Спосіб лікування інфекції pseudomonas aeruginosa у хворого з кістозним фіброзом складом ліпосомального амікацину

Реферат: Винахід стосується лікування інфекції Pseudomonas aeruginosa у хворого з кістозним фіброзом, що включає введення хворому ефективної дози розпиленого складу ліпосомального амікацину протягом щонайменше одного циклу, де цикл лікування включає період введення від 15 до 75 днів із наступним періодом відміни від 15 до 75 днів; і ефективна доза включає від 510 до 610 мг амікацину щодня протягом періоду введення. UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 За даною заявкою вимагається попередній пріоритет заявки США № 12/250412, поданої 13 жовтня 2008 p., зміст якої включений тим самим у ролі посилання в повному обсязі. Кістозний фіброз (CF), який також називають муковісцидозом, являє собою аутосомне, рецесивне, спадкове захворювання екзокринних залоз. Воно вражає легені, потові залози та травну систему, викликаючи хронічні порушення дихальної та травної систем. Воно викликається в результаті мутацій білка трансмембранного регулятора провідності кістозного фіброзу (CFTR). Це найбільш звичайне летальне, аутосомне, рецесивне захворювання серед білої раси. Першою маніфестацією CF іноді є меконієва непрохідність кишечнику в 16 % дітей, в яких розвивається CF. Інші симптоми CF проявляються в період раннього дитинства. Обидві легені і підшлункова залоза продукують аномально в'язкий слиз. Цей слиз починає нарощуватися і починає забивати проходи в підшлункову залозу і легені. Легеневі проблеми починаються з постійної присутності густого, в'язкого слизу і являють собою одне з найбільш серйозних ускладнень CF. Слиз у легенях може ставати ростовим середовищем для бактерій, призводячи до хронічних респіраторних інфекцій і кінцевого постійного ушкодження легеневої тканини. Протягом кінцевої стадії CF хворий піддається підвищеному застою у грудній клітці, непереносимості активності, підвищеним хрипам та посиленому кашлю, виділення від якого часто містить мокротиння, змішане із кров'ю (кровохаркання), обумовлене кровотечею з легеневих артерій бронхіол. Хронічний кашель і кашель зі стріляючими звуками є звичайним у людей з CF. Ці густі секрети також викликають обструкцію підшлункової залози, перешкоджаючи надходженню до кишечнику травних ферментів, що сприяють переварюванню та всмоктуванню їжі. Прискорені випорожнення із неприємним запахом часто є ранньою ознакою CF поряд із жирними маслами, які видно у випорожненнях. Це може порушувати ріст і харчування в цілому, якщо придатне лікування для підтримки травлення не використовується в ранній період життя. Так як легенева функція погіршується, у хворих CF може розвиватися легенева гіпертензія, хронічний бронхіт і хронічна дилатація бронхіол (бронхоектазія). Досить звичайним є абсцес легенів. Смерть звичайно наступає від тяжкої інфекції, пневмонії або серцевої недостатності. Кістозний фіброз є лише спадковим, тому що обоє батьків повинні нести рецесивні гени, щоб дитина набула захворювання. На генетичному рівні кістозний фіброз найчастіше є результатом делеції у рамці трьох пар основ у ДНК. Кістозний фіброз виникає в результаті продукції аномальної форми білка, що називають трансмембранним регулятором провідності кістозного фіброзу (CFTR). CFTR бере участь у транспорті хлоридних іонів через епітеліальні клітини, знайдені в легені та кишковому тракті. У хворих CF CFTR працює неадекватно, викликаючи акумуляцію іонів в епітеліальних клітинах. Оскільки вода іде за іонами в результаті осмотичного процесу, це призводить до виснаження води і в'язкого слизу на поверхні альвеол. Найбільш загальною аномалією білка CFTR є мутація, позначувана як AF508, яка характеризується делецією 3 п. о. у послідовності пар основ ДНК із локалізацією в хромосомі 7q31.1-31.2, яка кодує амінокислоту фенілаланін. На додаток до легеневих інфекцій більшість людей із CF також страждають від проблем із травленням, особливо переварюванням жирів. Це призводить до порушення всмоктування і труднощів у збільшуванні та підтримці маси, що, у свою чергу, впливає на здоров'я в цілому. Це обумовлено аномально в'язким слизом, який блокує вивільнення травних ферментів із підшлункової залози. Недостатність підшлункової залози лікують додатковими ферментами. Звичайно необхідні змішувані з водою форми жиророзчинних вітамінів A, D, Ε і К, тому що знижене всмоктування жирів може призвести до дефіциту цих вітамінів. Хворі CF також характеризуються підвищеною захворюваністю на цукровий діабет через блокаду підшлункової залози. Хронічна блокада викликає із часом деградацію острівців Лангерганса і зниження продукції інсуліну, що є причиною гіперглікемії. Існує також доказ того, що хворі CF стають більш стійкими до продукованого інсуліну, що може ініціюватися інфекціями або лікуванням кортикостероїдами. Діабет у хворих CF звичайно позначається як CFRD, діабет, пов'язаний із кістозним фіброзом. Звичайна дієта для діабетиків неможлива і, отже, дози інсуліну замість цього підганяють до типової висококалорійної/високожирової дієти CF. У багатьох хворих СF відбувається розширення до певної міри кінчиків їхніх пальців, відоме як "барабанні палички". Стан впливає на пальці рук і ніг і призводить до округлення і збільшення кінчиків пальців. Це може також спостерігатися в людей із COPD або тяжким захворюванням серця. Тому що люди з CF схильні до поганого всмоктування поживних речовин, остеопороз може виникнути у ранньому періоді статевого дозрівання через низьку щільність кісток. Для людей із CF важливо регулярно проходити сканування за допомогою вимірювання поглинання рентгенівських променів двох різних енергій (DEXA) для вимірювання щільності кісток і початку 1 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 лікування, якщо не необхідно. При ранній діагностиці лікування може допомогти запобігти більш серйозним ускладненням. Деякі хворі CF характеризуються втратою слуху в результаті побічного ефекту тривалого використання ліків групи -міцин/-міцин, таких як тобраміцин, який використовують для боротьби з легеневими інфекціями. Хоча цей побічний ефект добре відомий і зрозумілий, ці конкретні антибіотики вкрай важливі для лікування хворих CF, і часто втрата слуху може розглядатися як необхідний компроміс для збереження життя і здоров'я. CF виникає в першу чергу в індивідуумів, що походять із центральної і західної Європи. У Сполучених Штатах медіана віку настання смерті підвищилася з віку 8,4 років у 1969 р. до віку 14,3 років у 1998 р. Середній вік настання смерті підвищився з 14 років у 1969 р. до віку 32,4 роки в 2003 р. (Фонд кістозного фіброзу). Основним внеском в істотне збільшення очікуваної тривалості життя є вдосконалене лікування антибіотиками хронічних інфекцій дихальних шляхів в індивідуумів із CF (Goss and Rosenfeld 2004), а також поліпшене харчування і більш рання діагностика. Головним фактором здоров'я дихальних шляхів в індивідуумів із CF є сприйнятливість до хронічного інфікування Pseudomonas aeruginosa. Швидкість інфікування P. aeruginosa підвищується з віком і у віці 18 років 80 % індивідуумів із CF у США є інфікованими. Труднощі лікування цієї інфекції є мультифакторними, включаючи слабке проникнення антибіотиків у місця інфікування, включаючи мукозні пробки, інактивацію антибіотиків мокротинням при CF, ріст бактерій у біоплівці, зміни фенотипу, включаючи перетворення в мукоїдну форму P. Aeruginosa, і поява множинної стійкості до ліків (Chmiel and Davis 2003; Gibson, Burns et al. 2003). Наріжним каменем лікування легенів є оптимізація лікування P. Aeruginosa, тому що інфікування ним патогеном пов'язане з поганим клінічним результатом (Doring, Conway et al. 2000; Chmiel and Davis 2003; Gibson, Burns ct al. 2003; Gibson, Emerson et al. 2003). Один із сучасних підходів до керування хронічним інфікуванням P. Aeruginosa у людини з CF включає використання супресорної терапії за допомогою інгальованого тобраміцину (ТОВІ®). І шальований тобраміцин, 300 мг, що вводиться двічі на день із циклами по 28 днів із наступною 28-денною перервою приймання ліків, як показано, знижує кількість колоній P. Aeruginosa, підвищує передбачуваний % FEV1, знижує госпіталізації і знижує використання антибіотиків (Ramsey, Pepe et al. 1999). Проте, хворі повинні одержувати дозу два рази на день при приблизно 15-20 хвилинних періодах інгаляції на дозу. Щоденна фізіотерапія грудної клітки і лікування вдиханням аерозолю вельми звичайно призначається хворим CF. Звичайна фізіотерапія включає ручне вистукування (постукування) грудної клітки, способи і прилади надлишкового тиску або можливе використання приладу, такого як ThAIRapy Vest або внутрішньолегеневий перкусійний вентилятор (IPV) для досягнення того ж ефекту: вивільнення в'язкого слизу. Аерозольні лікарські препарати, які звичайно дають для вивільнення секретів і зниження запалення, включають, альбутерол, іпратропію бромід і пульмозим. Виявлено, що ті хворі CF. які переходили з одного па інший, були більш здоровішими; у подальшому в деяких лікарнях використовували розпилений 6 %-10 % сольовий розчин у тих хворих CF, які не мали астми, для вивільнення секретів. Для боротьби з інфекціями іноді дають інгальовані аміноглікозидні антибіотики. Використовується ряд фармакологічних агентів, які допомагають у виведенні слизу. N-ацетилцистеїн, який солюбілізує мукозний глікопротеїн, однак, не був схвалений як високоефективний. Рекомбінантна ДНКаза людини знижує в'язкість мокротиння шляхом руйнування концентрованої кількості ДНК у мокротинні хворих CF. Лікування ДНКазою є вигідним для збільшення прохідності дихальних шляхів при короткочасному використанні і також продовжує інтервал між епізодами легеневих загострень. Хворі CF звичайно госпіталізуються певною мірою регулярно, часто кожні 6 місяців залежно від тяжкості випадку. Хворі часто одержують внутрішньовенні антибіотики через катетери лінії РІСС, центральної лінії або Port-a-Caths. Кістозний фіброз може також призводити до бронхоектазії. Бронхоектазія являє собою аномальне розтягання і розширення дихальних шляхів, обумовлене блокадою слизом. Коли організм не здатний позбутися слизу, слиз стає прилиплим і акумулюється в дихальних шляхах. Блокада і супроводжувана інфекція викликають запалення, що призводить до ослаблення і розширення шляхів. Ослаблені шляхи можуть покриватися рубцями і деформуватися, що дозволяє слизу і бактеріям акумулюватися більшою мірою, призводячи до циклування інфекції і блокади дихальних шляхів. Бронхоектазія являє собою захворювання, яке викликає локалізоване необоротне розширення частини бронхіального дерева. Залучені бронхи розширюються, запалюються і легко мнуться, призводячи до обструкції прохідності дихальних шляхів і порушення виведення секретів. Бронхоектазія пов'язана зі широким спектром 2 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 порушень, але вона звичайно виникає в результаті некротизуючих бактеріальних інфекцій, таких як інфекції, що викликані штамами Staphylococcus або Klebsiella, або Bordatella pertussis. Бронхоектазія є одним із хронічних обструктивних захворювань легенів (COPD) і вона може ускладнюватися емфіземою і бронхітом. Захворювання звичайно невірно діагностується як астма або пневмонія. Бронхоектазія може розвиватися в будь-якому віці, найбільш часто починається в дитинстві, але симптоми можуть бути не очевидними ще довгий час. Бронхоектазія може виникати як частина вродженого дефекту, такого як первинна циліарна дискінезія або кістозний фіброз. Приблизно 50 % усіх випадків бронхоектазії в США виникає через кістозний фіброз. Вона може також розвиватися після народження як результат травми або інших захворювань, таких як туберкульоз, пневмонія і грип. Розширення бронхіальних стінок призводить до обструкції прохідності дихальних шляхів і порушеного виведення секретів, тому що розширені ділянки перешкоджають нормальному тиску повітря в бронхіолах, викликаючи застій мокротиння в розширених ділянках замість того, щоб виштовхувати його вверх. Застійне мокротиння створює середовище, що призводить до росту інфекційних патогенів. і ці ділянки легенів стають, таким чином, дуже чутливими до інфекції. Чим більше інфекцій зазнають легені, тим більше стають ушкодженими легенева тканина та альвеоли. Коли це трапляється, бронхіоли стають менш еластичними і більш розширеними, що створює нескінченний деструктивний цикл цього захворювання. Існує три типи бронхоектазії, що варіюють за ступенем тяжкості. Веретеноподібна (циліндрична) бронхоектазія (найбільш звичайний тип) належить до помірно запалених бронхів, які втрачають здатність звужуватися дистально. При варикозній бронхоектазії бронхіальні стінки виглядають чоткоподібними, тому що ділянки розширення чергуються з ділянками констрикції. Мішкоподібна (кістозна) бронхоектазія характеризується тяжким необоротним здуттям периферичних бронхів з або без рівнів повітря-рідини. Помітний хронічний продуктивний кашель, що виникає в до 90 % хворих бронхоектазією. Мокротиння продукується щодня в 76 % хворих. На додаток до CF інші генетичні причини або фактори, що роблять внесок у бронхоектазію, включають синдром Картагенера, синдром Юнга, недостатність альфа-1-антитрипсину і варіанти первинного імунодефіциту. Набута бронхоектазія виникає більш часто, причому однією з найбільш значущих причин є туберкульоз. Особливо типовою причиною захворювання в дітей є синдром набутого імунодефіциту, що виникає в результаті дії вірусу імунодефіциту людини. Інші причини бронхоектазії включають інфекції дихальних шляхів, обструкції, вдихання і аспірацію аміаку та інших токсичних газів, легеневу аспірацію, алкоголізм, вживання героїну та алергії. Паління сигарет також може робити вклад у бронхоектазію. Діагноз бронхоектазії ґрунтується на вивченні історії хвороби і характерних патернів даних КТ сканування з високим розділенням. Такі патерни включають аномалії "дерева із бруньками" і кісти з визначеними межами. Бронхоектазія може також діагностуватися без підтвердження КТ скануванням, якщо в історії хвороби чітко виявляються часті інфекції дихальних шляхів, а також є підтвердження проблеми, що лежить в основі, за допомогою аналізу крові і культивування зразків мокротиння. Симптоми включають кашель (який погіршується при переході в горизонтальне положення), задишку, аномальні звуки в грудній клітці, слабкість, втрату маси і стомлюваність. При інфекціях слиз може бути знебарвленим, із неприємним запахом і може містити кров. Тяжкість симптомів широко варіюється від хворого до хворого і час від часу, до безсимптомного хворого. Метою лікування бронхоектазії є контролювання інфекцій і бронхіальної секреції, зняття обструкції дихальних шляхів і запобігання ускладнень. Це включає тривале використання антибіотиків для запобігання згубних інфекцій, а також видалення рідини, що акумулювалася, за допомогою постурального дренажу і фізіотерапії грудної клітки. Може бути також використане хірургічне втручання для лікування локальної бронхоектазії, із видаленням обструктивних ділянок, які можуть викликати прогресування захворювання. Інгаляційна стероїдна терапія, якої стійко дотримуються для можливості зниження продукції мокротиння і зниження констрикції дихальних шляхів, протягом періоду часу повинна запобігати прогресії бронхоектазії. Одним зі звичайно використовуваних варіантів лікування є беклометазону дипропіонат, також використовуваний при лікуванні астми. Використання інгаляторів, таких як альбутерол (сальбутамол), флутиказон (фловент/фліксотид) і іпратропій (атровент), може сприяти зниженню ймовірності інфікування шляхом очищення дихальних шляхів і зниження запалення. Інгаляційний сухий порошок маніту за назвою бронхітол схвалений FDA для використання у хворих кістозним фіброзом із бронхоектазією. Початкове показання для орфанних ліків, 3 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 схвалене в лютому 2005 p., дозволяло їхнє використання для лікування бронхоектазії. Початкове схвалення ґрунтувалося на результатах фази 2 клінічних досліджень, яка продемонструвала, що продукт є безпечним, добре переноситься і ефективним для стимуляції гідратування/видалення слизу, тим самим поліпшуючи якість життя у хворих із хронічними обструктивними захворюваннями легенів, такими як бронхоектазія. Продовжували розвиватися тривалі дослідження до 2007 p. із гарантією безпеки та ефективності лікування. Хворим бронхоектазією часто дають антибіотики для боротьби з інфекцією і бронходилататори для відкриття шляхів. Іноді антибіотики назначаються протягом тривалого періоду для запобігання поворотних інфекцій, особливо в людей, які страждають кістозним фіброзом. Існують також способи фізіотерапії для допомоги у видаленні слизу. Трансплантація легенів також є альтернативою у тяжких випадках. Легальний результат не є звичайним, але може виникати через масивну геморагію. Якщо легеневі інфекції піддаються лікуванню негайно, існує менша ймовірність розвитку бронхоектазії. Пневмонія являє собою захворювання легенів і дихальної системи, при якому альвеоли (мікроскопічні заповнені повітрям мішечки легені, відповідальні за поглинання кисню з атмосфери) запалюються і заповнюються рідиною. Пневмонія може виникати в результаті різних причин, включаючи інфікування бактеріями, вірусами, грибами або паразитами і хімічне або фізичне ушкодження легенів. Типові симптоми, пов'язані із пневмонією, включають кашель, біль у грудній клітці, лихоманку та утруднене дихання. Діагностичні засоби включають рентген і дослідження мокротиння. Отже, існує потреба в ліках для лікування легеневих порушень, включаючи CF, легеневі інфекції, COPD, бронхоектазію та інші. Крім того, існує потреба в поліпшенні легеневої функції у хворих, що мають такі порушення. Даний винахід частково стосується способу лікування легеневого порушення у хворого, що включає введення хворому ефективної дози розпиленого складу ліпосомального амікацину протягом щонайменше одного циклу лікування, де: цикл лікування включає період введення від 15 до 75 днів, із наступним періодом відміни протягом від 15 до 75 днів; і ефективна доза включає від 100 до 2500 мг амікацину щодня протягом періоду введення. У деяких варіантах здійснення цикл лікування із введенням хворому повторюється щонайменше двічі. У деяких варіантах здійснення період введення складає від 15 до 35 днів або від 20 до 35 днів. В інших варіантах здійснення період введення складає 28 днів. У деяких варіантах здійснення період відміни складає від 15 до 35 днів або від 20 до 35 днів. В інших варіантах здійснення період відміни складає 28 днів. У ще одних варіантах здійснення період відміни складає від 25 до 75 днів, від 35 до 75 днів або від 45 до 75 днів. В інших варіантах здійснення період відміни складає приблизно 56 днів. У деяких варіантах здійснення період введення складає приблизно 28 днів, і період відміни складає приблизно 28 днів, годі як в інших варіантах здійснення період введення складає приблизно 28 днів і період відміни складає приблизно 56 днів. У деяких варіантах здійснення ефективна доза включає від 250 до 1500 мг амікацину, від 250 до 1000 мг амікацину або від приблизно 280 до приблизно 560 мг амікацину. В інших варіантах здійснення ефективна доза складає приблизно 280 або приблизно 560 мг амікацину. У деяких варіантах здійснення легеневе порушення вибране із групи, що складається із хронічної обструктивної хвороби легенів, бронхоектазії, легеневої інфекції, кістозного фіброзу, недостатності ферменту альфа-1-антитрипсину і їхньої комбінації. В інших варіантах здійснення стан легенів являє собою бактеріальну інфекцію легенів, гаку як інфікування P. aeruginosa. У деяких варіантах здійснення стан легенів являє собою бронхоектазію. У деяких варіантах здійснення хворий має Сmах амікацину в сироватці менше приблизно 10 мкг/мл протягом періоду введення. В інших варіантах здійснення хворий має Сmах амікацину в мокротинні щонайменше 1000 мкг на грам мокротиння або протягом введення, або протягом щонайменше 15 днів після введення. У деяких варіантах здійснення хворий характеризується зниженням log 10 KУО бактеріальної інфекції в легенях щонайменше на 0,5 протягом щонайменше 15 днів після закінчення періоду введення. В інших варіантах здійснення зниження log10 KУО складає щонайменше 1,0. У деяких варіантах здійснення хворий піддається поліпшенню функції легенів протягом щонайменше 15 днів після закінчення періоду введення. Наприклад, хворий може зазнавати збільшення FEV1, ріст насичення крові киснем або обидва ефекти. У деяких варіантах здійснення хворий має FEV1, який підвищився щонайменше на 5 % над FEV1 до циклу лікування. В інших варіантах здійснення FEV1 підвищується на від 5 до 50 %. В інших варіантах здійснення FEV1 підвищується на від 25 до 500 мл над FEV1 до никлу лікування. У деяких 4 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 варіантах здійснення насичення крові киснем підвищується щонайменше на 1 % над насиченням киснем до циклу лікування. У деяких варіантах здійснення тривалість часу до загострення легеневого захворювання складає щонайменше 20 днів від останнього дня введення. В інших варіантах здійснення тривалість часу до звільнювального лікування складає щонайменше 25 днів від останнього дня введення. У деяких варіантах здійснення сполука ліпосомального амікацину включає ліпід, вибраний із групи, що складається з фосфатидилхоліну яйця (ЕРС), фосфатидилгліцерину яйця (EPG), фосфатидилінозитолу яйця (ЕРІ), фосфатидилсерину яйця (EPS), фосфатидилеганоламіну (ЕРЕ), фосфатидної кислоти (ЕРА), фосфатидилхоліну сої (SPC), фосфатидилгліцерину сої (SPG), фосфатидилсерину сої (SPS), фосфатидилінозитолу сої (SPI), фосфатидилетаноламіну сої (SPE), фосфатидної кислоти сої (SPA), гідрогенізованого фосфатидилхоліну яйця (НЕРС), гідрогенізованого фосфатидилгліцерину яйця (HEPG), гідрогенізованого фосфатидилінозитолу яйця (НЕРІ), гідрогенізованого фосфатидилсерину яйця (HEPS), гідрогенізованого фосфатидилетаноламіну (НЕРЕ), гідрогенізованої фосфатидної кислоти (HEPА), гідрогенізованого фосфатидилхоліну сої (HSPC), гідрогенізованого фосфатидилгліцерину сої (HSPG), гідрогенізованого фосфатидилсерину сої (HSPS), гідрогенізованого фосфатидилінозитолу сої (HSPI), гідрогенізованого фосфатидилетаноламіну сої (HSPE), гідрогенізованої фосфатидної кислоти сої (HSPA), дипальмітоїлфосфатидилхоліну (DPPC), диміристоїлфосфатидилхоліну (DMPC), диміристоїлфосфатидилгліцерину (DMPG), дипальмітоїлфосфатидилгліцсрину (DPPG), дистеароїлфосфатидилхоліну (DSPC), дистеароїлфосфатидилгліцерину (DSPG), діолеїлфосфатидилетаноламіну (DOPE), пальмітоїлстеароїлфосфатидилхоліну (PSPC), пальмітоїлстеароїлфосфатидил гліцерину (PSPG), моноолеоїлфосфатидилстаноламіну (МОРЕ), холестерину, ергостерину, ланостерину, токоферолу, амонійних солей жирних кислот, амонійних солей фосфоліпідів, амонійних солей гліцеридів, міристиламіну, пальмітиламіну, лауриламіну, стеариламіну, дилауроїлетилфосфохоліну (DLEP), диміристоїлетилфосфохоліну (DMEP), дипальмітоїлетилфосфохоліпу (DPEP) і дистеароїлетилфосфохоліну (DSEP), N-(2,3-ді-(9-(Z)октадеценілокси)-проп-1-іл-Ν,Ν,Ν-триметиламонію хлориду (DOTMA), 1,2-біс(олеоїлокси)-3(триметиламоніо)пропану (DOTАР), фосфатидилгліцеринів (PGs), фосфатидних кислот (PAs), фосфатидилінозитолів (PІs), фосфатидилсеринів (PSs), дистеароїлфосфатидилгліцерину (DSPG), диміристоїлфосфатидилової кислоти (DMPA), дипальмітоїлфосфатидилової кислоти (DPPA), дистеароїлфосфатидилової кислоти (DSPA), диміристоїлфосфатидилінозитолу (DMPI), дипальмітоїлфосфатидилінозитолу (DPPI), дистеароїлфосфатидилінозитолу (DSPI), диміристоїлфосфатидилсерину (DMPS), дипальмітоїлфосфатидилсерину (DPPS), дистеароїлфосфатидилсерину (DSPS) та їхніх сумішей. В інших варіантах здійснення сполука ліпосомального амікацину включає фосфоліпід і стерин, такий як DPPC і холестерин. В інших варіантах здійснення сполука ліпосомального амікацину включає DPPC і холестерин у співвідношенні приблизно 2 до 1 за масою. У деяких варіантах здійснення сполука ліпосомального амікацину має співвідношення ліпіду і ліків від приблизно 0,5 до приблизно 1,0, від приблизно 0,5 до 0,7 або приблизно 0,6 за масою. Стислий опис фігур На фігурі 1 зображений розподіл має розпилених частинок ліпосомального амікацину, зібраних ступінчасто імпактором, у вигляді функції обмеження діаметра. Використовували три лоти ліпосомального амікацину з підпису до таблиці 15 (позначені як 1, 2 і 3) із небулайзером eFlow і системою АСІ (зафарбовані символи) або з небулайзером LDC Star і системою NGI (не зафарбовані символи). На фігурі 2 зображене зниження Log10 KУО/легені в щурів після інгаляції ліпосомального амікацину 75 мг/мл або тобраміцину. Символи являють собою Log 10 KУО/легені в кожного щура через 18 днів після краплинного введення ΡА3064 в агарових кульках і через 3 дня після останньої сесії інгаляції фізіологічного розчину або одного із зазначених вище антибіотиків. Величини 2,0 Log10 KУО являють собою нижню межу методу визначення бактерій у легені. Відрізки являють собою середнє в кожній групі. Результати за середніми і стандартними відхиленнями і двобічним t-критерієм розраховували з використанням програми Excel від Microsoft. На фігурі 3 зображене зниження Log10 KУО/легені в щурів після інгаляції ліпосомального амікацину та тобраміцину протягом 28 днів. Еквівалентні дози зазначених вище антибіотиків давали за допомогою інгаляційної терапії, але за різними схемами. Тобраміцин давали два рази на день щодня сумарно протягом 104 хв на день протягом 28 днів. Ліпосомальний амікацин давали один раз на день протягом 80 хв протягом 28 днів (Q1D28), також як і фізіологічний 5 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 розчин. Ліпосомальний амікацин давали також один раз на день протягом 160 хв кожний наступний день протягом 28 днів (Q2D14), також як і фізіологічний розчин або один раз на день протягом 160 хв 14 послідовних днів (Q1D14), потім об'єктивно спостерігали доти, поки щурів не піддавали евтаназії. Символи являють собою Log10 KyO/легені в кожного щура через 35 днів після краплинного введення Р. aeruginosa 3064 в агарових кульках. Середні і стандартні відхилення, а також двобічний t-критерій розраховували з використанням програми Excel від Microsoft. На фігурі 4 зображені схеми дослідження для дослідження 4, де хворі одержували ліпосомальний амікацин щодня протягом 28 днів із наступним моніторингом протягом 28денного періоду після останнього дня введення. На фігурі 5 зображений графік, що показує відсоткове збільшення насичення киснем над вихідною лінією у хворих дітей, що одержують дозу 280 мг амікацину в порівнянні із плацебо. На фігурі 6 зображений графік, що показує насичення киснем у хворих дітей, що одержують дозу 560 мг амікацину в порівнянні із плацебо. На фігурі 7а зображений графік зміни функції легенів із віком за вимірюванням FEV 1 у групі із плацебо. Дані з плацебо для варіантів як для 280, так і для 560 мг амікацину, поєднували і розділяли за віком. Також дані для Arikace™ для варіантів 280 і 560 мг амікацину поєднували і розділяли за віком. На фігурі 7b зображена зміна функції легенів із віком у хворих, що одержували інгальований ліпосомальний амікацин. На фігурі 8 зображений графік, що порівнює зміну FEV1 (виміряний у мл) у груп із 560 мг і 280 мг амікацину і групи плацебо. На фігурі 9 зображений графік зміни FEV1 у вигляді відсотка стосовно вихідної лінії в груп із 560 мг амікацину, 280 мг амікацину і плацебо. На фігурі 10 зображений графік зміни Log KУО у всіх хворих. На фігурі 11 зображений графік зміни Log KУО для мукоїдних штамів. Детальний опис винаходу І. Визначення Для зручності перед подальшим описом даного винаходу в даному розділі зібрані певні терміни, що застосовують в описі, прикладах і наведеній формулі винаходу. Ці описи повинні бути прочитаними у світлі частини розкриття, що залишилося, і бути зрозумілими фахівцеві в даній галузі техніки. Якщо не зазначено інакше, усі методичні і наукові терміни, що використовують у даному описі, мають те ж саме значення, що і ті, що звичайно розуміються фахівцем у даній галузі техніки. Термін "легеневе порушення" стосується будь-якого захворювання, нездужання або іншого хворобливого стану, що стосується дихальних шляхів індивідуума, особливо легенів індивідуума. Звичайно патологічний стан легенів призводить до утруднення дихання. Термін "лікування" відомий у даній галузі техніки і стосується лікування, а також полегшення щонайменше одного симптому будь-якого стану або захворювання. Термін "профілактичне" або "терапевтичне" лікування відомий у даній галузі техніки і стосується введення реципієнтові однієї або більше належних композицій. Якщо вона вводиться перед клінічною маніфестацією небажаною стану (наприклад, захворювання або іншого небажаного стану тварини-реципієнта), то лікування є профілактичним, тобто, воно застерігає реципієнта від розвитку небажаного стану, тоді як, якщо вона вводиться після маніфестації небажаною стану, то лікування є терапевтичним (тобто, воно призначене для зниження, полегшення або у тримання небажаного стану або його побічних ефектів). Терміни "терапевтично ефективна доза" і "терапевтично ефективна кількість" стосуються кількості сполуки, яка призводить до запобігання або полегшення симптомів у хворого або бажаного біологічною результату, наприклад, поліпшення клінічних ознак, відставленого настання захворювання, знижених рівнів бактерій і т.д. Термін "FEV1" добре відомий у даній галузі техніки як критерій функції легенів і позначає об'єм форсованого видиху в одну секунду. Величини FEV1 використовувані в даному описі, виміряються в мл, а також у вигляді відсоткової зміни від вихідного рівня, наприклад, зміни від величин до початку лікування. "Хворий", "індивідуум" або "реципієнт", що піддаються лікуванню за допомогою представленого способу, можуть позначати або людину, або тварину, що не є людиною. Термін "ссавець" добре відомий у даній галузі техніки і приклади ссавців включають людину, приматів, корів, свиней, собак, кішок і гризунів (наприклад, мишей і щурів). Термін "біологічно доступний" відомий у даній галузі техніки і стосується форми даного винаходу, яка бере до уваги, що кількість, яка вводиться, або її частина повинна всмоктуватися, 6 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 включатися або іншим чином бути фізіологічно доступною для того індивідуума або хворого, якому вона вводиться. Термін "фармацевтично прийнятні солі" відомий у даній галузі техніки і стосується відносно нетоксичних, адитивних солей сполук із неорганічними та органічними кислотами, включаючи, наприклад, солі, що містяться в композиціях даного винаходу. Термін "фармацевтично прийнятний носій" відомий у даній галузі техніки і стосується фармацевтично прийнятної речовини, композиції або наповнювача, такого як рідкий або твердий наповнювач, розріджувач, формоутворювальний агент, розчинник або інкапсулююча речовина, залучені в перенесення або транспортування будь-якої даної композиції або її компонента з одного органа або частини тіла до іншого органа або частини тіла. Кожний носій повинен бути "прийнятним" у значенні бути сумісним з даною композицією і її компонентами і не приносити шкоди хворому. Деякі приклади речовин, які можуть бути у ролі фармацевтично прийнятних носіїв, включають: (1) цукри, такі як лактоза, глюкоза і сахароза; (2) крохмалі, такі як кукурудзяний крохмаль і картопляний крохмаль; (3) целюлозу і її похідні, такі як натрієва сіль карбоксиметилцелюлози, етилцелюлоза та ацетат целюлози; (4) порошковий трагакант; (5) солод; (6) желатин; (7) тальк; (8) наповнювачі, такі як масло какао і парафіни супозиторіїв; (9) олії, такі як арахісова олія, бавовняна олія, сафлорова олія, кунжутна олія, оливкова олія, кукурудзяна олія і соєва олія; (10) гліколі, такі як пропілен гліколь; (11) поліоли, такі як гліцерин, сорбіт, маніт і поліетиленгліколь; (12) складні ефіри, такі як етилолеат і етилаурат; (13) агар; (14) агенти, що забуферюють, такі як гідроксид магнію і гідроксид алюмінію; (15) альгінова кислота; (16) апірогенна вода; (17) ізотонічний фізіологічний розчин; (18) розчин Рінгера; (19) етиловий спирт; (20) розчини фосфатного буфера; та (21) інші нетоксичні сумісні речовини, які застосовують у фармацевтичних сполуках. II Ліпосомальний амікацин Сполуки ліпосомального амікацину, придатні в способах, розкритих у даному описі, можуть бути одержані, як описано, наприклад, у публікації США № 20060073198 або 20080089927, обидві з яких включені в даний опис як посилання. Звичайно амікацин використовується у формі фармацевтично прийнятної солі, наприклад, сульфатної солі амікацину. Ліпіди, використовувані в композиціях даного винаходу, можуть бути синтетичними, напівсинтетичними або природними ліпідами, включаючи фосфоліпіди, токофероли, стероїди, жирні кислоти, глікопротеїди, такі як альбумін, аніонні ліпіди і катіонні ліпіди. Ліпіди можуть бути аніонними, катіонними або нейтральними. В одному варіанті здійснення ліпідна сполука по суті вільна від аніонних ліпідів, по суті вільна від катіонних ліпідів або від обох. В одному варіанті здійснення ліпідна сполука включає тільки нейтральні ліпіди. В іншому варіанті здійснення ліпідна сполука вільна від аніонних ліпідів або катіонних ліпідів або від обох. В іншому варіанті здійснення ліпід являє собою фосфоліпід. Фосфоліпіди включають фосфатидилхолін яйця (ЕРС), фосфатидилгліцерин яйця (EPG), фосфатидилінозитол яйця (ЕРІ), фосфатидилсерин яйця (EPS), фосфатидилетаноламін (ЕРЕ) і фосфатидну кислоту яйця (ЕРА); дублікати сої, фосфатидилхолін сої (SPC); SPG, SPS, SPI, SPE і SPA; гідрогенізовані дублікати яйця і сої (наприклад, НЕРС, HSPC), інші фосфоліпіди, штучно створені за допомогою ефірних зв'язків жирних кислот у положеннях 2 і 3 гліцерину, що містять ланцюги, з від 12 до 26 вуглецевих атомів і різні головні групи в положенні 1 гліцерину, які включають холін, гліцерин, інозитол, серин, етаноламін, а також відповідні фосфатидні кислоти. Ланцюги в цих жирних кислот можуть бути насиченими або ненасиченими, і фосфоліпід може створюватися з жирних кислот із різними довжинами ланцюгів і різним ступенем насиченості. Зокрема, композиції сполук можуть включати дипальмітоїлфосфатидилхолін (DPPC), головну складову природного сурфактанта легенів, а також діолеоїлфосфатидилхолін (DOPC). Інші приклади включають диміристоїлфосфатидилхолін (DMPC) і диміристоїлфосфатидилгліцерин (DMPG), дипальмітоїлфосфатидилхолін (DPPC) і дипальмітоїлфосфатидилгліцерин (DPPG), дистеароїлфосфатидилхолін (DSPC) і дистеароїлфосфатидилгліцерин (DSPG), діолеоїлфосфатидилетаноламін (DOPE) і змішані фосфоліпіди, такі як пальмітоїлстеароїлфосфатидилхолін (PSPC) і пальмітоїлстеароїлфосфатидилгліцерин (PSPG), триацилгліцерин, діацилгліцерин, церанід, сфінгозин, сфінгомієлін і моноациловані фосфоліпіди, такі як моноолеоїлфосфатидилетаноламін (МОРЕ). Використовувані ліпіди можуть включати амонійні солі жирних кислот фосфоліпідів і гліцеридів, фосфатидилгліцеринів (PGs), фосфатидних кислот (PAs), фосфатидилхолінів (PCs), фосфатидилінозитолів (PІs) і фосфатидилсеринів (PSs). Жирні кислоти включають жирні кислоти з довжинами вуглецевих ланцюгів від 12 до 26 вуглецевих атомів, які є або насиченими, або ненасиченими. Деякі конкретні приклади включають: міристиламін, пальмітиламін, лауриламін і стеариламін, дилауроїлетилфосфохолін (DLEP), диміристоїлетилфосфохолін 7 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 (DMEP), дипальмітоїлетилфосфохолін (DPEP) і дистеароїлетилфосфохолін (DSEP), N-(2,3-ді(9(Z)-октадеценилокси)-проп-1-іл-N,N,N-триметиламонію хлорид (DOTMA) і 1,2-біс(олеоїлокси)3-(триметиламоніо)пропан (DOTАР). Приклади PGs, PAs, PIs, PCs і PSs включають DMPG, DPPG, DSPG, DMPA, DPPA, DSPA, DMPI, DPPI, DSPI, DMPS, DPPS і DSPS, DSPC, DPPG, DMPC, DOPC, PC яйця. В іншому варіанті здійснення ліпосома включає ліпід, вибраний із групи, що складається з фосфатидилхолінів (PCs), фосфатидилгліцеринів (PGs), фосфатидних кислот (PAs), фосфатидилінозитолів (PIs) і фосфатидилсеринів (Pss). В іншому варіанті здійснення ліпід вибраний із групи, що полягає з: фосфатидилхоліну яйця (ЕРС), фосфатидил гліцерину яйця (EPG), фосфатидилінозитолу яйця (ЕРІ), фосфатидилсерину яйця (EPS), фосфатидилетаноламіну (ЕРЕ), фосфатидної кислоти (ЕРА), фосфатидилхоліну сої (SPC), фосфатидилгліцерину сої (SPG), фосфатидилсерину сої (SPS), фосфатидилінозитолу сої (SPI), фосфатидилетаноламіну сої (SPE), фосфатидної кислоти сої (SPA), гідрогенізованого фосфатидилхоліну яйця (НЕРС), гідрогенізованого фосфатидилгліцерину яйця (HEPG), гідрогенізованого фосфатидилінозитолу яйця (НЕРІ), гідрогенізованого фосфатидилсерину яйця (HEPS), гідрогенізованого фосфатидилетаноламіну (НЕРЕ), гідрогенізованої фосфатидної кислоти (НЕРА), гідрогенізованого фосфатидилхоліну сої (HSPC), гідрогенізованого фосфатидилгліцерину сої (HSPG), гідрогенізованого фосфатидилсерину сої (HSPS), гідрогенізованого фосфатидилінозитолу сої (HSPI), гідрогенізованого фосфатидилетаноламіну сої (HSPE), гідрогенізованої фосфатидної кислоти сої (HSPA), дипальмітоїлфосфатидилхоліну (DPPC), диміристоїлфосфатидилхоліну (DMPC), диміристоїлфосфатидилгліцерину (DMPG), дипальмітоїлфосфатидилгліцерину (DPPG), дистеароїлфосфатидилхоліну (DSPC), дистеароїлфосфатидилгліцерину (DSPG), діолеоїлфосфатидилетаноламіну (DOPE), пальмітоїлстеароїлфосфатидилхоліну (PSPC), пальмітоїлстеароїлфосфатидилгліцерину (PSPG), моноолеоїлфосфатидилетаноламіну (МОРЕ), токоферолу, амонійних солей жирних кислот, амонійних солей фосфоліпідів, амонійних солей гліцеридів, міристиламіну, пальмітиламіну, лауриламіну, стеариламіну, дилауроїлетилфосфохоліну (DLEP), диміристоїлетилфосфохоліну (DMEP), дипальмітоїлетилфосфохоліну (DPEP) і дистеароїлетилфосфохоліну (DSEP), N-(2,3-ді-(9-(7)октадеценілокси)-проп-1-іл-N,N,N-триметиламонію хлориду (DOTMA), 1,2-біс(олеоїлокси)-3(триметиламоніо)пропану (DOTAP), дистеароїлфосфатидилгліцерину (DSPG), диміристоїлфосфатидилової кислоти (DMPA), дипальмітоїлфосфатидилової кислоти (DPPA), дистеароїлфосфатидилової кислоти (DSPA), диміристоїлфосфатидилінозитолу (DMPI), дипальмітоїлфосфатидилінозитолу (DPPI), дистеароїлфосфатидилінозитолу (DSPI), диміристоїлфосфатидилсерину (DMPS), дипальмітоїлфосфатидилсерину (DPPS), дистеароїлфосфатидилсерину (DSPS) та їхніх сумішей. В іншому варіанті здійснення ліпосома включає ліпід, вибраний із групи, що складається з фосфатидилхоліну. Фосфатидилхолін може бути ненасиченим, таким як DOPC або РОРС, або насиченим, таким як DPPC. В іншому варіанті здійснення ліпосома не включає стерин. В одному варіанті здійснення ліпосома по суті складається з фосфатидилхоліну і стерину. В іншому варіанті здійснення ліпосома по суті складається з DPPC і холестерину. Ліпосоми або ліпідні антиінфекційні склади, що складаються із фосфатидилхолінів, таких як DPPC, сприяють захопленню клітинами легені, такими як альвеолярні макрофаги, і допомагають підтримувати вивільнення антиінфекційного агента в легені (Gonzales-Rothi et al. (1991)). Негативно заряджені ліпіди, такі як PGs, PAs, PSs і PІs, на додаток до зниження агрегації частинок, можуть відігравати роль у параметрах підтримуваного вивільнення інгальованого складу, а також у транспорті складу через легеню (у трансцитозі) для системного надходження. Не обмежуючись якою-небудь конкретною теорією, вважають, що коли ліпід включає нейтральний ліпід і не включає негативно заряджений або позитивно заряджений фосфоліпід, ліпосомальний склад характеризується поліпшеним захопленням легенями. Наприклад, ліпосома може мати поліпшену проникність у біоплівку або в шар слизу, коли ліпід включає тільки нейтральні ліпіди. Приклади нейтральних ліпідів включають зазначені вище фосфатидилхоліни, такі як DPPC і стерини, такі як холестерин. IV. Способи лікування Даний винахід спрямований на способи лікування стану легенів у індивідуума, що потребує цього, що включають введення індивідуумові ефективної кількості будь-якого із зазначених вище складів ліпосомальних антибіотиків. У деяких варіантах здійснення стан легенів являє собою бактеріальну інфекцію. У деяких варіантах здійснення спосіб включає введення хворому, що потребує цього, ефективної кількості сполуки ліпосомального амікацину (також 8 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 позначуваного в даному описі як "ліпосомальний амікацин") за допомогою щоденної інгаляції. У деяких варіантах здійснення введення за допомогою інгаляції включає розпилення ліпосомального складу. У деяких варіантах здійснення склад ліпосомального амікацину вводять щодня протягом періоду часу з наступним періодом часу (періодом відміни), під час якого ліпосомальний склад не вводиться. Наприклад, у деяких варіантах здійснення спосіб лікування легеневого порушення включає введення хворому ефективної дози розпиленого складу ліпосомального амікацину протягом щонайменше одного циклу лікування, де: цикл лікування включає період введення від 15 до 75 днів із наступним періодом відміни протягом від 15 до 75 днів; і ефективна доза включає від 100 до 2500 мг амікацину щодня протягом періоду введення. У деяких варіантах здійснення зазначений вище цикл лікування із введенням хворому проводять щонайменше двічі. В інших варіантах здійснення цикл лікування із введенням хворому може бути проведений 3, 4, 5, 6 або більше разів. Протягом періоду введення ліпосомальний амікацин вводиться щодня. У деяких варіантах здійснення ліпосомальний амікацин може бути введений кожний наступний день або кожний третій день протягом періоду введення. Як проілюстровано вище, період введення може становити від 15 до 75 днів. У деяких варіантах здійснення період введення складає від 15 до 35 днів або від 20 до 35 днів. В інших варіантах здійснення період введення складає від 20 до 30 днів, від 25 до 35 днів або від 25 до 35 днів. В інших варіантах здійснення період введення складає приблизно 25, 26, 27, 28, 29 або 30 днів. В інших варіантах здійснення період введення складає приблизно 28 днів. Протягом періоду відміни склад ліпосомального амікацину не вводять хворому. У деяких варіантах здійснення період відміни складає 15 днів або більше, наприклад, від 15 до 75 днів, від 15 до 35 днів або від 20 до 35 днів. В інших варіантах здійснення період відміни складає від 20 до 30 днів, від 25 до 35 днів або від 25 до 30 днів. В інших варіантах здійснення період відміни складає приблизно 25, 26, 27, 28, 29 або 30 днів. В інших варіантах здійснення період відміни складає приблизно 28 днів, тоді як у ще одних варіантах здійснення період відміни складає щонайменше 29 днів. У деяких варіантах здійснення період відміни складає від 25 до 75 днів, від 35 до 75 днів або від 45 до 75 днів. В інших варіантах здійснення період відміни складає від 50 до 75 днів, від 50 до 70 днів, від 50 до 65 днів або від 50 до 60 днів. В інших варіантах здійснення період відміни складає приблизно 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59 або 60 днів, тоді як в інших варіантах здійснення період відміни складає приблизно 56 днів. У деяких варіантах здійснення період введення складає приблизно 28 днів, і період відміни складає приблизно 28 днів, тоді як в інших варіантах здійснення період введення складає приблизно 28 днів і період відміни складає приблизно 56 днів. У деяких варіантах здійснення ефективна доза включає від 250 до 1500 мг амікацину, від 250 до 1000 мг амікацину, від 250 до 750 мг амікацину або від 250 до 700 мг амікацину кожного дня періоду введення. В інших варіантах здійснення ефективна доза складає від приблизно 280 до приблизно 560 мг амікацину. В інших варіантах здійснення ефективна доза складає від приблизно 230 до приблизно 330 мг або від приблизно 510 до приблизно 610 мг. В інших варіантах здійснення ефективна доза амікацину складає приблизно 280 або приблизно 560 мг амікацину. У деяких варіантах здійснення період введення складає приблизно 28 днів, і доза складає від приблизно 280 до приблизно 560 мг амікацину. В інших варіантах здійснення період введення складає приблизно 28 днів, і період відміни складає приблизно 28 днів, а доза складає від приблизно 280 до приблизно 560 мг. В інших варіантах здійснення період введення складає приблизно 28 днів, і період відміни складає приблизно 56 днів, а доза складає від приблизно 280 до приблизно 560 мг. У деяких варіантах здійснення легеневе порушення вибране із групи, що складається із хронічної обструктивної хвороби легенів, бронхоектазії, легеневої інфекції, кістозного фіброзу, недостатності ферменту альфа-1-антитрипсину та їхньої комбінації. У деяких варіантах здійснення стан легенів являє собою кістозний фіброз. В інших варіантах здійснення стан легенів являє собою бактеріальну легеневу інфекцію Pseudomonas (наприклад, P. aeruginosa, P. paucimobilis, P. putida, P.fluorescens і P. acidovorans), стафілококову, стійку до метициліну Staphylococcus aureus (MRSA), стрептококову (включаючи Streptococcus pneumoniae), Escherichia coli, Klebsiella, Enterobacter, Serratia, Haemophilus, Yersinia pesos, Burkholderia pseudomallei, B. cepacia, B. gladioli, B. multivorans, B. vietnamiensis, Mycobacterium tuberculosis, M. avium complex (MAC)(M. avium і M. intracellulare), M. kansasii, M. xenopi, M. marinum, M. 9 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 ulcerans або M. fortuitum complex (M. fortuitum і М. chelonei) інфекції. У деяких варіантах здійснення інфікування являє собою інфікування P. aeruginosa, тоді як в інших варіантах здійснення інфікування не є туберкульозним мікобактеріальним інфікуванням. Легенева інфекція може бути пов'язана або може бути не пов'язана з кістозним фіброзом. Таким чином, у деяких варіантах здійснення стан легенів являє собою як кістозний фіброз, так і легеневі інфекції, такі як інфікування Р. aeruginosa. В інших варіантах здійснення стани легенів являють собою бронхоектазію. Бронхоектазія може бути пов'язана або не пов'язана з кістозним фіброзом. У наданому способі пропонуються вигідні рівні амікацину в місці легеневого порушення при обмеженій системній експозиції з ліками і також пропонується стійка перевага для індивідуума протягом несподівано тривалих періодів часу. Без зв'язку з якою-небудь конкретною теорією вважається, що введення ліпосомального амікацину відповідно до методів, описаних у даному винаході, призводить до ефекту "депо" у легенях індивідуума. Конкретно, вважається, що ліпосомальні частинки є досить маленькими і містять придатний ліпідний склад для проникнення і дифузії через мокротиння CF і в бактеріальну біоплівку. Ліпосоми захищають захоплений катіонний амікацин у нейтральних ліпосомах, зводячи до мінімуму електростатичну взаємодію з негативно зарядженим мокротинням/біоплівкою, що у зворотному випадку повинне було б знижувати його біодоступність. Крім того, існують, вірулентні фактори (рамноліпіди), що походять від P. aeruginosa (Davey et al. 2003), які вивільняють амікацин із ліпосом. Отже, передбачається, що відносно високі концентрації ліків можуть бути доставлені локально в оточуючі бактеріальні макроколонії. Крім того, вважається, що інгаляція ліпосомального амікацину призводить до дозозалежного залучення макрофагів як адаптивної відповіді на інгаляцію складу ліки/ліпід. Присутність альвеолярних макрофагів (які, як показано, є функціонально нормальними в щурів, що одержували ліпосомальний амікацин) може бути особливо сприятливою у хворих CF. Хворі CF, як відомо, мають у своїх легенях знижений рівень макрофагів і, можливо, із поганою функціональною активністю, що може робити вклад у хронічне інфікування легенів P. aeruginosa і в сильніше переважання нетуберкульозної мікобактеріальної інфекції в цій популяції. Дозозалежне залучення макрофагів може також робити вклад у підтримку ефектів, що спостерігаються при використанні методів даного винаходу. Конкретно, макрофаги в легені можуть захоплювати ліпосомальний амікацин і потім залишатися в легені протягом певного періоду часу з наступним вивільненням ліпосомального амікацину макрофагами. Клінічне дослідження (описане в прикладах нижче) ліпосомального амікацину у хворих CF, хронічно інфікованих P. aeruginosa, продемонструвало безпеку, переносимість і дозозалежне поліпшення функції легенів і дихальних симптомів; і зниження густоти бактерій у мокротинні наприкінці 28денного лікування. Це поліпшення функції легенів підтримувалося протягом щонайменше 28 днів після завершення лікування (56 день) дозою 560 мг ліпосомального амікацину, що вказує на підтримуваний ефект лікування. Таким чином, способи даного винаходу в деяких варіантах здійснення забезпечують вигідні рівні амікацину в крові та у мокротинні. Наприклад, способи забезпечують відносно низьку системну експозицію з амікацином, у той же час, надаючи високі підтримувані рівні амікацину в місце легеневого порушення. Наприклад, у деяких варіантах здійснення С mах амікацину в сироватці хворого складає менш приблизно 25 мкг/мл протягом періоду введення. В інших варіантах здійснення Сmах сироватки складає менше 20, 15, 10, 5 або 2 мкг/мл протягом періоду введення. У деяких варіантах здійснення Сmах амікацину в мокротинні хворого складає щонайменше приблизно 500 мкг на грам мокротиння або протягом введення, або протягом тривалого періоду часу, такого як щонайменше 15 днів після введення. В інших варіантах здійснення С mах амікацину мокротиння складає щонайменше 750, 1000, 1500, 2000, 2500, 3000 або 3500 мкг на грам мокротиння. Коли легеневе порушення включає легеневу інфекцію, у даному винаході пропонується також зменшення колонієутворюючих одиниць бактерій у легені протягом тривалого періоду часу. Наприклад, KУО зменшуються в порівнянні з величиною вихідного рівня. У деяких варіантах здійснення хворий характеризується зниженням log10 KУО бактеріальної інфекції в легенях щонайменше приблизно на 0,5 протягом щонайменше 15 днів після закінчення періоду введення. В інших варіантах здійснення зниження log10 KУО складає щонайменше 1,0, 1,5, 2,0 або 2,5. При інфікуванні Pseudomonas, зокрема, можуть утворюватися більші колонії, відомі як "мукоїдні" Pseudomonas, особливо у хворих кістозним фіброзом. У деяких варіантах здійснення KУО зменшуються, як описано вище, у мукоїдному штамі при інфікуванні Pseudomonas. 10 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 У деяких варіантах здійснення хворий піддається поліпшенню функції легенів протягом щонайменше 15 днів після закінчення періоду введення. Наприклад, хворий може зазнавати збільшення об'єму форсованого видиху в одну секунду (FEV1), ріст насичення крові киснем або обидва ефекти. У деяких варіантах здійснення хворий має FEV1, який підвищився щонайменше на 5 % або щонайменше на 10 % над FEV1 до циклу лікування. В інших варіантах здійснення FEV1 підвищується на від 5 до 50 %, від 5 до 25 % або від 5 до 20 %. В інших варіантах здійснення FEV1 підвищується на від 5 до 15 % або від 5 до 10 %. В інших варіантах здійснення FEV1 підвищується на від 10 до 50 %, від 10 до 40 % від 10 до 30 % або від 10 до 20 %. FEV1 часто вимірюють у мл. Відповідно, у деяких варіантах здійснення FEV 1 підвищується щонайменше на 25 мл у порівнянні з FEV1 до лікування. У деяких варіантах здійснення FEV1 підвищується на від 25 до 500 мл, від 25 до 400, від 25 до 300 або від 25 до мл. В інших варіантах здійснення FEV1 підвищується на від 50 до 500 мл, від 50 до 400 мл, від 50 до 300 мл, від 50 до 200 мл або від 50 до 100 мл. У деяких варіантах здійснення насичення крові киснем підвищується в індивідуума в порівнянні з рівнями насичення крові киснем до введення. У деяких варіантах здійснення насичення крові киснем підвищується щонайменше на 1 % або щонайменше на 2 % протягом щонайменше 15 днів після періоду введення. В інших варіантах здійснення рівні насичення крові киснем підвищуються на приблизно від 1 до 50 %, від 1 до 25 %, від 1 до 15 %, від 1 до 10 % або від 1 до 5 %. В інших варіантах здійснення рівні насичення крові киснем підвищуються на приблизно від 2 до 10 % або від 2 до 5 %. Зазначені вище тривалі періоди часу можуть становити щонайменше 20, 25, 30, 35, 40, 45, 50, 55, 60, 65, 70 або 75 днів після періоду введення. В інших варіантах здійснення тривалий період часу складає щонайменше 28, 35, 42, 48 або 56 днів після періоду введення. В інших варіантах здійснення тривалий період складає від 15 до 75 днів, від 15 до 35 днів або від 20 до 35 днів. В інших варіантах здійснення тривалий період часу складає від 20 до 30 днів, від 25 до 35 днів або від 25 до 30 днів. В інших варіантах здійснення тривалий період часу складає приблизно 25, приблизно 26, приблизно 27, приблизно 28, приблизно 29 або приблизно 30 днів або приблизно 28 днів або щонайменше 29 днів. В інших варіантах здійснення тривалий період часу триває протягом від 25 до 75 днів, від 35 до 75 днів або від 45 до 75 днів. В інших варіантах здійснення тривалий період складає від 50 до 75 днів, від 50 до 70 днів, від 50 до 65 днів або від 50 до 60 днів. В інших варіантах здійснення тривалий період складає приблизно 50, приблизно 51, приблизно 52, приблизно 53, приблизно 54, приблизно 55, приблизно 56, приблизно 57, приблизно 58, приблизно 59 або приблизно 60 днів, тоді як в інших варіантах здійснення тривалий період складає приблизно 56 днів. У деяких варіантах здійснення зазначені вище способи вигідно забезпечують зниження випадків легеневих загострень у хворого. Спосіб також вигідно підвищує тривалість часу до легеневого загострення. Наприклад, у деяких варіантах здійснення тривалість часу до легеневого загострення складає щонайменше приблизно 20 днів. В інших варіантах здійснення тривалість часу складає від 20 до 100 днів. В інших варіантах здійснення тривалість часу складає від 25 до 100 днів, від 30 до 100 днів, від 35 до 100 днів або від 40 до 100 днів. В інших варіантах здійснення тривалість часу складає від 25 до 75 днів, від 30 до 75 днів, від 35 до 75 днів або від 40 до 75 днів. В інших варіантах здійснення тривалість часу складає від 30 до 60 днів. У деяких варіантах здійснення знижений ступінь звільнювального лікування. В інших варіантах здійснення знижена тривалість часу звільнювального лікування, наприклад, коли хворий має легеневу інфекцію, знижений час антиінфекційного звільнювального лікування. У деяких варіантах здійснення тривалість часу складає від 20 до 100 днів. В інших варіантах здійснення тривалість часу складає від 25 до 100 днів, від 30 до 100 днів, від 35 до 100 днів або від 40 до 100 днів. В інших варіантах здійснення тривалість часу складає від 25 до 75 днів, від 30 до 75 днів, від 35 до 75 днів або від 40 до 75 днів. В інших варіантах здійснення тривалість часу складає від 30 до 60 днів. У деяких варіантах здійснення склад ліпосомального амікацину, використовуваний у зазначених вище способах, включає амікацин і будь-який із ліпідів, описаних вище. У деяких варіантах здійснення сполука ліпосомального амікацину включає фосфоліпід і стерин, такий як DPPC і холестерин. В інших варіантах здійснення сполука ліпосомального амікацину включає DPPC і холестерин у співвідношенні приблизно 2 до 1 за масою. У деяких варіантах здійснення сполука ліпосомального амікацину має співвідношення ліпіду і ліків від приблизно 0,5 до приблизно 1,0, від приблизно 0,5 до 0,7 або приблизно 0,6 за масою. В інших варіантах здійснення сполука ліпосомального амікацину має співвідношення ліпіду і ліків від приблизно 0,3 до приблизно 1,0 за масою, тоді як в інших варіантах здійснення співвідношення ліпіду і ліків 11 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 складає від приблизно 0,5 до приблизно 0,7 або приблизно 0,65 за масою. Ліпосоми в складі можуть мати уточнений діаметр від 100 до 1000 нм, від 100 до 500 нм, від 200 до 500 нм або приблизно 300 нм. У деяких варіантах здійснення сумарна концентрація амікацину в складі ліпосомального амікацину складає від приблизно 20 до 100 мг/мл, від 20 до 90 мг/мл, від 30 до 90 мг/мл, від 30 до 80 мг/мл або від 40 до 80 мг/мл. В інших варіантах здійснення концентрація складає приблизно 30, 40, 50, 60, 70, 80 або 90 мг/мл. У деяких варіантах здійснення зазначений вище спосіб включає: введення хворому ефективної дози розпиленого складу ліпосомального амікацину протягом щонайменше одного циклу лікування, де: цикл лікування включає період введення протягом приблизно 28 днів із наступним періодом відміни протягом приблизно 28 днів; ефективна доза включає від приблизно 280 до приблизно 560 мг амікацину щодня протягом періоду введення; і склад ліпосомального амікацину включає DPPC і холестерин у співвідношенні приблизно 2:1 і співвідношення ліпіду і амікацину складає від приблизно 0,5 до приблизно 0,7. В інших варіантах здійснення спосіб включає: введення хворому ефективної дози розпиленого складу ліпосомального амікацину протягом щонайменше одного циклу лікування, де: цикл лікування включає період введення протягом приблизно 28 днів із наступним періодом відміни протягом приблизно 56 днів; ефективна доза включає від приблизно 280 до приблизно 560 мг амікацину щодня протягом періоду введення; і склад ліпосомального амікацину включає DPPC і холестерин у співвідношенні приблизно 2:1 і співвідношення ліпідуі амікацину складає від приблизно 0,5 до приблизно 0,7. В інших варіантах здійснення даний винахід стосується способу забезпечення тривалим ефектом лікування в індивідуума, що включає: введення хворому ефективної дози розпиленого складу ліпосомального амікацину протягом щонайменше одного циклу лікування, де: цикл лікування включає період введення від 15 до 75 днів із наступним періодом відміни протягом від 15 до 75 днів; і ефективна доза включає від 100 до 2500 мг амікацину щодня протягом періоду введення. В іншому варіанті здійснення даний винахід стосується способу поліпшення рівнів насичення крові киснем у хворого з легеневим станом, що включає: введення хворому ефективної дози розпиленого складу ліпосомального амікацину протягом щонайменше одного циклу лікування, де: цикл лікування включає період введення від 15 до 75 днів із наступним періодом відміни протягом від 15 до 75 днів; і ефективна доза включає від 100 до 2500 мг амікацину щодня протягом періоду введення. В іншому варіанті здійснення даний винахід стосується способу поліпшення FEV1 у хворого з легеневим станом, що включає: введення хворому ефективної дози розпиленого складу ліпосомального амікацину протягом щонайменше одного циклу лікування, де: цикл лікування включає період введення від 15 до 75 днів із наступним періодом відміни протягом від 15 до 75 днів; і ефективна доза включає від 100 до 2500 мг амікацину щодня протягом періоду введення. В іншому варіанті здійснення даний винахід стосується способу зниження бактеріальної густоти в легені або мокротинні у хворого з бактеріальною легеневою інфекцією, що включає: введення хворому ефективної дози розпиленого складу ліпосомального амікацину протягом щонайменше одного циклу лікування, де: цикл лікування включає період введення від 15 до 75 днів із наступним періодом відміни протягом від 15 до 75 днів; і ефективна доза включає від 100 до 2500 мг амікацину щодня протягом періоду введення, і де бактеріальна густота залишається зниженою протягом щонайменше 15 днів після останнього дня введення. Приклади Введення до матеріалів і методів Склади для інгаляції основані на ліпідах або ліпосомального аміноглікозиду, такого як амікацин, являють собою склади аміноглікозидів із безперервним вивільненням, уміщені всередину ліпосомальних носіїв нанодіапазону, сконструйованих для введення шляхом інгаляції. Спрямування високих концентрацій амікацину при безперервному вивільненні в легені та властивості цих складів проникати через біоплівки створюють ряд переваг у порівнянні з інгаляцією "вільного" антибіотика, наприклад, інгальованого тобраміцину. Амікацин може бути уміщений у ліпосоми, що складаються із дипальмітоїлфосфатидилхоліну (DPPC) і холестерину при цільовому співвідношенні ліпідів і ліків приблизно 0,6-0,7:1 (мас./мас.). Приклад складу з -70 мг/мл ліпосомального амікацину, придатного у вищезгаданих методах, представлений нижче: 60 12 UA 115127 C2 Компонент 1 Амікацин Дипальмітоїлфосфатидилхолін (DPPC) Холестерин 1,5 % NaCl Концентрація ~70 мг/мл ~30 мг/мл ~15 мг/мл QS 1 Доданий до складу у вигляді амікацину сульфату, USP 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 Ці склади можуть бути одержані відповідно до методів, описаних у публікаціях США 20060073198 або 20080089927, обидві з яких тим самим включені у ролі посилання. Ці склади мають ряд переваг у лікуванні легеневих захворювань, наприклад, індивідуумів CF із хронічною інфекцією, викликаною P. aeruginosa, включаючи: 1. Можливість досягнення пролонгованої антибіотичної дії амікацину в легені шляхом досягнення високих концентрацій і подовженого напівжиття завдяки безперервному вивільненню. 2. Здатність спрямовувати і підвищувати ефективну концентрацію амікацину в легені при низькому системному рівні аміноглікозиду. 3. Можливість кращої спрямованості проти росту бактерій у біоплівці внаслідок унікальних властивостей основаних на ліпідах або ліпосомальних аміноглікозидах. 4. Додаткове вивільнення ліків у місці інфекції в легенях хворих CF завдяки спрямованій дії секретованої фосфоліпази С і рамноліпідів із бактерій і/або фосфоліпази А2 або дефенсинів з активованих поліморфоядерних лейкоцитів. 5. Амікацин являє собою напівсинтетичний аміноглікозид з унікальною стійкістю до ферментів, інактивуючих аміноглікозиди. Отже, деякі штами Р. aeruginosa, які резистентні до тобраміцину, очевидно, повинні залишатися чутливими до амікацину. 6. Амікацин має меншу спорідненість у порівнянні з іншими аміноглікозидами до мегаліну, транспортеру, що відповідає за акумуляцію аміноглікозидів у корі нирки, і в такий спосіб має явно нижчу нефротоксичність. 7. І збільшений період напівжиття, і збільшена площа під кривою концентрації (AUC) основаного на ліпідах або ліпосомального аміноглікозиду поряд із проникненням через біоплівку повинні забезпечувати менш часте введення, підвищену бактерицидну активність і знижену можливість селекції резистентних організмів. Доклінічна фармакокінетика показала, що AUC (0-48 год.) амікацину в легенях щурів, що одержували дозу 60 мг/кг аерозолю ліпосомального амікацину, була в 5 разів вищою AUC тобраміцину в легенях щурів, які одержували таку саму дозу тобраміцину шляхом інгаляції. У цілому 10 % введеного антибіотика залишається в легенях щурів. І навпаки, AUC ліків у нирках щурів, які одержували таку саму дозу тобраміцину, була значно вище, ніж AUC у нирках щурів, що одержували аерозолі ліпосомального амікацину. Крім того, дані токсикологічного дослідження 30-денної інгаляції в щурів і собак дозволяють припускати, що небезпечних фармакологічних наслідків при інгаляції ліпосомального амікацину не повинно бути. У дослідженнях на моделі щурів із 14-денною інфекцією pseudomonas було відзначено, що 60 мг/кг ліпосомального амікацину (75 мг/мл), що вводиться через день протягом 14 днів (Q2D7), який ефективно постачає половину сумарної дози аміноглікозиду в порівнянні з іншими групами, були настільки ж ефективні, як і 60 мг/кг ліпосомального амікацину, що вводиться раз на день, і тобраміцин, що вводиться двічі на день щодня протягом 14 днів. У цій моделі з 28-денним введенням дози спостерігалося еквівалентне зниження KУО у тварин, що одержували ліпосомальний амікацин при щоденній дозі ~60 мг/кг або в дозі ~120мг/кг через день. Ліпосомальний амікацин, що вводиться щодня в дозі 120 мг/кг протягом 14 днів, був настільки ж ефективний, як і тобраміцин у дозі 60мг/кг/день (що вводиться двічі на день) протягом 28 днів, що дозволяє припускати більшу AUC і, можливо, пролонгований післяантибіотичний ефект ліпосомального амікацину в дозі 120 мг/кг раз на день (див. приклад 3). Введення ліпосомального амікацину за допомогою інгаляції у тваринній моделі призводило до перевищення легеневої (AUC) стосовно МІС бактерій і продемонструвало тривалу терапевтичну дію при зниженій частоті та тривалості введення дози в порівнянні з тобраміцином. Важливо, що доклінічні дані для ліпосомального амікацину, очевидно, підкріплюють гіпотезу про те, що ця конкретна сполука може мати переваги стосовно інших продуктів для інгаляції, дія яких ускладнена швидким видаленням із тканини легені, що потребує частого введення дози (Geller, Pitlick et al. 2002), обтяжливого для хворих і здатного обмежити піддатливість хворих. 13 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Крім того, клінічний досвід показав, що розпилений ліпосомальний амікацин 50 мг/мл, що вводиться один раз на день у дозі 500 мг протягом 14 днів, добре переноситься, виявляє клінічно значиму дію на функцію легенів і знижує густоту P. aeruginosa у хворих CF. Крім того, оцінка даних РК показує, що системна експозиція з ліпосомальним амікацином, навіть у дозі 500 мг, дуже низька. За величинами Сmах або AUC або мг аміноглікозиду, що виявляється в сечі, спостережувана системна експозиція з амікацином, зв'язаним із ліпосомальним амікацином, що вводяться шляхом інгаляції, складає приблизно від 1/5 до 1/4 від експозиції, спостережуваної при 600 мг/день ТОВІ і менше 1/200 у порівнянні зі звичайними парентеральними дозами амікацину. Дані, крім того, показують досягнення високого рівня амікацину в мокротинні. Медіанні значення AUC для мокротиння були в 290 і 980 раз вищими медіанних значень AUC для сироватки на 1 і 14 дні, відповідно. Інгальований ліпосомальний амікацин підтримує пролонговану спрямовану на легені експозицію і підвищує надходження ліків у місце інфекції. За даними клінічного дослідження фаза lb/1а на людях, в якому хворі CF, хронічно інфіковані P. aeruginosa, одержували множину доз ліпосомального амікацину 50 мг/мл, цілі аналізу, представленого в даному описі, були потрійними: (1) використання моделювання популяційної фармакокінетики (РК) для характеристики системної експозиції з амікацином, що включає приблизну системну біодоступність; (2) для характеристики вмісту ліпосомального амікацину в мокротинні; і (3) для характеристики фармакокінетичного-фармакодинамічного (PK-PD) зв'язку між зміною об'єму форсованого видиху за одну секунду (FEV1), зміною відсотка передбачуваного об'єму форсованого видиху за одну секунду (FEV1 % передбачуваного), потоком форсованого видиху між 25-75 % форсованої життєвої здатності (FEF25-75 %) і форсованою життєвою здатністю (FVC), колонієутворюючими одиницями (KУО) P. aeruginosa щодо вихідного рівня на 7 і 14 дні експозиції з амікацином. Доклінічні дослідження з ліпосомальним амікацином Було проведено декілька доклінічних досліджень зі складами 20 і 50 мг/мл. На моделях in vitro і in vivo була продемонстрована активність ліпосомального амікацину проти Pseudomonas. Крім того, дослідження підтвердили, що фактори вірулентності, секретовані Pseudomonas, полегшують подальше вивільнення амікацину з ліпосом і охарактеризували накопичення і безперервне вивільнення амікацину в легенях щурів і собак. Була також встановлена безпека 30-денного введення ліпосомального амікацину у двох видів. Неклінічна фармакокінетика показала, що AUC (0-48 год.) амікацину в легенях щурів, які одержували ліпосомальний амікацин у дозі 60 мг/кг за допомогою розпилення, була в п'ять разів вищою, ніж AUC тобраміцину в легенях щурів, які одержували таку саму дозу тобраміцину шляхом інгаляції. Високий рівень амікацину підтримувався в легенях (>250 мкг/мл протягом 150 годин), що передбачає наявність ефекту депонування. Напроти, тобраміцин у легенях знаходився на невимірюваному рівні в межах 6 годин після припинення введення. І навпаки, AUC ліків в нирках щурів, які одержували таку саму дозу тобраміцину, була значно вищою, ніж AUC щурів, які одержували аерозолі ліпосомального амікацину. Не було значних відмінностей в AUC аміноглікозидів у сироватці та сечі тварин; після 24 години рівень у сироватці був невимірюваний. Цей профіль підтверджує бажане безперервне вивільнення та ефект депонування амікацину в легенях після введення розпиленого ліпосомального амікацину, потенційно представляючи профіль із підвищеною ефективністю. Ці дані для ліпосомального амікацину, очевидно, підтверджують гіпотезу про те, що цей конкретний склад може мати переваги в порівнянні з іншими продуктами для інгаляції, яким заважає швидкий кліренс із тканини легенів, що робить необхідним часте введення дози (Geller, Pitlick et al. 2002) і обтяжує хворих. Крім того, токсикокінетичні дані токсикологічних досліджень 30-денної інгаляції GLP у щурів і собак показали, що в собак є 15-кратне підвищення накопичування амікацину в легенях у порівнянні із групою, що лікувалася вільним амікацином, при порівнянних рівнях у плазмі та сечі, що вказує на високу концентрацію в легенях при низькій системній експозиції. Фармакодинамічну дію ліпосомального амікацину оцінювали in vivo на щурячій моделі хронічної легеневої інфекції Pseudomonas (Cash, Woods et al. 1979). У моделі 14-денної інфекції Pseudomonas 60 мг/кг ліпосомального амікацину (75 мг/мл) вводили через день протягом 14 днів (Q2D7). Цей режим був настільки ж ефективний, як і 60 мг/кг ліпосомального амікацину (що вводять раз на день протягом 14 днів) і тобраміцин (що вводять двічі на день протягом 14 днів). При продовженні введення дози до 28 днів було еквівалентне зниження KУО у тварин, що одержували ліпосомальний амікацин при щоденній дозі ~60 мг/кг або дозі через день ~120 мг/кг. Крім того, у цьому експерименті ліпосомальний амікацин, що вводиться в дозі 120 мг/кг раз на день протягом 14 днів, був настільки ж ефективний, як і тобраміцин у дозі 60 мг/кг/день (що вводять двічі на день) протягом 28 днів. Це вказувало на більш високу AUC і пролонгований 14 UA 115127 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 постантибіотичний ефект ліпосомального амікацину в дозі 120 мг/кг раз на день. Доклінічні фармакодинамічні дані, таким чином, відповідали підтримуваній протимікробній перевазі, що посилює сайт-специфічною доставкою ліків у легені за допомогою інгаляції. Таким чином, введення ліпосомального амікацину за допомогою інгаляції призводило до підвищеної концентрації (AUC) у легенях, що у декілька разів перевищує МІС бактерій і потенційно забезпечує тривалу терапевтичну дію при зниженій частоті та тривалості введення дози, особливо в порівнянні з тобраміцином. Приклад 1 Дослідження фази 1b/2а Дані, використані для цього популяційного аналізу РК, були одержані у двох клінічних дослідженнях фази 1b/2а на людині, в яких хворим CF, хронічно інфікованим P. aeruginosa, вводили в цілому 500 мг ліпосомального амікацину щодня (у вигляді двох 2-хвилинних сеансів із 5-хвилинним періодом відпочинку між ними) протягом 14 днів. Зразки сироватки з амікацином одержували перед введенням дози і через 1, 2, 4, 6, 8, 12 і 24 години після введення дози на 1 і 14 дні, а зразки сечі збирали протягом 6-годинних інтервалів на 1 і 14 дні протягом 24-годинного періоду. Також збирали зразки мокротиння на 1 і 14 дні незабаром після введення дози, між 4 і 6 годинами після введення дози і перед введенням дози наступного дня, а також на 14, 21 і 28 дні. Зразки сироватки, мокротиння і сечі аналізували на амікацин за допомогою рідинної хроматографії-мас-спектрометрії/масспектрометрії (РХ-МС/МС). Тести легеневої функції (PFT) проводили під час скринінгу з -14 по 0 день і у початковий момент (тобто, перед введенням дози на 1 день) і на 1,7, 14, 21, 28, 35 і 42 день. У початковий момент у кожен із цих днів збирали також зразки мокротиння для мікробіологічного аналізу. Додаткові PFTs проводили через 1,5 години і 3 години після введення дози на 1 день і 14 день. Фармакокінетичний аналіз Дані підганяли за допомогою кандидатних моделей РК, використовуючи параметричну максимізацію очікування Монте-Карло (МС-РЕМ), забезпечувану програмою S-ADAPT 1.53, спочатку підганяючи концентрацію в плазмі, а потім спільно моделюючи дані для сироватки і сечі. Дискримінація моделі ґрунтувалася на підганянні даних і зміні цільової функції. 24-годинну площу під кривою (AUC) при стаціонарному стані для величин амікацину в сироватці розраховували за допомогою даних для параметра вторинного тесту з кінцевої популяційної моделі РК. Коваріантні співвідношення між демографічними та індивідуальними параметрами вторинного тесту для хворого оцінювали спочатку графічно, а потім за допомогою статистичних моделей, створених за допомогою SYSTAT® 11 (SYSTAT Software, Inc., Richmond, СА). Величини AUC мокротиння з 0 по 24 годину на 1 день і 14 день одержували з використанням формули лінійних трапецій. Залежні змінні для аналізу PK-PD включали зміну величин PFT для FEV1, FEV1 % передбаченого, FEF25-75 % і FVC на 7 і 14 дні щодо вихідного рівня (до введення дози на 1 день) і зміну log10 KУО у кожен із цих днів щодо вихідного рівня. Оцінювані незалежні змінні включали співвідношення середньої 24-годинної AUC для сироватки і мокротиння до вихідної мінімальної інгібуючої концентрації (МІС), відношення AUC:MIC для P. aeruginosa. Середню 24-годинну AUC для сироватки і мокротиння розраховували, використовуючи середні величини AUC на 1 день і 14 день. Використовуючи t-тест для одного зразка, робили оцінку статистичної значимості середніх відхилень від вихідного рівня для кожної з описаних вище залежних змінних. Використовуючи рангову кореляцію Спірмена (rs), робили оцінку напрямку і сили зв'язку між кожною із залежних змінних і співвідношенням AUC:MIC для сироватки і мокротиння. Також оцінювали напрямок і силу зв'язку між відхиленням кожної з величин PFT від вихідного рівня і відхиленням log 10 KУО від вихідного рівня. Результати У цілому 24 хворих завершили два дослідження з 13 хворими у дослідженні 1 і 11 хворими у дослідженні 2. Медіана (min, max) віку всіх хворих склала 23, 7 (14, 38) років із медіаною 2 (діапазоном) кліренсу креатиніну (CrCL) у вихідний момент 126 (76,8, 173) мл/хв/1,73 м . Найкраще підганяння для даних за концентрацією в сироватці було одержане при використанні двокомпартментної моделі (один сайт всмоктування, легеня, і центральний компартмент) при нульовому порядку надходження ліків в легені першому порядку надходження із легенів у центральний компартмент і лінійної елімінації. Допущення міжвипадкової варіації для уявного сумарного кліренсу (CLt/F) і уявного центрального об'єму розподілу (Vc/F) між 1 днем і 14 днем статистично поліпшило цільову функцію. Дані для сечі моделювали шляхом 15 UA 115127 C2 підганяння кількості амікацину, виявленого в інтервали збирання, як функції концентрації в сироватці і ниркового кліренсу (CLr). У таблиці 1 підсумовані величини підігнаних параметрів РК. Таблиця 1 Структурна популяційна фармакокінетична модель для ліпосомального амікацину дляінгаляції з міжвипадковою мінливістю - величини параметрів і стандартні похибки Популяційне середнє Параметр Кінцева оцінка 68,4 286 3,34 3,40 45,2 250 0,05 0,70 0,03 CLt/F 1 день (л/год.) Vc/F 1 день (л) -1 kа (год ) CLr (л/год.) CLt/F 14 день (л/год.) Vc/F 14 день (л) SDintСироватка SDslpСеча SDintСеча % SE 10,3 12,3 32,5 15,4 8,01 8,51 6,02 9,16 Міжіндивідуальна мінливість (% CV) Кінцева оцінка % SE 48,7 29,9 59,0 29,7 99,8 50,5 63,9 36,7 37,1 30,7 27,0 30,8 Мінімальна величина цільової функції = -258,6 5 10 Якість підганяння для спостережуваних проти байєсовських вторинних тестів для 2 індивідуальних підігнаних даних із концентрації в сироватці було чудовим із загальним r 0,98. Величини AUC для даних за сироваткою і мокротинням показані в таблицях 2 і 3, відповідно. Медіанні величини AUC для мокротиння були в 286 і 978 раз вищими медіанних величин AUC для сироватки на 1 день і 14 день, відповідно. Судячи з більших величин CV%, у мокротинні була очевидна більша мінливість (117 % на 1 день і 91,2 % на 14 день) у порівнянні з величинами AUC сироватки (51,9 % на 1 день і 42,4 % на 14 день). Таблиця 2 Зведення величин AUC сироватки* - усі хворі День дослідження 1 День 14 День Середнє 8,27 12,0 N 24 24 SD 4,29 5,08 Міn 3,67 5,65 Медіана 6,88 10,8 Мах 20,1 30,1 * Величини AUC у мкг/млгод. Таблиця 3 Зведення величин AUC мокротиння* - усі хворі День дослідження 1 День 14 День Середнє 3830 12500 N 20 19 SD 4500 11400 Міn 78,70 1740 Медіана 1970 10578 Мах 17200 50000 * Величини AUC у мкг/млгод. 15 20 2 2 Концентрації в сироватці (r =0,98) і сечі (r =0,38) були, відповідно, добре і помірно підігнані моделлю. На 7, 14 і 21 дні спостережувана зміна для FEF25-75 % складала 0,49 (р