Спосіб хірургічного лікування емпієми плеври у хворих на туберкульоз легень

Спосіб хірургічного лікування емпієми плеври у хворих на туберкульоз легень, який полягає у тому, що в положенні хворого на здоровому боці проводять розтин шкіри, жирової клітковини і м'яза до реберної поверхні, піднадкіснично видаляють ребра, порожнину емпієми механічно санують і в подальшому виконують відкриту санацію порож U 1 3 водить до збільшення термінів досягнення "чистої порожнини"; - даний спосіб ефективний лише при невеликих розмірах залишкової плевральної порожнини; - при наявності бронхіальної фістули санація даним способом неефективна, внаслідок неможливості прикривати довколишніми тканинами або серветками отвір фістули і неможливості проводити санацію самої фістули; - враховуючи повільність очищення емпіємної поверхні, застосування способу недоцільно в іммуноспровокованих пацієнтів; - при наявності фігурної форми залишкової порожнини тампонування проводиться всліпу, може приводити до вираженого больового синдрому та розриву легені, що, в свою чергу, веде до недостатньої ефективності методу. Внаслідок всіх цих недоліків ефективність операції складала до 60,0 %. Відомий спосіб хірургічного лікування емпієми плеври у хворих на туберкульоз легень (див. Hurvits R.J. The Eloesser flap: Past and present [Text] / R.J. Hurvits, B.L. Tucker // J. Thorac. Cardiovasc. Surg. - 1986. - Vol. 93, № 5. - P. 958-961), суть якого полатає в тому, що в самому нижньому відділі порожнини емпієми проводять розсічення шкіри і м'яких тканин до реберної поверхні, виділяють і видаляють невеликі фрагменти (до 10 см) двох сусідніх ребер, видаляють відповідний міжреберний м'яз з судинами і міжреберним нервом, проводять підшивання шкіри до плеври, виконують механічну санацію залишкової порожнини і, в подальшому, виконується відкрита санація порожнини емпієми. Однак, даний спосіб має такі суттєві недоліки: - даний спосіб ефективний лише при невеликих розмірах залишкової плевральної порожнини; - враховуючи той факт, що при даному способі видаляються лише невеликі фрагменти 2-х ребер, санація порожнини емпієми відбувається дуже повільно при великих розмірах порожнини і може тривати місяці і роки; - видаляється частина міжреберного м'яза з кровоносними судинами, що, в свою чергу, сповільнює загоєння поверхні; - враховуючи повільність очищення емпіємної поверхні, застосування способу недоцільно в іммуноспровокованих пацієнтів, яких дуже багато серед пацієнтів на туберкульоз. Найбільш близьким по технологічній сутності до способу, що заявляється, є спосіб хірургічного лікування емпієми плеври у хворих на туберкульоз легень (див. Богуш, Л.К. [Текст] / Л.К. Богуш, Л.С. Громова // Хирургическое лечение туберкулезных эмпием. М., 1961. - 241 с), згідно якого, в положенні хворого на здоровому боці проводять розтин шкіри, жирової клітковини і переднього зубчатого м'яза до реберної поверхні довжиною 10-15 см по середній підпахвинній лінії. Піднадкістнично видаляють III-IV ребра на протязі 8-10 см. Далі по ходу міжреберного проміжку розтинають внутрішньогрудну фасцію та плевру. Після розкриття порожнини плеври уточнюють локалізацію порожнини емпієми. Проводять резекцію піднадкістнично ще 2 або 1 сегменту сусідніх ребер довжиною 10-12 см. 50191 4 Потовщену парієтальну плевру і міжреберні м'язи висікають над порожниною емпієми в межах операційної рани. Края потовщеної плеври підшивають до підшкіряної клітковини. Порожнину емпієми механічно санують і, в подальшому, виконується відкрита санація порожнини емпієми. Однак: - традиційна схема торакостоми не завжди забезпечує точний вихід на порожнину емпієми; - порожнина емпієми розкривається, після чого ще додатково виділяють фрагменти ребер, що, в свою чергу, призводить до збільшення обсіменіння раньової поверхні і виникнення флегмон грудної стінки, остеомієлітів ребер; - потовщена парієтальна плевра і міжреберні м'язи висікають над порожниною емпієми в межах операційної рани, що створює значні проблеми для закриття рани на другому етапі хірургічного лікування через нестачу тканин, якими буде покриватися порожнина емпієми; - при розташуванні порожнини емпієми біля діафрагми виникають труднощі повноцінної санації порожнини, внаслідок можливого застою патологічного вмісту; - края потовщеної плеври підшивають до підшкіряної клітковини, що сприяє розповсюдженню запального процесу на клітковину і виникненню флегмони грудної стінки; - не створюються умови для зменшення глибини порожнини емпієми, що є важливою запорукою швидкого очищення порожнини емпієми; - в місцях видалення ребер може накопичуватися ексудат, що в умовах підвищеної інфікованості призводить до його частого нагноєння, що, в свою чергу, потребує хірургічного розкриття даних гнійних скупчень; - враховуючи повільність очищення емпіємної поверхні, застосування способу недоцільно в іммуноспровокованих пацієнтів, яких дуже багато серед пацієнтів на туберкульоз. Через наведені вище недоліки зменшується ефективність хірургічного лікування емпієми плеври у хворих на туберкульоз легень. В основу корисної моделі поставлене завдання удосконалити спосіб хірургічного лікування емпієми плеври у хворих на туберкульоз легень, в якому, шляхом застосування модифікованої схеми торакостоми, а також проведення антибіотикопрофілактики авелоксом досягається достатня пластичність декостованої поверхні, зменшення глибини і об'єму порожнини, попередження запальних процесів в навколоторакостомній зоні, тотальна ліквідація можливих ділянок застою патологічного вмісту, скорочення термінів санації порожнини, зменшення проценту випадків летальності та попередження хронізації процесу, в результаті чого підвищується загальна ефективність лікування зазначеної патології. Поставлене завдання вирішується тим, що у способі хірургічного лікування емпієми плеври у хворих на туберкульоз легень, який полягає у тому, що в положенні хворого на здоровому боці проводять розтин шкіри, жирової клітковини і м'яза до реберної поверхні, піднадкістнично видаляють ребра, порожнину емпієми механічно санують і в 5 подальшому виконується відкрита санація порожнини емпієми, згідно корисної моделі, на доопераційному етапі проводять спіральну комп'ютерну томографію органів грудної порожнини і визначають розміри та конфігурацію залишкової плевральної порожнини, а також оптимальне місце накладання торакостоми, перед операцією проводять антибіотикопрофілактику шляхом внутрішньовенного введення 400 мг авелоксу, на операції проводять розтин шкіри і м'яких тканин по центру порожнини на довжину самої залишкової порожнини уздовж міжреберного проміжку, поетапно піднадкістнично виділяють і видаляють ребра над всією порожниною довжиною на 2-3 см довше з кожного краю порожнини, встановлюють 2 мікроіригатори (один вище, а другий нижче торакотомної рани) в місцях видалення ребер, розкривають залишкову плевральну порожнину, потовщену плевру підшивають до шкіри, проводять хімічну санацію порожнини, мікроіригатори підключають до активної аспірації, а рану тампонують серветками з авелоксом, після чого накладають давлячу пов'язку з валіком. Відомо використання комп'ютерної томографії при хворобах органів дихання. Для максимально точного врахування індивідуальних особливостей та клінічної ситуації ми використали результати спіральної комп'ютерної томографії (СКТ). На сьогодні СКТ фактично є золотим стандартом обстеження при різній патології органів грудної порожнини. Окрім того, СКТ має багато беззаперечних переваг - неінвазивність, можливість одночасної візуалізації кісткових і м'якотканинних структур, а також дозволяє визначити положення точки в різних проекціях. Тому використання даного методу сприяє підвищенню діагностичної цінності обстеження хворого. Особливо це важливо при наявності значної кількості плевральних зрощень в плевральній порожнині, наявності залишкових плевральних порожнин по передній або задній поверхні легені, коли використання традиційної рентгенографії не дозволяє точно визначити місце накладання торакостоми. Таким чином, застосування спіральної комп'ютерної томографії в доопераційному періоді дозволяє врахувати індивідуальні особливості пацієнта та клінічної ситуації (довжину і конфігурацію залишкової плевральної порожнини), прогнозувати можливі технічні складності шляхом з'ясування об'єму робочого простору і зони оперативного огляду, а також визначити оптимальне місце накладання торакостоми. Проведення розтину шкіри і м'яких тканин довжиною 10-15 см по середній підпахвинній лінії в способі-прототипі не завжди дозволяє провести повноцінну санацію всієї залишкової плевральної порожнини особливо при наявності додаткових кишень, а також спаєчного процесу, як в ході накладання торакостоми, так і після операції. Особливо це стає важливим при наявності великої залишкової плевральної порожнини. Це призводить до застою патологічного відділяємого в рані, збільшення строків повноцінної санації рани. Тому в способі, що заявляється, проводять розтин шкіри і м'яких тканин по центру порожнини на довжину самої залишкової порожнини уздовж міжреберного 50191 6 проміжку, що призводить до повноцінної швидкої санації як в ході накладання торакостоми, так і в післяопераційному періоді. Крім того, враховуючи розташування міжреберних нервів ми не пересікаємо останніх, чого не вдається запобігти при способі-прототипі. Це в свою чергу призводить до менш вираженого больового синдрому, а також стає на заваді розвитку атрофії м'язів внаслідок пересічення нервів. Застосування поетапного піднадкістничного виділення і видалення ребер над всією порожниною довжиною на 2-3 см довше з кожного краю порожнини призводить до повноцінної санації порожнини, а також сприяє значному зменшенню глибини рани і ліквідації додаткових кишень в порожнині. Цей факт також має велике значення на другому етапі лікування, коли виконується закриття торакостоми - при співставленні кінців рани наступає їх значно менше напруження і відповідно значно краще заживления. Враховуючи той факт, що видаляється значний реберний масив, при зшиванні країв торакостоми в місцях видалення ребер може накопичуватися ексудат, що в умовах підвищеної інфікованості призводить до його частого нагноєння, а це, в свою чергу, потребує хірургічного розкриття даних гнійних скупчень. Тому, для запобігання даного недоліку способу-прототипу, встановлюють 2 мікроіригатори (один вище, а другий нижче торакотомної рани). Крім того, по даним мікроіригаторам можливо санувати дані проміжки, вводити антибіотики і проводити активну аспірацію вмісту. На відміну від способу-прототипу, в якому порожнину емпієми розкривають, а після чого ще додатково виділяють фрагменти ребер, що, в свою чергу, призводить до збільшеного обсіменіння раньової поверхні і виникнення флегмон грудної стінки, остеомієлітів ребер, в способі, що заявляється, проводять розкриття залишкової плевральної порожнини лише після видалення реберного каркасу, що призводить до значно меншого обсіменіння раньової поверхні і, відповідно, до зменшення кількості випадків виникнення флегмон грудної стінки і остеомієлітів ребер. Потовщену, внаслідок запального процесу, плевру підшивають до шкіри, оскільки шкіра має значно кращий антимікробний бар'єр, ніж підшкіряна клітковина, що сприяє профілактиці розповсюдження запального процесу на клітковину і виникнення флегмони грудної стінки. Проведення лише механічної санації порожнини емпієми є недостатнім, бо в результаті видаляються лише поверхневі некротичні маси. Крім того, проведення механічної санації по поверхні легені необхідно виконувати з великою обережністю внаслідок можливості поранення легені і виникнення додаткових бронхіальних нориць. Тому механічну санацію доповнюють хімічною, що дає змогу покращити і прискорити процес санації плевральної порожнини, особливо на ділянці легеневої тканини. З метою запобігання флотації грудної декостованої стінки (при видаленні реберного каркасу грудна стінка в даному місці стає рухливою) і ви 7 никнення парадоксального дихання, накладають давлячу пов'язку з валиком, що також дозволяє значно зменшити раньову поверхню і глибину рани. Крім того, завдяки збереженню надкісниці, в післяопераційному періоді в місцях видалення ребер швидко виникають кісткові регенерати і грудна стінка в даному місці стає нерухливою. Таким чином створюються оптимальні умови для закриття раньової поверхні, яка значно зменшується. Авелокс є найновішим антибіотиком групи фторхінолонів 5-го покоління. Він має дуже широкий спектр дії, який покриває майже всю патогенну і умовно патогенну грамнегативну і грампозитивну флору, може використовуватися у вигляді мототерапії, а також володіє вираженою протитуберкульозною активністю. Крім того, дуже важливим є те, що він має бактерицидну активність протягом 24 годин і, відповідно, потребує використання 1 раз на добу. Таким чином, застосовуючи його як внутрішньовенно, так і місцево, проводять надійну антибактеріальну профілактику розвитку гнійнозапальних ускладнень. Використання всіх цих засобів дозволяє досягти достатньої пластичності декостованої поверхні, зменшення глибини і об'єму порожнини, попередження запальних процесів в навколоторакостомній зоні, тотальної ліквідації можливих ділянок застою патологічного вмісту, скорочення термінів санації порожнини, зменшення проценту випадків летальності та попередження хронізація процесу, в результаті чого підвищується загальна ефективність лікування зазначеної патології. Спосіб здійснюють таким чином. На доопераційному етапі виконують спіральну комп'ютерну томографію органів грудної порожнини і визначають розміри та конфігурацію залишкової плевральної порожнини, а також оптимальне місце накладання торакостоми. Перед операцією проводять антибіотикопрофілактику шляхом внутрішньовенного введення 400 мг авелоксу. На операції при використанні загального наркозу після обробки операційного поля в положенні хворого на здоровому боці проводять розтин шкіри, підшкіряної клітковини та м'язів по центру порожнини на довжину самої залишкової порожнини уздовж міжреберного проміжку, поетапно піднадкістнично виділяють і видаляють ребра над всією порожниною довжиною на 2-3 см довше з кожного краю порожнини, становлять 2 мікроіригатори (один вище, а другий нижче торакотомної рани) в місцях видалення ребер, розкривають залишкову плевральну порожнину, потовщену плевру підшивають до шкіри, проводять механічну та хімічну санацію порожнини, мікроіригатори підключають до активної аспірації, саму рану тампонують серветками з авелоксом, а потім накладають давлячу пов'язку з валиком. Наводимо конкретні приклади здійснення способу. Приклад 1. (за способом, що заявляється). Хворий Д., 29 років, історія хвороби № 1537, поступив у клініку торакальної хірургії і інвазивних методів діагностики інституту з діагнозом "Двобічного фіброзно-кавернозного туберкульозу обох легень, в фазі загострення та відсіву, МБТ (+) (ма 50191 8 сивне бактеріовиділення), поліхіміорезистентність (до всіх препаратів першого і другого ряду), правобічною емпіємою плеври з бронхіолярною норицею, цукровий діабет І типу важка форма, стадія субкомпенсації". Хворіє на туберкульоз протягом 2-х років. Лікувався систематично, проте процес не піддавався терапії і приймав прогресуючий перебіг. При обстеженні виявлений полікаверноз правої легені, який ускладнився правобічною емпіємою плеври. За місцем проживання хворому була виконана операція - трансстернальна оклюзія правого головного бронху. Проте операція виявилася неефективною, наступила реканалізація правого головного бронха, з'явилася порожнина розпаду в верхній долі лівої легені. Порожнина емпієми була дренована, проте інтоксикація не зменшувалася. Хворий був направлений в інститут для вирішення питання щодо подальшої тактики лікування. Враховуючи дуже обмежені можливості консервативної поліхіміотерапії (вторинна поліхіміорезистентність), неефективність дренування порожнини емпієми та неможливість застосування резекційної хірургії вирішено було застосувати торакостому в запропонованій модифікації. При спіральній комп'ютерній томографії було виявлено, що права легеня колабована на половину свого об'єму, з утворенням кишень по передній поверхні геміторакса, в плевральній порожнині рівень рідини, в верхній долі правої легені та шостому сегменті визначаються порожнини деструкції, в нижній долі поодинокі вогнища відсіву, в верхній долі лівої легені визначається порожнина деструкції, явища фіброзу та вогнища відсіву. Було визначено місце накладання торакостоми. На 11-й день перебування в стаціонарі хворому була виконана операція. Перед оперативним втручанням була проведена антибіотикопрофілактика шляхом внутрішньовенного введення 400 мг авелоксу. На операції при використанні загального наркозу після обробки операційного поля в положенні хворого на здоровому боці провели розтин шкіри, підшкіряної клітковини та м'язів по центру порожнини на довжину самої залишкової порожнини уздовж міжреберного проміжку від задньої підпахвинної лінії по 5-му міжреберному проміжку до соскової лінії. Поетапно піднадкістнично виділили і видалили VII, VI, V, IV, III ребра над всією порожниною довжиною на 2-3 см довше з кожного краю порожнини. Досягли гемостазу і встановили 2 мікроіригатори (один вище, а другий нижче торакотомної рани) в місцях видалення ребер. Далі розкрили залишкову плевральну порожнину по ложу V ребра, і провели підшивання потовщеної плеври до шкіри, забезпечивши таким чином герметизм і абацилярність рани. Поетапно провели механічну (ложкою Фолькмана) та хімічну (3 % розчином перикису водню та первомуром) санацію порожнини. При цьому були ліквідовані кишені в залишковій плевральній порожнині. Мікроіригатори підключили до активної аспірації, а саму рану затампонували серветками з авелоксом, а потім наклали давлячу пов'язку з валиком. При цьому було відмічено значне зменшення глибини і розмірів емпіємної порожнини. Операцію закінчили типово. Тривалість операції 9 склала 1 г 20 хв, крововтрата - 150 мл крові. Переливання крові та плазми не проводили. Для введення в дренажі (1 раз на добу) використовували антибіотик-туберкулостатик - канаміцин 1 гр та цефтазідім 2 гр (антибіотик широкого спектру дії). Також була призначена поліхіміотерапія з урахуванням чутливості до препаратів. Відкрите ведення торакостоми з щоденною зміною серветок з авелоксом та накладанням давлячої пов'язки з валиком. Протікання післяопераційного періоду без особливостей. Хворий продовжував отримувати поліхіміотерапію. Наркотичні аналгетики призначали протягом 3 днів. Дренажі видалено на 4 добу (ексудація знизилася до 15 мл за добу). На 15 день від моменту операції спостерігалося очищення рани і вона почала вкриватися свіжими грануляціями. Крім того, сама поверхня значно зменшилася за рахунок фіксації давлячою пов'язкою з валиком та появлення кісткових регенератів. Явища інтоксикації значно зменшилися. Ознак функціонування бронхіолярної фістули не має. Хворий став активним, відчував добрий апетит. При контрольній спіральній комп'ютерній томографії через 1 місяць було встановлено, що порожнини деструкції в правій і лівій легені зменшилися в розмірах, вогнища в легенях ущільнюються. Стан раньової поверхні порожнини емпієми задовільний. При посіві змиву з рани ріст патогенної флори не виявлений. Хворий набрав у вазі 4 кг і готується да наступного етапу по закриттю торакостоми. Приклад 2. Хворий Г., 27 років, історія хвороби № 2341, поступив у клініку торакальної хірургії і інвазивних методів діагностики інституту з діагнозом "Двобічного туберкульозу легень, в фазі загострення та відсіву, МБТ (+) (масивне бактеріовиділення), поліхіміорезистентність (до всіх препаратів першого і другого ряду), лівобічна обмежена емпієма плеври". Хворіє на туберкульоз протягом 2-х років. Лікувався не регулярно, в результаті чого процес периодично загострювався, розвинулася лікарська стійкість до медпрепаратів. Порожнина емпієми санувалася методом плевральних пункцій, але дані заходи були мало ефективними. Хворий був направлений в інститут для вирішення питання щодо подальшої тактики лікування. На момент поступлення на СКТ легень було виявлено: в верхній долі лівої легені визначаються множинні штамповані каверни, одна з яких переходить на S6. Навколо каверн виражена інфільтрація легеневої тканини. Нижня доля колабована на половину свого об'єму, в ній помірна кількість вогнищ дисемінації, не дуже щільної консистенції. В правій легені визначаються два невеликих вогнища деструкції в верхній долі, а також фіброзновогнищеві зміни. Враховуючи дуже обмежені можливості консервативної поліхіміотерапії (вторинна поліхіміорезистентність), неефективність дренування порожнини емпієми та неможливість застосування резекційної хірургії вирішено було застосувати торакостому в запропонованій модифікації. На 5-й день перебування в стаціонарі хворому була виконана операція. Перед оперативним втручанням була проведена антибіотикопрофілактика 50191 10 шляхом внутрішньовенного введення 400 мг авелоксу. На операції при використанні загального наркозу після обробки операційного поля в положенні хворого на здоровому боці провели розтин шкіри, підшкіряної клітковини та м'язів по центру порожнини на довжину самої залишкової порожнини уздовж міжреберного проміжку від паравертебральної лінії по 6-му міжреберному проміжку до задньої підпахвинної лінії. Поетапно піднадкістнично виділили і видалили VIII, VII, VI, V, IV ребра над всією порожниною довжиною на 2-3 см довше з кожного краю порожнини. Досягли гемостазу і встановили 2 мікроіригатори (один вище, а другий нижче торакотомної рани) в місцях видалення ребер. Далі розкрили залишкову плевральну порожнину по ложу VI ребра, і провели підшивання потовщеної плеври до шкіри, забезпечивши таким чином герметизм і абацилярність рани. Поетапно провели механічну (ложкою Фолькмана) та хімічну (3 % розчином перекису водню та первомуром) санацію порожнини. При цьому були ліквідовані кишені в залишковій плевральній порожнині біля діафрагми. Мікроіригатори підключили до активної аспірації, а саму рану затампонували серветками з авелоксом, а потім наклали давлячу пов'язку з валиком. При цьому було відмічено значне зменшення глибини і розмірів емпіємної порожнини. Операцію закінчили типово. Тривалість операції склала 1 г 5 хв, крововтрата - 180 мл крові. Переливання крові та плазми не проводили. Для введення в дренажі (1 раз на добу) використовували антибіотик-туберкулостатик - канаміцин 1 гр та цефтазідім 2 гр (антибіотик широкого спектру дії). Також була призначена поліхіміотерапія з урахуванням чутливості до препаратів. Відкрите ведення торакостоми з щоденною зміною серветок з авелоксом та накладанням давлячої пов'язки з валиком. Протікання післяопераційного періоду без особливостей. Хворий продовжував отримувати поліхіміотерапію. Наркотичні аналгетики призначали протягом 2 днів. Дренажі видалено на 3 добу (ексудація знизилася до 10 мл за добу). На 12 день від моменту операції спостерігалося очищення рани і вона почала вкриватися свіжими грануляціями. Крім того, сама поверхня значно зменшилася за рахунок фіксації давлячою пов’язкою з валиком та появлення кісткових регенератів. Явища інтоксикації значно зменшилися. Хворий став активним, відчував добрий апетит. При контрольній спіральній комп'ютерній томографії через 1 місяць було виявлено, що порожнини деструкції в правій і лівій легені зменшилися в розмірах, вогнища в легенях ущільнюються. Стан раньової поверхні порожнини емпієми задовільний. При посіві змиву з рани ріст патогенної флори не виявлений. Хворий набрав у вазі 6 кг і готується да наступного етапу по закриттю торакостоми. Запропонований спосіб хірургічного лікування емпієми плеври у хворих на туберкульоз легень був використаний у 12 хворих. У всіх зазначених пацієнтів післяопераційний період перебігав без особливостей, однак один хворий помер від тромбозу легеневої артерії через 1,5 місяця після накладання торакостоми. Проте загальний стан його, 11 50191 а також місцевий статус були задовільними. Інтраопераційних чи післяопераційних ускладнень не було. При операціях за способом-прототипом (див. Богуш, Л.К. [Текст] / Л.К. Богуш, Л.С Громова // Хирургическое лечение туберкулезных эмпием. М., 1961. - 241 с), було встановлено, що запальні процеси в навколоторакотомній зоні розвинулися в 25,0 % випадків, наявність гнійних кишень в зали 12 шковій плевральній порожнині - в 10,0 % випадків, досягнення абацилярності раньової поверхні на 60-90 добу, хронізація процесу склала 12,5 %, летальність - 14,7 % випадків, загальна ефективність лікування склала 72,8 %. Порівняльні результати застосування 2-х способів хірургічного лікування емпієми плеври у хворих на туберкульоз легень наведено в таблиці. Таблиця. Зрівняльна оцінка ефективності 2-х способів хірургічного лікування емпієми плеври у хворих на туберкульоз легень. Спосіб лікування № п/п Клінічні показники Спосіб, що заявляється Прототип Запальні процеси в навколоторакотомній зоні (% ви1. 8,3 25 падків) Наявність гнійних кишень в залишковій плевральній 2. 10 порожнині, які недостатньо сануються (% випадків) 3. Досягнення абацилярності раньової поверхні (в днях) 30-42 60-90 Достатня пластичність декостованої поверхні, змен4. 100 шення глибини і об’єму порожнини (% випадків) 5. Летальність (% випадків) 8,3 18,4 6. Хронізація процесу 12,5 7. Загальна ефективність лікування (% випадків) 91,7 72,8 Таким чином, у порівнянні із прототипом, спосіб, що заявляється, має наступні переваги: - забезпечується достатня пластичність декостованої поверхні, зменшення глибини і об'єму порожнини в 100 % випадків; - зменшується процент випадків виникнення запальних процесів в навколоторакотомній зоні з 25 % до 8,3 % випадків; - тотально ліквідуються можливі ділянки застою патологічного вмісту; Комп’ютерна верстка Д. Шеверун - скорочується термін досягнення абацилярності раньової поверхні на 30-52 дні; - зменшується рівень летальності з 18,4 % до 8,3 % випадків; - попереджається хронізація процесу; - підвищується ефективність лікування з 72,8 % до 91,7 % випадків. Спосіб може знайти широке використання у хірургічних стаціонарах протитуберкульозних лікувально-профілактичних закладів. Підписне Тираж 26 прим. Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601