Спосіб гормонального лікування менінгіом головного мозку

Винахід відноситься до медицини, зокрема нейрохірургії, і може бути використаний в нейроонкології, як спосіб гормонального лікування хворих з менінгіомами головного мозку (МГ М). В лікуванні хворих МГМ в останні роки намітились значні успіхи, що являються результатом кращої діагностики, а також більш ширшого використання комплексних методів лікування [1, 2]. Однак залишається велика кількість хворих, в яких використання стандартних методів лікування виявляються мало ефективними [13]. Відсутність ефекту від стандартного лікування обумовлена слабою чутливістю пухлини і організму в цілому, до вибраного виду гормональної терапії [4]. Тепер становиться все більш ясною роль ендокринно-метаболічних змін в етіології, патогенезі і клінічному перебігу МГМ [3-5]. Отримано ряд факторів, що підтверджують уяву про неоднорідність патогенезу гормонозалежних пухлин, в тому числі і МГМ [1, 5]. При плануванні лікування МГМ приймається до уваги - локалізація, характер і напрямок росту МГМ, рідше вік хворого і чутливість самої МГ М до гормонотерапії, що проводять шляхом визначення рівня рецепторів стероїдних гормонів (РСГ) в тканині пухлини [5]. Так, існує спосіб комплексної оцінки чутливості МГ М до ендокринної терапії, що включає визначення рівня рецепторів естрогенів і прогестерону в тканині МГМ, проліферативної активності МГМ по Кі-67, після чого вираховують індекс гормональної чутливості (ІГЧ) МГ М (патент України №55952А), однак він теж не досконалий, оскільки в ньому враховуються лише біологічні властивості МГ М, а біологічні особливості організму хворих на МГ М не враховані - тобто не враховані клініко-патогенетичні варіанти і форми МГМ. Відомо, що не всі хворі одинаково реагують на проведення гормонотерапії, навіть при наявності одинакового рівня РСГ в тканині МГМ і ІГЧ МГ М. Тому, як показує наш досвід, проводячи гормонотерапію МГМ слід враховувати і ще й клініко-патогенетичний варіант (гормонозалежний чи гормонорезистентний) і форму МГ М, оскільки вони в значній мірі відрізняються між собою по клінічному перебігу і прогнозу. Задачею винаходу є створення способу гормонального лікування різних клініко-патогенетичних варіантів і форм менінгіом головного мозку який враховував би біологічні властивості пухлини і організму хворого одночасно. Поставлена задача вирішується тим, що в способі гормонального лікування менінгіом головного мозку, який включає оцінку чутливості менінгіом головного мозку до ендокринної терапії, після хірургічного видалення МГМ і імуногістохімічного її дослідження, додатково визначають клініко-патогенетичний варіант і форму МГМ шля хом аналізу функціональних, спадково-конституціональних, ендикринно-обмінних признаків і лабораторних даних радіоімунологічного аналізу гормонів крові: ТТГ, Т3, Т4, естрадіолу, прогестерону, пролактину, тестостерону, кортизолу для комплексного підходу в лікуванні хворих з урахуванням як біологічних властивостей пухлини, так і індивідуальних особливостей організму хворого МГМ одночасно. Нами встановлено, що в межах нозологічної одиниці «МГМ» існує 2 різних патогенетичних варіанта: перший (І) - можна позначити як «гормонозалежний», а другий (II) - як «гормонорезистентний» (автономний). Уточнення патогенетичних особливостей МГМ найшло практичне використання не тільки при формуванні груп ризику і профилактики рецидивів. На основі патогенетичних підходів змінилось лікування цього захворювання, яке зараз у більшості хворих не обмежується місцево-регіонарним - хірургічним і променевим впливом, а доповнюється направленою гормонотерапією. Варіабельність клінічного перебігу МГМ, гормональних порушень в хворих до операції і особливо в післяопераційному періоді, які бувають то дуже повільними і відносно благополучними, то бурними зі стрімким розвитком продовженого росту і рецидивів МГ М, особливо при множинних, неоперабельних і частковооперабельних, вказують, що наряду з багаточисельністю морфологічних типів і клінічних форм пухлин, існує ще й різноманітність патогенетичних механізмів виникнення і перебігу МГМ [1]. Суттєвий недостаток хірургічного методу і променевої терапії - сугубо локальний вплив на пухлин у. Через це в останні роки прогрес в лікуванні хворих на МГМ зв'язують з більш ширшим використанням комплексного лікування, що включає наряду з місцево-регіонарним і системні дії, такі, як гормонотерапія. Питання гормонотерапії МГМ не менш складні. Стає все більш очевидним, що при визначенні показів до гормонотерапії і вибору її виду одностороння орієнтація лише на властивості пухлини (ступінь диференціації, рівень РСГ) або макроорганізму (вік, стать, стан МФ) не завжди достатньо ефективні. Необхідний комплексний підхід з урахуванням як гістобіологічних властивостей самої МГМ, так і індивідуальних особливостей організму хворого МГМ [1, 4, 5]. Крім того, маємо можливість оцінити в комплексі хворого і його пухлин у. До теперішнього часу, не враховувались функціональні, спадково-конституціональні, ендикринно-обмінні признаки в поєднанні з лабораторними даними (РІА рівня гормонів крові: ТТГ, Т3, Т4, естрадіолу, прогестерону, пролактину, тестостерону, кортизолу) і гістобіологічними властивостями самої пухлини. Винахід дає можливість підійти до лікування цих хворих найбільш комплексно і раціонально, з урахуванням патогенетичних факторів появи, підтримки росту і рецидивів МГ М з урахуванням прогнозу, перебігу захворювання і лікування. Проведене нами вивчення функціональних, спадково-конституціональних і ендокринно-обмінних признаків в 128 хворих на МГМ вказало на існування 2 клініко-патогенетичних варіантів: в 84 хворих - I-го гормонозалежного і в 44 хворих - ІІ-го гормонорезистентного (автономного). Причому 1-й гормоно-залежний варіант вказав на існування 4 клініко-патогенетичних форм гормонозалежних МГМ (відрізняються по клінічному перебігу, прогнозу і реакції на гормонотерапію): тіреоїдна, яєчникова (оваріальна), надниркова і інволютивна. І. Тіреоїдна форма Для цієї форми характерний молодий вік хворих МГ М (до 33-35 років), часті (більше половини хворих) захворювання ЩЗ гіпотіреоїдного характеру, пізня (після 14-16 років) поява менструальної функції (МФ) і пізні (після 30 років) перші роди, а також наявність частої дисгормональної патології молочних залоз. Лабораторні дані: перевага зниження функції ЩЗ при дослідженні рівня Т3, Т4. Перебіг захворювання, в хворих цієї гр упи, відносно благополучний, а додаткова замісна гормонотерапія (Lтіроксин), чи антигормональна (мерказоліл) значно покращує віддалені результати лікування. Гормональна протипухлинна терапія (антигормони: тамоксифен і/або міфепристон + кортикостероїди) в цієї групи хворих малоефективна. Приклад 1. Хвора К., 31 року. Історія хвороби №5237 (1998р.). Клінічний діагноз: краніоорбітальна мнінгіома праворуч з екстракраніальним ростом. Хворіє протягом 6 років. 4 роки назад появився правосторонній екзофтальм і діагностовано гіпотіреоз. Симптоми: зябкість, вялість, сонливість, зниження пам'яті, запори, сухість шкіри. Звертає на себе увагу повільний темп мови, рухів, набряк підшкірної клітковини лиця, кінцівок, яка має своєрідний характер, - при здавленні пальцем в ділянці передньої поверхні гомілки ямки не залишається. Шкіра суха бліда з жовтуватим відтінком. Охриплість голосу. Ломкість і випадіння волосся. Температура тіла знижена. Має місце брадикардія, глухість тонів серця, гіпохромна залізодефіцитна анемія. Знижені рівні - тіроксину, трийодтіронину, тіреотропного гормону (кортизол - 102нмоль/л; ТТГ - 0,5мМе/л, FT3 - 1,0нмоль, FT4 - 10,4пмоль). Лікування: замісна терапія тіреоїдними гормонами (L-тіроксин, тіреоїдін); вітаміни А, С, гр упи В; лікування анемії (гемостімулін, препарати заліза). II. Яєчникова (оваріальна) форма. Спостерігається переважно в жінок 36-50 років (середній вік 44 роки) з різною патологією репродуктивної системи, зв'язаної з підвищеною (частіше) естрогенізацією і хронічними гепатопатіями. В цих хворих відмічається раннє (до 12 років) начало МФ, нерегулярність МФ, генітальні кровотечі, порушення статевого життя і дітородної функції (пізні перші чи останні роди, безпліддя), рак чи мастопатії молочних залоз в анамнезі. Лабораторні дані: підвищення рівня естрогенів над рівнем прогестерону, чи наоборот, підвищення рівня пролактину. Ця форма МГМ характеризується агресивним перебігом, швидким темпом росту, раннім продовженим ростом і частими рецидивами. Проведення гормонотерапії значно покращує результати хірургічного лікування в післяопераційному періоді. Ефективність гормонотерапії (антиестрогени+кортикостероїди) збільшує 5-10 річне виживання хворих на 15-20%. Приклад 2. Хвора Г., 49 років. Історія хвороби №3412 (2000р.). Клінічний діагноз: двохстороння фальксменінгіома передньо-середньої третини фальксу більше зліва з проростанням верхнього сагітального синуса. Хворіє протягом 5 років хронічним гепатитом, в анамнезі - кіста правого яєчника, часті метроррагії, мастопатія лівої молочної залози. Симптоми: хронічного гепатиту - збільшення печінки, періодичні тупі болі і почуття тяжкості в області печінки, диспептичні явища і симптоми гіперфемінізації, що проявляються підсиленням жіночих вторинних статевих симптомів в результаті надлишку естрогенів (переважання тазового пояса над плечовим, розташування жирового шару переважно в нижній половині тіла, великі молочні залози з надлишковим розвитком залоз, надмірні менструації. Підвищені рівні - естрогенів, прогестерону, пролактину (ФСГ - 14МЕ/л, ЛГ - 61,7МЕ/л, естрадіол - 0,8нмоль/л, прогестерон - 6,4нмоль/л). Лікування: тамоксифен по 10мг 2 рази на день з 1 по 11 день МЦ; міфепристон (Ru-486) по 0,02 через 1-2 дня №3 (всього 0,06 в місяць) з 12 по 21 день МЦ; парлодел - з 1,25 до 5,0мг в залежності від рівня пролактину. III. Надниркова форма. Середній вік хворих - 54-56 років. Характерні клінічні і біохімічні прояви гіперкортицизму, обмінно-ендокринні порушення більш виражені, чим при других клініко-патогенетичених формах МГ М. В більшості хворих відмічається гіпертонічна хвороба, повнота, атеросклероз, цукровий діабет, пізнє (після 48-50 років) настання менопаузи, міома матки, злоякісні пухлини жіночих статеви х органів. Лабораторні дані: признаки гіперкортицизму, підвищення рівня кортизолу крові, артеріального тиску, холестерину і гіперглікемія. Прогноз захворювання при цій формі МГМ неблагополучний, хоча і краще, ніж при яєчниковій. Гормональне протипухлинне лікування (антигормони: тамоксифен і/або міфепристон + кортикостероїди) ефективне - 5-10 річне безрецидивне виживання хворих підви щується на 25-35%. Приклад 3. Хвора О., 49 років. Історія хвороби №4950 (1998p.). Клінічний діагноз: менінгіома крил основної кістки зліва, тотальний варіант. Хворіє гіпертонічною хворобою, ожирінням нейроендокринного походження. Симптоми: надлишкове відкладення жиру в області лиця, шиї, тулуба, лиці, смуги «розтяжіння» на шкірі живота, стегна, гіперпігментація шкіри в місцях тертя, на шкірі лиця і спини гіпертрихоз, гірсутизм, часто фур ункульоз, симптоми гіперглікемії і артеріальної гіпертонії. Підвищені рівні - АКТГ, кортизолу, глюкози крові (кортизол - 1936нмоль/л, ТТГ - 2мМе/л, Т3 - 2,2нмоль, Т4 - 156,5нмоль). Лікування; препарати для пригнічення апетиту (дезопімон, фепранон), при супутньому цукровому діабеті - адебіт (по 100-150мг/добу) протягом 30-40 днів, регулятори нейромедіаторного обміну (хлоракон, дифенін) найбільш показані при явищах гіперкортицизму. Обов'язковим компонентом лікувальних схем являються: а) корекція супутні х обмінних порушень (лікування гіпотіреозу, ліпотропні, гіполіпопротеінемічні і гіпохолестеринемічні препарати); б) покращення функції печінки і підшлункової залози (ліпостабіл); лікування гірсутизму - антиандрогени (ципротерона ацетат) і метронідазол (кліон, тріхопол). IV. Інволютивна форма. Спостерігається в хворих в глибокій (більше 10 років) менопаузі (середній вік 65 років). Рівень екскреції майже всіх гормонів у них нижче, чим при других клініко-патогенетичних формах. В ци х хворих відмічається поєднання ранньої появи і пізнього завершення МФ, пізні перші чи останні (після 38-40 років) роди, гормональні порушення в репродуктивному віці, злоякісні пухлини жіночих статеви х органів в сімейному анамнезі. Лабораторні дані: зниження рівня естрогенів, прогестерону і тестостерону. Перебіг захворювання повільний, а прогноз відносно благополучний. Проведення гормонотерапії, в основному - гормонозамісної терапії (ГЗТ) покращує 5 річне виживання на 20-35%. Приклад 4. Хвора Є., 77 років. Історія хвороби №3601 (2003p.). Клінічний діагноз: конвекситальна менінгіома правої тім'яної ділянки з проростанням кісток склепіння черепу. Хворіє протягом 2 років, в анамнезі - операція з приводу пухлини товстого кишківника. Симптоми: постійна м'язева слабість, прогресивне зниження маси тіла, повне зникнення підшкірної жирової клітковини, атрофія м'язів, адинамія, апатія, зниження апетиту, гіперпігментація шкіри лиця, шиї, тильної поверхні рук, зниження, іноді нормальний AT, признаки порушення білкового (знижений синтез білка), вуглеводного (низький рівень цукру натщесерце) і водно-сільового обміну. Знижені рівні - АКТГ, кортизолу, ТТГ, СТГ, тіроксину, трийодтіронину, статеви х гормонів, гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія (кортизол - 127нмоль/л; ТТГ - 0,59мМе/л, Т3 - 1,15нмоль, Т4 - 148,9пмоль). Лікування: проводиться замісна терапія кортикостероїдами (кортизон, дексаметазон), тіреоїдними гормонами (тіреоїдін), половими гормонами (при необхідності - гінодіан-депо), вітаміни С, В1, В6, В12, препарати заліза, дієта з повноцінними білками, вітамінами, мінеральними солями. Прогноз благополучний при адекватній замісній терапії. Приблизно в 15-20% хворих виникають труднощі в визначенні клініко-патогенетичних форм МГМ (некласифікована форма) із-за відсутності чітких характерних признаків чи наоборот, наявність признаків, характерних декільком формам. В таких випадках при плануванні гормонотерапії слід орієнтуватися на вік хворих і стан МФ з ура хуванням гістобіологічних властивостей МГМ. В таблиці 1, приведені основні признаки клініко-патогенетичних форм гормонозалежних МГМ. Ці форми в значній мірі відрізняються по клінічному перебігу і прогнозу. Найбільш агресивний клінічний перебіг спостерігається при яєчниковій (оваріальній) формі: характерний швидкий ріст МГМ і частими рецидивами, особливо при високих рівнях прогестерону, естрадіолу, чи пролактину (табл.2) в хворих яєчниковою формою МГ М обумовлює низьке 5-10 річне виживання (59,1%). Показники 5-10 річного виживання при наднирковій формі склали 66,9%, тобто на 7,8% більше, чим при яєчниковій. Найбільш сприятливий клінічний перебіг спостерігається при тіреоїдній і інволютивній формах МГМ, для яких характерний повільний і експансивний ріст МГ М при рідкій інвазії в прилягаючі тканини. При цих формах показники 5-10 річного виживання найбільш високі (86,0 і 79,9% відповідно). Таблиця 1 Признаки, характерні для клініко-патогенетичних форм МГМ Тіреоїдна 1. Захворювання ЩЗ гіпоабо утіреоїдного характеру. 2. Пізня (>16 років) поява МФ. 3. Відсутність або пізні (>30 років) перші роди. 4. Лабораторні дані: помірне зниження функції ЩЗ при дослідженні основного обміну. Форма гормонозалежних МГ М Яєчникова Надниркова 1. Рання (до 12 років) 1. Гіпертонічна поява МФ. хвороба. 2. Ожиріння. 2. Порушення МФ. 3. Атерослероз. 3. Запальні або 4. Сахарини діабет. гіперпластичні процеси 5. Пізня (>50 років) яєчників. менопауза. 4. Пухлини молочних 6. Міома матки. 7. залоз. Лабораторні дані: 5. Лабораторні дані: а) гіперкотицизм; а) гіперестрогенія; б) б) гіперпролактинемія. гіперхолестеринемія. Інволютивна 1. Пізня (> 10 років) менопауза. 2. Поєднання ранньої появи і пізнього завершення МФ. 3. Пізні перші або останні (>40 років) роди. 4. Злоякісні пухлини други х органів. 5. Лабораторні дані: а) гіпоестрогенія; б) гіпопрогестеронемія; в) гіпокортицизм. Таблиця 2 Частота післяопераційного продовженого росту пухлини в хворих різних клініко-патогенетичних форм МГМ (7-річне спостереження) Клініко3 них з продовженим патогенетична Всі хворі ростом форма МГМ абс.ч. % Всі форми в тому 84 30 35,71 числі: 1. Тіреоїдна. 8 1 12,50 2. Яєчникова. 38 16 42,10 3. Надниркова. 28 10 35,71 4. Інволютивна. 10 2 20,00 Не менший інтерес являє собою вивчення характеру реакції різних клініко-патогенетичних форм МГМ на гормонотерапію. В сучасному арсеналі лікування МГМ ведучим залишається - хірургічний метод. Частота появи місцевих рецидивів в хворих яєчникової і надниркової форм має кореляцію з об'ємом хірургічного втручання. Так, в хворих яєчникової форми місцеві рецидиви при 7-річному спостереженні після тотального видалення виявляються - в 29,5%, після субтотального в 43,0%, а після часткового 64,1% випадках. В хвори х же інволютивної форми МГМ місцеві рецидиви МГМ встановлені в тіж терміни зустрічаються в 22,3, 19,1 і 36,2% випадків відповідно. Оцінка результатів різних видів гормонотерапії в хворих МГ М підтверджує справедливість його поділу на клініко-патогенетичні варіанти і форми. При цьому, там де характер гормональних впливів по своїй патогенетичній направленості найбільш наближається до існуючих гормонально-метаболічних змін, то ефективність лікування вища. Так, в хворих з прогностичне найбільш сприятливою яєчниковою формою МГМ, з признаками відносної гіперпролактинемії, гіперестрогенії і гіперпрогестеронемії проведена антигормональна терапія (парлодел, тамоксифен, міфепристон, данавал, даназол), достовірно збільшувала 5-10 річне виживання і знижувала частоту рецидивів на 15-20% (при 7-річному спостереженні). З другої сторони, такий гормональний вплив в хворих з наднирниковою формою МГМ не призводив до явного успіху. Ми вже відмічали, що основні ендокринно-метаболічні зміни в цих хворих пов'язані не з яєчниками, а з підвищеною функцією наднирників. І не випадково, довготривале використання в цих хворих кортикостероїдів, пригнічуючих стероїдну функцію наднирників, особливо в поєднанні з андрогенами, позволило значно збільшити 5-10 річне виживання, покращити їх самопочуття і знизити при цьому частоту віддалених рецидивів на 25-35% (з 58,5 до 23,2%). Що стосується інволютивних форм МГМ, то тут додаткове використання естрогенів і/або прогестинів з замісною метою (гінодиандепо) підвищує 5-10 річне виживання на 20-35% і значно покращува в стан хворих. Прикладом невдалої стандартної гормонотерапії (антигормональна терапія+кортикостероїди) служить використання її в хворих тіреоїдної форми МГМ. При цій формі основною патогенетичною ланкою є зміни збоку ЩЗ частіше - в сторону помірного зниження її функції. Певно через це, проведення в хворих тіреоїдною формою МГ М мір, направлених на нормалізацію функції ЩЗ, а саме, використання тіреоїдіну (L-тіроксину), значно покращує стан хворих і підвищує частоту об'єктивних ремісій МГМ на 20-35% і значно покращував стан хворих, оскільки гормоні ЩЗ регулюють всі види обміну речовин - білковий, жировий, вуглеводний і водний. І-й гормонозалежний патогенетичний варіант спостерігався в 60-70% хворих і характеризувався поєднанням симптомів гіпоталамо-гіпофизарної і яєчникової гіперфункції, обумовлюючу гіперпролактинемію, гіперестрогенію, гіперпрогестеронемію, порушення жирового і вуглеводного обміну. А 30-40% хворих не мали вказаних ендокринно-метаболічних порушень, їх можна віднести до ІІ-го патогенетичного (гормонорезистентного автономного) варіанту, якому властиві: коротка тривалість симптомів до встановлення діагнозу - МГМ, відсутність порушень менструальної і генеративної функції у жінок, признаків гиперестрогенії, гіперпрогестеронемії, гіперпролактинемії і порушень обміну жирів і вуглеводів. В табл.3 представлені 15 признаків, що характеризують особливості організму і морфологічні особливості МГ М відповідно до двух патогенетичних варіантів МГМ. Таблиця 3 Признаки двух патогенетичних варіантів МГ М Патогенетичні варіанти Признаки І 1. Менстр уальна функція 2. Генеративна функція 3. Вік настання менопаузи 4. Гіперпрогестеронемія 5. Гіперестрогенемія 6. Гіперпролактинемія 7. Стан яєчників 8. Стан міометрія 9. Ожиріння 10. Гіперліпідемія 11. Цукровий діабет 12. Гіпертоніча хвороба 13. Стан молочних залоз 14. РП+і/або РЕ+ 15. Рівень Кі-67 Порушена Порушена Часто після 50 років Часто присутня Часто присутня Часто присутня Гіперплазія, пухлини Міома, ендометріоз Є Є Є Є і/або часто поєднана з ожирінням або цукровим діабетом Мастопатія, пухлина Присутні Низький II Не порушена Не порушена Часто до 50 років Відсутня Відсутня Відсутня Фіброз Без особливостей Нема Нема Нема Відсутня і/або не поєднаю з ожирінням або цукровим діабетом Без особливостей Відсутні Високий Для того, щоб віднести конкретного хворого до 1-го патогенетичного варіанту МГ М необхідно поєднання двох умов: наявність в хворого половини признаків цього варіанту, а також наявність гормонально-метаболічних порушень. Вік хворих і гістологія пухлини не враховуються при визначенні патогенетичного варіанту МГ М. В табл. 4 приведені дані, які показують, як патогенетичний варіант захворювання впливає на біологічні особливості МГМ. З урахуванням цих умов 128 оперованих хворих, були класифіковані відповідно патогенетичним варіантам захворювання. Таблиця 4 Вплив патогенетичного варіанту МГ М на властивості пухлини Характеристика пухлини 1. Тривалість симптомів 2. Ступінь дифференціації 3. Глибина інвазії пухлини Патогенетичний варіант І Частіше тривала Високо- або помірно диф. Відсутня або поверхнева II Частіше коротка Частіше низькодиф. Домінує глибока 4. Схильність до метастазування 5. Чутливість до антипрогестинів 6. Чутливість до антиестрогенів 7. Первинно множинні пухлини 8. Прогноз 9. Рівень Кі-67 10. ІГЧМГМ Невисока Висока або середня Висока або середня Матки, яєчників, молочних залоз, передміхурової залози Благополучний Низький Середній або високий Висока Низька Низька Не властиві Сумнівний Високий Низький Патогенетичний варіант зумовив розприділення пухлин по її дифференціації слідуючим чином: із 84 (100%) хворих 1-м патогенетичним варіантом в 65 (77,38%) хворих визначені типові, в 14 (16,66%) атипові МГМ і тільки в 5 (5,96%) - анапластичні МГМ. Із 44 (100%) хвори х, віднесених до ІІ-го варіанту, тільки в 10 (22,72%) були типові, в 14 (31,82%) атипові МГМ, а в 20 (45,46%) пухлини були анапластичними (табл.5). Таблиця 5 Вплив патогенетичного варіанту захворювання на ступінь диференціації МГМ Патогенетичний варіант І II Всього: Число хворих 84 44 128 Типові МГМ 65 (77.38%) 10 (22,72%) 75 (58,60%) Атипічні МГМ 14 (16,66%) 14 (31,82%) 28 (21,87%) Анапластичні МГМ 39 (20,1%) 67 (65,7%) 106 (35,8%) З урахуванням цих даних можна зробити висновок, що вказані ендокринно-метаболічні порушення визначають не тільки патогенетичний варіант захворювання, але і вірогідно формують найбільш важливу біологічну характеристику МГМ - ступінь її морфологічної диференціації. Глибина інвазії МГМ в мозкову речовину і кістки черепа залежить від ступеня диференціації МГМ, яка в свою чергу являється показником пухлинної прогресії. Так, з 84 хворих, віднесених до першого патогенетичного варіанту захворювання, експансивний ріст МГМ виявлено в 60 (71,4%), а інвазійний - в 24 (28,6%). Протилежні відношення були виявлені при другому варіанті: з 44 хворих експансивний ріст МГМ відмічений в 15 (34,1%), а в 29 (65,9%) мала місце інвазія (Р