Спосіб тривалого ослаблення розсіяного склерозу або хвороби крона із застосуванням антитіла, що зв’язується з інтегрином альфа-4

1. Спосіб тривалого ослаблення патологічного запалення, яке є розсіяним склерозом або хворобою Крона, у потребуючого цього пацієнта, що включає в себе тривале введення пацієнту в терапевтично ефективній кількості засобу, який інгібує інтегрин альфа-4 або інгібує димер, який містить інтегрин альфа-4, що являє собою антитіло або його імунологічно активний фрагмент, які зв'язуються з інтегрином альфа-4, де тривале введення проводять раз на місяць протягом періоду щонайменше 6 місяців. 2. Спосіб за п.1, де тривале введення проводять протягом періоду щонайменше 12 місяців. 3. Спосіб за п.1, де засіб вводять повторно таким чином, щоб зв'язувати інтегрин альфа-4 або димер, який містить інтегрин альфа-4, і де введення підтримує насичення інтегринового рецептора альфа-4 на рівні, достатньому для тривалого пригнічення у пацієнта патологічного запалення. 2 (19) 1 3 85537 4 18. Спосіб за п.17, де наталізумаб вводять за допомогою інфузії кожні чотири тижні щонайменше протягом 6 місяців в кількості приблизно від 1мг/кг маси пацієнта до приблизно 20мг/кг маси пацієнта. 19. Спосіб за п.18, де інфузії проводять протягом щонайменше 12 місяців. 20. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4, який являє собою антитіло або його імунологічно активний фрагмент, які зв'язуються з інтегрином альфа-4, для отримання лікарського засобу для тривалого лікування патологічного запалення, яке є розсіяним склерозом або хворобою Крона, у потребуючого цього пацієнта, де тривале введення проводять раз на місяць протягом періоду щонайменше 6 місяців. 21. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4 за п.20, де патологічний стан є розсіяним склерозом. 22. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4 за п.20, де патологічний стан є хворобою Крона. 23. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4 за п.22, де інгібітор інтегрину альфа-4 являє собою наталізумаб, а запальне захворювання являє собою хворобу Крона. 24. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4 за п.20, де лікарський засіб складають так, щоб інтегринові рецептори альфа-4 були насиченими на рівні, достатньому для пригнічення патологічного запалення, коли лікарський засіб вводять пацієнту. 25. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4 за п.24, де лікарський засіб, коли його вводять паціє нту, забезпечує насичення інтегринового рецептора альфа-4 на рівні щонайменше приблизно від 65% до приблизно 100%. 26. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4 за п.25, де насичення становить щонайменше 75%. 27. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4 за п.25, де насичення становить щонайменше 80%. 28. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4 за будь-яким з пп.20-25, де інгібітор зв'язується з інтегриновими димерами альфа-4. 29. Застосування за п.20, де моноклональне антитіло являє собою наталізумаб або його імунологічно активний фрагмент. 30. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4 за п.29, де інгібітор зв'язується з альфа-4 бета-1. 31. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4 за п.20, де засіб вводять в кількості, достатній для насичення одного або декількох димерних рецепторів, тим самим пригнічуючи патологічне запалення. 32. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4 за будь-яким з пп.20-31, де інгібітор являє собою наталізумаб і складений у кількості приблизно від 1мг/кг маси пацієнта до приблизно 20мг/кг маси пацієнта для внутрішньовенної інфузії потребуючому цього пацієнту кожні 4 тижні протягом щонайменше 6 місяців. 33. Застосування інгібітора інтегрину альфа-4 за п.32, де інгібітор складають для внутрішньовенної інфузії пацієнту протягом щонайменше 12 місяців. Даний винахід в основному відноситься до засобів, що специфічно зв'язуються з утримуючим субодиницю альфа-4 (α4) інтегриновим рецептором і інгібуючим його і до терапевтичних застосувань даних засобів. Запалення являє собою відповідь тканин, що постачаються кров'ю, на інфекцію або пошкодження і реалізовується адгезією лейкоцитів до ендотеліальних клітин кровоносних судин і їх інфільтрацією в оточуючі тканини. Як правило, при запаленні, інфільтруючі лейкоцити вивільняють токсичні медіатори для знищення організмів, що проникли, фагоцитують дебрис і мертві клітини і грають роль у відновленні тканин і в імунній відповіді. Однак при патологічному запаленні відповідь інфільтруючих лейкоцитів надмірна і може викликати серйозне або смертельне ушкодження. [Див., наприклад, Hickey, Psychoneuroimmunology II (Academic Press 1990)]. Інтегрини являють собою сімейство глікопротеїнів клітинної поверхні, залучених в адгезію клітин, міграцію і активацію імунних клітин. Інтегрини альфа-4 експресуються всіма циркулюючими лейкоцитами, за винятком нейтрофілів і формують гетеродимерні рецептори в поєднанні з субодиницями інтегринів або бетаї або бета?; а димери альфа-4 бета-1 (α4β1) і димери альфа-4 бета-7 (α4β7) грають роль в міграції лейкоцитів через ендотелій судин [Springer et al., 1994 Cell 76: 30114 і Butcher et al., 1996 Science 272: 60-6] і роблять внесок в активацію і виживання клітин в паренхимі [Damle et al., 1993 J. Immunol. 151: 2368-79; Koopman et al., 1994 J. Immunol. 152: 3760-7 і Leussink et al., 2002 Acta Neuropathol. 103: 131136]. Конкретно, альфа-4 бета-1 (також відомий як дуже пізній антиген-4 [VLA-4]) зв'язується з молекулою клітинної адгезії судин 1 (VCAM-1) [Lobb et al., 1994 J. Clin. Invest. 94: 1722-8], яка експресується судинним ендотелієм в багатьох ділянках хронічного запалення [Bevilacqua et al., 1993 Annu. Rev. Immunol. 11: 767-804 і Postigo et al., 1993 Res. Immunol. 144: 723-3-5]. Димер альфа-4 бета-7 взаємодіє з молекулою клітинної адгезії адресину слизової (MAdCAM-1) і опосередковує хомінг лімфоцитів в травний тракт [Farstad et al., 1997 Am. J. Pathol. 150: 187-99 і Issekutz et al., 1991 J. Immunol. 147: 4178-84]. Експресія MAdCAM-1 на судинному ендотелії також посилена в ділянках запалення в кишковому тракті пацієнтів із запальним захворюванням кишечнику (IBD) [Briskin et al., 1997 Am. J. Pathol. 151: 97-110]. Молекули адгезії, такі як інтегрини альфа-4 являють собою потенційні мішені для терапевтичних засобів. Наприклад, рецептор VLA-4, в якому альфа-4 є субодиницею, являє собою важливу мету, оскільки його взаємодія з лігандом відбувається на ендотеліальних клітинах головного мозку. Захворювання і стани, що приводять до запалення головного мозку, мають тяжкі наслідки. В іншому 5 85537 прикладі, інтегриновий димер альфа-4 бета-7 являє собою важливу мету, внаслідок того, що він залучений в хомінг лімфоцитів і патологічне запалення в шлунково-кишковому тракті. Інтегрин альфа-4 бета-1 експресований на позаклітинній поверхні активованих лімфоцитів і моноцитів, залучених в патогенез гострого запального ураження головного мозку і в порушення гематоенцефалічного бар'єра (ВВВ), асоційованих з розсіяним склерозом (PC) [Coles et al., 1999 Ann. Neurol. 46 (3): 296-304]. На тваринних моделях і in vitro і in vi vo тестували засоби проти інтегрину альфа-4 на наявність у них протизапального потенціалу. [Див. Yednock et al., 1992 Nature 356: 63-66; патент США №5840299, виданий Bendig et al. 24 листопада 1998 року, і патент США №6001809, виданий Thorsett et al. 14 грудня 1999 року]. Експерименти in vitro показують, що антитіла до інтегрину альфа-4 перешкоджають прикріпленню лімфоцитів до ендотеліальних клітин головного мозку. Експерименти, що тестують дію антитіл проти інтегрину альфа-4 на тваринах з штучно викликаним станом, що імітує розсіяний склероз, експериментальним аутоімунним енцефаломієлітом (ЕАЕ), продемонстрували, що введення антитіл проти інтегрину альфа-4 запобігає запаленню головного мозку і подальшому паралічу у тварин. Разом дані експерименти ідентифікували антитіла проти інтегрину альфа-4 як потенційно застосовні терапевтичні засоби для лікування розсіяного склерозу і інших запальних захворювань і порушень. Іншим конкретним прикладом патологічного запалення, що залучає інтегрини альфа-4, є хвороба Крона (CD), що являє собою хронічне, невиліковне, ремітуюче, трансмуральне запалення кишкового тракту. За хворювання характеризується невідповідною міграцією і активацією імунних клітин в слизовій кишечнику, включаючи в себе Тклітини, макрофаги і нейтрофіли [Schreiber et al., 1991 Gastroenterology 101: 1020-30]. Способи першочергової медичної терапії для хвороби Крона включають в себе 5-аміносаліцилати (5-ASA), що володіють низькою ефективністю, і кортикостероїди, що володіють різними короткостроковими і тривалими побічними ефектами [Munkholm et al., 1994 Gut 35: 360-2]. Стійких до терапії першої лінії пацієнтів лікують імуносупресорними засобами, такими як азатіоприн, 6-меркаптопурин і метотрексат, але дані засоби володіють повільним початком дії і потенційно серйозними побічними ефектами [Stein et al., 2001 Surg. Clin. North Am. 81: 71101, viii]. Зовсім недавно для застосування в лікуванні хвороби Крона впровадили біологічні засоби з більш швидким початком дії, але застосування таких засобів схожим чином пов'язане з такими проблемами як тривалість ефективної дії і побічні ефекти. Даний винахід відноситься до способів тривалого ослаблення патологічного запалення у пацієнта, за допомогою тривалого введення засобу, що селективно зв'язується з інтегрином альфа-4. Режим тривалого дозування засобу проти альфа-4 розрахований так, щоб (1) засіб специфічно зв'язувався з інтегрином альфа-4 або утримуючим 6 інтегрин альфа-4 інтегриновим димером і (2) засіб вводили повторно для підтримки насичення інтегринового рецептора альфа-4 на рівні, достатньому для придушення патологічного запалення. Засіб згідно з даним винаходом може бути придатним для придушення запалення за допомогою зв'язування і інгібування всіх інтегринових димерів, що містять субодиницю альфа-4, або його можна розробити так, щоб зв'язувати конкретний димер, наприклад, альфа-4 бета-1. В одному здійсненні ефективність режиму тривалого дозування можна визначити вимірюванням насичення конкретного інтегринового димера. У конкретному прикладі вважають, що інтегриновий димер альфа-4 бета-1 залучений до розсіяного склерозу і, таким чином, рівень насичення, необхідний для ефективного тривалого введення, можна виміряти за допомогою вимірювання насичення димерного рецептора альфа-4 бета-1. В іншому здійсненні, де передбачають, що інтегринові димери залучені до патологічного запалення, для визначення ефективності режиму тривалого введення можна вимірювати насичення поєднання димерних рецепторів. У конкретному прикладі вважають, що і димери альфа-4 бета-1 і димери альфа-4 бета-7 залучені до патологічного запалення, асоційованого із запальним захворюванням кишечнику. Таким чином, вимірювання рівнів насичення і альфа-4 бета-1 і альфа-4 бета-7 може бути придатним для визначення ефективності конкретного режиму тривалого введення. В одному здійсненні успіх режиму тривалого дозування можна визначати оцінкою фізіологічного маркера патологічного запалення. Наприклад, при режимі тривалого дозування, що застосовується для PC, успіх режиму дозування можна підтвердити за допомогою визначення рівнів осередків ураження головного мозку із застосуванням способу візуалізації, наприклад, магнітно-резонансної томографії (МРТ). В іншому прикладі, при режимі тривалого дозування, що застосовується для CD, успіх режиму дозування можна підтвердити за допомогою визначення рівнів сироваткового Среактивного білка у пацієнта. У ще одному прикладі успіх режиму дозування можна визначити із застосуванням встановленої групи критеріїв, асоційованих з поліпшенням, наприклад, зменшення CDAI у пацієнта CD. Інше здійснення даного винаходу відноситься до лікування запального захворювання шлунковокишкового тракту (наприклад, хвороба Крона, виразковий коліт і запальне захворювання кишечнику) у суб'єкта, що включає в себе введення терапевтично ефективної кількості утримуючої наталізумаб композиції, достатньої для лікування або ослаблення вказаного запального захворювання шлунково-кишкового тракту у вказаного пацієнта. У конкретному здійсненні даний винахід відноситься до режиму дозування, де передбачене повторне введення засобу для забезпечення у пацієнта рівня насичення інтегринового рецептора альфа-4 в розмірі 65-100%, таким чином забезпечуючи тривале придушення патологічного запа 7 85537 лення у пацієнта. В іншому конкретному здійсненні засіб вводять повторно для забезпечення у пацієнта рівнів, щонайменше, приблизно 75-100%. У ще одному конкретному здійсненні засіб вводять повторно для забезпечення у пацієнта рівнів, щонайменше, приблизно 80-100%. Особливістю винаходу є те, що у пацієнта можна тривало придушувати небажані ефекти патологічного запалення, наприклад, протягом періоду тривалістю шість місяців, один рік, два роки і більше. Аспектом способу згідно з даним винаходом є те, що протягом тривалих періодів підтримуються рівні засобу проти інтегрину альфа-4, достатні для придушення патологічного запалення протягом даних періодів. Особливістю винаходу є те, що форма дозування забезпечує менші рівні патологічного запалення протягом більш тривалих періодів в порівнянні з однократною дозою. Перевагою даного винаходу є те, що засоби, що застосовуються в способах згідно з даним винаходом добре переносяться і володіють низькою токсичністю. Дані і інші об'єкти, переваги і особливості даного винаходу стан уть зрозумілі фахівцям в даній галузі після детального ознайомлення зі способами і композиціями, досить повно описаними нижче. Фіг.1 являє собою лінійний графік, що ілюструє загальну середню кількість нових осередків з накопиченням'ОсГу пацієнтів з PC після дозування наталізумаба. На Фіг.2 представлені проценти активних сканувань в кожній часовій точці протягом вивчення застосування наталізумаба при PC. Активні сканування являють собою сканування, що містять один або декілька нових осередків з накопиченням Gd. На Фіг.3А-С і 4 А-С представлені сироваткові концентрації наталізумаба після конкретних часових точок режиму дозування в дослідженні PC. На Фіг.3А-С представлені рівні при дослідженні дози 3мг/кг; на Фіг.4А-С представлені рівні при дослідженні дози 6мг/кг; На Фіг.5A-F представлені рівні насичення рецептора, що підтримуються при дослідженні PC. Рівні представлені як процентні значення. На Фіг.6 і 7 представлений процент пацієнтів, що досягли передбачуваних критеріїв клінічної відповіді (Фіг.6) або ремісії (Фіг.7) після дозування при дослідженні CD. На Фіг.8 представлені середні зміни сироваткового С-реактивного білка у підгрупи пацієнтів із збільшеним в порівнянні з базовим в даному дослідженні рівнем С-реактивного білка. Базові значення складали (в мг/л): плацебо - 38,44 (N=26); група 3+0мг/кг - 32,35 (N=38); група 3+3мг/кг 41,16 (N=33) і група 6+6мг/кг-333 (N=26). На Фіг.9А-В, відповідно, представлені ефекти наталізумаба на циркулюючі еозинофіли у пацієнтів з активною хворобою Крона (CD) і виразковим колітом (UC). Фіг.9А демонструє, що наталізумаб значно збільшує число циркулюючих еозинофілів у пацієнтів з хворобою Крона (n=18) і виразковим колітом (n=12) після інфузії 3мг/кг наталізумаба. Фіг.9В демонструє, що введення наталізумаба 8 значно збільшує число моноцитів у пацієнтів з активною хворобою Крона і виразковим колітом після інфузії 3мг/кг наталізумаба. На Фіг.10А-D представлений вплив введення наталізумаба на клітини TCRαβ+, які експресують активаційний антиген. У частині А представлена дія наталізумаба у пацієнтів з активною хворобою Крона, тобто значне збільшення клітин ΤCRαβ+, які експресують CD26, HLA-DR, CD8CR і CD8CD28, щонайменше, до чотирьох тижнів після інфузії 3мг/кг наталізумаба. У частині В представлена дія наталізумаба на експресуючі активаційний антиген клітини TCRαβ+ у пацієнтів з активним виразковим колітом, так як значне збільшення клітин TCRαβ+, які експресують CD26, HLA-DR, CD8DR і CD8CD28, щонайменше, до чотирьох тижнів після інфузії 3мг/кг наталізумаба. У частині С представлена дія введення наталізумаба на клітини TCRαβ+, які експресують активаційний антиген і маркери пам'яті і маркери «наївних» клітин, у пацієнтів з активною хворобою Крона, тобто значне збільшення клітин пам'яті (CD45RO) і «наївних» клітин (CD45RA) TCRαβ+, щонайменше, до чотирьох тижнів після інфузії наталізумаба. У частині D представлені ефекти наталізумаба на клітини TCRaP+, які експресують активаційний антиген, маркери пам'яті і маркери «наївних» клітин, у пацієнтів з активним виразковим колітом, тобто значне збільшення клітин пам'яті (CD45RO) TCRαβ+, «наївних» клітин (CD45RA) TCRαβ+, клітин TCRαβ+ з CD69 і CD38, протягом одного тижня після введення наталізумаба. На Фіг.11А-В представлені ефекти наталізумаба на циркулюючі клітини TGRαβ+ і клітини NKтипу у пацієнтів з активною хворобою Крона і з виразковим колітом, відповідно. Перед описом даних способів і терапевтичних засобів необхідно зрозуміти, що даний винахід не обмежується конкретними способами, що описуються, і терапевтичними засобами, які по суті, безсумнівно, можуть змінюватися. Також необхідно зрозуміти, що термінологія, що застосовується тут, призначена тільки для мети опису конкретних здійснень і не призначена для обмеження. Коли представлені великі діапазони значень, необхідно розуміти, що кожне проміжне значення аж до однієї десятої одиниці нижньої межі, якщо тільки в контексті явно не вказано інакше, між верхньою і нижньою межею даного діапазону і будьяке інше вказане або проміжне значення у вказаному діапазоні, включені в даний винахід. Верхню і нижню межі даних менших діапазонів можна незалежно включати в менший діапазон за умови того, що будь-яка межа конкретно виключається з вказаного інтервалу. Коли вказаний діапазон включає в себе одну або обидві межі, діапазони, що виключають обидві з даних включених меж, також включені в даний винахід. Якщо не визначено інакше, всі технічні і наукові терміни, що застосовуються тут, володіють тими ж значеннями, які звичайно розуміє фахівець в галузі, якій належить даний винахід. Хоча на практиці або при тестуванні згідно з даним винаходом можна застосовувати будь-які подібні або еквівалентні тим, що описані тут способи і речовини, тут 9 85537 описані переважні способи і речовини. Всі вказані тут публікації включені сюди як посилання для розкриття і опису способів і/або речовин, в зв'язку з тими, публікації про яких цитуються. Необхідно зазначити, що, як застосовують тут, форми однини включають множину посилань, якщо в контексті явно не вказано іншого. Таким чином, посилання на "антитіло" включає в себе множину таких антитіл, а посилання на "дозування" включає в себе посилання на одне або декілька дозувань і їх еквівалентів, відомим фахівцям в даній галузі, і т.д. Публікації, що обговорюються тут, надані виключно для їх опису до дати подачі даної заявки. Нічого тут не треба тлумачити як визнання того, що даний винахід дає право «обійти» такі публікації внаслідок більш раннього терміну створення., ^винаходу. Крім того, надані дати публікаціїможуть відрізнятися від фактичних дат публікацій, які можуть потребувати незалежного підтвердження. Як застосовують тут, термін "засіб проти альфа-4" відноситься до будь-якого засобу, що специфічно зв'язується з інтегрином, який містить субодиницю альфа-4, і інгібує активність інтегрину. Він включає в себе засоби, що специфічно зв'язуються з інтегрином альфа-4, а також засоби, що зв'язуються з інтегриновим димером, що містить інтегрин альфа-4, наприклад, альфа-4 бета-1 (α4β1) або альфа-4 бета-7 (α4β7). Термін "засоби" призначений для включення в себе синтетичних і рекомбінантних молекул (наприклад, антитіл, низькомолекулярних сполук, пептидів або інших отриманих синтетичним шляхом молекул або сполук, а також рекомбінантно отриманих генних продуктів), а також сполук, що зустрічаються в природі (наприклад, поліпептидів, антитіл і т.п.). Як застосовують тут в контексті режиму постійного дозування, термін "ефективність" відноситься до ефективності конкретного режиму лікування. Ефективність можна виміряти на основі зміни протікання захворювання у відповідь на засіб згідно з даним винаходом. Наприклад, при лікуванні PC, ефективність можна виміряти за допомогою частоти рецидивів при ремітуючому PC і за допомогою присутності або відсутності нових осередків ураження в центральній нервовій системі, як визначають із застосуванням таких способів, як МРТ. Як застосовують тут в контексті режимів тривалого лікування, термін "сприятливий" відноситься до ефективності конкретного режиму лікування. Він включає в себе баланс ефективності, токсичності (наприклад, побічні ефекти і переносимість пацієнтом композиції або одиниці дозування), дотримання пацієнтом режиму і схеми лікування і т.п.Щоб розглядати режим тривалого введення як "успішний", необхідний баланс різних аспектів догляду за пацієнтом і ефективності для отримання найбільш сприятливого для пацієнта результату. Як застосовують тут, терміни "специфічно зв'язується" або "зв'язується специфічно" відносяться до ситуації, в якій один представник пари, що специфічно зв'язується, не показує ніякого значного зв'язування з молекулами, відмінними від 10 його специфічного партнера по зв'язуванню (наприклад, афінність для його партнера по зв'язуванню приблизно 1000х або більше. В даномувинаході засіб проти інтегрину альфа-4 не демонструє специфічного зв'язування з жодним поліпептидом, відмінним від інтегрину альфа-4 або рецептора, що містить інтегрин альфа-4. Наприклад, показано, що антитіла, що застосовуються в способах згідно з даним винаходом, які зв'язуються з інтегрином альфа-4 з афінністю зв'язування в розмірі 10 моль/літр або більше, переважно 10моль/літр або більше, специфічно зв'язуються з інтегрином альфа-4. Як застосовують тут, термін "значною мірою гомологічний" означає будь-який поліпептид з такою зміною в послідовності, що в поліпептиді одну або декілька амінокислот замінює функціонально еквівалентна амінокислота, з отриманням, таким чином, зміни, яка не надає або впливає невеликий чином на властивості зв'язування поліпептидів. Наприклад, один або декілька амінокислотних залишків в послідовності можна замінити на іншу амінокислоту тієї ж полярності. Як застосовують тут, терміни "викликає імунну відповідь" і "викликає імунну відповідь хазяїна" відносяться до отримання імунної відповіді до рецептору, що містить інтегрин альфа-4, у суб'єкта, після введення суб'єкту засобу згідно з даним винаходом. Імунну відповідь у суб'єкта можна охарактеризувати реактивністю сироватки до інтегринового рецептору альфа-4, яка, щонайменше, вдвічі більше, ніж у суб'єкта, що не зазнавав лікування, більш переважно - в три рази, ніж реактивність у суб'єкта, що не зазнавав лікування, і навіть більш переважно -щонайменше, в чотири рази, ніж реактивність у суб'єкта, що не зазнавав лікування, з імунореактивністю сироватки, виміряної із застосуванням розведення приблизно 1:100. Термін "наповнювач" означає будь-яку сполуку, створюючу частин у препарату, призначену діяти тільки як носій, тобто не призначену для надання біологічної дії самостійно. Як застосовують тут, термін "ад'ювант" відноситься до домішки в композицію, яка посилює імунну відповідь на засіб згідно з винаходом, але яка самостійно не викликає імунну відповідь. Ад'юванти можуть посилювати імунну відповідь, використовуючи множину біологічних механізмів, що включають в себе як необмежувальні приклади рекрутування лімфоцитів, стимуляцію Т-клітин, стимуляцію В-клітин і стимуляцію макрофагів. Терміни "вплив" і "лікування" і т.п.застосовують тут, як правило, щоб позначити отримання бажаного фармакологічного і фізіологічного ефекту. Ефект може бути профілактичним в термінах профілактики або часткової профілактики захворювання, симптому або їх стану і/або може бути терапевтичним в термінах часткового або повного лікування захворювання, стану, симптому або несприятливої дії, властивої захворюванню. Як застосовують тут, термін "лікування" відноситься до будь-якого лікування захворювання тварини, особливо людини, і включає в себе (а) профілактику від виникнення захворювання у суб'єкта, схильного до даного захворювання, але у якого ще не діа 11 85537 гностували наявність даного захворювання; (b) придушення захворювання, тобто затримку його розвитку; або (с) полегшення захворювання і/або його симптомів або станів. Винахід призначений для лікування пацієнтів, що страждають захворюванням, яке відноситься до патологічного запалення. Даний винахід включає в себе профілактику, придушення або полегшення несприятливих ефектів, властиви х патологічному запаленню, протягом тривалих періодів часу і/або, що викликаються фізіологічними відповідями на невідповідне запалення, присутнє в біологічній системі протягом тривалих періодів часу. Як застосовують тут, термін "патологічне запалення" відноситься до невідповідного і хронічного запалення, асоційованого з порушеннями, що включають в себе як необмежувальні приклади астму, атеросклероз, деменцію при СНІДі, діабет, запальне захворювання кишечнику, ревматоїдний артрит, відторгнення трансплантату, захворювання трансплантат проти хазяїна, розсіяний склероз (особливо для придушення демієлінізації), пухлинне метастазування, нефрит, атопічний дерматит, псоріаз, ішемію міокарда, хронічний простатит, ускладнення серпасто-клітинної анемії, червоний вовчак і гостре, опосередковане лейкоцитами ушкодження легенів. Таке запалення характеризується підвищеною відповіддю клітин запалення, що включає в себе інфільтрацію лейкоцитами. З плином часу таке патологічне запалення приводить до ушкодження тканини в ділянці невідповідного запалення. Мають на увазі, що "Ан тегрен®" включає в себе антитіло, також відоме як AN 100226 (номер коду антитіла) або наталізумаб (назва US AN). Антегрен® являє собою рекомбінантне, гуманізоване антитіло проти інтегрину альфа-4. Переважне захворювання або стан, що підлягає лікуванню у ссавця, являє собою захворювання або стан, який регулюється при введенні терапевтично ефективної дози Antegren®. Даний винахід оснований на тому несподіваному результаті, що тривалого введення виявленого класу нових сполук, відомих як селективні інгібітори молекул адгезії (SAMI), досить для забезпечення підтримки тривалого придушення запалення при порушеннях, що залучають інтегринові димери. Після скасування режиму повторного дозування, придушення запалення припиняється (див., наприклад, Фіг.2). Попередні способи лікування інгібіторами запалення застосовували абсолютно відмінні режими дозування, в уявленні, що введення інгібітору запалення може викликати реакцію власної системи відповіді організму, що в свою чергу приведе до розпізнавання запалення як патологічного і як наслідок до тривалого ослаблення патологічного запалення. Автори винаходу показали тут те, що режим тривалого дозування не тільки більш ефективний, ніж короткочасний режим дозування, але, фактично, він необхідний для підтримки придушення патологічного запалення. Таким чином, для реалізації деяких з більшості важливих переваг винаходу рівні засобу проти інтегрину альфа-4 необхідно підтримувати протягом ряду місяців або навіть років. 12 Даний винахід оснований на результатах великого, рандомізованого випробування з контролем плацебо антитіла проти інтегрину альфа-4, наталізумаба, у пацієнтів з ремітуючим PC або страждаючих від помірної до дуже активної CD. Наталізумаб являє собою рекомбінантне, гуманізоване, моноклональне антитіло проти інтегрину альфа-4. Результати даних двох випробувань показали, що лікування за допомогою наталізумаба поліпшує ознаки і симптоми у пацієнтів з PC і CD. Винахід також допускає включення інших химерних антитіл, включаючи приматизовані™ антитіла. У загальному значенні спосіб згідно з винаходом не включає в себе ніякого конкретного способу введення, оскільки спосіб введення залежить від форми активного засобу і препарату, розробленого для введення активних засобів(у). Однак, описані тут конкретні приклади отримані із застосуванням парентерального введення наталізумаба. Хоча в даному винаході описано застосування антитіла, що специфічно зв'язується з інтегрином альфа-4, воно також призначене, щоб включати в себе тривале введення, наприклад, бівалентних або полівалентних антитіл, що розпізнають обох партнерів інтегринового димера, за умови, що димер містить інтегрин альфа-4. Основна концепція винаходу відноситься до введення відносно постійних кількостей активних засобів в кровоносну систему пацієнта протягом декількох місяців або років. Дане тривале введення засобу, що селективно зв'язується з інтегрином альфа-4 або димером, що містить інтегрин альфа4, приводить до придушення патологічного запалення, що підтримується на постійному рівні протягом періоду часу. За допомогою підтримки терапевтичних рівнів активного засобу протягом періоду часу, у пацієнта можна тривало придушувати патологічне запалення. У дуже конкретному значенні, винахід включає в себе отримання і підтримку у людини рівня насичення димерного рецептора, що містить інтегрин альфа-4 в діапазоні приблизно від 65% до приблизно 100%, більш переважно - приблизно від 75% до приблизно 100%, і навіть більш переважно приблизно від 80% до приблизно 100%. Такі рівні насичення рецепторів підтримують протягом тривалого періоду (наприклад, протягом 6 місяців або близько того) для забезпечення тривалого придушення патологічного запалення. Засоби, що селективно зв'язуються з інтегринами альфа-4 При практичному втіленні даного винаходу можна застосовувати різні типи засобів зі здатністю зв'язуватися з інтегринами альфа-4 і придушувати їх активність. Багато які такі засоби ідентифіковані і охарактеризовані, а конкретні засоби описані нижче. Керуючись наданими тут вказівками, фахівець в даній галузі без великих зусиль ідентифікує інші засоби, здатні інгібувати інтегринові димери, що містять альфа-4, способом, який біологічно імітує або схожий зі способами конкретно описаних засобів, а даний винахід має на увазі включення в себе тривалого введення таких засобів і поєднань таких засобів. 13 85537 Антитіла В одному конкретному здійсненні засоби згідно з винаходом являють собою антитіла або їх імунологічно активні фрагменти, що специфічно зв'язуються з інтегрином альфа-4 або димером, що містить альфа-4, такий як альфа-4 бета-1 або альфа4 бета-7. Коли засіб згідно з винаходом являє собою антитіло, переважним є моноклональне антитіло. У протилежність препаратам поліклональних антитіл, які, як правило, включають в себе різні антитіла, направлені проти різних епітопів, кожне моноклональне антитіло направлене проти одного епітопу на антигені. Друга перевага моноклональних антитіл полягає в тому, що їх синтезують такими способами, що вони не забруднені іншими імуноглобулінами, наприклад, за допомогою фагового дисплея або виділення з гібридоми. Хоча в даний винахід як засоби згідно з винаходом маються на увазі включеними і полїклональні і моноклональні антитіла, моноклональні антитіла переважні, оскільки вони високоспецифічні, і, таким чином, винахід обговорюють головним чином в термінах моноклональних антитіл. Крім того, можна ідентифікувати інші антитіла із застосуванням доступних в даній галузі способів. Наприклад, моноклональні антитіла згідно з даним винаходом можна отримувати із застосуванням технології фагового дисплея. Потім виділяють фрагменти антитіл, що специфічно зв'язуються з інтегрином альфа-4 або утримуючим інтегрин альфа-4 димером. Ілюстративні переважні способи для отримання таких антитіл за допомогою фагового дисплея описані в [патентах США №№6225447, 6180336, 6172197, 6140471, 5969108, 5885793, 5872215, 5871907, 5858657,5837242,5733743 і 5565332]. Моноклональні антитіла також можна отримувати із застосуванням традиційних гібридомних способів. Дані способи широко застосовують для отримання гібридних клітинних ліній, що секретують високі рівні моноклональних антитіл проти конкретних антигенів, і їх також можна застосовувати для отримання моноклональних антитіл згідно з даним винаходом. Наприклад, мишей (наприклад, мишей Balb/c) можна імунізувати антигенним епітопом інтегрину альфа-4 за допомогою внутрішньочеревинної ін'єкції. Після того, як пройде достатній для розвитку імунної відповіді час, мишей умертвляють, і отримують клітини селезінки, і зливають з клітинами мієломи із застосуванням добре відомих в даній галузі способів. Отримані в результаті злиті клітини, гібридоми, потім ростять в селективному середовищі, а виживаючі клітини ростять в такому середовищі із застосуванням умов лімітуючого розведення. Після клонування і повторного клонування гібридоми можна виділяти для того, щоб секретувати антитіла (наприклад, клас IgG або IgM, або підклас IgGl), що селективно зв'язуються з мішенню, інтегрином альфа-4 або димером, що містить інтегрин альфа-4. Для отримання засобів, конкретно для застосування для людини, виділені антитіла потім можна застосовувати для отримання химерних і гуманізованих антитіл. 14 Антитіла згідно з винаходом включають в себе як необмежувальні приклади поліклональні, моноклональні, мультиспецифічні, людські, гуманізовані або химерні антитіла, одноланцюгові антитіла (наприклад, scFv), Fab-фрагменти, Р(аb')фрагменти, фрагменти, отримані за допомогою експресійної бібліотеки Fab, антиідіотипічні (антиId) антитіла (наприклад, включаючі в себе анти-ldантитіла до антитіл згідно з винаходом) і фрагменти будь-якого з вказаних вище, що зв'язуються з епітопами. Найбільш переважно антитіла являють собою фрагменти людських антитіл, що зв'язуються з антигенами згідно з даним винаходом, і включають в себе як необмежувальні приклади Fab, Fab' і F(ab')2, Fd, одноланцюгові Fv (scFv), одноланцюгові антитіла, пов'язані дисульфідними зв'язками Fv (sdFv) і фрагменти, що містять або домен VL або домен VH. Фрагменти антитіл, що зв'язуються з антигенами, які включають в себе одноланцюгові антитіла, можуть містити варіабельну ділянку(и) одну або в поєднанні з цілим або частиною наступного нижче: шарнірна ділянка, домени СН1, СН2 і СН3. Також даний винахід включає в себе фрагменти, що зв'язуються з антигенами, які можуть містити будь-яке поєднання варіабельної ділянки(ок) з шарнірною ділянкою і доменами СН1, СН2 і СН3. Антитіла згідно з винаходом можуть походити з будь-якого тваринного джерела, що включає в себе птахів і ссавців. Переважно антитіла є людськими, мишачими і щурячими, ослячими, овечими, мавпячими, кролячими, козячими антитілами, антитілами морських свинок, свиними, верблюжими, кінськими або курячими (або інших птахів) антитілами. Як застосовують тут, "людські" антитіла включають в себе антитіла з амінокислотною послідовністю людського імуноглобуліну і включають в себе антитіла, виділені з бібліотек людських імуноглобулінів або з тварин, трансгенних по одному або декількох людських імуноглобулінах і не експресуючих ендогенні імуноглобуліни, як описано нижче і, наприклад, в [патенті США №593.^598, виданому Kucherlapati et al]. Химерні і гуманізовані антитіла можна отримувати з антитіл, що не належать людині, і вони можуть володіти такою ж або подібною афінністю зв'язування, як і антитіло з якого вони отримані. Способи отримання химерних антитіл [Morrison et al., 1984 Proc. Natl. Acad. Sci. 81: 6851; Neuberger et al., 1984 Nature 312: 604; Takeda et al., 1985 Nature 314: 452] включають в себе злиття генів, що кодують, наприклад, мишачу молекулу антитіла відповідної антигенної специфічності з генами, що кодують людську молекулу антитіла з відповідною біологічною активністю; такі антитіла знаходяться в об'ємі даного винаходу. Наприклад, кодуючу варіабельну (V) ділянку мишачого моноклонального антитіла нуклеїнову кислоту можна зв'язати з тією, що кодує людську константну (С) діялнку, наприклад, IgG1 або IgG4 нуклеїновою кислотою. Таким чином, отримане в результаті антитіло являє собою видовий гібрид, як правило, зі зв'язуючим антиген доменом з антитіла, що не належить людині, і С або ефекторним доменом з людського антитіла або антитіла приматів. 15 85537 Гуманізовані антитіла являють собою антитіла з варіабельними ділянками, що початково походять з людського антитіла (тобто акцепторного антитіла), але з ділянками, що визначають комплементарність, значною мірою з антитіла, що не належить людині (донорне антитіло). [Див., наприклад, Queen et al., Proc. Natl. Acad. Sci USA 86: 10029-10033 (1989); WO 90/07861, патенти США №№6054297, 5693761, 5585089, 5530101 і 5224539]. Константна ділянка або ділянки даних антитіл, як правило, також походять з людського антитіла. Людські варіабельні ділянки, як правило, вибирають з людських антитіл з послідовностями, що демонструють високу гомологію з бажаними доменами варіабельних регіонів, що зв'язуються, які не належать людині. Варіабельні залишки тяжких і легких ланцюгів можна отримати з того ж антитіла або іншого людського антитіла. Крім того, послідовності можна вибрати як консенсус декількох людських антитіл, як описано в [WO 92/22653]. "Приматизоване™ антитіло" являє собою рекомбінантне антитіло, що містить варіабельні послідовності або зв'язуючі антиген частини приматів і послідовності людських константних доменів. Див.Newman, Biotechnology, 1992, 10: 1455-60. Приматизація антитіл приводить до "отримання антитіл, що містять мавпячі варіабельні домени і людські константні послідовності. Більш детально [див. патент США №6113898]. Даний спосіб модифікує антитіла так, що вони не відторгаються після введення людям, внаслідок того, що вони є антигенними. Даний спосіб оснований на імунізації макак-крабоїдів людськими антигенами або рецепторами. Даний спосіб розроблений для створення моноклональних антитіл з високою афінністю, направлених до людських антигенів клітинної поверхні. Конкретні амінокислоти в людській варіабельній ділянці вибирають для заміни, основуючись на передбаченій конформації і властивостях зв'язування антигена. їх можна визначити із застосуванням таких способів, як комп'ютерне моделювання, прогноз поведінки і властивостей зв'язування амінокислот в певних положеннях у варіабельній ділянці і спостереження ефектів заміни. Наприклад, коли людська варіабельна ділянка і варіабельна ділянка, що не належить людині, відрізняється по амінокислоті, людську варіабельну ділянку можна змінити так, щоб вона відображала амінокислотний склад варіабельної ділянки, що не належить людині. У конкретному здійсненні антитіла, що застосовуються при тривалому режимі дозування згідно з даним винаходом являють собою гуманізовані антитіла, як описано в [патенті США №5840299], включеному сюди як посилання. В іншому здійсненні несучих гени людських антитіл мишей можна імунізувати антигенною структурою інтегрину альфа-4 і можна застосовувати гібридомну технологію, для отримання людських антитіл, що селективно зв'язуються з інтегрином альфа-4. Химерні, людські і/або гуманізовані антитіла можна отримувати із застосуванням рекомбінантної експресії, наприклад, експресії в людських гіб 16 ридомах [Cole et al., Monoclonal Antibodies and Cancer Therapy, Alan R. Liss, p.77 (1985)], в клітинах мієломи або в клітинах яєчника китайського хом'ячка (СНО). Альтернативно, кодуючі антитіла послідовності можна впровадити в трансгени для введення в геном трансгенної тварини і подальшої експресії в молоці трансгенної тварини. [Див., наприклад, патенти США №№6197946, 5849992, 5565362, 5336894 і 5304489.] Відповідні трансгени включають в себе трансгени з промотором і/або енхансером з специфічного для молочної залози гена, наприклад, казеїну або β-лактоглобуліну. Низькомолекулярні сполуки Низькомолекулярні сполуки для застосування згідно з даним винаходом включають в себе множину хімічних класів, хоча, як правило, вони являють собою органічні молекули, переважно невеликі органічні сполуки з молекулярною масою більше ніж 50 і менше ніж приблизно 4000 Дальтон. Засоби-кандидати містять функціональні групи, необхідні для стр уктурної взаємодії з білками, зокрема водневими зв'язками і, як правило, включають в себе амінну, карбонільну, гідроксильну або карбоксильну групу, переважно, щонайменше, дві з функціональних хімічних гр уп.Засоби-кандидати часто містять циклічні вуглецеві або гетероциклічні структури і/або ароматичні або поліароматичні структури, заміщені однією або декількома з вказаних вище функціональних груп.Засобикандидати також знаходять серед біологічних молекул, що включають в себе як необмежувальні приклади пептиди, сахариди, жирні кислоти, стероїди, пурини, піримідини, їх похідні, структурні аналоги або поєднання. Низькомолекулярні сполуки можна отримати з широкої множини джерел, що включають в себе бібліотеки синтетичних або природних сполук. Наприклад, для випадкового і направленого синтезу широкої множини органічних сполук і біологічних молекул, включаючи експресію випадкових олігонуклеотидів і олігопептидів, доступна множина способів. Альтернативно, доступно або легко отримати бібліотеки природних сполук в формі бактерійних, грибних, рослинних і тваринних екстрактів. Додатково, природні або синтетично отримані бібліотеки і сполуки легко модифікувати традиційними хімічними, фізичними і біохімічними засобами і їх можна застосовувати для отримання комбінаторних бібліотек. Відомі фармакологічні засоби для отримання структурних аналогів можна піддати направленим або випадковим хімічним модифікаціям, таким як ацилювання, алкілування, етерифікація, амідування і т.п. Пептиди проти інтегрину альфа-4 Способи згідно з винаходом можна провести з будь-якими пептидами, здатними зв'язуватися з інтегрином альфа-4 або з димером, що містить субодиницю альфа-4. Включеними в способи згідно з винаходом є пептиди, істотно гомологичні ділянці позаклітинного матрикса або натуральному ліганду специфічного рецептора інтегрину альфа4 або цільовим рецепторам. Наприклад, для тривалого інгібування рецептора альфа-4 бета-1 можна застосовувати пептиди, що містять, щонайменше, частин у фібронектинового регіону IIICS 17 85537 (наприклад, пептиди, що містять, щонайменше, частину пептидної послідовності CS-1 і послідовності, істотно гомологічної послідовності CS-1), і їх можна застосовувати для зв'язування з рецептором і інгібування активності інтегрину, що містить альфа-4. [Див., наприклад, USSN 08/452098], повністю включений сюди як посилання. Засоби, що викликають імунну відповідь У конкретному здійсненні засоби згідно з винаходом являють собою пептиди або пептидоміметики, що містять імуногенний фрагмент інтегрину альфа-4. Імуногенний фрагмент являє собою будь-який фрагмент, що містить епітоп альфа-4, як правило, складається, щонайменше, з 3, 5, 7, 10, 15, 17 або 20 послідовних амінокислот з природного білка альфа-4 тварин. Пептидна послідовність людського і мишачого альфа-4 доступна в GenBank (інвентарні №№АА59613 і NP-034706). Фахівець в даній галузі легко отримає пептидний засіб згідно з винаходом на основі амінокислотної послідовності альфа-4 або застосовуючи нуклеотиди дикого типу, що кодують його (наприклад, інвентарні №№в GenBank L12002 і NM-01056, відповідно). Коли отримані відповідні пептиди, спочатку їх можна піддати скринінгу антитілами, для яких відомо, що вони володіють бажаною імуногенною активністю, наприклад, антитілами, що селективно зв'язуються зі структурою альфа-4 і, що характеризуються здатністю інгібувати активність інтегрину, що містить альфа-4. Імуногенний фрагмент також можна сконструювати так, щоб він містив амінокислотні аналоги або інші структурні елементи, що посилюють імунну відповідь. Зокрема, пептидні фрагменти можуть нести змінені С- або N-кінці, що посилюють загальну імуногенність молекул, не перешкоджаючи їх здатності викликати імунну відповідь. Приклади таких аналогів включають в себе як необмежувальні приклади альфа-, альфа-двозаміщені амінокислоти, N-алкіл-амінокислоти, молочну кислоту, 4-гідроксипролін, гамма-карбоксиглутамат, гаммаN,N,N-триметиллізин, гамма-N-ацетиллізин, Офосфосерин, N-ацетилсерин, N-формілметіонін, 3метилгістидин і 5-гідроксилізин. Інші придатні аналоги можна знайти в Sigma, Biochemicals and Reagents, Sigma-Aldrich (2001). Фрагмент також можна помітити детектованою міткою, для забезпечення стеження за молекулою в організмі суб'єкта після введення суб'єкту. Пептиди, аналогічні структури, пептидоміметики і т.п.можна виділити з природних джерел, а потім необов'язково перетворити (наприклад, за допомогою розщеплення пептидів) або альтернативним чином - синтезувати традиційними відомими в даній галузі способами, такими як твердофазний синтез або рекомбінантна експресія. [Див., наприклад, Sambrook et al., Molecular Cloning: A Laboratory Manual (Cold Spring Harbor Press, New York, 2 nd edition 1989)]. Застосовуючи комерційно доступні пристрої від таких виробників як Applied Biosystems (Foster City, California), можна провести автоматичний пептидний синтез, а способи такого виробництва добре розроблені. Рекомбінантне отримання білків можна провести в прокаріотичних системах, таких як фаг або бакте 18 рійні клітини або в еукаріотичних системах, таких як клітини дріжджів, комах або ссавців. Альтернативно білки можна отримувати із застосуванням безклітинних систем in vitro, відомих в даній галузі. В іншому прикладі, для експресії великого числа поліпептидів, які можна піддати скринінгу in vitro для ідентифікації пептидів, що специфічно зв'язуються з альфа-4 або димером, що містить інтегрин альфа-4, можна застосовувати пептидні бібліотеки фагового дисплея. Технологія фагового дисплея надає способи експресії різних сук упностей випадкових або селективно рандомізованих пептидів. У даній галузі відомі різні способи фагового дисплея і способи отримання різних сукупностей пептидів. [Наприклад, Ladner et al. (патент США №5223409)] описують способи отримання різних сукупностей зв'язуючих доменів на поверхні фага. Ladner et al. описують фагові вектори, придатні для отримання бібліотеки фагового дисплея, а також способи вибору потенційних зв'язуючих доменів і отримання випадково або селективно мутованих зв'язуючи х доменів. Скринінг бібліотеки фагового дисплея, як правило, включає в себе пенінг бібліотеки in vitro із застосуванням очищеної молекули-мішені. Фаг, що зв'язується з молекулою-мішенню, можна відновити; окремий фаг можна клонувати і можна визначити пептид, який експресується клонованим фагом. Подібним чином, Smith iilcott [Meth. Enzymol. 217: 228-257 (1993) і Science 249: 386-390 (1990)] описують способи отримання пептидних бібліотек фагового дисплея, що включають вектори і способи модифікації сукупності пептидів, що експресуються [див. також Huse, WO 91/07141 і WO 91/07149]. Технологія фагового дисплея може бути особливо потужною, коли її застосовують, наприклад, разом з способом основаного на кодонах мутагенезу, який можна застосовувати для отримання випадкових пептидів або бажаних зміщених пептидів [див., наприклад, патент США №5264563]. Дані і інші добре відомі способи можна застосовувати для отримання бібліотеки фагового дисплея, яку можна піддавати способу пенінга in vi vo згідно з винаходом для ідентифікації пептиду, направленого до одного або декількох вибраних органів. Молекули пептидної бібліотеки фагового дисплея також можуть існувати як кон'югати, які можуть полегшува ти відновлення або ідентифікацію цікавлячого пептиду. Як застосовують тут, термін "кон'югат" означає пептид або пептидоміметик бібліотеки, пов'язаний з фізичною, хімічною або біологічною групою, що включає в себе як необмежувальні приклади твердий субстрат, пластикову мікрогранулу, олігонуклеотид або бактеріофаг і т.п.Така група може забезпечити засіб для ідентифікації або отримання агента. Деякі агенти, що застосовуються для того, щоб викликати імунну відповідь, імітують відповідний епітоп для індукції імунної відповіді проти інтегрину альфа-4, але є дуже маленькими, щоб бути імуногенними самостійно. У даній ситуації пептидний засіб можна зв'язати з відповідним носієм для сприяння імунній відповіді. Відповідні носії включають в себе сироваткові альбуміни, гемоціанін 19 85537 20 морського блюдця (KLH), імуноглобулінові молекули, тиреоглобулін, овальбумін, правцевий анатоксин або анатоксин інших патогенних бактерій, таких як збудники дифтерії, Е. соlі, збудники холери або Н. pylori або атенуйовані похідні токсинів. Інші носії включають в себе епітопи Т-клітин, що зв'язуються з алелями МНС, наприклад, щонайменше, з 75% всіх алелів людського МНС. Такі носії іноді називають в даній галузі "універсальними Т-клітинними епітопами". Приклади універсальних Т-клітинних епітопів включають в себе: Інші носії для стимуляції або посилення імунної відповіді включають в себе цитокіни, такі як IL1, пептиди IL-1 α і β , IL-2, g-INF, IL-10, GM-CSF і хемокіни, такі як запальний білок макрофагів (МІР)1α і β і R ANTES (тобто регуляція при активації експресії і секреції нормальними Т-клітинами). Імуногенні засоби також можна зв'язувати з пептидами, що посилюють транспорт через тканини, як описано в [WO 97/17613 і WO 97/17614]. Імуногенні засоби можна зв'язувати з носіями за допомогою хімічного перехресного зв'язування. Способи зв'язування засобу з носієм включають в себе як необмежувальні приклади формування дисульфідних зв'язків із застосуванням Nсукцинімідил-3-(2-піридилтіо)пропіонату (SPDP) і сукцинімідил 4-(Ν-малеїмідометил)циклогексан-1карбоксилату (SMCC) (якщо у пептида відсутня сульфгідрильна група, це можна забезпечити доданням цистеїнового залишку). Дані реагенти створюють дисульфідний зв'язок між собою і пептидним цистеїном, присутнім на одному білку і амідний зв'язок за допомогою ε-аміногрупи на лізині або іншій вільній аміногрупі в інших амінокислотах. У [Immun. Rev. 62: 185 (1982)] описана множина таких формуючи х дисульфід/амід засобів. Інші біфункціональні зв'язуючі засоби формують тіоефір, а не дисульфідний зв'язок. Множина даних формуючих тіоефіри засобів доступні комерційно і включають в себе хімічно активний складний ефір 6-малеїмідокапронової кислоти, 2бромоцтової кислоти, 2-йодоцтової кислоти і 4-(N малеїмідометил)циклогексан-1-карбонової кислоти. Карбоксильні групи можна активувати зв'язуванням їх з сукцинімідом або натрієвою сіллю 1гідроксил-2-нітро-4-сульфонової кислоти. Пептидні засоби також можна експресувати як гібридні білки з носіями (тобто гетерологічними пептидами). Пептидний засіб на його N-кінці, Скінці або на обох кінцях можна зв'язати з носієм. Необов'язково, в гібридному білку можуть бути присутнім множинні повтори імуногенного пептиду. Необов'язково, імуногенний пептид можна зв'язати з декількома копіями гетерологічних пептидів, наприклад, і на N- і на С-кінцях пептиду. Деякі пептиди-носії служать для індукції відповіді хелперних Т-клітин проти пептиду-носія. Індукована відповідь хелперних Т-клітин в свою чергу індукує В-клітинну відповідь проти імуногенного пептиду, пов'язаного з пептидом-носієм. Чи є засіб антитілом, поліпептидом, пептидом, низькомолекулярною сполукою або іншою фармацевтично придатною сполукою згідно з даним винаходом, призначеним для введення індивіду, введення здійснюють за допомогою тривалого режиму дозування. Фактична кількість, що вводиться, і швидкість, і період застосування введення залежать від природи і тяжкості того, що необхідно лікувати. Призначення лікування, наприклад, рішення про дозу і т.п., знаходиться в сфері відповідальності терапевтів і інших лікарів, і, як правило, враховує порушення, яке необхідно лікувати, стан конкретного пацієнта, ділянку доставки, спо 21 85537 сіб введення і інші відомі практикам чинники. Приклади вказаних вище способів і протоколів можна знайти в [Remington's Pharmaceutical Sciences, 18 th edition, Osol, A. (ed.), 1990.]. Фармацевтичні препарати Даний винахід також відноситься до фармацевтичних препаратів для ослаблення хронічного патологічного запалення у суб'єкта, сприйнятливого до нього і/або страждаючого від порушення, асоційованого з патологічним запаленням. Фармацевтичні препарати згідно з даним винаходом переважно містять засіб в концентрації приблизно від 0,1 до приблизно 10% препарату. їх також можна застосовувати у відповідній асоціації з іншими фармацевтично активними сполуками. Приведені нижче способи і наповнювачі є тільки ілюстративними і жодним чином не мають на увазі обмеження. Для оральних препаратів засоби можна застосовува ти окремо або в поєднанні з відповідними домішками для отримання таблеток, порошків, гранул або капсул, наприклад, з традиційними домішками, такими як лактоза, маніт, кукурудзяний крохмаль або картопляний крохмаль; зі зв'язувальними засобами, такими як кристалічна целюлоза, похідні целюлози, гуміарабік, кукурудзяний крохмаль або желатин; із засобами для дезінтеграції, такими як кукурудзяний крохмаль, картопляний крохмаль або карбоксиметилцелюлоза натрію; з мастильними речовинами, такими як тальк або стеарат магнію і, якщо необхідно, з розріджувачами, буферними засобами, зволожувачами, консервантами і смаковими домішками. Коли засіб являє собою антитіло, препарат переважно вводять в парентеральній формі дозування. Переважна форма залежить від режиму введення, що планується, і терапевтичного застосування. Композиції, в залежності від бажаного препарату, також можуть включати в себе фармацевтично прийнятні, нетоксичні носії або розріджувачі, які визначають як носії, як правило, що застосовуються для отримання фармацевтичних композицій для введення тваринам або людям. Розріджувач вибирають так, щоб не впливати на біологічну активність поєднання. Приклади таких розріджувачів являють собою дистильовану воду, фізіологічний фосфатно-сольовий буфер, розчини Рінгера, розчин декстрози і розчин Хенка. Крім того, фармацевтична композиція або препарат також можуть включати в себе інші носії, ад'юванти або нетоксичні, нелікарські, неімуногенні стабілізатори і т.п.Також можна включати такі молекули-носії як протеоглікани. Конкретні приклади таких молекул-носіїв включають в себе як необмежувальні приклади глікозаміноглікани, такі як гепаринсульфат, гіалуронову кислоту, кератансульфат, хондроїтин 4-сульфат, хондроїтин 6сульфат, гепарансульфат і дерматинсульфат, перлекан і пентополісульфат. Антитіла згідно з винаходом можна вводити як ін'єктовані дози розчину або суспензії речовини в фізіологічно прийнятному розріджувачі з фармацевтичним носієм, який може являти собою стерильну рідину, таку як вода або олії з доданням поверхнево-активної речовини або без неї. Інші 22 фармацевтичні препарати являють собою препарати мінерального, тваринного, рослинного або синтетичного походження, наприклад, арахісова олія, соєва олія і мінеральне масло. Як правило, переважними рідкими носіями, особливо для ін'єктованих розчинів є гліколи, такі як пропіленгліколь або поліетиленгліколь. Засоби згідно з винаходом можна вводити в формі препарату з уповільненим вивільненням, наприклад, ін'єкції речовин уповільненого всмоктування, імплантованого препарату або осмотичного насоса, які можна отримувати таким чином, щоб забезпечити уповільнене вивільнення активного інгредієнта. Крім того, засоби згідно з винаходом, що являють собою антитіла, можна доставляти суб'єкту введенням полінуклеотиду, який кодує ціле антитіло або його частину (наприклад, один ланцюг Fv). Полінуклеотид вводять суб'єкту у відповідному носії, щоб дозволити експресію антитіла у суб'єкта в терапевтично ефективній кількості. Засоби згідно з винаходом можна складати в препарати для ін'єкцій за допомогою розчинення, суспендування або емульгування їх у водному або неводному розчиннику, такому як рослинні або інші подібні олії, синтетичні гліцериди аліфатичних кислот, складні ефіри вищих аліфатичних кислот або пропіленгліколь. Препарати також можуть містити традиційні домішки, такі як солюбілізатори, засоби для створення ізотонічності, суспендуючі засоби, емульгатори, стабілізатори і консерванти. Засоби можна застосовувати в аерозольному препараті для введення за допомогою інгаляції або доставки через легені. Засоби згідно з даним винаходом можна вміщувати в прийнятні газивитискувачі під високим тиском, такі як дихлордифторметан, пропан, азот і т.п. Крім того, засоби можна отримувати в супозиторіях за допомогою змішування з різноманітними основами, такими як емульгуючі основи або водорозчинні основи. Засоби згідно з даним винаходом можна вводити ректально за допомогою супозиторіїв. Супозиторій може включати в себе носії, такі як кокосова олія, карбовакси і поліетиленгліколи, що розплавляються при температурі тіла, але є твердими при кімнатній температурі. Введення засобу згідно з винаходом можна здійснювати будь-якими традиційними способами, що включають в себе парентеральну ін'єкцію, а також введення можна здійснювати локально або системно. Засоби згідно з даним винаходом можна включати у множину препаратів для терапевтичного введення. Більш детально, засоби згідно з даним винаходом можна вміщувати в фармацевтичні композиції за допомогою об'єднання з відповідними фармацевтично прийнятними носіями або розріджувачами і можна вміщува ти в препарати в твердих, напівтвердих, рідких або газоподібних формах, таких як таблетки, капсули, порошки, гранули, мазі, розчини, супозиторії, препарати для ін'єкцій, засоби для інгаляцій, гелі, мікросфери і аерозолі. По суті, введення засобів можна проводити різними шляхами, що включають оральний, букальний, ректальний, парентеральний, інтраперитонеальний, інтрадермальний, трансдермальний, інтратрахеальний, інтраназальний, шлунко 23 85537 вий, внутрішньом'язовий, інтракраніальний, підшкірний і т.д. шлях введення. Активний засіб після введення може діяти системно або його можна локалізувати за допомогою застосування регіонального введення, інтрамурального введення або застосування імплантату, діючого в напрямі утримання активної дози в ділянці імплантації. Можна отримати стандартні лікарські форми для орального або ректального введення, такі як сиропи, еліксири і суспензії, де кожна одиниця дозування, наприклад, чайна ложка, столова ложка, таблетка або супозиторій, містить визначену кількість композиції, яка містить один або декілька засобів згідно з даним винаходом. Подібним чином, стандартні лікарські форми для ін'єкції або внутрішньовенного введення можуть містити засіб згідно з даним винаходом в такій композиції як розчин в стерильній воді, фізіологічному розчині або іншому фармацевтично прийнятному носії. Імплантати для препаратів із затриманим вивільненням добре відомі в даній галузі. Імплантати складають у вигляді мікросфер, пластинок і т.п.з полімерами, що не розсмоктуються або розсмоктуються. Наприклад, полімери молочної кислоти і/або гліколевої кислоти формують полімер, що руйнується, добре переносимий хазяїном. Імплантат вміщують в безпосередній близькості до ділянки накопичення білків (наприклад, ділянка формування накопичень амілоїду, асоційованих з нейродегенеративними захворюваннями), так щоб локальна концентрація активного засобу збільшувалася в даній ділянці відносно іншого організму. Типові одиниці дозування для введення суб'єкту включають в себе як необмежувальні приклади розчини, придатні для внутрішньовенного введення; таблетки, що приймаються від двох до Шести разів на добу, або одну капсулу з уповільненим вивільненням або таблетку, що приймаються один раз на добу і, що містять пропорціонально більшу кількість активного інгредієнта і т.п.Ефект уповільненого вивільнення можна отримати за допомогою речовин капсули, що розчиняються при різних значеннях рН, за допомогою капсул, що вивільняють вміст повільніше під дією осмотичного тиску або за допомогою будь-яких інших способів контрольованого вивільнення. Визначені засоби згідно з винаходом, включаючі в себе антитіла і пептиди, іноді вводять в поєднанні з ад'ювантом. У поєднанні із засобом проти інтегрину альфа-4 для виклику імунної відповіді можна застосовувати множину ад'ювантів. Переважні ад'юванти посилюють властиву відповідь на засіб, не викликаючи конформаційних змін в засобі, які впливають на якісну форму відповіді. Переважні ад'юванти включають в себе гідроксид алюмінію і фосфат алюмінію, 3 де-О-ацильований монофосфорилліпід A (MPL™) [див. GB 2220211 (RIBI ImmimoChem Research Inc., Hamilton, Montana, now part of Corixa]. Stimulon™ QS-21 являє собою тритерпеновий глікозид або сапонін, виділений з кори кілайї Saponaria Molina, дерева, виявленого в Південній Америці [див. Kensil et al., in Vaccine Design: The Subunit and Adjuvant Approach (eds. Powell & Newman, Plenum Press, NY, 1995); патент США №5057540 (Aquila 24 BioPharmaceuticals, Framingham, MA)]. Інші ад'юванти являють собою емульсії олія-в-воді (такі як сквален або арахісова олія), необов'язково в поєднанні з імуностимуляторами, такими як монофосфорилліпід А [див. Stoute et al., 1997 N. Engl. J. Med. 336: 86-91]. Ін шим ад'ювантом є CpG [WO 98/40100]. Альтернативно засіб можна зв'язати з ад'ювантом. Однак таке зв'язування не повинне істотно змінювати конформацію бажаного епітопа альфа-4, так щоб впливати на природу імунної відповіді хазяїна. Ад'юванти можна вводити як компонент терапевтичної композиції з активним засобом або можна вводити окремо перед, спільно або після введення терапевтичного засобу. Переважний клас ад'ювантів являє собою солі алюмінію (галун), такі як гідроксид алюмінію, фосфат алюмінію і сульфат алюмінію. Такі ад'юванти можна застосовувати з іншими специфічними імуностимулюючими засобами, такими як MPL або 3DMP, QS-21, полімерні або мономерні амінокислоти, такі як поліглутамінова кислота або полілізин, або без них. Інший клас ад'ювантів являє собою препарати емульсій олія-в-воді. Такі ад'юванти можна застосовувати з іншими специфічними імуностимулюючими засобами, такими як мурамілпептиди (наприклад, N-ацетилмураміл-L-треоніл-Dізоглутамін (thr-MDP), N-ацетилнормураміл-Lаланіл-D-ізоглутамін (nor-MDP), N-ацетилмурамілL-аланіл-D-ізоглутамініл-L-2-(1'-2'-дипальмітоїл-snгліцеро-3-гідроксифосфорилокси) етиламін (МТРРЕ), N-ацетилглюкозамініл-N-ацетилмураміл-L-А1D (DTP-DPP) терамід™ або іншими компонентами клітинної стінки бактерій або без них. Емульсії олія-в-воді включають в себе (a) MF59 [WO 90/14837], що містить 5% сквален, 0,5% Tween 80 і 0,5% Span 85 (необов'язково утримуючі різні кількості МТР-РЕ), сформовані в субмікронні частки із застосуванням мікрофлюїдизатора, такого як мікрофлюїдизатор моделі HOY (Microfluidics, Newton MA), (b) SAF, що містить 10% сквален, 0,4% Tween 80, 5% блокований плюронієм полімер L121 і thrMDP, або мікрофлюїдизований в субмікронну емульсію або перемішаний на центрифузі типу "уортекс" для утворення емульсії з частками більшого розміру і (с) ад'ювантна система Ribi™ (RAS), (Ribi Immunochem, Hamilton, MT), що містить 2% сквален, 0,2% Tween 80 і один або декілька компонентів бактерійної клітинної стінки з групи, що складається з монофосфорилліпіду А, диміколату трегалози (TDM) і скелета клітинної стінки (CWS), переважно MPL+CWS (Detox™). Інший клас переважних ад'ювантів являє собою ад'юванти сапоніни, такі як Stimulon™ (QS-21; Aquila, Framingham, MA) або частки, отримані з нього, такі як ISCOM (імуностимулюючі комплекси) і ISCOMATRIX. Ін ші ад'юванти включають в себе повний або неповний ад'ювант Фрейнда (IFА), цитокіни, такі як інтерлейкіни (IL-1, IL-2 і IL-12), колонієстимулюючий фактор для макрофагів (М-CSF) і фактор некрозу пухлини (TNF). Такі ад'юванти, як правило, доступні з комерційних джерел. Ад'ювант можна вводити із засобом у вигляді однієї композиції або можна вводити перед, спільно або після введення засобу. Засіб і ад'ювант можна вміщувати і постачати в одній і тій же ампу 25 85537 лі або вміщувати в окремі ампули і змішувати перед застосуванням. Засіб і ад'ювант, як правило, упаковують разом з етикеткою, вказуючою призначене терапевтичне застосування. Якщо засіб і ад'ювант вміщують роздільно, упаковка, як правило, включає в себе інструкції по змішуванню перед застосуванням. Вибір ад'юванта і/або носія залежить від таких чинників як" стабільність препарату, що містить ад'ювант, маршрут введення, протокол дозування і ефективність ад'юванту для виду, що зазнає вакцинації. У людей переважним фармацевтично прийнятним ад'ювантом є ад'ювант, схвалений для введення людям відповідними регулюючими органами. Приклади таких переважних ад'ювантів для людей включають в себе галун, MPL і QS-21. Необов'язково одночасно можна застосовувати два і більше різних ад'ювантів. Переважні поєднання включають в себе галун з MPL, галун з QS-21, MPL з QS-21 і галун, QS-21 і MPL разом. Також можна застосовувати неповний ад'ювант Фрейнда [Chang et al., 1998 Advanced Drug Delivery Reviews 32: 173-186], необов'язково в поєднанні з будь-яким з наступного: галун, QS-21 і MPL і всіма їх поєднаннями. Режими дозування тривалого застосування Режими тривалого лікування згідно з даним винаходом забезпечують рівень засобу проти інтегрину альфа-4, який підтримує насичення рецептору, достатнє для придушення патологічного запалення у потребуючого цього пацієнта. Способи згідно з винаходом пропонують введення один раз кожні два тижні або від одного разу на місяць до одного разу кожні два місяці, з повторним дозуванням через період часу тривалістю, щонайменше, шість місяців, а більш переважно - через рік або більше. Способи згідно з винаходом включають в себе отримання і підтримку рівня насичення рецептору у людського пацієнта димера, що містить інтегрин альфа-4 (наприклад, VL A-4) в діапазоні приблизно від 65% до 100%, більш переважно - від 75% до 100%, і навіть більш переважно - від 80% до 100%. Дані рівні насичення рецептору підтримуються на даних рівнях тривало (наприклад, протягом періоду 6 місяців або приблизно близько цього) для забезпечення тривалого придушення патологічного запалення. У конкретному здійсненні засіб проти альфа-4 являє собою антитіло, переважно гуманізоване або людське антитіло (наприклад, наталізумаб), а дозування проводиться щомісяця. Для визначення ефективності режиму дозування можна стежити за рівнями насичення рецептору, а для підтвердження успіху режиму дозування можна вимірювати фізіологічні маркери. Як підтвердження для встановлення кліренса антитіла і для визначення можливого ефекту періоду напіввиведення на ефективність лікування можна стежити за сироватковими рівнями антитіла. Кількість введеного в одиниці дозування засобу може залежати від того, чи вводять також ад'ювант, як правило, з більш високими дозами, необхідними в присутності ад'юванта. Для імунізації засобом згідно з винаходом дози знаходяться в діапазоні приблизно від 0,0001 до приблизно 100мг/кг, а більш звичайно - приблизно від 0,01 до 26 5мг/кг маси тіла хазяїна. Наприклад, дози можуть становити приблизно 1мг/кг маси тіла або приблизно 10мг/кг маси тіла. Дозування і частоту можна змінювати в залежності від часу напіввиведення засобу у пацієнта. Дозування і частоту введення можна змінювати в залежності від того чи є лікування профілактичним або терапевтичним. Для введення антитіла кожна доза для ін'єкції, як правило, складає приблизно від 2,0 до приблизно 8,0мг/кг. Відповідно до наданого тут керівництва за ефективним дозуванням можна стежити за допомогою отримання у пацієнта зразків рідин, як правило, зразок сироватки крові або цереброспінальної рідини, і визначення насичення інтегринового рецептору із застосуванням добре відомих в даній галузі способів. В ідеалі зразок беруть до початку дозування, подальші зразки беруть і вимірюють до і/або після кожної імунізації. Особливо переважною кількістю наталізумаба або еквівалентного йому імунологічно активного фрагмента є 3 мг на кг масу пацієнта на місяць. Коли вводять ад'ювант, рівень дозування збільшують у відповідності до конкретного ад'юванту і рівня імуногенності засобу проти інтегрину альфа-4. Дози окремих засобів, вибраних згідно з даним винаходом, визначають за способами стандартного дозування, прийнятих в зв'язку з наданим керівництвом. Як альтернатива тривалому введенню, що включає в себе повторні окремі дозування, засіб проти альфа-4 можна ввести як препарат з уповільненим вивільненням, що забезпечує таку дозу, що рівні насичення рецептору залишаються достатніми для придушення запалення. Наприклад, для тривалого введення засобу проти альфа-4, який входить в об'єм даного винаходу, можна застосовувати системи з контрольованим вивільненням. Обговорення відповідних форм дозування з контрольованим вивільненням можна знайти в [Lesczek Krowczynski, Extended-Release Dosage Forms, 1987 (CRC Press, Inc.)]. Різні способи контрольованого вивільнення охоплюють дуже широкий спектр лікарських форм дозування. Способи контрольованого вивільнення включають в себе як необмежувальні приклади фізичні системи і хімічні системи. Фізичні системи включають в себе як необмежувальні приклади резервуари з мембранами, контролюючими швидкість, такі як системи з мікроінкапсуляцією, з макроінкапсуляцією і мембранні системи; резервуари без контролюючих швидкість мембран, такі як порожнисті волокна, ультрамікропористий триацетат целюлози і пористі полімерні субстрати і плівки; монолітні системи, що включають в себе такі системи, фізично розчинені в непористих, полімерних або еластомерних матриксах (наприклад, таких, що не руйнуються, що р уйнуються, що розмиваються агентами з навколишнього середовища, деградовані), і речовини, фізично розчинені в непористих, полімерних або еластомерних матриксах (наприклад, таких, що не р уйнуються, що р уйнуються, що розмиваються агентом з навколишнього середовища, деградовані); ламіновані структури, що включають в себе резервуарні шари, хімічно схожі або не схожі із зовнішніми 27 85537 контрольними шарами і інші фізичні способи, такі як осмотичні насоси або адсорбція на іонообмінних смолах. Хімічні системи включають в себе як необмежувальні приклади хімічну ерозію полімерних матриксів (наприклад, гетерогенну або гомогенну ерозію), або біологічну ерозію полімерних матриксів (наприклад, гетерогенну або гомогенну). Додаткове обговорення класів систем для контрольованого вивільнення можна знайти в [Agis F. Kydonieus, Controlled Release Technologies: Methods, Theory and Applications, 1980 (CRC Press, Inc.)]. Способи згідно з винаходом можна застосовувати для лікування пацієнта, ураженого порушенням, що залучає до себе патологічне запалення або виникаючим внаслідок нього, або для профілактичного лікування пацієнта з ризиком конкретного порушення. У порівнянні з терапевтичним лікуванням, режими дозування, необхідні для профілактичного лікування, можуть змінюватися, і їх необхідно розробити для конкретного застосування і захворювання, що піддається лікуванню. У деяких способах одночасно вводять два або більше засобів (наприклад, моноклональні антитіла з різною специфічністю зв'язування), і в цьому випадку доза кожного засобу, що вводиться, знаходиться у вказаних діапазонах. Інтервали також можуть бути нерегулярними, в залежності від свідчень при вимірюванні рівнів насичення рецепторів або в залежності від інших показників протікання захворювання. Фахівці швидко зрозуміють, що рівні доз можуть змінюватися як функція конкретного засобу, тяжкості симптомів і чутливості суб'єкта до побічних ефектів. Деякі з конкретних засобів є більш ефективними, ніж інші. Фахівці в даній галузі легко визначать переважне дозування для даного засобу множиною способів. Переважні способи являють собою вимірювання фізіологічної ефективності даного засобу. Терапевтичні свідчення Препарати з контрольованим вивільненням згідно з даним винаходом можна застосовувати для отримання широкого діапазону бажаних ефектів. Особливо препарати згідно з винаходом придатні для лікування по суті будь-якого хворобливого стану або симптому, виліковного довгостроковим введенням протизапальних засобів, направлених проти патологічного запалення. Винахід також відноситься до способів лікування, що використовують здатність засобів проти інтегрину альфа-4 блокувати залежні від альфа-4 взаємодії. Залежна від альфа-4 взаємодія з лігандом VCAM-1 на ендотеліальних клітинах являє собою ранню подію при багатьох запальних реакціях, що включають запальні реакції центральної нервової системи. Небажані захворювання і стани, які виникають через запалення і проходять з гострими і/або хронічними клінічними загостреннями, включають в себе розсіяний склероз [Yednock et al., 1992 Nature 356: 63; Baron et al., 1993 J. Exp. Med. 177: 57], менінгіт, енцефаліт, інсульт і інші травми головного мозку, запальне захворювання кишечнику (IBD), що включає в себе виразковий коліт і хворобу Крона (CD) [Hamann et al., 1994 J. 28 Immunol. 152: 3238; Podolsky et al., 1993 J. Clin. Invest. 92: 372], ревматоїдний артрит [van DintherJanssen et al., 1991 J. Immunol. 147: 4207; van Dinther-Janssen et al., 1993 Annals Rheumatic Diseases 52: 672; Elices et al., 1994 J. Clin. Invest. 93: 405; Postigo et al., 1992 J. Clin. Invest. 89: 1445], астму [Mulligan et al, 1993 J. Immunol. 150: 2407] і гострий ювенільний діабет (типу 1) [Yang et al., 1993 PNAS 90: 10494; Burkly et al., 1994 Diabetes 43: 529; Baron et al., 1994 J. Clin. Invest. 93: 1700], деменцію при СНІДі [Sasseville et al., 1994 Am. J. Path. 144: 27]; атеросклероз [Cybulsky et al., 1991 Science 251: 788-91, Li et al.; 1993 Arterioscler. Thromb. 13: 197], нефрит [Rabb et al., 1995 Springer Semin. Immunopathol. 16: 417-25], ретиніт, атопічний дерматит, псоріаз, ішемію міокарда, хронічний простатит, ускладнення серпасто-клітинної анемії, червоний вовчак і гострі опосередковані лейкоцитами ураження легенів, такі, які відбуваються при респіраторному дистрес-синдромі дорослих. Запальне захворювання кишечнику являє собою збірний термін для двох схожих захворювань, що позначаються як хвороба Крона (CD) і виразковий коліт. CD являє собою ідіопатичне, хронічне виразково-констриктивне запальне захворювання, що характеризується різко обмеженим і, як правило, трансмуральним залученням всіх шарів кишкової стінки за допомогою гранулематозної запальної реакції. Може залучатися будь-який сегмент шлунково-кишкового тракту, від ротової порожнини до анусу, хоч захворювання найчастіше уражає кінцевий відділ клубової кишки і/або товсту кишку. Виразковий коліт являє собою запальну реакцію, як правило, обмежену слизовою і підслизивою товстої кишки. Лімфоцити і макрофаги при запальному захворюванні кишечнику у множині знаходяться в осередках ураження і можуть робити внесок в запальне ураження. Астма являє собою захворювання, що характеризується збільшеною реактивністю трахеобронхіального дерева на різні стимули, які потенціюють пароксизмальну констрикцію бронхів. Стимули спричиняють вивільнення різних медіаторів запалення з покритих IgE тучних клітин, що включають в себе гістамін, фактори хемотаксису для еозинофілів і нейтрофілів, лейкотрієни, простагландин і фактор активації тромбоцитів. Вивільнення даних факторів рекрутує базофіли, еозинофіли і нейтрофіли, що викликають запальне ураження. Атеросклероз являє собою захворювання артерій (наприклад, коронарної, сонної, аорти або клубової). Основний осередок ураження, атерома, складається з підведеної фокальної бляшки в інтимі, з ядром з ліпіду і покриваючої фіброзної верхівки. Атероми перешкоджають артеріальному кровотоку і ослабляють уражені артерії. Основними результатами даного захворювання є інфаркти міокарда і головного мозку. Атероми рекрутують макрофаги і лейкоцити, які вносять внесок в запальне ураження. Ревматоїдний артрит являє собою хронічне рецидивуюче захворювання, що первинно викликає ураження і руйнування суглобів. Ревматоїдний артрит, як правило, вражає невеликі суглоби кистей і підошви, але потім може залучати зап'ястки, 29 85537 лікті, кісточки і коліна. Артрит викликається взаємодією синовіальних клітин з лейкоцитами, що інфільтрують з циркуляції в синовіальну вистилку судин. Наприклад, [див. Paul, Immunology (3 rd ed., Raven Press, 1993)]. Інше свідчення для тривалого дозування засобів проти альфа-4 являє собою лікування відторгнення органів або трансплантату. Протягом останніх років досягнуте значне поліпшення ефективності хірургічних способів трансплантації таких тканин і органів як шкіра, нирки, печінка, серце, легені, підшлункова залоза і кістковий мозок. Мабуть, принциповою невирішеною проблемою є відсутність задовільних засобів для індукції імунотолерантності до трансплантованих алотрансплантатів або органів у реципієнта. Коли алогенні клітини або органи трансплантують хазяїну (тобто донор і реципієнт являють собою різні індивіди одного виду), ймовірно, що імунна система хазяїна розвине імунну відповідь до чужорідних антигенів трансплантату (захворювання "хазяїн проти трансплантату"), яка веде до руйнування трансплантованої тканини. Клітини CD8+, клітини CD4+ і моноцити усі залучені до відторгнення тканин трансплантату. Антитіла, направлені до інтегрину альфа-4, придатні, в числі іншого, для блокування індукованих алоантигенами імунних відповідей у реципієнта, таким чином запобігаючи участі таких клітин в руйнуванні трансплантованої тканини або органу. [Див., наприклад, Paul et al., 1996 Transplant International 9: 420-425; Georczynski et al., 1996 Immunol. 87: 573-580; Georcyznski et al., 1995 Transplant. Immunol. 3: 55-61; Yang et al., 1995 Transplantation 60: 71-76; Anderson et al., 1994 APMIS 102: 23-27]. Пов'язане застосування для засобів проти альфа-4 являє собою модуляцію імунної відповіді, залученої до захворювання "трансплантат проти хазяїна" (GVHD). [Див., наприклад, Schlegel et al., J. Immunol. 155, 3856-3865 (1995)]. GVHD являє собою потенційно смертельне захворювання, виникаюче, коли алогенному реципієнту переносять імунокомпетентні клітини. У даній ситуації імунокомпетентні клітини донора можуть атакувати тканини реципієнта. Тканини шкіри, епітелій кишки і печінки являють собою часті мішені і можуть руйнуватися протягом GVHD. Дане захворювання являє собою особливо серйозну проблему, коли трансплантують імунну тканину, наприклад, проводять трансплантацію кісткового мозку; але також повідомляли про менш важку GVHD в інши х випадках, що включають пересадки серця і печінки. Терапевтичні засоби згідно з даним винаходом в числі іншого застосовують для блокування активації Т-клітин донора, перешкоджаючи таким чином їх здатності лізувати клітини-мішені у хазяїна. Додаткове застосування засобів проти альфа4 згідно з даним винаходом являє собою придушення пухлинного метастазування. Повідомлялося, що окремі пухлинні клітини експресують інтегрин альфа-4 і антитіла до інтегрину альфа-4 блокують адгезію таких клітин до ендотеліальних клітин [Steinback et al., 1995 Urol. Res. 23: 175-83; Orosz et al., 1995 Int. J. Cancer 60: 867-71; 30 Freedman et al., 1994 Leuk. Lymphoma 13: 47-52; Okahara et al., 1994 Cancer Res. 54: 3233-6]. Додаткове застосування засобів проти альфа4 являє собою лікування розсіяного склерозу. Розсіяний склероз (PC) являє собою прогресуюче неврологічне аутоімунне захворювання, що за розрахунками уражає в Сполучених Штата х від 250000 до 350000 осіб. Вважають, що розсіяний склероз являє собою результат специфічної аутоімунної реакції, в якій деякі лейкоцити атакують і запускають руйнування мієліну, ізолюючу оболонку, що покриває нервові волокна. У моделі розсіяного склерозу на тваринах показано, що мишачі моноклональні антитіла, направлені проти інтегрину альфа-4 бета-1, блокують адгезію лейкоцитів до ендотелію, і, таким чином, запобігають у тварин запаленню центральної нервової системи і подальшому паралічу. Початок PC може бути помітним або таким слабким, що не примушує пацієнта звертатися за медичною допомогою. Найбільш часті симптоми включають в себе слабість (в одній або декількох кінцівках), зорове розмивання зображення через оптичний неврит, сенсорні порушення, диплопію і атаксію. Протікання захворювання можна розділити на три головних категорії: (1) рецидивуючий PC, (2) PC, що хронічно прогресує і (3) неактивний PC. Рецидивуючий PC характеризується загостреннями неврологічної дисфункції, що періодично повторюються. Загострення PC, як правило, розвиваються протягом від декількох діб до декількох тижнів з подальшим повним відновленням, частковим відновленням або відсутністю відновлення. Відновлення після загострень, як правило, відбувається протягом періоду від декількох тижнів до декількох місяців від максимуму симптомів, хоч іноді відновлення може продовжуватися протягом 2 або більше років. PC, що хронічно прогресує приводить до поступово прогресуючого погіршення, без періодів стабілізації або ремісії. Дана форма розвивається у пацієнтів з рецидивуючим PC в попередній історії хвороби, хоча у 20% пацієнтів не можна пригадати жодного рецидиву. Також протягом прогресивної течії можуть відбува тися гострі рецидиви. Третя форма являє собою неактивний PC. Неактивний PC характеризується постійною неврологічною недостатністю різної величини. У більшості пацієнтів з неактивним PC раніше в історії хвороби спостерігали рецидивуючий PC. Протікання PC також залежить від віку пацієнта. Наприклад, сприятливі прогностичні чинники включають в себе ранній початок (виключаючи дитячий вік), рецидивуюче протікання і невелику інвалідизацію через 5 років після початку. Навпаки, поганий прогноз асоційований з пізнім віком початку (тобто 40 років або старше) і прогресуючим протіканням. Дані змінні взаємозалежні, оскільки хронічно прогресуючий PC має тенденцію починатися в більш пізньому віці, ніж рецидивуючий PC. Інвалідизація внаслідок прогресуючого PC, як правило, відбувається внаслідок прогресуючої параплегії або квадриплегії у пацієнтів. Згідно з одним з аспектів винаходу, пацієнтів переважно 31 85537 лікують в стані ремісії, а не в стадії рецидиву захворювання. Короткострокове застосування або адренокортикотропного гормону (АСТН) або оральних кортикостероїдів (наприклад, оральний преднізон або внутрішньовенний метилпреднізолон) являє собою єдиний специфічний терапевтичний засіб для лікування пацієнтів із загостренням PC. Нові курси лікування PC включають в себе лікування пацієнта інтерфероном бета-1b, інтерфероном бета-1a і копаксоном® (раніше відомим як співполімер 1). Показано, що дані три лікарських засоби значно зменшують міру рецидивів захворювання. Дані лікарські засоби, як правило, вводять самостійно внутрішньом'язово або підшкірно. Жоден з курсів лікування, що застосовуються в цей час, не придушує демієлінізацію або PC. Один з аспектів даного винаходу передбачає лікування PC описаними тут засобами або окремо або в поєднанні з іншими стандартними засобами лікування. Стандартні засоби лікування включають в себе як необмежувальні приклади приведене нижче. Додаткові засоби лікування, що не обговорюються тут для застосування при лікуванні PC, в поєднанні з описаними тут способами і композиціями в залежності від стану захворювання у пацієнта повинні бути очевидними фахівцям-практикам. Такі додаткові засоби для відмінного від PC патологічного запалення повинні включати інші імуномодулятори або імунодепресанти. Засоби, що обговорюються вище, і фармацевтичні композиції можна тривало вводити для профілактичних і/або терапевтичних способів лікування перерахованих ви ще запальних порушень, що включають в себе розсіяний склероз, запальне захворювання кишечнику, астму, атеросклероз, ревматоїдний артрит, відторгнення органів або трансплантату і захворювання "трансплантат проти хазяїна". При терапевтичних застосуваннях композиції вводять пацієнту з підозрою на таке захворювання або вже страждаючому ним в кількості, достатній для лікування або, щонайменше, часткової затримки, симптомів захворювання і їх ускладнень. Адекватну для виконання цього кількість визначають як терапевтично або фармацевтично ефективну дозу. При профілактичних застосуваннях фармацевтичну композицію тривало вводять пацієнту, сприйнятливому до конкретного захворювання, або інакше з ризиком конкретного захворювання, в кількості, достатній для усунення або зниження ризику або для затримки початку захворювання. Таку кількість визначають як профілактично ефективну дозу. У пацієнтів з розсіяним склерозом ризик можна оцінити за допомогою способу візуалізації ЯМР або, в деяких випадках, за допомогою передсимптомних ознак, що спостерігаються пацієнтом. Ефективні режими дозування композицій згідно з даним винаходом для лікування описаних вище станів змінюються в залежності від множини різних чинників, що включають в себе засоби введення, цільову ділянку, фізіологічний стан пацієнта і інші лікарські засоби, що вводяться. Таким чином, дози для лікування необхідно титрувати для опти 32 мізації безпеки і ефективності. Як правило, кожне введення в режимі дозування знаходиться в діапазоні приблизно від 0,0001 до 100мг/кг, а більш звичайно від 0,01 до 5мг/кг маси тіла хазяїна. Один з переважних режимів дозування являє собою 300мг, що вводяться один раз на місяць протягом періоду, щонайменше, 6 місяців, більш переважно - 12 місяців і можливо протягом декількох років. Інший переважний режим дозування являє собою 3мг на кілограм маси пацієнта на місяць. Такий режим може бути переважним для потребуючих лікування пацієнтів-дітей або пацієнтів-підлітків. Поєднання лікарських засобів Засоби згідно з винаходом проти альфа-4 можна застосовувати з ефективними кількостями інших терапевтичних засобів проти гострого і хронічного запалення. Такі засоби включають в себе інші антагоністи молекул адгезії (наприклад, інших інтегринів, селектинів і представників імуноглобулінового (Ig) суперсемійства [див. Springer, 1990 Nature 346: 425-433; Osborn, 1990 Cell 62: 3; Hynes, 1992 Cell 9: 11]. Інтегрини являють собою гетеродимерні трансмембранні глікопротеїни, що складаються з ланцюга α (120-180кДа) і ланцюга β (90-110кДа), як правило, що володіють короткими цитоплазматичними доменами. Наприклад, три важливих інтегрини (тобто LFA-1, Мас-1 і Ρ150,95) володіють різними субодиницями альфа, позначеними CD11a, CD11b і CD11c, і спільною субодиницею бета, позначеною CD 18. LFA-1 (α1β2) експресований на лімфоцитах, гранулоцита х і моноцитах і переважно зв'язується з контррецептором представників Ig-сімейства, позначеного ІСАМ-1 і родинними лігандами. ІСАМ-1 експресований на багатьох клітинах, що включають в себе лейкоцити і ендотеліальні клітини, і його експресія на судинному ендотелії підвищується під дією таких цитокінів як TNF і IL-1. Мас-1 (αм β2) розташований на нейтрофілах і моноцитах і також зв'язується з ІСАМ-1. Третій інтегрин сβ2 Ρ150,95 (αхβ2) також розташований на нейтрофілах і моноцитах. Селектини складаються з L-селектину, Е-селектину і Рселектину. Інші протизапальні засоби, які можна застосовувати в поєднанні із засобами проти альфа-4 включають в себе антитіла і інші антагоністи цитокінів, такі як інтерлейкіни від IL-1 до IL-13, фактори некрозу пухлин α і β, інтерферони α, β і g, фактор росту п ухлини бета (TGF-β), колонієстимулюючий фактор (CSF) і колонієстимулюючий фактор для гранулоцитів і моноцитів (GM-CSF). Інші протизапальні засоби включають в себе антитіла і інші антагоністи хемокінів, такі як МСР-1, МІР-1α, МІР1β, RANTES, екзотаксин і IL-8. Інші протизапальні засоби включають в себе NSAID, стероїди і інші низькомолекулярнйнгібітори запалення. Препарати, шля хи введення і ефективні концентрації засобів для поєднань лікарських засобів є такими, як описано вище для гуманізованих антитіл проти інтегрину альфа-4. Додаткові засоби для застосування в поєднанні із засобами, зв'язуючими інтегрин альфа-4 або утримуючми інтегрин альфа-4 димери і лікування запального захворювання кишечнику (IBD), хвороби Крона (CD) і виразкового коліту (UC), 33 85537 включають в себе як необмежувальні приклади 5аміносаліцилати, глюкокортикоїди, похідні тіогуаніну, метотрексат (МТХ), циклоспорин, антибіотики і інфліксимаб. 5-аміносаліцилати включають в себе сульфасалазин (також відомий як азульфідин), що являє собою кон'югат мезаламіну, пов'язаний з сульфапіридином діазозв'язком і, як правило, що вводиться в кількості від 500мг/доба до приблизно 6г/доба. 5-аміносаліцилати також можна спільно вводити з глюкокортикоїдом. 5-аміносаліцилат переважно застосовують для поєднального лікування з одним з інших засобів, що обговорюються тут, для лікування виразкового коліту, однак його також можна застосовувати для лікування хвороби Крона. Не утримуючі сульфонамідів препарати мезаламіну включають в себе як необмежувальні приклади АСАКОЛ®, КЛАВЕРЗУ, С АЛОФАЛЬК, ПЕНТАСУ®, ДІПЕНТУМ®, КОЛАЗИД і РОВАЗУ®. Глюкокортикоїди були оплотом лікування для гострих тяжких загострень IBD з 1955 року, коли уперше було показано, що вони ефективні при UC. Оральний преднізон можна вводити в поєднанні з будь-яким із засобів, що обговорюються тут. Як правило, вводять від 20 до 40мг орального преднізону на добу. Глюкокортикоїди також можна вводити внутрішньовенно або за допомогою клізм в поєднанні або одночасно із засобом проти інтегрину альфа-4 або в межах короткого проміжку часу до/після нього. Наприклад, гідрокортизон доступний як втримуюча клізма (100мг/60мл) і звичайна доза складає одну клізму об'ємом 60мл на ніч протягом від 2 до 3 тижнів. Це можна змінити при застосуванні в поєднанні зі способами лікування і засобами, що обговорюються тут, як можуть зрозуміти фахівці в даній галузі. Ін ші стероїди, які можна застосовувати, включають в себе як необмежувальні приклади преднізолону метасульфобензоат, тиксокортолу півалат, флутиказону пропіонат, беклометазону дипропіонат і будезонід. Похідні тіогуаніну також застосовні при лікуванні IBD, CD і UC. Вони включають в себе як необмежувальні приклади 6-меркаптопурин (6-МР) і азатіоприн (ІМУРАН). Дані два лікарських засоби можна застосовувати, замінюючи один одного в поєднанні з будь-яким із альфа-4 засобів, що модулюють інтегрин, які обговорюються тут. Також для застосування із засобами регулюючими інтегрин альфа-4, що обговорюються тут, розглядають метотрексат (МТХ). Переважно, МТХ вводять суб'єкту за допомогою внутрішньом'язової ін'єкції (в/м) в поєднанні зі засобом проти інтегрину альфа-4. МТХ е фективний при стероїдзалежній CD, але не так застосовний при UC. МТХ можна вводити в кількостях приблизно від 15 до приблизно 25мг на тиждень одному суб'єкту або, якщо необхідно, як визначено фахівцем в даній галузі. Циклоспорини (наприклад, САНДІМУН®, НЕОРАЛ®) також можна застосовувати в поєднанні із засобами модулюючими інтегрин альфа-4, що обговорюються тут, для лікування патологічного запалення кишечнику. Їх можна застосовувати для лікування гострого, тяжкого UC, що не відповідає на глюкокортикоїди. 34 Також для лікування CD в поєднанні із засобами модулюючими інтегрин альфа-4, що обговорюються тут, можна застосовувати інфліксимаб (тобто РЕМІКЕЙД®). Інфліксимаб являє собою імуноглобулін, що зв'язується з TNF і таким чином нейтралізує його активність. Також в поєднанні із засобами модулюючими інтегрин альфа-4, що обговорюються тут, можна застосовувати інші антитіла проти TNF, наприклад, CDP571. Також для застосування в поєднанні з вказаними тут модулюючими інтегрин альфа-4 засобами для модулювання UC, IBD і CD розглядають антибіотики. Наприклад, пацієнтів можна лікувати метронідазолом або ципрофлоксацином (або їх фармакологічними еквівалентами) в поєднанні або в формі суміші з модулюючим інтегрин альфа-4 засобом. Також для IBD, CD і UC в поєднанні зі зв'язуючими інтегрин альфа-4 або утримуючими інтегрин альфа-4 димерами і лікуючими запальне захворювання кишечнику, хворобу Крона і виразковий коліт засобами розглядають застосування способів підтримуючого лікування. Способи підтримуючого лікування включають в себе як необмежувальні приклади анальгетики, антихолінергічні і протидіарейні засоби. Поєднання таких способів підтримуючої терапії може бути придатним на початку режиму лікування для зменшення симптомів у пацієнтів і поліпшення якості їх життя. Способи підтримуючої терапії включають в себе оральне введення заліза, фолату і вітаміну В12. Протидіарейні засоби включають в себе як необмежувальні приклади дифеноксилат, кодеїн, лоперамід і антихолінергічні засоби (або їх фармакологічні еквіваленти), які можна вводити пацієнтам з помірним захворюванням для зменшення частоти випорожнення і для здатності переносити позиви до випорожнення кишечнику. Холестирамін можна застосовува ти у пацієнтів для профілактики індукованої солями жовчних кислот секреції в ободовій кишці у пацієнтів, яких вже піддали обмеженому видаленню клубової і ободової кишок, до описаного тут лікування тривалими режимами. Антихолінергічні засоби включають в себе як необмежувальні приклади клідинію бромід, дицикломіну гідрохлорид, настойку беладони і т.п.і придатні для зменшення спастичних болів в шлунку, болів і позивів до випорожнення кишечнику. Для лікування PC засоби проти інтегрину альфа-4 (наприклад, антитіла проти інтегрину альфа4, низькомолекулярні антагоністи інтегрину альфа4 і т.п.) можна об'єднувати з іншими сполуками або композиціями, що застосовуються для лікування, поліпшення або зменшення асоційованих з PC симптомів. Інші засоби, що застосовуються для лікування, поліпшення або зменшення асоційованих з PC симптомів включають в себе як необмежувальні приклади м'язові релаксанти (наприклад, діазепам, циклобензаприн, клоназепам, клонідин, примідон і т.п.), анти холінергічні засоби (наприклад, пропантелін, дицикломін і т.п.), стимулятори центральної нервової системи (наприклад, пемолін), нестероїдні протизапальні засоби (NS, такі як ібупрофен, напроксен або кетопрофен), інтерфе 35 85537 рони, імуноглобулін, глатирамер (Копаксон®), мітоксантрон (Новатрон®), мізопростол, інгібітори фактора некрозу пухлини альфа (наприклад, пірфенідон, інфліксимаб і т.п.) і кортикостероїди (наприклад, глюкокортикоїди і мінералкортикоїди). Звичайні засоби для лікування розсіяного склерозу включають в себе інтерферон бета-1b (Бетасерон®), інтерферон бета-1а (Авонекс®), інтерферон бета-1а з високою дозою (Ребіф), глатирамер (Копаксон®), імуноглобулін, мітоксантрон (Новатрон®), кортикостероїди (наприклад, преднізон, метилпреднізолон, дексаметазон і т.п.). Також можна застосовувати інші кортикостероїди, що включають в себе як необмежувальні приклади кортизол, кортизон, фторгідрокортизон, преднізолон, ба-метилпреднізолон, триамцинолон і бетаметазон. Форми дозування і засоби для застосування з описаними тут сполуками і композиціями змінюються в залежності від суб'єкта і поєднання лікарських засобів, що застосовується. Наприклад, інтерферони, як правило, вводять як викладено нижче: інтерферон бета-1а (Авонекс®) вводять в кількості 30мкг один раз на тиждень; інтерферон бета-1а вводять в кількості приблизно 22мкг або 44мкг три рази на тиждень і інтерферон бета-1b (Бетасерон®) вводять в кількості 250мкг через день [Durelli et al, Lancet 359: 1453-60, 2002]. Як правило, інтерферони вводять для рецидивуючого або ремітуючого розсіяного склерозу. Таким чином, в поєднанні з описаними тут засобами проти інтегрину альфа-4, переважні діапазони інтерферонів можуть складати приблизно від 0,1мкг до приблизно 250мкг, а більш переважно приблизно від 0,5мкг до приблизно 50мкг в залежності від способу, яким засіб вводять в поєднанні з іншими описаними тут сполуками і композиціями проти інтегрину альфа-4. NS або NSAID, що розглядаються для застосування згідно з даним винаходом, включають в себе як необмежувальні приклади неселективні інгібітори СОХ і селективні інгібітори СОХ-2. Неселективні інгібітори СОХ включають в себе як необмежувальні приклади похідні саліцилової кислоти (наприклад, аспірин, саліцилати натрію, холін трисаліцилат магнію, салсалат, дифлунізал, сульфасалазин і олсалазин), похідні параамінофенолу (наприклад, ацетамінофен), індол- і інденоцтові кислоти (наприклад, толметин, диклофенак і кеторолак), гетероарилоцтові кислоти (наприклад, ібупрофен, напроксен, флурбіпрофен, кетотифен, фенпрофен і оксапрозин), антранілові кислоти або фенамати (наприклад, мефенамова кислота і меклофенамова кислота), енолові кислоти (наприклад, оксиками, такі як піроксикам і мелоксикам) і алканони (наприклад, набуметон). Селективні інгібітори СОХ-2 включають в себе діарилзаміщені фуранони (наприклад, рофекоксиб), діарилзаміщені піразоли (наприклад, целекоксиб), індолоцтові кислоти (наприклад, етодолак) і сульфонаніліди (наприклад, німесулід). NS часто вводять в поєднанні з інтерфероном для ослаблення грипоподібних симптомів, виникаючих у пацієнтів, що приймають, наприклад Авонекс®. Звичайні NSзасоби включають в себе напроксен, ібупрофен і 36 кетопрофен. Також пацієнтам часто вводять парацетамол. [Див., Reess et al., 2002 Mult. Scler. 8: 158]. Глатирамеру ацетат (GA, Копаксон®) являє собою синтетичну молекулу, яка інгібує активацію реактивних відносно основного білка мієліну Тклітин і індукує репертуар Т-клітин, що характеризується протизапальними ефектами. Більше того, Глатирамер може проникати в центральну нервову систему (CNS), тоді як інтерферон бета - ні [Dhib-Jalbut, 2002 Neurology 58: S3-9; WeinstockGuttman et al., 2000 Drugs 59: 401-10]. Мітоксантрон являє собою синтетичний антрацендіоновий засіб, для якого показано, що він ефективний при лікуванні повторно-прогресуючого розсіяного склерозу (SP-MS). Однак, застосування даного лікарського засобу знов обмежене внаслідок його нагромаджуваної кардіотоксичності [Weinstock-Guttman et al., 2000]. Фактор некрозу пухлини альфа (TNF-α) може бути ключовим цитокіном при демієлінізації [Walker et al., 2001 Mult. Scler. 7: 305-12]. Таким чином, застосування засобів, протидіючих дії TNFα або придушуючи х його синтез, може годитися в поєднанні з засобами і сполуками, що розкриваються тут. Засоби проти TNF-α можуть включати в себе антитіла проти TNF-α (наприклад, інфліксимаб), а також такі засоби як пірфенідон. Пірфенідон являє собою непептидний лікарський засіб, для якого показано, що він зменшує синтез TNF-α і блокує рецептори для TNF-α.Id. Довгий час основою при більшості демієлінізуючих станів і захворювань залишалося застосування АСТН, глюкокортикоїдів і кортикостероїдів. Дані засоби застосовують внаслідок їх протинабрякових і протизапальних ефектів. АСТН, як правило, вводять суб'єкту в кількості 80Од., вводячи суб'єкту внутрішньовенно 500мл 5% декстрози і води протягом 6-8 годин протягом 3 діб. Його також можна вводити в кількості 40Од./мл внутрішньом'язово при дозі 40Од. кожні 12 годин протягом 7 діб, потім зменшуючи дозу кожні 3 доби. [Див. S. Hauser, "Multiple sclerosis and other demyelinating diseases" в Harrison's Principles of Internal Medicine 2287-95 (13th ed., Isselbacher et al., ed. 1994]. Метилпреднізолон, як правило, повільно вводять в 500мл D5W протягом 6 годин, переважно вранці. Звичайні дози складаються з 1000 мг щодня протягом 3 діб, 500мг щодня протягом 3 діб і 250мг щодня протягом 3 діб. Id. Також часто вводять поєднання метилпреднізолон-преднізон. Як правило, вводять приблизно 1000мг метилпреднізолону вн утрішньовенно протягом трьох діб з подальшим оральним введенням преднізону в кількості 1мг/кг щодня протягом 14 діб. Таким чином, для застосування в поєднанні із сполуками і композиціями, що розкриваються тут, стероїди можна вводити в кількостях, що знаходяться в діапазоні приблизно від 1 до приблизно 1000мг/кг протягом приблизно від 1 до 14 діб, у міру необхідності. Побічним ефектом демієлінізуючих станів, таких як PC, є стомлюваність і знижена когнітивна функція. Для лікування асоційованої з PC стомлюваності часто застосовували такі засоби як аман 37 85537 тадин гідрохлорид [Geisler et al., 1996 Arch. Neurol. 53: 185-8]. Перевагою таких способів поєднального лікування є те, що воно може зменшити специфічні для даного класу і специфічні для даного засобу побічні ефекти, виникаючі в цей час при застосуванні деяких лікарських засобів. Специфічні для класу побічні ефекти інтерферона-бета включають в себе лихоманку, озноб, міалгії, артралгії і інші грипоподібні симптоми, що починаються через 2-6 годин після ін'єкції і, як правило, проходять через 24 години після ін'єкції. Іноді інтерферон-бета також індукує скороминуще погіршення симптомів PC, що раніше існували. Специфічні для засобу побічні ефекти включають в себе реакції з інтерфероном бета-1b в місці ін'єкції. Управління даними ефектами можна виконувати, підбираючи дози і часи введення, призначаючи відповідні поєднання ацетамінофену, нестероїдних протизапальних лікарських засобів (NS або NSAID) і стероїдів. [Див. Munschauer et al., 1997 Clin. Ther. 19: 883-93]. Таким чином, поєднання лікарських засобів, які можуть зменшувати кількість конкретного лікарського засобу, що вводиться, можуть зменшити несприятливі побічні ефекти, виникаючі у пацієнта. При введенні в поєднанні низькомолекулярні антагоністи інтегрину альфа-4 можна вводити в тому ж препараті, що і інші сполуки і композиції або в окремому препараті. При введенні в поєднанні антитіла проти альфа-4, як правило, вводять в окремому від інших сполук і композицій препараті. При введенні в поєднанні засобу проти альфа-4 можна вводити до, після або одночасно з іншими сполуками і композиціями, що застосовуються для лікування, поліпшення або зменшення симптомів. Приклади Наведені нижче приклади приведені для надання фахівцям в даній галузі повного розкриття і опису характерних прикладів того, як проводити і застосовувати здійснення даного винаходу, і не призначені ні для обмеження сфери того, що автори розглядають як їх винахід, причому приведені нижче експерименти не є обмежуючими даний винахід експериментами, ні єдино проведеними експериментами. Для гарантії точності відносно чисел, що застосовуються (наприклад, кількостей, температури і т.п.), зроблені певні зусилля, але необхідно врахувати деякі помилки експерименту і відхилення. Якщо не вказано інакше, частини являють собою частини по масі, молекулярна маса являє собою середню молекулярну масу, температура приведена в градуса х по Цельсію, а тиск є атмосферним або близьким до нього. Приклад 1 Контрольоване випробування наталізумаба при рецидивуючому розсіяному склерозі Група пацієнтів Двадцять шість клінічних центрів в Сполучених Штата х, Канаді і Великобританії з вересня 1999 року по травень 2000 року зареєстрували 213 пацієнтів. Спостережна рада інституту або центральний і місцевий етичний комітет схвалили протокол. Всі пацієнти дали письмову, основану на отриманій інформації згоду. Дослідження контро 38 лювалося незалежним комітетом з нагляду за безпекою. Відповідні суб'єкти повинні були знаходитися у віці від 18 до 65 років, з визначеним за критеріями Позера клінічно або лабораторно підтвердженим достовірним PC, або ремитуючого або повторно прогресуючого протікання [Poser et al., 1983 Ann. Neurol. 13: 227-31; Lublin et al., 1996 Neurology 46: 907-11], щонайменше, з двома рецидивами в попередні два роки в історії хвороби, початковим значенням по розширеній шкалі непрацездатності Куртцке (EDSS) [Kurtzke, 1983 Neurology 33: 144452] від 2 до 6,5 і мінімум трьома осередками ураження на Т2-зваженій МРТ головного мозку. Пацієнтів виключали, якщо вони проходили імуносупресуюче або імуномодулююче лікування в межах останніх З місяців або вони знаходилися в стані рецидиву або системно отримували кортикостероїди протягом останніх 30 діб. План дослідження і рандомізація Пацієнтів випадковим чином розподілили в одну з трьох груп лікування: Змг/кг наталізумаба, 6мг/кг наталізумаба або плацебо по комп'ютерно генерованому графіку блокової рандомізації. Пацієнти отримували шість внутрішньовенних інфузій через інтервали тривалістю 28 діб, а потім їх шість місяців спостерігали на предмет безпеки віддалених результатів. Дослідника, весь персонал для дослідження і пацієнтів вибирали для лікування наосліп. Процедури і кінцеві точки Протягом фази скринінга (1 місяць), відразу після кожного лікування (0-5 місяць) і через один місяць після останнього лікування (6 місяць) отримували Т2-зважені і Т1-зважені сканування з накопиченням Gd MPT без посиленої протонної щільності. Подальші сканування МРТ отримували на 9 і 12 місяцях. Отримували сорок шість суміжних аксіальних зрізів головного мозку товщиною 3мм. Аналіз МРТ проводили в одному центрі без відомостей про лікування пацієнта і історії хвороби. Осередки ураження ідентифікували на друкованих копіях сканування два досвідчених клініцисти, що працюють до досягнення консенсусу. Передбачуваною мірою первинного результату була кількість нових осередків ураження з накопиченням Gd протягом 6-місячного періоду лікування, визначеного як період від моменту після першої інфузії до одного місяця після останньої інфузії. Інші параметри МРТ, що оцінюються, включали в себе кількість постійних осередків ураження з накопиченням Gd (осередки з накопиченням являли собою осередки, в яких накопичення спостерігали також при скануванні в попередньому місяці); розмір осередків ураження з накопиченням Gd (що вимірюється за допомогою напівавтоматичного способу порівняння з місцевим пороговим рівнем [Grimaud et al., 1996 Magn. Reson. Imaging 14: 495-505]); кількість нових активних осередків ураження (тобто нових осередків ураження з накопиченням Gd і нові або осередки ураження Т2, що збільшуються без накопичення) і кількість активних сканувань (тобто, що містять один або більше осередків ураження з накопиченням Gd). 39 85537 Клінічні кінцеві точки включали в себе частоту рецидивів і зміни по EDSS, і загальну оцінку із застосуванням візуальної аналогової шкали (VAS) за принципом самозвіту. Записували всі несприятливі події. Пацієнтів через заплановані тримісячні інтервали і при незапланованих візитах при підозрі на рецидив оглядали лікуючий і оцінюючий неврологи, при цьому обидва не знали про призначене пацієнту лікування. Лікуючий невролог вів історію хвороби і проводив огляд, і записував несприятливі події. Оцінюючий невролог визначав неврологічний статус і встановлював значення EDSS без інформації про історію хвороби пацієнта або попередні значення EDSS. Реальний рецидив визначали як виникнення гострого епізоду нових або погіршення існуючих симптомів PC, що тривають, щонайменше, 48 годин з подальшим стабільним періодом, щонайменше, 30 діб. Це також супроводжується збільшенням, щонайменше, на один пункт по шкалі EDSS, збільшенням, щонайменше, на один пункт по двох шкалах функціональних систем (FSS) або збільшенням, щонайменше, на два пункти по одній FSS в порівнянні з базовим рівнем, як визначено оцінюючим неврологом. Неврологічні симптоми, не відповідні вказаним вище критеріям рецидиву, але що оцінюються лікуючим неврологом як такі, що складають рецидив, також записували (загальні рецидиви). На візуальній аналоговій шкалі (VAS) пацієнти відмічали на 10см лінії розташування, що відображало їх оцінку свого загального самопочуття на початковому рівні і після 3 і 6 місяців лікування з найвищими результатами, що відображають краще самопочуття. Пацієнтів спостерігали в клініці до 12-го місяця. Пацієнтів, що перервали лікування, але що не досягай кінцевої точки, стимулювали до повернення для подальших оцінок. Статистичний аналіз Оцінки розміру вибірки основувалися на кількості нових осередків ураження з накопиченням Gd 40 перших 12 тижнів, що спостерігаються протягом після першої інфузії в попередньому клінічному випробуванні наталізумаба [Tubridy et al., 1999 Neurology 53: 466-72]. Основуючись на результатах даного попереднього випробування і застосовуючи методологію визначення розміру вибірки, відповідну двосторонньому порівнянню двох груп на 5-процентному рівні значущості на основі статистики Вілкоксона-Мана-Уїтні [Noether, 1987 J. Amer. Stat. Assoc. 82: 645-7], підрахували, що для потужності в розмірі 80% необхідно, щоб кожна група складалася приблизно з 73 пацієнтів. Первинне порівняння кількості осередків ураження з накопиченням Gd, a також розміру накопичення Gd, між групами 6мг/кг наталізумаба і плацебо проводили із застосуванням критерію суми рангів Вілкоксона-Мана-Уїтні. Відсутні внаслідок того, що одне або декілька сканувань МРТ не проводили, значення замінювали середньою кількістю осередків пошкоджень на доступних для даного пацієнта скануваннях. Сканування МРТ, отримані у пацієнтів, що системно отримували кортикостероїди в межах попередніх 30 діб, відкидали і обробляли як відсутні значення. Для тестування залежності доза-відповідь із застосуванням даних всіх трьох груп застосовували кореляційну статистику Ко храна-Мантеля-Гензеля із застосуванням рівних інтервалів для груп і шкал рангів для основної змінної результату. Для порівняння частки пацієнтів з рецидивами застосовували критерій хі-квадрат Пірсона. Зміни по EDSS і VAS від початкового рівня аналізували із застосуванням двостороннього ANOVA, з контрольною і підданою лікуванню групами в дослідженні як незалежні змінні. Всі аналізи включали всіх вибраних випадковим чином пацієнтів і дотримувалися принципу "намір лікувати". Всі приведені значення Ρ є двосторонніми. На початковому рівні істотних відмінностей в демографічних характеристиках, історії хвороби PC, початкових EDSS і параметрах МРТ в даних трьох гр упах не існувало (таблиця 1). 41 85537 Первинний результат У пацієнтів в гр упі плацебо в середньому виявили 9,6 нових осередків ураження з накопиченням Gd протягом шестимісячного періоду лікування. Відповідні значення в групах, що отримували наталізумаб, становили 0,7 для групи 3кг/кг (Р