6-аміноетил-6н-індоло-[2,3-b]хіноксаліни як противірусні агенти та індуктори інтерферонів

Завантажити PDF файл.

Формула / Реферат

6-Аміноетил-6Н-індоло-[2,3-b]хіноксаліни загальної формули:

як противірусні агенти та індуктори інтерферонів.

Текст

Корисна модель відноситься до біоорганічної хімії, зокрема до синтезу індукторів інтерферонів та противірусних агентів, і може бути використана для створення нових противірусних та імунокорегуючих засобів. Різноманітність інфекційних хвороб, порушень імунного статусу та онкологічних захворювань роблять пошук ефективних та безпечних імунокоректорів вкрай актуальним. До найбільш ефективних імунокоректорів відносяться індуктори інтерферону (ІФН) [Ершов Ф.И., Новохатский А.С. Индукторы интерферона. - М: Медицина, 1982, 180с.]. Незважаючи на наявність деяких клінічних індукторів (аміксин, циклоферон) цю проблему ще не можна вважати вирішеною. Найближчими аналогом корисної моделі, що заявляється, виходячи із структури є 2,3-диметил-6-[2(диметиламіно)етил]-6Н-індоло-[2,3-b]-хіноксалін, здатний до інгібування реплікації вірусу герпеса у культурі клітин [Harmenberg J., Wahren В., Bergman J., Akerfeldt S., Lundblad L. Antiherpes virus activity and mechanism of action of indolo[2,3-b]quinoxaline and analogs // Antimicrob. Agents Chemother. - 1988. - Vol. 32. - P. 1720 - 1724]. Відомості щодо індукції інтерферону цією сполукою відсутні. CH3 N CH 3 N N N CH3 H3C 2,3-Диметил-6-[2-(диметиламіно)етил]-6Н-індоло-[2,3-b]-хіноксалін В основу корисної моделі поставлено задачу пошуку нових противірусних агентів серед сполук цього класу та розширення спектру індукторів інтерферонів. Поставлена задача вирішена синтезом сполук , що заявляються, загальної формули: N N N R де R = CH 3 N CH3 N (2); (1); N CH3 CH3 CH3 (5); N N CH3 CH3 H3C (6); N CH3 (4); (3); H3C (8) ; N (7); N CH 3 CH 3 N N (10); N (9); CH 3 (11); N N O (12); Сполуки, що заявляються, отримували у три стадії виходячи з 1Н-індол-2,3-діону (13). Алкілування 1Н-індол2,3-діону дією надлишку диброметану у диметилформаміді у присутності карбонату калію при кімнатній температурі приводило до 1-(2-бромоетил)-1Н-індол-2,3-діону (14), подальшою конденсацією якого із офенілендіаміном в киплячій крижаній оцтовій кислоті отримували 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3-b]хіноксалін (15). NH2 N H N O Br O NH2 Br O K2CO3 ,ДМФА N кімн.т., 2 год. 80% Br 13 O CH3COOH, кип., 4 год. 80% N N Br 15 14 N N R N втор. амін бензол, кип., 6-8 год., ДМФА, кімн. т. 1-12 80-90% Сполуки 2-12 отримували амінодегідробромуванням продукту 15 дією надлишку вторинних амінів при кип'ятінні у бензолі. На відміну від них сполуку 1 одержували при кімнатній температурі в диметилформаміді, тому що використовували водний розчин диметиламіну. Чистота усіх синтезованих сполук підтверджена тонкошаровою хроматографією, будова - даними спектроскопії 1Н-ЯМР та мас-спектрометрії. Вивчення біологічної активності препаратів 1-12 проводили за схемою і в умовах, що враховували адекватність тест-моделі можливому механізму інтерфероногенної активності, що передбачався на підставі аналізу структури хімічної сполуки, яка вивчалась [Вильнер Л.М. Актуальные вопросы скрининга и последующего изучения противовирусных препаратов типа интерфероногенов / В сб.: Методические вопросы научной разработки противовирусных средств. - Минск, 1977. - С.134 - 136]. Цитотоксичність, інтерфероніндукуючу та противірусну активність синтезованих сполук вивчали як описано [Доклінічні дослідження лікарських засобів. Методичні рекомендації./ За ред. чл. - кор. АМН України О.В. Стефанова. - К: МОЗ, України. ДФЦ, 2001. - 392 а]. Отримання сполук, що заявляються, та їхні біологічні властивості підтверджено наступними прикладами. Приклад 1. 1-(2-Бромоетил)- 1Н-індол-2,3-діон (14). До розчину 10г (0.068 моль) 1Н-індол-2,3-діону у диметилформаміді додали 33.5г (0.17моль) карбонату калія та ретельно перемішали, потім додали 117.2см3 (255.5г, 1.36моль) дибромоетану. Отриману реакційну суміш перемішували протягом 2год. при кімнатній температурі. Відфільтрували неорганічний осад, промили на фільтрі диметилформамідом 3 х 5см3. Фільтрат випарили, кубовий залишок промили водою та відфільтрували. Продукт перекристалізували із етанолу. Вихід: 13.8г (80%); С10Н8ВrNО2; M.W. 254.08; Т пл. = 132.8 - 133.4°С. Мас-спектр m/z (I, %): 255 (21), 253 (20) - М+; 146 (100); 132 (55); 90 (7), 77 (10). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: т. 3.601 м.д., 6.9 Гц (2Н, BrCH2CH2N); т. 4.136 м.д., 6.9 Гц (2Н, BrCH2CH2N); ароматичні СН: д. 7.007 м.д., 8.4 Гц (1Н); т. 7.134 м.д., 7.5 Гц (1Н); м. 7.577 - 7.627 м.д. (2Н). Rf 0.43 (бензол - триетиламін 10:1); Rf 0.63 (хлороформ - ацетон 10:1). Приклад 2. 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3-b]хіноксалін (15). Суміш 10г (0.04моль) 1-(2-бромоетил)- 1Н-індол-2,3-діону (14), 4.32г (0.04моль) о-фенілендіаміну та 60см3 крижаної оцтової кислоти кип'ятили протягом 4год. Осад, що утворився після охолодження реакційної суміші, відфільтрували та промили на фільтрі крижаною оцтовою кислотою 3x5см3. Продукт перекристалізували із крижаної оцтової кислота. Вихід: 10.4г (80%). C16H12BrN3; M.W. 326.20. T пл.= 169-170°С. Мас-спектр -m/z (I, %): 329 (14); 327 (21) - M+; 232 (4); 220 (5); 219 (96); 102 (8); 90 (15); 69 (6); 60 (32); 45 (100); 43 (58). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні CH: т. 3.863 м.д., 7.2 Гц (2Н, ВrСН2CH2N); т. 4.843 м.д., 7.2 Гц (2Н, BrCH2CH2N); ароматичні СН: т. 7.386 м.д., 7.5 Гц (1H); д. 7.523 м.д., 8.1 Гц (1Н); м. 7.662 - 7.791 м.д. (3Н); д.д. 8.132 м.д., 8.4 Гц, 1.5 Гц (1H); д.д. 8.333 м.д, 8.1 Гц, 1.5 Гц (1H); д. 8.503 м.д., 7.5 Гц (1Н). Rf 0.60 (бензол -триетиламін 10:1); Rf 0.84 (хлороформ - ацетон 10:1). Приклад 3. (2-Індоло[2,3-b]хіноксалін-6-іл-етил)-диметиламін (1). Розчинили 0.81г (0.0025моль) 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3-b]хіноксаліну (15) в 50см3 ДМФА, додали 1.3см3 (0.225г, 0.005моль) 33%-вого водяного розчину диметиламіну. Реакційну суміш перемішували при кімнатній температурі протягом 6год., потім випарили. Кубовий залишок розчинили в 25см3 бензолу, екстрагували 10%-ою оцтовою кислотою (3х30см3). У водний екстракт додали насичений розчин Na2CO3 до рН = 9. Осад, що випав, відфільтрували, промили на фільтрі водою (3x5см3) та висушили. Вихід: 0.57г (78 %). C18H18N4. M.W. 290.37. Т пл.= 95 - 95.5°С. Мас-спектр - m/z (I, %): 291 (100) - МН+; 246 (16); 232 (8); 219 (12); 72 (20); 57 (55). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: с 2.408 м.д. (6Н, (CH3)2N); т. 2.878 м.д., 6.9 Гц (2Н, N(аліф)CH2CH2N(аром)); т. 4.613 м.д, 7.2 Гц (2Н, N(аліф)СН2CH2 N(аром)); ароматичні СН: т. 7.355 м.д., 7.5 Гц (1Н); д. 7.520 м.д., 7.8 Гц (1Н); м. 7.625 - 7.752 м.д. (3Н); д.д. 8.124 м.д., 8.1 Гц, 1.2 Гц (1H); д.д. 8.289 м.д., 8.1 Гц, 1.5 Гц (1H); д. 8.460 м.д, 7.5 Гц (1Н). Rf 0.46 (бензол - триетиламін 10:1); Rf 0.08 (хлороформ - ацетон 10:1). Приклад 4. Діетил-(2-індоло[2,3-b]хіноксалін-6-іл-етил)-амін (2). Розчинили 0.81г (0.0025моль) 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3-b]хіноксаліну (15) в 50см3 бензолу, додали 0.64см3 (0.46г, 0.00625моль) діетиламіну. Реакційну суміш кип'ятили при перемішуванні протягом 6год. Потім охолодили, відфільтрували, осад на фільтрі промили бензолом (3x3см3). Фільтрат випарили, кубовий залишок розчинили в 25см3 бензолу, екстрагували 10%-ою оцтовою кислотою (3 х 30см3). У водний екстракт додали насичений розчин Na2CO3 до рН = 9. Осад, що випав, відфільтрували, промили на фільтрі водою (3x5см3). Вихід: 0.66 г (83 %). C20H22N4. M.W. 318.43. Т пл.= 107 - 107.5°С. Мас-спектр - m/z (І, %): 319 (100) - МН+; 246 (10); 232 (8); 100 (6); 86 (12); 69 (6); 53 (8). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: т. 1.029 м.д, 5.4 Гц (6Н, (СH3CH2)2N); кв. 2.863 м.д, 3.9 Гц (4Н, (CH3CH2)2N); т. 2.980 м.д, 6.9 Гц (2Н, N(алiф)СH2СН2 N(аром)); т. 4.592 м.д. 7.5 Гц (2Н, N(аліф)CH2CH2 N(aром)); ароматичні СН: т. 7.380 м.д., 7.5 Гц (1H); д. 7.541 м.д., 7.8 Гц (1Н); м. 7.680 - 7.760 м.д. (3Н); д. 8.151 м.д., 8.1 Гц (1Н); д. 8.316 м.д., 8.1 Гц (1Н); д. 8.491 м.д., 7.2 Гц (1Н). Rf 0.62 (бензол - триетиламін 10:1); Rf 0.04 (хлороформ - ацетон 10:1). Приклад 5. (2-Індоло[2,3-b]хіноксалін-6-іл-етил)-дипропіламін (3). Синтез проводили як описано у прикладі 4, виходячи із 0.81г (0.0025моль) 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3b]хіноксаліну (15) та 0.85см3 (0.63г, 0.00625моль) дипропіламіну. Вихід: 0.70г (82%). C22H26N4. M.W. 346.48. Т пл.= 75-76°С. Мас-спектр - m/z (I, %): 347 (100) - МН+; 246 (20); 232 (6); 220 (9); 128 (17); 114 (83); 72 (5). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: т. 0.802 м.д., 7.2 Гц (6Н, (СН3СН2СН2)2N); м. 1.339 - 1.463 м.д. (4Н, (СН3СН2СН2)2N); т. 2.504 м.д., 7.5 Гц (4Н, (СН3СН2СH2)2N); т. 2.945 м.д., 7.5 Гц (2Н, N(aліф)CH2CH2N(аром)); т. 4.569 м.д., 7.5 Гц (2Н, N(aліф)СН2СH2 N(аром)); ароматичні СН: т. 7.364 м.д., 6.9 Гц (1Н); д. 7.518 м.д., 8.4 Гц (1H); м. 7.639 - 7.775 м.д. (3Н); д.д. 8.136 м.д., 8.4 Гц, 1.2 Гц (1Н); д.д. 8.306 м.д., 8.1 Гц, 1.2 Гц (1Н); д. 8.476 м.д., 7.8 Гц (1Н). Rf 0.71 (бензол триетиламін 10:1); Rf 0.09 (хлороформ -ацетон 10:1). Приклад 6. Бутил-(2-індоло[2,3-b]хіноксалін-6-іл-етил)-метиламін (4). Синтез проводили як описано у прикладі 4, виходячи із 0.81г (0.0025моль) 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3b]хінокса[ііну (15) та 0.75см3 (0.54г, 0.00625моль) метилбутиламіну. Вихід: 0.66г (80%). C21H24N4. M.W. 332.45. Т пл. гідрохлориду = 214-215°С. Мас-спектр - m/z (I, %): 333 (100) - MH+; 246 (8); 232 (6), 100 (12); 53 (5). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: т. 0.926 м.д., 7.5 Гц (3Н, СH3(CН2)3N(aліф)СН3 ); с. 1.281 м.д. (3Н, СН3(СН2)3 N(аліф)СН3); м. 1.302 - 1.491 м.д. (2Н, СН3СH2(СН2)2 N(aліф)СН3 ); м. 1.694 -1.977 м.д. (2Н, СН3СН2СН2СН2N(aліф)СН3); т. 2.921 м.д., 6.6 Гц (2Н, СН3(СН2)2СH2N(аліф)СН3); т. 3.619 м.д., 8.1 Гц (2Н, N(aліф)CH2CH2N(apoм,)); т. 5.220 м.д., 7.8 Гц (2Н, N(aліф)СН2СН2 N(аром)); ароматичні СН: т. 7.446 м.д., 8.2 Гц (1Н); м. 7.718 - 7.830 м.д. (3Н); д. 8.126 м.д., 7.8 Гц (1Н); д.д. 8.193 м.д., 7.8 Гц, 1.2 Гц (1Н); д.д. 8.374 м.д., 8.1 Гц, 1.2 Гц (1H); д. 8.512 м.д., 8.1 Гц (1H). Rf 0.53 (бензол триетиламін 10:1); Rf 0.01 (хлороформ - ацетон 10:1). Приклад 7. Бутил-етил-(2-індоло[2,3-b]хіноксалін-6-іл-етил)- амін (5). Синтез проводили як описано у прикладі 4, виходячи із 0.81г (0.0025моль) 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3b]хіноксаліну (15) та 0.85см3 (0.63г, 0.00625моль) етилбутиламіну. Вихід: 0.73г (84 %). C22H26N4. M.W. 346.48. Т пл. = 53 - 54°С. Маc-спектр - m/z (I, %): 347 (100) - МH+; 246 (8); 232 (6), 114 (10). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: т. 0.917 м.д., 7.2 Гц (3Н, СН3(СН2)3N(аліф)СН2СН3); м. 1.243 - 1.404 м.д. (5Н, СН3СН2(СН2)2N(аліф)СН2СН3); м. 1.758 1.915 м.д. (2Н, СН3СН3СH2СН2N(aліф)СН2СН3 ); м. 3.047 - 3.126 м.д. (2Н, СН3(СН2)2СН2N(aліф)СН2СН3); м. 3.184 3.315 м.д. (2Н, СН3(СН2)3N(аліф)СН2СН3); т. 3.460 м.д., 7.8 Гц (2Н, N(aліф)CH2CH2N(apoм)); т. 5.075 м.д., 7.5 Гц (2Н, N(aліф)СН2СН2 N(аром)); ароматичні СН: т. 7.414 м.д., 7.8 Гц (1Н); м. 7.677 - 7.799 м.д. (3Н); д. 7.943 м.д., 7.8 Гц (1Н); д.д. 8.095 м.д., 7.8 Гц, 1.5 Гц (1H); д.д. 8.324 м.д., 8.1 Гц, 1.5 Гц (1Н); д. 8.467 м.д., 8.1 Гц (1Н). Rf 0.68 (бензол триетиламін 10:1); Rf 0.02 (хлороформ -ацетон 10:1). Приклад 8. 6-(2-Піролідин-1 -іл-етил)-6Н-індоло[2,3-b]хіноксалін (6). Синтез проводили як описано у прикладі 4, виходячи із 0.81г (0.0025моль) 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3b]хіноксаліну (15) та 0.52см3 (0.44г, 0.00625моль) піролідину. Вихід: 0.63г (79 %). C20H20N4. M.W. 316.41. Т пл. = 9395°С. Мас-спектр - m/z (I, %): 317 (100) - МН+; 247 (18); 233 (8); 221 (10); 84 (45); 54 (5). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: м. 1.698 - 1.875 м.д. (4Н, (СH2СН2)2N(аліф) ); м. 2.616-2.831 м.д. (4Н, (СH2СH2)2N(aліф) : т. 3.049 м.д., 7.8 Гц (2Н, N(aліф)СН2СН2 N(аром)); т. 4.657 м.д., 7.8 Гц (2Н, N (aліф)CH2CH2 N(apoм)); ароматичні СН: т. 7.346 м.д., 7.5 Гц (1Н); д. 7.553 м.д., 8.1 Гц (1Н); м. 7.619 - 7.751 м.д. (3Н); д.д. 8.120 м.д., 8.4 Гц, 1.8 Гц (1Н); д.д. 8.284 м.д., 8.1 Гц, 1.5 Гц (1Н); д. 8.451 м.д., 7.8 Гц (1Н). Rf 0.46 (бензол - триетиламін 10:1); Rf 0.08 (хлороформ -ацетон 10:1). Приклад 9. 6-(2-Піперидин-1-іл-етил)-6Н-індоло[2,3-b]хіноксалін (7). Синтез проводили як описано у прикладі 4, виходячи із 0.81г (0.0025моль) 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3b]хіноксаліну (15) та 0.62см3 (0.53г, 0.00625моль) піперидину. Вихід: 0.72г (87 %). C21H22N4. M.W. 330.44. Т пл. = 130 - 131°С. Мас-спектр - m/z (I, %): 331 (100) - МН+; 246 (17); 232 (7); 220 (9); 112 (20); 98 (60); 53(7). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: м. 1.432 - 1.480 м.д. (2Н, СH2(СН2СН2)2N (aліф)); м. 1.580 - 1.615 м.д. (4Н, СН2(СН2СН2)2N(аліф)); м. 2.451 - 2.603 м.д. (4Н, СН2(СН2СH2)2N(aліф)); т. 2.865 м.д., 7.2 Гц (2Н, N (aліф)CH2СН2N(аром)); т. 4.647 м.д., 7.2 Гц (2Н, N(aліф)СН2СН2 N(аром)); ароматичні СН: т. 7.354 м.д., 7.2 Гц (1Н); д. 7.561 м.д., 8.1 Гц (1H); м. 7.629 - 7.760 м.д. (3Н); д.д. 8.127 м.д., 8.4 Гц, 1.5 Гц (1Н); д.д. 8.298 м.д., 8.1 Гц, 1.2 Гц (1Н); д. 8.463 м.д., 7.8 Гц (1Н). Rf 0.59 (бензол - триетиламін 10:1); Rf 0.09 (хлороформ - ацетон 10:1). Приклад 10. 6- [2-(2-Метил-піперидин-1 -іл)-етил] -6Н-індоло [2,3 -b]хіноксалін (8). Синтез проводили як описано у прикладі 4, виходячи із 0.81г (0.0025моль) 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3b]хіноксаліну (15) та 0.74см3 (0.62г, 0.00625моль) 2-метилпіперидину. Вихід: 0.75г (85 %). C22H24N4. M.W. 344.46. Т пл. = 113 - 115°С. Мас-спектр - m/z (I, %): 345 (100) - МН+; 247 (17); 233 (5); 221 (7); 126 (15); 113 (63); 54 (8). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: д. 1.120 м.д., 6.3 Гц (2Н, CH(CH3)N(aліф) ); м. 1.307 -1.434 м.д. (2Н, СН2(СН2)2СН2СН); м. 1.634 - 1.813 м.д. (4Н, CH2(CH2)2CH2CH); м. 2.486 -2.548 м.д. (4Н, СН2(СН2)2СН2СН(СН3)N (aліф)); м. 2.834 - 2.925 м.д. (1Н, СН2СН(СН3)N (aліф) ); м. 3.098 - 3.270 м.д. (2Н, N(aліф)СН2СН2 N(аром)); м. 4.607 - 4.688 м.д. (2Н, N(aліф)СН2СН2N(аром)); ароматичні СН: т. 7.350 м.д., 7.5 Гц (1H); д. 7.577 м.д., 7.8 Гц (1H); м. 7.647 - 7.756 м.д. (3Н); д.д. 8.114 м.д., 8.4 Гц, 1.5 Гц (1H); д.д. 8.291 м.д., 8.4 Гц, 1.8 Гц (1Н); д. 8.454 м.д., 7.8 Гц (1Н). Rf 0.19 (бензол - триетиламін 10:1); Rf 0.02 (хлороформ - ацетон 10:1). Приклад 11. 6-[2-(4-Метил-піперидин-1 -іл)-етил]-6Н-індоло [2,3 -b]хіноксалін (9). Синтез проводили як описано у прикладі 4, виходячи із 0.81г (0.0025моль) 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3b]хіноксаліну (15) та 0.74см3 (0.62г, 0.00625моль) 4-метилпіперидину. Вихід: 0.70г (80%). C22H24N4. M.W. 344.46. Т пл. = 141 - 142°С. Мас-спектр - m/z (I, %): 345 (100) - МН+; 246 (15); 232 (8); 126 (17); 112 (75); 69 (5); 53(8). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: д. 0.916 м.д., 5.7 Гц (3Н, CH3СН); м. 1.234 - 1.346 м.д. (3Н, СН3CH(CH2CH2A)2N (aліф)); м. 1.619 - 1.662 м.д. (2Н, СН3СН(CH2AСН2)2N (aліф)); м. 2.156 - 2.227 м.д. (2Н, СН3СН(CH2СН2B)2N(aліф)); т. 2.910 м.д., 7.2 Гц (2Н, N(aліф)СН2СН2 N(аром)); м. 3.094 - 3.131 м.д. (2Н, СН3СH(CH2BCH2)2N (aліф)); т. 4.651 м.д., 7.2 Гц (2Н, N(aліф)СН2СН2 N(аром)); ароматичні СН: т. 7.353 м.д., 6.9 Гц (1Н); д. 7.585 м.д., 8.1 Гц (1H); м. 7.624 - 7.757 м.д. (3Н); д.д. 8.116 м.д., 8.4 Гц, 1.2 Гц (1H); д.д. 8.289 м.д., 8.4 Гц, 1.2 Гц (1Н); д. 8.454 м.д., 7.5 Гц (1Н). Rf 0.62 (бензол триетиламін 10:1); Rf 0.08 (хлороформ - ацетон 10:1). Приклад 12. 6-(2-Азепан-1-іл)-етил]-6Н-індоло[2,3-b]хіноксалін (10). Синтез проводили як описано у прикладі 4, виходячи із 0.81г (0.0025моль) 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3b]хіноксаліну (15) та 0.70см3 (0.62г, 0.00625моль) азепану. Вихід: 0.73г (84%). C22H24N4. M.W. 344.46. Т пл. = 7576°С. Мас-спектр - m/z (I, %): 345 (100) - МН+; 246 (16); 232 (7); 219 (8); 126 (17); 112 (52); 69 (17); 53 (35). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: м. 0.822 - 0.888 м.д. (4Н, (СH2CH2CH2)2 N (aліф)); м. 1.563 - 1.592 м.д. (4Н, (СН2СН2СН2)2N (aліф)); м. 2.940 - 3.055 м.д. (4Н, (CH2CH2CH2)2N (aліф)); т. 3.160 м.д., 7.2 Гц (2Н, N(aліф)СН2СН2N(аром)); т. 4.710 м.д., 7.2 Гц (2Н, N(aліф)СН2СН2 N(аром)); ароматичні СН: т. 7.381 м.д., 7.2 Гц (1H); д. 7.624 м.д., 8.1 Гц (1Н); м. 7.649 - 7.781 м.д. (3Н); д.д. 8.136 м.д., 8.1 Гц, 1.8 Гц (1Н); д.д. 8.311 м.д., 8.1 Гц, 1.2 Гц (1Н); д. 8.477 м.д., 7.8 Гц (1Н). Rf 0.56 (бензол-триетиламш 10:1); Rf 0.01 (хлороформ - ацетон 10:1). Приклад 13. 6-[2-(4-Метил-піперазин-1 -іл)-етил]-6Н-індоло[2,3-b]хіноксалін (11). Синтез проводили як описано у прикладі 4, виходячи із 0.81г (0.0025моль) 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3b]хіноксаліну (15) та 0.70см3 (0.63г, 0.00625моль) 1-метилпіперазину. Вихід: 0.76г (88 %). C21H23N5. M.W. 345.45. Т пл. = 143 - 144°С. Мас-спектр - m/z (І, %): 346 (100) - МН+; 247 (13); 233 (8); 221 (10); 114 (26); 70 (22). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: с 2.270 м.д. (3Н, CH3N); м. 2.347 - 2.443 м.д. (4Н, СН3 N(СН2СН2)2 N (aліф)); м. 2.598 - 2.696 м.д. (4Н, СН3 N(СН2CH2)2 N (aліф)); т. 2.874 м.д., 7.2 Гц (2Н, N(aліф)СН2СН2N(аром)); т. 4.583 м.д., 6.9 Гц (2Н, N(aліф)СН2СН2 N(аром)); ароматичні СН: т. 7.350 м.д., 7.8 Гц (1H); д. 7.473 м.д., 8.1 Гц (1H); м. 7.621 - 7.753 м.д. (3Н); д.д. 8.094 м.д., 8.4 Гц, 1.5 Гц (1Н); д.д. 8.288 м.д., 8.4 Гц, 1.5 Гц (1Н); д. 8.460 м.д., 7.8 Гц (1Н). Rf 0.19 (бензол триетиламін 10:1); Rf 0.02 (хлороформ - ацетон 10:1). Приклад 14. 6-(2-Морфолін-1-іл)-етил]-6Н-індоло[2,3-b]хіноксалін (12). Синтез проводили як описано у прикладі 4, виходячи із 0.81г (0.0025моль) 6-(2-бромоетил)-6Н-індоло[2,3 b]хіноксаліну (15) та 0.54см3 (0.54г, 0.00625моль) 2-морфоліну. Вихід: 0.78г (93%). C20H20N40. M.W. 332.41. Т пл. = 125-126°С. Мас-спектр - m/z (I, %): 333 (100) - МН+; 247 (22); 233 (10); 220 (14); 100 (43); 77 (6). Спектр ПМР (CDCl3): аліфатичні СН: т. 2.600 м.д., 4.5 Гц (4Н, O(CH2CH2)2N (aліф)); т. 2.864 м.д., 6.9 Гц (2Н, N(aліф)СН2СН2N(аром)); 3.613 м.д., 4.8 Гц (4Н, O(CH2CH2)2N (aліф)); т. 4.613 м.д., 6.9 Гц (2Н, N(aліф)СН2СН2 N(аром));ароматичні СН: т. 7.377 м.д., 7.2 Гц (1H); д. 7.502 м.д., 8.1 Гц (1H); м. 7.643 - 7.774 м.д. (3Н); д.д. 8.113 м.д., 7.8 Гц, 1.2 Гц (1Н); д.д. 8.292 м.д., 7.8 Гц, 1.5 Гц (1Н); д. 8.487 м.д., 7.8 Гц (1Н). Rf 0.53 (бензол - триетиламін 10:1); Rf 0.29 (хлороформ -ацетон 10:1). Приклад 15. Визначення цитотоксичності препаратів в умовах in vitro клітин за дією на моношар клітин та пригніченням їх життєздатності на культурах клітин L929 та ПТП. Культури клітин перевивної лінії фібробластів мишей (L929) та текстикул поросяти (ПТП) вирощували у 96лункових мікроплатах (в атмосфері, що містить 5% СО2). Через 24 год з лунок, де сформувався суцільний моношар клітин видаляли середовище росту і вносили підтримуюче середовище із розчиненими препаратами в діапазоні концентрацій від 0.1 - 100 m М (на одне розведення не менше 4 лунок). Контроль - лунки, в які було внесене тільки середовище для підтримання росту. Плати поміщали в термостат. Через 24 та 48год після інкубації плат при 36°С в умовах 5% СО2 клітини розглядали за допомогою інвертованого мікроскопу при малому збільшенні з метою виявлення цитопатичної дії (ЦПД) препаратів, яку оцінювали за порушенням цілісності моношару, появою осередків дегенерованих клітин та визначали за чотирьохплюсовою системою. Визначали: ТЦД100 - тканинну цитотоксичну дозу (мкг/см3), що викликає повну деструкцію клітин, ТЦД50 - тканинну цитотоксичну дозу (мкг/см3), що викликає зміну 50% моношару клітин; МВК - максимально витримувану концентрацію - максимальну із досліджених доз речовини (мкг/см3), що не викликає незворотніх змін у морфології та життєздатності клітин у порівнянні з контролем (фактично вона відповідає ТЦД0). Розрахунок ТЦД50 проводили за методом Ріда і Менча за формулами: log2 ТЦД50 = log2 А - (50 - b) log2d / (а - b) чи log2 ТЦД50 = log2 В + (а - 50) log2d / (а - b), де log2 А і Iog2 В - логарифми концентрацій за основою 2, що викликали ефекти відповідно більше чи менше 50%, але найближчі до 50%: а і b - ефект, викликаний концентраціями А і В, %: Iog2d - логарифм за основою 2 співвідношення між досліджуваними концентраціями. Статистичну обробку результатів виконували згідно з [Лакин Г.Ф. Биометрия. -М.: Высшая школа, 1990, с.298 - 303] при Р < 0.05. Дані про цитотоксичність сполук 1-12 наведені у таблиці 1. Приклад 16. Вивчення антивірусної активності на культурах клітин L929 та ПТП. Вплив сполук на противірусну резистентність культур клітин L929 та ПТП вивчали за допомогою мікрометоду скринінгу антивірусних сполук [Первичное изучение антивирусных свойств синтетических и природных соединений: Метод, рекомендации / Вотяков В.И., Бореко Е.И., Владыко Г.В. и др. - Минск. - 1986.]. В 96-лункові пластикові панелі вносили суспензію клітин в концентрації, необхідній для формування суцільного шару клітин. На 2-3-й день (в залежності від активності росту культури) середовище зливали, моношар промивали середовищем для культур клітин без сироватки і вносили досліджувані препарати в серійних розведеннях в вертикальних рядах. На кожне розведення відводили 3 лунки для визначення антивірусної активності, одну - для контролю токсичності. Враховували також контроль клітин та вірусу. Клітини інкубували з препаратами 24год. при 37°С, після чого середовище вилучали з лунок. В лунки для визначення контролю клітин та токсичності вносили середовище для підтримання росту клітин, у всі інші - суспензію вірусу везикулярного стоматиту (ВВС). Для визначення ефективності захисту клітин проводили досліди із застосуванням ВВС в різних дозах: 10, 100,1000 ЦТД50. Мікропанелі інкубували в термостаті з постійним рівнем СО2 при 37°С та вологості 98% до настання 100% цитопатичного ефекту (ЦПЕ) в лунках контролю вірусу. Потім визначали ступінь інгібування вірусоспецифічного ЦПЕ. Аналіз пригнічення вірусної реплікації проводили через 24год. Антивірусну активність препаратів МК оцінювали за цитопатичним ефектом в формі некрозу (визначення проценту клітин, що загинули за допомогою прямого підрахунку під мікроскопом). Визначали: ІД100 - дозу препарату (мкг/мл), що повністю інгібує розвиток вірусспецифічного ЦПЕ; ІД50 - дозу (мкг/мл), що затримує ЦПЕ вірусу на 50%. Дані про антивірусну активність сполук 1-12 наведені у таблиці 2. Приклад 17. Вивчення інтерфероніндукуючих властивостей на культурах клітин L929 та ПТП. Інтерфероніндукуючу активність синтезованих сполук вивчали як описано [Доклінічні дослідження лікарських засобів. Методичні рекомендації. За редакцією член-кореспондента АМН України О.В. Стефанова. / Міністерство охорони здоров'я України. Державний фармакологічний центр., Київ, 2001. С 392]. Інтерфероніндукуючу активність препаратів в умовах in vitro вивчали в культурах клітин L929 та ПТП. Препарати в різних дозах додавали до сформованого моношару клітин і культивували при 37°С на протязі 24 та 48год, після чого надосадову рідину збирали і в ній визначали активність інтерферону за раніше опублікованою методикою. [Доклінічні дослідження лікарських засобів. Методичні рекомендації. За редакцією членкореспондента АМН України О.В. Стефанова. / Міністерство охорони здоров'я України. Державний фармакологічний центр., Київ, 2001. С. 392] (пригнічення цитопатогенної дії вірусу везикулярного стоматиту). Визначення активності інтерферону здійснювали через 24-48год., коли доза внесеного вірусу везикулярного стоматиту (ВВС) 100 ТЦД50 викликає повну дегенерацію клітин у контролі вірусу (KB) за відсутністю дегенерації у неінфікованій культурі. За титр інтерферону в одиницях дії (ОД) приймали величину, зворотну розведенню препарату, при якому культура клітин в 50% лунок була повністю захищена від цитопатогенної дії індикаторного вірусу. Титр індукованого інтерферону (максимальне розведення супернатанту, при якому в 50% лунок цілком запобігалася дегенерація клітинного моношару) визначали в трьох паралельних експериментах. Дані про інтерфероніндукуючу активність сполук 1-12 наведені у таблиці 3. Як видно з наведених даних, сполуки, що заявляються, є ефективними індукторами інтерферонів та противірусними агентами. Таблиця 1 Цитотоксичність сполук, що заявляються Культура клітин Сполука T 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 L929 a Культура клітин b T ±e 0.05 0.03 0.05 0.06 0.04 0.06 0.03 0.04 0.05 0.09 0.02 4.04 3.19 3.66 3.25 3.76 4.12 3.75 3.63 3.24 3.84 4.01

Дивитися

Додаткова інформація

Назва патенту англійською

6-aminoethyl-6h-indolo-[2,3-b]quinoxalines as antiviral agents and interferon inducers

Автори англійською

Shybinska Maryna Olehivna, Liakhov Serhii Anatoliiovych, Andronati Serhii Andriiovych, Zholobak Nadia Mykhailivna, Spivak Mykola Yakovych

Назва патенту російською

6-аминоэтил-6н-индоло-[2,3-b]хиноксалины как противовирусные агенты и индукторы интерферонов

Автори російською

Шибинская Марина Олеговна, Ляхов Сергей Анатольевич, Андронати Сергей Андреевич, Жолобак Надежда Михайловна, Спивак Николай Яковлевич

МПК / Мітки

МПК: C07C 209/00, C07D 213/00

Мітки: 6-аміноетил-6н-індоло-[2,3-b]хіноксаліни, індуктори, агенти, противірусні, інтерферонів

Код посилання

<a href="https://ua.patents.su/6-31885-6-aminoetil-6n-indolo-23-bkhinoksalini-yak-protivirusni-agenti-ta-induktori-interferoniv.html" target="_blank" rel="follow" title="База патентів України">6-аміноетил-6н-індоло-[2,3-b]хіноксаліни як противірусні агенти та індуктори інтерферонів</a>

Подібні патенти