Спосіб диференційної діагностики демієлінізуючого та судинного ураження головного мозку

Спосіб диференційної діагностики демієлінізуючого та судинного ураження головного мозку, що включає біохімічні дослідження сироватки крові, який відрізняється тим, що у пацієнта з органічним ураженням головного мозку визначають у сироватці крові рівні олігопептидів (Х1), тирозинзалежних пептидів (Х2) та альдегідодинітрофенілгідразони (X3), після цього визначають питому вагу кожного показника у діагностиці демієлінізуючого U 2 (19) 1 3 маркери, що відносяться до комплементу; адгезивні молекули; біомаркери, пов'язані із антигенпроцессінгом та антиген-презентацією [у тому числі білки теплового шоку (heat shock proteins) та інші показники досліджень експресії генів]; біомаркери, пов'язані із клітинним циклом та апоптозом; антитіла. 2) Біомаркери аксонального/нейронального ураження (маркери аксонального цитоскелету у плазмі крові та цереброспінальній рідині; маркери мембранного гомеостазу та ін.). 3) Біомаркери гематоенцефалічного бар'єру (матричні металопротеїни). 4) Біомаркери демієлінізації 5) Біомаркери оксидативного стресу і специфічної нейротоксичності (деривати окису азоту, ізопростани) 6) Біомаркери гліозу 7) Біомаркери ремієлінізації і поновлення. Зазначається, що чи навряд буде отримано одиничний біомаркер розсіяного склерозу - "золотий стандарт", - а скоріше це буде панель біомаркерів, яка відбиває різні стадії запалення, демієлінізації, аксональної дегенерації та ремієлінізації [35]. У той же час, ще не знайдено надійних біологічних маркерів - предикторів гострого ішемічного інсульту [6]. Таким чином, ще не розроблені способи диференціальної діагностики судинного та демієлінізуючого ураження головного мозку на підставі біохімічних досліджень крові. Органічне ураження головного мозку супроводжується оксидативним стресом (ОС), який впливає на біохімічні властивості протеїнів, а саме зумовлює характерну окисну їх модифікацію. Так, поряд з SH-окислюванням та глікуванням карбонілювання є найбільш розповсюдженим типом модифікації білків при ОС, за рівнем накопичення яких судять про інтенсивність окислювальних реакцій. Досі вважалося, що карбонільні похідні є стабільними та нездатними до відновлення. Але на сьогодні було показано залучення тіоредоксину у вибіркових процесах декарбонілювання, через каскадні механізми, що запускають самі ж карбонільовані білки в разі їх накопичення, що суттєво порушує процеси протеолізу [7]. З цим пов'язано накопичення олігопептидів та тирозинзалежних пептидів при збитковій кількості деформованих білкових метаболітів та продуктів, які мають у своєму складі вуглеводні компоненти. Таким чином накопичення продуктів протеолітичної деградації на фоні зниження окисної модифікації білків призводить до суттєвого порушення метаболічного гомеостазу. Відомо про спосіб прогнозування перебігу гострого порушення мозкового кровообігу на підставі імуноферментного аналізу сироватки крові, а саме визначенні IL-4 і TNF- [8]. Даний спосіб забезпечує підвищення точності прогнозування перебігу і вірогідності наслідків інсульту, але не дозволяє провести диференціацію судинного ураження мозку від демієлінізуючого. Відомо про спосіб прогнозування перебігу розсіяного склерозу на підставі визначення вмісту у 49759 4 крові HLA-DR+ лімфоцитів і імуноглобуліну М (IgM), розрахунку індексу міграції лейкоцитів (ІМЛ), коли при находженні цих показників після лікування у діапазоні фізіологічної норми прогнозують ремітуючий тип перебігу розсіяного склерозу, а за відсутності динаміки HLA-DR+ лімфоцитів, зниженні ІМЛ і підвищеному рівні IgM прогнозують безперервнорецидивуючий тип перебігу розсіяного склерозу [9]. Цей спосіб підвищує точність прогнозу перебігу розсіяного склерозу, але також не дозволяє провести диференціацію судинного ураження мозку від демієлінізуючого. Найбільш близьким за технічною суттю (прототипом) є спосіб диференціальної діагностики розсіяного склерозу і пухлин центральної нервової системи, що полягає у визначенні рівня фосфатіділінозитів у лімфоцитах крові методом проточної горизонтальної хроматографії. Якщо цей рівень перебільшує їх кількість у здорових людей, то діагностують розсіяний склероз, а при зниженні кількості фосфатіділінозитів відносно їх рівня у здорових людей - пухлину центральної нервової системи [10]. Однак і цей спосіб не дозволяє провести диференціацію судинного ураження мозку від демієлінізуючого. Основою корисної моделі є удосконалення диференційної діагностики демієлінізуючих захворювань нервової системи (розсіяного склерозу) та цереброваскулярної патології. Технічною задачею є створення способу диференційної діагностики демієлінізуючого та судинного ураження головного мозку, який враховує сучасні уявлення щодо патогенезу цих патологічних станів, а саме протеоліз білків та їх окисну модифікацію. Технічна задача вирішується за рахунок того, що у пацієнта з органічним ураженням головного мозку визначають у сироватці крові рівні олігопептидів (Х1), тирозинзалежних пептидів (Х2), та альдегідодинітрофенілгідразонів (Х3). Після цього визначають питому вагу кожного показника у діагностиці демієлінізуючого ураження головного мозку, Rдем (%), і судинного ураження головного мозку, Rваск (%), за такими критеріями: 1) якщо Х1 3,5 опт. од мл-1, то Rдем-1=0%, a Rваск-1=33,4%; 2) якщо Х1>3,5 опт. од мл-1, то Rдем-1=33,4%, a Rваск-1=0%; 3) якщо Х2 3,3 ммоль л-1, то Rдем-2=0%, a Rваск-2=33,3%; 4) якщо Х2>3,3 ммоль л-1, то Rдем-2=33,3%, a Rваск-2=0%; 5) якщо Х3 1,5 опт. од мл-1, то Rдем-3=33,3%, а Rваск-3=0%; 6) якщо Х3>1,5 опт. од мл-1, то Rдем-3=0%, a Rваск-3=33,3% і за сумою показників Rsum-дем= (Rдем-1-Rдем-3) визначають вірогідність (%) демієлінізуючої патології, а за сумою показників Rsum-васк= (Rваск-1-Rваск3) визначають вірогідність (%) цереброваскулярної патології. Можливість диференційної діагностики демієлінізуючого та судинного ураження головного мозку на підставі оцінки протеолітичної деградації та окисної модифікації білків ґрунтується на оцінці 5 49759 вираженості цих процесів, що визначається біохімічно. Спосіб диференційної діагностики демієлінізуючого та судинного ураження головного мозку базується на сучасних, але доступних для практичної охорони здоров'я діагностичних технологіях біохімічне визначення ступеню протеолітичної деградації та окисної модифікації білків методом спектрофотометрії. Відбір параметрів було здійснено на підставі обстеження 25 пацієнтів з рецидивуючоремітуючою формою розсіяного склерозу і 21 паці 6 єнта з судинною деменцією легкого і помірного ступеня (дисциркуляторна енцефалопатія, ДЕП IIIII і III ст.) До групи нормативного контролю увійшли 20 практично здорових осіб. Вперше було відібрано інформативні біохімічні показники, які вірогідно відрізняли пацієнтів з демієлінізуючим захворюванням нервової системи (розсіяний склероз) від пацієнтів із цереброваскулярною патологією (судинна деменція). Причому за цими показниками хворі також вірогідно відрізнялися від практично здорових осіб, що наведено у табл.1. Таблиця 1 Показники протеолітичної деградації та окисної модифікації білків в нормі, у пацієнтів з розсіяним склерозом та судинною деменцією № 1. 2. 3. Показник Олігопептиди, опт.од мл-1 Тирозинзалежні пептиди, ммоль л-1 Альдегідодинітрофеніл гідразони, опт. од мл-1 Норма (М±m) І 2,79±0,69 Розсіяний Судинна демесклероз (М±m) нція (М±m) II III 4,18±0,34 3,15±0,23 РІ-ІІ РІ-ІІІ РІІ-ІІІ 0,05