Фіксатор уламків шийки стегна

Винахід відноситься до медицини, а саме, до травматології та ортопедії. Призначений для операцій остеосинтезу при внутрішньосуглобових (медіальних) переломах шийки стегна, особливо при підголівкових та черезшиєчних. Такі операції є особливо актуальною технологічною проблемою травматології тому, що у надзвичайно неблагоприємних анатомо-функціональних умовах мусять забезпечити найбільш тривалу серед всіх локалізацій переломів іммобілізацію уламків і утримування їх у стані постійної адаптації. Найчастіше цього намагаються досягти розташувавши фіксатор всередині шийки і притискуючи ним периферичний уламок до центрального. Останнє можливе лише при жорсткому зчепленні з центральним уламком внутрішнього кінця фіксатора. З цією метою внутрішні кінці відомих фіксаторів [Авт. св. СРСР №874049, №1609472, кл. А 61 В 17/18, №1156674, №1355272, №1568996, № 1609472, кл. А 61 В 17/58, патенти США №4432358, №4494535, кл. А 61 F 5/04, ФРН №1965350, кл. А 61 В 17/18, 30а 9/03, Франції №2133146, кл. А 61 В 5/00 та ін,] оснащені спеціальними пристосуваннями. Однак відомі фіксатори дуже складні, надто матеріалоємкі на рівні перелому та у центральному уламку, а також підвищено травматичні, оскільки під час розгортання, розкриття, розширення і т.п. трансформацій їх внутрішніх кінців руйнується велика кількість речовини центрального уламка. Менш травматичні фіксатори (авт. св. №662080, кл. А 61 В 17/18, №1311729, №1457912, №1509058, № 1568999, кл. А 61 В 17/58 та ін.], оснащені пристроями, які висуваються під кутами до поздовжньої осі шийки стегна. Однак ці фіксатори теж дуже складні і здатні діяти лише в оточенні губчастої речовини, фіксаційні властивості якої незначні. Крім того, кількісні можливості розташування масивних висувних деталей у корпусах фіксаторів такого типу вкрай обмежені їх габаритами, що в свою чергу обмежує ефективність захоплення центрального уламка. Найбільш близьким до заявленого винаходу є внутрішньокістковий фіксатор [Авт. св. СРСР №1338852, кл. А 61 В 17/58], що містить стержень з потовщенням на загостреному внутрішньому кінці, компресійну гайку і пружину на зовнішньому кінці та поздовжні канали, які мають дугоподібні виходи для розташованих в них зігнутих шпиць, а на стержні встановлена трубка, що рухомо взаємодіє Із шпицями. Однак відомий фіксатор має ряд недоліків: 1. У тонкому стержні, що є основою фіксатора, неможливо розташувати більше трьох шпиць (саме стільки й подають автори) і то при умові, що в ньому відсутній центральноосьовий канал під направляючу шпицю. Цими кількома шпицями неможливо захопити центральний уламок так ефективно, щоб не тільки стабільно іммобілізувати його, але й втримати під час реалізації компресійного зусилля з опорою на периферичний уламок і з тягою назовні. 2. Круто (під 90° на протязі 1 см) вигинатись можуть якісь особливо гнучкі, або дуже тонкі шпиці, бо ті, які застосовуються у травматологічній практиці, є надто жорсткими для цього. 3. Просунутись через канали у стані згинання під 90° змогли б хіба що шпиці, зроблені з матеріалу, котрий має нульовий коефіцієнт тертя. У всякому разі, навіть використовуючи шпиці Кіршнера, нам не вдалося відтворити описувані авторами маневри. 4. Відомий фіксатор не має центральноосьового каналу для направляючої шпиці, що суттєво ускладнює і без того складну методику його введення в уламки шийки стегна. 5. Закріплення шпиць у відомому фіксаторі нераціонально ускладнене і локалізоване на його зовнішньому кінці, в той час, коли фаскою, яка є на внутрішньому кінці трубки, ці ж шпиці можна простіше і більш жорстко притиснути до стержня у місцях їх виходів з-під неї. В основу винаходу поставлена задача розробити фіксатор, За допомогою якого можна було б простіше і менш травматично забезпечити стабільну Іммобілізацію уламків шийки стегна та утримувати їх в стані адаптації, в т.ч., шляхом компресії. Поставлена задача вирішена таким чином, що фіксатор для уламків шийки стегна зроблено у вигляді стержня, довжина якого не перевищує довжину периферичного уламка і який має центральноосьовий канал, а канали для шпиць зроблено у стінках трубки через її зовнішній торець і таким чином, що зі сторони внутрішнього торця залишено тільки периферичні півкруги цих каналів, а потовщення стержня має форму зрізаного прямого конуса, основа якого обернена до центрального уламка і її радіус більший за радіус кола, утвореного виходами каналів на внутрішньому торцеві трубки. На фіг.1 зображено стержень фіксатора; на фіг.2 - те ж, у перерізі А-А; на фіг.3 - те ж, у перерізі Б-Б; на фіг.4 - трубку для скеровування та закріплення шпиць; на фіг.5 і 6 -те ж, у перерізах В-В та Г-Г; на фіг.7 показано позицію деталей фіксатора у шийці стегна на етапі введення шпиць в уламки; на фіг.8 фіксатор зображено на заключному етапі операції. Фіксатор складається Із стержня 1, трубки 2 та довільного числа шпиць 3. Стержень 1, розрахований для розташування у межах периферичного уламка, має центральноосьовий канал 4 для направляючої шпиці 5 та гвинтову різьбу під гайку 6 на зовнішньому кінці. Внутрішній кінець стержня 1 загострений та має потовщення 7, яке виконане у вигляді прямого зрізаного конуса, основою оберненого до центрального уламка. Внутрішній діаметр трубки 2 зроблено під зовнішній діаметр стержня 1, на прямолінійну частину якого ця трубка рухомо одіта. Під шпиці 3 у стінках трубки 2 виконано поздовжні канали 8 таким чином, що зі сторони її внутрішнього торця залишено тільки периферичні півкруги цих каналів. Зовнішній торець трубки 3 контактує з гайкою 6, нагвинченою на зовнішній кінець стержня 1. Між кісткою і зовнішнім кінцем фіксатора встановлена пружина 9, один Із найпростіших варіантів якої зображено на фіг.8. Фіксатор застосовують таким чином. У репоновані уламки за однією із загалі невідомих методик (Каплан А.В. Повреждения костей и суставов. М., 1979, с. 368-373; Краснов А.Ф., Аршин В.М., Цейтлин М.Д. Справочник по травматологии. М., 1984, с. 237238 та Ін.) вводять направляючу шпицю 5, а по ній - стержень 1. На зовнішній кінець стержня 1 одягають трубку 2 і вводять її в кістку з таким розрахунком, щоб між її внутрішнім кінцем і початком потовщення 7 залишався проміжок довжиною біля 1 см. Зі сторони зовнішнього торця стержня 1 в канали 8 одна за одною вводять необхідну кількість шпиць 3 до відчуття пружинистого опору, який свідчить про те, що внутрішні кінці шпиць 3, вийшовши із каналів 8, вперлися у потовщення 7. Після цього введення кожної з шпиць 8 продовжують ударами по їх зовнішніх кінцях. При такому способі подальшого введення внутрішні кінці шпиць 3 взаємодіють із стінками потовщення 7, вигинаючись відповідно до нахилу цих стінок і по дотичній до них продовжують свій шлях у напрямі кортикальних шарів голівки стегна. Розташувавши таким чином шпиці 3, введення трубки 2 продовжують під тиском гайки 6 до жорсткого опору, котрий свідчить про заклинення шпиць 3 між внутрішнім торцем трубки 2 і стінками потовщення 7. Після цього між кісткою і зовнішнім кінцем фіксатора встановлюють та закріплюють пружину 9. Видалення фіксатора здійснюють у зворотній послідовності. Медико-технічні дослідження, проведені на базах кафедри оперативної хірургії Тернопільської медичної академії та контрольно-вимірювальної лабораторії Тернопільського технічного університету дозволили віднести заявлений фіксатор до засобів керованого остеосинтезу, а також виявити і посилити ряд його переваг перед аналогами та прототипом. 1. Між стінками стержня 1 та трубки 2 можна довкільно розташувати 1 конусовидно сформувати у межах центрального уламка не 3, а 10 і більше шпиць 3, що гарантує, здатність запропонованої конструкції стабільно фіксувати цей уламок і утримувати його практично за будь-яких умов реалізації компресійного зусилля. 2. Завдяки тому, що зі сторони внутрішнього торця трубки 2 відсутні центральні частини півкругів каналів 8, між трубкою 2 та поверхнею стержня 1 утворено проміжки, ширші за діаметри шпиць 3, що збільшує ступінь свободи шпиць 3 після виходу Із суцільних частин каналів 8 та полегшує вигинання шпиць 3 під час їх взаємодії Із стінками потовщення 7. Водночас з цим залишені півкруги каналів 8 утримують шпиці 3 від бокових зміщень. 3. Під час притискування шпиць 3 до стінок потовщення 7 внутрішнім торцем трубки 2, шпиці 3 в місцях притискування напружуються і прогинаються досередини, В той же час відповідно напружуються і вигинаються у протилежну сторону ті відрізки шпиць 3, як! розміщені поза стержнем 1 і трубкою 2 у центральному уламку, що посилює жорсткість його захоплення та діє на зближення і компресію уламків. 4. Наявність центральноосьового каналу 4 полегшує орієнтацію фіксатора при введенні його в кістку та дозволяє використати направляючу шпицю 5 як додатковий фіксуючий елемент. 5. Розташування стержня 1 тільки у межах периферичного уламка виключає додаткову травматизацію потовщенням 7 центрального уламка, залишаючи у ньому лише конусовидне розгалуження шпиць. Виготовлення дослідних екземплярів фіксатора освоєно Тернопільським AT "Ватра".