Пептид

Реферат: Винахід стосується пептидів, які містять послідовність DNIMVTFRNQASRPY або PRCLTRYYSSFVNME з модифікаціями на N- і С-кінцях, де вказані послідовності одержані з FVIII, та здатні до зв'язування з молекулою МНС класу II без додаткового антигенного процесингу і піддавання розпізнаванню специфічною до фактора VIII Т-клітиною,; композиції, яка містить вказані пептиди та їх застосування для пригнічення або запобігання виробленню інгібуючих фактор VIII антитіл in vivo. UA 114015 C2 (12) UA 114015 C2 UA 114015 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 ГАЛУЗЬ ТЕХНІКИ, ДО ЯКОЇ НАЛЕЖИТЬ ВИНАХІД Даний винахід стосується пептидів, щонайменше частина яких може бути одержана з фактора VIII (FVIII). Пептиди можуть бути використані для зниження або запобігання утворенню інгібуючого фактор VIII антитіла, наприклад в лікуванні гемофілії А і набутої гемофілії. РІВЕНЬ ТЕХНІКИ, ЩО ПЕРЕДУЄ ВИНАХОДУ ГЕМОФІЛІЯ Гемофілія стосується групи спадкових захворювань крові, які включають в себе гемофілію А, гемофілію В (хвороба Крістмаса) і хворобу Віллебранда. При гемофілії крові здатність згортатися сильно знижена через те, що необхідний фактор згортання частково або повністю відсутній, приводячи до підвищеного часу кровотечі. Гемофілія А є нестачею фактора згортання VIII, тоді як Гемофілія В є нестачею фактора згортання IX. При обох захворюваннях дефектний ген знаходиться на X-хромосомі, так що ці стани є X-пов'язаними. Гемофілія А зустрічається в п'ять разів частіше, ніж гемофілія В. Гемофілія є довічним спадковим генетичним захворюванням, яке здійснює вплив на жіночих особин як носіїв і чоловічих особин, які успадковують захворювання. Приблизно третина нових діагнозів відбувається, коли не має місце попередній сімейний анамнез. Захворювання виявляється у всьому світі у всіх расових групах. Приблизно 6000 осіб уражені гемофілією в СК. Хворі на гемофілію схильні до кровотечі протягом тривалішого періоду після пошкодження. Зовнішні пошкодження, такі як порізи і подряпини, звичайно не викликають серйозних проблем: часто можливо зупинити кровотечу застосуванням деякого тиску і покриттям пошкодженої зони (наприклад, пластиром). Головною проблемою є внутрішня кровотеча в суглоби, м'язи і м'які тканини, що може відбуватися мимовільно. Внутрішню кровотечу, наприклад, крововиливи в мозок, дуже складно контролювати і вона може бути смертельною. Повторювана кровотеча в суглоби викликає гострий біль і може викликати артрит і/або довготривале руйнування суглобів, що приводить до непрацездатності. Лікування гемофілії звичайно здійснюють заміщенням фактора згортання, якого не вистачає. При слабкій або помірній гемофілії ін'єкції можуть бути введені в той час, коли відбувається кровотеча (лікування на вимогу). Однак при сильній гемофілії регулярні профілактичні ін'єкції вводять для сприяння згортанню крові і мінімізації імовірності довготривалого руйнування суглоба. Потенційно серйозним ускладненням при терапії із заміщенням коагулюючого фактора для гемофілії А є розвиток антитіл, які нейтралізували прокоагулюючу функцію фактора VIII. Інгібітори фактора VIII зустрічаються у приблизно 25 % хворих на сильну гемофілію A. Так як пацієнти з вродженою гемофілією А можуть бути генетично дефіцитними по FVIII, синтез інгібіторів є алоімунною відповіддю на чужорідний білок, що вводиться для запобігання або лікування випадків кровотечі. Т-клітини CD4+ грають центральну роль в імунній відповіді на FVIII. Після поглинання антиген-представляючими клітинами (АПК) FVIII піддається протеолітичній деградації на пептидні фрагменти (Reding et al. (2006) Haemophilia 12(supp 6) 30-36). Ці пептиди представлені на поверхні АПК в асоціації молекулами MHC класу II. Цей комплекс потім розпізнається рецептором CD4+ Т-клітин, специфічним до FVIII. При наявності придатних ко-стимулюючих сигналів це розпізнавання зрештою спричиняє направлення клітинами CD4+ синтезу антитіл Вклітинами. Частота виникнення утворення інгібітору спочатку зростає з кількістю обробок фактором VIII, але, як виявляється, вона виходить на плато після 50-100 днів впливу. Утворення інгібітору відбувається набагато частіше при сильній гемофілії, ніж при помірній або слабкій хворобі і деяких молекулярних дефектах, найбільш ймовірно, що великі делеції і безсмислові мутації в легкому ланцюгу фактора VIII є такими, що роблять схильними до утворення інгібітору. Такі параметри, як концентрація, тип (очищений або рекомбінантний) фактора заміщення і історія лікування, можуть також здійснювати вплив на імовірність вироблення антитіла. Контроль протікання захворювання у пацієнтів з гемофілією з інгібіторами повинен бути безперервним. Індукція імунної толерантності (ІІТ) із застосуванням технології десенсибілізації є успішною для деяких пацієнтів з алоантитілами проти фактора VIII. Для цього терапевтичного підходу потрібне безперервне піддавання терапії із заміщенням фактора, так що це є довготривалою стратегією. Хоча ІІТ може бути успішною, значна частка (приблизно 30 %) пацієнтів не виявляє відповідь на ІІТ. Пацієнти з високими титрами інгібітору мають меншу імовірність відповіді на лікування. Іншим значним сприяючим фактором є вік на початку ІІТ, при цьому рівні успіху 1 UA 114015 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 сильно знижені, коли пацієнт старший 20 (Hay et al. (2005) Seminars in Thrombosis and Hemostasis 32:15-21). Коли ІІТ терапія є неуспішною, інгібітор звичайно продовжує існувати, і оскільки такі пацієнти звичайно мають підвищену реакцію, то необхідно лікувати епізоди кровотечі шунтувальними FVIII продуктами, такими як концентрати активованого комплексу протомбіну (FEIBA™) і рекомбінантного активованого FVII. Однак застосування таких агентів асоційоване з небажаними явищами, такими як дисеміноване внутрішньосудинне згортання, гострий інфаркт міокарда, легенева емболія і тромбози (Acharya and DiMichele (2006) Best Practice & Research Clinical Haematology 19:51-66). Імуносупресорна терапія іноді застосовується для пацієнтів, які не виявляють відповідь на ІІТ. Лікування включає в себе введення імуносупресорних лікарських засобів, таких як циклофосфамід, преднізон, азатіоприн і циклоспорин, який неспецифічно мітить імунну систему. Ці обробки можуть мати побічний ефект, асоційований із загальною імунодипресією. Має місце поновлення інтересу до селективного виснаження популяції В-клітин із застосуванням Ритуксимаб™, гуманізованого моноклонального антитіла до В-клітинного антигену CD20. Однак, у деяких дітей, що піддаються лікуванню з цим лікарським засобом, відбуваються інфузійні реакції, сироваткова хвороба і опортуністичні інфекції (DiMichele (2007) J Thromb Haemost 5:143-50). НАБУТА ГЕМОФІЛІЯ Набута гемофілія є рідкісним аутоімунним захворюванням, яким уражені від 1 до 4 людей на мільйон. За цих умов в об'єктів, які не народилися з гемофілією, розвиваються антитіла проти одного з факторів згортання, такого як фактор VIII. Вважається, що вагітність і аутоімунні хвороби, такі як ревматоїдний артрит і рак, можуть збільшувати ризик розвитку набутої гемофілії. Хоча немає відмінностей, які лежать в основі імунних механізмів, що приводять до їх вироблення, клінічні вияви інгібіторів FVIII, вироблених у відповідь на коагулюючу терапію із заміщенням фактора й інгібіторів, вироблених в набутій гемофілії, є схожими. Пацієнти з набутою гемофілією мають рівень смертності, який досягає 25 %, частково через асоціацію набутих інгібіторів з сильними ускладненнями з кровотечею. Терапія набутих інгібіторів аутоантитіл основана головним чином на необхідності контролювати або запобігати гострим геморагічним ускладненням, які часто є загрозливими життю і кінцівкам, і у другу чергу для знищення аутоантитіл для відновлення нормального коагулювання. Деякі кровотечі, асоційовані з низьким титром інгібіторів аутоантитіл (