Спосіб визначення ступеня гіпертрофії піднебінних мигдаликів

Реферат: Спосіб визначення ступеня гіпертрофії піднебінних мигдаликів включає дослідження фарингоскопічної картини. Визначають величину відстані між вільними краями передніх піднебінних дужок і величину відстані між поверхнями піднебінних мигдаликів в місцях, що найбільш виступають. При цьому вводять в порожнину рота стрічку з нанесеними на неї штрихами із заданими метричними параметрами. Підраховують кількість штрихів, що припадає на вищевказані величини, і встановлюють ступінь гіпертрофії за співвідношенням підрахованих штрихів. UA 91324 U (12) UA 91324 U UA 91324 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Корисна модель належить до медицини, більш конкретно - до оториноларингології, зокрема дитячої, і може бути використана в клінічній та амбулаторній практиці при виборі методів лікування гіпертрофії піднебінних мигдаликів. Актуальність предмету корисної моделі пов'язана із широкою розповсюдженістю захворювань горла. Серед усіх захворювань горла гіпертрофія піднебінних мигдаликів зустрічається особливо часто. Це захворювання спостерігається у 12-15 % дітей, з них 6-7 % дітей дошкільного віку, 6-9 % школярів. Нині серед населення України цей показник становить в середньому 11-12 % [1]. Гіпертрофія піднебінних мигдаликів є дуже серйозним захворюванням. Збільшені піднебінні мигдалики можуть бути причиною порушень дихання і дикції, затруднюють прийом їжі. Іноді, коли збільшені не тільки піднебінні мигдалики, але й аденоїди, дихальна функція різко порушується, хворий погано спить, виникає кашель, хропіння, часте пробудження. В зв'язку з гіпоксією мозку можуть розвиватися нервово-психічні розлади. Це захворювання пов'язують також із розвитком серйозних ускладнень та хронічних захворювань серцево-судинної системи, нирок та суглобів, що може призвести до тривалої втрати працездатності. Показанням для проведення консервативного чи хірургічного лікування є ступінь гіпертрофії піднебінних мигдаликів [2]. Розрізняють три ступеня гіпертрофії піднебінних мигдаликів. Якщо мигдалик займає третину відстані від вільного краю передньої дужки до середньої лінії горла визначають І ступінь, якщо - 2/3 відстані - це ІІ ступінь, а всю відстань - ІІІ ступінь. При гіпертрофії піднебінних мигдаликів ІІ та ІІІ ступеня показано хірургічне лікування. Відомий спосіб визначення гіпертрофії піднебінних мигдаликів [3], шляхом дослідження характерної фарингоскопічної картини. Згідно із відомим способом, подумки проводять від піднебінно-язикової дужки по краю язичка горизонтальну лінію і вертикальну - через середину язичка. За величиною відстані визначають: гіпертрофію 1 ступеня при розмірах піднебінного мигдалика 1/3 цієї відстані, гіпертрофію 2 ступеня при розмірах піднебінного мигдалика 2/3 відстані і гіпертрофію 3 ступеня, коли піднебінний мигдалик досягає до язичка і мигдалики торкаються один одного. Як і у запропонованій корисній моделі, у відомому способі ступінь гіпертрофії піднебінних мигдаликів визначають шляхом дослідження фарингоскопічної картини. Причиною, що перешкоджає отриманню технічного результату, є незадовільна точність визначення ступеня гіпертрофії піднебінних мигдаликів, зумовлена подумковим характером визначення необхідних величин. Відомий спосіб визначення розмірів ділянок тіла людини шляхом розміщення, закріплення на них пластичних рентгеноконтрасних елементів у вигляді стрічки з нанесеними на ній штрихами із заданими метричними параметрами і вимірювання на екрані чи іншим методом правдивих розмірів об'єкта досліджень. При цьому, як стверджують автори, якість умов знімання інформації не впливає на точність вимірювання [4]. Як і в запропонованому способі, у відомому рішенні розмір об'єкта досліджень визначають шляхом розміщення на потрібних ділянках тіла людини стрічки з нанесеними на ній штрихами із заданими метричними параметрами і вимірювання правдивих розмірів об'єкта досліджень шляхом підрахунку кількості штрихів. Причиною, що перешкоджає отриманню технічного результату, є неможливість закріплення стрічки з досить важкими рентгеноконтрасними елементами у порожнині запаленій гортані людини, особливо дитини, а також необхідність в рентгенівських зйомках для одержання картини стану органу, що шкідливо для здоров'я та, крім того, потребує складного та високовартісного обладнання і спеціально підготованого обслуговуючого персоналу. Найближчим аналогом є спосіб визначення ступеня гіпертрофії піднебінних мигдаликів шляхом дослідження характерної фарингоскопічної картини [5]. При фарингоскопії ступінь гіпертрофії мигдаликів встановлюють приблизно, на основі подумкових спостережень лікаря. Як і у запропонованій корисній моделі, у відомому способі ступінь гіпертрофії піднебінних мигдаликів визначають шляхом дослідження фарингоскопічної картини. Причиною, що перешкоджає отриманню технічного результату, є незадовільна точність встановлення величин відстаней між вільними краями передніх піднебінних дужок та відстані між піднебінними мигдаликами, що зумовлено виключно суб'єктивною оцінкою вищевказаних величин обслуговуючим персоналом. При малих розмірах глотки, наприклад у дітей, встановити ступінь гіпертрофії майже неможливо. Задачею, на вирішення якої спрямована запропонована корисна модель, є створення способу визначення ступеня гіпертрофії піднебінних мигдаликів. 1 UA 91324 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Технічний результат, який може бути одержаний при використанні запропонованої корисної моделі, полягає в підвищенні точності визначення ступеня гіпертрофії за рахунок кількісного визначення величин відстані між вільними краями передніх піднебінних дужок та відстані між піднебінними мигдаликами, співвідношення між вищевказаними величинами, а також зменшенні неприємних відчуттів хворого за рахунок зменшення часу вимірювань. Суть запропонованої корисної моделі полягає в тому, що на основі дослідження фарингоскопічної картини визначають величини відстані між вільними краями передніх піднебінних дужок та відстані між піднебінними мигдаликами в місцях, що найбільш виступають, і за співвідношенням вищевказаних величин встановлюють ступінь гіпертрофії піднебінних мигдаликів, при цьому при визначенні вищевказаних величин в порожнину рот вводять стрічку з нанесеними на ній штрихами із заданими метричними параметрами, підраховують кількість штрихів, що припадають на відстань між вільними краями передніх піднебінних дужок та відстань між піднебінними мигдаликами в місцях, що найбільш виступають, і встановлюють ступінь гіпертрофії за співвідношенням підрахованих штрихів. Запропонована корисна модель відрізняється від прототипу тим, що при визначенні величин відстані між вільними краями передніх піднебінних дужок і відстані між піднебінними мигдаликами в місцях, що найбільш виступають, в порожнину рота вводять стрічку з нанесеними на ній штрихами із заданими метричними параметрами, підраховують кількість штрихів, що припадають на вищевказані величини і встановлюють ступінь гіпертрофії за співвідношенням підрахованих штрихів. Причинно-наслідковий зв'язок між сукупністю ознак, що заявляються, та технічним результатом існує такий. Розміщення в ротовій порожнині в зоні піднебінних мигдаликів стрічки з нанесеними на ній штрихами із заданими метричними параметрами і підрахунок числа штрихів, що припадають на величини відстані між вільними краями передніх піднебінних дужок і відстані між поверхнями піднебінних мигдаликів в місцях, що найбільш виступають, дають можливість кількісно, більш точно встановити ступінь гіпертрофії мигдаликів. Ступінь гіпертрофії встановлюють за співвідношенням вищевказаних величин. Використання стрічки дозволяє вибирати відрізок її, що відповідає ротовій порожнині, стрічка має малу масу, її легко утримувати в потрібному положенні, наприклад за допомогою пінцета, не травмуючи запалену тканину горла і не викликаючи больових відчуттів у пацієнта. Крім цього проведення дослідження не потребує будь-якого обладнання і може бути виконано в умовах амбулаторій. Спосіб здійснюють таким чином. Стрічку з нанесеними на ній штрихами із заданими метричними параметрами, стерилізують, вводять у ротову порожнину в зону піднебінних мигдаликів і розміщують там за допомогою стрижнів, прикріплених до кінців стрічки, чи за допомогою пінцета. Методом фарингоскопії досліджують зону мигдаликів і проводять підрахунок штрихів, що припадають на величини відстані між вільними краями передніх піднебінних дужок і відстані між піднебінними мигдаликами в місцях, що найбільш виступають. Визначають співвідношення між цими величинами, за якими оцінюють ступінь гіпертрофії піднебінних мигдаликів. Ступені гіпертрофії піднебінних мигдаликів хворих, визначені запропонованим способом, співпадають із ступенями гіпертрофії піднебінних мигдаликів визначеними відомими способами [3] та [5]. Приклад 1. Хворий Н., 16 років, звернувся в ЛОР клініку Харківського національного медичного університету (ХНМУ) із скаргами на дискомфорт у горлі, загальну слабкість, періодичне підвищення температури до 37,2 С, збільшення щелепних вузлів. Із амнезу відомо, що з дитинства 2-3 рази на рік хворів ангінами. Знаходився на диспансерному обліку за місцем мешкання. Щорічне протирецидивне лікування виявилось неефективним. При об'єктивному дослідженні загальний стан хворого задовільний, температура тіла 37,1 С, шкіра та видимі слизові оболонки рожевого кольору. Фарингоскопія: слизова оболонка глотки рожевого кольору, злегка рихла, піднебінні мигдалики злегка рихлі, лакуни вільні Запропонованим способом була встановлена гіпертрофія ІІ-ІІІ ступеня. Хворий був прооперований - лазерна тонзилектомія. Післяопераційний період проходив без ускладнень. 30.12.2013 року хворий в задовільному стані був виписаний додому. Приклад 2. Хворий М., 17 років, був госпіталізований у ЛОР клініку ХНМУ 26.12.2013 року з приводу хронічного декомпенсованого тонзиліту для оперативного лікування. При надходженні в клініку були скарги на періодичні болі в горлі при ковтанні слини, загальну слабкість, головні болі, поганий сон та апетит. З анамнезу відомо, що останні три роки хворів ангінами 1-2 рази на рік, останній раз в березні 2013 року, коли був встановлений правобічний паратонзиліт. Об'єктивно: 2 UA 91324 U 5 10 15 збільшені підщелепні лімфовузли з обох боків, які рухомі, не спаяні з підлежачими тканинами, незначно болісні. Фарингоскопія: слизова оболонка горла рожева, гіпертермія та інфільтрація піднебінних дужок, піднебінні дужки спаяні з мигдаликами, лакуни містять казеозні маси. Запропонованим способом була встановлена гіпертрофія ІІ ступеня. 27.12.2013 хворий був прооперований - тонзилектомія. Післяопераційний період проходив без ускладнень. 3.01.2014 в хворий в задовільному стані був виписаний додому. Джерела інформації: 1. Дитяча оториноларингологія. Підручник за редакцією доктора медичних наук професора А.А. Лайка. - К.: Логос, 2013. - С. 379-380. 2. Дитяча оториноларингологія. Підручник за редакцією доктора медичних наук професора А.А. Лайка. - К.: Логос, 2013. - С. 361. 3. Преображенский Б.С., Попова Г.Н. "Ангина, хронический тонзиллит и сопряженные с ними заболевания" - М.: Медицина, 1973. - С. 24-25. 4. Патент України № 18602, кл. А61В 6/00, 1997. 5. Дитяча оториноларингология. Підручник за редакцією доктора медичних наук професора А.А. Лайка. - К.: Логос, 2013. - С. 361-363. ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ 20 25 Спосіб визначення ступеня гіпертрофії піднебінних мигдаликів, що включає дослідження фарингоскопічної картини, який відрізняється тим, що визначають величину відстані між вільними краями передніх піднебінних дужок і величину відстані між поверхнями піднебінних мигдаликів в місцях, що найбільш виступають, при цьому вводять в порожнину рота стрічку з нанесеними на неї штрихами із заданими метричними параметрами, підраховують кількість штрихів, що припадає на вищевказані величини, і встановлюють ступінь гіпертрофії за співвідношенням підрахованих штрихів. Комп’ютерна верстка Д. Шеверун Державна служба інтелектуальної власності України, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 3