Ігровий майданчик

1. Ігровий майданчик, який містить огорожу, що обмежує ігрове поле із розділеним на зони штучним покриттям, який відрізняється тим, що штучне покриття ігрового поля розділене принаймні на дві зони, принаймні одна з яких є ігровою і призначена для боротьби гравців за володіння засобом для улучення у ціль, а принаймні одна з інших є неігровою і призначена для розміщення в ній, переважно у її центрі, принаймні однієї цілі, переважно у вигляді довгастого вертикально встановлюваного предмета, який пристосований для збивання або зсування його з місця засобом для улучення в ціль. 2. Ігровий майданчик за п. 1, який відрізняється тим, що штучне покриття ігрового поля розділено на три зони, дві з яких є ігровими, а одна неігровою. 3. Ігровий майданчик за п. 1, який відрізняється тим, що штучне покриття ігрового поля розділено на дві зони: одну ігрову і одну неігрову. 4. Ігровий майданчик за п. 2 або 3, який відрізняється тим, що штучне покриття ігрового поля розділено на зони так, що межі зон мають вигляд концентричних кіл, причому неігрова зона обмежена найменшим колом. 5. Ігровий майданчик за будь-яким з пп. 1-4, який відрізняється тим, що штучне покриття ігрового поля виконане знімним. 6. Ігровий майданчик за будь-яким з пп. 1-5, який відрізняється тим, що він обладнаний місцями для глядачів. 7. Ігровий майданчик за будь-яким з пп. 1-6, який відрізняється тим, що він обладнаний покрівлею. Корисна модель відноситься до ігрових майданчиків, які містять невелике за розміром ігрове поле, на якому веде гру, як правило, невелика кількість гравців. Під терміном "ігровий майданчик" тут і далі слід розуміти відносно невелику споруду, яка може бути легко збудована або змонтована як у приміщенні, так і поза ним, наприклад, на шкільному дворі, біля багатоповерхового будинку, у зоні відпочинку тощо. Широко відомі ігрові майданчики, наприклад, для гри у міні-футбол або хокей, які містять огорожу, що обмежує ігрове поле із розділеним на зони штучним покриттям. Під терміном "штучне покриття" тут і далі слід розуміти будь яке покриття, що створено людиною, в тому числі і у випадку, коли матеріал, з якого зроблено покриття, є природнім. Так, трав'яний газон ігрового поля, створений шляхом висаджування насіння трави на спеціальну основу (так званий "трав'яний килим") є штучним покриттям. В грі на такому майданчику використовують принаймні одну ціль та засіб для улучення в згадану ціль, за володіння яким йде боротьба гравців. Таким засобом в даному випадку є м'яч або шайба, а ціллю - одні або частіше двоє воріт, що розташовані по краях майданчика. Характер розділення ігрового поля на зони, відповідає правилам тієї чи іншої гри [див., наприклад, книгу "Футбол" изд. "Физкультура и спорт", М., 1978]. При використанні двох воріт боротьба йде на досить великому за розміром полі, на якому гравці розвивають велику швидкість, що часто призводить до травмування гравців. Тому такі ігри не підходять для дітей і осіб зі слабкою фізичною підготовкою. Крім того великі майданчики багато коштують. У разі, коли використовують одні ворота, гра втрачає сенс, оскільки вся боротьба йде тільки біля воріт. В основу корисної моделі поставлена задача створення ігрового майданчика, який містив би невелике за розмірами поле і який можна було б використовувати для різноманітних ігор з участю осіб будь якого віку та фізичної підготовки. Поставлена задача вирішується тим, що на ігровому майданчику, який містить огорожу, що обмежує ігрове поле із розділеним на зони штуч О) 9441 ним покриттям, останнє розділене принаймні на дві зони, принаймні одна з яких є ігровою і призначена для боротьби гравців за володіння засобом для улучення у ціль, а принаймні одна з інших є неігровою і призначена для розміщення в ній, переважно у її центрі, принаймні однієї цілі, переважно у вигляді довгастого вертикально встановлюваного предмета, який пристосований для збивання або зсування його з місця засобом для улучення в ціль. Термін "неігрова зона" є умовним в тому сенсі, що, хоча вона і є частиною штучного покриття ігрового поля, доступ гравців до неї заборонений; ця зона служить лише для розміщення в ній цілі на певної відстані від ігрової зони. Принцип розділення штучного покриття ігрового поля на ігрові та неігрові зони та розміщення цілей лише у неігрових зонах дозволяє урізноманітнити відомі ігри (футбол, хокей, гандбол, баскетбол, теніс тощо) та зробити їх більш безпечними і дешевими. Дійсно, оскільки гра за володіння засобом для улучення в ціль йде в однієї або декількох відносно невеликих ігрових зонах і на невеликої відстані від цілі, гравцям не потрібно розвивати такі великі швидкості як в традиційному футболі, хокеї, гандболі, баскетболі тощо. Ігрових та неігрових зон може бути декілька. Наприклад, можна боротися за володіння м'ячем в однієї ігрової зоні і звідти улучати у цілі, що розміщені у двох і більше неігрових зонах. Можна, навпаки, улучати у одну або декілька цілей, що розміщені в однієї неігровій зоні, з двох і більше ігрових зон. В останньому випадку в кожній ігровій зоні може грати, наприклад, по одному гравцю з різних команд. Форма і взаєморозташування зон також можуть бути різноманітними. Наприклад, прямокутник може бути поділено прямими на дві ігрові і дві неігрові зони, круг може бути поділено на сектори, зони можуть мати неправильну форму тощо. Ціль переважно розміщують у центрі неігрової зони, але це ні в якому разі не означає, що вона не може бути встановлена в іншому місці ігрової зони, причому значною мірою це залежить від форми зони. Такі самі зауваження стосуються і того, що ціль переважно має вигляд довгастого вертикально встановлюваного предмета, який пристосований для збивання або зсування його з місця засобом для улучення в ціль - вона може мати інший вигляд. Наприклад, у "баскетбольному" варіанті гри ціль має вигляд баскетбольної корзини без щитка, яка розміщена на верхівці стовпа, встановленого у центрі неігрової зони. Крім того, як вже було вказано, цілей може бути декілька. Нарешті, для сучасних варіантів гри може бути доцільним використовувати цілі, улучення в які супроводжується звуковим, світовим, димовим або іншим сигналом. Згідно з корисної моделлю в одному з варіантів ігрового майданчика штучне покриття ігрового поля розділено на три зони, дві з яких є ігровими, а одна неігровою. В іншому варіанті штучне покриття ігрового поля розділено на дві зони: одну ігрову і одну неігрову. Дуже зручним на наш погляд є варіант, згідно з яким штучне покриття ігрового поля розділено на зони так, що межі зон мають вигляд концентричних кіл, причому неігрова зона обмежена найменшим колом. Звичайно використовують штучне покриття, яке відповідає типу цілі та типу засобу для улучення у ціль. Наприклад, для "баскетбольного" варіанту гри (ціль - корзина без щитка, засіб для улучення у ціль - баскетбольний м'яч) бажано мати дерев'яне або інше покриття, від якого добре відскакував би м'яч; для "футбольного" варіанту підійде штучний трав'яний газон тощо. Існує також варіант ігрового майданчика, згідно з яким штучне покриття ігрового поля виконане знімним. Такій підхід дозволяє швидко готувати майданчик для іншого виду гри або створювати різни умови для однієї гри. Розділення штучного покриття ігрового поля на зони звичайно здійснюють шляхом їхньої розмітки. Розмітка може мати вигляд ліній, нанесених, наприклад, фарбою по межах зон; для асфальтового покриття підійде різне забарвлення асфальту у різних зонах; на штучному піщаному покритті на межах зон можуть бути закріплені шнур або стрічка тощо. Межею зовнішньої зони і, як правило, ігрового поля із штучним покриттям зазвичай є огорожа. Нарешті, межі зон можуть бути позначені світовими або лазерними променями; в цьому випадку може бути передбачено, що пересічення цих променій супроводжується якимось сигналом, наприклад, звуковим. Згідно з корисної моделлю ігровий майданчик може бути обладнаний місцями для глядачів, наприклад у вигляді лав. Ігровий майданчик може бути також обладнаний покрівлею. Покрівля може бути шатрового типу, у вигляді тенту тощо. Вона може бути розташована над ігровим полем із штучним покриттям або над ігровим полем і місцями для глядачів. Далі наводиться детальний опис корисної моделі, який однак не повинен розглядатися як такий, що обмежує обсяг правової охорони, визначений формулою корисної моделі. Опис ілюструється рисунками, де на фігурах 1-3 зображені варіанти ігрових майданчиків переважно для гри у "футбол". Такий майданчик (фіг. 1) містить огорожу у вигляді бортика 1, в якому є прохід для гравців і який обмежує ігрове поле із штучним покриттям. Воно має діаметр від 5-7м для дітей до 10-12м і більше для дорослих, а висота бортика складає 20-40см для дітей і 50-75см для дорослих. Співвідношення діаметра поля і висоти огорожі повинні бути такими, щоб запобігати потраплянню засобу для улучення у ціль за межи ігрового майданчика або принаймні зменшувати можливість такого потрапляння. Тому для відносно великого поля, на якому футбольним м'ячем грають дорослі, бажано мати більш високу огорожу, наприклад у вигляді сітки 2 (фіг. 2) висотою 2-4м. Подібну огорожу бажано використовувати також для інших варіантів гри де грають дорослі, особливо, коли майданчик розташований біля будинків. Краще, щоб така огорожа була пристосована для забезпечення глядачам можливості спостерігати за грою (сітка або решітка) та для запо 9441 бігання несанкціонованого входу на ігрове поле із штучним покриттям (прохід, що зачиняється). В даному варіанті ігрове поле має асфальтове покриття, яке створюють за допомогою звичайних будівельних методів. Бажано, щоб покриття мало невеликий (біля 5°) нахил від центру до периферії для стікання води під час дощу або чищення покриття. Асфальтове покриття розділено на дві зони, межі яких мають вигляд концентричних кіл. Зона 3, яка обмежена більшим колом, в даному випадку бортиком 1 або сіткою 2, є ігровою, а зона 4, що обмежена меншим колом 5 - неігровою. Менше коло 5 у даному випадку розмічено на поверхні асфальтового покриття фарбою. У варіанті, що розглядається, у центрі неігрової зони фарбою помічено місце для встановлення цілі - довгастого вертикально встановлюваного предмета, який пристосований для збивання або зсування його з місця засобом для улучення в ціль. Для описаних ігрових майданчиків таким предметом може бути циліндр 6° висотою 20см і діаметром 6 см із деревини або пластмаси (так звана "юка"). Доречно також сказати, що ціллю може бути предмет, запозичений з дуже розпов сюджених підручних засобів: ним може бути, наприклад, повна або порожня пластикова пляшка. Ігровий майданчик може бути обладнаний місцями для глядачів, наприклад у вигляді однієї довгої лави 7, що розміщена навколо бортика. Для захисту гравців і глядачів від дощу або сонця у жарку погоду ігровий майданчик може бути обладнаний покрівлею 8, як це показано на фіг. 3. Правила гри у "футбол" на ігровому майданчику можуть заключатися, наприклад у тому, щоб з ігрової зони 3 попасти в "юку" і збити її. Грають індивідуально два гравці або командами по два гравця. Перемагає гравець або команда, що за відведений час більше разів зіб'є "юку". Не можна знаходитися в неігровій зоні 4. Не можна переривати рух м'яча в бік "юки" в неігровій зоні 4. За вказані порушення, а також за порушення, що вважаються такими у "справжньому" футболі, призначається штрафний удар (пенальті), який здійснюють з місць, що позначені лініями 9 і 9 і (приблизно 5м до "юки"). Лінії 10 і 10і поділяє асфальтове покриття на дві половини, в кожної з яких знаходиться гравець або команда до початку гри (до вкидання) або під час пенальті. Фіг. 2 Комп'ютерна верстка М. Клюкін Підписне Тираж 26 прим. Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП "Український інститут промислової власності", вул. Глазунова, 1, м. Київ-42, 01601