Спосіб лікування хворих з пізнім ревматоїдним артритом

Реферат: UA 89820 U UA 89820 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Корисна модель, що заявляється, належить до медицини, а саме ревматології, і може бути використана для оптимізації лікування хворих на пізній ревматоїдний артрит з використанням метотрексату, лефлуноміду, сульфасалазину чи комбінованої базисної терапії. Ревматоїдний артрит є найбільш розповсюдженою формою запального захворювання суглобів, що, за відсутності адекватної базисної терапії, швидко призводить до прогресування хвороби та інвалідизації пацієнтів [6]. Патофізіологічно обґрунтовано і в клінічних умовах доведено, що ефективність базисної терапії тим вища, чим раніше вона призначена [2, 7]. Однак в реальній клінічній практиці раннє призначення базисної терапії лімітовано часом звернення пацієнта до ревматолога [3], нерідко ініціація базисної терапії відбувається на етапі пізнього ревматоїдного артриту, коли ефективність більшості базисних препаратів знижується. Тому вирішальне значення має вибір оптимального з точки зору клінічної та антидеструктивної дії базисних препаратів для конкретного хворого з тривалістю захворювання понад 2 роки. Проте в існуючих рекомендаціях щодо базисної терапії ревматоїдного артриту [1, 4, 5] не визначено критерії для призначення одного з кращих базисних препаратів - метотрексат, лефлуномід чи сульфасалазин при пізньому ревматоїдному артриті фактори ризику несприятливого прогнозу розглядаються на груповому рівні, узагальнено, без конкретизації їх значення для конкретного пацієнта. Найбільш близьким до способу, що заявляється, вибраним як прототип, є призначення метотрексату, як препарату першого вибору для проведення небіологічної базисної терапії, а за наявності протипоказів до нього - лефлуноміду чи сульфасалазину [5]. При відсутності/недостатній ефективності базисного лікування протягом 3-6 міс. автори рекомендують змінити базисний препарат (при відсутності факторів ризику несприятливого перебігу захворювання) або, за наявності таких факторів, розпочати біологічну терапію. Задача корисної моделі, що заявляється, полягає у визначенні маркерів несприятливого прогнозу раннього ревматоїдного артриту та, з урахуванням цих маркерів, призначенні найбільш ефективного базисного препарату у конкретного пацієнта. Технічним результатом є підвищення ефективності лікування хворих з пізнім ревматоїдним артритом. Про інші способи передбачення відповіді на застосування небіологічних базисних засобів та, з урахуванням цього, призначення конкретного, потенційно найефективнішого БП хворому з пізнім РА в літературі не повідомляється. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі, шляхом призначення монотерапії одним з базисних препаратів (метотрексат, лефлуномід, сульфасалазин) чи комбінованої базисної терапії, згідно з корисною моделлю, вибір оптимального варіанту базисної терапії здійснюють не лише з урахуванням наявності протипоказань до призначення метотрексату, але й вихідних лабораторних характеристик захворювання: за наявності антитіл до циклічного цитрулінованого пептиду незалежно від інших характеристик призначають лефлуномід чи комбіновану базисну терапію; у серонегативних за антитілами до циклічного цитрулінованого пептиду хворих призначають метотрексат чи лефлуномід чи комбіновану базисну терапію; за відсутності ерозивних змін на рентгенограмах та системних проявів незалежно від інших характеристик призначають будь-який варіант базисної монотерапії; хворим із системними проявами за відсутності ерозивних змін на рентгенограмах призначають метотрексат чи лефлуномід. Для вирішення поставленої задачі нами було обстежено 192 хворих з пізнім ревматоїдним артритом (з тривалістю хвороби понад 2 років), які в якості базисного лікування отримували один з чотирьох можливих варіантів базисної терапії: метотрексат в дозі 15-20 мг/тиж., лефлуномід у навантажувальній дозі 100 мг/добу 3 дні поспіль і в подальшому у підтримуючій дозі 10-20 мг/добу, сульфасалазин в дозі 2 г/добу чи комбіновану базисну терапію (серед яких найбільшу частку складала базисна терапія метотрексатом у поєднанні з делагілом або плаквенілом (Дел/Пл) чи з сульфасалазаном, рідше призначались лефлуномід з метотрексатом, лефлуномід з сульфасалазаном, лефлуномід з Дел/Пл та сульфасалазаном з Дел/Пл) (таблиця 1). З метою визначення факторів, які справляють незалежний вплив на динаміку клінічної активності (динаміку індексу активності хвороби DAS28) та рентгенологічного прогресування ревматоїдного артриту(зміни рентгенологічного рахунку за модифікованою шкалою Шарпа ван дер Хейде), проведено множинний лінійний регресійний аналіз. З урахуванням результатів регресійного аналізу оцінена ефективність різних варіантів базисної терапії в окремих підгрупах хворих, при формуванні яких як дискримінантних факторів були використані показники з найбільшим коефіцієнтом прогностичної значущості. 60 1 UA 89820 U Таблиця 1 Клініко-демографічна характеристика хворих на пізній РА, які протягом 2 років отримували один з варіантів БТ Показники Середня початкова доза ГК, мг/добу (М±m) Жінки, % Чоловіки, % Вік, роки (М±m) Тривалість РА, міс (М±m) Серопозитивні за РФ, % Серопозитивні за анти-ЦЦП, % DAS28 (М±m) ГК перорально, % Група хворих залежно від призначеної БТ. 13,60,86 13,70,86 13,31,09 14,41,21 МТ (n=46) ЛФ (n=49) СС (n=33) КБТ (n=64) 84,8 89,8 90,9 87,5 15,2 10,2 9,10 12,5 52,5±1,44 48,5±1,52 50,2±2,14 51,4±1,36 78,5±10,1 101,6±10,4 73,1±10,3 85,5±7,65 58,7 63,3 63,6 68,8 69,6 71,4 75,8 76,6 6,37±0,15 6,33±0,16 5,92±0,17 6,07±0,16 69,6 65,3 51,5 70,3 Примітка. РФ - ревматоїдний фактор, анти-ЦЦП - антитіла до циклічного цитрулінованого пептиду, DAS28 - індекс активності хвороби, ГК - глюкокортикоїди. 5 10 15 20 25 Згідно з отриманими нами даними, до факторів, що впливають на клінічну ефективність лікування та рентгенологічне прогресування хвороби, належать наявність анти-ЦЦП (значущість фактора (В)=9,82, р