Спосіб лікування хибного суглоба

Винахід відноситься до медицини, точніше до ортопедії, і може бути використаний при хірургічному лікуванні хибних суглобів. Відомий спосіб лікування хибних суглобів по А.С. SU № 1388012, 1988 р., який включає формування подовжнього пазу в області хибного суглобу, формування із апофізу гребня крила підвздошної кістки разом з прикріпленим до нього м'язом аутотрансплантата, розміщення в подовжньому пазу цього трансплантата, внутрішню фіксацію його кетгутовими швами та зовнішню фіксацію з допомогою накладання гіпсової пов'язки. Недоліки такого способу полягають у тому, що операція досить травматична, внутрішня фіксація недостатньо надійна, а зовнішня фіксація не забезпечує необхідної міцності скріплювання кісткових фрагментів. Відомий спосіб лікування хибного суглобу - погружна кісткова пластика за Бруном [Шумада И.В.и др. Лечение ложных суставов и дефектов диафизов трубчатых костей. - К.: Здоровье, 1985. - С. 16-17], який полягає в тому, що після остеосинтезу відламків кісток на рівні хибного суглобу випилюють подовжній паз довжиною 8-12 см , щільно підганяють в ньому трансплантат та виконують внутрішню фіксацію металевими гвіздками або іншим чином. Цей спосіб прийнято за прототип. Недоліки цього способу полягають у тому, що операція теж досить травматична, потребує високої точності при підгонці трансплантата в подовжньому пазу, виконаному на кісткових фрагментах, що реалізувати не просто, і це може призводити до післяопераційних ускладнень, знадобиться додаткова операція по видаленню металевих фіксаторів Технічною задачею способу лікування хибного суглобу є спрощення внутрішньої фіксації кісткових фрагментів та зниження травматичності операції. Ця задача вирішена тим, що в способі лікування хибного суглобу, який включає формування пазу на кісткових фрагментах в області хибного суглобу, розміщення в ньому трансплантата та зовнішню фіксацію спицестрижневим апаратом, відмінністю є те, що паз на кісткових фрагментах формують у вигляді розщепу кісткової речовини глибиною до протилежного кортикального шару, по краях розщепу поздовжньо вводять два долота, розвертають долота по їх ширині в горизонтальній площині до утворення щілини шириною 0,8-1,0 см , і після розміщення в одержаній щілині кортикально-губчатого кісткового аутотрансплантата видаляють долота із кісткового фрагменту. Завдяки формі пазу у вигляді розщепу без видалення кісткової речовини та розширення його з допомогою повороту двох доліт в горизонтальній площині утворюється щілина шириною 0,8-1,0 см , в яку розміщується кістковий аутотрансплантат, який після видалення доліт надійно фіксується за рахунок аутокомпресії, не потребує додаткової внутрішньої фіксації трансплантата, знижує травматизм операції та не потребує додаткової операції по видаленню фіксуючих елементів. Спосіб реалізують наступним чином. Після оголення місця незрощення в проксимальному та дистальному відламках кісткового сегменту черезнадкістково через щілину псевдоартрозу формують паз у вигляді розщепу кісткової речовини глибиною до протилежного кортикального шару. По обох краях цього розщепу подовжньо вводять відповідно два невеликих долота шириною до 1,0 см . Розвертають ці долота на 90° і одержують щілину шириною до 0,8-1,0 см . Раніше сформований кортикально-губчатий кістковий аутотрансплантат розміщують в одержаній щілині. Розклинюючі долота видаляють із кісткового розщепу. Завдяки аутокомпресії бокових стінок трансплантат щільно затискається між стінками кісткового розщепу, чим створюється його надійна фіксація, яка не потребує внутрішньої допоміжної фіксації аутотрансплантата до кісткових фрагментів. Зовнішня фіксація виконується за допомогою спицевих або стержневих апаратів. Практичне впровадження даного способу в клініці Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності показало його переваги над існуючими способами. Наводимо наступні клінічні приклади: Приклад 1. Г-к, 36 років, інвалід другої групи (історія хвороби № 11523), поступив до клініки 26.09.1984 року з скаргами на обмеження рухів в правому колінному суглобі, біль в місці перелому, обмеження опороздатності кінцівки. 8.01.1983 року завдяки ДТП виник закритий перелом середньої третини правої стегнової кістки. В день травми проведена операція - відкрите співставлення відламків кістки стегна, металоостеосинтез, іммобілізація задньою шиною на протязі 2 місяців. За 3 місяці після операції було дозволено навантаження на ногу. При рентгенологічному контролі за 5 місяців було визначено перелом металевого стрижня на рівні незрощення, формування хибного суглобу стегна. Огляд показав: антекурвація стегна до кута 160°, атрофія м'язів стегна та гомілки. В середній третині стегна визначається патологічна рухливість. Рухи в колінному суглобі - 180°-190° (Фіг. 1). 10.11.1984 року в клініці інституту проведена операція: видалення проксимального кінця металевого стрижня, кісткова аутопластика описаним способом, остеосинтез апаратом Ілізарова (Фіг. 2). Через 5 місяців настала консолідація в місці хибного суглобу стегна, апарат демонтовано. Після проведеного курсу фізіофункціонального лікування опороздатність кінцівки та працездатність пацієнта були повністю відновлені (Фіг. 3). Приклад 2. Г-ко, 30 років, інвалід другої групи (історія хвороби № 16165), поступив до клініки 24.05.1989 року із скаргами на біль у нижній третині лівої гомілки, обмеження рухів в лівому голеневоступневому суглобі. 28.12.1988 по дорозі до роботи впав, завдяки чому виник гвинтоподібний перелом обох кісток гомілки. За 2 дні після травми було проведено операцію - відкрите співставлення відламків великостегнової кістки, металоостеосинтез її гвинтом та серкляжною проволокою, імобілізація кінцівки здійснювалась циркуляційною гіпсовою пов'язкою на протязі 2,5 місяців. Після зняття гіпсової пов'язки було дозволено навантаження на ногу. При огляді: вісь лівої гомілки задовільна, в нижній третині її визначається патологічна рухливість, рухи в голеневоступеневому суглобі обмежені, опороздатність кінцівки порушена. Був встановлений діагноз: хибний суглоб великогомілкової кістки (Фіг. 4). 13.06.1989 р. в клініці проведена операція - видалення металевих конструкцій, кісткова аутопластика описаним способом, остеосинтез апаратом Ілізарова (Фіг. 5). За 4 місяці після операції настала консолідація в місці незрощення, аппарат демонтовано. Працездатність хворого відновлена (Фіг. 6). Таким чином, завдяки розщепу кісткових фрагментів та розширення їх з допомогою доліт до вигляду щілини, спрощується формування пазу для розміщення в ньому аутотрансплантату та зменшується травматизація . тканин в операційному полі. За рахунок аутокомпресії стінок щілини створюється природна досить міцна фіксація аутотрансплантата, яка не потребує допоміжної фіксації чужорідними предметами, що в подальшому позбавляє необхідності вилучення їх з організму, і таким чином позбавляє необхідності в додатковій травматизації. Розщіп кісткових фрагментів поблизу псевдоартрозу глибиною до протилежного кортикального шару діє як стимулююча остеогенез остеотомія, що прискорює процес зрощення кісткових фрагментів.