Спосіб лікування систолічної дисфункції у хворих на цукровий діабет 2 типу, що перенесли не-q-інфаркт міокарда

Реферат: Спосіб лікування систолічної дисфункції серця у хворих на цукровий діабет 2 типу, які перенесли нe-Q-інфаркт міокарда, включає застосування метаболічних засобів. У разі підтвердження наявності систолічної дисфункції серця пацієнтам додатково до базисної терапії призначають альфа-ліпоєву кислоту у дозі 600 мг/добу та сульфат Zn 248 мг/добу щонайменше протягом 4 місяців. UA 109590 U (54) СПОСІБ ЛІКУВАННЯ СИСТОЛІЧНОЇ ДИСФУНКЦІЇ У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2 ТИПУ, ЩО ПЕРЕНЕСЛИ НЕ-Q-ІНФАРКТ МІОКАРДА UA 109590 U UA 109590 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель, що заявляється, належить до медицини, точніше внутрішніх хвороб, і призначена для лікування систолічної дисфункції серця у хворих на цукровий діабет 2 типу, які перенесли нe-Q-інфаркт міокарда. Розвиток і прогресування цукрового діабету 2 типу супроводжується істотним збільшенням ризику фатальних кардіоваскулярних подій [1]. Так, смертність від серцево-судинних захворювань у хворих на цукровий діабет вища в 2-3 рази, а тривалість життя менша на 1030 % порівняно з недіабетичною популяцією [2, 3]. Однією з основних причин смерті хворих на цукровий діабет є розвиток інфаркту міокарда [4]. За показниками REACH-реєстру (реєстр клінічних ознак атеросклерозу) встановлено, що летальність хворих на інфаркт міокарда без цукрового діабету 2 типу становить лише 8,6 % порівняно з 16,1 % хворих на інфаркт міокарда з діабетом [5]. Смертність протягом першого року після перенесеного інфаркту міокарда при супутньому цукровому діабеті складає 15-34 % і сягає 45 % у наступні 5 років, що вдвічі більше, ніж у недіабетичній популяції [6]. Незважаючи на значні досягнення в лікуванні ішемічної хвороби серця та її наслідків, хворі з цукровим діабетом 2 типу залишаються найбільш вразливою групою, оскільки зменшення смертності серед них незначне [7]. Перебіг та прогноз серцево-судинної патології у "діабетичних" пацієнтів в значній мірі визначає функціональний стан міокарда. Одним з найбільш несприятливих прогностичних чинників у хворих на цукровий діабет 2 типу є систолічна дисфункція серця. Недостатня систолічна спроможність лівого шлуночка закономірно призводить до розвитку серцевої недостатності [8]. Отже, пошук ефективного лікування систолічної дисфункції серця у хворих на цукровий діабет 2 типу, що вже перенесли нe-Q-інфаркт міокарда, є досить актуальною проблемою, зважаючи на її прогностичну значущість. На сьогодні основним напрямком у корекції систолічної дисфункції є вплив на патогенетичні ланки залежно від природи захворювання. Оскільки розлади систолічної функції серця можуть розвиватися в результаті перенесеного інфаркту міокарда, при ішемії міокарда, дилатаційнії кардіоміопатії, при міокардіотичному міокардіофіброзі, артеріальній гіпертензії, всі ці стани слід виявляти і лікувати згідно прийнятим протоколам. На сьогодні свою ефективність у лікуванні систолічної дисфункції довели інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), бетаадреноблокатори, при ФВ