Спосіб ультразвукової диференціальної діагностики ступеня дуоденогастрального рефлюксу

Реферат: UA 118846 U UA 118846 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, а саме до ультразвукової діагностики, і може бути використана для діагностики дуоденогастрального рефлюксу. Дуоденогастральний рефлюкс діагностують приблизно у половині випадків патологій вихідного відділу. У жінок зустрічається приблизно в 2 рази частіше, ніж у чоловіків. Частіше він випадково виявляється при ендоскопічному дослідженні, однак відомо, що при введенні ендоскопа виникають ретропульсивні хвилі, які провокують рефлюкс жовчі, що носить приблизний, суб'єктивний й якісний характер та піддає сумніву діагностичну точність методу. Як відомо, основним загальноприйнятим методом діагностики дуоденогастрального рефлюксу є гастрофіброскопія. Метод вважається напівінвазивним, більшістю пацієнтів переноситься погано, а деякі зовсім не погоджуються на це дослідження. Крім того, оцінка дуоденогастрального рефлюксу проводиться побічно на підставі візуалізації жовчі в шлунку за кольором. Дослідження займає декілька хвилин. Тільки при дуже частому викиді вмісту дванадцятипалої кишки в шлунок можна безпосередньо візуалізувати струмінь. Відомим є спосіб діагностики дуоденогастрального рефлюксу під час проведення рентгеноконтрастного дослідження. Спосіб здійснюють шляхом введення в дванадцятипалу кишку через зонд барієвої зависі, на екрані рентгенівського апарату реєтрують закид контрастної речовини до шлунка, (см. Михайлов А.Н. Рентгенодиагностика основных болезней желудка. - Минск: Беларусь, 1986, С.72). Недоліками способу є те, що при проведенні дослідження є променеве навантаження на організм, у зв'язку з чим, цей метод дослідження має протипоказання до застосування. Відомим є спосіб діагностики дуоденогастрального рефлюксу ультразвуковим способом (см. С.И.Пиманов. Ультразвуковая диагностика дуоденогастрального рефлюкса. Терапевтический архив 1991 г. - №2. - С.42-44). Спосіб вибраний як прототип. Для здійснення способу в шлунок вводять 200-1000 мл фізіологічного розчину або 0,3-0,5 % розчину лимонної кислоти. Через 2-4 хвилини після введення всередину рідини здійснюють ехографію шлунка. У випадку закиду лужного вмісту дванадцятипалої кишки в кисле середовище шлунка, а саме при дуаденогастральному рефлюксі, на ехограмах періодично, відповідно закиду у шлунок дуоденального вмісту, реєструють ретроградний рух пухирців газу (ехогенних ділянок), визначають площу, яку вони займають і ретроградний рух рідини від пілоруса до тіла шлунка. Недоліком відомого способу є індивідуальна непереносимість лимонної кислоти і значний об'єм рідини, який необхідний для дослідження хворих з виразковою хворобою шлунка. Не завжди можливо диференціювати рух дрібних пухирців газу, який виникає при дуоденогастральному рефлюксі від руху дрібних ехогенних ділянок у рідині, по всьому об'єму шлунка внаслідок фізіологічного перемішування його вмісту в результаті перестальтики шлунка. Це може призвести до отримання хибно-позитивних та хибно-негативних результатів. В основу корисної моделі поставлено задачу удосконалення способу ультразвукової діагностики дуоденогастрального рефлюксу, в якому за рахунок зміни характеру проведення дослідження, досягається безпосередня візуалізація струменя рефлюксу. Поставлена задача вирішується в способі ультразвукової діагностики дуоденогастрального рефлюксу, який здійснюють шляхом ультразвукового дослідження, перед яким всередину вводять рідину, згідно з корисною моделлю, дослідження проводять після 10-12 годинного голодування, натщесерце, після чого пацієнт випиває від 300 мл до 500 теплої негазованої води і проводять наступне дослідження в різних положеннях пацієнта, визначають область проекції пілоруса, дуоденогастральний рефлюкс реєструють у вигляді гіперехогенного струменя, що рухається від пілоруса у бік антрального відділу шлунка, при цьому вимірюють висоту і ширину стовпчика струменя, при легкому ступені висота струменя рефлюксу варіює в межах 7-12 мм, помірному (середньому) ступені - 13-20 мм, а при важкій формі - більше 20 мм. Ультразвукова діагностика дуоденогастрального рефлюксу основана на безпосередній візуалізації струменя рефлюксу, оскільки моніторинг можна провести досить тривалий час - від 20-60 хв., а при необхідності стільки, скільки знадобиться. Суть корисної моделі пояснюють фіг. 1-4, де показані шлунок, 12 п.к., дуоденогастральний рефлюкс з різним ступенем виразності. Спосіб, що заявляється, здійснюють таким чином. Ультразвукове дослідження проводять натщесерце після 10-12 годинного голодування. Оцінюють об'єм рідині - шлункової секреції. При цьому неможливо визначити характер рідини, наприклад, це жовч або ж слиз. При ФГС візуально за кольором можна побачити жовч. Після огляду шлунка натщесерце пацієнтові пропонують випити негазовану теплу воду від 300 мл до 500 мл. Огляд проводять в різних положеннях пацієнта - лежачи на спині, на боці, стоячи. Спочатку визначають область проекції пілоруса (після контрастування його місце зміщується). Пошук здійснюють часто біля шийки жовчного міхура. При моніторингу, коли 1 UA 118846 U 5 10 15 20 збільшується об'єм рідини у вихідному відділі (просвіт максимально розширюється), пацієнтові пропонують напружити живіт. При ультрасонографії дуоденогастральний рефлюкс реєструють у вигляді гіперехогенного струменя, що рухається від пілоруса у бік антрального відділу шлунка. Вимірюють висоту і ширину стовпчика струменя. При легкому ступені висота струменя рефлюксу варіює в межах 7-12 мм (фіг. 2), помірному (середньому) ступені - 13-20 мм (фіг. 3), а при важкій формі - більше 20 мм (фіг. 4). В окремих випадках досягає 35-40 мм. Окрім того, в режимі Допплера реєструють швидкість дуоденогастрального рефлюксу. При збільшенні тяжкості рефлюксу підвищується швидкість. При легкому ступені швидкість струменя рефлюксу (Vp) не більше 10 см/с, при помірному ступені - в межах 11-20 см/с, а при важкій формі - більше 20 см/ с Всього запропонованим способом було досліджено 94 пацієнта. У наших дослідженнях важкий рефлюкс реєструвався в 5 випадках, оскільки більшість пацієнтів з такими формами після ФГС переходять до хірурга для вирішення питання про втручання. Пацієнти з помірно вираженим рефлюксом (19 чоловік) також обстежуються за допомогою ФГС. У кожного третього пацієнта зі шлунковими скаргами реєструвався дуоденогастральний рефлюкс (близько 70). Тільки частина з них наважувалися на ФГС. У більше 80 % випадків співпадали дані УЗД та ФГС. Проведені дослідження показують, що метод доцільно впровадити в широку практику. ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ 25 30 Спосіб ультразвукової диференціальної діагностики ступеня дуоденогастрального рефлюксу, який здійснюють шляхом ультразвукового дослідження, перед яким всередину вводять рідину, який відрізняється тим, що дослідження проводять натщесерце, після 10-12 годинного голодування, після чого пацієнт випиває від 300 мл до 500 теплої негазованої води і проводять наступне дослідження в різних положеннях пацієнта, визначають область проекції пілоруса, дуоденогастральний рефлюкс реєструють у вигляді гіперехогенного струменя, що рухається від пілоруса у бік антрального відділу шлунка, при цьому вимірюють висоту і ширину стовпчика струменя, при легкому ступені висота струменя рефлюксу варіює в межах 7-12 мм, помірному (середньому) ступені - 13-20 мм, а при важкій формі - більше 20 мм. 2 UA 118846 U Комп’ютерна верстка О. Рябко Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, вул. М. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008, Україна ДП “Український інститут інтелектуальної власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 3