовенне по 5мг тричі з інтервалом в 5 хвилин, потім по 50мг чотири рази на добу на протязі двох діб перорально, далі по 100мг двічі на добу перорально. Оцінку функції міокарда здійснювали за даними клініко-інструментального обстеження з визначенням загального стану хворого, частоти серцевих скорочень (ЧСС), артеріального тиску (AT). Відомий спосіб лікування хворих на ГІМ дозволяє забезпечити адекватний захист міокарда в першу добу ГІМ та знизити летальність. Недоліком відомого способу є те, що бета-адреноблокатор метопролол призначають усім хворим незалежно від клінічних проявів СН. Крім цього, спосіб не є безпечним, тому що метопролол вводять внутрішньовенне в першу добу ГІМ, що може привести до таких ускладнень, як неконтрольована гіпотензія або посилення класу СН по Killip. Відомий також спосіб лікування хворих на ГІМ бета-адреноблокаторами (див. Basu S., Senior S., Raval U. et al.// United Kingdom// Beneficiai effects of intravenous and oral carvedilol treatment in acute myocardial in&rction. //The Circulation. - 1997. - №96. - P.183-191) - прототип. Спосіб лікування за прототипом, який здійснюють після попереднього проведення клініко-інструментального обстеження хворого на ГІМ, моніторування показників AT і ЧСС, оцінки клінічних ознак СН за класифікацією Killip, полягає у тому, що усім хворим на ГІМ призначають у комплексі стандартної терапії бета-адреноблокатор карведілол, 2,5мг внутрішньовенне на першу добу ГІМ, далі 6,25мг карведілолу перорально через 4 години після ін'єкції, далі 6,25мг двічі на добу на протязі двох діб, на 3 добу доза становить 12,5мг двічі і далі титрується поступово до 25мг двічі на добу. Призначення з першої доби усім хворим бета-адреноблокатору карведілолу і подальше його застосування у комплексі стандартної терапії ГІМ уберігає міокард, зменшує зону ураження. Лікування згідно способу-прототипу спрямовано на зниження летальності хворих на ГІМ. Недоліком способу лікування хворих на ГІМ за прототипом є те, що він не передбачає диференційованого підходу для призначення адекватної терапії в залежності від можливої наявності групи хворих з прихованою СН і групи хворих без прихованої СН. Це обумовлено тим, що оцінку функції міокарду у способі здійснюють на підставі лише клінічних ознак СН. У способі не використовують біохімічні та ехокардіографічні методи досліджень, які дають можливість одержати більш об'єктивну інформацію про функціональний стан міокарда. Крім цього, введення карведілолу усім хворим у першу добу ГІМ внутрішньовенне не є безпечним і може привести до ускладнень (неконтрольована гіпотензія або посилення класу СН по Killip). В основу винаходу поставлена задача розробити такий спосіб лікування бета-адреноблокаторами хворих на ГІМ, у якому визначення об'єктивних показів для призначення того чи іншого бета-адреноблокатора дозволить здійснити диференційований підхід до лікування хворих на ГІМ з прихованою серцевою недостатністю та без неї, а хворим з прихованою СН призначити адекватну терапію і забезпечити попередження прогресування СН. Задача вирішується у запропонованому способі диференційованого лікування бета-адреноблокаторами хворих на ГІМ, який здійснюють після попереднього проведення клініко-інструментального обстеження хворого на ГІМ, вимірювання ЧСС і AT, здійснення оцінки клінічних ознак СН по класифікації Кіllір і полягає у призначенні з першої доби усім хворим на ГІМ у складі комплексної стандартної терапії бета-адреноблокатору. Відрізняючими ознаками заявляємого способу, у порівнянні з прототипом, є те, що: - з першої доби ГІМ у якості бета-адреноблокатора призначають селективний бета-адреноблокатор метопролол перорально; - починаючи з 3 доби, усім хворим додатково проводять ехокардіографічне дослідження і визначають фракцію викиду (ФВ); - тим хворим на ГІМ, у яких ФВ менш, ніж 40%, проводять біохімічне дослідження плазми крові і визначають показник нейрогуморальної активації, а саме мозковий натрійуретичний пептид (МНП); - і, у тієї групи хворих, у яких за результатами біохімічного дослідження рівень МНП більш, ніж 80рг/мл, судять про перебіг ГІМ з наявністю прихованої СН і пероральний прийом селективного бета-адреноблокатору метопрололу припиняють та переходять на пероральний прийом неселективного бета-адреноблокатору карведілолу; - а у тієї групи хворих, у яких рівень МНП менш, ніж 80рг/мл, судять про перебіг захворювання без наявності прихованої СН і пероральний прийом селективного бета-адреноблокатору метопрололу продовжують. Доцільність призначення бета-адреноблокаторів хворим на ГІМ з першої доби, як препаратів, які збільшують тривалість життя, знижують частоту ранніх та пізніх ускладнень інфаркту міокарда, доведена в багатоцентрових дослідженнях MIAMI (1985), ISIS-1(1986), ТІМІ-ІІВ(1991) і обумовлена властивостями бета-адреноблокаторів, зокрема метопрололу, зменшувати потребу міокарда в кисні, що сприятиме зменшенню зони ураження міокарду, припиненню больового синдрому, а також зниженню кількості випадків життєвозагрозливих шлуночкових порушень серцевого ритму. Пероральний прийом метопрололу у запропонованому способі лікування є більш безпечнішим, ніж внутрішньовенне введення препарату у способі лікування за прототипом. Додаткове проведення ехокардіографічного дослідження з визначенням ФВ усім хворим, починаючи з 3 доби захворювання, дозволяє визначити хворих на ГІМ з сістоличною дисфункцією міокарда (ФВ