Фіксатор для остеосинтезу при переломах шийки стегна

Винахід відноситься до медицини, зокрема, до травматології та ортопедії. Призначений для оперативного лікування медіальних переломів шийки стегна, особливо підголівкових і черезшиєчних. Відомі фіксатори уламків шийки стегна [Авт. св. СРСР №1114408,1255120,1419687, 1706602, кл. А 61 В 17/58, №1593644, кл. А 61 В 17/56 та ін.], фіксуючими елементами яких є тонкі шпиці. Однак відомі фіксатори взаємодіють лише із зовнішніми кінцями цих шпиць і тому не здатні посилити функціональні якості їх робочих внутрішніх кінців. Внаслідок цього захоплення ними центрального уламка недостатньо жорстке, через що для забезпечення стабільного остеосинтезу В В. Коптюх (Управляемый множественный остеосинтез и стимуляция кровотока переменно-динамическими нагрузками при переломах шейки бедренной кости, дис. докт. мед. наук, Тернополь, 1988). Ю.Е. Грубар (Оперативное лечение переломов шейки бедренной кости динамической имплантируемой спицевой системой Коптюха, автореф. дис. канд. мед. наук. Киев, 1992) та інші змушені застосовувати навіть 15 і більше шпиць товщиною 1,8-2.0 мм. Це збільшує металоємність і травматичність фіксаторів, в т.ч. на рівні перелому і у голівці стегна, де може мати особливо неблагоприємні наслідки. Найбільш близьким до заявленого винаходу є фіксатор для остеосинтезу переломів проксимального відділу стегна [Авт. св. СРСР №1560168, кл. А 61 В 17/58], який містить шпиці, основу з отворами для них і притискуючий пристрій, що має різьбове сполучення з основою. Однак відомий пристрій має такі ж недоліки, як і вищезгадані аналоги. Зокрема, він заважає компенсаторному зближенню уламків, як спонтанному, так і під дією компресійного зусилля ззовні, оскільки одні і ті ж шпиці пронизують обидва уламки під кутами до напряму цього зближення. Водночас ці кути (не більші 5°) недостатні для ефективного утримування центрального уламка навіть більш жорсткими, ніж шпиці фіксуючими елементами, тому можливість забезпечення та ще й регулювання компресії уламків за допомогою відомого фіксатора виглядає більш, ніж сумнівною. Також застосовувані шпиці надто тонкі та довгі (не менше 20 (!) см), щоб простим розклинюванням тільки їх зовнішніх кінців збільшити напругу і жорсткість внутрішні кінців, яким автори відомого фіксатора призначили захопити центральний уламок настільки ефективно, щоб втримувати його на весь час реалізації компресійного зусилля зі сторони підвертельного майданчика. Крім того, масивна основа разом із компресійним вузлом відомого фіксатора розташовуються ззовні тіла пацієнта у дуже вразливому, рухомому і легко забруднюваному місці на пучку шпиць, які густо і на протязі кількох місяців пронизують один із найбільш товстих масивів м'яких тканин, в т.ч. підшкірножирової клітковини, що практично не може не закінчитися інфікуванням. В основу винаходу поставлена задача розробити фіксатор, який при меншій металоємності і травматичності у ділянці перелому та у центральному уламку міг би більш надійно і жорстко утримувати його, сприяючи компенсаторному доцентровому переміщенню периферичного уламка аж до стиснення його з центральним. Поставлена задача вирішена таким чином, що фіксатор для остеосинтезу при переломах шийки стегна створено у вигляді поліелементної полівекторної напруженої конструкції, яка складається з довільного числа шпиць, внутрішні кінці яких розсереджені, а зовнішні жорстко закріплені, пристрою для закріплення шпиць, оснащеного гвинтовою нарізкою та основи, яка має отвори для шпиць, конусоподібний внутрішній кінець з центральноосьовим каналом під направляючу шпицю і підпружинений зовнішній кінець з гвинтовою нарізкою під згаданий пристрій. При цьому основа до свого внутрішнього кінця виконана порожнистою, отвори для шпиць зроблено як поздовжні прорізи через її стінки, а пристрій для закріплення шпиць має вигляд трубки, у якій між стінками основи зовнішні частини шпиць скупчені та внутрішнім торцем якої відтиснені досередини і заклинені. На фіг.1 зображено основу фіксатора; на фіг.2, 3 і 4 - те ж, відповідно у перерізах А-А, Б-Б і В-В; на фіг.5 представлено пристрій-трубку для скупчення і заклинення шпиць, а на фіг.6 - те ж, у перерізі Г-Г; на фіг.7 фіксатор зображено у робочій позиції на етапі скупчення шпиць у трубці; на фіг.8 - те ж, у перерізі Д-Д на фіг, 8; на фіг.9 - позиція деталей фіксатора при відтиснених досередини і заклинених шпицях на завершальному етапі операції; на фіг.10 - розташування фіксуючих елементів на підході до місця перелому (переріз Е-Е), а на фіг.11 - у голівці стегна (переріз Є-Є). Фіксатор складається із основи 1, фіксуючих елементів у вигляді шпиць 2 та трубки 3 для скупчення і заклинення цих шпиць. Основа 1 виконана у вигляді порожнистого прямолінійного стержня і має відкритий вхід 4 зі сторони зовнішнього торця. Внутрішній кінець основи 1 конусовидно загострений і має центральноосьовий канал 5 для направляючої шпиці. Через стінки основи 1 зроблено довільну кількість (наприклад, три) отворів 6 у вигляді поздовжніх прорізів, внутрішні краї яких досягають початку конусовидного звуження основи 1. Трубка 3 жорстка, тонкостінна і оснащена гвинтовою різьбою під відповідну різьбу на стінках основи 1. Між кісткою та зовнішнім кінцем основи 1 встановлена пружина 7, один із найпростіших варіантів якої зображено на фіг.9. Фіксатор застосовують наступним чином. У репоновані уламки за однією Із загальновідомих методик [A.B. Каплан. Повреждения костей и суставов. М., 1979, с. 368-373; А.Ф. Краснов, В.М. Аршин, М.Д. Цейтлин. Справочник по травматологии, М., 1984, - с. 237-238 та інші] вводять направляючу шпицю, а по ній - основу 1. На контрольній рентгенограмі визначають оптимальні кути нахилу фіксуючих шпиць 2 і через отвори 6 ці шпиці вводять з розрахунком на досягнення їх внутрішніми кінцями субхондрального кортикалісу голівки стегна. Зовнішні кінці шпиць 2 збирають у трубку 3, яку вгвинчують всередину основи 1 до відчуття жорсткого опору (що свідчить про завершення процесу заклинення шпиць 2 внутрішнім торцем трубки 3 між її зовнішнім краєм та краями отворів 6). Після цього між кісткою і зовнішнім кінцем основи 1 встановлюють і фіксують пружину 7. Видалення фіксатора здійснюють у зворотній послідовності. Медико-технічнІ дослідження, проведені на базах кафедри оперативної хірургії Тернопільського медичного Інституту та контрольно-вимірювальної лабораторії Тернопільського приладобудівного інституту дозволили віднести заявлений фіксатор до засобів керованого остеосинтезу, а також виявити і посилити ряд його переваг перед аналогами і прототипом. 1. Основа 1, зовнішні частини шпиць 2 і трубка 3 у периферичному уламку злилися в один прямолінійний стержень, який не заважає будь якому варіанту доцентрового переміщення цього уламка, 2. Поздовжня орієнтація отворів 6 дозволила вводити шпиці 2 у голівку стегна під кутами 15° і більше, що посилило ефективність захоплення центрального уламка та дозволило, регулювати позицію і кількість фіксуючих елементів у різних частинах голівки стегна в кожному конкретному випадку, зокрема, в залежності від наявної орієнтації фіксатора відносно осі шийки стегна. 3. Місце взаємодії шпиць 2 з пристроєм для їх закріплення (трубкою 3) перенесене якнайближче до внутрішніх кінців цих шпиць, завдяки чому довжину їх нефіксованих відрізків вкорочено у 2 і більше рази, що відповідно підвищило їх жорсткість у центральному уламку, 4. При відтискуванні трубкою 3 зовнішніх частин шпиць 2 від стінок основи 1 ці частини шпиць напружуються і вигинаються досередини. Відповідно напружуються і вигинаються у протилежну сторону ті відрізки шпиць, які розташовані поза основою у центральному уламку, що теж посилює ефективність його захоплення, діє на зближення і компресію уламків та у сукупності із вже згаданим підвищенням жорсткості цих шпиць дозволяє зменшити їх кількість, а, значить, зменшити металоємність фіксатора на рівні перелому та у межах голівки стегна. Для виготовлення основи 1 використано загальновідомий "цв'ях трьохлопатневий" (Гудермеський завод медінструментів). Пристрої-трубки для закріплення шпиць зроблені Із нержавіючої сталі марки Х18Н9Т. Виготовлення дослідних екземплярів фіксатора освоєно Тернопільським AT "Ватра".