Спосіб лікування хворих на первинну бешиху

Спосіб відноситься до галузі медицини, а саме до способів лікування гострих інфекційних хвороб. Актуальність проблеми винаходу пов'язана зі збільшенням частоти розповсюдження первинної бешихи, особливо серед осіб з важкими умовами фізичної праці (гірників, машинобудівників, водіїв та інш.), та з довготривалим зниженням працездатності хворих, можливим розвитком у них гнійно-запальних ускладнень та рецидивів захворювання, що пов'язано зі зниженням показників імунітету та природньої антиінфекційної резистентності. Відомий спосіб лікування хворих на первинну бешиху шляхом введення антибактеріальних, антигістамінних і жарознижуючих препаратів, зокрема антибіотиків пеніцилінового ряду, дімедролу, аспірину або анальгіну (Черкасов В.Л. Рожа. - Л.: Медицина, 1986 - С.160-162). Однак анальгін або аспірин не забезпечують достатньо виражений та тривалий протизапальний ефект, крім того, у частини хворих вони викликають диспептичні прояви з боку шлунку, тому було запропоновано введення при лікуванні хворих на первинну бешиху інших нестероїдних протизапальних препаратів, переважно індометацину, хлотазолу або мефенамової кислоти (Фролов В.М., Рычнев B.E. Патогенез и диагностика рожистой инфекции. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 1986 - С.120 - 126). Однак для більшості нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) характерний негативний вплив на показники імунітету, що вважається практично неминучим для речовин з протизапальними, в тому числі антиексудативними властивостями. Крім того, введення НПЗП може сприяти виникненню у частини хворих ерозивних або виразкових уражень з боку шлунково-кишкового тракту, особливо ерозивно-геморагічного гастриту або гастродуоденіту. Тому пропонується вводити НПЗП суворо після вживання їжі та додатково призначати обволікаючі речовини, що знижує вірогідність розвитку у хворих на первинну бешиху ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту та інших органів травлення (Черкасов В.Л., Фролов В.М. Рожа. - М.: ММСИ, 1991 - С.110-113). Але даний спосіб також повністю не забезпечує зниження негативної дії НПЗП на систему імунітету у хворих на первинну бешиху і потребує подальшого удосконалення. У зв'язку з цим був розроблений спосіб лікування хворих на первинну бешиху, при якому поряд з антибактеріальними, антигістамінними препаратами, аскорутином, фізіотерапевтичними засобами (УВЧ або УФВ) вводять в якості протизапального препарату амізон - новий український препарат з протизапальною, знеболюючою, інтерфероніндукуючою та імуномодулюючою діями, в дозі 0,25-0,5г 3 рази на день після прийому їжі протягом 7-10 днів поспіль (Фролов В.М., Пустовий Ю.Г., Бухтіарова Τ.Α., Даніленко В.П. Застосування амізону в лікуванні хворих на бешиху. //Ліки. - 2000. - №1-2. - С.114-118). Позитивною рисою даного способу лікування хворих на первинну бешиху є те, що амізон сприяє зменшенню місцевих запальних явищ, а також позитивно впливає на імунологічні показники, та не викликає патологічних проявів з боку шлунково-кишкового тракту. Однак, у частини хворих використання даного способу не сприяє швидкому зниженню запального процесу в місцевому вогнищі бешихи, та прискоренню нормалізації імунітету, що пов'язано з нерідким патогеним впливом вторинної стафілококової інфекції, особливо при наявності ерозій в місцевому вогнищі бешихи, які виникають у хворих на бульозну та бульозно-геморагічну форми первинної бешихи. Тому був створений спосіб лікування хворих на первинну бешиху при якому додатково до антибактеріальних і антигістамінних препаратів, аскорутіну, амізону та фізіотерапевтичних засобів (УВЧ або УФВ) вводять імуноактивний препарат циклоферон, який також володіє протизапальними властивостями (Патент України №50329 А стосовно заявки №200128896 "Спосіб лікування первинної бешихи", МІЖ 7 А61К31/05/ Автори Фролов В.М., Старік А.Д., Зельоний 1.1 - пріоритет від 21.12.2001; опубл. 15.10.2002р. - Бюл.№10). Цей спосіб лікування хворих на первинну бешиху є найбільш ефективний з існуючих і тому його обрано в якості прототипу. До недоліків прототипу відноситься те, що в низці випадків у хворих на первинну бешиху в подальшому виникають рецидиви захворювання, в деяких випадках у хворих відмічається тривалий перебіг хвороби, або розвиток гнійно-запальних ускладнень. Задачею винаходу було підвищення ефективності способу лікування хворих на первинну бешиху, а саме зниження вірогідності розвитку в подальшому рецидивів бешихи, скорочення терміну лікування, зменшення кількості хворих з тривалим перебігом бешихи, шляхом додаткового введення хворим на первинну бешиху імуноактивного препарату рослинного походження манаксу. Ця пропозиція базується на вперше встановлені закономірності, яка заключається у взаємному потенціюванні протизапальної та імуномодулюючої дії амізону, циклоферону та манаксу, що в патогенетичному плані сприяє оптимізаціі показників імунологічного гомеостазу та забезпечує максимальну протизапальну дію, а в клінічному плані суттєво прискорює термін досягнення стійкійкої ремісії захворювання. Манакс — препарат рослинного походження, який містить у якості фармакологічно активного фактору ліофілізований екстракт з кори тропічної ліани Uncaria tomentosa, Манакс володіє, крім імуномодулюючого ефекту, протизапальні, противірусні, антипроліферативні властивості виявляє адаптогенний, антиоксидантний та анальгезуючий ефект, оказує інтерфероногенну дію, сприяє активізації синтезу альфа- та гамаінтерферонів в організмі. Крім того, манакс виявляє позитивний вплив на стан центральної нервової системи, забезпечує ліквідацію астенічних проявів, поліпшує загальний стан та самопочуття хворих. Раніше для лікування хворих на первинну бешиху манакс не використовувався. Нами було встановлено дослідним шляхом, що одночасне введення хворим на первинну бешиху амізону, циклоферону та манаксу обумовлює позитивний клінічний ефект, який проявляється в скороченні терміну лікування хворих, прискоренні їх одужання, а також зниженні кількості хворих з гнійно-запальними ускладненнями та подальшими рецидивами бешихи. Поставлена задача вирішується тим, що спосіб лікування хворих на первинну бешиху включає введення антибактеріальних препаратів широкого спектру дії (ампіцилін, ампіокс та інші антибіотики пеніцилінового ряду, можливо в комбінації з аміноглікозидами, зокрема гентаміцином) у середньотерапевтичних дозах, антигістамінних препаратів (дімедрол, піпольфен, супрастін та інш.), аскорутіну та амізону усередину, циклоферону у вигляді 12,5% розчину по 2мл 1 раз на добу внутрішньом'язово протягом 5-10 діб поспіль, фізіотерапевтичних засобів (УВЧ або УФВ на уражену ділянку рослинного походження манакс по 90мг (1 таблетці) 3 рази на добу протягом 10-15 діб поспіль. При розробці заявленого способу лікування хворих на первинну бешиху нами було обстежено дві групи з кількістю по 102 хворих у кожній. Хворі першої групи отримували лікування згідно до заявленого способу, другої відповідно до відомого способу - прототипу. Обидві групи були рандомізовані за віком, статтю хворих та тяжкістю перебігу бешихи. Клінічна картина бешихи до початку лікування в обох групах була типовою та характеризувалась наявністю загальнотоксичного синдрому (пропасниця, головний біль, загальна слабкість, нездужання, зниження або відсутність апетиту, при тяжкому перебізі первинної бешихи - також наявністю нудоти та іноді однократного блювання), та місцевого запального синдрому, що характеризувався наявністю ділянки гіперемії та набряку на шкірі (найчастіше на нижніх кінцівках) з чіткими межами та нерівними контурами, болісної при пальпації. У низці випадків у межах ділянки ураженої шкіри відмічалось також наявність дрібних геморагій або бул різного розміру з серозним або серозно-геморагічним вмістом. Співставлення клінічних показників у першій та другій групах у динаміці дозволило встановити, що заявлений спосіб лікування хворих на первинну бешиху обумовлює позитивний вплив на перебіг захворювання в порівнянні з відомим способом-прототипом. Дійсно, як видно з таблиці 1, використання заявленого способу лікування сприяє більш швидкій ліквідації клінічних симптомів захворювання, як загальнотоксичного синдрому, так і синдрому місцевого бешихового запалення. Під впливом заявленого способу лікування тривалість збереження пропасниці скорочувалася на 1,3±0,05 дні, загальної слабкості - на 1,6±0,05 дні, нездужання - на 2,4±0,06 дні, зниження апетиту - на 1,9±0,05 дні, тахікардії - на 1,7±0,03 дні, гіперемії шкіри в місцевому вогнищі – на 2,3±0,05 дні, набряку шкіри - на 1,9±0,02 дні, болісності у місцевому во-гнищі при пальпації шкіри - на 2,6±0,1 дні (Р