Спосіб імунореабілітації хворих на генералізований пародонтит, які підлягають дентальній імплантації

1. Спосіб імунореабілітації хворих на хронічний генералізований пародонтит, які підлягають дентальній імплантації, що включає введення іму 3 відмічається нормалізації субпопуляційного складу Т-лімфоцитів, а саме співвідношення Тхелперів/індукторів (CD4+) та Т-супресорів/кілерів (CD8+) у значної частини хворих на ХГП. Тому цей спосіб також недостатньо ефективний і потребує подальшого удосконалення. Було також запропоновано використання з метою імунореабілітації у хворих на ХГП, які підлягають проведенню ДІ, препарату тимуса тималіну по 5-20мг на добу, усього від 8 до 10 ін'єкцій на курс [Коленко Ю.Г. Использование средств иммунокоррекции при генерализованном пародонтите // Современная стоматология. - 2001. - №4. - С. 3437]. Однак в подальшому було встановлено, що цей спосіб не забезпечує імунореабілітацію у частини хворих на ХГП, які підлягають ДІ, а також те, що тривалість збереження досягнутого імуномодулюючого дефекту складає лише 1-2 місяці з моменту завершення введення тималіну. Тому цей спосіб був удосконалений шляхом введення хворим на ХГП, які підлягають ДІ, з метою імунореабілітації іншого тимусного препарату - тактивіна у вигляді підшкірних ін'єкцій по 100мкг (1мл 0,01% розчину] 1 раз на добу ввечері протягом 5-7 діб поспіль [Мащенко И.С. Болезни пародонта. - Днепропетровск: КОЛО, 2003. - С. 183184). Вказаний спосіб найбільш ефективний з існуючих і тому цей спосіб обраний як найближчий аналог. До недоліків найближчого аналога відноситься те, що у частини хворих на ХГП, які підлягають проведенню ДІ, введення тактивіну сприяє посиленню аутоімунних реакцій у тканинах пародонту. Крім того, тривалість збереження імунокорегуючого ефекту після застосування тактивіну як засобу імунореабілітації у хворих на ХГП, які підлягають проведенню ДІ, складає лише біля 2-3 місяців, після чого у значної частини хворих знову виникають суттєві зсуви з боку імунологічних показників. Тому спосіб, який пропонується, потребує подальшого удосконалення. Задачею корисної моделі було удосконалення існуючого способу імунореабілітації хворих на ХГП, які підлягають проведенню ДІ, а саме посилення імуномодулюючої дії та тривалості збереження нормальних імунологічних показників, та в той же час зменшення можливостей активації аутоімунних реакцій. Вказана задача реалізується таким чином, що як імуноактивний препарат при проведенні імунореабілітації хворих на ХГП, які підлягають проведенню ДІ, використовують імунофан. Імунофан це синтетичний імуно-регуляторний гексапептид, що з'являє з себе модифікований фрагмент біологічно активної ділянки молекули гормону тимусу тимопоетина та володіє імуномодулюючою дією, яка в 1000 разів більш, ніж активність тактивіна. Крім того, оскільки імунофан не має в своєму складі ніяких баластних речовин та на відміну від гормонів тимусу не активує продукування простагландинів, він не посилює аутоімунних реакцій, що вельми суттєво для імунореабілітації хворих на ХГП, в яких має місце значне посилення аутоімунних процесів в организмі. Наша пропозиція щодо використання як іму 17770 4 ноактивний препарат при імунореабілітації хворих на ХГП, які підлягають проведенню ДІ, імунофана, базується на вперше встановленої нами у експериментальних умовах закономірності, яка потім була підтверджена у клініці, що імунофан сприяє більш повному та довготривалому відновленню імунологічного гомеостазу, ніж тактивін, та при цьому не викликає посилення аутоімунних процесів, що дуже важливо для клінічної стоматології. Заявлений спосіб здійснюється таким чином. Хворим на ХГП, які підлягають проведенню ДІ з приводу часткової адентії здійснюють імунологічний аналіз крові, після чого оцінюють ступінь вираженості імунодефіциту та його характер виходячи з загальноприйнятих у клінічної імунології критеріїв [дивись, наприклад: Г.Н. Дранник. Клиническая иммунология и аллергология. - Одесса: АстроПринт, 1999. - С. 193-202]. Після констатації наявності імунодефіциту та встановлення ступеня його вираженості хворому на ХГП, які підлягає проведенню ДІ у зв'язку з наявністю часткової адентії з метою здійснення імунореабілітації вводять імунофан у вигляді 0,005% розчину внутрішньом'язово по 1мл (50мкг препарату) 1 раз через 3 доби, на курс імунореабілітації від 8 до 15 ін'єкцій, в залежності від вихідного ступеню імунодефіциту та досягнутого результату імунореабілітації. Після завершення курсу імунореабілітації за допомогою імунофану проводять повторне імунологічне обстеження, та при досягненні нормалізації імунологічних показників приймають позитивне рішення щодо можливості та перспективності проведення ДІ в такого хворого. В подальшому імунологічне обстеження здійснюють з інтервалом 4-6 місяців та при необхідності курс імунореабілітації повторюють через 4-6 місяців. При розробці корисної моделі було обстежено дві групи хворих на ХГП, що у зв'язку з наявністю часткової адентії підлягали проведенню ДІ. Основна група (62 особи) отримувала імунореабілітації відповідно до заявленого способу, та група зіставлення (56 осіб) - стосовно існуючого способупрототипу. Обидві групи хворих були рандомізовані за тяжкістю перебігу ХГП, віком, статтю, загальною тривалістю захворювання на ХГП та кількістю зубів, що були втрачені. Вік хворих обох груп складав від 22 до 38 років, чоловіків в основній групі було 25 (40,3%) та в групі зіставлення - 23 (41,1%), жінок відповідно в основній групі 37 (59,7%) та в групі зіставлення - 33 (58,9%). Обсяг імунологічного дослідження обстежених хворих на ХГП, які підлягають проведенню ДІ, включав аналіз вмісту у периферійної крові T-(CD3+), B(CD22+) лімфоцитів, субпопуляцій Тхелперів/індукторів (CD4+) і Т-супресорів/кілерів (CD8+) у цитотоксичному тесті за допомогою моноклональних антитіл (МКАТ). У роботі використовували комерційні МКАТ класів CD3+, CD4+, CD8+ і CD22+ фірми Ortho Diagnostic Systems Inc (США). Загальний рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові здійснювалося методом преципітації в розчині поліетиленгліколю (ПЕГ) з молекулярною масою 6000 дальтон. Молекулярний склад ЦІК визначався за допомогою методу диференційованої преципітації в 2%, 3,5% й 6% 5 17770 розчинах ПЕГ. При цьому послідовно виявляли велико- (>19S), середньо- (11S-19S) та дрібномолекулярні (19S), % 45,2±2,1 г/л 0,85±0,04 (11S-19S), % 32,2±1,4 г/л 0,61±0,03 (0,05 >0,05